7

Кафедра міжнародної економіки

Контрольна робота

з дисципліни:

“Грошово-кредитні системи зарубіжних країн”

Зміст контрольної роботи

1. Грошово-кредитна політика центрального банку: стратегічні цілі, проміжні завдання, оперативні (тактичні) цілі

2. Вплив заходів монетарної політики ФРС на стан економіки США

Список літератури

1. Грошово-кредитна політика центрального банку: стратегічні цілі, проміжні завдання, оперативні (тактичні) цілі

За допомогою грошово-кредитної політики держава прагне створили безінфляційну економіку, що функціонуватиме в умовах повної зайнятості.

Цілі та результати грошово-кредитної політики розвинених країн світу ілюструє рис. 1

Рис. 1. Грошово-кредитна політика

Як бачимо з рис. 1, держава повинна здійснювати контроль за пропозицією грошей за допомогою різних інструментів центрального банку, насамперед операцій на відкритому ринку, а також змінюючи резервну норму та облікову ставку.

Операції на відкритому ринку -- найгнучкіший інструмент контролю за пропозицією грошей. Визначаючи обсяг купівлі-продажу державних цінних паперів населенням і змінюючи рівень процентної ставки за кредит, Національний банк впливає на розмір кредитних резервів комерційного банку. Масовий продаж цінних паперів населенню призводить до скорочення кредитного резерву комерційного банку, знижує можливість подальшого розширення кредиту і підвищує його ціну (процентну ставку). Скуповування державних цінних паперів у населення, навпаки, збільшує кредитні резерви комерційного банку, підвищує їх спроможність "створювати" кредитні гроші й знижує рівень процентної ставки. Політика облікової ставки була основним засобом централізованого регулювання грошової пропозиції. Нині у більшості розвинених країн світу її використовують як допоміжний засіб регулювання пропозиції грошей залежно від потреб економіки. Змінюючи облікову ставку, центральний банк регулює активність комерційних банків. Наприклад, відсоткова політика Національного банку України (НБУ) не сприяла макроекономічній стабілізації, тобто рівень ставки рефінансування постійно віддалявся від рівня позитивної (вищої за темпи інфляції) ставки. У розвинених країнах комерційні банки працюють також на вторинному ринку казначейських зобов'язань. Підвищення на ринку грошових фондів ставки відносної дохідності цінних паперів і процентної ставки обмежує можливість скуповування їх центральним банком, а зниження цієї ставки призводить до протилежного результату, відповідно впливаючи на грошову пропозицію. Зміна нормативного резерву розширює пропозицію грошей, тобто впливає на обсяг надлишкових резервів і величину грошового мультиплікатора.

Отже, регулюючи величину грошової пропозиції, центральний банк може активно впливати на розвиток економічних відносин.

Загалом питання про ефективність грошово-кредитної політики дискусійне. Кейнсіанці вказують на невизначеність її кінцевого результату і складність зв'язку із сукупним попитом. Монетаристи звертають увагу на те, що вплив пропозиції грошей на сукупний попит відбувається через тривалий і невизначений період. Крім того, стабілізація процентної ставки може в кінцевому підсумку дестабілізувати економіку. Наша держава застосовує такі основні засоби впливу НБУ для втілення в життя грошово-кредитної політики:

- рефінансування (облікова і кредитна політика);

- регулювання норм обов'язкових резервів;

- регулювання ліквідності комерційних банків.

Грошово-кредитна політика виглядає "плаванням проти вітру". Вона покликана стимулювати ділову активність в умовах депресії і пригнічувати, утруднювати економічне зростання при перегріві кон'юнктури, хоча реальне досягнення цього є справою надто складною

У загальному вигляді завдання монетарної політики полягає у створенні умов, при яких економічні агенти (громадяни, підприємці, суспільні і громадські органи), реалізуючи свободу вибору, здійснювали б дії, що співпадають з цілями економічної політики держави. Грошово-кредитне регулювання є індикативним, не має примусового характеру.

Грошово-кредитна (монетарна) політика центрального банку не є автономною. Кінцева мета грошово-кредитного регулювання економіки збігається з основоположними цілями макроекономічної політики держави. Тобто центральний банк, будучи функціональним органом країни з регулювання грошового обігу, прагне досягнення цілей, які ставить перед собою уряд.

Для з'ясування ролі монетарної політики в ринковій економіці важливе значення має усвідомлення завдань, які ставляться монетарними органами І вирішуються монетарними методами. Ці завдання прийнято називати цілями грошово-кредитної політики. У цілому їх можна поділити на три групи: стратегічні, проміжні, тактичні.

На рисунку 2. зображена класична схема, у якій, з одного боку, подані інструменти, що знаходяться у розпорядженні центрального банку, з іншого - цілі грошово-кредитної політики, що кваліфікуються залежно від їх контрольованості, тобто ступеня впливу центрального банку на дані цілі.

Стратегічними цілями монетарної політики центрального банку повинні бути кінцеві цілі економічної політики держави - досягнення такого економічного зростання, при якому забезпечуватиметься висока зайнятість, стабільність цін і обмінного курсу грошової одиниці. Центральний банк повинен сприяти досягненню вказаних цілей. Щодо стратегічних цілей у нього не повинно бути розбіжностей з урядом.

Досягти одночасно всіх стратегічних цілей неможливо, оскільки деякі з них суперечливі. Наприклад, для короткотермінового періоду доводиться вибирати між інфляцією та безробіттям: фінансування державою заходів щодо підготовки та перепідготовки кадрів для забезпечення "повної зайнятості" може через дефіцит бюджету викликати інфляцію (дестабілізувати ціни). Фінансування дефіциту державного бюджету за рахунок неінфляційних джерел з метою стабілізації цін, відволікаючи гроші з реальної економіки, може призвести до зростання ставок за кредитами комерційних банків. Останнє, погіршуючи умови фінансування товаровиробників, може викликати спад виробництва, якщо не будуть вжиті інші заходи. І, навпаки, високі темпи зростання реальних обсягів виробництва досягалися в умовах незначної інфляції. Тобто в умовах формально нестабільних цін.

Рис.2

Протиріччя між стратегічними цілями ставить центральні банки та уряди країн при проведенні грошово-кредитної політики перед проблемою вибору. Залежно від економічної та політичної ситуації в країні, пріоритети можуть надаватися тим чи іншим цілям.

Тому центральний банк вибирає залежно від конкретної економічної ситуації одну із стратегічних цілей. Нею, як правило, є стабілізація цін (чи погашення інфляції), оскільки саме вона найбільше відповідає головному призначенню центрального банку - підтримувати стабільність національних грошей. І через розв'язання цього завдання центральний банк сприяє досягненню інших стратегічних цілей.

Проте щоразу виникає проблема узгодження стратегічних цілей монетарної та загальноекономічної політики. Потрібно, щоб у загальноекономічній політиці стабілізація цін була визнана пріоритетною чи важливою, а монетарна політика мала орієнтацію на забезпечення економічного зростання. Якщо ж такого збігу немає, то центральному банку доводиться або змінювати свою стратегічну ціль, або відстоювати її ціною загострення відносин зі структурами виконавчої, а то й законодавчої влади.

Стратегічні цілі висуваються для довготермінового періоду, для їх досягнення центральні банки розробляють проміжні цілі, а Інколи - систему проміжних цілей для того, щоб крок за кроком досягти головної.

До проміжних цілей слід віднести пожвавлення чи стримування кон'юнктури на товарних і грошових ринках. Змінюючи рівень процентної ставки та масу грошей в обігу, можна регулювати пропозицію грошей І попит на товари, а через них - рівень цін, обсяги інвестицій, зростання виробництва та зайнятості. Важливість проміжних цілей базується на твердженні, що в дійсності для центрального банку досягнення стратегічних цілей є доволі складним завданням: для передачі імпульсів грошово-кредитної політики до її кінцевих цілей необхідний тривалий час, що ускладнює виконання оцінки ефективності засобів її реалізації на основі спостережень за кінцевими досягнутими результатами.

Тактичні цілі монетарної політики мають короткостроковий, оперативний характер і покликані забезпечити досягнення проміжних цілей. Потреба у визначенні тактичних цілей викликана тим, що засоби проведення грошово-кредитної політики - операції на відкритому ринку, зміна рівня резервних вимог і облікова політика - в основному не мають безпосереднього впливу на стратегічні цілі. До того ж, економічні процеси мають зворотну реакцію, яку не завжди вдається точно передбачити. Розробка системи тактичних цілей дає змогу запобігати шокуючим впливам на економіку та значним помилкам у здійсненні грошово-кредитного регулювання.

При виборі тактичних цілей важливо обирати такі, яким притаманні:

- можливість, виміру досягнутих результатів;

- можливість здійснення оперативного контролю;

- можливість оперативного впливу на відповідні економічні процеси.

Головною ж рисою обраних тактичних цілей є їх безпосередній зв'язок з накресленими стратегічними цілями.

Враховуючи вибір стратегічних, проміжних та тактичних цілей, центральний банк країни розробляє свою грошово-кредитну політику залежно від економічної та політичної ситуації.

Для більшості центральних банків основною метою грошово-кредитної політики є отримання інфляції на низькому і стабільному рівні. Питання економічного зростання і безробіття, звичайно ж, хвилюють центральні банки, проте останні вважають, що найкращий внесок, який вони можуть зробити у довгострокове економічне зростання, - прагнення до стабільності цін. Наприклад, Німецький Бундесбанк регулює грошовий оборот і кредитне постачання економіки з метою збереження стабільності валюти. Закон про Федеральний банк перш за все виділяє відповідальність Німецького Бундесбанку за забезпечення стабільності грошей. Стабільність грошей в державі ототожнюється зі стабільністю цін.

Отже, до вищої цілі монетарної політики слід віднести стабільність цін. Лише за умов стабільних (або майже стабільних) цін економічні агенти (фірми і громадяни) здатні вести передбачувану і ефективну господарську діяльність. За всіх часів і режимів у економіці ключовою умовою непохитності держави були і залишаються стабільні гроші.

Стабільність грошей не варто недооцінювати. Якщо є стабільні гроші, це (навіть за інших складних обставин) надійна основа для всього народного господарства. Тому повернення до емісійної активності Національного банку в будь-якій формі (чи цільова емісія, чи на покриття тимчасового розриву між видатками і надходженнями в бюджеті) призведе лише до погіршення економічної ситуації в державі.

Монетарна політика повинна спрямовуватися на створення стабільних грошей, щоб запобігти значній інфляції. Жодних інших цілей для монетарної політики не повинно бути.

Ейнарс Репше, керуючий банком Латвії, стверджує: "Не дозволяйте записати що-небудь ще до цілей монетарної політики. Жодних натяків на розвиток народного господарства, жодних натяків на розвиток окремих секторів. Нічого, оскільки на ці натяки завжди знайдеться група інтересів, що будуть використані для тиску на Національний банк в сторону емісії. А необґрунтована емісія - це ціль до Інфляції, потім - до гіперінфляції. Це ціль у нікуди".

З огляду на сформульовану ціль монетарної політики регулювання кількості грошей в обігу набуває першочергового значення для визначення концептуальних основ її реалізації, оскільки зростання загального рівня цін можливе лише за умов зростання кількості грошей в обігу при інших незмінних чинниках (зміна маси товарів тощо). Регулювання кількості грошей, "які протистоять" виробленій продукції, впливає і на кількість грошей, що можуть бути запропоновані за цю продукцію. Тому забезпечення керованості емісійними процесами і відповідної стабільності грошового обігу - також безпосередня мета монетарної політики, весь інструментарій якої мусить бути спрямований на досягнення оптимальної рівноваги у співвідношенні між попитом і пропозицією грошей, аби забезпечити стабільність грошового обігу.

2. Вплив заходів монетарної політики ФРС на стан економіки США

На протязі останнього століття американська економіка явила собою приклад найбільш успішного и вдалого економічного розвитку після економічної катастрофи (30-і роки, Велика Депресія), і стала в кінці століття найбільш процвітаючою (в економічному розумінні) країною, що переживає пік свого розвитку. Але, навіть будучи одною з найбільш досконалих економічних систем у світі, монетарна система США не змогла б обходиться без фінансового інституту, що відповідає за управління цією системою, а саме: здатного впливати на величину грошової маси в економіці, регулювати швидкість грошового обігу і т.д. Таким інститутом, здатним забезпечити фінансове здоров'я банківської системи, і грошової системи США в цілому, є Федеральна Резервна Система (ФРС). ФРС по своїй суті еквівалентна центральним емісійним банкам інших країн, проте її організація відтворює дух и букву федеральної політичної системи, характерної для будь-яких виявлень суспільно - економічного життя США.

"В якості своєї основної функції Федеральна Резервна Система формує и втілює в життя грошово-кредитну політику, тобто регулює ріст депозитів и кредитів комерційних банків і позичково-ощадних інститутів. Контроль над грошово-кредитними відносинами дає федеральному уряду США вагомий важіль управління економічною активністю та рівнем цін. Крім того, спектр адміністративної та контрольної діяльності ФРС на цьому не обмежується. Він вельми широкий - від. дії в якості податково-бюджетного (фіскального) агента Державного Казначейства і управління банківськими холдинг-компаніями до здійснення клірінга чеків і забезпечення необхідної кількості готівкових грошей".

ФРС незалежна організація. Вона не може бути усунена по примсі президента, конгрес також не може змінить її роль і функції , інакше як спеціальним законодавчим актом.

Якщо роздивлятись діяльність ФРС детальніше, неважко виявити і сформулювати дві найбільш важливі та взаємопов'язані її функції:

Впорядкування діяльності банків і підтримка банківської системи в цілому на рівні, достатньому для повноцінного функціонування. Це відбувається шляхом регулювання фінансового стану кожного банку та полегшення проведення заліку взаємних банківських вимог. Крім того, будучи по суті своїй центральним банком країни, а саме "банком банків", ФРС являється кредитором в останній інстанції для комерційних банків.

"Друга і найбільш важлива функція ФРС - контроль за пропозицією грошей в економіці. Приймаючи рішення пов'язані з контролем грошової маси, ФРС являється основним виконавцем кредитно-грошової політики США. Сукупність рішень по відношенню пропозиції грошей і є суттю кредитно-грошової політики".

Основними інструментами регулювання, які знаходяться в руках Федеральної резервної системи, є, в першу чергу, зміна норм обов'язкових резервів, зміна ставки рефінансування, операції на відкритому ринку з цінними паперами й іноземною валютою, а також деякі міри, що носять жорсткий адміністративний характер.

Управління обов'язковими резервами

В даний час мінімальні резерви - це найбільш ліквідні активи, що зобов'язані мати всі кредитні установи, як правило, або у формі готівки в касі банків, або у виді депозитів у центральному банку чи в інших високоліквідних формах, обумовлених центральним банком. Норматив резервних вимог являє собою встановлене в законодавчому порядку процентне відношення суми мінімальних резервів до абсолютних (об'ємних) чи відносних (збільшених) показників пасивних (депозитів) або активних (кредитних вкладень) операцій. Використання нормативів може мати як тотальний (установлення до всієї суми зобов'язань чи позичок), так і селективний (до їх визначеної частини) характер впливу. Мінімальні резерви виконують дві основні функції.

По-перше, вони як ліквідні резерви служать забезпеченням зобов'язань комерційних банків по депозитах їхніх клієнтів. Періодичною зміною норми обов'язкових резервів центральний банк підтримує ступінь ліквідності комерційних банків на мінімально припустимому рівні в залежності від економічної ситуації.

По-друге, мінімальні резерви є інструментом, який використовується центральним банком для регулювання обсягу грошової маси в країні. За допомогою зміни нормативу резервних засобів центральний банк регулює масштаби активних операцій комерційних банків (в основному обсяг видаваних ними кредитів), а отже, і можливості здійснення ними депозитної емісії. Кредитні інститути можуть розширювати позичкові операції, якщо їхні обов'язкові резерви в центральному банку перевищують встановлений норматив. Коли маса грошей в обороті (наявних і безготівкових) перевершує необхідну потребу, центральний банк проводить політику кредитної рестрикції шляхом збільшення нормативів відрахування, тобто відсотка резервування засобів у центральному банку. Тим самим він змушує банки скоротити обсяг активних операцій.

Зміна норми обов'язкових резервів становить перший інструмент монетарної політики, що може використати Федеральна Резервна Система (ФРС) США для контролю за пропозицією грошей. Таким чином, пониження норми обов'язкових резервів збільшить обсяг тієї грошової маси, яку може підтримувати деяка кількість резервів, а підвищення цієї норми скоротить кількість доларів грошової маси, що приходиться на деяку надану кількість резервів.

Хоч зміна норми обов'язкових резервів ніколи не використалася для цілей поточного контролю за пропозицією грошей, ФРС інколи змінювала цю норму. Діялося це в тих випадках, коли ФРС мала рішучі наміри добитися зсуву в бік поширення чи зменшення обсягу пропозиції грошей.

Згідно з законом, ФРС може регулювати величину норми обов'язкових резервів в межах від 8 до 14 відсотків для фінансових інститутів, сумарна кількість трансакціоних депозитів яких перевищує деякий встановлений рівень. Крім того, при певних умовах вона може накладати додаткові зобов'язання по резервному покриттю трансакционих депозитів. Окрім цього, вона може зобов'язати фінансові інститути, розмір активів яких перевищує певну величину, дотримуватися вимоги обов'язкових резервів для неособових термінових вкладів і деяких інших категорій пасивів шляхом встановлення норми обов'язкових резервів по них від 0 до 9 відсотків.

В останні півтора-два десятиліття відбулося зменшення ролі зазначеного методу кредитно-грошового регулювання. Про це говорить той факт, що повсюдно (у західних країнах) відбувається зниження норми обов'язкових резервів і навіть її скасування по деяких видах депозитів.

Рефінансування комерційних банків.

Термін "рефінансування" означає одержання коштів кредитними
установами від центрального банку. Центральний банк може видавати кредити комерційним банкам, а також перераховувати цінні папери, що знаходяться в їхніх портфелях (як правило векселі). Облік векселів довгий час був одним з основних методів грошово-кредитної політики центральних банків Західної Європи. Центральні банки висували певні вимоги до векселя, що обліковується, головним з яких була надійність боргового зобов'язання.

Векселі обліковуються по ставці редисконтування. Цю ставку називають також офіційною дисконтною ставкою. Звичайно вона відрізняється від ставки по кредитах (рефінансування) на незначну величину в меншу сторону. Центральний банк купує боргове зобов'язання по більш низькій ціні, ніж комерційний банк.

У випадку підвищення центральним банком ставки рефінансування, комерційні банки будуть прагнути компенсувати втрати, викликані її ростом (подорожчанням кредиту) шляхом підвищення ставок по кредитах, наданих позичальникам. Тобто зміна облікової ставки (рефінансування) прямо впливає на зміну ставок по кредитах комерційних банків.

Останнє є головною метою наведеного методу грошово-кредитної політики центрального банку. Наприклад, підвищення офіційної дисконтної ставки в період посилення інфляції викликає ріст процентної ставки по кредитних операціях комерційних банків, що приводить до їх скорочення, оскільки відбувається подорожчання кредиту, і навпаки.

Ми бачимо, що зміна офіційної процентної ставки впливає на кредитну сферу. По-перше, це утруднення чи полегшення можливості комерційних банків одержати кредит у центральному банку впливає на ліквідність кредитних установ. По-друге, зміна офіційної ставки означає подорожчання чи здешевлення кредиту комерційних банків для клієнтури, тому що відбувається зміна процентних ставок по активних кредитних операціях. Також зміна офіційної ставки центрального банку означає перехід до нової грошово-кредитної політики, що змушує комерційні банки вносити необхідні корективи у свою діяльність.

Недоліком використання рефінансування при проведенні грошово-кредитної політики є те, що цей метод торкається лише комерційних банків. Якщо рефінансування використовується в незначній мірі чи здійснюється не центральним банком, то зазначений метод майже цілком втрачає свою ефективність. Крім встановлення офіційних ставок рефінансування і редисконтування центральний банк встановлює процентну ставку по ломбардних кредитах, тобто кредитах, видаваних під яку-небудь заставу, в якості яких виступають звичайно цінні папери. Варто врахувати, що в заставу можуть бути прийняті тільки ті цінні папери, якість яких не викликає сумніву. У практиці закордонних банків в якості коштовних паперів використовуються державні обігові цінні папери, першокласні торгові векселі і банківські акцепти (їхня вартість повинна бути виражена в національній валюті, а термін погашення - не більш трьох місяців), а також деякі інші види боргових зобов'язань, обумовлені центральними банками.

Ринок, на якому банки надають свої резерви в формі короткострокових позичок іншим банкам, відомий як ринок федеральних фондів США. Ставка позикового проценту, що стягується по цим позичкам, називається ставкою проценту по федеральним фондам. Щоденний обсяг операцій на даному ринку, де надаються "24-годинні" позички, досягає мільярдів доларів. Крім того, банки можуть одержувати резерви шляхом займу у ФРС крізь так зване "облікове вікно". (Не треба розуміти цей вислів буквально, бо в дійсності надання такого роду послуг покладено на один із відділів регіональних Резервних банків, що, зрозуміло не є вікном в прямому розумінні слова.) Банки звертаються до ФРС за займами в двох різноманітних ситуаціях. Найбільш часто вони одержують короткострокові позички, щоб привести в порядок свої резерви, якщо неочікувані вилучання депозитів привели до падіння резервів нижче встановленого обов'язкового рівня. Подібного роду адаптаційні займи, як їх прийнято називати, підлягають адміністративним обмеженням. ФРС не заохочує практику надання займів тим банкам, частота і розміри використання позичок якими надмірно великі.

Окрім надання короткострокових адаптаційних займів крізь облікове вікно, ФРС інколи здійснює довгострокове кредитування на особливих умовах. Це можуть бути, наприклад, позички дрібним банкам для задоволення їх додаткових сезонних потреб в грошових засобах. Інколи позички також надаються банкам, що опинились в складному фінансовому положенні і що потребують допомоги для приведення в порядок свого балансу.

Грошові засоби, які банки надають одне одному в формі позичок через ринок федеральних фондів, не виявляють ніякого впливу на величину сумарних банківських резервів; шляхом такого роду займів резерви рухаються по колу, переходячи з рахунків одного банку на рахунок іншого. Грошові кошти, узяті в позичку крізь облікове вікно, становлять чисті додаткові резерви. Вони утворюють основу процесу мультиплікативного поширення депозитів аналогічно резервам, що вводяться в банківську систему шляхом купівлі на відкритому ринку. Оскільки ця форма займів впливає на обсяг резервних депозитів, зміни рівня банківської облікової ставки дають в руки ФРС ще один інструмент управління величиною грошової маси. Підвищення рівня банківської облікової ставки скорочує обсяг резервів, що здобуваються за рахунок займів і, отже, має тенденцію зменшувати величину грошової маси. Зниження рівня облікової ставки сприяє зростанню обсягу резервів, що здобуваються за рахунок займів, створюючи передумови для поширення грошової маси.

Операції на відкритому ринку

Поступово два вищенаведених методи грошово-кредитного регулювання (рефінансування й обов'язкове резервування) втратили своє першорядне по важливості значення, і головним інструментом грошово-кредитної політики стали інтервенції центрального банку, що одержали назву операцій на відкритому ринку.

Цей метод полягає в тому, що центральний банк здійснює операції купівлі-продажу цінних паперів у банківській системі. Придбання цінних паперів у комерційних банків збільшує ресурси останніх, відповідно підвищуючи їх кредитні можливості, і навпаки. Центральні банки періодично вносять зміни в зазначений метод кредитного регулювання, змінюють інтенсивність своїх операцій, їхню частоту. Операції на відкритому ринку вперше стали активно застосовуватися в США в зв'язку з наявністю в цих країнах розвинутого ринку цінних паперів. Пізніше цей метод кредитного регулювання набув загального застосування і в інших країнах Західної Європи.

За формою проведення ринкові операції центрального банку з цінними паперами можуть бути прямими або зворотними. Пряма операція являє собою звичайну покупку чи продаж. Зворотна полягає в купівлі-продажу цінних паперів з обов'язковим здійсненням зворотної угоди по заздалегідь встановленому курсу. Гнучкість зворотних операцій, більш м'який ефект їхнього впливу, додають популярність даному інструменту регулювання. Так частка зворотних операцій центральних банків провідних промислово-розвинутих країн на відкритому ринку досягає від 82 до 99,6%.

Якщо розібратися, то можна побачити, що по своїй суті ці операції аналогічні рефінансуванню під заставу цінних паперів. Центральний банк пропонує комерційним банкам продати йому цінні папери на умовах, що склалися на основі аукціонних (конкурентних) торгів, із зобов'язанням їхнього зворотного продажу через 4-8 тижнів. Причому процентні платежі, "накопичувані" по цим цінним паперам у період їхнього перебування у власності центрального банку, будуть належати комерційним банкам.

Таким чином, операції на відкритому ринку, як метод грошово-кредитного регулювання, значно відрізняються від двох попередніх. Головна відмінність - це використання більш гнучкого регулювання, оскільки обсяг покупки цінних паперів, а також використана при цьому процентна ставка можуть змінюватися щодня відповідно до напрямку політики центрального банку. Комерційні банки, з огляду на зазначену особливість даного методу, повинні уважно стежити за своїм фінансовим положенням, не допускаючи при цьому погіршення ліквідності.

В наш час в світовій економічній практиці основним інструментом регулювання грошової маси є операції на відкритому ринку. Шляхом покупки чи продажу на відкритому ринку казначейських цінних паперів центральний банк може здійснити або вливання резервів в кредитну систему держави, або вилучити їх звідти. Операції на відкритому ринку проводяться центральним банком звичайно спільно з групою дорідних банків і інших фінансово-кредитних закладів.

Розглянемо схему проведення цих операцій центральним банком ФРС. Припустимо, що на грошовому ринку спостерігається надлишок грошової маси в обігу, і центральний банк ставить завдання по обмеженню чи ліквідації цього надлишку. Для цього він активно починає пропонувати державні цінні папери на відкритому ринку банкам чи населенню, що купує державні цінні папери через спеціальних ділерів. Оскільки пропозиція державних цінних паперів збільшується, їх ринкова вартість падає, а процентні ставки по них зростають і, відповідно, зростає "привабливість" їх для покупця. Населення (через ділерів) і банки починають активно купувати державні цінні папери, що приводить до скорочення банківських резервів. Скорочення банківських резервів, в свою чергу, зменшить пропозицію грошей до пропорції, рівної банківському мультиплікатору. Крива пропозиції зсунеться ліворуч, процентна ставка зросте.

Припустимо тепер, що на грошовому ринку спостерігається нестача грошових засобів в обігу. В цьому випадку центральний банк проводить політику, спрямовану на поширення грошової пропозиції, а саме починає купувати державні цінні папери у банків і населення. Тим самим центральний банк збільшує попит на державні цінні папери. Внаслідок цього їх ринкова ціна зростає, процентна ставка по них падає, що робить казначейські цінні папери "непривабливими" для їх власників. Населення (через ділерів) і банки активно починають продавати державні цінні папери, що приводить в кінцевому рахунку, до збільшення банківських резервів і (з урахуванням мультиплікаційного ефекту) - до збільшення грошової пропозиції. Крива пропозиції грошей зсунеться праворуч, а процентна ставка впаде.

Поряд з економічними методами, за допомогою яких центральний банк регулює діяльність комерційних банків, їм можуть використовуватися в цій сфері й адміністративні методи впливу.

До них відноситься, наприклад, використання кількісних кредитних обмежень. Цей метод кредитного регулювання являє собою кількісне обмеження суми виданих кредитів. На відміну від розглянутих вище методів регулювання, подібний метод є прямим методом впливу на діяльність банків. Також кредитні обмеження приводять до того, що підприємства позичальники ставляться у неоднакове положення. Банки прагнуть видавати кредити в першу чергу своїм традиційним клієнтам, як правило, великим підприємствам. Дрібні і середні фірми виявляються головними жертвами даної політики. Потрібно відзначити, що домагаючись за допомогою зазначеної політики стримування банківської діяльності і помірного росту грошової маси, держава сприяє зниженню ділової активності. Тому метод кількісних обмежень майже не використовується.

У жовтні 1982 року керівництво ФРС сповістили про нову зміну курсу. Його проведення передбачало зменшення уваги до регулювання росту грошової маси, рівня незалежних резервів. Крім того, ФРС декларувала швидке і гнучке реагування на всі зміни, що виникають в фінансово-економічних сферах, розуміючи під цим цілу гаму факторів: вплив змін правил урядового та банківського контролю на швидкість обороту грошей, стан економіки в цілому, умови функціонування світової економіки, проблеми міжнародної заборгованості. З другого боку, ФРС продовжувала оголошувати межі росту агрегатів грошової маси, але не так строго корегувала зміни які виникали , керуючись прийнятою тактичною установкою. В своїх щоденних операціях ФРС стала приділять основну увагу резервам, одержаним шляхом займу.

Після кризи, що охопила фондову біржу в жовтні 1987 року, Рада Управляючих Федеральної Резервної Системи почала відчувати досить обгрунтовані начування, що занадто велику увагу до рівня резервів, одержаних шляхом займу, які розглядаються в якості тактичної цілі грошово-кредитної політики, приводить до різких коливань процентних ставок по федеральним резервним фондам. Після цього Федеральна Резервна Систем направила свої зусилля на фіксацію норм процента федеральних резервних фондів в рамках встановленого діапазона.

Така грошово-кредитна політика, що відрізняється еластичністю, плавними змінами та коректуванням, важко піддається графічній інтерпретації. її курс пролягає між крайностями грошово-кредитної політики, яка чітко фіксує кількість грошей з одного боку, і грошово-кредитної політики, що строго регламентує рівень норм проценту - з іншого.

Однією з найсерйозніших проблем, на яку натикнулась економіка на сучасному етапі, явилась інфляція. Ця проблема особливо загострилась в 70-х роках. Так, в США темпи інфляції за десятиріччя збільшились утричі з 4% до 13% в рік. Причиною такої ситуації в Сполучених Штатах стала втрата довіри до того , як управляється американська економіка. Позиції долара на зарубіжних валютних ринках ослабли, а на ринках кредитних ресурсів значно зросли норми процента за їх надання.

Посилення інфляційних процесів змусило економістів провести ряд досліджень в даній області. В результаті проведеної роботи було зроблено висновок про необхідність встановлення контролю над кредитно-грошовими агрегатами. Іншими словами, спеціалісти заключили, що швидкість обороту грошей, виражена відношенням номинального об"єму виробництва до величини попиту населення на грошові кошти, є показником достатньо стабільним і передбачуваним.

V=У/М, де

V - швидкість обороту грошової маси;

У - номінальний об'єм виробництва;

М - величина грошової маси в обігу.

Виходячи з цієї формули, було запропоновано боротися з інфляцією. Якщо швидкість обігу стабільна, то потрібного об'єму виробництва можна досягти, задаючи відповідні значення величини грошової маси в обігу. Необхідно відмітити, що на практиці даний процес більш складний, оскільки вибір монетарної змінної впливає на рівень процентних ставок, що, в свою чергу, впливає "на ступінь привабливості зберігання на рахунках грошових коштів", тобто на швидкість обігу грошей.

Величина номінального доходу може бути виражена наступним чином:

У=Р * у, де

У - ріст номінального доходу;

Р - темпи інфляції;

у - темпи росту реального об'єму виробництва.

Було признано, що сучасні темпи росту реального об'єму виробництва будуть наближатися до потенційних темпів росту об'ємів, залучених в економічну діяльність ресурсів, а також їх продуктивності. Кредитно-грошова політика не зможе серйозно впливати на довготермінову тенденцію росту об'єму виробництва, або цей вплив буде носить негативний характер, оскільки дестабілізується грошова система і виникають перепони на шляху капіталовкладень в економіку. При таких умовах зміна темпів росту величини номінального доходу буде означать аналогічні зміни темпів інфляції. Таким чином, ліквідація інфляції і відновлення контролю в області ціноутворення потребує уповільнення росту грошової маси.

Кредитно-грошова політика США базується на вищевикладеній концепції. На основі її в 1978 році Конгрес США прийняв законодавство, яке зобов'язує ФРС встановити межі росту грошової та кредитної маси. Також був прийнятий "Акт про повну зайнятість та збалансований ріст". В ньому вказувались цілі кредитно-грошової політики: забезпечення високого рівня зайнятості та підтримки стабільності цін. Для досягнення цього ФРС предписувалось щороку оголошувати величину грошової маси та кредитних ресурсів на наступний рік, що повинно впливати на очікуване функціонування економіки та темпи інфляції.

Признаючи, що не завжди можна підтримувати потрібне співвідношення між ростом грошової маси і темпами економічного розвитку, закон не зобов'язує ФРС точно дотримуватись заявлених параметрів грошової маси. Проте, в разі, якщо розбіжності мають місце, ФРС повинна пояснити їх причини. Величини грошової маси і кредитної емісії об'являються в лютому кожного року і корегуються в доповіді, що надається в конгрес в червні. В цій доповіді також називаються попередні оцінки вказаних величин на наступний рік.

Така політика переслідує три основні цілі: по-перше, обмеження росту цін; по-друге, оповіщення громадськості про майбутню стратегію ФРС, щоб юридичні та фізичні особи могли співвідносить свою економічну поведінку з намірами ФРС. І, по-третє, посилення підзвітності та відповідальності ФРС за прийняті нею рішення та досягнення наміченої цілі.

Список літератури

1. Вешкин, Ю.Г. Банковские системы зарубежных стран [Текст] : курс лекций / Ю. Г. Вешкин, Г. Л. Авагян. - М. : Экономистъ, 2006. - 400 с.

2. Демківський, А.В. Гроші та кредит [Текст] : навчальний посібник / А. В. Демківський. - К. : Дакор, 2007. - 528 с.

3. Деньги. Кредит. Банки [Текст] : учебник для вузов / ред. Е. Ф. Жуков. - 2-е изд., перераб. и доп. - М. : ЮНИТИ-ДАНА, 2003. - 600 с.

4. Лисенков, Ю.М. Грошово-кредитні системи зарубіжних країн [Текст] : навчальний посібник / Ю. М. Лисенков, Т. А. Коротка. - К. : Зовнішня торгівля, 2005. - 118 с.

5. Михайловська, І.М. Гроші та кредит [Text] : практикум / І. М. Михайловська, К. Л. Ларіонова. - Львів : Новий Світ-2000, 2008. - 312 с.

6. Урюпина, А. А. Банковский сектор в условиях сдерживающей денежно-кредитной политики [Текст] / А. А. Урюпина // Банковские услуги. - 2008. - N 7. - C.2-5

7. Центральний банк та грошово-кредитна політика [Текст] : підручник / Мін-во освіти і науки України, КНЕУ ; ред. А. М. Мороз. - К. : КНЕУ, 2005. - 556 с.

8. Шамова, І.В. Грошово-кредитні системи зарубіжних країн для спеціальності "Банківська справа" [Текст] : навчально-методичний посібник для самост. вивч.дисц. / І. В. Шамова ; Мін-во освіти і науки України, КНЕУ. - К. : КНЕУ, 2007. - 160 с.