6

Кафедра міжнародної економіки

Контрольна робота

з дисципліни: «Операції з фінансовими деривативами»

Зміст

1. Основні види валютних ризиків (операційний, трансляційний та економічний

2. Опціонна премія та чинники, що впливають на її розмір

Список літератури

1. Основні види валютних ризиків (операційний, трансляційний та економічний)

За характером і місцем виникнення валютні ризики поділяють на:

- операційні;

- трансляційні (бухгалтерські);

- економічні.

Операційний ризик пов'язаний з торговельними операціями, а також із грошовими угодами з фінансового інвестування та дивідендних платежів. Цей ризик може виникати під час підписання угод на здійснення платежів або на отримання коштів в іноземній валюті в майбутньому.

Наприклад, англійська компанія А підписала угоду на придбання устаткування для металургійного комбінату з німецькою фірмою Б на загальну суму EUR 3,82 млн. На час підписання угоди спот-курс становив EUR 2,80 за один фунт стерлінгів (ф. ст.). Термін поставки обладнання -- 2 місяці. Якщо через два місяці на момент розрахунку за контрактом спот-курс знизиться і становитиме EUR 2,70 за один фунт стерлінгів, то англійській компанії А доведеться сплатити 1,415 млн ф. ст. замість 1,364 млн, тобто вона може зазнати збитків сумою 51 тис. ф. ст. Якщо ж курс валюти підвищиться до EUR 2,90, англійській фірмі треба буде сплатити лише 1,317 млн ф. ст., тобто вона зможе отримати прибуток сумою 47 тис. ф. ст. (1364 - 1317).

Трансляційний (бухгалтерський) ризик пов'язаний з переоцінюванням активів і пасивів та прибутків закордонних філій в національну валюту, а також може виникати за експорту чи імпорту інвестицій. Він впливає на показники балансу, що відображають звіт про одержані прибутки та збитки після перерахунків сум інвестицій у національну грошову одиницю. Врахувати трансляційний ризик можна під час складання бухгалтерської та фінансової звітності. На відміну від операційного, трансляційний ризик не пов'язаний з грошовими потоками чи розмірами сплачуваних сум. Ризик збитків чи зменшення прибутків виникає за складання консолідованих звітів міжнаціональних корпорацій та їхніх іноземних дочірніх компаній чи філій.

За складання консолідованого звіту про активи, пасиви і розмір прибутків відповідні показники балансів дочірніх компаній, розраховані в окремих національних валютах, перетворюються на провідну валюту консолідованого балансу за місцем розташування материнської компанії.

Найбільш показовим прикладом, що ілюструє виникнення трансляційної валютної експозиції, є переведення чистих інвестицій іноземної дочірньої компанії до материнської. Під такими інвестиціями розуміють балансову вартість засобів материнської компанії та різницю між загальними активами дочірньої компанії та її зовнішніми зобов'язаннями (зобов'язаннями дочірньої компанії іншим фірмам, окрім материнської, та інших компаній групи). Вартість чистих інвестицій, перерахована в національну грошову одиницю країни розташування материнської компанії, збільшується або зменшується відповідно до зміни курсів валют.

Наприклад, у німецької фірми є дочірня компанія в Україні, чисті активи якої на 01.01.2004 р. становили 20 млн грн. Курс гривні до евро EUR /UAH на 1 січня 2004р. дорівнював 1,09 грн. за EUR 1, а на 31 грудня -- 1,12 грн. Отже, чисті інвестиції на 01.01. 2004р. становили EUR 18,35 млн, а на кінець 2004p. -- EUR 17,86 млн (20 :1,12), тобто збитки на трансляцію дорівнювали EUR 490 тис. (18,35 - 17,86).

У наведеному прикладі сума чистих інвестицій залишається незмінною-- 20 млн грн., але їхня реальна вартість через зниження курсу евро відносно гривні зменшується, тому бухгалтерський збиток становитиме EUR 490 тис.

Економічний валютний ризик пов'язаний з можливістю втрати доходів за майбутніми контрактами через зміну загального економічного стану як країн-партнерів, так і країни, де розташована компанія. Насамперед, він обумовлений необхідністю здійснення постійних розрахунків за експортними та імпортними операціями, інтенсивність яких, у свою чергу, може залежати від коливань валютних курсів.

Економічний валютний ризик підрозділяють на два види:

-- прямий, коли передбачається зменшення прибутку за майбутніми операціями внаслідок зниження обмінного курсу валют;

-- опосередкований (побічний), пов'язаний з утратою певної частини конкурентоздатності вітчизняних товаровиробників порівняно з іноземними.

Головним чинником виникнення прямого економічного валютного ризику є майбутні експортно-імпортні угоди або валютні операції. Після підписання угоди (укладення контракту) і до настання терміну сплати за угодою економічний валютний ризик трансформується в операційний.

Опосередкований ризик характеризує можливість виникнення збитків, пов'язаних зі зниженням конкурентоздатності компанії в порівнянні з іноземними товаровиробниками та експортерами у зв'язку зі зміною валютних курсів, високою валютною собівартістю та відносно низькими цінами на виготовлену продукцію.

Наприклад, на світовому ринку домінують два виробники компресорного устаткування -- Україна і Росія. Продукція здебільшого експортується, а тому оцінюється в доларах США. Якщо зміни курсу долара до гривні та до російського рубля будуть пропорційно однаковими, то конкурентоспроможність товаровиробників залишиться відносно стабільною: зі зниженням курсу долара водночас і до гривні, і до російського рубля конкурентоздатність товарів на світових ринках підвищується, і це буде вигідно обом країнам. У разі такого ж підвищення курсу долара (і одночасного зниження курсів гривні та російського рубля) конкурентоздатність товарів двох країн між собою залишиться відносно незмінною, але доходи від продажу, виражені в доларах США, зменшаться.

Якщо ж курс гривні підвищиться на більший відсоток, ніж курс російського рубля, конкурентні цінові переваги будуть на боці українського експортера; якщо навпаки -- то на боці російського. У нашому прикладі підвищення чи зниження цінової конкурентоздатності товаровиробників залежатиме, крім змін курсу долара, ще й від зміни курсового співвідношення між гривнею та російським рублем. У разі підвищення курсу гривні відносно російського рубля цінові переваги будуть на боці російського експортера компресорного обладнання, в разі пониження -- навпаки.

Наприклад, одиниця обладнання коштує 100 дол. США. Курс долара США до гривні становить 1,83, долара до російського рубля -- 5,6, рубля до гривні -- 0,3268 (за 1 руб.). У разі підвищення курсу долара на 5% ці показники становитимуть 1,7385 грн. і 5,320 руб. за 1 дол., а відносна вартість одиниці обладнання знизиться і становитиме 95,24 дол. У разі зниження курсу долара (тобто за підвищення курсу гривні й рубля) на 5% відносна вартість одиниці обладнання підвищиться до 105,26 дол. Якщо за тих же умов курс російського рубля до гривні підвищиться до 0,34 замість 0,3268 грн. за 1 рос. руб. (практично це означатиме підвищення курсу USD/UAH до 1,9040), вартість обладнання для російського експортера залишиться 100 дол., а для українського становитиме 104,04 дол., тобто цінова конкурентоздатність українського експортера знизиться.

Визначаючи валютні ризики та розробляючи заходи щодо їх запобігання, необхідно чітко уявляти можливі наслідки кожного виду валютної експозиції. Операційний валютний ризик може спричинити зменшення чистого притоку грошових коштів, прибутків і доходів на одну акцію, а також призвести до скорочення ринків збуту.

Нарахування економічного валютного ризику призводить до зниження конкурентоздатності експортерів на зовнішніх ринках, до зниження рівня рентабельності продукції та прибутковості підприємств.

Трансляційний ризик може призвести до зменшення вартості іноземних активів (або до збільшення вартості пасивів) в іноземній валюті, що стане причиною зниження загальної вартості підприємства (статутного капіталу), а також зниження курсової вартості акцій та їхньої прибутковості.

Основою запобігання трансляційним ризикам є вибір валютного курсу, за яким здійснюється трансляція, -- за поточним (на дату розрахунку) чи історичним (на дату здійснення операції). З огляду на це можуть бути використані кілька методів перерахунку балансу:

- всі поточні операції здійснюються за поточним курсом, а довгострокові -- за історичним;

- фінансові операції обліковуються за поточним курсом, а товарні -- за історичним;

- усі валютні операції здійснюються за одним курсом.

Перевага тому чи іншому методові перерахунку балансу надається залежно від конкретних умов, обсягів операцій та перспектив коливань валютних курсів.

Основою управління валютним ризиком є чітке визначення його кількісних характеристик, що дає змогу банкам і корпораціям застосовувати селективне управління, тобто страхувати тільки неприйнятний валютний ризик -- ризик, імовірність настання якого є дуже високою. Це пов'язане з тим, що на практиці валютний ризик існує за будь-якої валютної операції, але не всі вони призводять до збитків, тим більше в обсягах, загрозливих для існування підприємства чи банку. Найчастіше за чіткої організації фінансової роботи майбутні збитки можна звести до мінімуму або ж перекрити незначні суми збитків відповідними прибутками.

Основними елементами оцінки операційного ризику є визначення:

- виду іноземної валюти, за якою проводяться розрахунки;

- суми валют;

- тривалості періоду валютного ризику;

- виду валютних розрахунків (платежі/виручка).

Вибір валюти для здійснення розрахунків можна розглядати як своєрідний метод страхування ризику. Оптимальним було б використання національної грошової одиниці, оскільки при цьому валютний ризик практично відсутній. Але на практиці ця проблема вирішується по-різному. Так, наприклад, у США 98% експорту і 85% імпорту оцінюються в доларах США. В Англії у фунтах стерлінгів розрахунки ведуться тільки за 76% експорту і 30% імпорту, а в Японії в єнах оцінюється лише 29% експорту і 3% імпорту. Останнім часом у країнах -- членах ЄС навіть серед дрібних підприємців і приватних осіб значного поширення набули розрахунки в ЕКЮ. Загальним правилом вибору валюти розрахунків є орієнтація експортерів на сильну валюту, тобто таку, купівельна спроможність якої відносно національної грошової одиниці підвищується, а імпортерів -- на слабку валюту, купівельна спроможність якої має тенденцію до зниження.

Період операційного ризику охоплює проміжок часу між укладенням угоди та оплатою контракту, а тому в чисельному виразі ризик буде тим меншим, чим стійкішу валюту вибрано для розрахунків, чим коротший цей період і чим менша сума угоди. В економічній практиці окремі види валютного ризику дуже часто переплітаються між собою, а тому загальну суму ризику можна визначити лише тоді, коли складається підсумковий баланс, тобто як бухгалтерський ризик. Наприклад, активи американського дочірнього підприємства німецької компанії на 01.01.2004 р. становили 5 млн. дол. США. На кінець року річний прибуток дорівнював 600 тис. дол. Курси валют упродовж року були: на 01.01. 2004р. -- 0,58 дол., на 31.12. 2004р. -- 0,63 дол., а середньорічний -- 0,60 дол. за EUR 1. Відповідно до наведених даних зміни в підсумковому балансі на кінець року будуть такими.

2. Опціонна премія та чинники, що впливають на її розмір

Опціон - це угода, яка надає покупцеві опціона право (але не зобов'язання) на купівлю чи продаж базових фінансових інструментів за фіксованою ціною протягом деякого періоду або на визначену наперед дату в майбутньому в обмін на опціонну премію. У перекладі опціон (від англ. option) означає вибір і саме можливість вибору є основною характеристикою опціонів. Предметом опціонної угоди можуть бути різноманітні фінансові інструменти: валюта, акції, індекси, цінні папери, кредити, ф'ючер-сні контракти і т. ін.

В опціонній угоді, котра укладається між двома контрагентами, зазначаються кількість і вид базових інструментів, що є предметом купівлі або продажу, дата виконання угоди чи період між двома датами, протягом якого може бути виконана угода, а також фіксується ціна виконання опціона. Одна сторона купує опціон за винагороду, яка називається опціонною премією, одержує право вибору і стає власником опціона. Друга сторона продає або виписує опціон, тобто надає право вибору, за що отримує премію.

Слід підкреслити, що для продавця опціон є зобов'язанням виконати умови контракту, якщо покупець вирішить його реалізувати. Продавець опціона бере на себе ризик зміни ціни активу за компенсацію у вигляді опціонної премії. Зазначимо, що покупець опціона не повністю звільняється від ризику, а лише обмежує його рівень величиною опціонної премії. Покупець опціона може вийти з угоди трьома способами:

- здійснити своє право і пред'явити опціон до виконання;

- продати опціон третій стороні;

- знехтувати правом, наданим опціоном.

Зауважимо, що опціон може бути виконаний лише за тією ціною, яка зафіксована при укладанні угоди і називається ціною виконання опціона, або ціною страйк.

Залежно від умов виконання розрізняють два типи опціонів: американський та європейський. Опціон американського типу може бути здійснений у будь-який день протягом зазначеного періоду, а для опціона європейського типу фіксується конкретна дата його виконання. Зазначимо, що назви опціонів не пов'язані з географічним місцем укладання угоди. У міжнародній практиці більшого поширення набули опціони американського типу як гнучкіші й зручніші для покупців.

Залежно від типу операції (купівля чи продаж), право здійснення якої надано в угоді, розрізняють опціон продажу - пут (put) і опціон купівлі - кол (call). Опціон put надає покупцеві опціона право продати обумовлену в контракті кількість базових інструментів у визначені терміни за ціною виконання або відмовитися від продажу. Таким чином, опціон put захищає від зниження цін на активи. Опціон call надає право купити обумовлену кількість базових інструментів у визначені терміни за ціною виконання або відмовитись від купівлі і захищає покупця від підвищення цін.

Зазначимо, що покупець опціона відкриває довгу позицію (як за put, так і за call опціонами), а продавець опціона займає коротку позицію за даною угодою, незалежно від виду опціона. Операції з опціонами можуть проводитись з метою страхування від ризику зміни цін на фінансові інструменти, за якими учасник має балансову позицію. Такий опціон називається покритим, а позиція - застрахованою. Опціон, використовуваний з метою одержання прибутку від різниці в цінах купівлі та продажу за відсутності відповідної балансової позиції, називається непокритим.

Як зазначалося, опціони обмежують ризик величиною опціонної премії, але не обмежують потенційних прибутків. Опціон put реалізовуватиметься покупцем, якщо ціна спот базових інструментів стане нижчою за ціну виконання опціона. Прибуток покупця опціона обчислюється як різниця між ціною виконання (М) і ціною СПОТ (S) базового інструменту за мінусом опціонної премії (Ор), виплаченої в момент придбання опціона.

Оскільки ціни на базовий інструмент можуть зростати необмежено, то й прибуток покупця опціона потенційно необмежений. У противному разі, якщо готівкова ціна перевищуватиме ціну виконання, покупець не скористається правом, наданим опціоном put, і його витрати вимірюватимуться величиною оп-ціонної премії, яка не повертається (рис. 1). Отже, опціонний контракт обмежує ризик покупця опціона величиною опціонної премії, яку він втрачає, не скориставшись наданим правом. При цьому за економічним змістом опціонна премія трактується як витрати, пов'язані зі зниженням ризику, а не як збитки.

Власник опціона call реалізує своє право, якщо ціна СПОТ (S) перевищить ціну виконання (М) (рис. 2). Опціон call дає право придбати фінансові інструменти в майбутньому за цінами, нижчими, ніж на спотовому ринку, і одержати прибуток. У даному разі опціонна премія - це максимальний розмір витрат у випадку, якщо покупець опціона не скористається своїм правом.

Для продавця опціона максимальний прибуток вимірюється величиною опціонної премії, якщо власник не використає опціон. У разі, коли різниця між ціною виконання опціона та спотовою ціною базового інструменту з урахуванням суми контракту перевищує величину опціонної премії, продавець зазнає збитків.

Залежно від співвідношення поточної ринкової ціни (S) та ціни виконання (М) опціони поділяються на три категорії.

1.Опціони з виграшем - ІТМ (in the money). Ціна виконання такого опціона вигідніша його покупцеві, ніж поточна ціна базового інструменту. Справджуються співвідношення:

М< S для call, М> S для put.

2.Опціони без виграшу - ATM (at the money). Ціна виконання дорівнює поточній ціні базового інструменту. У разі негайного виконання не принесе покупцю опціона ні прибутків, ні збитків. Виконується рівність М=S.

3.Опціони з програшем - ОТМ (out of the money). Ціна виконання нижча за поточну ціну базового інструменту для put і вища - для call (невигідна покупцю). У разі негайного виконання покупець опціона зазнає фінансових втрат. Справджуються співвідношення:

М> S для call, М < 5 для put.

Купуючи опціон, покупець виплачує продавцеві опціонну премію, яка складається з двох частин: внутрішньої вартості і часової вартості. Внутрішня (дійсна) вартість - це різниця між поточною ціною базового інструменту та ціною виконання опціона, яку можна одержати, негайно реалізувавши право опціона. Внутрішню вартість мають лише опціони з виграшем. Часова вартість - це різниця між майбутньою (прогнозованою) ціною базових інструментів протягом періоду дії опціона та ціною виконання. Підкреслимо, що часова вартість опціона залежить від двох чинників: тривалості періоду дії опціона та мінливості ціни базового інструменту. При цьому необхідно брати до уваги історичну мінливість ціни (за ряд попередніх періодів), яку вимірюють за допомогою стандартного відхилення, а також власну думку та очікування продавця опціона щодо майбутніх коливань ціни базового інструменту. Чим ширший діапазон зміни цін, тим більша ймовірність коливань ціни і тим вищою буде часова вартість опціона.

Зазначимо, що премія опціонів без виграшу або з програшем складається лише з часової вартості. Часова та внутрішня вартості опціонів модифікуються з часом, оскільки постійно змінюються ціни базових фінансових інструментів на готівковому ринку. Між коливаннями ціни інструменту, який покладено в основу опціона, та ціною опціона існує певна залежність. Опціони можуть із часом втратити свою вартість, якщо ринкова ціна базового інструменту вигідніша, ніж ціна виконання, зафіксована в опціоні. У разі, коли опціонна премія вже відома, розрахунок часової вартості досить простий і полягає в обчисленні різниці між опціонною премією та внутрішньою вартістю опціона. Наприклад, якщо премія опціона call за доларами США, виписаного на суму 1000 дол. з терміном дії 30 днів та ціною виконання 5,40 грн. за дол., становила 300 грн., а спот-курс - 5,50 грн. за дол., то внутрішня вартість такого опціона дорівнює 100 грн.:

(5,50 - 5,40) x 1000 = 100. Тоді часова вартість становитиме 200 грн. (300 - 100 = 200). Подібний розрахунок придатний для клієнта, коли опціонна премія вже відома. Продавцеві опціона необхідно правильно визначити величину опціонної премії, щоб не зазнавати збитків у разі виконання опціона. Розглянутий приклад дозволяє дійти висновку, що продавець прогнозував зміну курсу гривні до долара протягом місяця до рівня 5,70:

(х-5,40)- 1000 = 300 (грн.); х = 5,70.

Отже, покупець одержить прибуток за опціоном у разі, якщо курс долара підніметься вище за прогнозований продавцем рівень. Якщо клієнт скористається опціоном при курсі 5,70 грн. за долар, то ні покупець, ні продавець опціона не матимуть прибутків. А якщо у момент реалізації опціона курс перебуватиме в інтервалі від 5,70 до 5,40 грн. за долар, то прибуток одержить продавець опціона. Для продавця процес розрахунку часової вартості значно складніший і враховує вплив на зміну цін фінансових інструментів цілого ряду факторів. З цією метою використовують спеціально розроблений аналітичний інструментарій.

Список літератури

1. Аленичев В. В., Аленичева Т. Д. Страхование валютних рисков, банковских и зкспортньїх коммерческих кредитов. -- М: Прогресе, 1994. --115 с.

2. Бурений А. Н. Фьючерсные, форвардные и опционные рынки. -- М.: Тривола, 1995. -- 240 с.

3. Миркин Я. М. Ценные бумаги и фондовый рынок. -- М.: Перспектива, 1995.-- 534 с.

4. Примостка Л. О. Банківський менеджмент: Хеджування фінансових ризиків: Навч. посібник.-- К.: КНЕУ, 1998.-- 106с.

5. Про банки та банківську діяльність: Закон України від 20.03.91.

6. Редхзд К., Хьюс С. Управление финансовыми рисками: Пер. с англ. -- М.:ИНФРА-М, 1996. -- 288 с.

7. Сурен Л. Валютные операции: Основы теории и практики: Пер.с нем. -- М.: Дело, 1998. -- 176 с.

8. Ющенко В. А., Міщенко В. І. Управління валютними ризиками: Навч. посібник. -- К.: Знання, КОО, 1998. -- 444 с.