Міжнародний лізинг як форма кредитування зовнішньої торгівлі

Кафедра міжнародної економіки

Контрольна робота

«Міжнародні розрахунки і валютні операції»

Зміст

1. Питання №5. Міжнародний лізинг як форма кредитування зовнішньої торгівлі

2. Питання №15. Поняття валюти. Національні й іноземні валюти. Конвертованість валюти

3. Завдання №6

Список літератури

1. Питання №55. Міжнародний лізинг як форма кредитування зовнішньої торгівлі

З розвитком ринкових відносин у країнах з перехідною економікою зростає значення лізингу для суб'єктів господарювання як нового перспективного методу інвестування. Актуальність розвитку лізингової діяльності в умовах ринкової трансформації економіки України полягає, насамперед, у необхідності технічного переоснащення та оновлення основних фондів існуючих підприємств, запровадження нових результатів в межах НДДКР у процес виробництва, а також у потребі розширення матеріально-технічної бази малих та середніх підприємств у рамках програм розвитку малого та середнього бізнесу.

На сучасному етапі розвитку лізингових відносин проблеми організації та регулювання лізингу привертають увагу багатьох фахівців, про що свідчить значна кількість наукових публікацій, присвячених цій темі. Проте деякі аспекти названого питання ще залишаються малодослідженими, зокрема проблема міжнародного лізингу. Для України міжнародний лізинг важливий як один з інвестиційних каналів, засіб придбання й збуту продукції, за допомогою якого Україна могла б налагодити виробництво якісних конкурентоспроможних не тільки на внутрішньому ринку товарів. Завдяки цьому наша країна змогла б зайняти належне місце у міжнародному поділі праці, встановити партнерські відносини з іншими країнами.

Використання міжнародного лізингу як методу залучення інвестицій в економіку України є особливо корисним в сучасних умовах дефіциту капітальних вкладень за рахунок власних коштів підприємств, відсутності необхідної державної підтримки, недостатнього обсягу прямих іноземних інвестицій, обмеженого доступу до довгострокових кредитних ресурсів. Світова практика свідчить, що ці проблеми притаманні більшою чи меншою мірою і іншим країнам в умовах переходу до ринкової економіки. Таким чином, лізинг може стати дієвим чинником стимулювання притоку інвестицій в основний капітал та економічного зростання цих країн в цілому.

Міжнародний лізинг - договір лізингу, що здійснюється суб'єктами лізингу, які перебувають під юрисдикцією різних держав, або в разі, коли майно чи платежі перетинають державні кордони. Міжнародний лізинг здійснюється відповідно до законодавства України, міжнародних договорів, в яких бере участь Україна, та договорів, укладених суб'єктами лізингу.

Лізингові відносини одночасно включають в себе важливі елементи кредитних операцій, інвестиційної, орендної та торгової діяльності, які тісно поєднуються і взаємопроникають один в одного, утворюючи нову організаційно-правову форму бізнесу. Міжнародний лізинг можна вважати формою експорту-імпорту капіталів, оскільки причини міграції капіталів є мотивами і для експортних та імпортних лізингових операцій. Вони також виступають додатковим важливим джерелом збуту продукції, особливо дорогого високотехнологічного обладнання. Лізинг має багатофакторний прямий і опосередкований вплив на сферу виробництва, життя і побуту широких верств населення. Лізинговий бізнес стимулює інвестиційну, інноваційну діяльність та НДДКР, підвищує рівень зайнятості, має позитивний вплив на платіжний баланс, розвиток підприємництва, конкуренції та ринкових відносин країни в цілому.

Лізингова діяльність є потенційно привабливою сферою в нашій країні через незадовільний стан основних фондів, обмеженість і складність використання інших джерел інвестування, унікальні переваги лізингу в умовах ринкової трансформації національної економіки. Зокрема, лізинг має перевагу над купівлею за власні кошти і за рахунок кредиту залежно від величини лізингового відсотку, процентних ставок банків, ставок дисконту, умов лізингового договору. Лізингова угода гнучкіше, ніж кредит, надає можливість виробити вигідну схему лізингових платежів, зменшити комерційні ризики лізингоодержувача, зменшити витрати на розробку і підписання лізингових контрактів в порівнянні з контрактами купівлі-продажу. Лізинг пропонує ще низку економічних переваг для малих та середніх підприємств: збереження доступу до кредитних ліній; підвищення платоспроможності за борговими зобов'язаннями в перші роки лізингової угоди, тому новостворені підприємства отримують більше шансів вижити на початку своєї діяльності.

Лізинг в широкому значенні являє собою організаційну форму підприємницької діяльності, яка відображає відносини власності, як уособлену систему господарювання. Проте, як і будь-яке самостійне явище, як економічна категорія, він має свій власний зміст та різноманітні форми прояву.

Закон України «Про лізинг» дає наступне визначення терміну лізинг:

Лізинг - це підприємницька діяльність, яка спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів і полягає в наданні лізингодавцем у виключне користування на визначений строк лізингоодержувачу майна, що є власністю лізингодавця або набувається ним у власність за дорученням і погодженням з лізингоодержувачем у відповідного продавця майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Таким чином, лізинг - це особливий вид підприємницької діяльності, який включає в себе три форми організаційно-економічних відносин: орендні, кредитні та торгівельні, зміст кожної з яких окремо повністю не вичерпує сутності таких специфічних фінансово-майнових операцій.

Відповідно до рівня окупності майна розрізняють фінансовий (капітальний) і оперативний лізинг. Це найбільш поширені види лізингу. Існує кілька критеріїв для їх розмежування: це і тип орендованого майна, і обсяг обов'язків лізингодавця, і термін використання об'єкта лізингу.

Фінансовим називається лізинг, коли вартість майна повністю повертається лізингодавцю за час дії договору лізингу (що передбачає співпадання терміну повної амортизації майна і терміну договору). Для оперативного лізингу характерне часткове відшкодування вартості зданого в лізинг майна (термін амортизації довший від терміну договору).

Фінансовий лізинг являє собою лізинг майна з повною сплатою його вартості і характеризується тим, що термін, на який передається майно в тимчасове користування, наближається по тривалості до терміну експлуатації та амортизації всієї або більшої частини майна. Оперативний лізинг характерний тим, що термін договору лізингу коротший, ніж нормативний термін використання майна, і лізингові платежі не покривають повної його вартості.

Фінансовий лізинг -- це угода, яка передбачає протягом своєї дії виплату лізингових платежів, котрі покривають повну вартість амортизації обладнання або більшу його частину, додаткові витрати і прибуток орендодавця.

Оперативний лізинг -- це орендні відносини, за яких витрати лізингодавача пов'язані з придбанням та утриманням майна, що здається в оренду, не покриваються орендними платежами протягом одного лізингового контракту.

У практиці країн з розвиненою ринковою економікою правові особливості регулювання лізингових операцій стосуються, як правило, фінансового лізингу, хоча замість обов'язкового характеру переходу власності у договорі мають бути зафіксовані умови такого переходу.

Основою для їх розмежування фактично служить термін оренди з амортизаційним періодом і не передбачена обов'язковість переходу права власності при здійсненні фінансового лізингу.

Основу економічних взаємозв`язків між лізингоодержувачем та лізингодавцем створюють лізингові платежі, котрі відображають відносини власності, користування реалізація та присвоєння прав власності на засоби виробництва.

Велику перспективу для розгортання інвестиційної діяльності в Україні має стимулювання лізингових операцій як гарантованого виду товарного інвестування. В цьому контексті опрацьовуються питання створення мережі лізингових компаній та спеціалізованих лізингових фондів виробничих потужностей. Свою діяльність ці структури здійснюватимуть у взаємодії з центральними та місцевими органами виконавчої влади, галузевими міністерствами та безпосередньо з підприємствами. Функціональне навантаження лізингових компаній та фондів очікується достатнім: виявлення лізингових потужностей та ведення їх реєстру; відбір заявок потенційних лізингоотримувачів; передача останнім об'єкту лізингу і, звичайно, контроль, координація ситуації на всіх етапах реалізації лізингових угод. В умовах великої капіталоємності українських підприємств лізинг може слугувати в якості інвестиційного "трампліну" залучення в господарський обіг значних капітальних ресурсів.

Економіка України зазнає гострого дефіциту коштів, в першу чергу - інвестиційних. Успішне проведення реформ і подолання соціально-економічної кризи вимагає значних фінансових і матеріальних ресурсів. Існують різноманітні варіанти залучення коштів в національну економіку.

На даний момент в Україні розглядається проблема розвитку лізингу, тому що це давно розповсюджений на Заході фінансовий інструмент, сприятливий мобілізації коштів для інвестицій, а також він забезпечує гарантоване використання інвестиційних ресурсів з метою реконструкції і розвитку виробництва.

Однією з основних форм подолання проблем відсутності інвестиційних коштів є лізинг, в т. ч. і міжнародний. А в відповідності з правилами МВФ, зобов'язання продавця, що випливають з лізингової угоди, не включаються в обсяг зовнішньої заборгованості держави.

До пріоритетних напрямків використання лізингу в Україні можна віднести:

1. Високотехнологічні наукоємні галузі: літако - і машинобудування, порошкова металургія, керамика, электрозварювальне виробництво; енергозберігаючі технології, нафтогазовий комплекс, агропромисловий комплекс.

2. Видобувні і металургійні галузі, кольорові метали, уран, вугілля, сталь і прокат.

3. Виробництво товару народного споживання.

4. Незавершене виробництво.

5. Дрібний бізнес та ін.

Лізинг можна розглядати як форму довгострокового кредитування покупки, що являє собою довгострокову оренду. Оскільки лізингова служба повністю оплачує основні засоби за дорученням підприємства-лізингоотримувача за рахунок власних коштів, то до неї переходить право власності на об'єкти лізингу.

В останні роки став розповсюджуватися міжнародний лізинг. Міжнародний лізинг - договір лізингу, що здійснюється суб'єктами лізингу, які знаходяться під юрисдикцією різних держав. Міжнародною лізингова операція вважається також в тому випадку, якщо майно або платежі перетинають державні кордони, угода, по якій лізингодавець купує обладнання у національного підприємства, а після цього передає його іноземному підприємцю за кордон, називається експортним лізингом. Якщо обладнання купується у іноземної фірми і передається для використання вітчизняному підприємцю, угода називається імпортним лізингом.

Міжнародний лізинг може застосовуватися і тими підприємствами, що не одержують доходів в СКВ. В таких випадках укладається угода, що передбачає оплату зобов'язань продавця постачанням продукції, виробленої на обладнанні, що орендувалося. Це свого виду "бартер", що заохочується діючими в багатьох країнах нормами фінансового права, тому що сприяє просуванню обладнання, транспортних засобів і т. ін. на зовнішній ринок.

Можна констатувати, що в нинішній час Україна є сировинним придатком розвинутих країн світу (нацією забезпечення) і тому однією з першочергових задач економічної політики повинна бути задача виходу України на рівень технологічної нації. Для цього необхідні технологічні інвестиції, що можуть бути отримані з допомогою міжнародного лізингу.

Україна повинна скористуватися лізингом для вирішення своїх інвестиційних проблем. Інвестиційному ринку України характерно зменшення капіталовкладень, що відбувається швидше, ніж спад виробництва. В умовах дефіциту бюджету державні кошти обмежені.

Лізинг створює економічні вигоди всім учасникам лізингової операції. Так, підприємству - постачальнику гарантується збут продукції і своєчасне одержання грошових коштів для здійснення розрахунків з бюджетними робітниками і направлення їх на виробничий розвиток.

Враховуючи те, що лізинг пов'язаний з вкладанням ресурсів на тривалий термін, необхідно враховувати економічну ситуацію, що склалася в країні. Хочеться відзначити, що Україна вступила в фазу стабілізації економіки. Про це свідчать такі дані: падіння темпів інфляції; стабілізація грошової одиниці, здешевлення кредитів, зростання обсягу виробництва в деяких галузях народного господарства (чорна металургія, ПЕК), часткове рішення проблем по зменшенню заборгованості по заробітній платі і ін.

Все це повинно сприяти розвитку лізингових відносин в Україні.

В світовій практиці нагромаджений досвід оцінки ефективності лізингових проектів та оптимізації вирішення дилеми вибору варіантів фінансування. Це зумовлює необхідність узагальнення подібного досвіду, його творчого застосування для оцінки привабливості міжнародного лізингу в Україні з урахуванням специфічних особливостей розвитку національної економіки. Не менш важливим для успішного розвитку лізингових відносин, в тому числі міжнародних, є виявлення тенденцій розвитку лізингового бізнесу і прогнозування місткості потенційного лізингового ринку в нашій країні. Сьогодні гостро постають питання вдосконалення організаційної, фінансово-економічної, інституційної, методичної та регуляторної систем лізингу в Україні.

Імпортні лізингові операції для стимулювання інвестиційної діяльності відіграють більшу роль, ніж внутрішній лізинг. Міжнародний лізинг прогресивного устаткування є одним з шляхів зниження додаткових витрат та ризиків для підприємств, що забруднюють довкілля внаслідок використання застарілих екологічно небезпечних технологій. Імпортний лізинг є особливо привабливим для підприємств екологічно небезпечних галузей.

На даному етапі міжнародний лізинг не може повністю реалізувати закладений в ньому потенціал для задоволення інвестиційних потреб вітчизняних підприємств через нерозвиненість фінансового та інвестиційного ринків, інституційної інфраструктури лізингу, нестабільність макроекономічного середовища, а особливо недосконалість нормативно-правового регламентування лізингових операцій та відсутність будь-яких стимулів з боку держави для їх розвитку. Це підтверджує аналіз місткості теперішнього лізингового ринку України.

Міжнародний лізинг доцільно використовувати з метою прискорення переходу нашої країни до сталого розвитку. Цей висновок обґрунтований на прикладі лісопромислового комплексу на регіональному рівні. Для забезпечення лісогосподарських та деревообробних підприємств машинами та обладнанням доцільно створити спеціальний лізинговий фонд технічного переоснащення, який би формувався за рахунок державного бюджету, міждержавних кредитних ліній, які мають гарантії уряду, вітчизняних недержавних фінансових інститутів, зарубіжних інвесторів, авансових платежів лізингоодержувачів, товарного кредиту постачальників техніки.

Отже, міжнародний лізинг можна вважати формою експорту-імпорту капіталів, оскільки причини міграції капіталів є мотивами для експортних та імпортних лізингових операцій. Вони також виступають додатковим важливим джерелом збуту продукції, особливо дорогого високотехнологічного обладнання. Крім того, міжнародний лізинг можна розглядати як екологічно зорієнтований і інноваційний інструмент в умовах обмежених фінансових ресурсів, оскільки підприємства-лізингоодержувачі, використовуючи новітні екологічно безпечні технології, мають можливість економити на видатках, пов'язаних з забрудненням довкілля.

Можна стверджувати, що лізинговий бізнес в Україні лише починає свій розвиток. Майбутня його еволюція в нашій країні буде залежати від комплексного вирішення існуючих проблем, які заважають гармонійно розвиватися лізинговому бізнесу. У розв'язанні цих завдань слід зважати на пріоритетність поширення лізингових операцій в певних галузях та регіонах України.

1. Питання №1. Поняття валюти. Національні й іноземні валюти. Конвертованість валюти

Валюта - це грошова одиниця, що використовується для вимірювання величини вартості товару. Поняття «валюта» використовується в трьох значеннях:

- національна валюта - грошова одиниця даної країни (українська гривня, американський долар, російський рубль та ін.);

- іноземна валюта - це грошові знаки іноземних держав;

- міжнародна (регіональна) валюта - це спеціальні права запозичення (СПЗ) та євро.

Іноземна валюта - іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших кредитно-фінансових установ за межами України.

Валюта України - грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет і в інших формах, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території України, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти на рахунках, у внесках в банківських та інших кредитно-фінансових установах на території України.

Валюта, залежно від режиму використання, поділяється на конвертовану і неконвертовану, від сфери і цілей використання - на валюту платежу, валюту ціни, валюту операцій, валюту клірингу, валюту векселя.

Вільно конвертована валюта (ВКВ) - це валюта, яка вільно і необмежено обмінюється на інші іноземні валюти. Вона володіє повною зовнішньою і внутрішньою зворотністю, тобто однаковим режимом обміну як для резидентів, так і для нерезидентів.

Сфера обміну ВКВ поширюється на поточні операції зовнішньоекономічної діяльності, неторговельні платежі, туризм, а також на операції руху зовнішніх кредитів і закордонних інвестицій. У даний час до числа ВКВ відносяться американський долар, національні валюти країн європейського співтовариства, валюта Японії та інші, усього валюти 22 країн світу. Вільно конвертовану валюту ще називають резервною валютою, оскільки в ній центральні банки інших країн нагромаджують і зберігають резервні кошти для міжнародних розрахунків.

Часткова конвертованість валюти означає, що на деякі галузі зовнішньоекономічної діяльності або на деякі категорії власників режим конвертованості не поширюється.

Замкнута (неконвертована) валюта - це національна валюта, яка не обмінюється на інші валюти і яка функціонує тільки в межах однієї країни. До замкнутих валют відносяться валюти країн, що розвиваються. У цих країнах застосовуються різні обмеження на ввезення і вивезення валюти, продаж і купівлю, обмін національної валюти та іноземних валют.

Клірингова валюта - це розрахункова валютна одиниця, в якій ведуться поточні інвалютні розрахунки, здійснюються записи на балансових рахунках.

Конвертованість валюти можна прокласифікувати (Рис.1).

Рис. 1. Класифікація конвертованості валюти

Внутрішня (резидентська) конвертованість національної валюти - це можливість обміну національної валюти на іноземну для резидентів даної країни. Зовнішня конвертованість національної валюти спостерігається тоді, якщо в країні надано можливість обміну національної валюти на іноземну тільки нерезидентам. Поточна конвертованість національної валюти - це можливість обміну для здійснення платежів за поточними статтями платіжного балансу (торгівля, транспортування, туризм).

Капітальна конвертованість - це конвертованість за капітальними статтями платіжного балансу (рух інвестицій, кредитів і т. п.).

Перехід до капітальної конвертованості, як правило, відбувається через деякий час після введення поточної конвертованості. Для забезпечення конвертованості валюти необхідна наявність певних умов:

- реальний та єдиний курс валюти;

- вільний доступ до іноземної валюти;

- офіційний або вільний валютний ринок;

- зняття обмежень на використання національної грошової одиниці в зовнішньоекономічній діяльності;

- виконання грошовою одиницею всіх функцій грошей усередині країни.

Котирування валюти - це встановлення курсу котирування валют. Пряме і непряме котирування єдині за своєю економічною природою, оскільки відображають курс вартість однієї валюти, виражену через іншу. Пряме котирування - це еквівалент деякої кількості іноземної валюти в одиниці національної валюти. Наприклад, 0,187 USD/1UAH. Непряме котирування визначає кількість національної валюти за одиницю іноземної, наприклад 5,35 UAH /1USD. Валютний курс виступає як ціна валюти однієї країни, виражена у валюті іншої країни.

Потреба встановлення валютного курсу зумовлена тим, що національна валюта за межами внутрішнього ринку не може виступати фактичним купівельним платіжним засобом. Розрізняють фіксований та гнучкий (ринковий) валютні курси. Фіксований валютний курс передбачає закріплення золотого вмісту грошових одиниць або фіксацію у твердій валюті. Гнучкий валютний курс поділяється на:

- плаваючий курс, що передбачає режим вільного ринкового коливання курсу і формується під впливом попиту та пропозиції (характерний для твердих валют);

- коливний курс - ринковий курс, що коригується валютними інтервенціями центральних банків.

Процедура котирування, яка складається із визначення та реєстрації курсу шляхом послідовного порівняння попиту і пропозиції валют, називається фіксингом і на основі фіксингу встановлюються курси продавця і покупця на кожну валюту. Курс продавця - це ціна, за якою учасники ринку продають валюту. Курс покупця - це ціна, за якою учасники купують валюту.

При прямому котируванні курс покупця вищий, а курс продавця нижчий; при непрямому котируванні, навпаки - курс продавця вищий, а курс покупця - нижчий.

Наприклад, при прямому котируванні:

USD/UAH- 0,185 - курс продавця

USD/UAH - 0,187 - курс покупця.

При непрямому котируванні:

USD/UAH - 5,35 - курс покупця

USD/UAH - 5,40 - курс продавця.

Крос-курс - це співвідношення між двома валютами, яке встановлюється стосовно третьої.

Існує безліч чинників, що впливають на коливання валютних курсів на ринку:

- зміни обсягів ВВП;

- рівень цін і темпи інфляції;

- підсумкове сальдо платіжного балансу;

- процентні ставки;

- ступінь довіри і спекуляції;

- хеджування валютних ризиків;

- інтервенція центрального банку;

- валютне регулювання в державі.

У межах умов діючої валютної системи конвертованою вважається та валюта, країна походження якої взяла на себе зобов'язання, передбачені пунктами 2, 3, 4 ст. VIII Угоди про Міжнародний валютний фонд. Це означає, що відповідні органи цих країн:

- мають право впроваджувати заходи контролю (в тому числі й дискримінаційні) щодо руху капіталу (як відпливу його, так і припливу із-за кордону);

- не повинні обмежувати можливості використання своєї валюти або валюти інших членів Фонду для поточних платежів (хоча вони і правомірні визначати, в яких валютах резиденти одержуватимуть платежі із-за кордону, проте не можуть обмежувати їхнього права віддати перевагу національній валюті);

- зобов'язані викуповувати в інших членів Фонду (їхніх офіційних органів) залишки коштів у своїй валюті, якщо вони утворилися в результаті платежів за поточними операціями і конвертування потрібне для здійснення цих операцій.

Разом із тим багато країн скористалися перехідними положеннями відповідно до ст. XIV, які дають їм змогу без спеціального дозволу МВФ зберігати обмеження на міжнародні платежі та перекази за поточними операціями, які діяли на момент вступу до МВФ. Український парламент також, скориставшись легально існуючою альтернативою, ратифікував у 1992 р. не ст. VIII, а ст. XIV Статуту МВФ, згідно з якою країна лише проголошує своє прагнення до забезпечення конвертованості національної валюти.

Члени Міжнародного валютного фонду, що приєднуються до ст. VIII Статуту МВФ, як уже зазначалося вище, зобов'язуються усунути будь-які обмеження на платежі та перекази за поточними міжнародними валютними операціями, а також не брати участі в дискримінаційних валютних угодах та не вдаватися до практики численних обмінних курсів.

Офіційно про приєднання України до ст. VIII Статуту МВФ Рада директорів Фонду оголосила 8 травня 1997 р. Практично з цього часу відбулося міжнародне визнання гривні валютою з поточною конвертованістю. Усього до ст. VIII на початок 1998 р. приєдналося 138 країн.

Положення ст. VIII Статуту МВФ насамперед спрямовані на розширення та збалансований розвиток міжнародної торгівлі, підтримку високого рівня зайнятості та реального доходу, а також допомогу в організації багатосторонньої системи платежів за валютними операціями між членами МВФ.

Прийняття Україною зобов'язань щодо ст. VIII Статуту МВФ є формою запевнення міжнародного співтовариства в тому, що вона проводитиме здорову економічну політику, уникаючи обмежень у здійсненні платежів та переказів за поточними міжнародними операціями, і завдяки цьому сприятиме ефективній діяльності багатосторонньої системи міжнародних розрахунків.

3. Завдання 6

У практиці роботи банків з документарними інкасо трапляються випадки, наведені нижче.

1. Перевідний вексель з умовою Д/П, виписаний 5 березня з датою оплати 15 березня з відсотками "40% річних від цієї дати", був представлений клієнту банком пізніше вказаної дати. Трасат запевняє, що відсотки включені помилково і погоджується заплатити тільки основну суму боргу. В разі відмови банку від його пропозиції він буде добиватися через арбітражний суд відшкодування банком плати за простій, оскільки товари вже надійшли в пункт призначення.

Необхідно:

Посилаючись на відповідні статті "Уніфікованих правил", пояснити дії, які має здійснювати представляючий /авізуючий/ банк за вказаних обставин.

Відповідь

Якщо інкасове доручення містить у собі вказівку про інкасування процентів, які не включені у доданий фінансовий документ(и), якщо такий є, а платник відмовляється сплатити такі проценти, представляючий банк може передати документи проти платежу або акцепту, залежно від нагоди, без інкасування таких процентів, якщо тільки інкасове доручення прямо не передбачає, що не може мати місця відмова від права на такі проценти. Коли такі проценти інкасуються, інкасове доручення має нести зазначення про процентну ставку та період нарахування. Коли в оплаті процентів відмовлено, представляючий банк повинен інформувати відповідно банк, від якого було одержане інкасове доручення.

Якщо документи включають фінансовий документ, який містить у собі безумовну й визначену процентну ставку, вважається, що сума процентів становить частину суми документів, що підлягають інкасуванню. Відповідно сума процентів оплачується додатково до основної суми, вказаної у фінансовому документі, та відмова від права на неї не може мати місця, якщо тільки немає прямого дозволу на це в інкасовому дорученні.

Якщо інкасове доручення містить у собі вказівку, що комісія про інкасо та/або видатки повинні бути віднесені на рахунок платника, а платник відмовляється їх сплатити, представляючий банк може передати документи проти платежу або акцепту, залежно від нагоди, без інкасування комісії та/або видатків, якщо тільки інкасове доручення прямо не передбачає, що відмова від права на таку комісію та/або видатки не може мати місця. Коли в оплаті комісії та/або видатків по інкасо відмовлено, представляючий банк повинен інформувати відповідно банк, від якого було одержане інкасове доручення. Кожного разу, коли має місце відмова від права на комісію та/або видатки по інкасо, вони повинні бути віднесені на рахунок довірителя й можуть бути відраховані з виручки.

Якщо інкасове доручення спеціально забороняє відмову від права на комісію та/або видатки по інкасо, то ані банк-ремітент, ані інкасуючий банк, ані представляючий банк не будуть нести відповідальність за будь-які видатки або затримки, що випливають з такої заборони.

У всіх випадках, коли в прямо виражених умовах інкасового доручення або згідно з даними Правилами витрати та/або видатки, та/або комісія по інкасо мають бути покладені на довірителя, інкасуючий банк(и) вправі швидко одержати відшкодування затрат щодо витрат, видатків та комісії від банку, від якого було одержане інкасове доручення, а банк-ремітент вправі швидко одержати від довірителя будь-яку суму, сплачену ним таким чином, разом зі своїми витратами, видатками та комісією, незалежно від результатів інкасування.

Список літератури

Астахов В.П. Валютные операции. Внешнеэкономическая деятельность и уполномоченные коммерческие банки: бухгалтерский учет, валютный контроль. - М.: Ось-89, 1996. - 208 с.

Інструкція про переміщення валюти України, іноземної валюти, банківських металів, платіжних документів, інших банківських документів і платіжних карток через митний кордон України. Затверджена постановою Правління Національного банку України від 12.07.2000 № 283 // www.rada.kiev.ua.

Інструкція про порядок регулювання діяльності банків в Україні Затверджена постановою Правління Національного банку України від 28.08.2001 № 368 // www.rada.kiev.ua.

Міжнародні валютно-кредитні відносини: Підручник / За ред. А.С. Філіпенка. - К.: Либідь, 1997. - 208 с.

Міжнародні розрахунки та валютні операції: Навчальний посібник / О.І. Береславська, О.М. Наконечний та ін. / За заг. ред. М.І. Савлука. - К.: КНЕУ, 2002. - 392 с.

Про банки і банківську діяльність: Закон України від 20 березня 1991 року //Закон України. --Т. 1.--К., 1996. -- С. 285.

Про банки та банківську діяльність: Закон України від 07.12.2000 // www.rada.kiev.ua.

Про лізинг: Закон України від 16 грудня 1997 року // Закон України. - Т. 3. - К.,1998. - С. 144-151

Про систему валютного регулювання і валютного контролю: Декрет Кабінету Міністрів України від 19.02.93 // www.rada.kiev.ua.

Руденко Л.В. Організація міжнародних кредитно-розрахункових операцій в банках: Посібник. - К.: Видавничий центр “Академія”, 2002. - 376 с.

Руденко Л.В. Розрахункові та кредитні операції у зовнішньоекономічній діяльності підприємства: Підручник. - К.: Лібра, 2002. - 304 c.