Види акредитивів у світовій банківській практиці

Кафедра міжнародної економіки

Контрольна робота

з дисципліни: «Міжнародні розрахунки і валютні операції»

ЗМІСТ

37.Види акредитивів у світовій банківській практиці

64.Ризики міжнародних кредитних операцій

Практичне завдання

Список літератури

37. Види акредитивів у світовій банківській практиці

Найпоширенішою формою платежу при розрахунку готівкою є акредитивна форма. Акредитив - це зобов'язання банку переказати на рахунок продавця гроші при наданні узгодженого з покупцем комплекту документів, що підтверджує поставки товару на умовах контракту.

Відповідно до умов зовнішньоторговельного контракту покупець (імпортер) звертається в обслуговуючий його банк із проханням про відкриття акредитива на користь експортера указуючи при цьому суму і термін дії акредитива, його вид умови виплати експортеру коштів (як правило, це надання необхідної документації щодо товаровідвантажування) та інші умови. Відкриваючи акредитив, банк бере на себе зобов'язання зробити за дорученням клієнта і за його рахунок платежі в межах суми і на умовах, зазначених у дорученні. Акредитив відкривається на певний строк, але імпортер може продовжити його. Банк інформує експортера про відкриття на його користь акредитива і повідомляє всі необхідні умови. Виконавши їх, експортер одержує суму акредитива, а товарна документація пересилається банку імпортера і передається ним імпортеру.

Документарний акредитив є поширеною формою міжнародних розрахунків, тому зупинемось на ньому більш докладно.

На сьогодні міжнародні розрахунки із застосуванням документарного акредитива регулюються Уніфікованими правилами і звичаями для документарних акредитивів, публікація Міжнародної торговельної палати №500, в редакції 1993р.. Слід зауважити, що часто на практиці використовується коротка англійська абревіатура - UCP500.

Відповідно до ст.1 Правил по акредитивах вони застосовуються до всіх документарних акредитивів, включаючи резервні акредитиви, тією мірою, якою Правила по акредитивах можуть бути до них застосовані. Правила по акредитивах є обов'язковими для всіх зацікавлених сторін при відсутності прямо вираженої домовленості про інше.

Стаття 2 Правил по акредитивах визначає акредитив як будь-яку угоду, як би вона не була названа або позначена, згідно з якою банк (банк-емітент), діючи на прохання і на підставі інструкцій клієнта або від свого імені:

1. має здійснити платіж третій особі (бенефіціару) або його наказу, або сплатити чи акцептувати переказні векселі (тратти), виставлені бенефіціаром, або

2. уповноважує інший банк провести такий платіж, або акцептувати і сплатити переказні векселі (тратти), або

3. надає повноваження іншому банкові негоціювати проти передбачених документів, якщо дотримано всіх умов акредитива.

Для того, щоб більш зрозуміло дати поняття акредитива, наведемо наступне визначення: акредитив - це тверде зобов'язання банка (банка-емітента), видане на підставі доручення свого клієнта-покупця (апліканта, імпортера), виплатити продавцеві товарів або послуг (бенефіціару, експортеру) визначену грошову суму за умови своєчасного подання передбачених в акредитиві документів, що підтверджують відвантаження товару або виконання послуг.

При використанні документарного акредитива, контрагенти залучають для забезпечення угоди банк (або банки), щоб розподілити ризики. Тобто банк (банки) виконують роль посередників у розрахунках та (або) організацій, що фінансують. Документарний акредитив не можна назвати просто формою міжнародних розрахунків. Він є досить гнучким фінансовим інструментом, за допомогою якого українські підприємства можуть здійснювати успішні операції на зовнішньому ринку з найменшим для себе ризиком і з ефективним використанням грошових ресурсів.

Слід зазначити, що акредитив, згідно зі ст.3 Правил по акредитивах, за своєю природою є угодою, відокремленою від договору купівлі-продажу або іншого договору, на якому він може базуватися, і банки жодною мірою не пов'язані і не зобов'язані займатися такими договорами, навіть якщо в акредитиві є яке-небудь посилання на такий договір. Інакше кажучи, платіж у межах акредитива обумовлений виконанням не умов контракта, а умов акредитива.

Також важливо відмітити, що при операціях з акредитивами всі зацікавлені сторони мають справу лише з документами, але не з товарами, послугами та/або іншими видами виконання зобов'язань, яких можуть стосуватися документи (ст. 4 Правил по акредитивах).

Перерахуємо основних учасників акредитивної операції.

Покупець або аплікант, наказодавець (імпортер) - сторона, що звертається у свій банк із дорученням про відкриття акредитива на визначених умовах.

Продавець або бенефіціар (експортер) - сторона, якій адресується акредитив і на користь якої буде здійснено платіж за умови надання документів, зазначених у тексті акредитива.

Банк-емітент - банк, який відкриває акредитив за дорученням клієнта.

Авізуючий банк - банк, який повідомляє бенефіціара про відкриття акредитива. Авізуючим банком може бути банк-емітент, виконуючий банк або будь-який третій банк.

Підтверджуючий банк - банк, який приймає на себе зобов'язання додатково до зобов'язань банка-емітента здійснити платіж (акцепт тратт) бенефіціару за умови дотримання ним умов акредитива. Підтверджуючим може бути авізуючий банк або будь-який третій банк. Бажано, щоб це був відомий першокласний банк.

Виконуючий банк (банк-платник) - банк, зазначений в акредитиві як такий, що здійснює платіж бенефіціару проти документів, передбачених акредитивом. Ним може бути банк-емітент, підтверджуючий та авізуючий банк.

Негоціюючий банк - банк, уповноважений здійснити платіж за документами на свій ризик.

Існують різні види документарних акредитивів.

I. Види акредитивів залежно від відповідальності банків

1.Відкличний акредитив (Revocable Letter of Credit)

При відкличному акредитиві банк-емітент має право в будь-який час змінити або анулювати акредитив без згоди бенефіціара (продавця). Оскільки банк-емітент здебільшого так вчиняє лише на вимогу покупця, то продавець, безперечно, має цілком довіряти покупцеві своїх товарів. У такому випадку використання цього виду акредитива є рівнозначним застосуванню звичайного банківського переказу за фактом поставки продукції (тобто покупець може заплатити, а може і не заплатити). Сьогодні такий вид акредитивів практично не використовується, тому що його умови не захищають експортера від ризиків неплатежу. Якщо у тексті акредитива не зазначено його тип, то згідно зі ст.6 Правил по акредитивах він вважається безвідкличним.

2.Безвідкличний непідтверджений акредитив (Irrevocable unconfirmed Letter of Credit)

При використанні такого вида акредитива, банк-емітент не має права відмовитися від свого зобов'язання протягом усього терміну дії акредитива без згоди бенефіціара (продавця). Тобто, на відміну від відкличного акредитива, безвідкличний непідтверджений акредитив не можна змінити в односторонньому порядку або анулювати.

3.Безвідкличний підтверджений акредитив (Irrevocable confirmed Letter of Credit)

У цьому випадку підтверджуючий банк додатково бере на себе зобов'язання (щодо оплати товару або послуг продавця в межах акредитива), аналогічні зобов'язанням банку-емітента (солідарна відповідальність). Таким чином, на користь бенефіціара є два зобов'язання - банку-емітента і підтверджуючого банку. Однак для того, щоб підтверджуючий банк взяв на себе зобов'язання з підтвердження акредитива, потрібно виконати певні умови, а саме:

1. акредитив має бути безвідкличним;

2. має містити чітко сформульовану вказівку або прохання банку-емітента до банку-кореспондента (підтверджуючого банку) додати своє підтвердження;

3. акредитив має виконувати підтверджуючий банк (крім акредитивів з рамбурсним підтвердженням);

4. зміст акредитива має бути чітким, зрозумілим і не містити жодних умов, що дозволяють покупцеві уникнути виконання умов акредитива з оплати (так звані «стоп-застереження»).

Однак слід зрозуміти, що акредитив вважається підтвердженим тільки після одержання достовірного повідомлення з банку-кореспондента про те, що він дійсно додав підтвердження до цього акредитива. Якщо виконуючий банк не додав своє підтвердження до акредитива, то він не зобов'язаний здійснювати платіж бенефіціару (ст. 10 Правил по акредитивах). У такому випадку він одержує документи, надсилає їх до банку-емітента і здійснює платіж бенефіціару лише після того, як одержить покриття (забезпечення) від банку-емітента.

Одним з різновидів підтвердженого акредитива є акредитив з рамбурсним підтвердженням («рамбурс» від англійського «reimburse» - відшкодовувати). Такий вид підтвердження використовується тоді, коли бенефіціар наполягає, щоб акредитив, з одного боку, був підтвердженим, а з іншого - виконувався в банку, у якому він обслуговується, але банк-емітент з певних причин не може здійснити підтвердження саме в цьому банку (наприклад, якщо банк не є першокласним). Використання рамбурсних інструкцій регулюється Уніфікованими правилами для міжбанківського рамбурсування з документарних акредитивів (№ 525, 1996 р.), виданими Міжнародною торговельною палатою.

II.Види акредитивів за формою платежу

1.Акредитиви з оплатою за пред'явленням документів (акредитив по пред'явленні - Letter of Credit at sight/against payment)

Бенефіціар одержує оплату за акредитивом після представлення документів, перевірки їх виконуючим банком і визнання такими, що відповідають умовам акредитива. Платіж проводиться у спосіб «документи проти платежу», причому банку надається достатньо часу на перевірку документів, але не більш ніж сім робочих банківських днів після одержання документів (ст. 13 Правил по акредитивах).

2.Акредитиви з відстрочкою платежу (Letter of Credit with deferred payment details)

Після надання відповідних документів уповноважений банк (банк-емітент, підтверджуючий банк або виконуючий банк) дає письмову згоду здійснити платіж на користь бенефіціара (експортера) у термін, встановлений в акредитиві. Умови відстрочення платежу має бути чітко визначено в акредитиві. Як правило, зазначається, що відстрочка становить «… днів» з дати оформлення (виписки) транспортного документа (коносамента) або іншого, погодженого сторонами (покупцем і продавцем) документа.

Платежі з відстрочкою можливі як за підтвердженими, так за непідтвердженими акредитивами.

3.Акредитиви з негоціацією (Letter of Credit with negotiation)

Іноді в акредитивах зустрічається форма оплати шляхом негоціації («by negotiation», від англійського слова «negotiate» - одержати гроші, сплатити).

Суть операції полягає в наступному. Банк, уповноважений провести негоціацію (зазвичай це будь-який інший банк, аніж банк-емітент), одержує документи стосовно акредитива і перевіряє їх. Якщо вони відповідають усім умовам акредитива, а репутація та надійність банку-емітента не викликає сумнівів, він може, не чекаючи одержання грошового відшкодування з банку-емітента, відразу оплатити ці документи на користь бенефіціара, з відрахуванням визначеного відсотка комісії. Негоціюючий банк несе ризик неотримання відшкодування від банку-емітента або несвоєчасного відшкодування. Причиною для цього може бути:

1. невизнання банком-емітентом документів такими, що відповідають повністю умовам акредитива;

2. недобросовісні дії з боку банку-емітента.

4.Автоматично поновлювані (револьверні) акредитиви (Revolving Letter of Credit)

У разі коли товар поставляється рівними партіями через рівні проміжки часу, то оплата може здійснюватися за автоматично поновлюваним на тих самих умовах (револьверним) акредитивом. Текст цього акредитива буде приблизно таким: «сума акредитива: USD 10000,00 п'ять раз автоматично поновлюваний акредитив аж до максимальної суми в USD 60000,00». Таке формулювання означає, що після використання перших 10000,00 дол. США автоматично набирає чинності акредитив на наступні 10000,00 дол. США, і так далі аж до досягнення зазначеної максимальної суми. Так звану «умову поновлення» можна скласти у кількох варіантах залежно від потреби. Наприклад, можна зазначити: «Акредитив на суму: USD 10000,00 автоматично поновлюваний щомісяця, перший раз - у січні й останній раз - у травні 2003 р. Максимальна сума, що виплачується за цим акредитивом: USD 60000,00».

Додатково в револьверному акредитиві необхідно передбачити можливість невикористання або часткового використання якоїсь частини акредитива. У цій ситуації потрібно використовувати наступні визначення револьверного акредитива:

· «кумулятивний» - означає дозвіл додавати невикористані часткові виплати або залишки коштів до наступних часткових виплат;

· «некумулятивний» - означає заборону додавати невикористані часткові виплати або залишки коштів до наступних часткових виплат.

Акредитив не вважається автоматично поновлюваним, якщо визначену кількість товару має бути відправлено протягом попередньо передбаченого терміну визначеними частинами (не обов'язково однаковими). Тому велике значення має ст. 41 Правил по акредитивах. Відповідно до неї, якщо в установлений термін якась частина не використана та/або не відвантажена протягом терміну, передбаченого для цієї частини, то акредитив не може бути використаний ні для цієї частини, ані для всіх наступних, якщо інше не обумовлено в акредитиві.

5.Резервний акредитив (Standby Letter of Credit)

Акредитиви «стенд-бай» застосовуються насамперед у США і заміняють там прийняті в Європі банківські гарантії, які відповідно до юрисдикції більшості федеральних штатів США не можуть бути виданими банками. Нині цей вид акредитива все частіше застосовується і в інших країнах. Акредитиви «стенд-бай» є інструментом, подібним до гарантій, які, однак, внаслідок свого документарного характеру підпорядковуються Правилам по акредитивах.

Резервний акредитив можна використовувати замість гарантії пропозиції, гарантії виконання або гарантії повернення авансового платежу, а також замість платіжної гарантії. Він також є забезпеченням платежу в разі невиконання третьою стороною договірного зобов'язання.

Текст зазначеного акредитива відповідає прийнятим нормам складання документарних акредитивів, але відрізняється тим, що використання цього інструмента передбачено тільки у випадку невиконання однією із сторін договірного зобов'язання, наприклад:

· невиконання покупцем зобов'язань з оплати поставлених товарів;

· невиконання продавцем зобов'язань з поставки товару або виконання послуг.

Як доказ невиконання договірного зобов'язання надається відповідна заява отримувача резервного акредитива (бенефіціара) разом з копіями неоплачених рахунків (інвойсів) та інших документів, що підтверджують виконання бенефіціаром своїх зобов'язань з акредитиву (як правило, це транспортно-відвантажувальні документи, а також інші документи, зазначені в акредитиві).

ВИКОРИСТАННЯ АКРЕДИТИВА

Як уже згадувалося, широкі можливості відкриваються при використанні акредитива не лише як однієї з форм міжнародних розрахунків, але і як фінансового інструмента. При цьому учасники зовнішньоекономічної діяльності можуть розраховувати на такі можливості, як-от: одержання авансу для виконання контракту, отримання кредиту під виставлений на їхню користь акредитив, торговельне фінансування угоди та ін. Розглянемо деякі з них.

Для одержання авансу за зовнішньоекономічним договором (контрактом) можна використовувати акредитив із червоною обмовкою (Letter of Credit with «red clause»).

У цьому випадку продавець (експортер) може зажадати від банку-кореспондента (виконуючого банку) аванс на обумовлену суму.

Виплачують його за певних умов. Зокрема, акредитив має містити так звану «червону умову», у якій банк-емітент уповноважує виконуючий банк виплатити бенефіціару визначений відсоток від суми акредитива у вигляді авансового платежу проти подання таких документів:

1. квитанції бенефіціара;

2. листа бенефіціара про те, що він зобов'язується:

o надати в зазначений у акредитиві термін обумовлені відвантажувальні документи;

o у разі нездійснення відвантаження повернути до банку, що здійснив фінансування, не пізніше встановленої дати всю суму отриманого авансу і відсотки, нараховані за час користування ним;

o проінструктувати свій банк про переказ суми, що повертається, до банку, який здійснив фінансування.

Якщо клієнт, якому виплачується аванс, є абсолютно надійним з точки зору банку, що фінансує, то достатньо буде такого переліка. У такій ситуації виплата авансу провадиться за рахунок банку-кореспондента (виконуючого банку), але під відповідальність банку, який відкрив акредитив (банку-емітента). Якщо продавець не надасть у строк необхідні документи і не погасить аванс, то банк-кореспондент (виконуючий банк), що здійснив фінансування, спише суму авансу разом з відсотками з банку-емітента. Останній утримає цю суму з наказодавця акредитива, який тим самим несе ризик за аванс і відсотки.

У разі коли банк, що здійснює фінансування, не достатньо знає і довіряє бенефіціару - одержувачу авансового платежу, на додаток до вказаного вище переліку потрібно надати гарантії банку (банку-продавця) із зобов'язанням повернути суму авансу, включаючи відсотки, якщо бенефіціар не подасть відвантажувальні документи протягом дії акредитива.

Якщо було проведено фінансування і бенефіціар надав у зазначений термін необхідні документи, то після перевірки їх і визнання такими, що відповідають умовам акредитива банк, що фінансує, списує суму документів разом з відсотками за фінансування з банку, що відкрив акредитив. При цьому бенефіціар одержить тільки різницю між сумою, зазначеною в акредитиві, і сумою вже отриманого раніше авансу.

Одним з видів торговельного фінансування є надання фінансування за акредитивом з відстрочкою платежу.

Акредитив з відстрочкою платежу є важливим інструментом фінансування для покупця, оскільки протягом періоду відстрочення платежу він, одержавши товар, може продати його і з отриманого виторгу сплатити суму акредитива. Саме тому такий вид акредитива є досить поширеним у відносинах з українськими експортерами й іноземними покупцями. Однак, з точки зору продавця, цей акредитив не вигідний (тому що збільшується період обороту коштів), але все-таки прийнятний. Якщо продавцеві необхідні кошти раніше настання дати платежу, то він може використовувати документи з виконаного їм акредитива у вигляді застави під час кредитування в банку. Такі операції здійснюються деякими банками за схемою:

1. продавець (експортер) виконує умови акредитива і надає необхідні документи до уповноваженого банку;

2. уповноважений банк перевіряє документи і дає свою письмову згоду здійснити платіж;

3. продавець (експортер) бере кредит у банку (це може бути будь-який банк) і використовує як заставу зазначені документи, які підтверджують, що на його користь буде здійснено платіж у визначений термін;

4. після одержання коштів за акредитивом продавець (експортер) погашає кредит і відсотки за ним або банк, що надає кредит, сам подає документи, отримані від продавця (експортера), до виконуючого банку і просить сплатити кошти на свій рахунок. У цьому випадку банку бажано брати участь у «ланцюжку» проведення платежів за акредитивом, щоб мінімізувати свої ризики з непогашення кредиту внаслідок будь-яких дій продавця (експортера).

Акредитив може бути використано для того, щоб уникнути порушення валютного законодавства під час проведення імпортної операції, термін якої перевищує 90 днів. Так, Закон України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» від 23 вересня 1994 р. №185/94-ВР передбачає, що у разі здійснення міжнародних розрахунків під час імпортних операцій відлік 90 днів починається з моменту перерахування банком платежу нерезиденту. Таким чином, вирішується ситуація, якщо:

1. у зв'язку з особливістю товару (наприклад, складне технологічне устаткування) необхідно збільшити термін з моменту оплати;

2. партнер-нерезидент наполягає або на попередній оплаті, або на твердій гарантії оплати.

Дуже часто в угоді, крім продавця і покупця, бере участь або торговий посередник (який закуповує товар безпосередньо у виробника за свій рахунок чи на підставі договору комісії, укладеного з покупцем), або генеральний підрядчик (який залучає до виконання робіт підрядчиків), що не можуть або не хочуть використовувати свої кошти для проведення операції. У цьому випадку в пригоді може стати переказний (трансферабельний) акредитив (Transferable Letter of Credit).

*

Треба пам'ятати про такі особливості переказу акредитива:

1. переказний акредитив може переказуватися тільки один раз, якщо в ньому не передбачено інше.

2. переказувати акредитив можна лише на умовах, зазначених в його оригіналі, за винятком:

o суми акредитива;

o ціни за одиницю товару, зазначеної в ньому (ці показники можуть бути зменшені);

o останньої дати для подання документів згідно зі ст. 43 Правил по акредитивах;

o терміну відвантаження (може бути скорочений);

o необхідного відсотка страхового покриття (може бути збільшений таким чином, щоб забезпечити суму страхового покриття, передбачену оригіналом акредитива або ст. 34f (II) Правил по акредитивах);

3. найменування наказодавця оригіналу акредитива можна замінити найменуванням першого бенефіціара.

На завершення дамо кілька порад для роботи з акредитивами, а також наведемо деякі проблеми, що можуть виникнути у контрагентів.

ПОРАДИ ДЛЯ ПОКУПЦЯ (ІМПОРТЕРА)

1. Бажано ще на стадії підписання договору з іноземним контрагентом проконсультуватися з банком з приводу правильного зазначення в договорі умов стосовно акредитива.

2. Необхідно враховувати, що банки мають справу з документами, а не з товарами. Для них обов'язковими є лише сформульовані умови акредитива. Банки не відповідають за дійсність документів або за якість і кількість відвантажених товарів. Якщо документи відповідають умовам, зазначеним в акредитиві, вони можуть прийняти їх і розпочати процедуру оплати, визначену в ньому. Банки не несуть відповідальності за відстрочення щодо пересилання повідомлень з вини іншої сторони внаслідок стихійного лиха або дій третьої сторони, що бере участь у проведенні угоди.

3. Формулювання акредитива має бути простим, але досить докладним. Чим більше деталей обумовлено в акредитиві, тим скоріше продавець може відмовитися від такого формулювання через складність виконання всіх зазначених умов. Водночас імпортер зацікавлений у тому, щоб детальніше визначити, за що платитиме.

4. У документах, що їх подає продавець, дуже важливо визначити умови, що стосуються митної процедури (очищення), а також відобразити умови угоди між покупцем і продавцем. До таких необхідних документів належать товарно-транспортна накладна, що підтверджує відвантаження товарів, інвойс, а також інші документи, залежно від умов угоди (сертифікат походження, документ про страхування, сертифікат про огляд, копії надісланих покупцеві телеграм з інформацією про відвантаження тощо). Ціни потрібно зазначати у валюті акредитива. Документи треба оформляти тією мовою, якою складено сам акредитив, якщо інше не обумовлено в акредитиві.

5. Слід бути готовим до зміни або повторного узгодження умов акредитива з продавцем. При найчастіше використовуваному безвідкличному акредитиві зміни можуть бути внесені тільки з обопільної згоди сторін.

6. Для відкриття акредитива користуватися послугами банку, що має досвід роботи з такими операціями.

7. Вибираючи вид акредитива, треба з'ясувати питання про стандартні методи оплати в країні продавця.

8. Термін дії акредитива має бути достатнім для того, щоб продавець здійснив поставку товарів.

9. Відкриваючи акредитив, слід точно дотримувати всі подробиці торговельної угоди.

ПОРАДИ ДЛЯ ПРОДАВЦЯ (ЕКСПОРТЕРА)

1. До підписання контракту необхідно переконатися в кредитоспроможності покупця і довідатися про його ділову практику. Ваш банк може надати допомогу в цьому пошуку.

2. Переконайтеся, що акредитив є безвідкличним.

3. Уважно вивчіть акредитив, щоб пересвідчитися у можливості виконання обумовлених у ньому вимог щодо графіка поставок, виду товарів, пакування і документації. Усі положення акредитива мають відповідати погодженим умовам угоди, в тому числі адреса покупця, виплачувана сума і маршрут транспортування товару.

4. Якщо потрібно змінити умови акредитива, слід негайно зв'язатися з покупцем, щоб він дав вказівки банку-емітенту про внесення виправлень.

5. Упевніться, що товар точно відповідає описові, наведеному в акредитиві, а опис товару в інвойсі відповідає описові в акредитиві.

6. Треба не забувати, що необхідно виконати всі умови, обумовлені в акредитиві, інакше платіж за акредитивом може бути не здійснено.

64.Ризики міжнародних кредитних операцій

Особливе місце серед ризиків страхування відповідальності займає страхування кредитних ризиків. Сутність його полягає в зменшенні або усуненні кредитного ризику. Об'єктами цього страхування є комерційні кредити, надані покупцеві, банківські позики постачальнику чи покупцеві, зобов'язання і поручительства за кредитом, довгострокові інвестиції тощо. Серед різновидів цього страхування своїми специфічними особливостями виділяється страхування експортних кредитів, що охоплює всі згадані і низку інших видів страхування, таких як страхування валютних ризиків, страхування витрат на входження експортера на новий ринок, страхування від інфляції.

Страхування кредитних ризиків захищає інтереси продавця або банку-кредитора на випадок неплатоспроможності боржника або несплати боргу з інших причин.

Якщо договір укладається за рахунок продавця, то погашення наданого кредиту при неплатежі бере на себе страхова організація. Випадки несплати кредиту можуть зумовлюватися різними причинами. Наприклад, тільки в страхуванні експортних кредитів є до 50 окремих ризиків, їх звичайно поділяють на дві основні групи. До першої можна віднести суто комерційний, або економічний, ризик (банкрутство приватного покупця, відмова від платежу або прийняття товару, несплата боргу в обумовлений термін та ін.). До другої групи належать політичні ризики (воєнні дії, революції, заборона на платежі за кордон, консолідація боргів, націоналізація, конфіскація; неплатіж покупця, у ролі якого виступає державна організація; скасування імпортної ліцензії, введення ембарго тощо).

Сьогодні в усіх розвинутих країнах є компанії, що страхують кредитний ризик, багато з них мають свої системи страхування експортних кредитів і схеми страхування іноземних інвестицій. У внутрішній торгівлі воно проводиться невеликою кількістю приватних страхових компаній, а страхування експортних кредитів переважно державними страховими агентствами.

СПЕЦИФІКА РИЗИКУ ЕКСПОРТНОГО КРЕДИТУВАННЯ. Цей ризик може бути у двох видах: він випливає або з достатньо повного знання експортером і банкіром, який акцептує його векселі, даних про фінансовий стан покупця (кредитоспроможність, становище в торговельному середовищі, максимальний товарний кредит, наданий йому іншими фірмами, приблизні розміри його операцій), або з розбіжностей між продавцем і покупцем у питанні про відповідність товару умовам торговельної угоди.
Зокрема, підставою для ризику є невідповідність товару тим сортам і якісним ознакам (вміст у ньому певних елементів, колір, відсоток вологості, засміченість тощо), котрі докладно описані і перелічені у специфікаціях, що звичайно додаються разом з іншими документами до трасованого векселя чи контракту.

Фінансовий ризик пов'язаний безпосередньо з недобросовісністю клієнта (з фінансовою частиною операції).

Торговельний ризик пов'язаний не з фінансовою, а з торговельною частиною операції.

Перший, по суті, належить до сфери діяльності банку, що видає акцепт, унаслідок чого фінансовий ризик обмежений у банках, що добре знають свою іноземну клієнтуру і володіють інформацією про її кредитоспроможність. Що стосується суто комерційного ризику, то через відсутність повної ясності в попередніх угодах, різноманітність сортів товару, зміни його якості під час транспортування та багато інших важко передбачуваних причин, питома вага цього ризику завжди є значною.

Розглянемо результати відмови трасата здійснити платіж. Експортер може в цьому разі розпочати безпосередньо або через свого агента в країні імпортера реалізацію товару або повернути товар і одночасно порушити справу проти покупця, або вдатися до послуг арбітражного або третейського суду. Проте в усіх випадках результат справи залишається неясним і навіть за найсприятливіших обставин має важкі наслідки для експортера. Останній змушений або повернути товар і, отже, зазнати нових витрат і надовго іммобілізувати свої капітали в невдалій угоді, або продати товар у випадкових і непередбачених ринкових умовах. Навіть при відправленні товару за безвідкличним підтвердженим акредитивом імпортер усе ж має право відмовитися від здійснення платежу, посилаючись на невиконання експортером тієї чи іншої деталі контракту. Цей ризик не погрожує експортерові тоді, коли в акредитиві обумовлено, що вексель трасується під відправлені експортні товари без обороту, тобто без права зворотної вимоги до трасанта. Весь ризик, комерційний і фінансовий, пов'язаний із таким векселем, лягає на його акцептанта, що має право вимоги тільки до трасанта. Проте банки, не бажаючи переносити на себе усю фінансову відповідальність за комерційною операцією дуже неохоче купують і акцептують векселі, які не надають їм права регресу до трасанта.

Таким чином, фінансовий ризик кредитування зовнішньої торгівлі може бути зведений до мінімуму і при деяких методах кредитування, наприклад, при рамбурсі. У цьому разі страхування кредиту може бути лише засобом його додаткового забезпечення. Що ж стосується торговельного ризику, то його неможливо усунути звичайними банківськими методами і для його елімінування велике значення має страхова організація та її методи.
В останні роки форми і методи кредитування, що забезпечують вкладений у зовнішню торгівлю капітал, втратили минуле значення, і поряд із торговельним ризиком зріс і фінансовий. Зростання ризику, пов'язаного з загальною нестабільністю грошового обігу, із нестійкістю фрахтового ринку, митно-тарифної політики країн і т. п., вплинуло на рух приватного облікового відсотка, що звичайно перевищує офіційну дисконтну ставку на 1%.

Тому через зростання торговельного і фінансового ризиків зросла і вартість позичкового капіталу. Крім звичайного облікового відсотка, з'явилася нова величина - вартість страхування від збільшеного ризику. Зростання вартості позичкового капіталу не могло, у свою чергу, не відбитися на ціні на імпортні та експортні товари, оскільки експортер прагнув перекласти цей новий ризик на імпортера.

Ці труднощі в багатьох країнах були досить-таки пом'якшені, а то й зовсім усунуті створенням спеціальної організації для страхування кредитів від усіх видів ризиків. Хоча до ціни товару, крім усіх накладних витрат, вартості фрахту, мита, звичайної вартості кредиту і банківських послуг, приєдналася ще одна величина - вартість страхування кредиту від ризику, проте доходи від можливого розширення торговельних операцій, завдяки полегшеним умовам страхування кредиту, значно перевищували нові витрати.

Крім того, у практиці постійно діючої страхової організації, що має численну клієнтуру і здійснює великі операції, вартість страхування вже не могла перевищити певний рівень и економічно або погашалася зниженням вартості продукції внаслідок зростання її виробництва і зменшення накладних витрат, або в крайньому разі легко перекладалась. Поряд із цим страхування кредиту мало велике значення для експортера в тому розумінні, що вексель, забезпечений гарантією страховика, можна було набагато легше і за значно вигіднішою ставкою облікувати в будь-якій кредитній установі країни, оскільки акцепт, як ми вже з'ясували, не був достатньою гарантією платежу.

Крім акцептованих векселів, страхуються й усі інші форми кредиту, що надається експортером своїм покупцям. Серед них усі види як покритого, так і непокритого кредиту (відкриті рахунки). Таким чином, можуть бути застраховані:

а)рамбурсні операції, переважно від торговельного ризику;

б)акцептні кредити;

в)векселі, що трасуються на покупця в межах відкритого йому максимального кредиту (овердрафту) із правом або без права його поновлення;

г)усі спеціальні рахунки клієнтів на точно визначену суму;

д)кредити, надані покупцеві протягом точно фіксованого періоду.

Сутність страхування полягає в тому, що страхова установа бере на себе певну частку можливого ризику, тобто кінцевих збитків від угоди, що страхується. Вона видає страховий поліс на точно визначену суму застрахованого кредиту із зазначенням терміну кредитування і частки ризику, звичайно від 60 до 85 %, яку бере на себе страховик. Розмір страхової премії, стягнутої останнім, залежить від розміру страхових операцій, форми кредиту, його терміну, становища експортера і виробника в комерційному середовищі та економічного стану країни-експортера. Тому шкала преміальних ставок щодо страхування кредиту є досить строкатою (коливається навколо середніх норм у розмірі від 1/4 до 10% застрахованої суми).

Підприємець, найчастіше експортер, що бажає застрахувати кредит, наданий іноземному покупцеві, вступає в угоду зі страховим товариством, що володіє достатньою інформацією про кредитоспроможність потенційних імпортерів у даній країні. Відповідно до такої угоди страхове товариство, якщо воно вважатиме за можливе провести страхову операцію, погоджується відповідати за ту або іншу частку ризику, пов'язаного з кредитуванням торговельної операції. Ініціатива страхування звичайно завжди залишається на боці експортера, причому може мати місце як страхування наданого вперше кредиту, так і пролонгація вже наданого кредиту. Страхування кредиту будується на таких принципах.

Страхування кредиту повинно передувати появі конкретного ризику.
Не може бути застрахований уже відправлений товар або такий, власник якого вже втратив можливість змінити умови його відчуження. Цей момент зміни належності може бути визначений різними способами, але найбільш суттєвим є факт підписання контракту, яким установлюються основні комерційні і кредитні умови угоди.

Принцип, відповідно до якого страхування кредиту повинне або передувати встановленню умов відчуження товару і фактичному його відчуженню або супроводжувати його, є найкращим засобом запобігання недоцільного використання гарантії страховика і перекручування самої природи страхування. Дійсно, коли експортер звертається з проханням про страхування кредиту вже після того, як він позбувся товару і виник ризик, то в 99% випадків виникає підозра про можливе шахрайство. Якщо ж страхування кредиту має місце до того, як виник ризик, тобто до відчуження товару або одночасно з його відчуженням, то цілком виключається можливість таких випадків. Надто мала ймовірність того, що експортер, що надав кредит іноземному покупцеві, піде на страхування цього кредиту тоді, коли він одержав достовірні дані про зниження платоспроможності його клієнта або виникнення торговельного ризику внаслідок можливості відмови покупця прийняти товар з торговельно-технічних міркувань.

Таким чином, страхування кредиту визначається станом кредитованого товару, який у момент страхування однаковою мірою відомий обом сторонам: страховику і страхувальнику. Лише як виняток із загального правила можливе страхування тоді, коли об'єктивно існує можливість появи у фірми, заінтересованої в страхуванні, якихось мотивів пізнішого походження, котрі страховому товариству не відомі або можуть стати відомими пізніше. У цьому разі страхове товариство спирається на добру волю клієнта.

Страхування кредиту припускає виникнення під час торговельної операції надмірного ризику, від якого страхове товариство і прагне забезпечити експортера.

Страхова фірма, уважно дослідивши умови діяльності фірми, що клопочеться про страхування, установлює певну норму ризику, яку вона визнає або нормальною, або залежною від самого експортера та характеру його діяльності, і погоджується страхувати всякий ризик, що перевищує цю норму. З метою усунення торговельного ризику страхове товариство нерідко починає спеціальну експертизу товару, щоб установити, чи відповідає він замовленню і специфікаціям, доданим до трасованого векселя. Для усунення фінансового ризику страхове товариство часто вимагає надання клієнтом акцепту якогось солідного банку і погоджується страхувати лише акцептований вексель. Таким чином, за цих умов страхується лише надзвичайний ризик, що може виникнути стихійно як продукт нестійких господарських відносин.

Страхування всього ризику, що виникає у зв'язку з кредитуванням іноземного покупця, незважаючи на численні вимоги торговельних кіл, не є поширеним, оскільки розвиток страхування в цьому напрямку:

а)був би економічно недоцільним;

б)спотворював би сутність страхування;

в)підвищив би вартість страхування.

За повного страхування ризику експортер мало цікавиться платоспроможністю свого іноземного клієнта й у нього зникають стримуючі мотиви при наданні тому кредиту.

Хоча звільнення експортера від обов'язку спеціально вивчати фінансовий стан свого іноземного клієнта відповідало б прогресуючому поділу праці, проте в торгівлі дуже важко відокремити суто фінансову сторону від комерційної і, зокрема, суто комерційний ризик від самої торговельної операції.

Торговельний ризик унаслідок відмови покупця-імпортера прийняти товар і здійснити платіж зумовлює появу кредитного ризику, усунення якого дуже часто залежить від самого експортера (кредитора). Страхування комерційного кредиту є захистом експортера від надзвичайного фінансового ризику, який важко передбачити. Тому повне страхування від усіх ризиків погано узгоджується з тими економічними цілями, які має на меті страхування кредиту.

Страхове товариство не є кредитною установою і не ставить перед собою мету замінити її. Його функції мають суто допоміжний характер, і хоч інколи гарантія страхового товариства полегшує продаж гарантованого векселя на обліковому ринку чи обліковому банку, та це не є основним моментом діяльності страховика. Покупця тратти може цілком забезпечити її акцепт якою-небудь солідною кредитною установою, і додаткова гарантія страхового товариства може бути бажаною, але вона не обов'язкова Страхування кредиту захищає безпосередні інтереси експортера, який не може трасувати вексель без права регресу і домогтися для нього акцепту. Банк, що акцептує такий вексель і, отже, відмовляється від права зворотної вимоги до трасанта, фактично здійснює найповніше страхування кредиту експортера та змушений брати на себе весь ризик. Проте слід пам'ятати, що такий акцепт звичайно дається дуже обмеженому колу підприємців, котрі мають бездоганну репутацію, за умови стягування на користь акцептанта високої винагороди, і по суті не є банківською операцією. У цьому разі експортер користується одночасно банківським акцептом, що полегшує йому мобілізацію необхідних капіталів на обліковому ринку, і полісом страхового товариства для забезпечення кредиту, наданого ним, у свою чергу, покупцеві. Відбувається нормальний розподіл праці між різноманітними інституціями.

При акцепті тратти без права обороту на трасанта банк втручається у незнайому для нього сферу і бере на себе ризик у такому розмірі, який звичайно не застосовується у банківській практиці. Акцентуючи тратту з правом регресу, він може висунути свої претензії до обох контрагентів і зазнає значних збитків лише у разі одночасного банкрутства обох, під час же акцепту тратти без права регресу банк бере на себе і фінансовий, і торговельний ризик. Страхове товариство також втручається в чужу йому сферу, видаючи поліс на всю суму можливого ризику. Цим самим страховик усуває необхідність банківського акцепту, оскільки страхова установа не тільки звільняє кредитора від надмірного ризику, а й полегшує йому мобілізацію капіталів на обліковому ринку.

Сьогодні не існує особливої потреби в спеціальній інституції, яка об'єднує функції і банку, і страхової установи. Для цього можна використовувати вже існуючі установи (як, наприклад, у Німеччині). Злиття в одній установі і страхових, і акцептних функцій суперечить історичному розвитку страхових установ у сфері кредитування зовнішньої торгівлі, що виникли як результат прогресуючого розподілу праці. І все ж значно зручнішим вважається об'єднання страхових установ зі спеціальними бюро, які з'ясовують платоспроможність іноземної клієнтури, оскільки таке об'єднання обмежує до мінімуму торговельний і фінансовий ризик. Крім того, страхове товариство при страхуванні всього ризику змушене вимагати в експортера особливого забезпечення і, гарантуючи весь ризик, обумовлювати право зворотної вимоги. Це особливо важливо тоді, коли, виконуючи замовлення, експортер допустив помилку, що спричинила відмову покупця прийняти товар і здійснити платіж.

Право ж регресу припускає деяке розкладання ризику. Повне звільнення експортера від ризику можливе лише за умови трасування векселя "без обороту".

Облік або акцепт банком тратти без обороту на трасанта є однією з форм існуючої раніше системи страхування кредиту, відомої як взяття банком ризику на себе.

У цьому разі банки погоджуються взяти на себе ризик щодо платежів покупців товару, які мають надійти. У банківській практиці, крім страхування ризику продавця, існує страхування ризику, тісно пов'язаного з активною банківською діяльністю, або стосовно продавця (експортера), або стосовно покупця (імпортера), або стосовно їх обох разом. У першому випадку банк не тільки страхує ризик, а й здійснює експортеру платіж у розмірі фактурної вартості товару відразу після здачі документів останньому, кредитуючи експортера на час транспортування товару. Коли ж передбачається кредитування імпортера, банк здійснює усі належні платежі експортеру відразу ж після здачі товару і кредитує експортера вже за власний рахунок. Ця операція дає такі результати: по-перше, звільняє експортера від ризику, пов'язаного з інкасуванням платежів від покупців і, по-друге, демобілізує капітали експортера, оскільки операція страхування супроводжується активною щодо експортера банківською операцією.
Вартість страхування залежить від ступеня ризику, який страхова установа погоджується гарантувати.

Вважається, що, гарантуючи весь ризик, страховик повинен установлювати вищу ставку, ніж при страхуванні 50 чи 75 % того кінцевого збитку, якого може завдати невдалий кінець торговельної угоди. Природно, що якою б високою не була преміальна ставка, експортеру все ж буде вигідніше застрахувати товар і сплатити певний відсоток страховику, ніж перекласти усю вартість можливого ризику на ціну певної партії експортованого за кордон товару.

Експортер у разі невдалого виходу застрахованої комерційної операції може одержати страхове відшкодування в розмірі застрахованої суми лише після встановлення розмірів залишкового збитку.

Страхове товариство докладає всіх зусиль, щоб, по-перше, одержати в дебітора якусь частку застрахованої позики і, по-друге, реалізувати те майно або товари, що слугували забезпеченням кредиту. Затим страховик використовує усю виручену суму на відшкодування збитків експортера, що застрахував свій кредит, доплачуючи від себе можливу різницю між застрахованою сумою і надходженнями від дебітора чи від продажу згаданого забезпечення. Ця операція потребує досить багато часу (до трьох місяців), протягом якого страхове товариство встановлює розміри кінцевого збитку.

Цей період, необхідний за технічними умовами страхування, не зовсім укладається в усю систему банківського кредитування міжнародної торгівлі й у заведені в ній методи і терміни фінансових розрахунків, що стосуються платіжних зобов'язань, які перебувають в обороті у зв'язку з торговельними операціями. Акцепт банком векселя означає необхідність взяти на себе (у разі відмови трасата) зобов'язання здійснити завчасно всі потрібні платежі. Зрозуміло, що банк, у свою чергу, негайно використовує своє право зворотної вимоги відносно трасанта. Останній же перебуває в цьому разі у вкрай скрутному становищі: незважаючи на те, що наданий ним іноземному покупцеві кредит застрахований, страхове товариство не може надалі до реалізації забезпечення і претензій до трасата і визначення розмірів остаточного збитку відшкодувати втрати експортера. Експортер повинен у цьому разі або здійснити за рахунок власних коштів платіж банку, що провів акцепт, або просити у свого банкіра про надання позички під страховий поліс. Отже, значення всього інституту страхування кредиту значно знижується. Залишаючись і надалі формою забезпечення ризику експортера, страхування не звільняє його коштів чи кредитних ресурсів у банківських установах від необхідності термінової мобілізації в момент неплатежу покупця.

Практичне завдання

Скласти порівняльну характеристику інкасової форми розрахунків.

Розрахунки в формі інкасо дають певні привілеї імпортеру, основне зобов'язання якого складається в здійсненні платежа проти товарних документів, що дають йому право на товар, при цьому немає необхідності заздалегідь відволікати кошти з свого обігу.

Проте експортер продовжує зберігати юридичне право розпорядження товаром до оплати імпортером, якщо не практикується пересилка безпосередньо покупцеві коносамента для прискорення одержання товару.

Разом із тим інкасова форма розрахунків має істотні недоліки для експортера.

По-перше, експортер несе ризик, зв'язаний з можливою відмовою імпортера від платежа, що може бути пов'язане із погіршенням кон'юнктури ринку чи фінансового положення платника. Тому умовою інкасової форми розрахунків є довіра експортера до платоспроможності імпортера і його сумлінності.

По-друге, існує чималий розрив в часі між надходженням валютної виручки по інкасо і відвантаженням товару, особливо при тривалої транспортуванні вантажу.

Для усунення цих недоліків інкасо на практиці застосовуються додаткові умови:

1)імпортер проводить оплату проти телеграми банка експортера про прийом і відправку на інкасо товарних документів ( телеграфне інкасо ). Цей вид інкасо не одержав широкого розповсюдження;

2)по дорученню імпортера банк видає на користь експортера платіжну гарантію, приймаючи на себе зобов'язання перед експортером оплатити суму інкасо при неплатежу з боку імпортера. Додаткова гарантія платежу звичайно застосовує при розрахунках по комерційному кредиту, бо при отсрочке оплати зростає ризик несплати імпортером документів в зв'язку з можливою зміною в фінансовому положенні платника. Інколи банк імпортера авалює вексель. Аваль (гарантія платежу) - вексельне поручительство. Банк-авалист приймає відповідальність за платіж, роблячи підпис звичайно на лицевій стороні векселя із вказівкою, за кого конкретно видана гарантія платежу, інакше вважає, що аваль виданий за векселедавця переводного векселя (експортера);

3)експортер використовує банківський кредит для покриття iмобiлiзованих ресурсів.

Ризики при розрахунках на умовах документарного інкасо такі ж, що і для відкритого рахунку, а саме, ризик покупця, ризик країни і транзитний ризик. Як і по всім умовам оплати буде мати місце валютний ризик, якщо експортер виставляє рахунок в іноземній валюті.

Для зменшення ризиків титульні документи посилаються по такому маршруту :

1)Експортер відвантажує товар і одержує титульні документи;

2)Експортер посилає титульні документи в свій банк з відповідними інструкціями;

3)Банк експортера посилає титульні документи в банк імпортера з інструкцією, що документи можуть бути передані тільки:

а)проти оплати;

б)проти акцепту перевідного векселя (тратти) (законно прийняте зобов'язання оплатити експортерові проти комплекту документів чи на певну дату в майбутньому).

в)проти оплати чи акцепту перевідного векселя, банк імпортера передає титульні документи так, що імпортер може одержати товар по прибутті в його країну. При цьому експортер зберігає контроль над товаром до тих пір, поки не буде зроблена оплата, чи не видано законно прийняте зобов'язання оплатити (вексель).

По документарним інкасо експортери зберігають міру контролю над товаром до тих пір, поки вони не оплачені або поки імпортер не акцептує перевідний вексель. Коли використовується інкасо на умовах "документи проти платежу", імпортери можуть відмовитися будь-що робити із інкасо, залишивши експортера із його проблемою організації альтернативного продажу, і змушеного при цьому оплачувати вартість зберігання і страхування товару.

По інкасо "документи проти акцепту", імпортери можуть не зробити платіж по акцептованому переводному векселю на належну дату, залишаючи експортера без платежа і без контролю над товаром. Проте в разі документарного акредитива, експортери знають, що вони мають банківську гарантію платежа, за умови, що вони виконають терміни і умови акредитива.

Література

1. Авдокушин Е.Ф. Международне экономическиэ отношения: Учебник.- М.: Юрист, 2001.

2. Боринець С.Я., Міжнародні валютно-фінансові відносини: Підручник. 2- ге вид., перероб і доп. - К.: Т-во „Знання”, КОО, 1999.

3. Бровкова Е.Г., Продиус И.П.Внешнеэкономическая деятельность: - К.: Сирин, 2000.

4. Международная торговля: Финансовые операции, страхование и другие услуги: Пер. с англ. -- К.: Торг.-изд. бюро BHV, 1994. --
480 с.

5. Пебло М. Международные экономические, валютные и финансовые отношения: Пер. с фр. / Под ред. Н. С. Бабинцевой. -- М.: Прогресе, 1994. 496 с.

6. Пебло М. Международные экономические, валютные и финансовые отношения: Пер. с фр. / Под ред. Н. С. Бабинцевой. -- М.: Прогресе, 1994. 496 с.

7. Примостка Л. О. Банківський менеджмент: Хеджування фінансових ризиків: Навч. посібник.-- К.: КНЕУ, 1998.-- 106с.

8. Примостка Л. О. Банківський менеджмент: Хеджування фінансових ризиків: Навч. посібник.-- К.: КНЕУ, 1998.-- 106с.

9. Руденко Л.В.Розрахункові та кредитні операції у зовнішньоекономічній діяльності підприємства: Підручник. К.: Лібра, 2002.

10. Світова економіка: Підручник / А.С. Філіпченко, О.І. Рогач, О.І. Шнирков та ін. - 2-ге вид., стереотип. - К.: Либідь, 2001.

11. Семенов К.А. Международные экономические отношения.: Учебник для вузов. - М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2003.

12. Управління зовнішньоекономічною діяльністю: Навч. посібник: 2-ге вид., випр. і доп. / За заг. ред А.І. Кредісова - К.: ВІРА-Р, 2002.

13. Ющенко В. А., Міщенко В. І. Управління валютними ризиками:Навч. посібник. -- К.: Знання, КОО, 1998. -- 444 с.