Кафедра міжнародної економіки

Контрольна робота

з дисципліни:

«Міжнародні розрахунки і валютні операції»

ЗМІСТ

Питання 22. Зовнішньоторговельна угода як база банківських розрахункових операцій

Питання 54. Кредитний аналіз підприємства-позичальника

Список літератури

Питання 22. Зовнішньоторговельна угода як база банківських розрахункових операцій

Відповідь на наше питання повинно спиратись на нормативно-правову базу України, в першу чергу на Закони України “Про Національний банк України” і “Про банки і банківську діяльність”.

До теми питання мають відношення законодавчі акти:

· Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16 квітня 1991 року N 959-XII (зі змінами та доповненнями)

· Постанова Правління НБУ від 05.03.2003 р. №82 «Про затвердження Положення про оформлення та подання клієнтами платіжних доручень в іноземній валюті, заяв про купівлю або продаж іноземної валюти до уповноважених банків і інших фінансових установ та порядок їх виконання» Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20.03.2003 р. за №224/7545

· Положення «Про порядок здійснення уповноваженими банками операцій за документарними акредитивами в розрахунках за зовнішньоеконо-мічними операціями», затвердженого постановою Правління Національного банку України від 03.12.2003 N 514 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 24.12.2003 за N 1213/8534.

· Лист ДМС України «Щодо надання дозволу на проведення зовнішньоекономічної операції» від 30.09.2005 N 11/3-31.16/12260-ЕП

· Лист ДПА України «Щодо порядку оподаткування доходів нерезидента від надання послуг за зовнішньоекономічним контрактом» від 17.03.2006 N 2474/6/15-0516

Зовнішньоекономічна діяльність припускає активний пошук партнерів за рубежем. Проте навіть успішний пошук закордонного партнера, готового налагодити перспективні взаємовигідні відносини, залишиться безрезультатним, якщо не буде укладений відповідний контракт.

У міжнародній комерційній практиці контрактом називають договір закупівлі-продажу товарів у матеріально-речовинній формі. Це документ, що оформляє зовнішньоторговельну операцію, містить письмову домовленість сторін про постачання товару: зобов'язання продавця передати певне майно у власність покупця і зобов'язання покупця прийняти це майно і сплатити за нього необхідну грошову суму або зобов'язання сторін виконати умови товарообмінної операції.

При укладенні зовнішньоторговельного контракту сторони повинні обумовити, право якої держави застосовуватиметься для регулювання форми угоди і прав та обов'язків сторін. За українським законодавством права й обов'язки сторін за зовнішньоторговельним контрактом визначаються правом країни, обраної сторонами при укладенні контракту або в результаті подальшого узгодження. За відсутності такої угоди до контракту застосовується право країни, де засновано, розташовано штаб-квартиру чи основне місце діяльності сторони, котра є: продавцем у контракті купівлі-продажу; комітентом (консигнантом) - у договорі комісії (консигнації); довірителем - у договорі доручення; перевізником - у договорі перевезення. У міжнародній торговельній практиці існують найрізноманітніші контракти, їх зміст залежить від угоди, яку мають намір здійснити контрагенти. Але, незважаючи на всю розмаїтість видів контрактів, в основі кожного з них лежать положення класичного контракту купівлі-продажу.

Зміст контракту становлять його умови, про які сторони домовилися в процесі укладення контракту та попередніх переговорів. Ці умови відбивають специфіку взаємовідносин сторін та їхні особливі вимоги до предмета і порядку виконання контракту. З огляду на це умови контракту можуть бути класифіковані за їх обов'язковістю для продавця і покупця та за їх універсальністю.

Щодо обов'язковості умови контракту поділяються на обов'язкові і додаткові.

Окремі умови зовнішньоторговельних контрактів мають власну специфіку, що необхідно знати і враховувати при складанні контракту. До таких умов належать: місце виконання контракту, ціна, фінансові умови, комерційні документи.

Залежно від місця виконання контракту між сторонами розподіляються витрати на перевезення й обов'язки, пов'язані з доставлянням переданого за контрактом товару. До місця виконання такі витрати й обов'язки за загальним правилом несе продавець, а надалі - покупець.

У місці виконання контракту до покупця звичайно переходить право власності на товар і, відповідно, ризик випадкової втрати придбаного майна. У цьому полягає основна відмінність договору купівлі-продажу від всіх інших видів договорів - орендного, ліцензійного, страхування та ін., де не міститься умова про перехід права власності на товар, а предметом договору є право користування товаром або надання послуг.

Відповідно до законодавства країн СНД виникнення і припинення права власності на товар визначається за законами місця здійснення зовнішньоторговельної операції Згідно з законодавством країн СНД право власності покупив на товар за договором купівлі-продажу виникає з моменту передання йому товару, якщо інше не передбачено законом або договором. Переданням визнається вручення товару покупцеві, а також здавання товару транспортній організації або пошті для відправлення покупцю, якщо за контрактом укладення договору перевезення й оплата за доставку товару покупцеві не входить в обов'язки продавця.

Місце виконання має важливе значення для визначення відповідальності продавця за контрактом. Переданий ним товар повинен за кількістю, якістю й іншими умовами відповідати вимогам контракту саме в місці його виконання. За подальше погіршення якості товару, якщо в цьому немає вини продавця, відповідатимуть ті особи, якими було завдано шкоди товару.

Місце виконання контракту визначається сторонами з урахуванням специфіки контракту та їх комерційної заінтересованості.

ЦІНА ТОВАРУ є однією із суттєвих умов контракту. Вона виражається числом грошових одиниць певної валюти за одну кількісну одиницю товару, указаного в контракті.

Ціни контрактів за узгодженням сторін фіксуються у валюті однієї з країн контрагентів або у валюті третьої країни. Для платежу, тобто для взаємних розрахунків між продавцем і покупцем, може бути обрана інша валюта, не та, у якій зафіксовані ціни.

Вибір валюти ціни і валюти платежу залежить, по-перше, від співвідношення сил між покупцем і продавцем, по-друге, від усталених звичаїв у міжнародній торгівлі. Наприклад, при торгівлі каучуком, оловом і деякими іншими товарами заведено вказувати ціни у фунтах стерлінгів, а при торгівлі нафтопродуктами - в американських доларах.

Інколи ціна, обумовлена в контракті, та ціна, фактично сплачена покупцем, не збігаються. Наприклад, при купівлі каучуку встановлюється ціна на базисний сорт і до неї дається шкала знижок і надбавок відповідно до зміни сортності товару. Природно, що ціна товару залежить від обумовлених у контракті базисних умов його поставки в зазначений географічний пункт.

Питання ціноутворення на зовнішньому ринку, способи фіксації ціни в контракті та вибір валюти платежу розглядаються в спеціальних розділах цього видання. Тут же ми зупинимося на найбільш загальних принципах, що звичайно використовуються при встановленні ціни товару в практиці міжнародних торговельних угод.

УМОВИ ПЛАТЕЖУ визначають спосіб і порядок фінансових розрахунків і гарантії виконання сторонами взаємних платіжних зобов'язань. У сучасних умовах зовнішньо, торговельної діяльності застосовуються два види платежів - готівкою і розрахунки при кредиті. До розрахунків готівкою належать розрахунки за допомогою чеків банківських переказів, акредитивів та інкасо.

Вибір тих або інших форм розрахунків готівкою пов'язаний із характером угоди. Якщо продаються невеликі експонати із виставки, то платіж здійснюється негайно шляхом виписування чека на ім'я продавця. При оформленні більших угод платіж готівкою займає триваліший час.
Розрахунки чеками - це розрахунки з використанням письмових безумовних розпоряджень чекодавця платнику здійснити платіж зазначеної на чеку суми чекодержателеві (пред'явникові або конкретним особам і організаціям) готівкою або шляхом перерахування на рахунок власника чека в банку.
Розрахунки шляхом банківських переказів у міжнародній торгівлі відбуваються, як і у внутрішньому платіжному обороті, за допомогою платіжних доручень. Однак платіжні доручення міжнародного платіжного обороту підпорядковуються особливим міжнародним правилам. Вони відрізняються від внутрішніх платіжних доручень тим, що можуть бути виписані не тільки в національній, а й в іноземній валюті.

Банківський переказ - це розрахункова банківська операція, що здійснюється переведенням платіжного доручення від одного банку іншому. Платіжне доручення являє собою наказ банку, складений на підставі вказівок переказодавача - клієнта банку, адресований своєму банку-кореспонденту про виплату певної суми грошей переказоодержувачу (бенефіціару).

Платіжні доручення переказуються банками один одному поштою, телеграфом, телексом або з застосуванням інших засобів телетрансмісійного зв'язку. Виконання платіжного доручення в міжнародному обороті здійснюється доволі довго (у заокеанській торгівлі - кілька тижнів). Для переказодавача термін виконання платіжного доручення суттєвого значення не має. Вважається, що боржник своєчасно здійснив платіж, якщо він вчасно виписав платіжне доручення. Це означає, що загальний термін виконання платіжного доручення йде за рахунок кредитора.

Введення електронної обробки даних забезпечило нові можливості для значного скорочення часу, потрібного для здійснення платежів. Ці можливості використали провідні головні банки капіталістичних країн, які створили так звану систему "СВІФТ", що стала новою організаційною формою передання даних між банками-кореспондентами в міжнародному платіжному обороті. У 1973 р. 239 банків із 15 країн (Австрія, Бельгія, Великобританія, Данія, Італія, Канада, Люксембург, Нідерланди, Норвегія, США, Фінляндія, Франція, ФРН, Швейцарія, Швеція) заснували Товариство всесвітнього міжбанківського фінансового телезв'язку ("Society for Worldwide Interbank Financial Telecommunications - SWIFT"). Нині до цього товариства приєдналися банки з багатьох країн світу, у тому числі і деякі банки країн колишнього СРСР.

Найчастіше розрахунок переказом використовується при сплаті боргів за позиками і кредитами, наданні авансів, при врегулюванні рекламації, поверненні зайвих отриманих сум та інших операцій.
Система розрахунків переказами не дає продавцям гарантії в тому, що покупці взагалі оплатять поставлені товари. Тому при розрахунках банківськими переказами звичайно включаються зобов'язання покупців надати продавцям фінансові гарантії платежів. Такими гарантіями можуть бути гарантії банків.

Гарантія банку означає поручительство банку щодо зобов'язань клієнта стосовно третіх осіб. Інакше кажучи, банк бере на себе зобов'язання здійснити за покупця передбачені контрактом платежі. Таке зобов'язання може бути умовним або безумовним, відкличним або безвідкличним. Покупці сплачують банкам вартість гарантій, що є оцінкою ризику невиконання платіжних зобов'язань. Вартість банківських гарантій залежить від солідності фірми, очікуваної перспективи її фінансового стану й інших чинників.

Найпоширенішою формою платежу при розрахунку готівкою є акредитивна форма. Акредитив - це зобов'язання банку переказати на рахунок продавця гроші при наданні узгодженого з покупцем комплекту документів, що підтверджує поставки товару на умовах контракту. Відповідно до умов зовнішньоторговельного контракту покупець (імпортер) звертається в обслуговуючий його банк із проханням про відкриття акредитива на користь експортера указуючи при цьому суму і термін дії акредитива, його вид умови виплати експортеру коштів (як правило, це надання необхідної документації щодо товаровідвантажування) та інші умови. Відкриваючи акредитив, банк бере на себе зобов'язання зробити за дорученням клієнта і за його рахунок платежі в межах суми і на умовах, зазначених у дорученні. Акредитив відкривається на певний строк, але імпортер може продовжити його. Банк інформує експортера про відкриття на його користь акредитива і повідомляє всі необхідні умови. Виконавши їх, експортер одержує суму акредитива, а товарна документація пересилається банку імпортера і передається ним імпортеру.

Існує кілька видів акредитивів. Відкличний акредитив може бути в будь-який момент анульований або змінений як за вказівкою імпортера, так і самостійно його банком. Такий акредитив не дає експортеру необхідних переваг і гарантій.

Безвідкличний акредитив протягом установленого терміну не може бути відкликаний або змінений без згоди на те експортера, на користь якого він відкритий. Це абсолютне зобов'язання банку, що не залежить від його відносин з імпортером.

Підтверджений акредитив означає, що уповноважений або будь-який третій банк на прохання банку, що відкрив акредитив, поряд з останнім бере на себе відповідальність за платіж з акредитива при виконанні експортером усіх необхідних умов.

Непідтверджений акредитив таких гарантій не дає. Отже, з погляду експортера, найвигіднішими видами акредитивів є безвідкличний і підтверджений акредитиви.

Трансферабельний (переказний) акредитив дозволяє експортеру передавати свої права щодо акредитива третій особі.

Револьверний акредитив автоматично відновляється на попередніх умовах після використання початкової суми й одержання виконуючим банком відшкодування. 1 ак відбувається доти, доки не буде виплачена вся гранична сума акредитива. Такий акредитив зручний при оплаті серії поставок товарів. Він звільняє імпортера від необхідності відкривати окремі акредитиви на кожну чергову поставку.

Акредитив за своєю природою є угодою, відокремленою від контракту купівлі-продажу, і банки не несуть ніякої відповідальності за невиконання умов контракту яким-небудь із контрагентів. Банк відкриває акредитив, тобто бере на себе перелічені зобов'язання, на підставі інструкцій імпортера-наказодавця. Ці інструкції складаються відповідно до умов контракту купівлі-продажу. Тому в контракті повно і чітко повинні бути визначені всі умови майбутнього акредитива.

У контракті пункт про умови платежу за допомогою акредитива містить такі умови:

* коли імпортер повинен дати своєму банку інструкції про відкриття акредитива (за стільки-то днів до початку відвантаження товару - звичайно 15-45 днів; через стільки-то днів від дати підписання контракту);

* коли експортер повинен повідомити імпортера про готовність товару до відвантаження;

* які банки виступатимуть у ролі емітента, авізуючого, підтверджуючого і виконуючого;

* які документи, що свідчать про здійснення відвантаження, повинен надати експортер у свій банк, щоб одержати гроші за товар;

* який термін дії акредитива, тобто протягом якого часу експортер може одержати гроші проти надання документів (звичайно від 30 до 150 днів, але не більше одного року);

* вид акредитива;

* спосіб виконання акредитива (шляхом негайного платежу після подання документів; платежу з розстрочкою в обумовлені терміни строку);

* інші умови, залежно від виду акредитива.

При інкасовій формі розрахунків експортер після поставок товару передає в інкасуючий банк своєї країни комплект товарних документів із доданим до нього інкасовим дорученням.

Інкасо - це доручення продавця своєму банку одержати від покупця проти товарних документів гроші і перерахувати їх продавцю.
Інкасуючий банк пересилає комплект документів банку платника, що, у свою чергу, подає їх імпортеру для перевірки. Якщо документи відповідають умовам контракту, імпортер підтверджує банку свою згоду на оплату поставлених товарів. Повідомлення про зарахування на кореспондентський рахунок банку експортера отриманої суми слугує підставою для розрахунків з експортером Для експортера інкасо часто виявляється неприйнятним через те, що він спочатку повинен відвантажити товар, а потім передати документи в банк і очікувати виконання покупцем своїх зобов'язань щодо оплати. Для зменшення ризику неплатежу при інкасовій формі розрахунків експортер повинен наполягати на наданні банківської гарантії платежу.
Більшість зовнішньоторговельних операцій, особливо при торгівлі машинами й устаткуванням, укладається на умовах кредиту, що є одним із найдійовіших способів підвищення конкурентоспроможності товарів і розвитку експорту. Платіж у кредит передбачає, що покупець оплачує суму, обумовлену в контракті, через який час після поставки товару. Інакше кажучи, продавець надає покупцеві комерційний (товарний) кредит, а оскільки кредит дається однією фірмою іншій, то такий кредит називається ще і фірмовим товарним кредитом.

За термінами комерційні кредити поділяються на короткострокові (до року), середньострокові (від року до 5 років) і довгострокові (від 5 до 10 і більше років). Середньострокові і довгострокові кредити звичайно даються при поставках промислового устаткування, морських суден, літаків, при будівництві промислових об'єктів і гарантуються урядовими органами і банками країни замовника.

Середньостроковий, довгостроковий, а іноді і короткостроковий кредити передбачають сплату покупцем відсотків за користування кредитом. У контракті обумовлюється вартість кредиту, виражена у відсотках річних, пільговий період, протягом якого за кредитом не провадиться погашення відсотків, та інші умови. Межа кредиту, тобто максимальний розмір одноразового кредиту, наданого покупцеві, звичайно не повинен перевищувати 10 % від капіталу покупця. Кредит виділяється не на всю суму контракту, а на 80-85%, решту покупець оплачує авансом. При наданні комерційного кредиту виникає питання про гарантії платежів.

КОМЕРЦІЙНІ ДОКУМЕНТИ. Конкретний комплект комерційних документів, необхідний для успішної реалізації зовнішньоторговельної операції, обумовлюється в кожному контракті в статтях "Умови платежу", "Умови поставок", "Страхування", "Відвантажувальні документи", "Упаковування і маркування".

Звичайно продавець оформляє комерційні документи, точно описуючи товари, їх обсяг, вартість, вид упаковки, загальну кількість і масу упаковки, а також засвідчує походження товарів і доставку їх перевізникові. Якщо за умовами контракту продавець зобов'язаний зробити страхування, то він підтверджує це страховим полісом.

Комерційні документи продавця, необхідні для оформлення:

* комерційний лист;

* пакувальний лист;

* сертифікат про походження товару;

* транспортні документи;

* страховий поліс;

* проспекти товарів.

Звичайно продавець подає ці документи у свій банк для отримання оплати товарів. Проте процедура передання документів банком продавця банку покупця може призвести до затримки в митному чищенні в місці призначення. Тому краще, щоб продавець відіслав ще один комплект комерційних документів поштою або передав їх перевізникові, що супроводжує перевезення товарів.

Покупець, зі свого боку, повинен дотримуватися правил, прийнятих у його країні, для одержання дозволу на імпорт до часу прибуття товарів.
Особливу увагу серед перелічених комерційних документів слід приділити документації зовнішньоторговельних перевезень або транспортних документів. У додатку до основних транспортних документів покупці і вантажоодержувачі можуть вимагати додаткові документи:

* рахунки-фактури і пакувальні листи, необхідні для проходження вантажу через митницю і для перевірки отриманого вантажу;

* квитанцію експедитора для заповнення рахунку-фактури постачальника товару та проведення оплати;

* документи, які може вимагати митниця в країні призначення: легалізовані рахунки-фактури; консульські фактури; декларація про характер вантажу з обмеженнями, необхідна перевізникам до того, як вони приймуть даний вантаж для транспортування; ветеринарні сертифікати: посвідчення про перевірку виконання певних умов контракту.

Інколи можуть вимагатися додаткові підтверджувальні написи та помітки на рахунках-фактурах чи відвантажувальних документах. Звичайно цими питаннями займаються безпосередньо експедитори.

Питання 54. Кредитний аналіз підприємства-позичальника

Етап оцінки кредитоспроможності клієнта можливий тільки при позитивних результатах попередньої бесіди. Спеціаліст банку проводить глибоке і ретельне обстеження фінансового стану клієнта. Цей етап є одним з найважливіших при наданні банком кредиту позичальнику.

Враховуючи велику важливість вивчення кредитоспроможності і оцінки ризику в банках створені спеціальні відділи.

При експертизі кредитної заявки клієнта використовуються різні джерела інформації:

матеріали, отримані безпосередньо від клієнта;

відомості про клієнта в архіві банку;

інформація про клієнта, отримана за межами банку.

Велике значення має архів банку. Якщо клієнт вже одержував позику, то в архіві є інформація про непогашення, затримки або інші порушення.

З зовнішніх джерел важливої є інформація, отримана від банків-партнерів.

При вивченні заявки на кредит може бути проведена перевірка позичальника на місці. Дуже важливо з'ясувати компетентність робітників, що очолюють основні відділи підприємства.

В процесі роботи банку працівник банку зобов'язаний проаналізувати кредитоспроможність позичальника. Оцінюючи персональні якості позичальника банк зосереджує увагу на таких моментах: репутація, порядність і чесність, професійна спроможність і матеріальна забезпеченість. Ретельно вивчається фінансовий стан позичальника, коефіцієнти ліквідності, ефективність використання власних і позичених коштів. Для цього використовується бухгалтерська і статистична звітність позичальника за минулий період, матеріали попередніх перевірок на місці і прогнози його фінансового стану за строки користування позикою.

Існує багато методик аналізу фінансового стану клієнта і його надійності в відношенні своєчасного погашення боргу банку. При вивченні кредитоспроможності клієнта важливе значення необхідно придавати аналізу коефіцієнтів, різних статей, що характеризують співвідношення балансу і динаміку цих показників.

Національний банк України згідно з Законом України "Про банки і банківську діяльність" здійснює контроль за дотриманням комерційними банками банківського законодавства.

З метою захисту інтересів клієнтів та забезпечення фінансової надійності комерційних банків Національним банком України затверджені обов'язкові для виконання такі економічні нормативи регулювання їх діяльності:

платоспроможність;

ліквідність балансу;

максимальний розмір ризику на одного позичальника;

та інші.

Для зведення ризику діяльності комерційного банку до мінімуму та запобігання його банкрутства банк, до укладання кредитної угоди, здійснює попередній аналіз фінансового стану позичальника, вивчає його кредитоспроможність та розглядає перспективи розвитку.

Поняття кредитоспроможності включає правовий і господарсько-фінансовий стан позичальника, який визначає наявність передумов для одержання ним кредитів, а також їх погашення у встановлені строки.

Метою аналізу кредитоспроможності є отримання банком якісної оцінки діяльності позичальника, на підставі якої він приймає рішення щодо можливості і умов кредитування або припинення кредитних відносин з ним.

При оцінці кредитоспроможності позичальника враховуються: правомочність, яку юридична особа набуває тільки з моменту державної реєстрації його статуту у виконавчих органах влади, фінансова стабільність, платоспроможність та інші показники (ліквідність балансу, стан активів, ефективність використання коштів, прибуток, наявність забезпечення або інші гарантії повернення кредиту, рейтинг).

Джерелами визначення показників кредитоспроможності позичальника для комерційного банку можуть бути:

а) баланс (форма N 1);

б) звіт про:

фінансові результати та їх використання (форма N 2);

фінансово-майновий стан (форма N 3);

в) відомості статистичних органів;

г) дані оперативного обліку позичальника;

д) додаткова інформація, що надається за погодженням сторін.

Кожний комерційний банк має право самостійно обирати найбільш прийнятні показники для аналізу кредитоспроможності позичальника.

Вище нами було дано загальну схему кредитного аналізу підприємства-позичальника, в наступному зупинимось на етапах кредитного аналізу експортоорієнтованих підприємств.

Розширення експортної діяльності підприємств забезпечує зростання їх прибутку, а також валютні надходження в економіку, стабільність монетарної бази країни. Параметри експорту, зокрема його структура, рівень конкурентоспроможності продукції мають першочергове значення для національної економіки з позиції спроможності держави захистити свій суверенітет та гарантувати економічну безпеку. Важлива роль у фінансовій підтримці конкурентоспроможних виробництв належить банківській системі.

У розвинутому ринковому господарстві кредитування зовнішньоекономічної діяльності підприємств має особливості такого процесу: забезпечує перерозподіл фінансових ресурсів між сторонами; активізує накопичення капіталу в рамках світового господарства; прискорює процес реалізації товарів, послуг, інтелектуальної власності суб`єктами господарювання на міжнародному рівні.

Базовими елементами системи кредитування експортоорієнтованих підприємств є суб`єкти, об`єкти кредиту та забезпечення кредиту. До суб`єктів кредитування відносять у першу чергу фінансово-кредитні уста-нови, серед яких основне місце посідають банки. Позичальником виступає експортоорієнтоване підприємство.

Аналізуючи діяльність експортоорієнтованих підприємств як підприємств, що здійснюють експорт продукції, робіт, послуг і мають на меті одержання прибутку від виробничої або інших видів господарської діяльності наведемо особливості їх функціонування:

- експортна діяльність підприємств контролюється на державному рівні; експортоорієнтовані підприємства є об`єктами економічного регулювання з боку національного законодавства, національних законодавств інших країн, міжнародних угод;

- структура експорту та експортний потенціал визначають конкурентоспроможність держави на міжнародному рівні, її статус і місце в світовому господарстві;

- система світових цін, а також міжнародні стандарти якості продукції обумовлюють конкурентоспроможність продукції підприємств за ціновими і якісними параметрами;

- експортна діяльність підприємств передбачає проведення валютних операцій і міжнародних розрахунків, що пов`язано з наявністю різноманітних ризиків, у тому числі фінансових і політичних.

Залежно від функцій які виконує суб`єкт кредитування, наведемо класифікацію у системі кредитування експортоорієнтованих підприємств за видами кредитів. За галузевою спрямованістю експортоорієнтованих підприємств доцільно класифікувати кредити на промислові, сільськогосподарські, торгові. Для кожного виду кредитів суб`єкти кредитування повинні керуватися банківськими інструкціями, які регламентують порядок видачі та погашення кредиту і відповідну організацію процесу кредитування. Види кредитів у системі кредитування експортоорієнтованих підприємств розрізняють також за строками і видами платежу, його забезпеченістю, ступенем ризику.

Банківське кредитування експортоорієнтованих підприємств необхідно поділяти залежно від об`єкта кредитування та впливу кредиту на конкурентоспроможність позичальника стосовно:

1) зовнішньоторговельних угод підприємств-експортерів;

2) інвестиційних проектів створення, розширення або модернізації експортного виробництва.

Перший вид кредиту має короткостроковий або середньостроковий характер, об'єктом кредитування виступає часовий розрив у платіжному обігу, коли власних ресурсів і доходів (наприклад, виручки від реалізації продукції) не вистачає для здійснення поточних чи майбутніх платежів. Цей вид кредиту сприяє безперервності процесу виробництва експортної продукції та її просовуванню на міжнародному ринку завдяки конкурентним перевагам, які створюються кредитним забезпеченням зовнішньої торгівлі і умовам платежу. Тут має місце цінова конкуренція підприємств-експортерів. Кредитування інвестиційних проектів експортоорієнтованих підприємств, завдяки довгостроковому характеру, забезпечує фінансову можливість створення експортного виробництва, його розширення або модернізацію, кредитні ресурси спрямовуються на формування матеріального об`єкта. Конкурентні переваги експортоорієнтованого підприємства на міжнародному ринку досягаються завдяки підвищенню якості продукції, збільшенню її обсягів, випуску нової продукції. При цьому виникає як цінова конкуренція, так і нецінова: підвищення якості продукції; розширення виробництва як засобу боротьби з конкурентами через їх поглинання.

Українські банки мають недостатню нормативну базу стосовно організації кредитування експортоорієнтованих підприємств, хоча у банках і наявні загальні організаційні бази, що узагальнюють міжнародний та вітчизняний досвід і дозволяють банкам підвищити ефективність процесу кредитування експортоорієнтованих підприємств, забезпечити повернення кредиту. Крім того, капіталізація українських банків є вкрай недостатньою для задоволення внутрішнього попиту національних підприємств у кредитних ресурсах.

У процесі кредитування експортоорієнтованих підприємств банки мають використовувати організаційно-економічні прийоми видачі та погашення позичок. Від цього залежить прибуткова банківська діяльність. Поетапне дослідження вченими змісту процесу кредитування українськими банками експортоорієнтованих підприємств показало, що перший етап - аналіз і попе-редній відбір заявок на отримання кредиту і другий етап - оцінка кредитоспроможності позичальника - потребують удосконалення. Вони є основними етапами процесу кредитування підприємств-експортерів, на підставі яких банк приймає рішення щодо можливості надання кредиту або скасування кредитних відносин з клієнтом. Зміст операцій на наступних етапах процесу кредитування експортоорієнтованих підприємств залежить від глибини аналізу, проведеного на перших двох.

Вченими запропоновано використання на першому етапі комплексу операцій і показників, за допомогою яких можна дослідити ринок позичальника і визначити його конкурентні переваги; на другому етапі запровадити вдосконалену методику оцінки кредитоспроможності експорторієнтованих підприємств з визначенням показників, які комплексно характеризують конкурентоспроможність, фінансовий стан підприємства, оцінюють розвиток його експортного виробництва.

Останнім часом вдосконалено методику оцінювання кредитоспроможності позичальника з використанням показників конкурентоспроможності та оцінки виробничо-інвестиційного потенціалу експортного виробництва і визначення класу позичальника.

Одним із способів визначення конкурентоспроможності підприємства є матричний метод, коли на основі системи коефіцієнтів визначається позиція позичальника стосовно умовного "підприємства-лідера", розраховується загальний рівень його конкурентоспроможності щодо основних конкурентів. Коефіцієнти розраховуються за допомогою комп`ютерної програми. За результатами розрахунків робиться позиціонування підприємства-позичальника стосовно основних конкурентів.

Оцінювання виробничого потенціалу характеризує матеріальні умови оновлення продукції і підвищення її якості і може бути базою для прогнозування обсягів промислового виробництва підприємства-позичальника та його основних конкурентів. Визначення величини потенціалу складається з оцінок вартості його елементів (основних засобів, промислово-виробничого персоналу, технології виробництва, інформації).

Методика діагностики інвестиційного потенціалу експортного виробництва полягає в оцінці показників, які в сукупності характеризують здатність підприємства акумулювати необхідні кошти і ефективно використовувати їх для розширення експортної діяльності.

Розраховуються фактичні значення показників для підприємств-конкурентів, розробляється шкала їх рейтингової оцінки (на основі суми балів), за допомогою якої здійснено порівняння інвестиційних потенціалів експортних виробництв підприємства-позичальника та його конкурентів.

Робиться висновок про інвестиційний потенціал експортного виробництва проти конкурентів: рейтингові оцінки за показниками динаміки і структури виробничих інвестицій, коефіцієнтами оновлення основних фондів, використанням виробничих потужностей, за темпами нарощування поставок, у т.ч. на експорт.

Проводяться розрахунки які дають можливість визначити, які саме параметри впливають на конкурентоспроможність підприємства-позичальника, оцінити його стратегію на міжнародному ринку, визначити клас позичальника, та обґрунтувати програму кредитування комерційним банком інвестиційних заходів експортоорієнтованого підприємства-позичальника.

Попередній аналіз ринку, цінових і нецінових параметрів продукції позичальника його конкурентоспроможності і виробничо-інвестиційного потенціалу експортного виробництва значно підвищує ефективність процесу банківського кредитування експортоорієнтованих підприємств, дозволяє спрямовувати кредитні ресурси на розвиток конкурентоспроможних підприємств, що сприяє вчасному їх поверненню і створенню довгострокових конкурентних переваг українських підприємств на світовому ринку.

Висновок: кредитний аналіз підприємства-позичальника необхідно проводити поетапно:

на першому етапі запроваджувати комплекс операцій і показників, за допомогою яких можна дослідити ринок позичальника і визначити його конкурентні переваги;

на другому етапі ввести методику оцінки кредитоспроможності позичальника, за допомогою якої можна оцінити його конкурентоспроможність, виробничо-інвестиційний потенціал та визначити стратегію.

Аналіз позичальника на першому і другому етапах процесу кредитування визначає доцільність поетапного проведення цього процесу: визначення конкретних умов кредитної операції, позичкового проценту та застави, укладення кредитної угоди, надання та вчасне повернення кредиту.

Список літератури

1. Арчакова, О. Деякі особливості національного регулювання валютного ризику [Текст] / О. Арчакова // Финансовые риски. - 2007. - N 2. - C.67-73

2. Банковское дело [Текст] : учебник / Финансовая академия при правительстве РФ ; ред. О. И. Лаврушин. - Изд. 4-е, стер. - М. : КНОРУС, 2006. - 768 с.

3. Бездітко, Ю. М. Валютне регулювання [Текст] : навчальний посібник / Ю. М. Бездітко, О. О. Мануйленко, Г. А. Стасюк. - Херсон : Олді-плюс, 2004. - 272 с.

4. Валютне регулювання [Текст] : навчальний посібник / Ю. М. Бездітко, О. О. Мануйленко, Г. А. Стасюк. - Херсон : Олді-плюс, 2004. - 272 с.

5. Віднійчук-Вірван, Л.А. Міжнародні розрахунки і валютні операції [Текст] : навчальний посібник / Л. А. Віднійчук-Вірван. - Львів : Магнолія 2006, 2007. - 214 с.

6. Єпіфанов, А.О. Операції комерційних банків [Текст] : навчальний посібник / А. О. Єпіфанов, Н. Г. Маслак, І. В. Сало. - Суми : ВТД "Університетська книга", 2007. - 523 с.

7. Михайлів, З.В. Міжнародні кредитно-розрахункові відносини та валютні операції [Текст] : навчальний посібник / З. В. Михайлів, З. П. Гаталяк, Н. І. Горбаль ; Мін-во освіти і науки України, Нац. ун-т "Львівська політехніка". - Львів : Львівська політехніка, 2004. - 244 с.

8. Про систему валютного регулювання і валютного контролю [Текст] : декрет / Україна. Кабінет Міністрів. - [Б. м. : б. и.], 1993. - Б. ц.

9. Резнікова, О. О. Удосконалення чинної системи валютного регулювання [Текст] / О. О. Резнікова // Фінанси України. - 2001. - N 7. - C.16-22

10. Руденко, Л.В. Міжнародні кредитно-розрахункові та валютні операції [Текст] : підручник / Л. В. Руденко. - Вид. 2-ге, перероб. і доп. - К. : ЦУЛ, 2007. - 632 с.

11. Хомутенко, В.П. Фінанси зовнішньоекономічної діяльності [Text] : навчальний посібник / В. П. Хомутенко, В. В. Немченко, І. С. Луценко. - К. : ЦУЛ, 2009. - 474 с.