Розмір страхового внеску залежить від розміру страхової суми і тарифної ставки, яка, в свою чергу, залежить від віку застрахованого, а також від строку страхування. Страховий внесок може бути сплачений за один раз, щорічно, щоквартально або щомісячно, готівкою чи безготівкове.

Договір страхування набирає сили після надходження першого (або одноразового) внеску на рахунок страхової компанії чи після сплати першого (або одноразового) внеску готівкою працівникові страхової компанії.

Максимальний строк страхування дорівнює 18 рокам, якщо вік дитини на момент укладання договору страхування становить до 6 місяців. В інших випадках він визначається як різниця між 18 роками і віком дитини на момент укладення договору. Мінімальний строк дії договорів страхування життя, в тому числі і страхування дітей, в Україні становить нині 3 роки.

Застрахований або страхувальник мають право на одержання страхової суми після закінчення строку дії договору. Розмір суми, яку страхова компанія виплачує за наслідки нещасного випадку, визначається з урахуванням ступеня розладу здоров'я. Максимальна сума виплати передбачається при стійкому розладі здоров'я. При цьому враховується стійкий розлад здоров'я, що спостерігається лише протягом одного року від настання нещасного випадку. Умови договору страхування передбачають виплату страхової суми і в разі смерті застрахованого. Якщо сталася смерть страхувальника (фізичної особи), який уклав договір страхування, то права і обов'язки його може взяти на себе інша особа. У цьому разі, якщо постає потреба розірвати договір страхування, то інший страхувальник може одержати викупну суму лише за той період страхування, протягом якого він сплачував внески. Викупну суму щодо частини договору страхування, сплаченого першим страхувальником, одержує застрахований. Але все це не стосується випадку, якщо перший страхувальник сплатив внески за один раз. У цьому випадку заміна страхувальника може не проводитись.

У деяких випадках страхова компанія може відмовити страхувальнику у виплатах. Це стосується випадків, коли застрахований помер раніше, ніж минуло 6 місяців від дня, коли договір набрав чинності, від вродженого або тяжкого хронічного захворювання, коли застрахований віком від 14 років одержав травму або помер у зв'язку із скоєнням ним злочину, в якому слідчими органами або судом встановлені ознаки умисного злочину, або якщо застрахований зазнав травми або загинув під час управління транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного або токсичного сп'яніння. Умови страхування можуть передбачати й інші випадки, настання яких не тягне за собою виплату страхової суми (акти тероризму, наслідки радіоактивного опромінювання і т. ін.). Страхова сума виплачується страхувальникові (застрахованому) готівкою або безготівкове перерахуванням на його особистий рахунок в установі банку.

Страхування до вступу в шлюб (весільне) передбачає, що договір може бути укладений із батьками (усиновителями) та іншими родичами дитини, опікунами (піклувальниками), тобто з фізичними особами, а також із юридичними особами - підприємствами, установами, організаціями. При укладанні договору з фізичною особою страхова компанія оговорює її вік (наприклад, від 18 до 72 років з умовою, що на момент закінчення договору цій особі буде не більш як 75 років) і стан здоров'я. Так, договори страхування не можуть бути укладені з непрацюючими інвалідами І групи. Договори страхування можуть укладатися відносно дітей віком від дня народження до 15 років на випадок дожиття застрахованого до закінчення строку страхування і вступу в зареєстрований шлюб або досягнення 21 року. Договір страхування до вступу в шлюб може передбачати й відповідальність страховика при настанні смерті застрахованого під час дії договору або при втраті здоров'я у зв'язку із нещасним випадком.

Довічне страхування. Більшість договорів довічного страхування укладаються з метою полегшення фінансового тягаря тих, хто залишився живим після смерті страхувальника, і повинен його поховати або сплатити його борги. Договори довічного страхування поширюються на фізичних осіб, які перебувають у певних вікових межах, наприклад у віці від 20 до 70 років, і не укладаються з інвалідами І (і II) групи. При укладенні договору страхування на достатньо велику суму страховик може вимагати лікарського засвідчення стану здоров'я страхувальника.

Основою для укладення договору страхування є письмова заява, яка підписується страхувальником особисто. Страхувальником визначається особа (фізична або юридична), яка при настанні страхового випадку одержить страхову суму. Протягом дії договору страхування страхувальник має право на заміну вигодонабувача (вигодонабувачів). Страхова сума встановлюється за домовленістю між страховиком і страхувальником. Правилами страхування може встановлюватися мінімальний і максимальний розміри страхової суми. Розмір страхового внеску залежить від віку страхувальника на день подання заяви про страхування, страхової суми і встановлюється окремо для чоловіків і жінок за спеціальною таблицею, яка прикладається до правил страхування. Страхувальнику може бути надане право сплатити страхові внески за один раз або протягом певного строку, наприклад до досягнення 80 років, або протягом усього життя. У разі припинення сплати внесків договір діє довічно, якщо страхувальник сплатив усі внески, або протягом певного часу, якщо внески сплачені за два роки і більше (строк виплати залежить від віку страхувальника на день подання заяви про страхування і кількості років і місяців, за які були сплачені внески).

Страхувальнику надається право в період дії договору зменшити розмір страхової суми (але не менш ніж до встановленого правилами страхування мінімального рівня) і далі сплачувати внески у зменшеному розмірі. У цьому разі частина сплачених внесків може бути за бажанням страхувальника йому повернена або зарахована як внески за наступний період.

Страхування додаткової пенсії. Добровільне страхування додаткової пенсії є своєрідним страхуванням на дожиття, яке попри безперечну доцільність з різних причин досі не набуло в Україні достатнього розвитку. Цей вид страхування докладно розглядається в підрозд. 8.3.

РОЗДІЛ 3. ЗАБЕСПЕЧЕННЯ ФІНАНСОВОЇ НАДІЙНОСТІ НАСК “ОРАНТА”

3.1 Платоспроможність страховика

Платоспроможність страховика - це об'єктивний показник його поточного фінансового стану шляхом його прогнозування в осяжному майбутньому. Інакше, це можливість виконання в осяжному майбутньому його зобов'язань завдяки тим активам, які є в розпорядженні страховика, являють собою реальні цінності, а тому є ліквідними. Усі зобов'язання страховика можна розділити на дві групи: зовнішні зобов'язання перед страхувальниками, перестрахувальниками, бюджетом, банками й іншими кредиторами; внутрішні зобов'язання перед фундаторами, акціонерами, філіями, співробітниками й інСтрахова платоспроможність за зовнішніми зобов'язаннями перед страхувальниками (по страхових зобов'язаннях) забезпечується за допомогою страхових резервів і власних вільних коштів (статутного фонду, резервів, сформованих за рахунок чистого прибутку й інших резервів, не пов'язаних зобов'язаннями). Якщо обсяг страхових резервів недостатній, то страховик виконує страхові зобов'язання за рахунок власних коштів. Якщо обсяг власних коштів перевищує обсяг зовнішніх (у тому числі страхових) зобов'язань, можна вважати страховика платоспроможнимУ світовій практиці запас платоспроможності страховика, як правило, визначається окремо для ризикових видів страхування й окремо для страхування життя. Для ризикових видів страхування рівень платоспроможності, зазвичай, оцінюється через зіставлення фактичної і розрахункової (нормативної) платоспроможностей. Фактичний запас платоспроможності (так звані нетто-активи) звичайно визначається як різниця між обсягом матеріальних активів (за вирахуванням суми нематеріальних активів) та сумою зобов'язань страховика (у тому числі страхових), що повинна бути позитивною. У такому випадку власних коштів страховика, вільних від зобов'язань, буде достатньо, щоб виконати всі страхові зобов'язання, тобто страховик вважається платоспроможним. Розрахунковий (нормативний) запас платоспроможності може визначатися за обсягом отриманих за звітний період страхових премій (за обсягом прийнятих страхових зобов'язань), або за обсягом зроблених за звітний період страхових виплат (за обсягом виконаних страхових зобов'язань). Очевидно, що для максимальної надійності з двох зазначених показників повинен бути обраний той, що протягом того самого звітного періоду є більшимВ Україні прийняті такі вимоги для забезпечення платоспроможності: наявність оплаченого статутного фонду в обсязі, що встановлений вимогами законодавства; наявність у страховика гарантійного фонду, вільного від прийнятих ним страхових зобов'язаньстворення страхових резервів, достатніх для майбутніх виплат страхових сум і страхових відшкодувань; перевищення фактичного запасу платоспроможності страховика над розрахунковим нормативним запасом платоспроможності. Перші три умови були розглянуті раніше, тому розглянемо останню умову платоспроможності, що утворюється завдяки забезпеченню страховиком перевищення фактичного запасу платоспроможності над нормативним. Відповідно до вимог Закону "Про страхування" фактичний запас платоспроможності (ФЗП) страховика повинен перевищувати розрахунковий рівень нормативного запасу (НЗП) на будь-яку дату, тобто: ФЗП > НЗП. (6.2) Фактичний запас платоспроможності страховика визначається як різниця між загальною сумою майна (загальної суми активів) М і сумою нематеріальних активів Nа мінус сума зобов'язань Zo, у тому числі страхових в обсязі страхових резервів R, котрі страховик повинен сформувати у відповідності з вимогами, що передбачені ст 31 Закону України "Про страхування" ФЗП = М - Nа - Zо - RСтраховики, відповідно до обсягів їхньої страхової діяльності і страхових зобов'язань, зобов'язані підтримувати належний рівень фактичного запасу платоспроможності (нетто-активів), що відповідає умові (6.2).

Нормативний запас платоспроможності страховика на звітну дату (без урахування договорів страхування життя) вибирається як найбільша з двох наведених нижче величин. Перша НЗП1 визначається шляхом множення на 0,18 суми надходжень страхових премій ?Pi протягом попередніх 12 місяців (останній місяць скаладається з кількості днів на дату розрахунку). При цьому сума надходжень страхових премій зменшується на 50%страхових премій ?Rej, що належать перестраховикам, відповідно до формули:

НЗП1 = 0,18

(Pi - 0,5 ?Rej) (6.4) Друга величина нормативного запасу платоспроможності НЗП2 визначається шляхом множення на 0,26 суми страхових виплат ?SB, які здійснені протягом попередніх 12 місяців (останній місяць скаладається з кількості днів на дату розрахунку) самим страховиком за договорами страхування, зменшеної на 50% обсягу виплат ?SRE, що компенсуються протягом цього звітного періоду перестраховиками згідно з укладеними ними із страховиком договорами перестрахування:

НЗП2=0,26

( ?SB - 0,5 ?SRE) (6.5)

Отже, на будь-яку дату повинна виконуватися така умова:

ФЗП > { НЗП1 V НЗП2 }MAX (6.6)

Держфінпослуг контролює також коефіцієнт запасу платоспроможності КЗП, який визначається як відношення показника фактичного запасу платоспроможності до максимального значення показника нормативного запасу платоспроможності:

КЗП = ФЗП / { НЗП1,2 }MAX (6.7)

Платоспроможність також залежить від співвідношення між розміром ресурсів страховика й обсягом зобов'язань, які він приймає. Це положення визначає обмеження на обсяг власного утримання ризику за окремим об'єктом страхування у межах не більш 10% від суми оплаченого статутного фонду і сформованих страхових резервів

3.2 Страхові резерви і фінансова надійність страховика

Страхова діяльність відрізняється від інших видів діяльності тим, що страховик має справу з грошима, які тільки тимчасово перебувають в його розпорядженні. Страхова премія, котру він отримує від страхувальника, є не оплатою матеріального товару (продукта, послуги), а оплатою гарантії того, що в майбутньому страховик здійснить страхову виплату тоді, коли настануть обставини, які передбачені договором страхування.

Такий вид преміальної оплати (оплати наперед) страхової послуги потребує деякої впевненості у тому, що страховик буде спроможний відповідати за всіма своїми зобов'язаннями перед усіма його страхувальниками у будь-який час. Такою гарантією є високий рівень фінансової надійності страховика, що визначається, як спроможність страховика виконувати свої функції в умовах будь-якої економічної і політичної ситуації в обсязі і формах, що є припустимими в умовах, які склалися [27]. Фінансова надійність визначається платоспроможністю, фінансовою усталеністю і стабільністю страховика, залежить від його тарифної (цінової), інвестиційної і перестраховувальної стратегій, і забезпечується завдяки таким показникам (зазначені у порядку здійснення страхової діяльності):

1) достатнього обсягу власних коштів страховика;

2) правильно розрахованих значень базових тарифних ставок;

3) адекватних розмірів сформованих страхових резервів;

4) оптимальної програми розміщення страхових резервів;

5) збалансованості страхового портфеля;

6) надійних програм перестраховування.

Висока фінансова надійність виконання страхових операцій дозволяє страховику виконувати страхові зобов'язання за всіма чинними й укладеними ним договорами страхування і перестраховування, якщо настають заздалегідь визначені несприятливі події (страхові випадки), що є прямими наслідками обумовлених раніше несприятливих ймовірносних обставин (страхових ризиків).

Розглянемо склад основних показників фінансової надійності.

1) ОБСЯГ ВЛАСНИХ КОШТІВ - це обсяг статутного фонду і запасних фондів (гарантійного фонду і вільних резервів), тобто обсяг коштів страховика, що вільні від зобов'язань, які прийняті страховиком за діючими договорами страхування. Власні кошти потрібні, оскільки страхування використовує принцип розкладки шкодиу часі між усіма страхувальниками. При цьому потрібно формування запасних фондів за рахунок частини отриманого прибутку або невикористаної у сприятливі роки частини сумарно отриманих страхових премій. Запасні фонди будуть витрачатися у роки з підвищеною збитковістю, або коли виникають катастрофічні збитки.

Статутний фонд - це головний елемент власних коштів страховика. Законодавство [1, ст. 2; 1, ст. 30; 4] визначає такі вимоги до статутного фонду (СФ) страховика.

Опріч того, встановлюються обмеження з розміщення СФ у державних цінних паперах (можлива оплата грошової частини статутного фонду цінними паперами, що випускаються державою, за їхньою номінальною вартістю згідно з порядком, який встановлений Міністерством фінансів України, в обсязі не більше 25% від всього обсягу СФ страховика) і у статутних фондах інших страховиків (у сумі не більше 30% від власного СФ, причому внесок до статутного фонду одного окремого страховика не може бути більше 10%). Останні вимоги не поширюються на страховика, який здійснює види страхування інші, ніж страхування життя, у разі здійснення ним внесків до стратутного фонду страховика, який планує здійснювати страхування життя.

Гарантійний фонд створюється страховиком із чистого прибутку (як спеціальні, резервні фонди і фонд нерозподіленого прибутку). Особливості тимчасової розкладки шкоди для ризикових (короткострокових) видів страхування і накопичення страхових сум у довгострокових видах особистого страхування життя та пенсії визначають два типи гарантійних фондів: спеціальні фонди (за ризиковими видами страхування) і резервні фонди (із страхування життя).

Такі фонди, у свою чергу, можуть формуватися за всіма видами і галузями страхування в цілому, за кожним видом страхування окремо або за групами видів страхування - як вирішить страховик. Перший варіант дає можливість більш гнучкого перерозподілу коштів, другий - відповідає вимогам дотримання еквівалентності взаємовідносин страховика і страхувальника, але не дозволяє перерозподіляти кошти між страхувальниками за конкретними видами страхування.

Вільні резерви (запасні фонди самострахування) формуються з власних коштів страховика, щоб додатково забезпечити його фінансову надійність згідно з напрямками і методиками здійснення страхової діяльності, зазвичай, у тих видах страхування, для яких сумарна страхова шкода може досягати катастрофічних розмірів.

Чим вище ймовірність того, що створена страховиком система страхових фондів виявиться прийнятною для виконання ним своїх страхових зобов'язань, тим вище фінансова стійкість страховика. Отже, особливості спрямування коштів, які пов'язані з формуванням і використанням страхових резервних фондів, безпосередньо обумовлені ризиковим характером обігу грошей у страховика.

2) ПРАВИЛЬНО РОЗРАХОВАНІ БАЗОВІ ТАРИФИ визначають цінову політику страховика й істотно впливають на його фінансову надійність, оскільки повинні враховувати рівень збитковості конкретних видів страхування на страховому ринку, реальну ціну кожного ризику, обсяг, стабільність та однотипність виконуваних страхових операцій. Базові тарифні ставки розраховуються так, щоб урахувати всі перелічені вище показники, обсяг укладених договорів страхування (страхового портфеля) і статистичні дані щодо настання страхових випадків за декілька останніх років. Якщо конкретні тарифи, які вказуються у договорах страхування, менше базових, це може призвести до зниження фінансової надійності страховика і неможливості виконання ним своїх зобов'язань за договорами страхування.

3) РОЗМІР СТРАХОВИХ РЕЗЕРВІВ, які сформовані страховиком, повинен бути достатній для покриття зобов'язань за укладеними договорами страхування. Отже, він повинен бути адекватний взятим зобов'язанням і формуватися з урахуванням особливостей видів і об'єктів страхування, розподілу ризиків у просторі і в часі й інших об'єктивних характеристик ризиків, які взяті на страхування, а також тривалості страхування. Очевидний зв'язок цього показника з попереднім, оскільки основне джерело для формування страхових резервів - це страхові премії, що розраховуються на основі базових страхових тарифів.

4) РОЗМІЩЕННЯ СТРАХОВИХ РЕЗЕРВІВ, як тимчасово вільних коштів, що перебувають у розпорядженні страховика, у вигляді активів тих або інших категорій передбачає їхнє інвестування з метою одержання страховиком прибутку. Оскільки активи страховика як страхові резерви є гарантією виконання ним страхових зобов'язань, вони повинні розміщуватися з урахуванням вимог прибутковості, надійності, диверсифікованості і ліквідності всіх напрямків розміщення. При цьому страховикповинен забезпечити виконання страхових зобов'язань (страхових виплат) у повному їхньому обсязі й у визначений термін.

5) СКЛАД СТРАХОВОГО ПОРТФЕЛЯ страховика істотно впливає на його фінансову стабільність. Основними критеріями його збалансованості є рівні однорідності і диверсифікованості обсягу взятих зобов'язань (ризиків), а також рівень виконання обмеження на обсяг власного утримання, залежно від розміру власних коштів страховика. Законом "Про страхування" (ст. 29) встановлена норма, згідно з якою страховику дозволений обсяг власного утримання ризику (максимальна величина страхової суми за окремим об'єктом страхування) в межах не більше 10% від суми сплаченого статутного фонду і сформованих страхових резервів. Усі перевищення встановленої межі відповідальності повинні обов'язково перестраховуватися страховиком в інших страховиків.

6) ПЕРЕСТРАХОВУВАННЯ - процедура задоволення потреби страховика у підвищенні його фінансової усталеності, коли виконуються страхові операції в умовах ризикового характеру кругообігу фінансових коштів, яка реалізується через розширення принципу розподілу у просторі і часі завданої шкоди між декількома страховиками. Передаючи частину взятого на себе ризику іншим страховикам (перестрахувальникам), перший страховик (перестраховувальник) продовжує відповідати перед його страхувальником в обсязі всього прийнятого ним ризику, але при цьому набуває право вимоги до його перестраховувальників в обсязі перестрахованих у них ризиків (зобов'язань). Перестраховування є реальним інструментом формування оптимального (збалансованого) страхового портфеля, що істотно підвищує фінансову стабільність страховика.

3.3 Прибуток страхової компанії

Діяльність страховика припускає не тільки відшкодування своїх витрат, але й одержання прибутку. Обсяг балансового прибутку страховика забезпечується доходами, які він отримає у результаті виконання як страхових, так і нестрахових операцій.

Балансовий прибуток страховика складається з прибутку від страхової діяльності, прибутку від інвестування і розміщення тимчасово вільних коштів, прибутку від інших операцій. Найскладнішим є обчислення прибутку від страхової діяльності. Прибуток від страхових операцій - це такий позитивний фінансовий результат, при якому досягається перевищення доходів над витратами із забезпечення страхового захисту, коли страховик повністю виконує зобов'язання за договорами страхування, що укладені від його імені, за встановлений період часу (звичайно за рік). Розглянемо цей показник більш детально.

Прибуток від страхових операцій

Фінансовий результат страхових операцій складається з двох елементів: прибуток (або збиток) страховика і приріст (або відтік) страхових резервів. Прибуток від страхових операцій - це різниця між сумою зароблених страхових премій і собівартістю наданих страхових послуг. У страхуванні через невиробничий характер діяльності додатковий продукт не створюється, тому прибуток формується завдяки перерозподілу коштів страхувальників, тобто конкретних частин додаткових продуктів, які створені в інших галузях економіки та накопичуються страховиками у вигляді сплачених ним страхувальниками страхових премій (внесків). Потреба страховика в отриманні прибутку визначається загальною метою здійснення страхового підприємництва в умовах ринку.

Показник дохідності, що визначається як відношення річної суми прибутку до річної суми премій за якимось видом страхування чи страховими операціями у цілому, називається рентабельністю страхових операцій. Порівняння прибутку з обсягом страхових премій, що надійшли, показує, який прибуток отримує страховик із кожної одиниці страхової премії, і погоджує величину прибутку як джерело фінансових ресурсів із обсягом виконаної роботи з формування страхового фонду.

Згідно з Законом України "Про внесення змін у Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" [20], прибуток страховиків від страхової діяльності з метою оподаткування не визначається. Проте, це не означає, що він не повинен визначатися взагалі. Адже страховик за будь-яких обставин має точно знати фінансові результати від здійснення страхових операцій, щоб контролювати, наскільки ефективно він проводить страхування; на чітко визначеній основі формувати спеціальні і резервні фонди, вільні резерви; виплачувати дивіденди засновникам й акціонерам; складати фінансову звітність, де передбачається висвітлення цього показника. Тобто проблема визначення страхового прибутку є актуальною.

Розглядаючи страховий тариф як відносну ціну страхової послуги і зважаючи на структуру тарифної ставки (розділ 4), ми встановили, що як і будь-яка ціна, тариф складається з собівартості (плати за ризик і навантаження, або видатків на ведення справ по наданню страхової послуги) і прибутку. Прибуток, зазвичай, планується при розробленні тарифів за усіма різновидами страхування (крім деяких видів обов'язкового страхування). Згідно з основною ідеєю страхування, побудова нетто-тарифу грунтується на принципі еквівалентності у відносинах між страховиком і страхувальниками, а розмір навантаження в брутто-тарифі має забезпечити страховика коштами для організації і розвитку процесу страхування. Саме тому прибуток може плануватися як складова навантаження.

При цьому джерелом формування прибутку від страхових операцій може бути прибуток у тарифах, що закладається до базового тарифу як самостійний елемент ціни на страхову послугу. Як елемент тарифу, норматив прибутку відіграє важливу роль у регулюванні попиту і пропозиції на окремі види страхових продуктів. Проте, страхова компанія може отримувати прибуток від страхової діяльності не тільки і не стільки завдяки цій складовій тарифної ставки. Прибуток отримується завдяки зниженню собівартості страхової послуги: по-перше, скороченням розміру видатків на ведення справи, коли керування страховою компанією здійснюється більш ефективно, з меншими витратами, ніж передбачалося на етапі розрахунків страхових тарифів; по-друге, внаслідок зниження збитковості видів страхування, які здійснює страховик (прибуток може виникати тоді, коли страхові операції у звітному періоді були менш збитковими, ніж у середньому за попередні періоди, показники яких використовувалися при розрахунках страхових тарифів, тобто коли об'єктивним ходом подій було порушено принцип еквівалентності між сумою зібраних нетто-премій і сумою фактичних виплат страхувальникам).

Процес утворення прибутку від страхової діяльності в компаніях ризикового типу і у компаніях, що здійснюють страхування життя, відрізняється внаслідок різних економічних механізмів їх діяльності. В цих компаніях за різними принципами утворюються страхові резерви, що накладає суттєвий відбиток і на визначення обсягу прибутку.

Прибуток від страхової діяльності з ризикового страхування обчислюється послідовно у результаті здійснення наступних кроків:

1 - розрахування резерву незароблених премій (буде розглянуто нижче у розділі 6);

2 - визначення розміру заробленої премії;

3 - розрахування загальної суми доходів від страхової діяльності;

4 - визначення загальної суми витрат страховика;

5 - розрахування результату (прибутку або збитку) від страхової діяльності.

Докладно розглянемо процес заробляння страхової премії як основи страхового прибутку.

Страхова премія (оплата за страхові послуги) має бути сплачена раніше, ніж виникає зобов'язання страховика виплатити відшкодування. Страховик має право повністю розпоряджатися всім обсягом зібраних страхових премій, використовуючи ці кошти для отримання інвестиційного доходу. Проте, коли визначається прибуток від страхової діяльності, то не вся сума зібраних страхових премій розглядається як дохід страховика.

Страхування - це різновидвид діяльності, при якому страхова послуга (гарантія страхового захисту) "постачається" клієнтові протягом строку дії договору страхування. Коли цей строк минає, відповідальність страховика перед страхувальником закінчується, і уся отримана страховиком страхова премія за цим договором вважається заробленою. Але доки строк дії договору не скінчився, отримана страхова премія у будь-який момент часу складається з двох частин: перша, що вже вважається заробленою, і друга, яку на цей момент заробленою вважати не можна (тобто незароблена премія). Співвідношення між цими частинами пропорційне до часу, який залишився до закінчення строку дії договору страхування.

Прибуток від страхової діяльності визначається щоквартально наростаючим підсумком з початку року шляхом заповнення спеціальної форми "Звіт про доходи і витрати страховика", яка направляється до Держфінпослуг у складі звітних документів страховика [42].

Ступінь реальності певного фінансового результату (прибутку або збитку) від страхової діяльності певним чином залежить від того, наскільки точно обчислені суми резерву незаробленої премії. Точність обчислення залежить від методу, який використовують. У практиці страхування використовуються різні методи обчислення цього резерву (див. розділ 6), залежно від характеру діяльності страховика і різновидів страхування, які він пропонує. Метод, який застосовується українськими страховиками, може визначити розмір прибутку лише приблизно. Він не враховує специфіки окремих різновидів страхування, терміну дії страхових договорів. А тому за його допомогою неможливо визначити точний фінансовий результат страхових операцій.

Прибуток від нестрахових операцій

Окрім прибутку від страхових операцій, у страховика може бути також прибуток від інвестиційної діяльності й інших нестрахових операцій.

До прибутку від нестрахової діяльності належить прибуток, отриманий страховиком від агентського продажу страхових послуг інших страхових компаній, комісійних за передачу ризиків страховикам у перестрахування, а також проведення робіт із менеджменту ризиків, консультацій, доходів від позареалізаційних операцій тощо. В цьому випадку прибуток визначається як перевищення доходів від нестрахових операцій над валовими витратами на цю діяльність.

Прибуток від розміщення і керування страховими (технічними) резервами і власними коштами (інвестиційний прибуток) - це прибуток від нестрахових операцій. Отримання прибутку від інвестицій є основним завданням страховика, тому що наявність цього прибутку надає страховику широку можливість нарощувати обсяги його активів, розширювати межі страхової відповідальності, знижувати тарифи за окремими видами страхування, розширювати страхове поле, зміцнювати матеріально-технічну базу і розвивати інші напрямки страхування.

Використання прибутку від нестрахових операцій в страхових компаніях з ризикових видів страхування і компаніях із страхування життя суттєво відрізняється. Для "ризикових" компаній весь прибуток від нестрахових операцій (інвестиційний та від інших дозволених видів діяльності) повністю залишається у розпорядженні акціонерів і використовується згідно із рішеннями їх зборів.

Для компаній із страхування життя отриманий дохід від нестрахових операцій розподіляється на 2 частини:

1 частина - інвестиційний дохід від розміщення коштів резервів із страхування життя.

2 частина - весь інший дохід, отриманий від нестрахових операцій (інвестиційний дохід від розміщення власних коштів, від агентської діяльності тощо).

Друга частина є повною власністю акціонерів компанії, оподатковується за загальним принципом по ставці 25% і використовується у відповідності з їх рішеннями.

Перша частина отриманого доходу спочатку розподіляється в пропорції 15:85. Перша частка (що відповідає 15% отриманого інвестиційного доходу від розміщення коштів резервів із страхування життя) об'єднується з іншим доходом,отриманим від нестрахових операцій. Друга частка (85% доходу) не оподатковується, розподіляється пропорційно коштам індивідуальних резервів із страхування життя і додається до сум резервів відповідних застрахованих осіб

Напрями і розміри сум використання прибутків залежать від потреб страховика та дивідендної політики його акціонерів. Як правило, прибуток направляється на створення вільних резервів (до 20-25% прибутку), виплату дивідендів (від 20 до 70% прибутку), на стимулювання роботи колективу (10-40% прибутку) та резервування 5 - 10% прибутку для розвитку страхової справи.

РОЗДІЛ 4. НЕОБХІДНІСТЬ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ СТРАХОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Враховуючи роль і значення страхування в ринковому господарстві, держава не може залишити без уваги цю галузь і бере її під свій контроль.

Державне регулювання страхової діяльності повинно:

1) не допускати на ринок фіктивні компанії, які можуть нанести збиток як страхувальникам так і страховій справі в цілому;

2) сприяти діяльності на страховому ринку компаній, що мають міцну фінансову та правову основу;

3) забезпечувати формування та розвиток ефективно функціонуючого страхового ринку [1; с.35].

17 вересня 1993 був визначений єдиний орган державної виконавчої влади, що здійснює відповідний нагляд - Комітет у справах нагляду за страховою діяльністю - Укрстрахнагляд.

У процесі адміністративної реформи функції Укрстрахнагляду було покладено на Міністерство фінансів України [2; с. 5], та були визначені основні функції та права [1; с. 36, 37].

У складі Міністерства фінансів України створено департамент фінансових установ та ринків. Департамент забезпечує проведення Міністерством фінансів України державної політики стосовно не лише страхування, а й фінансових установ та ринків.

До складу департаменту входять такі управління:

1) кредитних і небанківських фінансових установ;

2) страхової діяльності;

3) контролю фінансових ринків, ліцензування та нагляду.

Безпосередньо страховим ринком у складі департаменту відають два управління. На одне з них покладено опрацювання методологічного та законодавчого забезпечення, а інше здійснює контроль за дотриманням страховиками законодавства України у сфері страхування.Центральний апарат Департаменту має підрозділи, які забезпечують виконання основних його функцій щодо контролю за страховим ринком. Підрозділи спеціалізуються на таких напрямках:

1) методологія розвитку страхового законодавства та міжнародні відносини;

2) методологія здійснення і забезпечення нагляду у сфері страхового життя;

3) ліцензування, ведення справ страховиків;

4) розробка системи бухгалтерського обліку, звітності і аудиту страхових організацій;

5) здійснення нагляду і перевірок роботи страхових організацій;

6) аналіз річної та квартальної звітності страховиків;

Один із напрямів нагляду за страховою діяльністю - це ліцензування [1; с. 38].

Для отримання ліцензії страховик подає до Уповноваженого органу заяву та необхідні документи, які проходять перевірку.

Ліцензія видається на проведення конкретних видів страхуванню, так страховики, які отримали ліцензію на страхування життя, не мають право займатися іншими видами страхування.

Уповноважений орган може відмовити у видачі ліцензії на здійснення страхової діяльності, у разі невідповідності документів, що додаються до заяви, вимогам чинного законодавства України.

Законодавство України передбачає при потребі можливість проведення ліквідації, реорганізації та санації страховика [1; с. 43].

Щодо гарантій, то держава гарантує дотримання і захист майнових та інших прав і законних інтересів страховиків, умов вільної конкуренції у здійсненні страхової діяльності.

Втручатися в діяльність страховиків з боку державних та інших та інших органів забороняється, якщо воно не пов'язане з повноваженнями органів, які здійснюють державнинагляд та контроль за діяльністю страховиків.

Висновок

У промислово розвинутих країнах відношення до страхового ринку визначається як до стратегічного сектора економіки і потужного фактора позитивного впливу на неї. Це зумовлено тим, що по-перше, сам процес страхування є важливим елементом економічного середовища; по-друге, соціальна сторона страхових процесів впливає на підвищення рівня життя населення за рахунок забезпечення надійного страхового захисту; по-третє, саме страхування в його розвинутих формах підвищує інвестиційний потенціал і сприяє збільшенню багатства нації, що сьогодні особливо актуально для української економіки.

Розвитку вітчизняного страхового ринку будуть сприяти: стабільне фінансове становище господарюючих суб'єктів і населення -- потенційних страхувальників; формування стійких і надійних страхових компаній; активізація ролі держави та її органів у зміцненні і розвитку страхового ринку; формування державних пріоритетів у розвитку страхового ринку; розвиток законодавчої бази страхування, яка враховувала б сучасну ситуацію на страховому ринку; використання сучасних методів і засобів управління страховими компаніями, які відповідають принципам їх ринкового функціонування, концепції маркетингу в управлінні страховими компаніями для повного задоволення потреб населення в страховому захисті.

Підводячи підсумок, можна сказати, що, аналізуючи показники діяльності страхових компаній на предмет їх "реальності", необхідно враховувати цілий ряд факторів. Але головне - готовність до відкритості самих компаній.

До основних факторів "нереальної" страхової компанії можна віднести:

- Виплати складають менше 20% надходжень;

- Великий обсяг страхових платежів по фінансових ризиках;

- Високі показники по обсязі перестрахувальних операцій;

- Закритість інформації і непублічність компанії.

Досвід країн Європейського Союзу показує, що на вищому етапі свого розвитку страхування об'єктивно потребує виходу за межі країни. Це вигідно страховикові -- ризики територіальне розосереджуються, зростає обсяг продажу полісів, а отже, можливість одержати прибуток. Певні переваги очікують і на страхувальників: отримання страхових послуг вищої якості і за порівняно нижчу плату та в необхідному регіоні.

Порядок створення нових або реорганізації існуючих страхових компаній регулюється як загальними законами (про підприємницьку діяльність, реєстрацію юридичних осіб, виконання грошово-валютних операцій, рух цінних паперів і т. ін.), так і законодавством, що стосується особливостей страхового профілю діяльності.

Процес створення страхової компанії можна поділити на два етапи: формування юридичної особи і надання їй статусу страховика. Безперечно, ці етапи тісно взаємозв'язані, що відбивається в установчих документах, розмірі статутного фонду, визначенні сфер діяльності тощо.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1) Закон України від 4 жовтня 2007 року “Про внесення змін до закону України “Про страхування”

2) Постанова Кабінету Міністрів України від 28 вересня 1996 року № 1175 “Про порядок і умови проведення обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів”

3) Постанова Кабінету Міністрів від 2 лютого 2007 р. № 98 України на 2007-2004.р.”

4) Гушко Л.М. “Проблеми розвитку національного страхового ринку // Фінанси України-2003.-№11.-с.146-148

5) Заїкін Ю.В. Про екологічне страхування //Фінанси України -2007. - № 11. - с. 148-150

6) Залєтов О.М. Державна політика на страховому ринку України // Фінанси України-2007.-№11-с.119-126

7) Кашенко О.Л., Борисова В.А.: Соціально-економічні основи страхування: Навчальний посібник: С.Вид-во “Університетська книга”, 2005-252 с.

8) Кивошлик Т.Д. Страхування майна громадян // Фінанси України - 2008 - №11. - с.131 -136

9) Осадець С.С. страхування: Підручник -Вид.2-ге,перероб. і дон. - К.: 2008 - 599 с.

10) Ротова Т. А., Руденко Л. С. Страхування :навч. посіб. - КНТУ, 2007 - 400 с.

11) Субачов І. І., Олійник В. А., Терещенко Т. Є.,Заволока Є. О. Розвиток страхового ринку в Україні як фактору фінансової стабільності економіки // Фінанси України - 2007. - № 5. - с. 130 - 137

12) Таркуцяк А. О.: Страхування : Навч. посіб. - К.: Вид-во ЄУНІСМБ, 2006 - 115 с.

13) Татаріна Т. В. Перестрахування в розвитку міжнародного співробітництва // Фінанси України - 2007 - № 5 . - с. 127 - 130

14) Уманців Ю. М. Інтеграційні процеси на страховому ринку в умовах глобалізації світової економіки // Фінанси України - 2008. - № 5. - с. 143 - 147