Організація витрат комерційного банку

2

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ХЕРСОНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КАФЕДРА “Страхової та банківської справи ”

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліні “Банківські операції”

на тему: “Організація витрат комерційного банку”

Виконав студент:

Ємець С. А.

Група 4Ф1

Науковий керівник:

Волкова О. В.

Дата здачі роботи

“____” _____________200 __ р.

ХЕРСОН 2006

ЗМІСТ

ВСТУП 3

1. Теоретичні основи формування витрат комерційного банку

1.1. Банк як суб'єкт підприємництва 6

1.2. Формування витрат комерційного банку 8

1.3. Методика аналізу банківської діяльності 14

2. Аналіз витрат комерційного банку

2.1. Значення, завдання та інформаційне забезпечення аналізу витрат банку 18

2.2. Загальний аналіз витрат 20

2.3. Факторний аналіз витрат 24

ВИСНОВКИ 35

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 37

ВСТУП

Ринкова економіка вимагає від українських комерційних банків підвищення ефективності управління банківською діяльністю. Важлива роль у реалізації цієї задачі відводиться аналізу банківської діяльності. З його допомогою виробляються стратегія і тактика розвитку банку, обґрунтовуються плани й управлінські рішення, здійснюється контроль за їхнім виконанням, виявляються резерви підвищення ефективності проведення активних і пасивних операцій, оцінюються результати діяльності банку, його окремих підрозділів.

Таким чином, успішний розвиток і надійність банківської системи України в сформованих економічних умовах багато в чому залежить від постановки в комерційних банках аналітичної роботи, що дозволяє давати реальну і всебічну оцінку досягнутим результатам діяльності банків, виявляти їхні сильні і слабкі сторони, визначати конкретні шляхи вирішення виникаючих проблем. Аналіз банківської діяльності є основою ефективного управління банком, вихідною базою прийняття управлінських рішень на всіх рівнях банківського менеджменту.

Відомо, що, коли в банку будуть "здорові" клієнти, то й банк у такому разі буде процвітати, і навпаки. Але у той же час, якщо банк переживатиме скрутне фінансове становище і не зможе вчасно і повністю виконувати свої зобов'язання, то клієнти такого банку так само можуть істотно постраждати, бо вони зберігають свої кошти на різних банківських рахунках. Варто також окремо виділити населення країни, чиї заощадження є одним із самих зручних видів банківських ресурсів (тому що це ресурси довгострокового характеру і порівняно недорогі, що сприяє одержанню банком порівняно високого прибутку). Тому держава, будучи за Конституцією України гарантом стабільності в країні (зокрема й у грошово-кредитній сфері), піклується про міць банківської системи. На це спрямовано діяльність такого державного органу як Національний банк України (НБУ), однією з функцій якого і є забезпечення стабільності банківської системи країни.

Актуальність теми даної курсової роботи полягає в стабільності економіки країни, яка в значній мірі залежить від стабільності банківських установ.

Фінансова стабільність банків стає питанням їх виживання, оскільки банкрутство в умовах ринку виступає вірогідним результатом діяльності нарівні з іншими можливостями. Надійність банків має значення не тільки для самих банків, а й для всієї країни в цілому, і, навпаки, банкрутство банків спричиняє збитки їх клієнтів (депонентів): підприємств і населення. Крім випадків кримінальних фінансових операцій, банкрутство банків звичайно є результатом банкрутства промислових і торгових підприємств (клієнтів банку), що у свою чергу викликає руйнування інших промислових і торгових підприємств, оскільки їхні кошти зберігаються на поточних та інших рахунках у банках. Наявність подібних випадків (банкрутств банків) негативно позначається на господарській діяльності всіх економічних суб'єктів, що врешті-решт відбивається і на добробуті суспільства (тому що це супроводжується падінням багатьох макроекономічних показників, таких як валовий внутрішній продукт, життєвий рівень населення країни тощо).

Для визначення надійності (стабільності) комерційного банку, перш за все, аналізують його доходи і витрати, які являються основними показниками результативності фінансової діяльності банку. Адже, чим більшими є доходи і меншими витрати - тим більшим є прибуток банку і, звісно, більш стабільнішим є банк.

Все це обумовлює вибір теми даної курсової роботи.

Метою даної роботи є узагальнення і систематизація теоретичних знань щодо існуючих методик аналізу витрат комерційних банків, а також їх практичне застосування.

Комплексний підхід до реалізації поставленої мети обумовив вирішення таких завдань:

- визначення поняття та сутності витрат комерційного банку;

- розгляд основних показників аналізу витрат комерційного банку;

- вивчення існуючих методик аналізу витрат комерційного банку.

В процесі написання курсової роботи вивчено та узагальнено праці вітчизняних і зарубіжних вчених, представників економічної та фінансової науки з питань аналізу фінансової діяльності банків, таких як Бутинець Ф. Ф., Герасимович А. М., Береславська О., Жуков А.М., Івасів Б.С., Савлук М.І., Мороз А.М., Дзюблюк О.В. та ін. Також використовувалися Закони України та інші нормативно-правові акти, спеціальна та періодична література, статистична і банківська звітність.

Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури з 27 найменувань та 1 додатка. Загальний обсяг курсової роботи складає 40 сторінок.

1. Теоретичні основи формування витрат комерційного банку

1.1 Банк як суб'єкт підприємництва

Слово "банк" походить від італійського "banco", що означає "стіл". Ці "банко-столи" встановлювалися на площах, де відбувалася жвава торгівля товаром, у Стародавній Греції і Стародавньому Римі для обміну валют і проведення деяких інших грошових операцій. Разом із розвитком виробництва і торгівлі виникла необхідність у нагромадженні коштів і наданні їх у тимчасове користування як позички, тобто розвивалися кредитні операції.

Разом із кредитними операціями давніх банків поступово розвивались і розрахунки по обслуговуванню вкладників (як найпростіші форми безготівкових платіжних розрахунків). Банки обслуговували, здебільшого, торгівлю (commerce), товарообмінні операції й платежі. Основною клієнтурою були торговці, звідси і назва - "комерційний банк". Однак із розвитком промислового виробництва виникла й потреба в операціях по короткостроковому кредитуванню виробничого циклу: позички на поповнення оборотного капіталу, створення запасів сировини і готової продукції, виплата заробітної плати і т.д. Із часом частина банківських ресурсів почала використовуватися для вкладень в основний капітал, цінні папери і т.д. Інакше кажучи, термін "комерційний" у назві банку втратив первинний сенс. Він означає "діловий" характер банку, його орієнтованість на обслуговування всіх видів суб'єктів підприємницької діяльності, незалежно від роду їх діяльності.

Банк - це такий рівень розвитку кредитної справи, при якому кредитні, грошові і розрахункові операції стали в їх сукупності концентруватися в єдиному центрі. Тому в довідкових виданнях банк характеризується однозначно як "крупна установа". [5]

Найбільш поширеним є визначення банку як юридичної особи, установи, організації. Так, відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність" банк - юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати такі операції: залучення у вклади коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах і на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб. Подібне визначення банку зустрічається як у науковій, так і навчальній літературі, банківських нормативних актах і пресі. В основі цього визначення лежить історичний, юридичний аспект операцій, які виконували банки. Це визначення має істотне значення для аналізу, воно немов би наближає нас до розкриття сутності банку, однак деякі аспекти його діяльності все ж залишаються незрозумілими. [2]

Діяльність сучасних банківських установ така різнопланова, що їх дійсна сутність виявляється невизначеною. Банки не тільки організовують грошовий оборот і кредитні відносини, але через них здійснюється фінансування народного господарства, страхові операції, купівля-продаж цінних паперів, а в деяких випадках - посередницькі угоди й управління майном. Кредитні установи здійснюють консультування, ведуть статистику, взаємодіють з іншими підприємствами тощо.

Визначення сутності банку - це, насамперед, визначення економічної основи банку та його специфіки, що забезпечують виконання належного обсягу послуг (операцій). Тобто аналіз сутності банку вимагає послідовного опрацювання не випадкового набору питань щодо банківської діяльності взагалі, а відповіді на конкретні питання, зумовлені обраною методологією аналізу. Інакше розгляд сутності банку може перетворитися на описовий перелік видів робіт, що здійснюються банком.

Проте спочатку необхідно розглянути об'єктивні умови виникнення і функціонування банків. Наявність грошей, нерівномірність їх обігу приводить до утворення в господарському обороті, з одного боку, тимчасово вільних грошових засобів, а з іншого боку, зумовлює додаткову потребу в них. Тому є неминучою поява суб'єктів підприємництва, що акумулюють вільні грошові засоби - банків і суб'єктів господарювання, яким вони надаються для задоволення їх потреб (шляхом продажу або надання послуг за плату).

1.2 Формування витрат комерційного банку

Витрати комерційного банку можна класифікувати за формою і способом обліку.

За формою розрізняються процентні витрати, безпроцентні та інші витрати.

Процентні витрати складаються з відсотків, сплачених клієнтам по вкладах до запитання і термінових депозитів, депозитам інших банків, за кредитні ресурси, куплені в інших банків, випущеним цінним паперам.

Безпроцентні витрати включають частина загальбанківських операційних витрат і усі витрати на зміст апарата керування.

Інші витрати зв'язані зі створенням резервів, які відносяться на собівартість банківських операцій, сплатою податків, збитками від спекулятивних операцій на ринку цінних паперів, валютному ринку, від продажу майна банку і т.д.

По способі обліку виділяють три групи витрат:

1) операційні і різні витрати банку;

2) витрати на зміст апарата керування;

3) штрафи, пені і неустойки, сплачені банком.

До операційних і різних витрат банку відноситься частина податків, що сплачуються банком, що сплачуються відсотки за притягнуті ресурси, амортизація основних фондів, знос МБП і нематеріальних активів, витрати по оренді, на рекламу, оплату послуг обчислювальних центрів, поштові і телеграфні витрати, плата за навчання, за бланки, магнітні носії інформації, пакувальні матеріали і деякі інші витрати некапітального характеру. Як видно з цього переліку, операційні витрати поділяються на процентні, безпроцентні та інші.

До операційних витрат банку відноситься тільки частина податків банку: податок на майно, податок на користувачів автомобільних доріг, податок із власників транспортних засобів, податок на придбання автотранспортних засобів, податок на землю, податок на додану вартість, спеціальний податок у фонди фінансової підтримки найважливіших галузей народного господарства. Усе це - податки, які відносяться на собівартість банківських операцій. Податок на прибуток на відміну від перерахованих операцій сплачується з балансового прибутку банку, тобто є одним з напрямків її розподілу.

До другої групи - витрати на зміст апарата керування - відносилася зарплата, премія й інші виплати стимулюючого і характеру, що компенсує, перерахування у фонди соціального призначення, витрати по змісту будинків, устаткування і легкових автомобілів, на охорону, представницькі, командировочні і канцелярські витрати та ін. По характеру ця група витрат відноситься до безпроцентних витрат.

Деякі витрати можуть відноситися на видаткові рахунки банку, тобто на собівартість його операцій, у межах Законодавчих норм. Це - витрати на відрядження, компенсації за службові поїздки на особистих автомобілях, представницькі витрати, витрати на рекламу, процентні витрати на оплату міжбанківського кредиту.

Виділяється також група витрат, що відноситься безпосередньо на рахунок "Прибутки та збитки звітного року": збитки від розкрадань, прорахунки і нестачі по касових операціях, збитки від прийняття неплатоспроможних і фальшивих грошових знаків і монети. Усі ці витрати по змісту представляють прямі збитки банку. [10, с. 246-249]

Процентна маржа - різниця між процентним доходом і витратами комерційного банку, між відсотками отриманими і сплаченими. Вона є основним джерелом прибутку банка і покликана покривати податки, збитки від спекулятивних операцій і так називане "тягар" - перевищення безпроцентного доходу над безпроцентними витратами, тобто частина загальнобанківських витрат, банківські ризики.

Розмір маржі може характеризуватися абсолютною величиною в карбованцях, а також поруч фінансових коефіцієнтів.

Абсолютна величина маржі може розраховуватися як ризниця між загальною величиною процентного доходу і витрати банку, а також між процентним доходом по окремих видах активних операцій і процентних витрат, зв'язаним з ресурсами, що використані для цих операцій. Наприклад, між процентними платежами по позичках і процентній витраті по кредитних ресурсах.

Динаміка абсолютної величини процентної маржі визначається декількома факторами:

· обсягом кредитних вкладень і інших активних операцій, що приносять процентний доход ;

· процентною ставкою по активних операціях банку;

· процентною ставкою по пасивних операціях банку;

· різницею між процентними ставками по активних і пасивних операціях (СПРЕД);

· часток безпроцентних позичок у кредитному портфелі банку;

· часток ризикових активних операцій, що приносять процентний доход ;

· співвідношенням між власним капіталом і притягнутими ресурсами;

· структурою притягнутих ресурсів;

· способом нарахування і стягнення відсотка;

· системою формування й обліку доходів і витрат;

· темпами інфляції.

Маються значні розходження між вітчизняними і закордонними стандартами обліку процентних витрат банку, що впливають на розмір процентної маржі.

Процентні витрати по нашій системі обліку відбивають у звітності по моменті надходження їхній па рахунок або списання з рахунка банку. За закордонними стандартами в звітності повинні відбивати доходи і витрати, що відносяться винятково до звітного періоду незалежно від часу відображення операцій.

Витрати, що відносяться до даного звітного періоду, але не отримані або не виплачені до кінця звітного періоду, називаються нарощеними. Розмір нарощених відсотків визначається в такий спосіб:

(1)

де В - розмір нарощених відсотків;

p - процентна ставка;

t - період нарощування;

З - залишок заборгованості або депозиту.

Різниця між процентною маржею при українській і закордонній системі обліку складе: (відсотки нараховані й отримані банком, що відносяться до попереднього періоду, мінус відсотки, фактично сплачені банком, що відносяться до попереднього періоду) - (відсотки нарощені і належний банк за звітний період мінус відсотки нарощені і підлягаюча сплата банком) + (відсотки нараховані, але не сплачені клієнтами в звітному періоді через відсутність засобів).

Нарощені відсотки не можуть розглядатися як реальний доход або витрата банку. Це тільки право на доход або зобов'язання по сплаті засобів на користь іншої особи. Тому ріст процентної маржі за рахунок нарощених відсотків не може розглядатися як позитивне явище. Потрібно ретельний критичний аналіз форм організації кредитних відносин, що приводять до значного розміру нарощених відсотків. У закордонній практиці при простроченій більш 90 днів заборгованості по процентних платежах нарощування відсотків припиняється. У нашій практиці на розмір нарощених відсотків впливає прострочена заборгованість, пролонгація боргу банкові (основного і процентного платежів), стягнення відсотків наприкінці терміну користування позичкою.

Коефіцієнти процентної маржі можуть показувати її фактичний і достатній рівень у даного банку. Коефіцієнт фактичної процентної маржі характеризує відносну фактичну величину процентного джерела прибутку банку. Він розраховується в такий спосіб:

1 варіант:

,(2)

де К_факт - коефіцієнт фактичної процентної маржі;

в_о.факт. - відсотки, отримані в періоді (факт);

в_с.факт. - відсотки, сплачені за період (факт);

А_сер. - середній залишок у періоді активів, що приносять доход.

Активи, що приносять доход, - усі види кредитів юридичним і фізичним особам, банкам, вкладення засобів у цінні папери, у факторингові і лізингові операції, в інші підприємства.

2 варіант:

(3)

де К_факт - коефіцієнт фактичної процентної маржі по позичковим операціям;

в_о.факт. - відсотки, отримані по позичках;

в_с.факт. - відсотки, сплачені за кредитні ресурси;

З_сер. - середній залишок позичкової заборгованості і періоді.

Аналогічно розраховується коефіцієнт процентної маржі по кредитних операціях на міжбанківському ринку (валютному і карбованцевому), ринку цінних паперів. Приведений варіант 3 розрахунки припускає вибір принципу розподілу ресурсів між активними операціями банку. У великих і середніх банків це можуть бути: 1) принцип загального "казана" ресурсів і 2) принцип, заснований на реструктуризації балансу з урахуванням ліквідності активів і необхідності пасивів.

Інші доходи - це комісійний доход від послуг банку не кредитного характеру, тобто плата за розрахунково-касове обслуговування, інкасацію, інформаційні і консультаційні послуги банку, за інші послуги, відшкодування клієнтам поштових, телеграфних і інших витрат банку, відсоток і комісія, доодержані за минулі періоди, штрафи, пені, неустойки.

Достатня маржа може розраховуватися на основі фактичних даних за минулі періоди і прогнозні величини на планований період.

До останнього часу достатня маржа у великих і середніх банків незначно перевищувала нульову оцінку. Це означало, що багато кредитних установ могли беззбитково функціонувати при дуже низькому процентному доході, не особливо турбуватися про зворотний рух позичок, якості кредитного портфеля. Така ситуація порозумівалася поганою матеріально-технічною базою, низькими витратами на охорону банку, навчання персоналу, високими валютними доходами інфляційного характеру, низькою якістю обслуговування клієнтів. Розвиток ринкових відносин, боротьба за клієнта, криміногенна ситуація, уведення валютного коридору змінили розмір необхідної процентної маржі.

Порівняння достатньої маржі, розрахованої на основі звітних даних, і фактично отриманої маржі за цей період у цілому по банківських операціях або окремих їхніх видах дозволяє оцінити керування доходом і виявити тенденції, що характеризують фінансову стійкість банку. Тенденція падіння фактичної маржі, скорочення різниці між нею і маржею достатньої є тривожним сигналом ("критичним" фактором).

Розрахунок прогнозної достатньої маржі необхідний, насамперед, для формування договірної процентної ставки на майбутній період. Мінімально необхідний банкові відсоток по активних операціях складається з реальної вартості ресурсів, маржі достатньої і виправлення на очікувані темпи інфляції.

Порівняння коефіцієнта фактичної маржі по окремих активних операціях (позичковим, на ринку міжбанківських кредитів (МБК) і цінних паперів) дозволяє оцінити рентабельність напрямків роботи комерційного банку. [13]

1.3 Методика аналізу банківської діяльності

При проведенні аналізу банківської діяльності важливо використовувати таку методику, яка б найбільшою мірою сприяла його ефективності.

Під методикою варто розуміти сукупність способів, правил і заходів щодо найбільш доцільного виконання якої-небудь роботи. В аналізі банківської діяльності методика являє собою сукупність аналітичних способів і правил дослідження діяльності банку, спрямованих на дослідження різних об'єктів аналізу, що допомагають одержати найбільш повну оцінку про фінансову стійкість і прибутковість банку, що б бралося до уваги керівництвом банку при прийнятті управлінських рішень щодо вироблення подальшої політики розвитку банку.

Для одержання об'єктивних результатів, що реально служили б підвищенню ефективності функціонування банку, при аналізі банківської діяльності доцільно виділити такі етапи його проведення:

- на першому етапі уточнюються об'єкти, мета і задачі аналізу, складається план аналітичної роботи;

- на другому етапі розробляється система різних показників, за допомогою яких характеризується об'єкт аналізу;

- на третьому етапі збирається і готується до аналізу необхідна інформація (перевіряється її точність, приводиться в порівнянний вид і т.д.);

- на четвертому етапі проводиться порівняння фактичних результатів з показниками плану за звітний період, фактичними даними минулих років (періодів) з основними показниками банків-конкурентів і т.д.;

- на п'ятому етапі проводиться детальний аналіз зібраної інформації за допомогою різних методів аналізу банківської діяльності;

- на шостому етапі виявляються відхилення фактично отриманих результатів від планових або нормативних, а також причини таких відхилень і можливості по їхньому усуненню (або поліпшенню);

- на сьомому етапі на підставі результатів аналізу пропонуються рекомендації з удосконалення управління активно-пасивними операціями (зміна структури активів і пасивів з мінімальним рівнем різних банківських ризиків).

При проведенні аналізу банківської діяльності необхідно мати аналітичні матеріали, які б дозволили одержати достовірну, повну і всебічну інформацію про банк: його фінансове становище і результати його діяльності. Такою інформацією насамперед є: баланс банку і звіт про прибутки і збитки.

Баланс комерційного банку - це бухгалтерський баланс, у якому відображено стан власних і залучених коштів банку і їхнє розміщення в кредитні й інші активні операції. За даними балансу здійснюється контроль за формуванням і розміщенням грошових ресурсів, станом кредитних, розрахункових, касових та інших банківських операцій, включаючи операції з цінними паперами.

Баланси комерційних банків є головною частиною їхньої звітності, їхній аналіз дозволяє контролювати ліквідність банків, удосконалювати управління банківською діяльністю. Керівництво банків, використовуючи звіти інших банків, знайомиться зі станом їхніх справ при встановленні кореспондентських відносин, наданні кредитів і т.д.

Баланси банків будуються за уніфікованою формою. Ступінь деталізації операцій обмежена комерційною тайною, характерною для практики комерційних банків, працюючих в умовах конкуренції. Звичайно, у балансах не виділяються сумнівні і збиткові операції, страхові резерви, які використовуються для покриття цих операцій. Одночасно повинна бути забезпечена вірогідність і наочність балансу, з тим щоб не підірвати конкурентноздатності банків і довіри до них. [20]

Банківські баланси відносяться до засобів комерційної інформації, вони відповідають її основним вимогам: оперативності, конкретності, солідності. Оперативність банківського балансу виявляється у його щоденному складанні. Банківський баланс є джерелом конкретної інформації про наявність коштів і платоспроможності його клієнтів, кредитних ресурсів і їх розміщення, надійності та стійкості самого банку.

При складанні банківських балансів використовуються принципи групування операцій за економічно однорідними ознаками із ліквідністю статей що знижується по активу, та з ступенем затребування коштів по пасиву, що зменшується.

Рахунки номенклатури балансу банків поділяються на балансові і позабалансові. Балансові рахунки бувають пасивними й активними. Засоби на пасивних рахунках є ресурсами банку для кредитування і проведення інших банківських операцій. Заборгованість на активних рахунках показує використання (напрям) цих ресурсів. На пасивних рахунках відображаються: фонди банку, кошти підприємств, організацій, фізичних осіб, доходи державного бюджету, депозити, кошти в розрахунках, прибуток банку, кредиторська заборгованість, інші пасиви і залучені кошти, враховуючи суми рефінансування, отримані від інших банків. На активних рахунках враховуються: готівка в касах банку, короткострокові і довгострокові кредити, витрати державного бюджету, витрати на капітальні вкладення, дебіторська заборгованість, інші активні і відвернені кошти.

На позабалансових рахунках показується рух цінностей і документів, що надходять в установи банків на збереження, інкасо або на комісію. Сюди відносяться також знаки оплати державного збору, бланки строгої звітності, бланки акцій, акції за дорученням і на збереження, інші документи і цінності.

Відмінними рисами балансів комерційних банків є невелика питома вага власних коштів і перевага в пасиві короткострокових ресурсів. В умовах, коли законодавством передбачається визначене співвідношення між власними і залученими ресурсами, комерційні банки підтримують, як правило, власні кошти на мінімально припустимому рівні. При цьому основним джерелом покриття активних операцій виступають короткострокові ресурси. Питома вага капіталовкладень в активі комерційних банків невелика.

2. Аналіз витрат комерційного банку

2.1 Значення, завдання та інформаційне забезпечення аналізу витрат банку

Аналіз витрат комерційного банку здійснюється з метою визначення напрямків та можливостей збільшення його прибутку та підвищення рентабельності на основі ефективного-управління витратами. Отже, значення аналізу доходів та витрат полягає у тому, що він є необхідною умовою ефективного управління фінансовою діяльністю і може розглядатися як допоміжна функція системи управління витратами комерційного банку.

Завдання аналізу витрат визначаються його метою і місцем в системі управління діяльністю банку. Основними завданнями аналізу витрат комерційного банку є:

· оцінка виконання кошторису витрат;

· аналіз структури витрат;

· аналіз динаміки витрат в цілому, за складом та структурою;

· оцінка впливу факторів на утворення витрат в цілому та за видами;

· аналіз рівня витрат комерційного банку;

· визначення тенденцій зміни абсолютного обсягу, структури і рівня витрат за тривалий період;

· оцінка співвідношення доходів та витрат комерційного банку і визначення прибутку (збитку) комерційного банку до оподаткування. [9, c. 223-225]

Інформаційне забезпечення аналізу витрат формується відповідно до завдань, які належить вирішити. Побудова інформаційної бази аналізу витрат ґрунтується на класифікації економічної інформації за джерелами її утворення.

Правова інформація міститься у законах України, які регламентують діяльність банківської системи (наприклад, Закон України "Про банки і банківську діяльність"), а також у законах, що визначають загальні правові засади регулювання діяльності суб'єктів економічних відносин України (наприклад, Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств"). [2, 4]

Джерелом директивної інформації є постанови Кабінету Міністрів України, постанови і накази Міністерства фінансів України, Національного банку України, інших міністерств та відомств, виконання яких є обов'язковим для комерційних банків (наприклад, Інструкція НБУ "Про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків"). [3]

Нормативно-довідкова інформація міститься у збірках галузевих, відомчих, міжгалузевих нормативів, прейскурантах, каталогах, проспектах. Джерелами нормативно-правової інформації є також різноманітні рекомендації щодо організації і методики фінансового аналізу діяльності банків. Характерною рисою нормативно-довідкової інформації є її необов'язковий для застосування характер. Не зважаючи на це, у фінансовому аналізі доходів і витрат нормативно-довідкова інформація відіграє важливу роль: за її допомогою аналітик визначає оптимальний шлях вирішення завдань аналізу.

Фінансовий план комерційного банку є джерелом планової інформації щодо очікуваних витрат звітного періоду. Ця інформація застосовується як база порівняння фактичних показників з їх плановими значеннями для оцінки виконання плану витрат в цілому, за складом і структурою, а також при проведенні факторного аналізу витрат.

Основними джерелами облікової фактографічної інформації, яка характеризує витрати за певний період, є дані бухгалтерського та статистичного обліку та звітності.

Облікова бухгалтерська інформація отримується; методами суцільного безперервного спостереження, обов'язкового документування та систематизації на відповідних рахунках, На основі облікової інформації складаються форми бухгалтерської (фінансової) звітності. Витрати банку відображаються у Звіті про прибутки та збитки, який є складовою фінансового звіту комерційного банку.

За даними статистичного обліку складаються відповідні, форми статистичної звітності. У фінансовому аналізі витрат інформація, джерелом якої є статистичний облік, застосовується поряд з інформацією, що надходить з бухгалтерського обліку. Статистична інформація застосовується для дослідження окремих фінансово-господарських ситуацій, наслідком яких є суттєві відхилення здійснених витрат від очікуваних значень.

Інформаційна система управління витратами банка поєднує всі види економічної інформації, незалежно від джерела її утворення.

2.2 Загальний аналіз витрат

Для забезпечення фінансово-господарської діяльності комерційні банки здійснюють відповідні витрати, обсяг та структура яких залежить від обсягів та вартості витрачених у процесі діяльності трудових, матеріальних і фінансових ресурсів.

Так само, як і доходи, витрати - необхідна умова отримання прибутку. Без здійснення відповідних витрат неможлива діяльність, навіть існування комерційного банку. Але на відміну від доходів, збільшення яких потенційно збільшує прибуток, вплив на прибуток витрат носить зворотній характер. Тому метою аналізу витрат є їх мінімізація на основі ефективного використання ресурсів комерційного банку.

Аналіз витрат здійснюється за двома напрямками: 1) загальний аналіз витрат банку та 2) факторний аналіз витрат банку.

В основі загального аналізу витрат лежить, їх групування за однією або кількома класифікаційними ознаками. При цьому, бажано обрати таку систему групування, яка дозволила б виділити в окремі групи найбільш суттєві витрати банку. Згідно з класифікацією, запропонованою для складання Звіту про прибутки та збитки, витрати банку поділяються на наступні групи:

· процентні витрати;

· комісійні витрати;

· адміністративні витрати;

· витрати на персонал;

· витрати на безнадійні та сумнівні борги;

· непередбачені витрати.

У загальному аналізі витрат застосовуються методи вертикального та горизонтального економічного аналізу (Додаток 1, таблиця 1). [9, c. 241-242]

Загальна оцінка динаміки витрат має здійснюватись у порівнянні зі зміною доходів банку. Тільки за цієї умови можна визначити рівень управління витратами. Ефективне управління витратами передбачає забезпечення випереджаючих темпів приросту доходів порівняно з темпами проросту витрат. Тому, оцінюючи динаміку витрат, необхідно порівняти середній темп приросту витрат з середнім темпом приросту доходів. Якщо відбувається перевищення приросту доходів над витратами можна вважати ознакою стабілізації структури доходів і витрат, що за інших різних умов свідчить про виважену політику управління доходами і витратами банку.

Проте, розглядаючи динаміку витрат за напрямками утворення, необхідно пам'ятати, що досить часто зменшення їх абсолютного розміру свідчить про скорочення обсягу активних операцій, на забезпечення яких витрачено відповідні кошти. Тому, зважаючи на зменшення загального обсягу витрат звітного року на 3329,3 тис. грн. порівняно з попереднім роком, не слід поспішати з позитивною оцінкою. Остаточну оцінку можна скласти тільки за результатами факторного аналізу, який дозволить визначити чинники скорочення витрат.

Досліджуючи темпи приросту окремих видів витрат, можна визначити пріоритети, яких дотримувалось керівництво банку в управлінні його діяльністю у звітному році. Дослідження динаміки витрат на здійснення торговельних операцій потребує вивчення причин, що зумовили високий темп їх приросту у звітному році.

Виходячи з того, що торгівля цінними паперами, валютою, іншими фінансовими інструментами за значимістю поступається процентним операціям, операціям з цінними паперами і, навіть, комісійним операціям, які мають здійснювати комерційні банки як суб'єкти фінансового ринку доцільність приросту торговельних витрат на 401,54 % викликає сумнів.

Разом з тим, у звітному році комерційні банки потрапили у скрутну економічну ситуацію, яка призвела до уповільнення темпу приросту процентних активів порівняно з середнім темпом приросту активів банку. Пошук альтернативних шляхів підтримання доходності та прибутковості банку призвів до суттєвих зрушень в активах і, як наслідок до зміни структури витрат.

Для визначення доцільності політики управління витратами банку необхідно розглянути динаміку коефіцієнтів витратовіддачі за різними видами доходних активів, обчислених як відношення відповідних доходів до витрат, що обумовлюють їх отримання (табл. 2.).

Дані таблиці 2 свідчать про позитивні тенденції зміни коефіцієнтів витратовіддачі: загальні зміни призвели до підвищення витратовіддачі на 0,407 (1,449 - 1,042). Це означає, що внаслідок здійсненних змін у звітному році на кожну гривню витрат отримано на 40,7 коп. більше, ніж у попередньому. Дещо несподіваним є суттєве зниження торговельних операцій. Скоріше за все, це наслідок кон'юнктурних змін на фондовому та валютному ринках, які не були заздалегідь передбачені керівництвом банку. Проте, навіть після зниження витратовіддачі торговельних операцій більше ніж у 4 рази, цей показник залишається дуже високим і заслуговує на позитивну оцінку.

Таблиця 2

Динаміка коефіцієнтів витратовіддачі

Показник	Звітний рік	Попередній рік	+/-
1	2	3	4
Загальний коефіцієнт витратовіддачі	1,449	1,042	0,407
Коефіцієнти віддачі: · процентних витрат · комісійних витрат · витрат на здійснення операцій	1,068 3,661 77,545	0,858 1,243 322,562	0,210 2,418 245,017

Отже, у сфері здійснення банківських операцій політика управління витратами може бути визнана доцільною та ефективною.

Деяке збільшення адміністративних витрат при зниженні витрат персонал не викликає занепокоєння: зростання цих витрат при загальному збільшенні доходів свідчить про дотримання банком досить жорстокої економії у витрачанні коштів на власні функціональні потреби.

Підвищення питомої ваги відрахувань до резервів є наслідком активної політики банку у галузі залучення платних коштів. Збільшення процентних (платних) зобов'язань, зростання їх питомої ваги у пасивах банку Має призводити до адекватного зростання відрахувань до резервів.

До інших витрат належать витрати на аудит, маркетинг та рекламу, сплачені банком штрафи та пені. Ці витрати бажано вивчати окремо за кожним видом. Високий темп приросту цих витрат у звітному році спостерігається на фоні низької питомої ваги 0,51 % у загальних витратах і тому не може вплинути на загальну позитивну оцінку динаміки витрат.

Завершуючи загальний аналіз витрат обчислюють рівень витрат по відношенню до середніх залишків активів банку, визначених згідно з балансом, і оцінюють його динаміку. При загальному зростанні витрат, що свідчить, перш за все, про розширення обсягів діяльності банку, рівень витрат повинен мати тенденцію до повільного зниження.

Рівень витрат У_В може обчислюватись, виходячи із загального їх обсягу або за кожним видом витрат окремо, за формулою:

(4)

де В - витрати банку, грн.,

А - середні залишки активів банку (або залишки активів на кінець періоду), грн.

Приклад. Загальні витрати комерційного банку складають 30778,4 тис. грн., а залишки активів на кінець періоду 1230,2 тис. грн., тоді:

Тенденція зниження рівня витрат, яка відповідає нормальному розвитку банку (див. Додаток 1, таблиця 1), обумовлена тим, що збільшення обсягу діяльності банку до певного рівня супроводжується зростанням тільки умовно-змінних витрат, а умовно-постійні витрати при цьому залишаються незмінними. Саме це сприяє уповільненню темпу приросту обсягу витрат порівняно з темпом приросту активів банку. [9, c. 241-245]

2.3 Факторний аналіз витрат

Операційні витрати комерційного банку складають процентні витрати, витрати на здійснення операцій з цінними паперами, іноземною валютою, комісію за отримані банком послуги та деякі інші витрати на здійснення банківських операцій.

Основною складовою операційних витрат є процентні витрати, які спрямовуються на забезпечення операцій комерційного банку щодо залучення фінансових ресурсів.

Відповідно до джерел утворення залучені кошти комерційних банків поділяються на дві категорії:

· депозити, до яких належать кошти на рахунках юридичних і фізичних осіб та депозитні сертифікати

· позики у вигляді отриманих банком кредитів та у вигляді випущених банком боргових зобов'язань.

За використання коштів банки сплачують власникам коштів певний доход у вигляді процентів на вкладений капітал. Ці процентні виплати визначають вартість залучених банком коштів. Тобто вартість залучених банком коштів і є процентними витратами комерційного банку. Процентні витрати складають основну частину всіх витрат банку. У деяких банках вони досягають 80 і більше процентів загальних витрат. Саме тому дослідженню процентних витрат приділяється особлива увага.

Загальна сума процентних витрат за певний період дорівнює сумі процентів, сплачених за кожним конкретним вкладом, рахунком або випущеним банком борговим зобов'язанням:

(5)

де В - процентні витрати банку, грн.;

Sj - обсяг залучених коштів із джерела "j" грн.;

qj - норма плати за використання коштів з j-го джерела, %;

j - вид джерела залучених коштів;

n - кількість джерел залучених коштів.

Приклад. Обсяг залучених коштів із джерела 1 становить 431 тис. грн., джерела 2 - 117 тис. грн. Норма плати за використання коштів з 1-го джерела 10 %, 2-го - 7 %.

У фінансовій практиці вартість фінансових ресурсів визначається у вигляді ефективних процентних ставок (i), які обчислюються аналогічно до ефективних ставок простих процентів, що використовуються в аналізі доходності операцій:

або (6)

де q - ставка процентів за період нарахування, %;

К - кількість днів у році;

t - тривалість операції, днів;

m - кількість нарахувань процентів за рік.

Ефективна процентна ставка дозволяє врахувати при аналізі строк, протягом якого використовується позиковий капітал.

Виходячи з того, що ставка процентів (q) представляє собою відношення витрат (В) до суми залучених за даною угодою коштів (S), ставку “q” для даної угоди можна обчислити за формулою:

або (7)

На основі останнього рівняння можна визначити вартість залучених коштів за кожною угодою та оцінити процентні витрати в цілому як суму витрат за кожною угодою щодо залучення коштів:

 та (8)

де j - порядковий номер зобов'язання (угоди) банку.

Якщо банк залучає кошти у вигляді кредитів, їх відносна вартість визначається річною, ставкою процентів (i). Знаючи відносну вартість окремих операцій банку, пов'язаних із залученням коштів, можна обчислити середню відносну вартість залучених коштів (i):

(9)

де В_річні - річна сума процентних витрат, грн.;

З_платні - середні залишки на рахунках залучених банком платних коштів, грн.

Приклад. Комерційний банк отримав міжбанківський кредит на суму 1000 тис. грн., терміном 180 днів за ставкою 18%.

Сума процентних витрат за даною угодою складає:

Виходячи з цього, річна ефективна ставка процентів дорівнює 36 %:

За умови, що витрати банку на залучення коштів визначаються з використанням облікової ставки; (наприклад, при випуску дисконтних депозитних сертифікатів), сума витрат обчислюється за формулою:

(10)

де В_{j(дисконт)} - сума процентних витрат за дисконтним депозитним сертифікатом (сума дисконту), грн.;

n - термін від моменту обліку до дати погашення, років

d - річна облікова ставка (ставка дисконту), %;

S - сума, яка має бути сплачена за грошовим зобов'язанням, грн.

Виходячи з цього, ефективна річна ставка (рівень витрат банку) за даною операцією буде дорівнювати:

(11)

де Р - ціна продажу дисконтного сертифіката, яка визначається шляхом дисконтування його номінальної вартості (S), грн.

Здійснюючи відповідні перетворення, отримаємо:

(12)

Приклад. Банк випустив депозитні сертифікати на загальну суму 500 тис. грн. терміном 3 місяці з нарахуванням процентів за ставкою 40 % річних. При погашенні сертифікатів сума процентних витрат банку за використання коштів, залучених шляхом випуску даних сертифікатів, складає:

Виходячи з цього, можна обчислити продажну вартість дисконтних сертифікатів та рівень витрат банку за даною операцією (ефективну річну ставку процентів):

тобто

Процентні витрати комерційного банку досліджують у рамках загального аналізу витрати а також за окремими операціями, які призводять до утворення процентних витрат, або за групами аналогічних операцій. Загальний аналіз процентних витрат передбачає їх групування за видами депозитів і позик, за терміном їх надання, за умовами виплати процентів тощо. При цьому може обчислюватись не тільки сума і питома вага окремих видів витрат, але й ефективна річна ставка в цілому за процентними витратами і за кожною групою витрат.

Встановлення причин зміни процентних витрат передбачає використання факторного аналізу.

Факторний аналіз процентних витрат може здійснюватися за конкретними видами витрат з урахуванням умов залучення коштів. У цьому випадку можна використовувати наступні факторні моделі.

Для залучення кредитних ресурсів:

або (13)

Для дисконтних сертифікатів:

або (14)

Оскільки ці рівняння відображають функціональний зв'язок між факторами і результатами для дослідження кількісного впливу факторів на результат, застосовують методи детермінованого факторного аналізу.

За умови, якщо аналітика задовольнить узагальнена оцінка впливу факторів на зміну обсягу процентних витрат, для аналізу доцільно застосовувати двофакторну мультиплікативну модель:

(15)

де З - середні залишки (або залишки на кінець періоду) на рахунках пасиву балансу, де обліковуються зобов'язання банку, грн.

L_B - середньозважена процентна ставка, що сплачується банком за використання залучених коштів, %.

На завершення факторного аналізу необхідно визначити, за рахунок яких операцій зросли процентні витрати, і обрати шляхи їх зниження у майбутньому.

Факторний аналіз процентних витрат здійснюється аналогічно до факторного аналізу процентного доходу і складається з наступних етапів;

1. Побудова детермінованої двофакторної мультиплікативної моделі, яка відображає зв'язок процентних витрат (В) з залишками зобов'язань (З) і середньозваженою процентною ставкою (L_B), що сплачується банком за використання залучених позикових коштів (15).

2. Визначення абсолютної зміни процентних витрат у звітному періоді ():

(16)

де В₁, В₀ - відповідно процентні витрати звітного і попереднього періодів, тис. грн.

3. Оцінка кількісного впливу чинників на зміну процентних витрат:

(17)

(18)

де , - абсолютна зміна процентних витрат внаслідок зміни відповідних чинників: величини зобов'язань (З) і середньозваженої процентної ставки (LB), тис. грн.;

, - абсолютна зміна у звітному періоді чинників, що обумовлюють зміну процентних витрат;

, середньозважена процентна ставка, що сплачувалась банком за використання залучених позикових коштів у попередньому році, у вигляді десяткового дробу;



- величина зобов'язані банка на кінець звітного року, тис. грн.

4. Оцінка сукупного впливу чинників на зміну процентних витрат:

(19)

Результати факторного аналізу процентних витрат комерційного банку узагальнено у табл. 3.

Таблиця 3

Розрахунок впливу чинників на зміну процентних витрат комерційного банку

Показник	Умовне позначення	Звітній рік	Попередній рік	Абсолютне відхилення
				Всього	У тому числі внаслідок впливу чинників
					З	LB
Показники фінансової звітності: Процентні витрати, тис. грн. Зобов'язання на кінець року, тис. грн.	В З	15145,2 77326,3	17539,8 80827,0	-2394,6 -3500,7	-759,7 *	-1634,9 *
Розрахунковий показник: Середньозважена процентна ставка за зобов'язаннями банка ц вигляді десяткового дробу	LB	0,195861	0,217004	-0,021143	*	*

Дані табл. 3. свідчать про те, що зменшення величини процентних витрат є наслідком скорочення зобов'язань банка і зниження вартості позикових коштів. Якщо зменшення вартості позикових коштів с безумовно позитивним чинником, який спричиняє зменшення процентних витрат на одиницю зобов'язань банка, то доцільність скорочення обсягу зобов'язань потребує обґрунтування на тій підставі, що це може стати причиною зменшення фінансового потенціалу банку і негативно вплинути на обсяг його діяльності. У даному випадку цього не сталося, тому що банк суттєво збільшив власний капітал.

За даними факторного аналізу приймають рішення щодо зміни структури відповідних пасивів з метою зниження процентних витрат шляхом;

· зміни структури депозитів за термінами залучення;

· зміни структури депозитів за групами клієнтів банку;

· зменшення питомої ваги платних ресурсів у сукупних пасивах на основі підвищення частки власних коштів банку;

· зміни структури і обсягу зобов'язань за термінами, залучення та умовами позики. Аналогічно обчислюється вплив факторів на витрати за операціями з цінними паперами, які сплачуються банком у вигляді процентів (дивідендів). Для визначення впливу на обсяг витрат застосовується факторна модель:

(21)

де S_N - вартість цінних паперів за номіналом, грн.

Узагальнений факторний аналіз здійснюється за даними Балансу і Звіту про прибутки і збитки на основі моделі:

(22)

де В - витрати на здійснення операцій з цінними паперами; грн.;

З - залишки на рахунках пасиву балансу, на яких обліковуються цінні папери, грн.;

L_B - середньозважена процентна ставка, яку банк сплачує за цінними паперами, %. [9, c. 245-253]

Середньозважена процентна ставка за зобов'язаннями банка обчислюється як відношення процентних витрат до величини зобов'язань, обчисленої згідно з балансом на кінець періоду.

Обчислення здійснюється методами детермінованого факторного аналізу.

Факторний аналіз витрат на сплату комісії за отримані послуги здійснюється окремо за кожним видом послуг, факторами першого порядку, що визначають суму комісійних витрат, є обсяг наданих послуг даного виду та їх вартість у розрахунку на одиницю послуг.

Витрати на забезпечення функціонування банку, амортизаційні відрахування на відновлення основних засобів, господарські витрати тощо за своїм складом дуже близькі до витрат підприємств невиробничої сфери. Вони поділяються на матеріальні та прирівняні до них і трудові витрати.

На обсяг матеріальних витрат впливають такі фактори, як кількість використаних матеріальних ресурсів, та ціни на одиницю кожного виду ресурсів, вартість основних засобів та норми амортизації, обсяг робіт і послуг, виконаних сторонніми організаціями та ціни і тарифи на ці роботи та послуги.

Трудові витрати залежать від чисельності працівників банку, їх кваліфікаційної та посадової структури, рівня окладів та ставок заробітної плати тощо. При аналізі витрат на забезпечення функціонування банку окремо досліджуються витрати на утримання апарату управління.

Методика аналізу витрат на забезпечення функціонування банку аналогічна до методик, які застосовуються для аналізу витрат підприємств невиробничої сфери. Зазвичай такі методики поєднують прийоми загального і факторного аналізу.

ВИСНОВКИ

Розглядаючи тему курсової роботи “Організація витрат комерційного банку” ми намагались вивчити і проаналізувати теоретичні аспекти і прослідкувати їх практичне застосування.

Керуючись у роботі нормативними та інструктивними матеріалами, ми прагнули як найповніше виявити різні тенденції і спрогнозувати на майбутнє діяльність банку.

У першому розділі розглянуто теоретичні аспекти формування витрат комерційного банку. У другому розділі ми провели аналіз витрат, їх динаміку, а також проаналізували їх структуру.

Проаналізувавши витрати комерційного банку, динаміку абсолютних й відносних показників (у цілому і за групами витрат), можна виділити основні причини зміни їхнього рівня, щоб прийняти необхідні управлінські рішення для їх зниження та зробити наступні висновки:

1) для забезпечення фінансово-господарської діяльності комерційні банки здійснюють відповідні витрати, обсяг та структура яких залежить від обсягів та вартості витрачених у процесі діяльності трудових, матеріальних і фінансових ресурсів;

2) для визначення надійності (стабільності) комерційного банку, перш за все, аналізують його доходи і витрати, які являються основними показниками результативності фінансової діяльності банку. Адже, чим більшими є доходи і меншими витрати - тим більшим є прибуток банку і, звісно, більш стабільнішим є банк;

3) витрати - необхідна умова отримання прибутку. Без здійснення відповідних витрат неможлива діяльність, навіть існування комерційного банку;

4) тенденція зниження рівня витрат, яка відповідає нормальному розвитку банку, обумовлена тим, що збільшення обсягу діяльності банку до певного рівня супроводжується зростанням тільки умовно-змінних витрат, а умовно-постійні витрати при цьому залишаються незмінними. Саме це сприяє уповільненню темпу приросту обсягу витрат порівняно з темпом приросту активів банку;

5) зменшення величини процентних витрат є наслідком скорочення зобов'язань банка і зниження вартості позикових коштів. Якщо зменшення вартості позикових коштів є безумовно позитивним чинником, який спричиняє зменшення процентних витрат на одиницю зобов'язань банка, то доцільність скорочення обсягу зобов'язань потребує обґрунтування на тій підставі, що це може стати причиною зменшення фінансового потенціалу банку і негативно вплинути на обсяг його діяльності;

6) оскільки банки України, та і взагалі кредитні установи, працюють у сфері ризику, то тут важко планувати і прогнозувати конкретно на певні періоди. Завдяки проведеному аналізу легше буде передбачити, які фактори можуть вплинути на розмір витрат і можливо уникнути негативного впливу деяких факторів на кінцевий результат діяльності банку - прибуток.

Для українських банків зараз актуально забезпечити ринкову дисципліну. Дотримання її має бути обов'язкове всіма суб'єктами ринку. Адже тільки діючи за правилами, які встановлено, можливо стабілізувати банківську діяльність і сприяти економічному зростанню. Адже банки - “кровоносні судини” економічного організму.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України від 28.06.1996 р.

2. Закон України "Про банки і банківську діяльність" від 07.12.2000 р.

3. Інструкція НБУ "Про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків" від 20.05.1999 р.

4. Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994 р.