Фактори конкурентоспроможності банківської системи України

21

1. ПОНЯТТЯ БАНКІВСЬКОЇ КОНКУРЕНЦІЇ

Можна стверджувати, що сьогодні міжбанківська конкуренція стає головною характеристикою сучасного розвитку банківської сфери нашої держави з усіма особливостями, притаманними цьому процесу. Тому вже досить детально описані види конкуренції, які можуть характеризувати специфіку банківської справи:

- внутрішньогалузева (конкуренція безпосередньо між банківськими установами) і міжгалузева (конкуренція, по-перше, між банками і „не банками” просто за „долар” покупця і, по-друге, між банками і небанківськими установами, які знаходять можливості займатися банківською діяльністю);

- цінова (різниця в цінах на банківські продукти і тарифах на банківські послуги, гнучкі схеми оплати послуг, пільгові умови надання послуг) і нецінова (поліпшення якості обслуговування, збільшення асортименту банківських продуктів і поліпшення їхньої якості, а також проведення рекламних заходів на телебаченні, радіо і в пресі, використання прямої поштової реклами, зовнішньої реклами і реклами в мережі Інтернет).

Але відомо, що конкуренції без монополії не існує - кожен конкурент бажає стати монополістом. У банківській сфері може існувати штучно створена монополія і монополія, яка виникла природним шляхом.

Штучно створена монополія (наприклад, тримається на державних привілеях). Так можна говорити про банки, які „виростають” і міцніють на „дармових хлібах” - коштах із державного бюджету. Ставлення до всіх подібних банків (якщо вони діючі) в межах антимонопольної політики і практики має бути реалістичним і конструктивним: нехай спробують довести свою життєздатність, працюючи на загальних підставах [12].

Монополія, яка виникла природним шляхом (як наслідок конкурентної боротьби або як результат якихось форс-мажорних обставин). В такій ситуації можна робити тільки одне: стимулювати створення в регіоні нових банків, тобто створювати умови для відродження конкуренції на місцевому ринку банківських послуг.

Об'єктами банківської конкуренції є насамперед кредитні ресурси. А звідси - жорстка боротьба як за збереження наявних клієнтів надання їм нових банківських послуг, так і за залучення нових.

Нині в Україні помітно загострилася конкуренція на ринку банківських продуктів. Безперечну перевагу над своїми конкурентами мають банки, які пропонують клієнтам велику кількість послуг. До основних продуктів банку належать: видача грошових кредитів; приймання депозитів; здійснення грошових розрахунків і платежів; випуск кредитних та платіжних карток; консультування, надання економічної та фінансової інформації.

На нагальній необхідності розширення спектра банківських послуг наголошувалося на XII Ялтинській міжбанківській конференції країн СНД і Балтії, яка відбулася у квітні 2004 р. В економічно розвинутих країнах надаються нині понад 300 різних банківських послуг, які щороку вдосконалюються і модифікуються. А українські банки не поспішають розширювати спектр банківських інструментів за рахунок впровадження лізингу, іпотеки, довгострокового та консорціумного кредитування факторингу. І відповідальність за це несуть не тільки вони.

Сьогодні найпоширенішим банківським продуктом в Україні є кредитування клієнтів (близько 70% активів банків припадає на кредитний портфель). З огляду на це головною зброєю у конкурентній боротьбі є процентні ставки. Але говорити про конкурентоспроможність банку на тлі високих кредитних ставок просто неможливо, та ще й зважаючи на майбутню серйозну конкурентну боротьбу на власному полі із сильнішими іноземними банками [8].

Високі кредитні ставки в нашій країні, можливо, зумовлені величезним попитом на кредити - і з боку населення, і з боку корпорацій. Але, швидше за все, відповідь перебуває в іншій площині. Основними негативними факторами є, по-перше, наявність тіньової економіки з елементами криміналітету, де рівень процентної ставки за кредитами практично не має значення, і, по-друге, значні кредитні ризики, зумовлені різними причинами.

Отже, проблем у банківській системі вистачає, і їх розв'язанню мають сприяти такі заходи:

- підвищення рівня капіталізації банків та якості корпоративного управління в банках;

- удосконалення системи управління ризиками і внутрішнього контролю;

- удосконалення практики регулювання і нагляду за банківською діяльністю.

Більшість із зазначених вище завдань можна вирішити шляхом пожвавлення конкуренції у банківському секторі, а це потребує підвищення конкурентоспроможності як окремого банку, так і всієї банківської системи.

Коли оцінюється банківська система, увага обов'язково зосереджується на її найбільш успішних, ефективних, конкурентоспроможних представниках. Останнім часом категорія конкурентоспроможності почала застосовуватися щодо банківських установ, і можна навести такі її визначення.

Конкурентоспроможність банку „визначається можливістю ефективної господарської діяльності та її практичної прибуткової реалізації в умовах конкурентного банківського ринку”.

Конкурентоспроможність банку „відображає ступінь привабливості банку для реальних і потенційних клієнтів, який дає змогу отримати певні переваги у формуванні впливу на ринкову ситуацію у власних інтересах … її слід розглядати з позицій досягнутого і потенційного конкурентного статусу” [8].

Необхідно зазначити, що майже всі дослідники характеризують конкурентоспроможність комерційного банку як його конкурентну позицію і пропонують такі критерії її оцінки:

- прибуток і прибутковість (рентабельність), хоча, за банківською статистикою, до найбільш прибуткових в Україні поряд з визнаними лідерами (Промінвестбанк, Приватбанк, Укрексімбанк тощо) належать банки, які не є широковідомими й обслуговують лише вузький регіональний сегмент. Деякі великі банки, які, власне, визначають стан банківської системи України, характеризуються сьогодні незначними рівнями отриманого прибутку. Більше того, найбільш рентабельними сьогодні в Україні є малі та середні банки, які навряд чи навіть у перспективі займатимуть значне місце у вітчизняній банківській системі;

- загальна суб'єктивна думка клієнтів, відображенням якої є частка ринку депозитів (меншою мірою кредитів), якими володіє банк у поточний момент, а також темпи зростання цих показників у попередній період. Позичальника, як правило, не цікавить конкурентоспроможність банку; коло інтересів позичальника обмежується питаннями кредитної угоди; вкладник (особливо, якщо це юридична особа) великою мірою зацікавлений у надійній та ефективній діяльності банку не тільки в поточний момент, а й у перспективі.

У літературі можна натрапити і на таку думку: конкурентоспроможність банку можна оцінювати згідно з теорією конкурентних переваг М.Портера, в рамках певної групи банківських установ. При цьому основним принципом створення системи індикаторів конкурентоспроможності банку має бути поєднання поточних результатів конкурентної активності банківської установи з її можливостями щодо довгострокового створення вартості. Індикатори, які задовольняють цю вимогу, об'єднуються у три групи: ринкові, операційні та фінансові [10].

Рівень конкурентоспроможності банку в той чи інший час визначається впливом взаємопов'язаних факторів, які можна обєднати у дві великі групи: зовнішні та внутрішні. В літературі є два протилежні погляди на цю проблему. Одні дослідники вважають, що „в масовому банкрутстві банків вирішальна роль належить екзогенним факторам”. Інші доводять, що з погляду підтримки та підвищення конкурентоспроможності саме фактори внутрішнього середовища банку найвагоміші, оскільки є об'єктом активного впливу з його боку. Протиставляти екзогенні та ендогенні фактори впливу на діяльність банків недоцільно і помилково. Справді, за стабільних а однакових макроекономічних умов результативність роботи банків суттєво відрізняється, що зумовлено внутрішніми чинниками. Але якщо макроекономічна ситуація в країні нестабільна, або, будучи стабільною, відчуває на собі вплив світових фінансово-економічних катаклізмів, то навряд чи суб'єкти господарювання, за винятком окремих, безвідносно до сфери їх діяльності, зможуть покращити своє становище за рахунок активізації факторів внутрішнього середовища.

Окремі дослідники вважають, що доцільнішим є більш диференційоване розуміння конкурентоспроможності комерційного банку. ЇЇ слід розглядати з позицій досягнутого і потенційного конкурентного статусу.

Отже, високий рівень конкурентоспроможності досягається лише за наявності конкурентного середовища. Впливати на ринок може і монополіст, але вплив, що не є результатом конкурентної переваги, не має жодного відношення до конкурентоспроможності суб'єкта ринку. Крім того, монопольне становище на ринку можна дуже швидко втратити, як і фінансові ресурси, якщо до монополіста застосовано відповідні санкції.

Таким чином, одним із найважливіших внутрішніх чинників впливу на ринкові перспективи банку слід вважати розробку ним стратегії створення конкурентних переваг на окремих ринкових сегментах - на базі оптимального поєднання його цілей, ресурсів і вимог ринку. Врешті-решт, конкурентоспроможні банківські послуги формуються в результаті створення банком конкурентних переваг, які у свою чергу впливають на характер майбутніх стратегічних напрямів, вибір інструментів і способів їх реалізації. Звідси - підвищення значення сучасної теорії та практики банківського менеджменту і маркетингу.

Виходячи з викладеного, можна так визначити конкурентоспроможну банківську систему - це система, яка в умовах глобальної конкуренції є рівноправним структурним елементом (або набуває ознак такого) світової фінансово-кредитної системи, спроможна протистояти системним ризиками і бути основою макроекономічної стабільності держави (перш а все шляхом підтримання стабільності національної грошової одиниці) [12].

До найважливіших індикаторів банківської системи можна віднести:

рівень капіталізації банків (частка банківського капіталу до ВВП);

адекватність регулятивного капіталу (капітал щодо зобов'язань та активів банків);

співвідношення активів банківської системи до ВВП (свідчить про тенденції, зокрема в кредитній діяльності вітчизняних банків);

показник обсягу вкладів населення стосовно ВВП (вказує на тенденції здешевлення кредитних ресурсів);

рівень монетизації економіки (характеризує динаміку середнього рівня цін на товарних ринках або рівня інфляції (розраховується як відношення обсягів грошової маси до ВВП);

рівень кредитів комерційних банків (розраховується як % від ВВП);

вартість банківських кредитів;

питома вага проблемних кредитів (свідчить про кредитні ризики);

фінансова залежність національної економіки від зовнішніх джерел (частка іноземного капіталу в загальному статутному капіталі національної банківської системи свідчить про залежність української економіки від іноземних інвесторів);

питома вага високоліквідних коштів у обсязі чистих активів банку (дає можливість оцінити середньостроковий рівень ліквідності).

Показниками конкурентоспроможності банківської системи є ціна кредитних ресурсів та диференціація банківських послуг. Порівняльними перевагами розвитку банківських установ є різноманітність та якість послуг і ціна банківського продукту, а конкурентними - обрана стратегія розвитку [9].

2. ПРОБЛЕМИ У БАНКІВСЬКІЙ СИСТЕМІ УКРАЇНИ ТА ШЛЯХИ ЇХ ПОДОЛАННЯ

2.1. Загрози у банківській сфері України

Оскільки в середньостроковій перспективі визначальним чинником активізації інвестиційних процесів в Україні буде банківський сектор - найрозвинутіший і найгнучкіший елемент ринку капіталів, потрібно зробити його адекватним сучасним вимогам і критеріям конкурентоспроможності глобального інвестиційного середовища.

Незважаючи на високий рівень відкритості економіки України, банківська сфера поки що не витримує конкуренції із закордонними банками, тому не може вважатися готовою до інтеграції у світову банківську систему. Через недосконалість банківського менеджменту виникають такі проблеми: мала потужність; низький рівень довіри населення до комерційних банків; недосконалість державного регулювання банківської сфери. За певних умов ці проблеми перетворюються на серйозні загрози безпеці банківської системи та фінансовій безпеці країни [7].

Безпеку банківської системи слід розглядати у двох аспектах. По-перше, з погляду фінансових наслідків її діяльності для окремих контрагентів банків і для всієї держави. По-друге, у сенсі відвернення наявних і потенційних загроз фінансовому стану самої банківської системи.

Існують наступні характерні загрози в банківській сфері України:

- незначний рівень надійності та капіталізації банківської системи;

- невідповідність діяльності банківських установ вимогам щодо обслуговування реального сектору економіки і населення;

- ризикованість кредитної політики комерційних банків та недосконалість їх відсоткової політики;

- нестабільність фінансового стану значної кількості комерційних банків.

В останні роки можна спостерігати тенденцію до динамічного зростання капіталізації банківської системи України. Так, у 2008 р. їх статутний капітал збільшився на 92,3% (порівняно з 2007 р.) і становив понад 82 млрд грн. (за станом на 1 квітня 2009 р. він становить 88246 млн. грн.).

Проте темпи зростання капіталу банків не встигають за розширенням зобов'язань та активів банків. До того ж у розпал світової фінансової кризи. Так, за 2008 р. зобов'язання банків України збільшилися на 52% і на початок 2009 р. становили більш ніж 806 млрд грн. (на 1 квітня 2009 р. - 753583 млн. грн.). Через це з початку 2005 р. та до початку 2008 р. адекватність регулятивного капіталу зменшується [3]. Проте за даними на 1 січня та 1 квітня 2009 р. цей показник збільшується (відповідно 14,01% та 15,35%).

Взагалі весь капітал банківської системи України відповідає капіталу середнього європейського банку. Отже, розраховувати на те, що українські банки можуть бути джерелом серйозних інвестицій в економіку України, не доводиться [17].

Незважаючи на це, слід зазначити, що питання підвищення капіталізації банківської системи України (як і економіки загалом) залишаються поки що поза увагою як наукових, так і практичного характеру розробок та відповідних дій на рівні держави. Підвищення рівня капіталізації комерційних банків можливе шляхом залучення ними додаткового акціонерного капіталу, капіталізації їх прибутку та реорганізації банків через злиття чи приєднання, утворення банківських холдингів, консорціумів, об'єднання банківських капіталів для здійснення спільних проектів, спрощення порядку збільшення їх статутного капіталу, у тому числі за рахунок конверсії боргів у капітал.

Для критично недокапіталізованих банків мають бути передбачені такі заходи впливу з боку НБУ: зобов'язання продажу акцій; заборона на виплату дивідендів; обмеження на рівень процентних ставок по зобов'язаннях; заборона на виплату надлишкових компенсацій менеджменту і на прийняття депозитів від банків-кореспондентів; введення обмежень на сплату відсотків за боргами та здійснення великих операцій, що істотно відрізняються від їх звичайної діяльності.

Більшість комерційних банків так і не повернулися обличчям до реального сектору економіки України, що створює потенційну загрозу економічній безпеці держави. Це зумовлено як їх неготовністю надавати великі і довгострокові кредити, так і нестійкістю функціонування виробничих підприємств, відсутністю реальних структурних перетворень у вітчизняній економіці, а відтак, високими кредитними ризиками.

Нестабільність фінансового стану значної кількості вітчизняних комерційних банків є чи не основною загрозою фінансовій безпеці держави. Баланси більшості банків містять ненадійні кредити (частка проблемних кредитів коливається в останні роки в межах 2%), а баланси підприємств, відповідно, можуть містити борги без перспективи їхньої оплати. Навіть частина досить великих банків практично недієздатна. Вони змушені функціонувати за умов нерозвинутих інфраструктури ринкової економіки та конкурентного середовища з недосконалим податковим та фінансовим законодавством [13].

До особливостей фінансового стану банківської системи України на сучасному етапі, що негативно впливають на її діяльність і розвиток, можна також віднести досить високу вартість фінансового посередництва, недостатність стимулів для вкладання коштів населенням, певну невизначеність у сфері зовнішньоекономічної діяльності комерційних банків. Невирішеними залишаються питання, пов'язані з банківською таємницею та захистом клієнтури.

Слабкий фінансовий стан банківської системи України призвів до появи великої кількості дрібних комерційних банків.

Станом на кінець 2008 р. із 198 зареєстрованих в Україні банків діяло 184, тоді як на кінець 2007 р. з такої ж кількості зареєстрованих банків діяло лише 175, тобто спостерігається позитивна тенденція.

На думку експертів, фінансову стратегію невеликих українських банків доцільно орієнтувати на покриття частки ринку, яка забезпечує максимальне використання ресурсів, котрі є для банку обмеженими (розмір капіталу, клієнтські кошти тощо). Актуальним для них було б також створення банківських об'єднань зі збереженням юридичної та фінансової самостійності їх учасників (банківська холдингова група чи корпорація).

Присутність іноземного капіталу на ринку банківських послуг (станом на початок 2009 р. було лише 17 філій банків зі 100% іноземним капіталом та 53 банків зі змішаним капіталом) залишається малою та свідчить про недостатню привабливість вітчизняного ринку фінансових послуг. При цьому слід зазначити, що структура зобов'язань банків з іноземним капіталом мало спрямована на кредитування української економіки. Значна частка від їх кількості припадає на міжбанківські кредити та депозити. Низьким є рівень і залучення вкладів фізичних осіб, тоді як у вітчизняних банках відповідний показник становив на кінець 2007 р. (до кризи) 30,9%. Це свідчить про доволі вузьку спрямованість їх роботи: кредитування найбільших іноземних компаній, що здійснюють свою діяльність на території України. Значна частка ринку банківських послуг, зокрема, кредитування фізичних осіб, малого та середнього бізнесу, регіональних підприємств, перебуває поза сферою їх інтересів. Тому у формуванні ефективної конкурентоспроможної банківської системи України іноземні банки мають знайти вагоміше місце [14].

До інших загроз у банківській сфері відносять:

надмірний обсяг готівкового обігу;

відсутність економічних механізмів запобігання банкрутств великих банків;

недосконалість методичних підходів до оцінки можливих ризиків, що супроводжують банківську діяльність;

відсутність обґрунтованої стратегії розвитку парабанківських установ;

недостатній рівень маркетингу, менеджменту та правового регулювання у фінансово-кредитній сфері та ін.

2.2. Заходи щодо зміцнення конкурентних позицій українських банків

Для своєчасного виявлення наявних і потенційних загроз у сфері забезпечення безпеки банківського сектору економіки держави та вдосконалення стратегічного менеджменту необхідно визначити відповідні індикатори, розробити дієву методику їх розрахунку та проводити постійний моніторинг з метою вжиття необхідних заходів.

Безпеку банківської сфери характеризують і такі індикатори, як обсяги чистих внутрішніх активів НБУ (величина грошової маси і емісій) та чистих зовнішніх резервів НБУ (різниця між зовнішніми кредитами і розміщенням валютних активів НБУ за межами України). А стан сектору банківських депозитів можна вважати певним економічним і соціальним індикатором стану стійкості фінансового ринку [11].

Керівництво банками здійснюється переважно за принципом «ручного управління»: їхня діяльність регулюється нормативними актами НБУ, що часто не мають належного економічного обґрунтування і нестабільні. НБУ незадовільно виконує одну зі своїх базових функцій -- виступати кредитором комерційних банків. Частка кредитних ресурсів НБУ (рефінансування) у кредитах комерційних банків щорічно скорочується. При цьому фактично відсутні довгострокові інструменти рефінансування, які давали б банкам змогу вирішувати стратегічні завдання. Час вимагає підвищення ефективності кредитної функції банків, що змушує їх працювати в умовах невеликої маржі.

З метою забезпечення стабільного функціонування та розвитку банківської системи, доступності кредитів для підприємств та населення, їх здешевлення потрібні насамперед подальша розбудова банківської системи, підвищення її кредитної спроможності, для чого необхідно:

вирішувати завдання щодо підвищення рівня капіталізації банківської системи, зміцнення і поліпшення її ресурсної бази, підтримувати збалансованість темпів зростання кредитного портфеля з темпами капіталізації;

активізувати механізми і удосконалити форми сполучення капіталів комерційних банків і промислових підприємств;

забезпечити впровадження сучасних систем управління фінансами підприємств з боку комерційних банків, у тому числі обслуговування конкретної інвестиційної програми підприємства;

стимулювати збільшення інвестиційних резервів підприємств на рахунках банків; амортизаційні відрахування і прибуток, що призначений на розвиток виробництва, доцільно розміщувати на спеціальних рахунках у банках з обов'язковим використанням цих коштів за цільовим призначенням і тільки як довгострокові кредити;

заохочувати спільні кредитні, насамперед інвестиційні, проекти комерційних банків, державних інвестиційних інститутів і приватних інвесторів;

поліпшити кредитну політику, в тому числі щодо зниження рівня ризикованості здійснюваних операцій шляхом впровадження спеціальних інструментів страхування та резервування довгострокових кредитів;

здійснити розбудову інститутів довгострокового кредитування, насамперед утворити Державний банк реконструкції та розвитку та забезпечити його функціонування.

З огляду на стратегічні завдання, що стоять перед економікою України до 2015 pp., має відбутися: зростання активів комерційних банків до рівня 70% ВВП; балансового капіталу -- до 45--50 млрд грн; обсягів кредитів -- до рівня понад 50% ВВП; депозитів фізичних осіб та їхньої частки в структурі зобов'язань банківської системи -- до 60%. Необхідно підвищити роль банків як посередників на фондовому ринку і в розвитку іпотечного ринку [15].

Для досягнення зазначених показників необхідно поліпшити внутрішній та зовнішній контроль за банківською діяльністю, удосконалити законодавство щодо захисту прав кредиторів, вкладників та позичальників; адаптувати банківське законодавство до вимог міжнародних організацій. Для розвитку ринку небанківських фінансових інститутів та ринку страхових послуг слід активізувати роботу з формування нормативно-правової бази відповідно до Закону України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» [2].

З погляду антикризового управління банківською діяльністю викликають інтерес поточні дії НБУ та комерційних банків під час політичної кризи кінця 2004 р. Для усунення впливу кризових факторів НБУ вжив такі заходи (постанова НБУ від 30.11.2004 р. № 576 «Про тимчасові заходи стосовно діяльності банків»):

- заборонено дострокову виплату по депозитах (крім відсотків);

- обмежено операції з готівкою: власникам пластикових карток надана можливість одержати в банкоматах не більш ніж 1500 грн/день, а підприємствам зняти з рахунків не більш як 80 тис. грн/місяць (без урахування коштів, призначених для виплати зарплати, матеріальної допомоги, соціальних і прирівняних до них виплат;

- знижено норми резервування по депозитах юридичних та фізичних осіб, щоб залишити у банківській системі близько 1,8 млрд грн і підвищити її ліквідність [4].

Подібні надзвичайні заходи впроваджуються тимчасово. Несвоєчасне прийняття надзвичайних заходів може загрожувати дефолтом тощо, проте слід враховувати, що якими б адекватними не були ці заходи, вони є протиправними для нормальної ситуації. Тому необхідно упереджувати появу надзвичайних ситуацій та криз, що підкреслює актуальність поглиблення теорії і методології стратегічного менеджменту у банківській сфері, освоєння методів стратегічного менеджменту та ін.

Заходами зміцнення конкурентних позицій українських банків в умовах майбутнього відкритого до зовнішнього світу конкурентного середовища можуть бути:

- консолідація банківського сектору, кооперація його з іншими фінансовими інститутами;

- удосконалення законодавчої та нормативної бази у сфері регулювання банківської діяльності;

- розробка змін до законодавства з питань реєстрації та діяльності філій іноземних банків в Україні.

Необхідними умовами підвищення конкурентоспроможності банківської системи України є, по-перше, забезпечення фінансової стабілізації первинних суб'єктів економічної системи (юридичних осіб і домашніх господарств) як основи фінансової стабільності вітчизняної економіки, і, по-друге, удосконалення рівня і характеру конкуренції на національному ринку України.

3. ІНОЗЕМНИЙ КАПІТАЛ ЯК ПОКАЗНИК КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ

Україна стоїть перед необхідністю переходу до інвестиційної моделі розвитку економіки. Оскільки ця модель передбачає створення та функціонування ефективного, ліквідного і конкурентоспроможного ринку капіталу, необхідно з директив Євросоюзу щодо фондового ринку взяти все те, що зробить наш ринок конкурентоспроможним. А держава має створити нове законодавство - закони про цінні папери, акціонерні товариства, валютне регулювання.

Останнім часом дедалі частіше обговорюється проблема пошуку шляхів подальшого розвитку банківського сектору України. У зв'язку з тим, що вітчизняна банківська система є практично відкритою для входження в неї іноземних фінансових інститутів, загострилась проблема витіснення національних банків із внутрішнього ринку потужнішими західними конкурентами, тому що націо-нальна банківська система не досить конкурентоспроможна і не може захисти-ти себе від стороннього впливу.

За оцінками багатьох експертів, фінансовий ринок України є поки що неконкурентоспроможний, ізольований, а, отже, не готовим до вступу в глобальну фінансову систему [6]

В умовах недостатньої розвиненості фінансового ринку саме банки стали основними його учасниками, і їх вплив продовжує зростати.
Взагалі ринок банківських послуг є динамічним і перспективним, а значить привабливим для іноземних банківських інститутів. В умовах відкриття банківського сектору України для інвестиційного капіталу варто очікувати потужної експансії з боку іноземних, насамперед, європейських банків. В Україні функціонує більш ніж 52 банків з іноземним капіталом, із них 17 банків - зі 100% іноземним капіталом [14]. Досвід багатьох держав із перехідною економікою, де акцент було зроблено на залучення зовнішніх інвестицій, засвідчив, що банківська система цих країн майже повністю складається з великих міжнародних банків. За цих умов банки з іноземним капіталом починають здійснювати вирішальний вплив на характер економічного розвитку в цих державах, контролювати найефективніші сфери діяльності.

На ринку банківських послуг банки з іноземним капіталом орієнтуються переважно на корпоративних клієнтів, насамперед на великі українські та іноземні компанії. Ці банки мають певні системні переваги, які здатні перетвори-тися у майбутньому на вирішальний чинник неконтрольованої зміни структури банківського сектору України.

Як відомо, банківська система перерозподіляє фінансові ресурси, по суті визначає розвиток всієї економіки. Ця функція вкрай важлива за умов низького рівня розвитку решти сегментів фінансового ринку, таких як страхові компанії, пенсійні фонди, ломбарди тощо.

Негативним моментом у приході на банківський ринок України філій іноземних банків може стати те, що за специфікою своєї діяльності філії, як структурні підрозділи банків, не здійснюють формування капіталу. Таким чином, дохід отриманий від їх діяльності на території України, після сплати податку буде переказано до материнського банку, що знаходиться в іншій країні, і це погано відображується на економіці нашої країни. Тоді як прибутки українських банків у переважному розмірі залишаються в Україні та спрямовуються на капіталізацію банків. Тому до філій іноземних банків уведено спеціальну категорію капіталу - приписний, який прирівнюється до статутного капіталу українських банків [5].

З метою запобігання дестабілізації банківського сектору законом передбачено, що філії в Україні зможуть відкривати лише банки з мінімальним капіталом у 150 млн євро. Крім того, сама філія повинна мати приписний капітал не менш як 10 млн євро. Такі заходи повинні обмежити доступ в Україну філій невеликих банків, які мають тенденцію до швидкого банкрутства. Через неможливість українських банків складати належну конкуренцію, вони не зможуть розвиватися, що згубливо для національного фінансового сектору.

Але попри всі негативні моменти існують і позитивні аспекти приходу іноземних банків на ринок України, серед яких можна виділити наступні:

1) розширення спектра банківських послуг та поліпшення їх якості;

2) зниження рівня від-соткових ставок за кредитами;

3) підвищення міжнародного фінансового рейтингу України та збільшення обсягів іноземних інвестицій в її економіку;

4) оптимізація інституційної структури вітчизняної банківської системи та наближення її до стандартів країн із розвиненою ринковою економікою;

5) збільшення припливу іноземного банківського капіталу в Україну, тощо.

Спираючись на все вищезазначене, можна зробити такі висновки, що прихід іноземних фінансових інститутів на банківський ринок України має як позитивний (надходження сучасних банківських технологій, оснащення філій найсучаснішим устаткуванням, здатним забезпечити безперебійну роботу в рамках великої банківської структури, тощо) так і негативний (іноземний інвестиційний капітал схильний до відпливу в разі щонайменшої кризи, іноземні банки залишають ринок навіть без спроб відшкодувати втрати, що збільшує вірогідність системної кризи у банківському секторі України, тощо) вплив на розвиток вітчизняного банківського сектора. Але, все ж таки, банківський ринок України  не повинен відмовлятись від співробітництва з іноземними фінансовими інститутами, а навпаки, співпрацюючи з ними, набиратись потрібного досвіду [6].

Загалом питання розширення присутності іноземного банківського капіталу має підпорядковуватися стратегічним цілям розвитку країни, підвищенню національної конкурентоспроможності та економічної безпеки грошово-кредитної безпеки України.

4. ВІТЧИЗНЯНА БАНКІВСЬКА СИСТЕМА В ПЕРІОД ФІНАНСОВОЇ КРИЗИ

В період кризових явищ у світовому фінансовому середовищі особливу увагу варто приділити ліквідності банківської системи кожної країни, яка є однією із центральних ланок економіки, і будь-які диспропорції розвитку банків негативно впливають на макроекономічну стабільність в цілому.

Вітчизняна банківська система розвивається в умовах глобалізації фінансових ринків, що певною мірою ставить її у залежність від розвитку економік інших країн, а отже і від впливу зовнішніх шоків. Тому питання ліквідності банківської системи України є актуальним, оскільки саме негативні тенденцій на світових фінансових ринках були одними із причин зниження ліквідності вітчизняних банків. Підтвердженням зазначених тенденцій можуть слугувати такі дані: за листопад 2008 року НБУ рефінансував 110 банків на 40 млрд. грн., із них 94 банки отримали кредити на 28 млрд. грн. на строк більше року. Кредити овернайт отримав 71 банк на 29 млрд. грн. [15].

Світова фінансова криза мала кілька напрямків впливу на зниження ліквідності банківської системи України: суттєве підвищення ставок рефінансування на світових ринках. Так, зокрема, відсоткова ставка за зовнішніми запозиченнями навіть для великих вітчизняних банків підвищилася в середньому на 150-200 пунктів. Така ситуація обмежила доступ українських банків на ринок зовнішніх запозичень, що створило проблеми у перекритті тимчасових розривів за зобов'язаннями банків, зниження ліквідності, хоча й несуттєве, материнських компаній українських банків з іноземним капіталом, відплив іноземного інвестиційного капіталу з українського фінансового ринку, що знизило можливість залучення вітчизняними банками ресурсів на внутрішньому ринку. Крім цього, термін погашення синдикованих кредитів більшістю українських банків співпав з розгортанням світової фінансової кризи, що лише поглибило наявні дисбаланси ліквідності.

Кризові явища у банківському секторі України носять багатофакторний характер і не повинні трактуватись виключно наслідками впливу світової фінансової кризи. Класифікувати сукупність таких чинників можна наступним чином:

 1. Активне нарощування банками обсягів споживчого кредитування у 2006-2007 роках, які за термінами і валютою не мали адекватних джерел фінансування. Значне зростання обсягів споживчого кредитування стимулювалося досить ліберальною монетарною політикою Національного банку України, а також зростанням попиту на кредити в іноземній валюті, частка яких в окремих періодах перевищувала 50% від загального обсягу кредитів. Швидке зростання кредитного портфеля банків не супроводжувалося відповідним зростанням депозитної бази, що спричинило значні розриви у покритті депозитами кредитів. Крім того, зростання частки кредитів в іноземній валюті спонукало вітчизняні банки залучати кошти за кордоном.

 2. Спрямованість банків на активне використання запозичених коштів, які залучалися за кордоном, і на можливість подальшого рефінансування таких позик. Для покриття валютних кредитів вітчизняні банки вдалися до порівняно дешевих позик іноземних країн, що поступово збільшувало боргове навантаження як на банківську систему, так і на економіку України взагалі.

 3. Надання кредитів без належної оцінки кредитоспроможності позичальника. Така кредитна політика українських банків була необґрунтованою і спрямованою на швидке нарощування прибутків, а в кінцевому випадку призвела до зростання частки «проблемних» кредитів.

 4. Проблеми у діяльності Промінвестбанку. Різке погіршення фінансового стану Промінвестбанку, спричинене інформаційною атакою, знизило довіру населення до банківської системи, а також довіру банків один до одного. Така ситуація призвела до дострокового вилучення коштів населення з банківських установ, зменшення кількості вкладів населення та продажу кредитів на міжбанківському ринку.

 5. Значні курсові коливання і несвоєчасність дій НБУ. Вивід іноземного капіталу з фінансового сектору України, повернення синдикованих кредитів в іноземній валюті, переведення достроково знятих гривневих депозитів у долари США спричинили дефіцит валюти на внутрішньому валютному ринку України, що в свою чергу призвело до девальвації курсу гривні приблизно на 60%. Така ситуація, підкріплена несвоєчасними діями НБУ щодо стабілізації курсу гривні, призвела до зростання боргів банків внаслідок курсових коливань з 0,9 млрд. дол. до 1,5 млрд. дол. США, а також ускладнила повернення кредитів в іноземній валюті тими позичальниками, які одержують дохід в національній валюті.

 6. Недостатньо жорсткий нагляд НБУ за управлінням ліквідністю в банках. Недостатня ефективність банківського нагляду в Україні спричинила уповільнення темпів удосконалення банками системи ризик-менеджменту, неадекватні дії менеджерів банків щодо управління ліквідністю, а також подання вітчизняними банками недостовірної інформації про стан ліквідності.

 7. Поширення перебільшеної і недостовірної інформації про реальний стан банківського сектору. Поширення перебільшеної і недостовірної інформації про реальний стан банківського сектору в Україні здійснюється політиками, що виголошують популістські гасла, а також журналістами, які, користуючись ажіотажним попитом на інформацію, висвітлюють недостовірні факти у друкованих виданнях, на телебаченні та у радіоефірі. Так, одна з київських газет опублікувала інформацію, що в Секретаріаті Президента обговорюється ідея примусового переведення всіх доларових вкладів населення в гривню. Заяви політиків і журналістів сіють паніку серед населення, зменшують довіру населення до банківської системи і до влади, що відповідно позначається на депозитній базі банків. Крім ЗМІ і політиків недостатньо професійну інформаційну політику проводить і Національний банк [16].

Усі вище перелічені фактори спричинили комплексний вплив на діяльність банківської системи України, призвели до різкого зниження її ліквідності та в значній мірі виявили приховані проблеми й суперечності розвитку банківського сектору. Розвиток кризових явищ можна умовно поділити на 4 етапи (які у майбутньому можуть мати продовження):

 перший етап (зовнішній) - посилення світової фінансової кризи;

 другий етап (вересень 2008 року) - інформаційна атака на Промінвестбанк;

 третій етап (жовтень 2008 року) - початок різкої девальвації гривні;

 четвертий етап (листопад-грудень 2008 року) - повернення зовнішніх позик (синдикованих кредитів) українськими банками.

 Зазначені етапи супроводжувалися і продовжують супроводжуватися непрофесійними та несвоєчасними діями НБУ як на валютному ринку, так і на ринку рефінансування.

 Можливий вихід із становища :

 максимально спростити, а то й створити, державний орган, який займатиметься створенням умов та виготовлення необхідних документів, для відкриття та можливого функціонування на ринку України заводів, фабрик. Цю інформацію розповсюдити для ознайомлення інвесторам.  Це надасть змогу створення нових робочих місць;

 здешевлення та спрощення понять злиття та поглинання банків. Це надасть змогу зберегти кровоносні капеляри економіки - банки;

 банківським установам створити дружні умови повернення кредитів клієнтами, як це зробив «Дельта банк» - повернення лише кредиту без %;

 заборона обмеження у відкритті нових банків сьогодні, та зменшення кількості відповідно до їх злиття, закриття та поглинання;

 стабілізувати валюту з плаваючим курсом ~ 1,5 грн. [16].