21

Кафедра міжнародної економіки

Контрольна робота

з дисципліни:

«Міжнародні розрахунки і валютні операції»

Зміст

1. Сутність міжнародного валютного ринку

2.Типи операцій інкасо: документарне та чисте інкасо. Засоби зниження ризиків при здійсненні операцій інкасо

Список літератури

1. Сутність міжнародного валютного ринку

Валютний ринок -- це система економічних та правових відносин між споживачами, продавцями валюти та державою з приводу купівлі-продажу іноземних валют, банківських металів, платіжних документів та цінних паперів в іноземних валютах, а також здійснення кредитно-депозитних та інших операцій з валютою.

Основними операціями, що проводяться суб'єктами ринку з валютними цінностями, є обмінні (конверсійні) операції, кредитно-депозитні операції, інвестиції в цінні папери, пономіновані в іноземних валютах, інші інвестиції. Обмінні операції тісно пов'язані з іншими операціями, що проводяться учасниками валютного ринку і часто викликані необхідністю залучати валютні ресурси або здійснювати інвестиції в валюті. Крім того, обмінні операції часто пов'язані з виконанням зобов'язань перед нерезидентами щодо оплати товарів і послуг та іншими розрахунками. Іншими словами, обмінні операції пов'язані з обслуговуванням зовнішньоекономічної діяльності підприємницьких структур та розрахунками у валюті, що здійснюються фізичними особами -- резидентами.

Для резидентів країн з вільно конвертованою валютою більшість операцій, що проводяться на валютному ринку, відрізняються від звичайних операцій на кредитному чи фондовому ринках наявністю валютного ризику і потребують для проведення знання інфраструктури валютного ринку та механізму проведення спекулятивних операцій з валютою. Такі операції здійснюються через фінансових посередників і не пов'язані з численними законодавчими обмеженнями. Для проведення кредитно-депозитних операцій та інвестиційної діяльності на міжнародному ринку необхідні знання та використання основних законів і механізмів функціонування кредитного, фондового ринку, основ інвестиційної діяльності та механізму управління валютним та кредитним ризиками.

Для резидентів України більшість операцій, що проводяться на валютному ринку, мають специфіку, яка обумовлена специфікою країни зі "слабкою" валютою та жорстко регульованим валютним ринком. Проведення будь-якої з валютних операцій потребує від учасника валютного ринку не тільки знання основ функціонування валютного ринку взагалі, а й вивчення та кваліфікованого застосування численних законодавчих та нормативних актів, що регулюють діяльність суб'єктів валютного ринку. На відміну від некоректної поведінки на кредитному чи фондовому ринках порушення валютного законодавства призводить у багатьох випадках до досить жорстких штрафних санкцій, розмір яких визначається платежами у валюті, здійсненими не відповідно до чинного законодавства.

Валютні ринки залежно від обсягу, характеру валютних операцій і набору валют, що використовуються в обігу, поділяють на міжнародний та національні ринки. Чим вищий ступінь конвертації національної валюти, тим більшою мірою національний валютний ринок інтегрується в міжнародний. Для країн з вільно конвертованою валютою визначальним є міжнародний валютний ринок, на якому резиденти даної країни можуть здійснювати будь-які операції з валютою. Для нашої країни, як для країни з перехідним типом економіки та неповністю конвертованою валютою, характерним є досить жорстко регульований національний валютний ринок. Структуру національного та міжнародного валютних ринків подано на рис.1.

Основними учасниками валютних ринків є великі комерційні банки, брокерські фірми, інші фінансові інститути, найбільші корпорації та центральні банки країн. Безпосередніми учасниками при укладанні угод з валютою виступають комерційні банки, спеціалізовані брокерські контори та інші фінансові інститути, що мають право укладати угоди з валютою. Ці суб'єкти валютного ринку здійснюють операції з валютою від свого імені за свій рахунок або за рахунок клієнтів. До 85--95% валютних угод, що здійснюються на валютних ринках, припадає на банки та брокерські фірми. Тому валютний ринок часто називають міжбанківським.



21

Рис. 1. Структура валютного ринку

Комерційні банки проводять основний обсяг валютних операцій. У банках тримають рахунки інші учасники ринку. Крім задоволення потреб клієнтів банки проводять операції самостійно за рахунок власних коштів.

Центральні банки управляють валютними резервами, проводять валютні інтервенції, здійснюють вплив на рівень валютних курсів, а також регулюють рівень процентних ставок за вкладами у національній валюті. Центральні банки значною мірою впливають на точку рівноваги ринку. Вони можуть гальмувати падіння національної валюти через продаж іноземної валюти і зменшення своїх валютних резервів або купувати іноземну валюту, підвищуючи попит на неї та збільшуючи валютні резерви. Найбільший вплив на світові валютні ринки мають центральні банки США (Федеральна резервна система), Германії (Бундесбанк), Великої Британії (Банк Англії).

Валютні брокерські фірми зводять покупців і продавців валюти та здійснюють між ними конверсійні та кредитно-депозитні операції. За своє посередництво брокерські фірми отримують комісійні у вигляді процента від суми угоди. Брокерські фірми та комерційні банки володіють інформацією про валютні курси і беруть участь у формуванні поточних, форвардних валютних курсів та процентних ставок.

Великі корпорації, які здійснюють зовнішньоторгові операції, підтримують стійкий попит на валюту (імпортери) і пропозицію валюти (експортери), а також розміщують і залучають вільні валютні ресурси. Як правило, ці суб'єкти ринку прямого доступу на валютний ринок не мають, а проводять операції через комерційні банки.

Крім комерційних банків, які відіграють головну роль на валютному ринку, значний обсяг валютних операцій на ринку проводять також інші фінансові інститути -- інвестиційні банківські фірми, страхові та інвестиційні компанії, пенсійні фонди. Останні залучають вільні валютні ресурси, здійснюють інвестиції в різних валютах, проводять хеджування строковими контрактами, купують та продають валюту з метою виконання своїх зобов'язань перед іншими суб'єктами ринку.

Фізичні особи проводять на валютному ринку широкий спектр неторгових операцій. Це закордонний туризм, перекази заробітної плати, пенсій, гонорарів, купівля та продаж іноземної валюти.

Валютний ринок є дуже конкурентним позабіржовим ринком. Ринок переважно організований як оптовий, на якому сотні дилерів-банків купують-продають валюту, що фактично являє собою купівлю-продаж депозитів, пономінованих в іноземних валютах. Юридичні та фізичні особи купують валюту у дилерів валютного ринку на роздрібному ринку за роздрібними цінами, які вищі від оптових.

У ряді країн функціонують валютні біржі, до функцій яких входить здійснення обміну валют для суб'єктів ринку і формування ринкового валютного курсу. Встановлений на біржових торгах курс називають офіційним валютним курсом.

Угоди з валютою учасники ринку укладають як на біржовому, так і на позабіржовому валютних ринках. Основна частина угод з валютою укладається на позабіржовому міжбанківському ринку. Більшість валютних операцій, що проводяться на ринку, мають спекулятивний характер. Одні торговці валютою безперервно протягом дня купують-продають валюту з метою отримання прибутку від незначних коливань курсів. Інші вибирають надійніші позиції і утримують їх протягом більш тривалого часу.

Обсяги торгів на зовнішньому ринку кратні мільйонам доларів. Щоденні обсяги угод на міжнародному валютному ринку вимірюються в трильйонах доларів. Більша частина угод укладається в доларах США та євро. Близько 40% -- це угоди з іншими валютами, які також часто укладаються при посередництві долара чи євро. Наприклад, у разі потреби продати німецькі марки і купити єни спочатку обмінюють марки на долари, потім за долари купують єни.

Чим більш ліквідний ринок, тим менший розрив між курсами попиту та пропозиції. Причому на початку дня розрив між курсами, як правило, менший, ліквідність ринку вища. Межі коливань курсів валют на євроринку становлять 2--6% (для більшості валют -- близько 2%, для нових валют -- до 6%).

За територіальною ознакою валютний ринок поділяють на північноамериканський, європейський та далекосхідний ринки. Найбільшими міжнародними валютно-фінансовими центрами на європейському ринку виступають Лондон, Цюріх, Франкфурт-на-Майні, Париж; у Північній Америці -- Нью-Йорк, Бостон, Чикаго, Сан-Франциско; в Азії -- Токіо, Сінгапур, Гонконг.

Валютні ринки функціонують цілодобово. Свою роботу вони починають на Далекому Сході в Новій Зеландії, потім проходять послідовно годинні пояси -- в Сіднеї, Токіо, Франкфурті-на-Майні, Лондоні й закінчують день у Нью-Йорці та Лос-Анжелесі. Відлік годинних поясів традиційно ведеться від нульового меридіану, що проходить через Гринвіч (передмістя Лондону), а час має назву світового, або GMT (Greenwitch Meridian Time).

Національні валютні ринки працюють, як правило, 8--9 год. Зручне розташування України в середньому часовому поясі дає змогу українським банкам у звичайні робочі години зв'язуватись майже з усіма валютно-фінансовими центрами: з ранку до півдня можна зв'язатись з Токійським центром, Лондонський ринок починає працювати приблизно з 10.00 за київським часом, а після 15.00 починаються операції в Нью-Йорку.

2.Типи операцій інкасо: документарне та чисте інкасо. Засоби зниження ризиків при здійсненні операцій інкасо

Однією з форм міжнародних розрахунків є інкасо, що визначено як «одержання, передача і пред'явлення до оплати векселя, чека або іншого документа банком, що інкасує, для клієнта з наступним переказом коштів на його рахунок». Інкасо - банківська розрахункова операція, за допомогою якої банк із доручення свого клієнта одержує, на підставі розрахункових документів належні йому від платника за відвантажені на його адресу товарно-матеріальні цінності або зроблені послуги і зараховує ці засоби на рахунок свого клієнта в банку, тобто інкасо - це доручення експортера (кредитора) своєму банку одержати від імпортера (платника, боржника) безпосередньо або через інший банк, зазначену суму або підтвердження того, що сума буде виплачена у встановлений термін.

В основі інкасової форми розрахунку лежить домовленість експортера зі своїм банком, що передбачає його зобов'язання передати товарно-супровідну документацію імпортеру тільки за умовами виплати останнім вартості відвантаженого товару або домовитися про це з банком, розташованим у країні імпортера.

Розрізняють два види інкасо: чисте і документарне.

Чисте інкасо означає - інкасо фінансових документів, що не супроводжуються комерційними документами, тобто банки обробляють тільки вексель (простий або переказний), чек або інші фінансові документи і не обробляють рахунок фактуру, коносамент, транспортну накладну й інші.

Документарне інкасо - інкасо фінансових документів, що супроводжуються комерційними документами; комерційні документи, не супроводжувані фінансовими документами і являє собою своєрідний компроміс між авансовим платежем (коли покупець розраховує на експортера, що повинний відправити товар відповідно до замовлення й оплати) і торгівлею по відкритому рахунку (коли експортер розраховує на покупця, що повинний оплатити відправлений йому товар) .

Важливою ознакою документарного інкасо є те, що якщо банку дана вказівка обробляти комерційні документи, до яких входить і коносамент, експортер має можливість зберегти контроль над своїм товаром, поки імпортер (покупець) не заплатить за них або не акцептує переказний вексель. Це обумовлено тим, що коносамент є документом на право власності і тому банк контролює це право на поставлені товари і має право їх передавати покупцю, після того як він виконує всі умови експортера, зазначені в інкасовому дорученні.

Існує кілька видів операцій по застосуванню документарного інкасо. Це так називані «документи проти платежу», «документи проти акцепту» і «акцепт із платежем проти документів».

Завдяки значно меншим формальним вимогам це банківська послуга є більш дешевою і гнучкою в порівнянні з документарним акредитивом. Розрахунок за інкасову форму більш вигідний імпортеру, оскільки зберігає його право власності на товар до моменту оплати розрахункових документів. Разом з тим при розрахунках документарним інкасо експортер, що відвантажує товар не може бути упевнений у тім, що покупець вчасно оплатить відвантажений товар..

Тому інкасова форма розрахунків застосовується в тому випадку, коли: експортер не сумнівається у своєму контрагенті за договором, оскільки між двома боками діють перевірені часом відносини; політичні, економічні і правові умови в країні імпортера, розглядаються як стабільні; у країні покупця немає імпортних обмежень або якщо є такі, останній завчасно одержав усі необхідні дозволи на здійснення угоди; у країні експортера немає твердих обмежень термінів здійснення розрахунків за отриманий товар.

Інкасо - доручення експортера своєму банку, одержати від імпортера безпосередньо або через інший банк, суму належну йому за відвантажену продукцію імпортеру на підставі розрахунково-грошових документів.

Документарне інкасо - це засіб, шляхом якого банк інкасує суму, що повинен покупець, проти пред'явлення відповідних документів. При документарному інкасо одержання належних клієнту коштів, виробляється на підставі комерційних документів: транспортних, страхових і інших документів, що підтверджують відвантаження товару.

При чистому інкасо - одержання засобів здійснюється по різних грошових зобов'язаннях (чеки, векселі).

Банк виконує функції агента по грошових розрахунках між експортером і імпортером. Він пред'являє імпортеру, за вказівкою експортера або його банку, документи про відвантаження товару або наданні послуги й інкасує проти цих документів належну суму або одержує акцептований вексель.

Операції по документарному інкасо здійснюється відповідно до «Єдиних правил інкасо», опублікованими Міжнародною торговельною палатою в Парижі і ратифікованими більшістю банків. Ці Правила фіксують основні зобов'язання і права партнерів, що прибігають до способу документарного інкасо. Однак правила, так само як і визначення, що містяться в них, є обов'язковими тільки в тому випадку, якщо вони не суперечать національному, регіональному або місцевому законодавству або інструкціям, що партнери не можуть обійти.

Відповідальність банків обмежується передачею й оформленням документів проти оплати або акцептування векселя. На відміну від документарного акредитива, де банки самі несуть зобов'язання, тут вони ніяким чином не зобов'язані платити самі, якщо покупець не виконує або не в змозі виконати свої зобов'язання по оплаті. У Правилах говориться, що «банки повинні діяти сумлінно і розумно»; вони не несуть відповідальності за наслідки, що можуть виникнути в результаті обставин невизначеної сили, за затримку або втрату повідомлень або документів при їхньому пересиланні, за винятком тих випадків, коли вони самі допустили серйозне порушення.

На відміну від документарного акредитива, документарне інкасо передбачає, що продавець виконує свої зобов'язання шляхом виробництва і відвантаження товару або надання послуг, причому оплата за це не гарантується. Тому документарне інкасо рекомендується тільки в тих випадках, коли продавець і покупець підтримують відносини взаємної довіри; готовність до оплати і кредитоспроможність покупця не викликають сумніву; політична, економічна і правова обстановка в країні імпортера є стабільною; міжнародні платіжні операції країни імпортера не обмежуються, не перебувають під загрозою контролю або інших аналогічних обмежень.

Переваги документарного інкасо полягають у простоті і низькій вартості виконання операцій і в більш швидкій оплаті, у передачі безпосередньо покупцю документів і, у визначених випадках, товару після попередньої домовленості проти оплати належної суми або акцептування векселя (при необхідності, з поручительством або банківською гарантією).

Однак, якщо покупець відмовляється прийняти документи, пошуки нового покупця або повернення товару можуть викликати значні витрати.

У даній операції (документарне інкасо), як правило, беруть участь чотири сторони: продавець/експортер, що дає доручення, або ремітент, що передає документи своєму банку і дає йому доручення про інкасування; банк-ремітент, що передає документи банку, якому доручене інкасування в країні покупця відповідно до інструкцій доручення про інкасування; банк - якому доручене інкасування, або банк-пред'явник, який здійснює інкасування сам або запитує акцептування у трасата, керуючись при цьому інструкціями, отриманими від банку-ремітента; трасат (покупець/імпортер), якому представляються документи інкасування.

Комерційні банки, виконуючи інкасові доручення іноземних банків, видають організаціям, що імпортують через границю товари й одержує послуги, комерційні документи проти одержання від них акцепту або платежу, а також одержують від цих організацій акцепт або платіж по фінансових документах.

Інкасові доручення разом з товарними й іншими документами надходять у Головний офіс або безпосередньо у відділення КБ.

Співробітник уповноваженого відділу ретельно перевіряє інкасове доручення, повноту і точність інструкцій, що містяться в ньому, а також наявність товарних і ін. документів (оригінали, дублікати), зазначених в інкасовому дорученні. Документи, що надійшли, на інкасо враховуються на позабалансовому рахунку 9830.

Дт - 9830

Кт - 9910

9830 - «Документи і цінності, прийняті на інкасо»

9910 - «Контрахунок для рахунків розділу 96 -98»

При одержанні документів для оплати співробітник уповноваженого відділу закриває позабалансовий рахунок 9830.

Дт - 9910

Кт - 9830

Кошти списуються з поточного рахунка клієнта і перераховуються в Головний банк для подальшого здійснення платежу.

А) Дт - 2600

Кт - 2909

Після одержання підтвердження від Головного банку про депонування коштів складається наступна проводка.

Б) Дт - 2909

Кт - 3900

У Головному банку кошти депонуються на рахунку 2602.

В) Дт - 3901

Кт - 2602

За здійснення інкасової операції банк із клієнта стягує комісію відповідно до діючих тарифів .

Дт - 2600

Кт - 3800

Одночасно провадиться дооцінка валютної позиції за допомогою контррахунка 3801.

Дт - 3801

Кт - 6110

Бухгалтерський облік по імпортному інкасо відділення КБ

Дебет	Кредит	Короткий зміст операції
9830	9910	Документи, що надійшли, на інкасо враховуються на рахунку 9830.
9910	9830	Надходження документів до оплати.
2600	2909	Перерахування в Головний банк для депонування суми інкасо.
2909	3900	Одержання підтвердження про депонування коштів від Головного банку.
3901	2602	Депонування коштів для подальшої виплати одержувачу коштів.
2600	3800	Списання комісії в інвалюті.
3801	6110	Дооцінка валютної позиції.

Перший екземпляр інкасового доручення залишається в КБ для контролю за оплатою (акцептом) інкасо. Другий екземпляр разом із прикладеними до нього документами видається представнику платника під розписку на першому екземплярі інкасового доручення.

При одержанні трьох екземплярів інкасового доручення третій екземпляр після відповідного оформлення повертається банку-ремітентові як підтвердження про одержання КБ інкасових документів.

Документи по інкасо до їхнього акцепту або повної оплати знаходяться в КБ.

Відділення КБ здійснює контроль за своєчасною оплатою (акцептом) українськими організаціями по інкасових дорученнях, а також за своєчасним поверненням документів у випадку повного або часткового відмовлення від оплати (акцепту) інкасо. У цих цілях відділення КБ регулярно перевіряє термінові інкасо.

При оплаті інкасового доручення організація-платник представляє у відділення КБ заяви на переказ за установленою формою. Співробітник уповноваженого відділу перевіряє правильність оформлення представленого організацією заяви на переказ на відповідність найменування іноземного банку, номери і суми інкасо й інших даних, зазначених у заяві на переказ, з даними, що містяться в інкасовому дорученні.

Оплата інкасо повинна вироблятися в повній відповідності з вказівками іноземного банку, що містяться в інкасовому дорученні.

На підставі належним чином оформленої заяви на переказ відділення КБ складає платіжне доручення для відправлення його по електронній пошті на виконання в Головний банк.

Після повної або часткової оплати (акцепту) інкасо відділення КБ проставляє дату оплати (акцепту) у реєстраційному журналі; при частковій оплаті в журналі проставляється також сума платежу (акцепту).

За виконання інкасових доручень КБ стягує комісію відповідно до діючого Тарифу комісійної винагороди КБ. Стягування комісії провадиться одночасно з переказом платежу в оплату інкасо або при поверненні неоплачених неакцептованих документів.

Комісії і витрати по інкасо відносяться за рахунок іноземного банку, якщо в інкасовому дорученні не обговорене інше.

Відділенням КБ здійснюється валютний контроль за надходженням товару або наданням послуг протягом 90 днів з моменту здійснення платежу в оплату інкасо.

При здійсненні операцій по інкасо відділення КБ повинне керуватися «Уніфікованими правилами по інкасо», а також наступним порядком:

1. Документи, що підлягають інкасуванню, приймаються від клієнтів при інкасовому дорученні , що заповнюються в шести екземплярах:

- перший екземпляр - інкасове доручення КБ іноземному банку, підписане двома уповноваженими особами направляється останньому разом з документами;

- другий екземпляр - лист-запит іноземному банку про причини затримки платежу. Зазначений екземпляр відділення КБ разом з четвертим і з додатком копії рахунків направляють у Головний банк. Лист - запит використовується Головним банком у разі потреби звертання до іноземного банку;

- третій екземпляр - лист, з яким іноземному банку відсилається другий екземпляр коносамента;

- четвертий екземпляр є дорученням клієнта КБ;

- п'ятий екземпляр залишається у відділенні КБ;

- шостий екземпляр повертається клієнту з оцінкою банку про прийняття.

2. Всі інкасові доручення повинні містити відповідні реквізити: номер і дата доручення, найменування інобанку і його адреса, найменування платника і його поштова адреса, найменування української організації продавця, перелік прикладених до інкасового доручення документів, найменування і сума іноземної валюти.

3. Документи, прикладені до інкасового доручення, перевіряються з погляду відповідності їхніх реквізитів даним інкасового доручення і між собою.

4. Після перевірки й оформлення інкасового доручення і прикладених документів перший і четвертий екземпляри інкасового доручення підписуються двома уповноваженими особами відділення КБ.

Перший екземпляр інкасового доручення разом із документами що відносяться до нього , у день прийняття документів відсилаються в інобанк.

Другий і четвертий екземпляри інкасового доручення з додатками копій рахунків направляються Головному банку при повідомленні, що повертається відділенню з оцінкою про прийняття.

5. Інкасові доручення повинні бути виписані на банки-кореспонденти КБ.

6. За виконання інкасових доручень відділення КБ стягує комісії відповідно до діючого Тарифом комісійної винагороди.

7. Контроль за надходженням експортного виторгу здійснює Головний банк.

8. Усі прохання клієнта, що стосуються конкретного інкасо повинні прийматися від клієнтів у письмовому виді і передаватися в Головний банк по електронній пошті.

Документи прийняті на інкасо попередньо враховуються на рахунку 9831.

Дт - 9831

Кт - 9910

9831 - «Документи і цінності, відіслані на інкасо».

При здійсненні експортного інкасо співробітник уповноваженого відділу робить списання комісії з поточного рахунку клієнта відповідно до тарифів, установленими банком.

Дт - 2600

Кт - 3800

Одночасно з цією проводкою провадиться дооцінка валютної позиції з використанням контррахунка 3801.

Дт - 3801

Кт - 6110

Кошти приходять на рахунок одержувача у виді звичайного переказу (експортної виручки: 50 % із коштів, що надійшли, підлягають зарахуванню на поточний рахунок клієнта, а 50 % - обов'язковий продаж).

Дт - 3900

Кт - 2603

Бухгалтерський облік показаний у вигляді таблиці.

Дебет	Кредит	Короткий зміст операції
9831	9910	Документи відправлені на інкасо.
2600	3800	Списання комісії за відкриття інкасо.
3801	6110	Дооцінка валютної позиції.
9831	9910	Документи прийняті на інкасо.
3900	2603	Надходження експортного виторгу на рахунок одержувача.
9910	9831	Списання з позабалансового обліку документів після одержання клієнтом експортного виторгу.

Розрахунки в формі інкасо дають певні привілеї імпортеру, основне зобов'язання якого складається в здійсненні платежу проти товарних документів, що дають йому право на товар, при цьому немає необхідності заздалегідь відволікати кошти з свого обігу. Проте експортер продовжує зберігати юридичне право розпорядження товаром до оплати імпортером, якщо не практикується пересилка безпосередньо покупцеві коносамента для прискорення одержання товару.

Разом із тим інкасова форма розрахунків має істотні недоліки для експортера. По-перше, експортер несе ризик, зв'язаний з можливою відмовою імпортера від платежу, що може бути пов'язане із погіршенням кон'юнктури ринку чи фінансового положення платника. Тому умовою інкасової форми розрахунків є довіра експортера до платоспроможності імпортера і його сумлінності. По-друге, існує чималий розрив в часі між надходженням валютної виручки по інкасо і відвантаженням товару, особливо при тривалому транспортуванні вантажу.

Для усунення цих недоліків інкасо на практиці застосовуються додаткові умови:

1) імпортер проводить оплату проти телеграми банка експортера про прийом і відправку на інкасо товарних документів ( телеграфне інкасо ). Цей вид інкасо не одержав широкого розповсюдження;

2) по дорученню імпортера банк видає на користь експортера платіжну гарантію, приймаючи на себе зобов'язання перед експортером оплатити суму інкасо при неплатежу з боку імпортера. Додаткова гарантія платежу звичайно застосовує при розрахунках по комерційному кредиту, бо при відстрочці оплати зростає ризик несплати імпортером документів в зв'язку з можливою зміною в фінансовому положенні платника. Інколи банк імпортера авалює вексель. Аваль (гарантія платежу) - вексельне поручительство. Банк-аваліст приймає відповідальність за платіж, ставлячи підпис звичайно на лицевій стороні векселя з обмовкою, за кого конкретно видана гарантія платежу, інакше вважає, що аваль виданий за векселедавця переказного векселя (експортера );

3) експортер використовує банківський кредит для покриття іммобілізованих ресурсів.

Ризики при розрахунках на умовах документарного інкасо такі ж, що і для відкритого рахунку, а саме, ризик покупця, ризик країни і транзитний ризик. Як і по всім умовам оплати буде мати місце валютний ризик, якщо експортер виставляє рахунок в іноземній валюті.

Для зменшення ризиків титульні документи посилаються по такому маршруту :

1) Експортер відвантажує товар і одержує титульні документи;

2) Експортер посилає титульні документи в свій банк з відповідними інструкціями;

3) Банк експортера посилає титульні документи в банк імпортера з інструкцією, що документи можуть бути передані тільки:

а) проти оплати;

б) проти акцепту переказного векселя (тратти) (законно прийняте зобов'язання оплатити експортерові проти комплекту документів чи на певну дату в майбутньому).

в) проти оплати чи акцепту переказного векселя, банк імпортера передає титульні документи так, що імпортер може одержати товар по прибутті в його країну.

При цьому експортер зберігає контроль над товаром до тих пір, поки не буде зроблена оплата, чи не видано законно прийняте зобов'язання оплатити (вексель).

По документарному інкасо експортери зберігають міру контролю над товаром до тих пір, поки вони не оплачені або поки імпортер не акцептує переказний вексель. Коли використовується інкасо на умовах "документи проти платежу", імпортери можуть відмовитися від будь-якої робити з інкасо, залишивши експортера з його проблемою організації альтернативного продажу, і змушеного при цьому оплачувати вартість зберігання і страхування товару. По інкасо "документи проти акцепту", імпортери можуть не зробити платіж по акцептованому переказному векселю на належну дату, залишаючи експортера без платежу і без контролю над товаром. Проте в разі документарного акредитива, експортери знають, що вони мають банківську гарантію платежу, за умови, що вони виконають терміни і умови акредитива. Отже, по одержанні повідомлення про документарний акредитив, експортери можуть впевнено починати підготовку і відвантаження товару, знаючи, що вони мають банківську гарантію платежу.

Список літератури

1. Арчакова, О. Деякі особливості національного регулювання валютного ризику [Текст] / О. Арчакова // Финансовые риски. - 2007. - N 2. - C.67-73

2. Банковское дело [Текст] : учебник / Финансовая академия при правительстве РФ ; ред. О. И. Лаврушин. - Изд. 4-е, стер. - М. : КНОРУС, 2006. - 768 с.

3. Бездітко, Ю. М. Валютне регулювання [Текст] : навчальний посібник / Ю. М. Бездітко, О. О. Мануйленко, Г. А. Стасюк. - Херсон : Олді-плюс, 2004. - 272 с.

4. Валютне регулювання [Текст] : навчальний посібник / Ю. М. Бездітко, О. О. Мануйленко, Г. А. Стасюк. - Херсон : Олді-плюс, 2004. - 272 с.

5. Віднійчук-Вірван, Л.А. Міжнародні розрахунки і валютні операції [Текст] : навчальний посібник / Л. А. Віднійчук-Вірван. - Львів : Магнолія 2006, 2007. - 214 с.

6. Єпіфанов, А.О. Операції комерційних банків [Текст] : навчальний посібник / А. О. Єпіфанов, Н. Г. Маслак, І. В. Сало. - Суми : ВТД "Університетська книга", 2007. - 523 с.

7. Михайлів, З.В. Міжнародні кредитно-розрахункові відносини та валютні операції [Текст] : навчальний посібник / З. В. Михайлів, З. П. Гаталяк, Н. І. Горбаль ; Мін-во освіти і науки України, Нац. ун-т "Львівська політехніка". - Львів : Львівська політехніка, 2004. - 244 с.

8. Про систему валютного регулювання і валютного контролю [Текст] : декрет / Україна. Кабінет Міністрів. - [Б. м. : б. и.], 1993. - Б. ц.

9. Резнікова, О. О. Удосконалення чинної системи валютного регулювання [Текст] / О. О. Резнікова // Фінанси України. - 2001. - N 7. - C.16-22

10. Руденко, Л.В. Міжнародні кредитно-розрахункові та валютні операції [Текст] : підручник / Л. В. Руденко. - Вид. 2-ге, перероб. і доп. - К. : ЦУЛ, 2007. - 632 с.

11. Хомутенко, В.П. Фінанси зовнішньоекономічної діяльності [Text] : навчальний посібник / В. П. Хомутенко, В. В. Немченко, І. С. Луценко. - К. : ЦУЛ, 2009. - 474 с.