Класифікація чеків та технологія використання

Кафедра міжнародної економіки

Контрольна робота

Зміст

1. Класифікація чеків та технологія використання

2. Ф'ючерсні валютні операції. Відмінності ф'ючерсів від форвардів. Механізм ф'ючерсної торгівлі

Список літератури

1. Класифікація чеків та технологія використання

Чек - це документ, що містить письмове розпорядження власника рахунка (чекодавця) установі банку (банку-емітента), яка веде його рахунок, списати чекотримачеві зазначену в чеку суму коштів.

Чеки застосовуються для здійснення розрахунків у безготівковій формі між юридичними особами, а також фізичними та юридичними особами з метою скорочення розрахунків готівкою за отримані товари, виконані роботи та надані послуги. Не дозволяються розрахунки чеками між фізичними особами.

При розрахунках чеками в економічні відносини між собою вступають такі суб'єкти:

- чекодавець - юридична або фізична особа, яка здійснює оплату за допомогою чека та підписує його;

- чекотримач- підприємство, яке є одержувачем коштів за чеком;

- банк-емітент - банк, що видає чекову книжку (розрахунковий чек) підприємству або фізичній особі.

Потрібно зазначити, що у сфері безготівкових розрахунків використовуються розрахункові чеки. Чеки, які використовуються для одержання готівки з рахунків, відкритих у банках, називаються грошовими чеками. Термін дії чекової книжки - один рік. За погодженням з установою банку термін дії невикористаної чекової книжки може бути продовжений. Чек містить такі елементи:

а) назву "розрахунковий чек";

б) назву власника чекової книжки та номер його рахунка;

в) назви банку емітента і його номер МФО;

г) ідентифікаційні коди чекодавця та чекотримача;

д) назву чекотримача;

е) доручення чекодавця банку-емітенту сплатити конкретну суму;

є) призначення платежу;

ж) число, місяць та рік складання чека, місце складання чека;

з) підписи чекодавця та відбиток печатки.

Чек, на якому відсутній будь-який із зазначених реквізитів, вважається недійсним і повертається банкові чекодавця без виконання. Чек із чекової книжки пред'являється до виконання в банк чекотримача протягом десяти календарних днів (день виписки чека не враховується).

Для отримання чекової книжки підприємство подає до банку-емітента заяву в одному примірнику.

1. Платник подає до банку-емітента заяву для отримання чекової книжки, а також платіжне доручення на депонування коштів.

2. Банк-емітент депонує кошти на окремому аналітичному рахунку "Розрахунки чеками".

3. Платник на основі заяви отримує в своєму банку чекову книжку.

4. Платник, одержавши рахунок постачальника на товар або послуги, виписує і передає постачальникові чек.

5. Постачальник відвантажує покупцеві товар.

6. Постачальник здає в обслуговуючий банк чек разом із трьома примірниками реєстрів.

7. Банк чекотримача, після перевірки правильності складання реєстру і реквізитів чеків та своєчасності пред'явлення його до оплати, приймає чек із реєстром та разом із другим і третім примірниками реєстру інкасує чек до банку-емітента.

8. Банк-емітент списує суму чека з рахунка покупця, на якому вона була депонована.

9. Банк-емітент перераховує кошти на рахунок чекотримача.

10. Банк постачальника зараховує суму, вказану в чеку, на рахунок постачальника.

У заяві й талоні до неї чекодавець проставляє номер рахунка, з якого сплачуватимуться чеки.

Гарантована оплата чеків забезпечується депонуванням коштів на окремому рахунку "Розрахунки чеками". Для цього разом із заявою на видачу чекової книжки в банк подається платіжне доручення на перерахування коштів на аналітичний рахунок "Розрахунки чеками".

Покриттям чека в установі банку можуть бути також кошти на відповідному рахунку чекодавця, але не більше суми, яка гарантується банком за узгодженням із чекодавцем. Востанньому випадку банк може гарантувати чекодавцю, при тимчасовій відсутності коштів на його рахунку, сплату за чеками за рахунок коштів банку. Сума гарантії банку, в межах якої можуть бути оплачені чеки, обліковується банком на позабалансовому рахунку № 9020 "Гарантії, що надані клієнтам".

Чекотримач здає в банк чеки разом із трьома примірниками реєстрів - якщо рахунки чекодавця і чекотримача ведуться в одній установі банку, й у чотирьох примірниках - на кожну установу банку окремо - якщо рахунки чекодавця і чекотримача ведуться в різних установах банків. Реєстр вміщує повну інформацію про чеки, що надходять до установи банку.

Якщо чекодавець і чекотримач обслуговуються в одній установі банку, після перевірки правильності складання реквізитів чека і реєстру кошти списуються з відповідного рахунка чекодавця та зараховуються на рахунок чекотримача на підставі першого примірника реєстру. Для здійснення розрахунків чеками між клієнтами різних банків банк чекотримача зобов'язаний прийняти чек із реєстром та разом з другим та третім примірниками реєстру інкасувати чек спецзв'язком до банку-емітента. У цьому випадку кошти на рахунок чекотримача зараховуються тільки після отримання їх із банку-емітента.

Після отримання чека разом із двома примірниками реєстру банк-емітент перевіряє правильність оформлення чека та ін. і перераховує кошти на рахунок чекотримача.

Чек - письмове розпорядження платника своєму банку сплатити зі свого рахунка пред'явнику чека відповідну грошову суму.

У розрахунках між підприємствами застосовуються розрахункові чеки. Для отримання готівки з рахунків у банківських установах використовуються грошові чеки.

Розрахунковий чек - це документ стандартної форми з дорученням чекодавця своєму банкові переказати кошти на рахунок пред'явника чека (отримувача коштів). Розрахунковий чек, як і платіжне доручення, заповнює платник. На відміну від платіжного доручення чек передається платником підприємству - отримувачу платежу безпосередньо під час здійснення господарської операції. Отримувач платежу подає чек у свій банк для оплати.

Існує кілька видів розрахункових чеків: акцептовані, не акцептовані банком, з лімітованих і нелімітованих книжок. Останні застосовуються у місцевих розрахунках за отримані товари, надані послуги, у постійних розрахунках з транспортними організаціями (оплата фрахту), з підприємствами зв'язку.

Грошові чеки застосовуються тільки для отримання підприємствами з рахунків у банківських установах готівки для виплати заробітної плати, премій і винагород, дивідендів, коштів на відрядження, на господарські витрати.

Платником по чеку завжди є банк або інша кредитна установа. Право чекодавця - звертатися до банку з вимогою щодо оплати чека; обов'язок банку - виконати цю вимогу, виходячи з угоди між банком і клієнтом. Відповідно до чекової угоди клієнту дозволяється використовувати його власні, а також залучені кошти для оплати своїх чеків. Банк сплачує готівкою або безготівковим переказом коштів з рахунка чекодавця на рахунок пред'явника чека.

Чек як грошовий документ короткострокової дії не має статусу законного платіжного засобу. Обіг чеків не регулюється законодавством, а визначається потребою комерційного обороту. Через це розрахунки чеками мають умовний характер: видача боржником чека ще не означає оплати його зобов'язань перед кредитором. Зобов'язання погашається тільки після повної оплати чека банком-платником.

Чекова форма розрахунків потребує від банківської установи дотримання відповідних правил: банк зобов'язаний упевнитися в достовірності чека (форма, термін дії, відсутність виправлень, відповідність підпису чекодавця зразку підпису, який є в банківській установі). Чек може бути оплачений тільки тій особі, яку вказано в ньому (іменний чек); або пред'явнику, коли чек видано на пред'явника. Чекодавець не тільки несе відповідальність за оплату чека банком-платником, а й зобов'язаний забезпечити цей платіж, заздалегідь надавши банку необхідні кошти для покриття своїх чеків (кошти на рахунку чекодавця чи кредит). За видачу чека без покриття чекодавець несе відповідальність. Банк-платник, підпис якого на чеку відсутній, як правило, не несе відповідальності перед власником чека за його оплату, крім випадків, коли чек банком акцептовано.

Розрахунок чеком здійснюється за схемою, наведеною на рис.1.

Рис.1. Розрахунок чеком

1 - постачальник передає товар покупцеві; 2 - покупець передає чек постачальнику; 3 - постачальник передає чек у свій банк; 4 - банк постачальника направляє чек для оплати в банк покупця; 5 - банк платника списує кошти з рахунка покупця товару; 6 - банк платника повідомляє платника про списання коштів; 7 - банк платника переказує банку постачальника відповідні кошти; 8 - банк постачальника зараховує кошти на рахунок постачальника; 9 - банк постачальника повідомляє постачальника про зарахування коштів на його рахунок.

Чекова форма розрахунків має певні переваги перед іншими формами. Це, передовсім, відносна швидкість розрахунків і надходження коштів на рахунок постачальника, що сприяє зменшенню дебіторської заборгованості. Принциповими недоліками такої форми розрахунків є недостатня гарантія платежу, оскільки на рахунку чекодавця може не бути потрібних коштів; неможливість розрахунків чеками на велику суму; складність оформлення чека.

Форми чеків та їх обіг регламентуються національним законодавством та нормами міжнародного права. Страни СНГ у якості джерела чекового права використовують Постанову ЦВК та СНК СРСР “Положення про чеки” від 6 листопада 1929 року, а також нормами Женевської конвенції, яка встановила “Єдинообразний закон про чеки”.

Як засіб обігу і розрахунку чек виникає із функції грошей, як платіжного засобу, але не є дійсними грошима, а тільки заміщує їх в платіжному обороті. Обіг чеку, як засобу платежу обмежено, тому що, по-перше, чек - це грошове забов'язання часного порядку і не може икористовуватись як всезагальний засіб платежу. По-друге, чек виступає лише як письмовий дозвіл банку разпоряджуватися засобами на поточному рахунку чекодавця у банку і не може бути як засіб кредиту, тобто на суму чека не нараховують проценти, хоча він і виступає у ролі кредитних грошей.

Обмін чека на готівку і отримання здачі із суми чека готівкою юридичними особами не дозволяється. У разі розрахунків фізичних осіб з підприємствами торгівлі та послуг розрахунковим чеком дозволяється отримання чекодавцем здачі із суми чека готівкою, але не більше двадцяти відсотків від суми чека. Якщо сума здачі більша, ніж двадцять відсотків від суми чека, чекодавець має звернутися до установи відповідного банку для переоформлення чека. Невикористаний розрахунковий чек його власник може повернути до банку, що його видав, для зарахування суми на свій рахунок або обміняти чек на готівку.

Згідно з “Єдинообразним законом про чеки” чек може передаватися однією особою іншій шляхом внесення до нього передаточного напису - індосаменту. Індосамент здійснюється на зворотній стороні чека і підписується особою, яка зробила цей напис. Той хто підписався під передаточним написом називається індоссантом. Передаточний напис повинен бути простий та не чим не обумовлений. Він засвідчує передачу прав по чеку іншій особі, а також визначає відповідальність індоссанта перед усіма наступними держателями чеку.

Умови передачи чеку від однієї особи іншій визначають вид чеку та характер його використання в обігу як засобу платежу.

Розрізняють наступні види чеків:

а) іменний, або чек, який виписаний на користь відповідної особи. Такий документ не може бути переданий за допомогою звичайного індосамента. Пердача здійснюється цессієй, тобто шляхом здійснення передаточного напису з поміткою “Не наказу”, який завірений нотаріально. При здійсненні передачі шляхом цессії його власник набирає тільки ті права, які мав попередній чекодержатель.

б) ордерний чек, тобто чек, який виписан на користь відповідної особи або її наказу. Такий чек передається за допомогою індосамента з поміткою “Наказу” або без неї. Цей вид чеку найбільш широко застосовується в міжнародному розрахунковому обороті.

в) чек на пред'явника виписується пред'явнику і може бути предан іншій особі як з індосаментом, так і без нього. Як правило, цей чек виставляється клієнтом на свій банк. Чекодержатель висилає його своєму партнеру за кородоном, який при отримані виставляє його своєму банку для кредитування свого рахунка. Таким чином, за допомогою чеку на пред'явника чекодержатель здійснює розрахунок прямо своєму партнеру, в цілому це виявляється швидше, ніж розрахунок шляхом банківського переказу.

Згідно Женевський конвенції чек, виставлений без зазначення отримувача, розглядається як чек на пред'явника. Крім того чеки розділяються на фірмові та банківськи.

Банковський чек - це чек, який виписан банком на свій банк-кореспондент. У тексті таких чеків немає найменування фірми-чекодавця, а чекодавцем виступає банк боржника. Оплата по таким чекам здійснюється за рахунок коштів банка чекодавця на його рахунках в банку-кореспонденті за кордоном.

Фірмовий чек - це чек, виписаний фірмой на отримувача. В більшості випадків такі документи виписуються на прд'явника в національній або іноземній валюті на пред'явника і виставляються фірмой на свій банк. Оплата по ним провадиться за рахунок коштів чекодавця.

У випадках, коли при видачі чеку не мається на увазі отримання готівки, застосовуються кросовані та розрахункові чеки. Ознака, яка відрізняє кросований чек - дві паралельні лінії, які наненсені по діагоналі на ліцевій стороні чеку. Це робиться для того, щоб усунути зловживання чеком. Його держатель не може отримати визначену суму готівкою. Ця сума зараховується на рахунок чекодержателя в банку, який виступає платником по чеку, або в іншому будь-якому банку. Такий чек можна оплатити тільки банку або іншій кредитній установі. При цьому, якщо між паралельними діагоналями вписується найменування банку, то чек може бути сплачен лише цьому банку. Таким чином, кросовані чеки застосовуються для переведення тієї чи іншої суми з одного рахунка на інший. Видача розрахункового чеку теж передбачає перевод грошей з одного рахунка на інший. Але в цьому випадку банк-платник кредитує на суму чеку рахунок чекодержателя.

2. Ф'ючерсні валютні операції. Відмінності ф'ючерсів від форвардів. Механізм ф'ючерсної торгівлі

Форвардний курс - це курс, що використовується торговцями валютою для купівлі або продажу іноземної валюти в майбутньому. Існує різниця між поточним (спот) і форвардним курсом, що називається на форвардному ринку спредом.

Більшість валютних операцій проводиться комерційними банками, а інші операції виконують валютні брокери (brokers).

Брокери - це спеціалісти, які спрощують угоди між банками і замінюють прямі контакти між ними.

58 % усієї торгівлі валютою в США відбувається на поточному (наявному) ринку, в основному міжбанківському.

Наступною за величиною категорією є обмінні, або своп (swap), ринки. Своп - це одночасно і поточна, і термінова угода.

Серед інших основних валютних операцій варто назвати аутрайт форвард (outright forwards), тобто некомбіновані термінові угоди, опціони (options) і ф'ючерсні (futures) контракти.

Аутрайт форвард - це форвардний, або терміновий, контракт, не пов'язаний із поточним контрактом (spot transaction).

Ф'ючерсний контракт схожий на форвардний контракт у тому контексті, що він заздалегідь визначає валютний курс для обміну валюти в майбутньому. Проте він не настільки гнучкий, як форвардний, оскільки укладається на конкретні грошові суми і з конкретними термінами платежів, тоді як форвардний контракт можна в кожному випадку підігнати під визначений розмір угоди і терміни. Можливість укладення форвардного контракту залежить від характеру взаємовідносин клієнта з банком торговця, а ф'ючерсний контракт може бути укладений будь-якою особою через брокера на валютній біржі.

Ф'ючерс - цінний папір у вигляді стандартного контракту, що засвідчує право його держателя купити чи продати відповідну кількість валюти за обумовлену ціну.

Ф'ючерсна угода є обов'язковою для виконання. Відмінності між ф'ючерсом та форвардом наведено в таблиці 1.

Таблиця 1 - Порівняльна характеристика основних положень форвардних і ф'ючерсних контрактів

Ф'ючерс - стандартний документ, укладений як стандартизований контракт, який засвідчує зобов'язання продати (придбати) відповідну кількість базового активу (валюти) у визначений час у майбутньому з фіксацією ціни базового активу під час укладання контракту.

Ф'ючерс повинен мати такі реквізити:

- назва контракту;

- вид контракту (з поставкою або без поставки базового активу);

- сторони контракту;

- валюта контракту та його характеристики (вид та кількість валюти);

- обсяг контракту;

- розмір початкової маржі;

- механізм визначення ціни на момент виконання;

- ціна виконання;

- одиниця виміру ціни;

- термін виконання;

- відповідальність сторін у разі невиконання чи неналежного виконання зобов'язань, установлених цим контрактом;

- порядок розгляду спорів, що виникають під час укладення та виконання контракту;

- адреси, підписи, печатки, реквізити банківських рахунків (для юридичних осіб) та паспортні дані (для фізичних осіб) сторін контракту.

Ф'ючерсна угода - це типова торговельна угода: є предмет торгівлі, є суб'єкти (сторони) угоди, є умови її здійснення, що визначають спосіб передачі власності або права власності від одного суб'єкта до іншого. Проте фактична операція з купівлі-продажу ф'ючерсних угод (ф'ючерса) дещо відрізняється від звичайних торговельних угод.

Відповідно до світової практики укладання ф'ючерсного контракту стосовно покупця реального активу зветься "купівлею", а стосовно продавця реального товару - "продажем" ф'ючерсного контракту.

"Купити" ф'ючерсний контракт - це означає взяти на себе зобов'язання прийняти від біржі первинний актив (валюту) і з настанням терміну виконання контракту здійснити оплату відповідно до ціни та інших умов, встановлених на момент купівлі контракту.

"Продати" ф'ючерсний контракт - означає взяти на себе зобов'язання здійснити постачання або продати біржі первинний актив (валюту) у термін виконання ф'ючерсного контракту і отримати за нього від біржі відповідні кошти, згідно з ціною продажу цього контракту.

Процес купівлі-продажу ф'ючерсних контрактів вважається завершеним після того, як виконано операції щодо порівняння і "очистки" даних про угоди і проведено взаємні розрахунки, що й називається клірингом.

Кліринг - складний і трудомісткий процес, особливо на великих ринках при великих обсягах продажу. На сучасних західних біржах за один день продаються мільйони ф'ючерсних контрактів.

Спочатку кліринг здійснювався в розрахунковій палаті. Потім почали створювати клірингові корпорації, які обслуговували одночасно кілька бірж.

Клірингова палата порівнює дані з кожної угоди з реєстраційними записами брокерів, "очищує" дані всіх угод, здійснених за день, з метою зведення до мінімуму числа переходу контрактів між брокерами.

Клірингова палата відстежує всі шляхи переміщення фізичних контрактів, які відхиляються за межі узгоджених дат, зменшуючи бухгалтерські розрахунки для брокерів, а також: здійснює розрахункові операції за угодами.

Формула для розрахунку вартості ф'ючерсного контракту матиме такий вигляд:

,

де Са - вартість ф'ючерсного контракту на біржовий актив (валюту);

Ца - ринкова ціна активу (валюти) на фізичному ринку;

П - банківський відсоток за депозити;

Д - кількість днів до закінчення терміну дії ф'ючерсного контракту або його закриття.

Якщо біржовий актив приносить визначений дохід, наприклад, дивіденд за акції або відсоток за облігації, тоді цей дохід необхідно вирахувати з банківської відсоткової ставки. Формула буде мати такий вигляд:

 ,

де Па - середній розмір дивіденду за акції або відсотка за облігації.

На практиці ціна і вартість ф'ючерсного контракту не бувають рівні. Торгівля ф'ючерсними контрактами здійснюється відповідно до таких правил:

продавець контракту завжди працює на пониження ціни контракту, тобто він отримає прибуток в тому випадку, коли купить контракт за більш низькою ціною, ніж його продав;

покупець контракту завжди працює на підвищення ціни контракту, тобто він отримає прибуток в тому випадку, якщо продає контракт за більш високою ціною, ніж: його купив.

Розрахунок початкової маржі за відкритою позицією здійснюється за формулою:

,

де М - сума початкової маржі;

Цк - ціна купленого ф'ючерсного контракту на біржовому ринку;

Пм - відсоткова ставка початкової маржі.

Ставка початкової маржі складає декілька відсотків (1-10%) і коливається залежно від виду ф'ючерсного контракту і поточної ринкової кон'юнктури. Рівень ставки початкової маржі відповідає максимально можливій зміні ринкової ціни ф'ючерсного контракту впродовж одного біржового торговельного дня.

Список літератури

1. Арчакова, О. Деякі особливості національного регулювання валютного ризику [Текст] / О. Арчакова // Финансовые риски. - 2007. - N 2. - C.67-73

2. Банковское дело [Текст] : учебник / Финансовая академия при правительстве РФ ; ред. О. И. Лаврушин. - Изд. 4-е, стер. - М. : КНОРУС, 2006. - 768 с.

3. Бездітко, Ю. М. Валютне регулювання [Текст] : навчальний посібник / Ю. М. Бездітко, О. О. Мануйленко, Г. А. Стасюк. - Херсон : Олді-плюс, 2004. - 272 с.

4. Валютне регулювання [Текст] : навчальний посібник / Ю. М. Бездітко, О. О. Мануйленко, Г. А. Стасюк. - Херсон : Олді-плюс, 2004. - 272 с.

5. Віднійчук-Вірван, Л.А. Міжнародні розрахунки і валютні операції [Текст] : навчальний посібник / Л. А. Віднійчук-Вірван. - Львів : Магнолія 2006, 2007. - 214 с.

6. Єпіфанов, А.О. Операції комерційних банків [Текст] : навчальний посібник / А. О. Єпіфанов, Н. Г. Маслак, І. В. Сало. - Суми : ВТД "Університетська книга", 2007. - 523 с.

7. Михайлів, З.В. Міжнародні кредитно-розрахункові відносини та валютні операції [Текст] : навчальний посібник / З. В. Михайлів, З. П. Гаталяк, Н. І. Горбаль ; Мін-во освіти і науки України, Нац. ун-т "Львівська політехніка". - Львів : Львівська політехніка, 2004. - 244 с.

8. Про систему валютного регулювання і валютного контролю [Текст] : декрет / Україна. Кабінет Міністрів. - [Б. м. : б. и.], 1993. - Б. ц.

9. Резнікова, О. О. Удосконалення чинної системи валютного регулювання [Текст] / О. О. Резнікова // Фінанси України. - 2001. - N 7. - C.16-22

10. Руденко, Л.В. Міжнародні кредитно-розрахункові та валютні операції [Текст] : підручник / Л. В. Руденко. - Вид. 2-ге, перероб. і доп. - К. : ЦУЛ, 2007. - 632 с.

11. Хомутенко, В.П. Фінанси зовнішньоекономічної діяльності [Text] : навчальний посібник / В. П. Хомутенко, В. В. Немченко, І. С. Луценко. - К. : ЦУЛ, 2009. - 474 с.