Ринок цінних паперів в Україні

34

План

Вступ

1. Ринок цінних паперів та його функції

2. Структура ринку цінних паперів та механізм його формування

2.1 Економічний зміст цінних паперів та їх види

2.2 Фондова біржа - як ринок торгівлі цінними паперами

3. Місце і роль ринку цінних паперів у сучасній ринковій економіці

4. Проблеми та перспективи розвитку цінних паперів в Україні

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Ринок цінних паперів є багатоаспектною соціально-економічною системою, на основі якої функціонує ринкова економіка в цілому. Він сприяє акумулюванню капіталу для інвестицій у виробничу і соціальну сфери, структурній перебудові економіки, позитивний динаміці соціальної структури суспільства, підвищенню достатку кожної людини шляхом володіння і вільного розпорядження цінними паперами, психологічній готовності населення до ринкових відносин.

В Україні ринок цінних паперів перебуває на стадії свого становлення. З січня 1992 року працює Українська фондова біржа (УФБ) з Центральним депозитарієм цінних паперів, мережею філій та брокерських контор по всій території України. З грудня 1993 року на біржі введена в дію система електронного обігу цінних папері, яка не виключає можливості котирування матеріалізованих цінних паперів. Зростає кількість позабіржових фінансових посередників, торговців цінними паперами, інвестиційних фондів і компаній. Збільшується число емітентів, які зареєстрували випуск своїх цінних паперів у Міністерстві фінансів України, невпинно зростає загальний обсяг їх емісії.

В квітні 1994 року Кабінет Міністрів України затвердив „Концепцію функціонування і розвитку фондового ринку в Україні”. Указом Президента України від 25 травня 1994 року „Про електронний обіг цінних паперів і Національний депозитарій” законодавчо закріплене переміщення фінансових активів у дематеріалізованій формі та створення всеукраїнського Національного депозитарію на базі Центрального депозитарію цінних паперів УФБ.

В той же час подальший розвиток національного ринку цінних паперів стримується рядом об'єктивних та суб'єктивних факторів. Найголовнішими з них є:

кризовий стан української економіки, високий рівень інфляції, відсутність твердої національної грошової одиниці;

відставання існуючої законодавчої та нормативно-правової бази функціонування фондового ринку від розвитку реальних процесів на ньому;

слабкість і недостатність державного регулювання національного ринку цінних паперів;

нерозвиненість первинного ринку цінних паперів, практична відсутність операцій з похідними від цінних паперів;

відсутність гарантій по операціях з цінними паперами, недовіра населення та його психологічна непідготовленість до операцій на фондовому ринку;

відсутність гарантій держави щодо захисту грошових заощаджень населення.

Метою курсової роботи є дослідження сутності, ринку цінних паперів України, його місце у фінансовій системі України, інструменти та шляхи вирішення проблем на сучасному етапі.

Предметом роботи є теоретичні, практичні та організаційні питання сутності та розвитку ринку цінних паперів України.

Об'єктом дослідження є ринок цінних паперів як один із найважливіших соціально-економічних систем.

1. Ринок цінних паперів та його функції

У результаті виникнення суспільного поділу праці, приватної власності на засоби виробництва й економічного відокремлення товаровиробників суспільне виробництво набуває товарної форми. На певному етапі розвитку (капіталізм) ця товарна форма стає пануючою, а товарно-грошові відносини починають опосередковувати практично всі відносини суспільства. Економіка, в якій товарно-грошові відносини є пануючими, в літературі отримала назву „ринкової економіки”. Ключовим елементом конструкції „ринкова економіка” є ринок.

Ринок - це сукупність економічних відносин, що виникають між виробниками і споживачами у процесі вільного еквівалентного обміну виробленими благами (послугами), який організований за законами товарного виробництва і грошового обігу.

Ринок є одним з найбільших досягнень цивілізації, загальноекономічним явищем, характерним для будь-якого способу виробництва, де діють закони товарного господарства.

Складовою частиною ринкової економіки є ринок цінних паперів, який виник кілька століть тому. Історія розвитку ринку цінних паперів нараховує біля 400 років. На межі XVI i XVII ст. у нідерландському порту Амстердамі була створена перша у світі фондова біржа. Розвиток міждержавної торгівлі став основним рушієм розвитку ринку цінних паперів і фондових бірж.

У нашій країні початок фондового ринку датується XVIII ст. Одеську біржу було відкрито у 1796 р. Через 40 років фондову біржу було відкрито у Москві.

Нині світовий фондовий ринок розвивається в трьох основних напрямах:

відбувається дальша автоматизація фондових операцій - окремі комп'ютерні системи поєднуються у всесвітню мережу електронної комунікації;

триває робота над створенням нових видів і модифікацій цінних паперів (насамперед безпаперових), у тім числі гібридних і паперів другого та наступного порядків;

збільшується інтернаціоналізація фондової діяльності, відповідно до загального процесу економічної інтеграції країн.

В сучасних умовах нормальне інвестування народного господарства будь-якої країни з ринковою економікою неможливе без ефективного функціонування ринку цінних паперів.

Ринок цінних паперів, як і інші ринки, характеризується наявністю попиту, пропозиції і системою цін. Він тісно пов'язаний з іншими ринками: товарним, природних ресурсів, капіталу, грошовим тощо. Ринок цінних паперів є складовою частиною фінансового ринку і за умов розвинутої економіки виконує низку важливих макро- і мікроекономічних функцій.

По-перше, ринок цінних паперів регулює інвестування й кредитування різних сфер і використання ресурсів, саме через ринок цінних паперів здійснюється основна частина переливу капіталу у найприбутковіші сфери економіки.

По-друге, він є інструментом фінансування і рефінансування дефіциту бюджету країни, перешкоджаючи при цьому надлишкові емісії грошей, стимулює розвиток інфляційних процесів. У результаті випуску державних цінних паперів і реалізації їх на відкритому ринку уряд країни одержує грошові кошти, які використовуються на покриття дефіциту державного бюджету. Це одне з головних внутрішніх джерел зменшення дефіциту, що не веде до інфляційних явищ, а лише розподіляє вільні фінансові ресурси підприємств, населення держави. Отже, ринок цінних паперів забезпечує масовий характер інвестиційного процесу, що дає змогу кожному суб'єктові, який має вільні грошові кошти, здійснювати капіталовкладення у виробничу сферу шляхом купівлі цінних паперів, надаючи підприємцям багатоваріантну можливість вибору джерел фінансування і кредитування.

За допомогою ринку цінних паперів реалізується принцип демократизму в управлінні економічними процесами на макрорівні, коли рішення приймають шляхом голосування власників цінних паперів. При цьому регулюється сумарний купівельний попит, що забезпечує власникам цінних паперів додаткове надходження доходів.

Проте ринок цінних паперів відрізняється від інших видів ринку характером обороту товару через специфічність, особливість останнього. Це товар, який, маючи мізерну власну вартість, може бути проданим за дуже високою ринковою ціною. Цінний папір водночас є і правом власності, і борговим зобов'язанням, являє собою документ, що має юридичну силу, складений у встановленій формі та забезпечує його власникові односторонній стандартизований набір прав щодо осіб, який випустили такий документ.

2. Структура ринку цінних паперів та механізм його формування

2.1 Економічний зміст цінних паперів та їх види

Розвиток економіки постійно вимагає мобілізації, розподілу і перерозподілу фінансових ресурсів. У будь-якій країні, де економіка функціонує ефективно, цей процес здійснюється на ринку фінансових ресурсів. Однак ринок фінансових ресурсів - це скоріше загальна назва цілої системи ринків, що зосереджують попит і пропозицію на різні за своїм характером платіжні засоби.

Отже, поняття «ринок фінансових ресурсів» об'єднує три головні складові: кредитний ринок, валютний ринок та ринок цінних паперів. В свою чергу кожна з цих складових, або елементів синтезує в собі певну групу ринкових відносин, що взаємопов'язані в рамках загальної системи.

Кредитний ринок - це механізм відносин між юридичними особами (підприємствами), які потребують коштів для свого розвитку, з одного боку, та організаціями і громадянами, які можуть надати (позичити) такі кошти, - з іншого.

Цей ринок має кілька головних функцій. До них належить, по-перше, об'єднання дрібних, відокремлених заощаджень населення, державних органів, приватного бізнесу, зарубіжних інвесторів і створення потужних грошових фондів. По-друге, трансформація цих коштів у позиковий капітал, що забезпечує зовнішні джерела фінансування капіталовкладень сфери матеріального виробництва національної економіки. По-третє, надання позик державним органам та населенню для вирішення таких важливих завдань, як покриття державного дефіциту, фінансування житлового будівництва тощо. Таким чином, кредитний ринок дозволяє здійснювати нагромадження, обіг, розподіл і перерозподіл позикового капіталу між сферами національної економіки.

Валютний ринок - це механізм встановлення правових та економічних відносин між споживачами та продавцями валют. Попит на іноземну валюту віддзеркалює міру залежності національної економіки від імпорту і зумовлюється конвертованістю тієї чи іншої валюти. Конвертованість, як відомо, - це гарантована спроможність грошової одиниці вільно обмінюватись на інші валюти. За умови повної конвертованості будь-яка фізична або приватна особа може фактично без перепон брати участь у зовнішньоекономічній діяльності, вільно продавати, купувати та обмінювати національну валюту на іноземну відповідно до ринкового курсу без обмежень чи втручання держави. Тут існує пряма залежність: чим нижчий рівень конвертованості національної валюти, тим більшою мірою валютний ринок підлягає державному урегулюванню (методом запровадження фіксованого курсу стосовно інших валют).

Ринок цінних паперів охоплює (об'єднує) частину кредитного ринку (зокрема, ринок позикових боргових інструментів, або ринок боргових зобов'язань) і повністю ринок інструментів власності. Іншими словами, цей ринок інтегрує операції щодо випуску та обігу боргових інструментів, інструментів власності, а також їхніх похідних. До боргових інструментів належать, передусім облігації, векселі, сертифікати. До інструментів власності - всі види акцій, а до їх похідних - опціони, ф'ючерси та інші аналогічні цінні папери. Отже, ринок інструментів позики, будучи елементом кредитного ринку є сферою відносин, що стосуються позикового капіталу, в той час як ринок інструментів власності стосується відносин щодо власного капіталу, тобто пайових внесків власників у статутних фондах підприємств.

Ринок цінних паперів можна розмежувати на первинний і вторинний, біржовий та позабіржовий. Первинний ринок - це ринок перших і повторних емісій (випусків) цінних паперів, на якому здійснюється їх початкове розміщення серед інвесторів.

Тобто рамки первинного ринку фактично обмежуються найпершим актом купівлі-продажу того чи іншого цінного паперу. На цій стадії емітент (організація, що випустила цінні папери) передає майнові права на свою власність (чи частину власності) іншим особам, одержуючи натомість грошові кошти для інвестицій.

Як правило, більшість цінних паперів (отже, і майнові права, що в них виражені) згодом переходить від одного власника до іншого - відбувається наступна їхня купівля-продаж, інші операції, що залежать і, в свою чергу, впливають на кон'юнктуру ринку. Іншими словами, цінні папери надходять в обіг. Обіг цінних паперів - це прерогатива вторинного ринку.

Одне з найважливіших завдань первинного ринку полягає у тому, щоб звести до мінімуму ризик інвестора. На це спрямовані державні законодавчі і нормативні акти, що регулюють діяльність ринку, вимоги емісії, реєстрації цінних паперів та відповідних даних у фінансових органах тощо. Головною метою вторинного ринку є забезпечення ліквідності цінних паперів, тобто створення умов для найширшої торгівлі ними. Це, в свою чергу, надає можливості власникові цінних паперів реалізувати їх у найкоротший строк при незначних варіантах курсів та невисоких витратах на реалізацію.

У структурі вторинного ринку виділяють біржовий і позабіржовий обіг цінних паперів.

Термін “біржовий обіг” означає купівлю-продаж цінних паперів на біржі. Позабіржовий обіг - купівлю-продаж цінних паперів поза біржею посередництвом прямого узгодження умов операції між продавцем і покупцем. На біржу допускаються не всі компанії, а тільки ті, що відповідають встановленим на біржі правилам. Той факт, що цінні папери якої-небудь фірми котируються (продаються та купуються) на біржі, являється для неї престижним. Одночасно біржа слідкує за своїм реноме і не допускає до біржового обороту папери другорозрядних компаній.

Кожна біржа встановлює свої вимоги стосовно прийому цінних паперів. Тому папери деяких компаній можуть котируватися на одній і не котируватися на іншій біржі. У позабіржовому обороті котируються цінні папери як правило другорозрядних компаній; папери деяких фірм можуть одночасно обертатися як у біржовому, так і у позабіржовому обороті.

Позабіржовий ринок діє на основі телефону, телекса, комп'ютерної мережі, об'єднаних у єдиний організм проводами зв'язку тисячі інвестиційних фірм. Якщо біржовий ринок доступний тільки для солідних корпорацій, то позабіржовий - практично любій компанії. Для цього необхідно тільки, щоб знайшлась брокерська фірма, яка б погодилась би підтримувати вторинний ринок по даному виду цінних паперів.

Крім наведеної класифікації, ринок цінних паперів можна диференціювати ще за такими ознаками (за кожною ознакою ринок розподіляється на сегменти):

за категоріями емітентів (ринок цінних паперів корпорацій, ринок державних цінних паперів тощо);

за строками випуску (ринок цінних паперів без установленого строку обігу, ринок цінних паперів з установленим строком обігу, ринок безстрокових цінних паперів тощо);

за територією розповсюдження (інтернаціональний, національний, регіональний);

за видами (категоріями) цінних паперів (ринок акцій, в тому числі за їх видами, облігацій, інших цінних паперів).

Національний ринок цінних паперів відповідно до Закону України „Про цінні папери і фондову біржу” охоплює випуск і обіг акцій, облігацій державних (республіканських та місцевих) позик, а також облігацій підприємств, державних казначейських зобов'язань, ощадних сертифікатів та векселів.

Крім перелічених видів цінних паперів, що є за своєю економічною природою фіктивним капіталом першого порядку, в практиці фондової біржі широко застосовуються також похідні цінні папери - фіктивний капітал другого і третього порядків. До них належать депозитні свідоцтва і варанти, сертифікати інвестиційних фондів та компаній , опціони і ф'ючерси.

Будь-який цінний папір характеризується трьома такими універсальними ознаками:

1) цінний папір є безвідкличним свідоцтвом емітента про те, що він узяв на себе певні зобов'язання перед інвестором. Емітент не має права в односторонньому порядку, якщо це не обумовлено в договорі з інвестором, відкликати цінний папір, анулювати його, обміняти, відібрати і здійснювати інші дії, на шкоду правам та інтересам інвестора.

2) інвестор не повинен підтверджувати будь-якими іншими документами свої права, що випливають із самого факту володіння цінним папером.

3) для передачі прав власності на цінний папір достатньо внести ім'я нового власника до реєстру акціонерів у реєстратора або депозитарію.

Взагалі існує багато видів цінних паперів, випуск та обіг яких фіксується у відповідних законодавчих актах в різних країн по-різному. Законом України „Про цінні папери і фондову біржу” дано право на випуск та обіг таких видів цінних паперів:

акції;

облігації (внутрішніх республіканських і місцевих позик; підприємств);

казначейські зобов'язання держави;

ощадні сертифікати;

векселі.

Акція - цінний папір без установленого строку обігу, що засвідчує внесення певного паю в статутний фонд акціонерного товариства, дає право на участь в управлінні ним та на отримання частини прибутку в формі дивідендів, а також на участь в розподіл майна у випадку ліквідації товариства.

Акція має, по-перше, номінальну вартість, яка довільно встановлюється при створенні акціонерного товариства і фіксується на бланку акції. По-друге, балансову вартість, що враховується як частка від ділення чистої вартості активів акціонерного товариства на кількість випущених і розповсюджених акцій. По-третє, курсову (ринкову) вартість акцій, яка зумовлюється попитом і пропозицією на ринку цінних паперів, тобто поточна ціна акцій на фондовій біржі чи в позабіржовому обігові.

Акції можуть бути іменними та на пред'явника, безплатними, привілейованими і звичайними (простими). Обіг іменних акцій обліковується в книзі реєстрацій, яка ведеться акціонерним товариством. У ній систематично записуються дані про час придбання кожної такої акції, прізвище власника, а також кількість акцій на руках у кожного акціонера. Щодо акцій на пред'явника, то в книзі реєструється тільки їхня загальна кількість. Безплатні акції випускаються з метою розподілу їх серед акціонерів, як правило, пропорційно кількості акцій, що їм уже належать. Сума випуску привілейованих акцій обмежена десятьма відсотками всього статутного фонду акціонерного товариства. Ці папери надають їхнім власникам майнове право на одержання дивідендів, а також на пріоритетну участь у відшкодуванні своєї долі капіталу при ліквідації акціонерного товариства.

Прості акції - це акції, прибуток від яких повністю зумовлюється чистим доходом підприємства та його дивідендною політикою.

Облігація - найважливіша форма цінних паперів. Вона засвідчує внесення його власником певних коштів і підтверджує зобов'язання емітента відшкодувати власникові номінальну вартість цього цінного паперу в передбачений строк з виплатою фіксованого процента ( якщо інше не передбачено умовами випуску). Облігації відрізняються від акцій головним чином тим, що їх власник не є членом акціонерного товариства, а відтак і не має права голосу на зборах акціонерів.

Як і акції, облігації можуть бути іменними та на пред'явника, знаходитися у вільному обігові та з обмеженнями. Крім того, розрізняють процентні та безпроцентні (цільові) облігації. Прибуток із процентних облігацій виплачується відповідно до умов їхнього випуску, якими передбачаються розміри та строки виплати процентів. Номінальна вартість облігації повертається власникові після її погашення. Прибуток з облігацій цільових позик (безпроцентних) не виплачується. Власнику такої облігації після настання обумовленого строку надається можливість придбати відповідні товари.

В Україні облігації як боргове зобов'язання випускаються двох видів: облігації внутрішніх республіканських і місцевих позик; облігації підприємств.

Державне казначейське зобов'язання - вид цінних паперів на пред'явника, що на добровільних засадах розповсюджуються серед населення, свідчать про внесення їхніми власниками коштів до бюджету і дають право на одержання фіксованого доходу. Казначейське зобов'язання випускаються на такі строки:

до одного року (короткострокові);

від 1 до 5 років (середньострокові);

від 5 до 10 років (довгострокові).

Ощадний сертифікат - це письмове свідоцтво банку про депонування коштів, що надає його власнику право по закінченні обумовленого строку одержати депозит і відповідні проценти. Має місце випуск сертифікатів як іменних, так і на пред'явника. Проте в обіг на ринок можуть надходити тільки сертифікати на пред'явника, адже продаж (відчуження) іменних сертифікатів, за законодавством, є недійсним.

Вексель - цінний папір (документ), який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання певного строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю).

Існують такі види векселів:

простий - має зміст простої і нічим не обумовленої обіцянки боржника оплатити вказану суму за певний строк та місця оплати, найменування того, кому або по розпорядженню кого оплата повинна бути здійснена, а також дати підписання векселя;

перевідний (тратта) - виписується і підписується кредитором (трасантом) і представляє собою наказ боржнику про сплату у вказаний період зазначеної суми третій особі (ремітенту);

банківський (його виставляє банк країни іноземним банкам);

комерційний - видається під заставу товарів при здійсненні торгової операції як платіжний документ або боргове зобов'язання;

цінностей (бронзовий) - випускає держава для покриття своїх затрат;

депонований - видається для забезпечення кредиту;

товариський - вексель з гарантованим підписом третьої особи.

У всьому світі за питомою вагою основу обігу цінних паперів складають акції та облігації.

Крім акцій та облігацій, досить розповсюдженим об'єктом торгівлі на фондовому ринку є також депозитні свідоцтва та варранти.

Депозитне свідоцтво - це цінний папір, який підтверджує, що особа володіє акціями однієї з іноземних корпорацій, котрі зберігаються в одному із банків, та має право на одержання дивідендів, а також на частину активів цієї корпорації у випадку її ліквідації. Депозитні свідоцтва надають можливість доступу корпорацій на іноземні фондові ринки, а іноземні громадяни, замість купівлі акцій зарубіжних підприємств, мають змогу придбати їхні субститути у вигляді депозитних свідоцтв.

Варранти становлять специфічний вид цінних паперів, котрі випускаються разом з привілейованими акціями та облігаціями й дають власникові право на купівлю простих акцій за обумовленою ціною протягом встановленого періоду (як правило, кілька років). Цей інструмент дозволяє акціонерному товариству знизити процент регулярних виплат по облігаціях чи привілейованих акціях, бо надає можливість інвесторам одержувати прибуток на різниці курсів простих акцій у випадку її зростання порівняно з обумовленою у варранті.

Спекулятивними об'єктами фондової торгівлі є також опціони і ф'ючерси.

Опціон - це угода (контракт) між партнерами, один із яких виписує і продає опціонний сертифікат, а інший - купує його, тобто отримує право до обумовленої дати за фіксовану ціну придбати певну кількість акцій у особи, яка виписала опціон (опціон на купівлю), або ж продати їх (опціон на продаж). Існують два різновиди опціонів „американський”, який можна реалізувати протягом всього терміну контракту, і „європейський”, котрий реалізовується на певну дату.

Проте в обох випадках головною особливістю опціону є те, що його власник одержує право купити чи продати акції за попередньо погодженими умовами, а продавець контракту бере на себе зобов'язання по його виконанню.

Ф'ючерс - також є контрактом, згідно з яким особа, що уклала його, бере на себе зобов'язання після закінчення певного строку продати клієнтові (або купити в нього) відповідну кількість фінансових інструментів за обумовленою ціною. Однак, на відміну від опціону, розрахунок після закінчення строку ф'ючерсного контракту є обов'язковим.

Ф'ючерсні операції на сьогодні є основним видом товарних і валютних ринках світу. Важливо додати, що з середини 70-х років у зв'язку із зростанням амплітуди коливань процентних ставок на ринках інструментів позики об'єктами ф'ючерсних угод стали також різноманітні види боргових зобов'язань: вид казначейських векселів із найтривалішим строком погашення 12 місяців до довгострокових облігацій корпорацій.

Депозитні сертифікати, варранти, опціони, ф'ючерси широко розповсюджені на фондових ринках Заходу. Передбачається також, що фіктивний капітал другого порядку - інвестиційні сертифікати - скоро з'являться на фондового ринку України. Вони можуть бути як іменними, так і на пред'явника. Номінальна вартість одного сертифіката повинна дорівнювати номінальній вартості однієї акції, що належить засновникам.

В умовах розвитку процесу приватизації в Україні інвестиційні сертифікати мають стати одними із найпопулярніших похідних цінних паперів.

2.2 Фондова біржа - як ринок торгівлі цінними паперами

Торгівля цінними паперами на біржовому ринку здійснюється через фондову біржу. Фондова біржа - це постійно діючий ринок, на якому здійснюється торгівля цінними паперами. Вона представляє собою основний елемент вторинного ринку цінних паперів. Взагалі біржі як такі - це місця, де компанії, продаючи свої „долі в підприємствах”, забезпечують собі фінансову можливість розширяти виробництво і послуги, робити споживацький продукт більш якісним.

Виникнення біржі явилось об'єктивним наслідком розвитку ринкових відносин. Потреба в появі даного інституту була обумовлена розширенням торгівлі рядом товарів, такими, як сировинні товари, а в подальшому і цінними паперами. Відмічені товари характеризуються певними особливостями, які перетворюють їх в біржові товари:

масовістю споживання;

взаємозамінністю в рамках своїх товарних груп;

непередбачуваністю коливання цін.

Покупці і продавці бажають отримати з операції максимальний прибуток і тому хочуть бути впевненими в тому, що ціна операції відображає поточні співставлення попиту і пропозиції. У зв'язку з цим ринок подібних повинен зводити воєдино великий об'єм інформації, причому протягом короткого періоду. Для виконання цієї функції він повинен характеризуватися високим степенем централізації. Дана мета досягається в організації біржі, де збігаються попит і пропозиція товарів.

Відмінними ознаками біржі являються:

постійний і організований по певним правилам характер функціонування;

торгівля ведеться без пред'явлення товарів;

операції заключаються по масовим, замінним товарам.

Біржа виконує наступні основні функції:

зводить один з одним покупців і продавців цінних паперів, служить місцем, де безпосередньо здійснюються операції купівлі і продажу цінних паперів;

реєструє курси цінних паперів, обопільнює і опосередковує відносини інвесторів до кожного представленому на ній виду акцій і облігацій;

служить механізмом переливу капіталу з однієї галузі (підприємства) в іншу (інше);

служить економічним барометром ділової активності як в країні в цілому, так і в окремих галузях, дає можливість судити про направлення структурної перебудови економіки.

Біржа може бути організована як акціонерне товариство, тобто на умовах приватного підприємництва, або як установа створена державою, громадський інститут. В першому випадку вона знаходиться у власності акціонерів, у другому - держави. Її діяльність базується на статуті, який визначає порядок створення органів біржі, склад її членів, умови їх прийому і т.д. Вищим органом біржі являється біржовий комітет (рада керуючих).

Членами фондової біржі можуть бути тільки ліцензовані торговці цінними паперами, котрі відповідають вимогам фондової біржі, дотримуються її статутних правил.

У будь-якої біржі є дві основні функції у вигляді двох взаємозамінних і збалансованих сторін її діяльності. По-перше, фондова біржа мобілізує й концентрує вільні кошти через продаж цінних паперів (точніше, організовує їхній продаж), а по-друге, здійснює кредитування держави й різних організацій через купівлю цінних паперів. Зрозуміло, що такою самою є роль будь-якого посередника фондового ринку, у тім числі в його позабіржовому секторі, але тільки фондова біржа спроможна забезпечити високий рівень ліквідності вкладень в цінні папери і задовільну їхню надійність.

Нині у світі налічується близько 200 фондових бірж: у Великобританії - 22, США - 13, Японії - 9, Франції і Німеччині - по 8, Канаді - 5. Найбільш відомі Нью-Йоркська фондова біржа, Токійська, Лондонська, Паризька, Франкфуртська, Копенгагенська, Амстердамська та інші.

Як правило, в економічно розвинутій країні налічується кілька фондових бірж, котрі утворюють певну біржову систему. В Україні (1992р.) першою виникла Українська фондова біржа (УФБ), яка представляє собою акціонерне товариство, в якому збігаються попит і пропозиція цінних паперів, що сприяє формуванню їх біржового курсу, і, яке здійснює свою діяльність у відповідності до Закону України „Про цінні папери і фондову біржу” та іншими законодавчими актами країни. Конкурентами стали (з 1995 року): Київська міжнародна фондова біржа (КМФБ), Українська міжбанківська валютна біржа (УМВБ), Донецька фондова біржа (ДФБ) і Позабіржова фондова торгова система (ПФТС).

Гігантський об'єм та різноманітність видів цінних паперів перетворюють їх купівлю-продаж в нелегку справу. Сам процес купівлі-продажу регулюється великою кількістю правил і обмежень. До того ж різні види цінних паперів реалізується на різних ринках. Ті, хто бере на себе функцію проведення операцій з цінними паперами, стають посередниками, або, кажучи по-іншому, професіональними учасниками ринку цінних паперів. Діяти вони можуть як на біржі, так і поза нею, оскільки далеко не всі папери котируються на фондових біржах.

В окремо взятій фондовій операції (на фондовій біржі або поза нею) задіяно три сторони: продавець, покупець і посередник. Посередник може діяти двояко. По-перше, купуючи за свій рахунок цінні папери, він стає на деякий час їх власником і отримує доход у вигляді різниці між курсами купівлі і продажу. Таких посередників називають дилерами. По-друге, він може працювати як повірений або за певний процент від суми операції, тобто за комісійну винагороду, просто приймаючи від своїх клієнтів доручення на купівлю-продаж цінних паперів. В цьому випадку він іменується брокером або керуючим. Крім того, він від свого імені здійснює операції з переданими йому в довірче керування на певний строк чужими цінними паперами. В Україні розвиваються всі види професійної діяльності на ринку цінних паперів. Окрім дилерської і брокерської діяльності це: кліринг (діяльність по визначенню взаємних зобов'язань на ринку цінних паперів), депозитарна діяльність (зберігання сертифікатів цінних паперів), діяльність по веденню реєстру власників цінних паперів та інші посередницькі послуги.

Всі біржові операції на фондовому ринку здійснюються у трьох основних напрямах і діляться на такі сегменти: безперервні аукціонні ринки, дилерські ринки, онкольні ринки.

В основі цих трьох напрямів лежить курсова вартість цінних паперів, яка сформульована під впливом попиту і пропозиції, а також певного проміжку часу, встановленого для здійснення операцій.

3. Місце і роль ринку цінних паперів у сучасній ринковій економіці

Приватизація та акціонування приватної власності, розвиток підприємництва і кредитних інститутів приводять до поглибленого розвитку грошових і кредитних відносин. З'являється особливий сектор господарювання, який пов'язаний з оборотом цінних паперів - фінансовий ринок.

Фінансовий ринок вимагає не тільки правового регулювання обігу цінних паперів, але й створення організації, котра б забезпечила цей обіг. Такою організацією є фондова біржа. Фондова біржа - це організований та регулярно функціонуючий ринок для купівлі-продажу цінних паперів, обов'язковий елемент регулювання ринку цінних паперів.

Ринок цінних паперів як економічна категорія виражає економічні відносини, що виникають під впливом попиту та пропозиції на позичковий капітал, котрий знайшов своє вираження у формі цінних паперів.

Узагальнені правила поведінки емітентів, фінансових посередників та інвесторів на ринку цінних паперів сформульовані у міжнародних стандартах по торговим системам, клірингу та розрахунках по цінним паперам. Вироблені і принципи функціонування цивілізованого фондового ринку:

прозорість;

відкритість та доступність;

впорядкованість;

конкурентоспроможність.

Цих стандартів та принципів необхідно дотримуватись при любій прийнятій формі організації фондового ринку.

Самі терміни „ринок цінних паперів”, „фондовий ринок”, „ринок капіталу” законодавчо не закріплені. Лише пояснення терміну „ринок цінних паперів” наведено у Концепції функціонування та розвитку фондового ринку України, яка схвалена Постановою Верховної Ради України від 22 вересня 1995року: „Ринок цінних паперів являє собою багатофункціональну систему, яка сприяє акумулюванню капіталу для інвестицій у виробничу та соціальну сфери, структурній перебудові економіки, підвищенню добробуту громадян за рахунок володіння та вільного розпорядження цінними паперами, підготовленості населення до ринкових відносин”.

В Україні, як і в інших країнах з перехідною економікою, оборот цінних паперів стає однією з основних галузей фінансової сфери, без якої даремно сподіватися на нормальне функціонування складного механізму ринкової економіки. Реформування власності супроводжується структурною перебудовою народного господарства і зумовлює створення фондового ринку, а це, в свою чергу, сприяє закріпленню результатів цього реформування.

Конкретна ефективність фондового ринку і цінних паперів залежить від забезпечення таких цілей і розв'язання таких завдань:

Акумуляція коштів населення та підприємств (заощаджень, нагромаджень, тимчасово вільного капіталу).

Концентрація коштів, створення умов для формування великого капіталу, здатного вирішувати складні економічні завдання.

Збільшення частки капітальних вкладень у валовому національному продукті та національному доході, що сприяє оздоровленню й зміцненню фінансової системи держави і створенню необхідних резервів капіталу.

Залучення вітчизняного та іноземного капіталу в економіку України в результаті створення механізму інвестування й розширення сфери впливу капіталу на економічні процеси.

Оптимізація галузевої, виробничої та регіональної структури з допомогою:

міграції капіталу - відтоку з галузей, де є його надлишок, у галузі, де його бракує;

переливання капіталу з малорентабельних галузей і регіонів у високорентабельні;

вирівнювання норми прибутку на вкладений капітал.

Баланс попиту і пропонування капіталу, а відтак і баланс виробництва та споживання матеріальних цінностей.

Сприяння приватизації на її завершальному етапі, формування інституту власників і менеджерів, здатних найефективніше розпоряджатися власністю акціонерних товариств.

Узгодження майнових державних, інституціональних та індивідуальних інтересів у процесі обігу цінних паперів.

Стимулювання виникнення нових господарських інститутів, що відповідають новим економічним відносинам.

Стабілізація курсу національної валюти через стримування інфляції, захист інтересів населення і підприємств.

Створення конкуренції системі банківського кредиту, що забезпечує поліпшення якості обслуговування клієнтів.

Економія суспільних витрат обігу, поліпшення системи взаєморозрахунків підприємств, зниження їх заборгованості, розвиток товарообороту.

Сприяння реалізації науково-технічних досягнень через створення акціонерних венчурних фірм і впровадження інших заходів для заохочення використання нової технології.

Сприяння збільшенню ефективності управління підприємством, передовсім акціонерним.

Сприяння розвиткові самоуправління, зокрема з допомогою випуску муніципальних облігацій.

Створення умов для інтеграції у світову економічну систему, завдяки репродукуванню загальноосвітніх принципів і стандартів функціонування фондового ринку. Забезпечення участі у процесі інтернаціоналізації світового фондового ринку.

Фондовий ринок являє багатогранну своєрідну економічну систему, за допомогою якої економіка функціонує в цілому. Він сприяє акумулюванню капіталу для інвестицій у виробничу і невиробничу сфери, структурній перебудові економіки, її реструктуризації, позитивній динаміці соціальної структури суспільства та підвищенню добробуту кожної людини шляхом вільного розпорядження цінними паперами.

Створення ефективно діючих фінансових ринків є найважливішими задачами реформування економіки країни. Будь-які масштабні економічні перетворення залишаться незавершеними без створення конкурентоспроможного фінансового сектора, здатного мобілізовувати, перерозподіляти та надавати реформованій економіці інвестиційні ресурси. Тому розвиток фондового ринку як невід'ємної частини фінансового ринку та важливого елементу національної економіки набуває першочергового значення.

Економічні показники 2001 року стали найвищими для економіки України з набуття державою незалежності. Номінальний ВВП у 2001 році склав 191,251 млрд. грн., що на 22,7% більше аналогічного показника минулого року. Зростання реального ВВП за підсумками року склало - 15%.

За підсумками 2001 року зафіксована мінімальна за всю історію незалежності України інфляція. Зростання споживчих цін незначно перевищило 6%. Зростання основних макроекономічних показників в Україні при низький інфляції супроводжувалося збільшенням реальних грошових доходів населення, які складають близько 109 млрд. грн. (зростання на 25% до аналогічного показника минулого року). Одночасно значно збільшилися реальні витрати населення (22%).

Перевищення доходів населення над витратами, яке спостерігалося практично весь 2001 рік, створює добрий інвестиційний потенціал (накопичений за рік приріст склав близько 6,5 млрд. грн.). Зниження долі витрат населення на придбання іноземної валюти свідчить про зростання інвестиційної привабливості інших форм заощаджень. Особливо активно при цьому зросли депозити фізичних осіб.

Про зростання ролі фондового ринку у економіці країни свідчать показники відношення обсягу випусків акцій та обсягів торгів цінними паперами до ВВП (діаграма 1).

Діаграма 1. Відношення показників фондового ринку до ВВП

Порівняно з іншими галузями фондовий ринок за підсумком 2001 року зайняв друге місце після промисловості. Обсяг торгів на фондовому ринку перевищує обсяги продукції сільського господарства, виробництва товарів народного споживання.

Сьогодні фондовий ринок України представляють близько 35 тисяч акціонерних товариств, з яких більше 12 тисяч відкритих, майже 23 тисячі закритих.

На кінець 2001 року було зареєстровано 859 торговців цінними паперами, 86 зберігачів, 366 реєстраторів, 11 саморегулюючих організацій ринку цінних паперів, шість з яких є асоціаціями та п'ять - фондовими біржами.

Інститути спільного інвестування представлені 147 інвестиційними фондами та взаємними фондами інвестиційних компаній, що здійснюють виключну діяльність із спільного інвестування.

Функціонування ринку забезпечується 7 спеціалізованими біржами та 2 торговельно-інформаційними системами.

У 2001 році Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку було зареєстровано випусків цінних паперів на суму 22,616 млрд. грн. За станом на 01.01.02 загальний обсяг випусків цінних паперів становить 69,126 млн. грн.

Як і у попередні роки, провідну позицію на фондовому ринку України серед фінансових інструментів за обсягами випусків займають акції (97%). У 2001 році Комісією було зареєстровано 2504 випуски акцій на загальну суму 21,921 млрд. грн., що на 6,427 млрд. грн. більше ніж у попередньому році.

Протягом 2001 року було зареєстровано 62 випуски облігацій на суму 694,32 млн. грн., що перевищує загальні обсяги випуску облігацій за усі попередні роки більше ніж в два рази (за 1996-2000 обсяг випуску облігацій становив 339,515 млн. грн.)

На фондовому ринку України збереглась тенденція збільшення загального обсягу торгів. За станом на 01.01.2002 року загальний обсяг торгів на фондовому ринку України склав 68,481 млрд. грн., що на 2,013 млрд. грн. більше ніж загальний обсяг торгів з 1998 по 2000 роки.

У 2001 році частка обсягу торгів на організованому ринку цінних паперів України у загальному обсязі торгів становила 13,5%. Це найвищий показник за всі роки функціонування фондового ринку України. Протягом останніх років цей показник коливався від 7% до 10%.

У 2001 році на організаторах торгівлі було укладено угод з купівлі-продажу цінних паперів на суму 9241,188 млн. грн., що перевищує загальні обсяги торгів на організованому ринку за усі попередні роки більше ніж в півтора рази (за 1996-2000 обсяг торгів на організаторах торгівлі становив 6004,068 млн. грн.).

У 2001 році на фондовому ринку України найбільшу питому вагу серед фінансових інструментів, за якими здійснюються операції з купівлі продажу, були векселі та ОВДП.

4. Проблеми та перспективи розвитку ринку цінних паперів в Україні

Розвиток фондового ринку України відбувається за кількома напрямами, які передбачають: формування цінних паперів з новими властивостями та реквізитами; розвиток вторинного ринку; удосконалення процедури та документального супроводу обігу цінних паперів; раціональний розподіл функцій між учасниками фондового ринку; забезпечення конкурентного середовища; створення оптимальної інфраструктури; упорядкування обліку та звітності на підставі репродукування стандартів світового фондового ринку; спрощення процесу оформлення документів на всіх стадіях емісії та обігу цінних паперів; упровадження електронних інформаційних систем; зниження ризику інвестицій у цінні папери; запобігання порушенням правил і норм; узгодження фондового законодавства з іншими (суміжними) державними актами.

Україна, як самостійна держава, існує досить значний час. За цей період економіка України зазнала серйозних змін, зв'язаних зі зміною форм власності та формування ринкових відносин, що також вплинуло на виникнення та розвиток фондового ринку в нашій країні.

Роль, яку відіграє держава у регулюванні та розвитку фондового ринку, досить таки велика. Політика, яку веде держава стосовно фондового ринку, називається фондовою політикою - вплив у сфері випуску й обігу інвестиційних цінних паперів.

Саме регулювання забезпечує оптимальний рівень впливу держави на фондовий ринок. Регулювання ринку цінних паперів умовно можна поділити на два види: саморегулювання і державно-правове регулювання.

Саморегулювання буває індивідуальним і колективним. Індивідуальне саморегулювання передбачає дотримання встановлених правил поведінки кожним із учасників операцій на фондовому ринку. Колективне саморегулювання пов'язане з відпрацюванням правил і положень, які повинні дотримуватися групами учасників ринку.

З метою введення в дію системи державного регулювання ринку цінних паперів 12 липня 1995р. указом Президента України була створена Державна комісія по цінним паперам і фондовому ринку. Її основні завдання визначені Законом України „Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні”:

формування і забезпечення реалізації єдиної державної політики в області розвитку і функціонування ринку цінних паперів і їх похідних в Україні, сприяння адаптації національного ринку цінних паперів міжнародним стандартам;

координація діяльності державних органів по питанням формування в Україні ринку цінних паперів і їх похідних;

державне регулювання і контроль за випуском і обігом цінних паперів і їх похідних на території України, забезпечення законодавчого регулювання в цій сфері;

захист прав інвесторів шляхом здійснення заходів по попередженню і присіканню порушень законодавства на ринку цінних паперів, застосування санкцій за порушення законодавства в рамках своїх повноважень;

сприяння розвитку ринку цінних паперів;

узагальнення практики використання законодавства України з питань випуску та обігу цінних паперів в Україні, підготування пропозицій по його вдосконаленню.

Державно-правове регулювання здійснюється шляхом прийняття законів, постанов та інших нормативних актів, що регламентують ті чи інші сторони відносин, які зв'язані з обігом цінних паперів, а також встановленням контролю за дотриманням законодавства через державні органи.

В умовах, що склалися в Україні, необхідний більш інтенсивний розвиток державно-правового регулювання ринку цінних паперів, який, в свою чергу, створює умови для саморегулювання. Правову базу становлення та розвитку ринку цінних паперів в нашій країні становлять прийняті Верховною Радою закони України: „Про зовнішньоекономічну діяльність”, „Про банки та банківську діяльність”, „Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні”, а також закони, що стосуються приватизації та Господарським кодексом України.

Діяльність на українському ринку цінних паперів регулюють два основні законодавчі акти - Закон України „Про цінні папери і фондову біржу” від 18.06.91р. і Указ Президента України „Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії” від 19.02.94р. №55/94.

Українське законодавство встановлює два серйозних обмеження діяльності акціонерних товариств в якості емітентів:

акціонерні товариства мають право випускати облігації на суму, що не перевищує 25% оплаченого статутного фонду;

кількість привілейованих акцій акціонерного товариства обмежена 10% статутного фонду.

Наказом Міністерства фінансів України (як регулюючого органу) від 20.07.95р. №123, зареєстрованим Міністерством юстиції 24.07.95р. №233/769, затверджено „Порядок видачі дозволу на ведення діяльності по випуску і обігу цінних паперів, як виключної діяльності”.

Цей документ встановлює не тільки перелік і правила подання документів і отримання дозволу на роботу з цінними паперами, але і державний контроль за здійсненням операцій з ними.

Одним з найголовніших принципів забезпечення інтересів суб'єктів фондового ринку та захисту їхніх майнових прав стала надійність захисту інвесторів, тобто створення необхідних умов як соціально-політичних, так і економічно-правових.

Державне регулювання ринку має здійснюватися на принципах створення гнучкої та ефективної системи регулювання, надійно діючого механізму обліку і контролю, запобігання і профілактики зловживань та злочинності на ринку цінних паперів.

Законодавче регулювання фондового ринку України постійно вдосконалюється з процесом реформування економіки країни та накопичення досвіду з випуску і обігу цінних паперів та формування інфраструктури фондового ринку.

Органи, що здійснюють державне регулювання фондового ринку в Україні, поділяються на такі чотири групи:

1. Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, які через прийняття законодавчих та нормативних актів з питань ринку цінних паперів, визначення напрямів державної політики щодо фондового ринку, призначення складу Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку забезпечують загальні основи державного регулювання фондового ринку в Україні. До цієї ж групи необхідно віднести Міністерство юстиції, котре виконує загальну нормативно-творчу функцію в державі.

2. Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, яка безпосередньо формує та забезпечує реалізацію єдиної державної політики з розвитку та функціонування в Україні ринку цінних паперів та їх похідних.

3. Державні органи, котрі в межах своєї компетенції здійснюють контроль або функції управління на ринку цінних паперів України. Це Фонд державного майна, Міністерство фінансів, Національний банк України, Антимонопольний комітет, Міністерство економіки, Державна податкова адміністрація. Певні функції управління інвестиційною діяльністю в Україні здійснюють Національне агентство з реконструкції й розвитку, Державна інвестиційна компанія, Міністерство зовнішньоекономічних зв'язків і торгівлі.

4. Державні органи, котрі виконують спеціальні функції контролю та нагляду за дотриманням законодавства в державі. Ці функції поширюються й на ринок цінних паперів. До цієї групи входять Міністерство внутрішніх справ, Генеральна прокуратура, Служба безпеки, Вищий арбітражний суд.

Контрольна функція держави на фондовому ринку починається з ліцензування, яке полягає не тільки у видачі дозволів (ліцензій), а й у призупиненні або анулюванні їх. Юридично ліцензування на фондовому ринку трактується як визначення відповідності намірів суб'єкта підприємницької діяльності, фінансово-майнового стану, організаційно-правової форми, кваліфікації співробітників і т. д. вимогам законодавства про цінні папери, котрі регламентують цю професіональну діяльність, і видача спеціального дозволу (ліцензії) у разі, коли таку відповідність підтверджено.

На всіх фондових ринках, незалежно від того, наскільки вони розвинуті, безліцензійна діяльність кваліфікується як серйозне порушення законодавства, як намагання ввести в оману інвестора та шахраювання з фінансовими ресурсами, що переслідується законом, оскільки призводить до дезорганізації торгівлі цінними паперами. Важлива також реєстрація емісії цінних паперів та інформація про неї. До речі, реєстрація може розглядатися як різновид видачі дозволу на здійснення діяльності на фондовому ринку.

З початку 2000 року перелік цінних паперів, які допущені до котирування на Українській фондовій біржі, поповнився цінними паперами 101 емітента. Станом на кінець І кварталу 2000 року цей перелік налічував цінні папери 2676 емітентів, серед яких цінні папери 24 емітентів знаходяться у відділенні офіційного котирування, решта - у відділенні позаофіційного котирування біржі.

В порівнянні з першим кварталом 1999 року структура біржового ринку за відповідний період 2000 року відчутно змінилася. Найбільш питому вагу у біржовому обігу займає ринок приватизації - 77,9% від загального біржового обігу (в І кварталі 1999р. цей сектор займав лише 39% загального обігу). Вторинний ринок займає 12,8%, ринок векселів - 9,3%.

Як ми бачимо, ринок цінних паперів набирає оберти з виходом на нього акцій промислових підприємств. Інвестиції в цінні папери приватизованих підприємств використовуються для участі у діяльності підприємств з наступним можливим отриманням довготермінового прибутку від зростання курсової вартості.

Подальший розвиток нашого національного фондового ринку стримується рядом об'єктивних і суб'єктивних факторів. Основними з них являються:

відставання існуючої законодавчої і нормативно-правової бази функціонування фондового ринку від розвитку реальних процесів;

недостатність державного регулювання національного ринку цінних паперів;

недовіра населення і його психологічна непідготовленість до операцій на фондовому ринку;

відсутність необхідного захисту інтересів дрібних інвесторів з боку держави.

Перш за все для України важливо закінчити процес приватизації, шляхом корпоратизації і акціонування приватної власності.

Що стосується виходу на світові ринки цінних паперів українських компаній, то тут знову ж таки постають питання законодавчого характеру. Проте є і інші. Серед них один з найголовніших - конкурентноздатність наших цінних паперів. Звичайно, що на Заході будуть цікавитися тільки акціями високорентабельних і перспективних компаній. У нас же таких поки що дуже мало.

Національні фондові ринки світу все більше інтернаціоналізуються. Це очевидно, адже капітал взагалі має інтернаціональний характер і вільно переміщається у ті країни і регіони, де його оборот дає найбільший приріст. Це стосується і обертання капіталу у вигляді цінних паперів. Тому дуже важливу роль у законодавчому регулюванні національного ринку цінних паперів відіграють міжнародні правові акти - договори, конвенції, угоди, укладені міжнародними організаціями та фінансовими інститутами у сфері розвитку, функціонування та регулювання ринку цінних паперів. Участь України в укладанні таких актів сприяє дальшій інтеграції нашої держави в міжнародні ринки капіталу.