Кафедра міжнародної економіки

Контрольна робота

з дисципліни: «Операції з фінансовими деривативами»

Завдання №№ 16, 34

Зміст

1. Контракти FRА (№16)

2. Валютні ризики. Визначення. Причини виникнення (№34)

Література

1. Контракти FRА (№16)

Форвардний контракт за відсотковими ставками (FRA -- forward rate agreement) -- це двостороння угода, в якій фіксуються відсоткова ставка та інші умови проведення операцій залучення або розміщення грошових коштів на визначену дату в майбутньому. Однією із сторін такої угоди є учасник ринку, який бажає захиститися від підвищення відсоткових ставок і хоче купити FRA (покупець). Іншим контрагентом є учасник, який прагне уникнути ризику, пов'язаного зі зниженням ставок, і продає FRA (продавець). Форвардні контракти за відсотковими ставками укладаються як на міжбанківському ринку, так і між кредитними установами (банками) та їх клієнтами.

Підкреслимо, що загальноприйнятими умовами FRA реальна поставка грошових коштів не передбачається, тобто угода укладається на умовну суму, а розрахунок проводиться на дату платежу з Урахуванням тривалості проведення операції. Для форвардних контрактів за відсотковими ставками, крім перелічених вище термінів, таких, як дата угоди, дата платежу, форвардний період, вводиться Ряд додаткових, а саме: дата погашення -- зафіксований в угоді термін закінчення строку дії контракту; дата фіксингу -- день, коли фіксується рівень ринкової ставки, визначеної в угоді як орієнтовна (як правило, це ставка LJBOR); контрактний період -- час від дати платежу до дати погашення; контрактна ставка -- відсоткова ставка, зафіксована в контракті на дату укладення форвардної угоди і гарантована продавцем FRA на весь період його дії.

Назви форвардних контрактів за відсотковими ставками відображають відношення тривалості форвардного періоду до загальної тривалості дії контракту в місяцях, що охоплює форвардний і контрактний періоди. Наприклад, якщо форвардний період становить три місяці, а контрактний -- 9 місяців, то контракт матиме назву «три до дванадцяти» і записується як «FRA 3/12».

Форвардний та контрактний періоди, а також сума FRA, як і в інших форвардних угодах, можуть бути довільними і визначаються відповідно до бажань та потреб контрагентів. Типовий форвардний період за FRA -- від 1 до 3 місяців, типовий контрактний період -- 12--24 місяці, що дає підстави віднести форвардні контракти за відсотковими ставками до середньострокових похідних фінансових інструментів. Зазначимо, що з моменту появи FRA на міжнародних форвардних ринках обсяги подібних угод значно зросли і зараз типові суми контрактів становлять від 10 до 100 млн дол. США, але взагалі обмежень щодо сум немає.

Очевидно, що найважливішим етапом у процесі укладення форвардної угоди є встановлення контрактної ставки. При її визначенні до уваги перш за все береться рівень форвардних ставок, на який впливають такі чинники:

1. поточні умови ринку, особливо ринків ф'ючерсів і свопів;

2. результати аналізу кривої руху банківських акцептів;

3. попит і пропозиція на форвардних ринках;

4. власні можливості та значущість власних позицій контрагентів;

5. результати прогнозування швидкості, напряму та величини зміни відсоткових ставок на ринку.

У процесі прогнозування динаміки відсоткових ставок на ринку використовується сучасний аналітичний інструментарій, наприклад методики фундаментального і технічного аналізу, теорії циклічного розвитку ринків, математичні методи, засновані на застосуванні чисел Фібоначчі, та ін. Також аналітики спираються на власні міркування стосовно зміни форвардних ставок, що дає змогу враховувати й ті чинники, які не мають кількісних характеристик. Отже, визначення форвардної ставки -- це складний процес, який потребує застосування сучасних технологій, кількісних методів аналізу та прогнозування, високого рівня підготовки кадрів.

Хоча на рівень контрактної ставки і впливають різноманітні чинники, але в основу ціноутворення форвардних контрактів покладено розрахунок форвардної відсоткової ставки в точці беззбитковості (нульовій точці), виконуваний на підставі діючих ринкових ставок, диференційованих залежно від тривалості періоду. Розрахунок форвардної ставки базується на застосуванні формули середньої геометричної величини:

де r -- відсоткова ставка, що діє протягом усього періоду форвардної угоди (форвардного і контрактного); r₁ , r₂ -- відсоткова ставка відповідно на форвардний та контрактний періоди (r₂ -- невідома величина рівняння); Т -- тривалість усього періоду угоди, включаючи форвардний та контрактний (у днях); t₁, t₂ -- тривалість відповідно форвардного і контрактного періодів (у днях); BS -- база розрахунку (360 або 365 днів).

У цьому рівнянні відомі всі величини, крім ставки r₂, яка і є форвардною відсотковою ставкою в точці беззбитковості. Рівняння розв'язується за допомогою загальновідомих математичних методів. Розглянутий підхід дозволяє розрахувати таку форвардну ставку, яка не принесе продавцю прибутків, але й не завдасть збитків, отже, може вважатися мінімальним (базовим) рівнем, нижче за який продавець зазнає збитків.

Якщо розрахована в такий спосіб форвардна ставка фіксується в угоді, то вона перетворюється на контрактну, проте форвардна та контрактна ставки можуть не збігатися. Як правило, покупцю FRA пропонується вища ставка, а ставка в точці беззбитковості показує фахівцям межу, нижче якої встановлювати контрактну ставку недоцільно. Вирішальним фактором, який впливає на рівень контрактної ставки, є прогноз зміни відсоткових ставок протягом усього періоду дії форвардної угоди. Якщо передбачається зниження відсоткових ставок протягом форвардного періоду, то продавець може запропонувати контрактну ставку нижчу за рівень ставки в точці беззбитковості.

Зазначимо, що на міжбанківському ринку форвардні угоди укладаються здебільшого як депозитні операції, фіксуючи відсоткову ставку запозичення грошових коштів, які умовно будуть вкладені в банк на певний період на визначену дату в майбутньому. Таким чином, ставка FRA визначає майбутню ціну банківських ресурсів.

Водночас форвардні угоди банки укладають й зі своїми клієнтами-позичальниками щодо надання кредитів у майбутньому. Інакше кажучи, згідно з умовами форвардного контракту кредит бронюється на певний період, який називають форвардним. За форвардними угодами, які укладені з метою проведення кредитної операції, рівень контрактних ставок, як правило, перевищує рівень діючих ставок за кредитом. Це зумовлюється тим, що коли позичальник прогнозує зниження відсоткових ставок у майбутньому, то укладання кредитної форвардної угоди втрачає сенс. Звертатися до продавця з приводу укладання форвардного контракту за кредитом виправдано лише в тому разі, коли очікується підвищення ставок. Підвищена контрактна ставка відображає насамперед ризик, що його бере на себе кредитор, фіксуючи в даний момент ставку за майбутнім кредитом.

На розвинутих фінансових ринках, таких як лондонський та американський, сформувалася система позабіржової торгівлі FRA, в якій працюють професійні дилери, що котирують відсоткові ставки за FRA на кожний форвардний період (як правило, кратний трьом місяцям). З розвитком цього виду діяльності дилери стали пропонувати лістинги котирувань з різноманітною тривалістю як форвардного, так і контрактного періодів. Таким чином, потреба в індивідуальних розрахунках форвардної відсоткової ставки відпадає, адже при укладенні форвардної угоди контрагенти, в тому числі банки та їх клієнти, мають змогу звернутись до котирувань, визначених у таблицях дилерів FRA.

Важливим аспектом функціонування форвардних угод за відсотковими ставками є механізм проведення розрахунків. Особливості виконання FRA полягають у тому, що проведення реальної операції з базовими інструментами та власне форвардна операція розглядаються відокремлено. Зміст цього механізму зводиться до того, що на дату платежу проводиться розрахунок різниці між ринковою та контрактною ставками з урахуванням суми контракту і тривалості контрактного періоду. Ця сума виплачується одним контрагентом іншому у вигляді грошових коштів. У разі, коли форвардний контракт укладено на умовну суму, взаєморозрахунки контрагентів на цьому завершуються.

Якщо ж передбачалося проведення реальної операції з базовими інструментами, то вона здійснюється на загальних підставах за ринковими цінами. Наприклад, при укладенні форвардного контракту за кредитом позичальник отримає кредит за ринковою ставкою і одночасно за форвардною угодою одержить компенсацію додаткових витрат з обслуговування кредиту у разі, якщо ринкова ставка на дату платежу перевищила контрактну. Якщо ж ринкова відсоткова ставка виявилася нижчою за контрактну, то позичальник одержить переваги з погляду вартості кредиту, але змушений буде виплатити за форвардом різницю між контрактною та ринковою ставками. Таким чином, і в першому, і в другому випадках ефективна ставка для позичальника виявиться незмінною, а саме тією, що була зафіксована при укладанні форвардного контракту. Такий механізм проведення розрахунків дозволяє укладати форвардні контракти на умовну суму.

Отже, на дату фіксингу (як правило, за два лондонські робочі дні до дати платежу для угод у доларах США за ставкою LIBOR) фіксується ринковий рівень ставки, що слугує орієнтиром при проведенні розрахунків. Після того, як ринкову ставку зафіксовано, у грошовому виразі обчислюється різниця між ринковою та контрактною ставками:

де Со -- розрахункова сума; г -- ринкова ставка на дату фіксингу; г* -- контрактна ставка; t -- тривалість контрактного періоду (у днях); BS -- база розрахунку (в днях); NC -- основна (номінальна) сума контракту.

Розрахункова сума показує величину виграшу одного учасника (і відповідно програшу іншого) за форвардною угодою на дату погашення, але за умовами FRA порядок оплати -- отримання належної різниці -- передбачає проведення всіх розрахунків на дату платежу. Для цього необхідно дисконтувати розрахункову суму до дати платежу, що дозволить знайти суму платежу за FRA (Q):

Необхідно звернути увагу на те, що дисконтування проводиться за ставкою, яка слугує орієнтиром і зафіксована на ринку на дату фіксингу. Знайдена у такий спосіб сума і є величиною грошових коштів, яка підлягає виплаті за FRA. Зазначимо, що застосування техніки дисконтування відрізняє FRA від інших строкових операцій. У таких контрактах, як свопи, опціони, розрахунки проводяться з відставанням, тобто на дату закінчення контрактного періоду. Для того, щоб готівкові розрахунки, які згідно з умовами FRA проводяться на дату платежу, були еквівалентними розрахункам, здійсненим по закінченні контрактного періоду, розрахункова сума має бути дисконтована до дати платежу.

Зазначимо, що FRA, втім, як й інші деривативи, з'явились порівняно недавно. У 1983 р. цей тип похідних інструментів було розроблено та запропоновано британськими банками, які й досі залишаються лідерами в сфері організації ринку FRA. Підкреслимо, що останнім часом угоди FRA набули значного поширення і використовуються як у процесі хеджування ризиків, так і для проведення арбітражних операцій між фінансовими інструментами, наприклад, FRA проти ф'ючерсів, FRA проти свопів. Річний обсяг ринку FRA перевищує 500 млрд дол. США.

У структурі операцій з форвардами за відсотковими ставками переважають міжбанківські угоди, деноміновані в доларах. Цьому сприяв процес стандартизації умов укладання міжбанківських контрактів FRA, розроблений у 1985 р. Британською асоціацією банкірів. Цей документ відомий як «Умови FRABBA», а його положення, крім спеціально обумовлених випадків, є стандартними для лондонських банків. Спроби стандартизації умов проведення операцій з FRA здійснені також на американських ринках.

2. Валютні ризики. Визначення. Причини виникнення (№34)

Проблема валютного ризику в економічній теорії та практиці вперше постала наприкінці 70-х років XX століття, після підписання країнами -- членами Міжнародного валютного фонду Ямайської угоди (Кінгстон, Ямайка, 1976 p.), відповідно до якої було офіційно визнано демонетизацію золота, скасовано його офіційну ціну і золотий паритет, введено міжнародну розрахункову одиницю СДР (спеціальні права запозичення1), яка мала стати основою визначення валютних курсів національних валют, і введено режим вільного курсоутворення на базі «плаваючих» валютних курсів -- флоатинг.

Найбільшої гостроти проблема валютного ризику набула у 80-х pp. і залишається актуальною на перспективу. Це пов'язано з різким зростанням обсягів міжнародних торговельних і фінансових операцій, непрогнозованими коливаннями валютних курсів, зростанням обсягів валютних спекуляцій, що спричиняє різке збільшення залежності кінцевих фінансових результатів діяльності підприємств і фінансово-кредитних установ від валютного ризику. І головним чинником валютних ризиків є коротко- та довгострокові коливання обмінних курсів, що залежать від попиту й пропозиції валюти на національних і міжнародних валютних ринках. У довгостроковому періоді визначальну роль відіграє загальний економічний стан країни, рівень виробництва, збалансованість основних макроекономічних пропорцій, обсяги зовнішньої торгівлі тощо, а в короткостроковому -- збалансованість окремих ринків і загальний стан ринкового й конкурентного середовища. Коливання кількісних показників окремих чинників та їх певне співвідношення відіграють вирішальну роль у змінах валютних курсів, а тому можуть мати суттєвий вплив на характер виникнення і рівень валютного ризику.

Серед довгострокових чинників коливань валютних курсів передусім необхідно виокремити такі:

- загальна економічна ситуація в країні;

- політична ситуація;

- рівень відсоткових ставок;

- рівень інфляції;

- стан платіжного балансу;

- система валютного регулювання та ін.

Короткострокові зміни валютних курсів є наслідком постійних щоденних коливань, зумовлених частою зміною попиту і пропозиції на ту чи ту валюту. Оскільки обсяги зовнішньоекономічних операцій, у тому числі й торговельних, постійно зростають, а світовий валютний ринок функціонує цілодобово, такі тимчасові коливання є неминучими, що стає постійним джерелом валютного ризику. Крім того, підприємства та банки, що працюють на валютному ринку, можуть потерпати і від цілеспрямованих валютних спекуляцій, досвід яких має вже й Україна. Тому визначення характеру і розмірів валютних ризиків і запобігання їм стає однією з досить актуальних проблем здійснення експортно-імпортних операцій та міжнародних фінансових розрахунків.

Під валютним ризиком розуміють можливість грошових утрат суб'єктів валютного ринку через коливання валютних курсів. Під суто економічним кутом зору такий ризик є наслідком незбалансованості активів і пасивів щодо кожної з валют за термінами і сумами. За час існування системи вільного курсоутворення сформовані певні закономірності динаміки валютних курсів, що завдяки впливу на відсоткові ставки, спрямованість експортно-імпортних потоків, конкурентоспроможність

товарів на зовнішніх ринках, умови перетікання капіталів тощо призводять до певних економічних наслідків. Головними закономірностями динаміки валютних курсів, що їх слід брати до уваги за організації управління валютними ризиками, є такі:

1. За відносної стабільності внутрішніх і зовнішніх цін коливання курсу національної валюти відображають зміну відносних цін, тобто зміну конкурентоспроможності товарів. Здешевлення (підвищення курсу) національної валюти призводить до того, що товари, вироблені в даній країні, на зарубіжних ринках будуть дешевшими, а іноземні товари на національному ринку -- дорожчими. Це означає, що підвищення курсу національної валюти сприяє збільшенню обсягів експорту і скороченню обсягів імпорту, а зниження курсу (подорожчання) національної валюти, навпаки, сприяє збільшенню обсягів імпорту і скороченню обсягів експорту.

2. Наявність від'ємного сальдо платіжного балансу є відображенням того, що попит на іноземну валюту перевищує пропозицію, а це в свою чергу, призводить до знецінення національної валюти. Позитивне сальдо платіжного балансу, навпаки, характеризує підвищення пропозиції іноземної валюти та сприяє подорожчанню національної валюти.

3. Перетікання капіталів із країни в країну залежить від рівня відсоткових ставок та очікуваних змін валютних курсів. Країни, в яких установлено високі відсоткові ставки й функціонує стабільна грошова одиниця, є привабливішими для іноземного капіталу. Інвестори позбавляються валют, яким загрожує девальвація, і переводять свої капітали у валюти тих країн, де проводиться жорстка грошово-кредитна політика, яка забезпечує високі відсоткові ставки та дорогу національну валюту.

У світовій практиці ризик, пов'язаний з виникненням потенційних збитків, визначають терміном «експозиція». Коли мова йде про певний фінансовий ризик, то кажуть, що підприємство (установа) наражається на експозицію, а відносно валютного ризику вживається термін «валютна експозиція».

З погляду практики виникнення валютного ризику пов'язано зі станом валютної позиції, тобто співвідношенням між вимогами й зобов'язаннями щодо іноземної валюти. У разі закритої валютної позиції, тобто коли вимоги й зобов'язання збігаються, ризик зведено до мінімуму. Коли ж валютна позиція відкрита, суми вимог і зобов'язань не збігаються, через що й виникає валютний ризик. У такому разі банкові доведеться в майбутньому купувати валюту за новим курсом і продавати за старим. Якщо за відкритої валютної позиції сума валютних зобов'язань банку перевищує суму вимог, то це буде коротка валютна позиція, якщо ж навпаки, -- довга. Збитки виникають тоді, коли доводиться відповідно до раніше укладеної угоди продавати валюту за курсом, нижчим від поточного, а купувати (прийняти раніше куплену валюту) за курсом, вищим від нього.

За характером і місцем виникнення валютні ризики поділяють на:

- операційні;

- трансляційні (бухгалтерські);

- економічні.

Операційний ризик пов'язаний з торговельними операціями, а також із грошовими угодами з фінансового інвестування та дивідендних платежів. Цей ризик може виникати під час підписання угод на здійснення платежів або на отримання коштів в іноземній валюті в майбутньому.

Трансляційний (бухгалтерський) ризик пов'язаний з переоцінюванням активів і пасивів та прибутків закордонних філій в національну валюту, а також може виникати за експорту чи імпорту інвестицій. Він впливає на показники балансу, що відображають звіт про одержані прибутки та збитки після перерахунків сум інвестицій у національну грошову одиницю. Врахувати трансляційний ризик можна під час складання бухгалтерської та фінансової звітності. На відміну від операційного, трансляційний ризик не пов'язаний з грошовими потоками чи розмірами сплачуваних сум. Ризик збитків чи зменшення прибутків виникає за складання консолідованих звітів міжнаціональних корпорацій та їхніх іноземних дочірніх компаній чи філій.

За складання консолідованого звіту про активи, пасиви і розмір прибутків відповідні показники балансів дочірніх компаній, розраховані в окремих національних валютах, перетворюються на провідну валюту консолідованого балансу за місцем розташування материнської компанії.

Найбільш показовим прикладом, що ілюструє виникнення трансляційної валютної експозиції, є переведення чистих інвестицій іноземної дочірньої компанії до материнської. Під такими інвестиціями розуміють балансову вартість засобів материнської компанії та різницю між загальними активами дочірньої компанії та її зовнішніми зобов'язаннями (зобов'язаннями дочірньої компанії іншим фірмам, окрім материнської, та інших компаній групи). Вартість чистих інвестицій, перерахована в національну грошову одиницю країни розташування материнської компанії, збільшується або зменшується відповідно до зміни курсів валют.

Економічний валютний ризик пов'язаний з можливістю втрати доходів за майбутніми контрактами через зміну загального економічного стану як країн-партнерів, так і країни, де розташована компанія. Насамперед, він обумовлений необхідністю здійснення постійних розрахунків за експортними та імпортними операціями, інтенсивність яких, у свою чергу, може залежати від коливань валютних курсів.

Економічний валютний ризик підрозділяють на два види:

-- прямий, коли передбачається зменшення прибутку за майбутніми операціями внаслідок зниження обмінного курсу валют;

-- опосередкований (побічний), пов'язаний з утратою певної частини конкурентоздатності вітчизняних товаровиробників порівняно з іноземними.

Головним чинником виникнення прямого економічного валютного ризику є майбутні експортно-імпортні угоди або валютні операції. Після підписання угоди (укладення контракту) і до настання терміну сплати за угодою економічний валютний ризик трансформується в операційний.

Опосередкований ризик характеризує можливість виникнення збитків, пов'язаних зі зниженням конкурентоздатності компанії в порівнянні з іноземними товаровиробниками та експортерами у зв'язку зі зміною валютних курсів, високою валютною собівартістю та відносно низькими цінами на виготовлену продукцію.

Якщо ж курс гривні підвищиться на більший відсоток, ніж курс російського рубля, конкурентні цінові переваги будуть на боці українського експортера; якщо навпаки -- то на боці російського. У нашому прикладі підвищення чи зниження цінової конкурентоздатності товаровиробників залежатиме, крім змін курсу долара, ще й від зміни курсового співвідношення між гривнею та російським рублем. У разі підвищення курсу гривні відносно російського рубля цінові переваги будуть на боці російського експортера компресорного обладнання, в разі пониження -- навпаки.

Визначаючи валютні ризики та розробляючи заходи щодо їх запобігання, необхідно чітко уявляти можливі наслідки кожного виду валютної експозиції.

Операційний валютний ризик може спричинити зменшення чистого притоку грошових коштів, прибутків і доходів на одну акцію, а також призвести до скорочення ринків збуту. Нарахування економічного валютного ризику призводить до зниження конкурентоздатності експортерів на зовнішніх ринках, до зниження рівня рентабельності продукції та прибутковості підприємств.

Трансляційний ризик може призвести до зменшення вартості іноземних активів (або до збільшення вартості пасивів) в іноземній валюті, що стане причиною зниження загальної вартості підприємства (статутного капіталу), а також зниження курсової вартості акцій та їхньої прибутковості.

Основою запобігання трансляційним ризикам є вибір валютного курсу, за яким здійснюється трансляція, -- за поточним (на дату розрахунку) чи історичним (на дату здійснення операції). З огляду на це можуть бути використані кілька методів перерахунку балансу:

- всі поточні операції здійснюються за поточним курсом, а довгострокові -- за історичним;

- фінансові операції обліковуються за поточним курсом, а товарні -- за історичним;

- усі валютні операції здійснюються за одним курсом.

Перевага тому чи іншому методові перерахунку балансу надається залежно від конкретних умов, обсягів операцій та перспектив коливань валютних курсів.

Основою управління валютним ризиком є чітке визначення його кількісних характеристик, що дає змогу банкам і корпораціям застосовувати селективне управління, тобто страхувати тільки неприйнятний валютний ризик -- ризик, імовірність настання якого є дуже високою. Це пов'язане з тим, що на практиці валютний ризик існує за будь-якої валютної операції, але не всі вони призводять до збитків, тим більше в обсягах, загрозливих для існування підприємства чи банку. Найчастіше за чіткої організації фінансової роботи майбутні збитки можна звести до мінімуму або ж перекрити незначні суми збитків відповідними прибутками.

Основними елементами оцінки операційного ризику є визначення:

- виду іноземної валюти, за якою проводяться розрахунки;

- суми валют;

- тривалості періоду валютного ризику;

- виду валютних розрахунків (платежі/виручка).

Вибір валюти для здійснення розрахунків можна розглядати як своєрідний метод страхування ризику. Оптимальним було б використання національної грошової одиниці, оскільки при цьому валютний ризик практично відсутній. Але на практиці ця проблема вирішується по-різному. Так, наприклад, у США 98% експорту і 85% імпорту оцінюються в доларах США. В Англії у фунтах стерлінгів розрахунки ведуться тільки за 76% експорту і 30% імпорту, а в Японії в єнах оцінюється лише 29% експорту і 3% імпорту. Останнім часом у країнах -- членах ЄС навіть серед дрібних підприємців і приватних осіб значного поширення набули розрахунки в ЕКЮ.

Загальним правилом вибору валюти розрахунків є орієнтація експортерів на сильну валюту, тобто таку, купівельна спроможність якої відносно національної грошової одиниці підвищується, а імпортерів -- на слабку валюту, купівельна спроможність якої має тенденцію до зниження.

Період операційного ризику охоплює проміжок часу між укладенням угоди та оплатою контракту, а тому в чисельному виразі ризик буде тим меншим, чим стійкішу валюту вибрано для розрахунків, чим коротший цей період і чим менша сума угоди.

В економічній практиці окремі види валютного ризику дуже часто переплітаються між собою, а тому загальну суму ризику можна визначити лише тоді, коли складається підсумковий баланс, тобто як бухгалтерський ризик.

Список літератури

1. Биржевое дело: Учебник / Под ред. В. А. Галанова, А. И. Басова. -- М.: Финансы и статистика, 1998. -- 304 с.

2. Мозговой О. Н. Фондовий рынок Украины. -- К.: УАННП

3. Положення про вимоги до стандартної (типової) форми деривативів: Постанова Кабінету Міністрів України № 632 від 19.05.99 // Законодавчі і нормативні акти з банківської діяльності. -- 1999. -- № 6. --С. 15--17.

4. Правила випуску та обігу валютних деривативів: Затв. постановою Правління НБУ №216 від 07.07.97.

5. Правила випуску та обігу фондових деривативів: Рішення Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку № 13 від 24.06.97.

6. Правила здійснення операцій на міжбанківському валютному ринку України: Затв. постановою Правління НБУ № 150 від 15.04.98.

7. Правила проведення торгів у секції строкового ринку Української міжбанківської валютної біржі: Затв. Біржовим Комітетом УМВБ: Протокол № 33 від 17.10.97.

8. Редхзд К., Хьюс С. Управление финансовыми рисками: Пер. с англ. -- М.:ИНФРА-М, 1996. -- 288 с.

9. Севрук В. Т. Банковские риски. -- М.: Дело ЛТД, 1994. -- 128 с.

10. Сохацька О. М. Ф'ючерсні ринки: Історія, сучасність, перспективи становлення в Україні.--Тернопіль:Економ, думка, 1999.--408 с.

11. Сурен Л. Валютные операции: Основы теории и практики: Пер.с нем. -- М.: Дело, 1998. -- 176 с.

12. Ющенко В. А., Міщенко В. І. Управління валютними ризиками: Навч. посібник. -- К.: Знання, КОО, 1998. -- 444 с.