Перспективи використання хеджування

Реферат

Перспективи використання хеджування

Перспективи використання хеджування

Фінансовий ризик є характерною рисою ринкової економіки і вимагає від підприємств усіх сфер діяльності наявності ефективних механізмів зниження впливу негативних факторів, які дозволять вчасно й адекватно реагувати на динаміку ринкових змін. Сьогодні більшість зарубіжних компаній приділяє велику увагу питанням виявлення, оцінки й управління фінансовими ризиками, в той час як національні підприємства не часто займаються рішенням проблем використання ефективних методів управління фінансовими ризиками, які впливають на процес господарської діяльності.

Існуючий інструментарій методів зниження впливу фінансових ризиків досить різноманітний, і такі методи, як диверсифікація, резервування та страхування, ефективно застосовуються вітчизняними підприємствами, але на українському ринку з'явилися досить нові та прогресивні механізми - хеджування і фінансовий інжиніринг, які можуть бути успішно використані для зниження впливу ризикотвірних факторів на діяльність підприємств. Як свідчить зарубіжна практика, хеджування широко застосовується зарубіжними нефінансовими компаніями і забезпечує значне зниження впливу фінансових ризиків, саме тому автор вважає актуальним і доцільним розкрити сутність та перспективи застосування на національному ринку саме цього методу.

Ключовим зовнішнім спонукальним мотивом впровадження практики хеджування є існування на ринку прогресивних продуктів переміщення ризику, таких, як деривативи, що являють собою фінансові інструменти, ціна яких залежить безпосередньо або опосередковано від ціни (чи її зміни) їх базового активу та які засвідчують для сторін, що уклали угоду, зобов'язання/права на придбання/продаж базового активу або проведення розрахунків коштами в обумовлений строк у майбутньому за ціною і на умовах, визначених на поточний момент. Світовий ринок деривативів стрімко зростає: відповідно до дослідження, проведеного Британською Банківською Асоціацією у вересні 2003 року, світовий ринок кредитних деривативів зріс з 200 млрд доларів у 1997 році до 2000 млрд доларів у 2003 році - це десятикратне збільшення протягом 5 років. Члени ВВА прогнозують його подальший ріст, і до 2005 року світовий ринок кредитних деривативів повинен досягти річних обсягів наданих кредитів по США. Істотний ріст, якщо враховувати, що цей ринок був практично не розвинений ще 8 років тому [1].

Хеджування (hedging) деривативами розглядається багатьма дослідниками як один із найбільш діючих засобів захисту від фінансового ризику. Автор підтримує підхід А.М. Саркісяна, який розглядає хеджування як купівлю або продаж фінансового інструменту термінового ринку з метою зниження (часткове хеджування) або усунення (повне хеджування) ризику несприятливої зміни ставки відсотка або ціни активу [2]. В.Ф. Шарп, Г.Дж. Александер, Д.В. Бейлі й А.Н. Буренін характеризують хеджування як купівлю або продаж ф'ючерсів із метою виключення ризикової позиції на ринку на умовах негайного постачання [3, 4].

У залежності від цілей і техніки здійснення операцій хеджування поділяється на хеджування продажем, тобто підприємство-виробник або товаровласник укладає угоду з метою захисту від зниження ціни при продажу в майбутньому або виробленої продукції, або ще не виробленої, але передбаченої до продажу у встановлений термін; хеджування купівлею, тобто укладання підприємством-споживачем контракту з метою захисту від збільшення ціни при придбанні в майбутньому необхідного товару.

Мета хеджування полягає в переносі ризику зміни ціни з однієї особи на іншу; при цьому найчастіше першу особу іменують хеджером, а другу - спекулянтом [3]. Наприклад, при продажу якого-небудь товару або фінансового активу хеджування буде полягати у продажі хеджером похідного інструменту (займає коротку позицію) і навпаки, якщо хеджер є покупцем активу, то він хеджує себе від фінансових втрат, пов'я-за-них із можливим підвищенням цін (займає довгу позицію). Це дозволяє знизити фінансові ризики хеджера шляхом фіксації як ціни сировини або товару, так і валютного курсу, рівня відсоткової ставки.

Дослідники виділяють такі основні класичні інструменти хеджування, як форвардний і ф'ючерсний контракти, опціон і своп. Автор згоден із наступними визначеннями дослідників:

- форвардний контракт (forward contract) являє собою угоду між двома сторонами про майбутнє постачання певного активу на даних умовах у призначений термін у майбутньому [5];

- ф'ючерсний контракт (futures contract) - це зобов'язання купити або продати певну кількість фінансових інструментів або товарів за ціною, погодженою у вільному біржовому торзі, при цьому всі умови контрактів уніфіковані, а терміни виконання угод коливаються від декількох тижнів до декількох місяців [6];

- опціон або опціонний контракт (option contract) - угода, згідно з якою одна зі сторін (продавець) виписує і продає опціон за грошову премію (тобто приймає на себе зобов'язання), а інша (покупець) купує й одержує право протягом обговореного в умовах опціону терміну або купити, або продати предмет угоди [2];

- своп (swop) - це операція по обміну зобов'язаннями або активами з метою поліпшення їхньої структури, зниження ризиків і витрат, одержання прибутку [6].

Як зрозуміло з приведених визначень похідних інструментів, вони дуже схожі, тому виникає необхідність конкретизації особливостей, достоїнств і недоліків обігу кожного з урахуванням положень українського законодавства. Станом на червень 2004 року в Україні деривативи не є цінними паперами, вони не перераховані в Законі України «Про цінні папери і фондову біржу», однак законодавцями розглядаються відповідні зміни в нормативних актах. Зокрема, Верховною Радою розглядається проект закону «Про строковi фiнансовi iнструменти». У залежності від виду цінностей деривативи поділяються на фондові, валютні і товарні. Правила випуску і обігу фондових та валютних деривативів в Ук-раї-ні регламентуються відповідною постановою НБУ і рішенням ДКЦПФБ.

Аналізуючи ф'ючерсні і форвардні контракти, бачимо, що між ними багато спільного, проте існують відмінності [5].

Основною відмінністю автор вважає те, що ф'ючерс може бути об'єктом тільки біржової торгівлі, в той час як форвардні контракти вільно укладаються між суб'єктами господарювання. Так, українські законодавчі норми визначають емітента ф'ючерса: ство-рену біржею або ТИС клірингово-розрахункову палату чи розрахунково-кліринговий банк, який зареєстрований ДКЦПФБ.

Використання форвардних і ф'ючерсних контрактів як інструментів хеджування має свої переваги і недоліки. Так, своєчасність і повнота розрахунків за ф'ючерсними контрактами гарантується тією біржею (а точніше - розрахунковою палатою), на якій укладена угода. Як наслідок, контрагенти не несуть кредитного ризику, що збільшує ефективність хеджування. Недоліком ф'ючерсів є їх обмежена гнучкість відносно термінів та інших умов контрактів. Крім того, об'єктом ф'ючерсних контрактів завжди виступають стандартизовані товари, а за таких умов хеджер не завжди може знайти контракт, який цілком відповідав би його потребам.

На відміну від ф'ючерсів, форвардні контракти дають значно більшу свободу вибору: сторони самі визначають умови і мають можливість укласти угоду, яка відповідає їхнім інтересам. Істотним недоліком форвардних контрактів є складність пошуку контрагента для укладання унікального за своїми параметрами контракту, крім того, форвардним контрактам властивий кредитний ризик.

Розглядаючи опціони, відзначимо, що виділяють опціони на покупку (call) і опціони на продаж (put). Достоїнством опціонів у порівнянні з ф'ючерсами є менші початкові витрати при здійсненні угоди. Так, покупець опціону повинен сплатити лише пре-мію, котра часто складає незначну частку активу, що хеджується. Навпаки, продавець опціону при укладанні угоди одержує премію, сплачену покупцем. Недоліком опціонів є збитки, які може нести їхній продавець. Разом із тим при захисті від фінансових ризиків дана обставина не відіграє істотної ролі, тому що хеджування купівлею опціонів забезпечує значно вищий рівень захищеності, ніж хеджування продажем опціонів.

Оцінюючи свопи, відмітимо, що основними видами є валютний і відсотковий. Відсотковий своп являє собою заміну зобов'язань зі сплати відсотків, обчислювальних на основі плаваючої відсоткової ставки, на зобов'язання з виплати фіксованих відсотків. Відповідно до валютного свопу грошовій потік, деномінований в одній валюті, заміняється грошовим потоком в іншій валюті [7]. Важливим достоїнством свопів є те, що в операцій з ними практично відсутні обмеження, властиві ринкам ф'ючерсів і біржових опціонів. Так, сторони довільно встановлюють його параметри і терміни закінчення зобов'язань, керуючись винятково своїми потребами.

Істотним недоліком свопів є їх позабіржовий характер і виникаючі внаслідок цього ризики невиконання контрагентом своїх зобов'язань. Автор вважає, що на українському фінансовому ринку свопи поки не знайшли широкого застосування, проте своп може бути важливим інструментом внутрішньофірмового планування управління активами і структурою капіталу. Разом із тим із розвитком українських фінансових ринків і зміцнення фінансового стану підприємств різних галузей промисловості сфера застосування свопів буде, на думку автора, неухильно розширюватися.

Дослідження сучасних тенденцій розвитку українського ринку кредитних деривативів дозволяє зробити висновок про актуальність використання ф'ючерсів і опціонів при управлінні фінансовими ризиками підприємств, у значній мірі їх переваги можуть бути використані в сегменті сільськогосподарської продукції і продукції видобувних галузей, а переваги свопів - на валютному ринку. Жоден із розглянутих інструментів хед-жування не може цілком забезпечити повне усунення ризику, тому що будь-який процес захисту сам по собі може породжувати певні ризики, причому вони мінімізуються пропорційно збільшенню надійності механізму розрахунків. Тому автор вважає, що пріоритетними для підприємства повинні бути інструменти біржової торгівлі, гарантом по яких виступає біржа.

Коли мова йде про хеджування, то мається на увазі, насамперед, мета угоди, а не інст-рументи, які застосовуються, тому що ті ж самі інструменти використовуються і хед-жером, і спекулянтом, але хеджер укладає угоду з метою зниження ризику, пов'я-заного з можливим рухом ціни, а спекулянт приймає на себе цей ризик, розраховуючи на сприятливий для нього результат. У зв'язку з цим автор вважає доцільним розгляд процесу хеджування стосовно до хеджерів, які захищають себе від фінансового ризику, використовуючи ф'ючерсні контракти. Стратегії хеджування, які рекомендуються дослідниками, в більшості випадків захищають від фінансового ризику і орієнтовані або на первинних виробників (найчастіше на підприємства сировинних галузей), або на кінцевих споживачів якого-небудь активу. Світова практика дозволяє виділити серед стратегій хеджування, які застосовуються підприємствами експортерами/імпортерами, декілька найбільш розповсюджених стратегій.

1. Стратегія полягає в тім, що хеджування здійснюється тільки при дуже сильних позитивних змінах ціни активу (зміна в межах 30 %), а в інших випадках хеджування не здійснюється.

2. Стратегія припускає, що хеджування здійснюється за 1 - 5 днів від очікуваної купівлі-постачання товару, при цьому обсяг постачання був уже відомий протягом кварталу - ця стратегія близька до незахеджованої.

3 .Перші дві стратегії дозволяють реалізовуватися великій прибутковості, але зі значними втратами.

4. Стратегія ультраконсервативна, відповідно до якої хеджування здійснюється відразу при одержанні інформації про обсяг і час купівлі/продажу товару. У цьому випадку прибутковість стабілізується, однак виключається можливість використання позитивних змін цін на товар на ринку.

5. Найменш поширена стратегія - хеджування методом середньої ціни. Ця стратегія припускає поділ періоду хеджування на кілька інтервалів (наприклад, 1 день), у кожен такий інтервал здійснюється закупівля для імпорту (або продаж для експорту) певної кількості ф'ючерсів, еквівалентної середній кількості закуповуваного або продаваного товару за період. Ця стратегія ризикова, бо фіксація цін може відбутися на непривабливому для підприємства рівні.

Для хеджера процедура хеджування пов'язана з витратами, які складаються з:

- комісійної винагороди біржі, на якій продається/купується ф'ючерс;

- комісійної винагороди брокера;

- застави (первісної маржі), яка повинна бути внесена для забезпечення відкриття ф'ючерсної позиції;

- варіаційної маржі, яка списується при прямуванні ринку в напрямку, протилежному відкритій ф'ючерсній позиції (тобто при падінні ринку у випадку покупки ф'ючерса і навпаки).

Перші три види витрат є прямими витратами, і, як правило, прямо пропорційні кількості обсягу куплених або проданих деривативів, виключенням є комісійні, котрі частіше прив'язуються до кількості угод. Специфічним видом витрат є варіаційна маржа, що являє собою суму, яка нараховується у випадку, якщо ринок рухається в напрямку відкритої ф'ючерсної позиції, і списується при протилежному розвитку ситуації. При цьому розмір варіаційної маржі прямо пропорційний руху ціни. За біржовими правилами варіаційна маржа розраховується і нараховується (списується) наприкінці кожного торгового дня. У тому випадку якщо на рахунку учасника торгів немає достатніх коштів для оплати варіаційної маржі, його позиції підлягають примусовому закриттю. Дана обставина обумовлює необхідність підтримки учасниками ф'ючерсних торгів грошових резервів на біржовому рахунку для покриття несприятливих цінових коливань. Специфіка варіаційної маржі полягає в тім, що вона може як нараховуватися, так і списуватися в залежності від результатів торгів. У цьому зв'язку її не можна однозначно віднести до прямих витрат на хеджування. Разом із тим задача хеджера полягає в захисті від ризику, пов'язаного з несприятливим рухом ціни активу. У тому випадку якщо ризик реалізується, хеджер несе втрати за базовим активом, але компенсує їх за рахунок нарахованої йому варіаційної маржі за ф'ючерсом. Якщо ризик не реалізується, підсумковий фінансовий результат операції залишається тим же (виграш за базовим активом компенсується втратами за ф'ючерсом), але підприємство повинне буде постійно платити варіаційну маржу, а значить, нести витрати, пов'язані з відволіканням цих коштів з обігу (або з їх запозиченням).

Висновки

Визначальним моментом при оцінці ступеня розвитку хеджування на Україні є існування повноцінного товарного і фінансового ринку з розвинутою інфраструктурою - біржами, які є основним сектором торгівлі похідними інструментами. Однак нові інструменти передачі ризику є для українського ринку новими і мають невисоку ліквідність. Існує ряд інших причин, які встають на шляху розвитку організованого бір-жо-во-го ринку і впровадження світової практики хеджування.

1. Відсутність законодавчої бази, яка би чітко регулювала операції з товарними деривативами і питання їхнього оподатковування. Сьогоднішня ситуація характеризується недоліками і протиріччями в діючих законодавчих актах та регулюючих положеннях.

2. Недовіра підприємств як до основної складової інфраструктури фінансового ринку - бірж, так і до високоризикових похідних інструментів.

3. Відсутність інформації про національні особливості обігу товарних похідних інструментів. Незнання специфіки обігу деривативів та іноді помилкові уявлення ускладню-ють формування позитивного сприйняття даного процесу суб'єктами госпо-да-рю-ван-ня.

4. Система стандартизації якості продукції зараз за багатьма критеріями і товарами не відповідає стандартам світового ринку, а це блокує вихід вітчизняних підприємств на міжнародні ринки.

Існують також і недоліки самого процесу хеджування, які можуть істотно впливати на вибір підприємством методу захисту від фінансового ризику:

1) існуючі біржові контракти не покривають всього спектра продукції підприємств;

2) хеджування практично усуває можливість додаткового одержання прибутку підприємством у випадку різкого підвищення/зниження цін у зв'язку з тим, що ціни фіксуються заздалегідь до дати реального постачання товару;

3) процес хеджування досить складний для підприємства, тому що він пов'язаний з роз-робкою стратегії хеджування шляхом розробки внутрішньої системи правил і процедур із можливим залученням додаткових фінансових ресурсів;

4) необхідність чіткої координації між структурами підприємства, а також підтримка строгого внутрішнього контролю за «паперовими» угодами.

Проте достоїнства хеджування очевидні як для підприємств (насамперед товаровиробників), так і для держави. Так, незважаючи на численні труднощі і витрати, застосовуючи хеджування, підприємства можуть:

- значно знизити ціновий ризик, пов'язаний із закупівлею сировини, матеріалів і продажем готової продукції;

- знизити невизначеність майбутніх фінансових потоків і забезпечити більш ефективний фінансовий менеджмент, у результаті чого зменшуються коливання прибутку і поліпшується управління виробництвом;

- забезпечити постійний захист ціни без необхідності змінювати політику запасів або укладати довгострокові контракти, тому що хеджування не перетинається зі звичайними господарськими операціями;

- вивільнити ресурси і допомогти керівництву зосередитися на аспектах бізнесу, в яких компанія має конкурентну перевагу, мінімізуючи ризики, які не є центральними.

В остаточному підсумку хеджування збільшує капітал, зменшуючи вартість використання коштів, і стабілізує доходи. Найважливішими причинами, які дозволяють зробити висновок про необхідність і доцільність підтримки застосування хеджування з боку держави, можна виділити наступні:

1. Збільшення прозорості ринку, на якому будуть присутні активи підприємств у формі зобов'язань з виробництва і постачання продукції, а це:

1) гарантовані надходження в бюджет;

2) значне спрощення механізмів кредитування;

3) механізми гарантованого повернення кредитів виробникам продукції;

4) прогнози цін на строк до півроку та інші.

2. Інтеграція ринку дозволить автоматично корелювати ціни на внутрішньому ринку з цінами на світових ринках, тобто Україна буде мати можливість установлення більш вигідної ціни на свою стратегічну продукцію.

3. Гарантійні замовлення з продажу (закупівлі) продукції дозволять підприємствам оптимізувати фінансові потоки і направити їх у сферу відтворення, збільшуючи, таким чином, ВВП.

Таким чином, хеджування, на нашу думку, є ефективним механізмом як розвитку товарного і фінансового ринку, так і найбільш перспективним методом захисту підприємств від фінансових ризиків.

Література

1. Саркисян А.М. Производные финансовые инструменты. Хеджирование, спекуляция, арбитраж. - М.: ИГ "Прогресс", 1998. - 196 с.

2. Буренин А.Н. Рынки производных финансовых инструментов. - М.: ИНФРА-М, 1996. - 368 с.

3. Шарп У.Ф., Александер Г.Дж., Бейли Дж. Инвестиции: Пер. с англ. - М.: ИНФРА-М, 1997. - 1024 с.

4. Кравченко Ю.Я. Рынок ценных бумаг. Курс лекций. - К.: ВИРА-Р, 2002. - 360 с.

5. Рэдхэд К., Хьюс С. Управление финансовыми рисками: Пер. с англ. - М.: ИНФРА-М, 1996. - 288 с.

6. Колб Р. Финансовые деривативы. Учебник. Издание 2-е: Перевод с англ. - М.: Информационно-издательский дом "Филин", 1997. - 360 с.