Банківська система України

Вступ

Актуальність даної теми полягає в тому, що вона дозволяє розібратися з проблемою розвитку комерційних банків як складової фінансової банківської системи України та економічного зростання взагалі. Адже саме через фінансову систему здійснюється процес акумуляції фінансових ресурсів суспільства і забезпечується їх найефективніше і раціональне використання. Звідси походить провідна роль таких фінансових інститутів у суспільстві як комерційні банки. Сьогодні вони здатні запропонувати клієнту до 500 видів різноманітних банківських продуктів та послуг. Онією з найважливіших функцій системи комерційних банків є управління грошовим обігом у країні, а також здатність „робити гроші”- розширювати кредитні ресурси народного господарства, через що їх часто називають „фабриками кредиту”, а також різноманітні послуги у вигляді надання гарантій, доручень, консультацій, управління майном тощо.

Мета цієї роботи - дослідити діяльність комерційних банків в ринковій економіці, дати визначення банку як унікального явища економічного життя, проаналізувати структуру банківської систми яка виконує функції „кровоносної системи” економіки дати оцінку їх впливу на формування ринкової соціально-орієнтованої економіки в Україні і показати переспективи розвитку.

Об'єктом дослідження є саме комерційні банки, а предметом - операції,які вони виконують, їх функції, значення в економіці країни, а також проблеми їх розвитку і удосконалення.

Основною теоретичною базою, яка була використана при дослідженні діяльності банків стали: Банківська енциклопедія. Під редакцією А.М. Мороза, Мороз А.М. „Основи банківської справи”, Аржетвін С.М. „ Перші 10 років банківської справи в Україні”, Савлу М.І. „ Вступ до банківської справи”.

Результати дослідження викладені у двох розділах. Перший розділ називається „ Комерційні банки як складова банківської ситеми країни” в свою чергу поділяється на 4 підрозділи. Перший підрозділ „Історія розвитку комерційних банків”, де власне, описується зародження і розвиток банків у стародавні часи. У другому - „Сутність банківської системи і комерційних банків”, мова йде про банківську систему, її структуру і функції, а також розглядається суть банку з погляду різних організацій і види банків за притаманними їм ознаками. Третій підрозділ має назву „ Операції комерційних банків”. В ньому мова йде про ті опенрації банків, які вони можуть надавати, маючи той чи інший дозвіл НБУ, а також докладно про основні операції, які дозволяють банкам зберігати клієнтів і залишатись рентабельними навіть при надто несприятливій господарській кон`юнктурі. У четвертому підрозділі описуються основні функції комерціїних банків, завдяки яким створюється той фундамент, на якому базується робота банку і банківської системи в цілому.

Другий розділ - „Розвиток комерційних банків в Україні” складається з двох підрозділів. Перший з них називається „Зародження банків і розвиток за роки незалежності”. В ньому мова йде про банківську справу в нашій країні починаючи з першої половини ХІХ сторіччя, а також також формування сучасної банківської системи України, який було поділено на 4 етапи. Другий підрозділ - проблеми вдосконалення комерційних банків, де описуються основні завдання успішного входження України в завершальний етап перехідного періоду з добре підготовленою банківською системою, а також необхідні заходи, для розвязання цих завдань.

1. Комерційні банки як складова банківської системи країни

1.1 Історія розвитку банків

Історія не лишила достатньо повних відомостей про те, коли виникли банки, які операції виконували, що впливало на їх розвиток. На думку ряду авторів, банк як особлива інституція товарного господарства виник не у зв`язку з розвитком товарно-грошових відносин на ранніх стадіях товарного господарства, а тільки тоді, коли з`явилася потреба в мережі спеціальних установ, які б регулювали заплутаний грошовий обіг і проводили кредитні операції. Інші вказують на більш ранні темпи виникнення банків. На їх думку, ті з`явилися ще за античного і феодального господарства, коли виникла потреба в посередниках при здійснені платежів. Таким чином , уявлення про час виникнення банківських установ розтягується майже на дві тисячі років.

Етимологія слова „банк” сягає до французького слова „banque” та італійського „banca”. Ці слова відповідно означають „скриня” та „лавка” і описують дві основні функції , які виконували банки, „скриня” вказує функцію збереження, оскільки вона є місцем, де зберігається щось цінне. В Італії у ХІІ сторіччі слово „banca” означало стіл, прилавок або робоче місце. Такі столи встановлювали на майданах, де відбувалася жвава торгівля товарами. Торгівля велася з використанням різних монет, що карбувалися як державами, так і містами й навіть окремими особами. У цих умовах потрібні були спеціалісти, які б зналися на монетах, що були в обігу, могли б оцінити і дати пораду при їхньому обміні. Коли врахувати, що у десятому сторіччі Італія була центром світової торгівлі, куди стікалися товари і гроші з різних країн, то стане зрозумілим, чому банкіри виявилися неодмінними учасниками торгових операцій, а їхні „банки-столи” набували все більшого поширення. Подібні міняйли зі своїми особливими „столами” були в Стародавній Греції і Стародавньому Римі.

За свідченням істориків, перші банківські операції виконували як окремі особи, так і деякі церковні установи, що концентрували значні кошти. Злодії ставилися з повагою до вівтарів і не грабували їх. Вклади, недоторканість яких гарантувалася поважним ставленням до релігії зробили знамениті грецькі храми (Дельфійський, Делоський, Самоський, Ефейський) водночас і своєрідними банківськими установами. У храмі Артемиди в Ефесі концентрувалися вклади з малоазійського узбережжя, а в храмі Аполона в Дельфах- вільні кошти всієї європейської Греції.

Перші банкіри незабаром зрозуміли, що накопичені ними величезні грошові багацтва лежать без руху, в той час як від них можна було б одержувати істотну користь, віддаючи їх у тимчасове користування або відкриваючи самостійні торгівельні і ремісничі підприємства. Надання позик супроводжувалося стягненням високих відсотків, рівень яких доходив до 36% річних.

Разом із кредитними операціями давніх банків поступово знайшли розвиток і розрахунки з обслуговування вкладників. Розрахунки проводилися за допомогою так званого переносу коштів з однієї таблиці на іншу. Кожен вкладник банку мав свою таблицю з позначенням його імені ( тобто рахунок у сучасному розумінні). Кошти з таблиці одного вкладника переносили на таблицю іншого, створюючи найпростіші форми безготівкових розрахунків. При цьому спочатку було необхідне особисте усне розпорядження клієнта про перерахування коштів, проте пізніше з`явилися письмові накази, які полегшували і прискорювали взємні платежі.

Зручності, створювані банками немогли не привернути увагу ділових людей.Поступово банківська клієнтура розширювалася. Банки, у свою чергу, стали виконувати функції довірителів в укладанні договорів між клієнтами, стали виступати посередниками в торгових угодах. Для полегшення розрахунків стародавні банки випускали навіть банківські квитки (лат.hudu-гуду), що були в обігу нарівні з повноцінними грошима.Перший банк у сучасному його розумінні виник в Італії у 1407 році (Banca di San Ucorgio) в Генуї. Джерела сучасної банківської справи треба шукати у діяльності середньовічних міняйл Північної Італії.

1.2 Сутність банківської системи і комерційних банків

Сучасний стан розвитку економіки України потребує постійної уваги до банківської системи в цілому і комерційних банків зокрема, проведення політики, спрямованої на створення сприятливих умов для їх стабільного та ефективного функціонування. Ця потреба обумовлюється тим, що банківська система України - одна з найважливіших і невідємних структур ринкової економіки і є одним з основних чинників політики економічного зростання. Адже через неї здійснюється процес акумуляції фінансових ресурсів суспільства і забезпечуєтся їх найефективніше і раціональне використання.

Банківська система - законодавчо визначена, чітко структорована сукупність фінансових посередниківгрошового ринку, які займаються банківською діяльністю.

Банківська система виникає не внаслідок механічного поєднання окремих банків, а будується по заздалегідь виробленій концепції, в межах якої відводиться місце кожного виду банків і кожному окремому банку.

В такому тлумаченні банківська система не включає небанківські фінансові інститути грошового ринку. Цим вона помітно відрізняється від кредитної системи. До складу останньої включають всіх посередників грошового ринку - як банківських, так і небанківських. Необхідність, формування банківської системи, як особливої структури, визначається двома групами причин:

пов`язаних з необхідністю здійснення суспільного нагляду і регулювання банківської діяльності, узгодження комерційних інтересів окремих банків з загальносуспільними інтересами - забезпеченням сталості грошей і стабільної роботи всіх банків;

пов`язаних зфункціонуванням грошового ринку, забезпеченням збалансованості попиту і пропозиції на грошовому ринку і в кожному його секторі.

За своєю структурою банківські системи різних країн істотно відрізняються. Разом з тим є ряд ознак, які властиві всім банківським системам, що функціонують в ринковій єкономіці. Це, перш за все, дворівнева побудова.

Центральний Банк. 1-й рівень
Комерційні банки. 2-й рівень

Рис.1 Схема банківської системи.

На першому рівні знаходиться один банк (або декілька банків, об`єднаних спільними цілями і завданнями). Такій установі надається статус Центрального банку. Законом визначено підзвітність Національного банку України (НБУ) безпосередньо Верховній Раді України. На нього покладається відповідальність за вирішення макроекономічних завдань в грошово-кредитній сфері.

Його основними функціями є:

грошово-кредитне регулювання економіки;

емісія валюти країни і забезпечення обігу;

контроль за діяльність кредитних установ;

акумуляція і зберігання резервів кредитних установ;

кредитування комерційних банків;

кредитно-розрахункове обслуговування уряду;

зберігання та проведення операцій із золотовалютними запасами і резервами.

На другому рівні банківської системи знаходяться решта банків, які в Україні прийнято називати комерційними банками. На відміну від центрального комерційні банки покликані обслуговувати економічні суб`єкти - учасників грошового обігу: фірми, сімейні господарства, державні структури. Через ці банки система обслуговує господарство відповідно до задач, що випливають з грошово-кредитної політики центрального банку. Тому комерційні банки можна розглядати як фундамент всієї банківської системи вершиною якої є центральний банк.

Вони утворюються як акціонерні товариства або на пайових засадах і є кредитними установами універсального характеру. Їх часто називають „фінансовими універмагами”. Питання про те,що таке банк, не є таким простим, як це здається на перший погляд. Кажуть, що банк - це сховище грошей. Але таке життєве тлумачення банку не тільки не розкриває його суті, а й приховує його дійсне призначення в народному господарстві. Тому необхідно докладніше роздивитися те, з чого складається дійсна сутність банку. Банк як установа або організація є найбільш масовим уявленням про банк. Слід відмітити, що він хоча і виконує суспільну місію і є суспільною організацією, але історично був справою приватної особи і лише потім рорзвитком банківської справи, особливо в сучасних умовах господарування, перетворився у великі, середні та малі об`єднання. В уявленні про банк як установу він асоціюється із службовою конторою, із апаратом управління. В СРСР , як і в інших соціалістичних країнах, протягом декількох десятиліть існували банки тільки державного походження, тому стала необхідна радикальна ломка їх зв`язків клієнтами, розвиток комерційних, а не дерективних відносин між ними. Тільки завдяки цьому відношення між банком та підрпиємствами набувають справжній економічний характер, а банк стає базисом. Логічною є трактовка суті банку не як організації, а як підприємства. Саме так він характеризується в деяких радянських публікаціях. Банк визначається не як підприємство взагалі, а як капіталістичне підприємство, не просто банк, а капіталістичний банк. Як будь-яке підприємство, банк є самостійним господарюючим субєктом, має права юридичної особи, виробляє та реалізовує продукт, виконує послуги, діє на принципах госпрозрахунку. Мало чим відрізняються і завдання банку як підприємства - він вирішує питання, які пов`язані із задоволенням суспільних потреб у своєму продукті та послугах, ізреалізацією на основі отриманого прибутку соціальних та економічних інтересів як членів його колективу, так і інтересів власника майна банку. Банк може здійснювати будь-які види господарської діяльності, якщо вони не суперечать закрнам країни та випливають із статуту банку. Як і будь-яке підприємство, банк повинен мати спеціальний дозвіл. Банк як торгівельне підприємство. Разом з тим банк як підприємство має свою специфіку, його діяльність відрізняється від діяльності інших підприємств. На відміну від промисловості, сільського господарства, будівництва, транспорту і зв`язку банки діють у сфері обміну, а не виробництва. Банки дійсно „купують” ресурси, „продають”, функціонують у сфері перерозподілу, сприяють обміну товарами. Вони мають своїх „продавців”, сховища, „товарний запас”. Їх схожість має зовнішній характер, тому що банк торгує не товарами,а особливим продуктом. Функціонування банку у сфері обміну породжує ще й інші уявлення про його сутність. Іноді банк характеризується як посередницька організація. Основою для цього є особливе периливання ресурсів, які тимчасово осідають у одних і вимагають застосування у інших. Банк - це і кредитор, і позичальник, і посередник між юридичними і фізичними особами, і посередник у грошових розрахунках, в цих якостях він розкриває свою суть. Банк - це особливе явище господарського життя.

Банки як агенти біржі можуть самостійно організовувати біржові операції, виконувати операції по торгівлі цінними паперами. Торгівля цінними паперами є частиною банківських операції, але не головною, бо досить відмінна від банківської справи. Банк як кредитне підприємство. Кредт - це відношення між кредитором і позичальником з приводу зворотнього руху вартості, що позичається. На відміну від кредиту банк - це одна із сторін відносин, яка хоча і може одночасно виступати в якості кредиту і в якості позичальника, однак в кожний даний момент при окремій угоді виступає або в якості кредитора або в якості позичальника.Банк - це наслідок розвитку кредиту. На основі грошових та кредитних відносин з`явилося таке унікальне утворення, як банк, який в цілому можна визначити, як систему особливих підприємств, продуктом яких є кредитна та емісійна справа. Головним в сутності банку, його основою є організація грошово-кредитного процесу та імітування грошових знаків. Але вони не обмежені централізовано виданими інструкціями з кредитування та проведення інших операції, проводять кредитну політику на свій страх і ризик, що сприяє оперативному впливу банків на економіку. Однак це не означає, що комерційні банки діють безконрольно. Щоб обмежити створення великої кількості „слабких” банків, які можуть легко банкротувати і викликати „ланцюгову реакцію банкруцтв” серед своїх клієнтів, держави встановлюють досить високі квоти на їх статутний капітал.

За розміром статутного капіталу банки можна поділити так:

малі банки зі статутним капіталом до 5 млн.євро;

середні - зі статутним капіталом від 5 до 10 млн.євро;

великі - зі статутним капіталом від 10 до 30 млн.євро;

найбільші зі статутним капіталом понад 30 млн.євро.

Безумовно, лідером за цим критерієм є „Аваль”. Решта із найбільших за обсягом активів входять до групи великих за розміром статутного капіталу. Усього в цій групі було 13 банків. Залежно від величини активів усі банки поділяються на чотири групи:

малі банки з активом до 50 млн. грн;

середні з активами від 50 млн.грн до 100 млн.грн;

великі з активами від 100 млн.грн до 1 млрд.грн;

найбільші з активами понад 1 млрд.грн.

За секторами ринку, на яких функціонують банківські установи, усі банки можна поділити на:

міжнародні, працюють як в Україні так і за її межами;

міжрегіональні, які здійснюють свою діяльність на території всієї України;

регіональні, що обслуговують клієнтів одного регіону.

Більшість комерційних банків, що функціонують на банківському ринку України, є регіональними. Причому значна частина таких банків (понад 50%) сконцентровані в Києві та Київській області, а також в областях що вважаються індустріально розвинутими(Дніпропетровська, Донецька, Запоріжська, Харківська - понад 20%).

За формою власності комерційні банки можуть бути:

унітарними - заснованими на принципах єдиновладдя. Такі мають єдиного власника в особі держави чи приватної особи.;

з колективною формою власності.

Нині в Україні функціонують два унітарні банки з державною формою власності Державний ощадний банк України (Ощадбанк) та Державний експортно - імпортний банк України ( Укрексімбанк). Статутні капітали цих банків сформовано за рахунок бюджетних коштів.

За організаційно - правовою формою діяльності банки можуть створюватися як;

акціонерні товариства відкритого і закритого типів (акціонерні банки);

товариства з обмеженою відповідальністю (пайові банки);

кооперативи (кооперативні банки).

Акціонерні банки формують свій капітал за рахунок об`єднання індивідуальних капіталів засновників шляхом випуску і розміщення акцій банку. Причому всі емітовані акції мають бути іменними, оскільки банки за чинним законодавством не мають права на випуск акцій на предявника. Власником капіталу є акціонерне товариство, тобто банк. Акціонери не мають права вимагати в банку поверненя своїх внесків. Саме тому акціонерні банки вважаються більш стійкими і надійними.

Пайові банки формують свій капітал за рахунок грошових внесків (пайів) у статутний капітал. При цьому за кожним із учасників зберігається право власності на його частку капіталу, тобто банк не є власником цього капіталу. Пайові банки в Україні створюються на принципах товариств з обмеженою відповідальністю, в яких ( участь кожного учасника обмежена розміром його внеску в статутний капітал банку).

Кооперативні банки в Україні створюються за територіальним принципом: місцеві та центральний кооперативні банки. До особливостей створення та функціонування місцевих кооперативних банків слід віднести:

законодавче обмеження кількості учасників 50-ма особами;

кожен учасник банку має право лише одного голосу;

клієнтами кооперативного банку можуть бути тільки його учасники.

Залежно від діапазону операцій які здійснюють учасники банківські системи розрізняють:

універсальні банки, які виконують широкий спектр операцій та надають різноманітні послуги своїм клієнтам;

спеціалізовані банки, які у своїй діяльності орієнтуються за:

клієнтською спеціалізацією;

галузевою спеціалізацією;

функціональною спеціалізацією - невелике коло послуг для більшості своїх клієнтів.

За функціональною спеціалізацією розрізняють:

інвестиційні та іноваційні, що спеціалізуються на акумуляції тимчасово вільних грошових коштів на тривалі строки і надання довгострокових кредитів;

ощадні банки спеціалізуються на кредитуванні населення за рахунок залучення невеликих строкових депозитів;

іпотечні здійснюють кредитні операції на тривалий строк під заставу нерухомості;

облікові і депозитні банки історично спеціалізуються на короткострокових депозитних і кредитних операціях. Представником банку з вираженою функціональною спеціалізацією в Україні є Ощадбанк, у пасиві якого близько 90% - це кошти фізичних осіб. Законом України „ Про банки і банківську діяльність” заборонена спеціалізація інших комерційних банків на залучення вкладів від фізичних осіб. Частка цих депозитів не повинна перевищувати 5% капіталу банку. Розвиток банків, товарного виробництва і обороту історично йшов паралельно і тісно переплітався. При цьому банки, проводячи грошові розрахунки і кредитуючи господарство, виступаючи посередниками у перерозподілі капіталів, істотно підвищують загальну ефективність виробництва, сприяють зростанню продуктивності суспільної праці. Банки являють собою невідємну рису сучасного грошового господарства, їх діяльність тісно пов`язана з потребою відтворення. Знаходячись в центрі економічного життя, обслуговуючи інтереси виробників, банки опосередковують зв`язки між промисловістю і торгівлею, сільським господарством та населенням. Виникнувши як альтернатива державним банківським структурам, комерційні банки стали, по суті, першою сферою економіки, де реально йде її демонополізація, поступово починає діяти конкуренція, гроші і кредит набувають ринкового змісту.Завдяки операціям, які здійснюють комерційні банки вони є невідємною і основною частиноюсучасного грошового господарства.

1.3 Операції комерційних банків

Банк може здійснювати операції, передбачені Законом „Про банки і банківську діяльність”, Стаття 3, Статутом банку.

Сьогодні комерційний банк може запропонувати до 200 видів різноманітних банківських продуктів і послуг. Широка диверсифікація операцій дозволяє банкам зберігати свою платоспроможність при несприятливих умовах на ринку. Але далеко не всі банківські операції повсякденно присутні і використовуються в практиці конкретного банківського закладу ( наприклад, виконання міжнародних розрахунків чи трастові операції). Але є певний базовий набір, без якого банк не може існувати і нориально функціонувати. До таких операцій, що конструюють діяльність банку відносяться:

Прийом вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних осіб.

Відкриття та ведення поточних рахунків і банків кореспондентів, переказ грошових коштів з цих рахунків за допомогою платіжних інструментів та зарахування коштів на них.

Розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.

Систематичне виконання зазначених функцій і створює той фундамент, на якому базується робота банку. Вони володіють унікальною спроможністю створювати засоби платежу, що використовуються в господарстві для організації товарного обігу і розрахунків. Спроможність комерційних банків збільшувати і зменшувати депозити і грошову масу широко використовується ценральним банком, який через систему обов`язкових резервів керує динамікою кредиту. Крім виконання базових функцій, банки пропонують клієнтам безліч інших фінансових послуг:

Операції з валютними цінностями.

Емісію власних цінних паперів.

Організацію купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів.

Операції на ринку цінних паперів від свого імені (включаючи андеррайтинг).

Надання гарантій доручень та інших зобов`язань від третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі.

Придбання прав вимоги на виконання зобов`язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог та прийом платежів(факторинг).

Лізинг.

Послуги з відповідального зберігання та надання в оренду сейфів для зберігання цінностей і документів.

Випуск, купівлю, продаж, обслуговування чеків, векселів та інших оборотних платіжних інструментів.

Випуск банківських платіжних карток і здійснення операцій з використання цих карток.

Надання консультаційних та інформаційних послуг щодо їх операцій.

Операції приймання вкладів (депозитів) від юридичних та фізичних осіб, відкриття та ведення поточних рахунків, розміщення залучених коштів належать виключно до банківських операції, здійснювати які в сукупності дозволяється тільки юридичним особам, що мають банківську ліцензію. Інші юридичні особи мають право здійснювати тільки дві останні операції на підставі ліцензії на здійснення окремих банківських операцій, а інші операції та угоди, передбачені цією статтею, можуть здвійснювати у порядку, визначеному законами України.

За умови отримання письмового дозволу Національного банку України банки також мають право на такі операції:

1.Здійснення інвестицій у статутні фонди та акції інших юридичних осіб.

2.Здійснення випуску, обігу, погашеня державної та інших грошових лотерей.

3. Перевезення валютних цінностей та інкасацію коштів.

4.Операції за дорученням клієнтів або від свого імені:

* з інструментами грошового ринку;

* з інструментами, що базуються на обмінних курсах та відсотках з фінансовими ф`ючерсами та опціонами.

5.Довірче управління коштами та цінними паперами за договорами з юридичними та фізичними особами.

6.Депозитарну діяльність і діяльність із ведення реєстрів власників іменних цінних паперів.

Комерційні банки самостійно встановлюють відсоткові ставки та комісійну винагороду за свої операції.

Коло операції, які може виконувати сучасний універсальний банк наведено на схемі 2.

Усі банківські операції відображаються окремими статтями в балансі комерційного банку. Залежно від того, в якій частині балансу вони обслуговуються, їх прийнято поділяти на пасиви та активи. Пасивні операції - це операції з мобілізації ресурсів комерційного банку. Ресурси комбанків - це сукупність грошей, що перебувають у його розпорядженні і використовуються для виконання певних операції. Існують власні ресурси - статутні, резервні фонди для забезпечення фінансової стабільності діяльності банку, він страхує інтереси вкладників та кредиторів. Поділяються на основні та додаткові (загальні резерви за активними операціями і поточними доходами). Статутний фонд при відкритому АТ формується від передплати на акції, в закритому - через перерозподіл акцій між засновниками. Резервний фонд покриває збитки, оплата дивідендів - це стійкість комбанку. Його рівень 50% від статутного фонду. Існують спеціальні фонди для розвитку банку за рахунок прибутку. Пасиви банку можна розділити на дві великі групи:

банківський капітал;

залучені кошти.

Залучені ресурси - кошти на поточних, депозитних та інших рахунках клієнтів, які розміщуються на активах з метою отримання прибутку чи забезпечення ліквідності банку. Поділяються на депозитні: 1) до запитання - на поточному рахунку клієнта для розрахунку по господарських операціях, контокорентні рахунки - поточні рахунки з комісією; 2) строкові розміщені кошти в банку на строк від 1 місяця, не здійснюють поточні платежі. Це найкращий вид депозиту під %. Та не депозитні (позичені) кошти - залучені кошти, як міжбанківські кредити, кредити НБУ, операції з ЦП, тощо для підтримки поточної ліквідності. Міжбанківський кредит - розміщення вільних ресурсів в інших банках, % ставка нижча ніж за кредитами господарствам і пов`язана з обліковою ставкою НБУ. Так пасивні операції комбанків полягають у формуванні власної і залученої ресурсної бази, на підставі і за рахунок якої здійснюються активні операції. Активні операції - діяльність із використанням власного капіталу, залучених коштів для одержання прибутку при розподілі ризиків і підтриманні ліквідності.

Поділяються позичальниками на сектор прямого та непрямого фінансування. Саме у секторі непрямого фінансування з`являється третій економічний суб`єкт - фінансовий посередник, а їх діяльність з акумуляції вільного грошового капіталу та розміщення його серед позичальників-витратників називається фінансовим посередництвом. Вони базуються на одному фінансовому ринку з одним суб`єктом - вільними грошовими коштами. Основні фінансові посередники - банки та небанківські фінансово-кредитні установи. Загальне для них: 1) всі фін. посередники працюють у секторі непрямого фінансування; 2) вони акумулюють кошти та розміщують їх в доходні активи від свого імені, створюючи власні зобов`язання та вимоги, як позичальник банк створює свої зобов`язання перед вкладниками; 3) прибуток фінансових посередників формується як різниця між доходами від розміщення акумулюючих грошових коштів та витратами, які пов`язані з їх залученням. Відмінність: 1) банки нетільки акумулюють тимчасові вільні кошти, а й самі створюють гроші в процесі депозитно-кредитної діяльності, а установи - тільки акумулюють; 2) банки здійснюють розрахунок обслуговування всіх інших фінансово-кредитних посередників, тому можуть використовувати їх вільні кошти.

1.4 Функції комерційних банків

Комерційні банки - головна ланка дворівневої банківської системи. Систематичне виконання зазначених нижче функцій і створює той фундамент, на якому базується робота банку і банківської системи в цілому. І хоч виконання кожного виду операцій сконцентровано в спеціальних відділах банку, вони переплітаються між собою, створюючи потужну базу розвитку фінансової системи країни.

управління грошовим обігом;

забезпечення платіжного механізму;

акумуляція зощаджень;

надання кредиту;

фінансування зовнішньої торгівлі;

довірчі операції;

зберігання цінностей;

консультування і надання інформації.

Однією з важливих функцій банку є посередництво в кредиті, яке здійснюється шляхом перерозподілу коштів, що тимчасово вивільняються в процесі кругообігу фондів підприємств і грошових доходів приватних осіб. Головним критерієм перерозподілу ресурсів виступає прибутковість їх використання позичальником. Плата за віддані і отримані в борг засоби формується під впливом попиту та пропозиції. У результаті досягається вільне переміщення фінансових ресурсів у господарстві, що відповідає ринковому типу відносин. Значення посередницької функції комерційних банків для успішного розвитку економіки полягає в тому, що вони зменшують ступінь ризику і невизначеності в економічній системі. Банки залучають засоби, що можуть бути віддані у позику, відповідно до потреб позичальників і на основі широкої диверсифікованості своїх активів знижують сукупні ризики власників грошей, розміщених у банку.

Друга найважливіша функція комерційних банків - стимулювання нагромаджень у господарстві. Адже виступаючи на фінансовому ринку з попитом на кредитні ресурси, банки повинні не тільки максимально мобілізувати наявні в господарстві заощадження, а й формувати ефективні стимули до нагромадження засобів, що в свою чергу формуються на основі гнучкої депозитної політики комерційних банків. Створенню гарантій надійності розміщення накопичених ресурсів служить формування фонду страхування активів банківських установ, депозитів у комерційних банках. Поряд із страхуванням депозитів важливе значення для вкладників має доступність інформації про діяльність банків і про надані ними гарантії.

Третя функція банків - посередництво в платежах між окремими самостійними суб`єктами. Платіжний механізм - структура економіки, що здійснює „обмін речовин” у господарській системі[2.24]. Методи платежу поділяються на готівкові та безготівкові. У великому обороті домінують безготівкові платежі і розрахунки. Існує велика різноманітність видів безготівкових розрахунків: переказний вексель, банківська трата, простий вексель, чек. Комп`ютерна революція мала великий вплив на характер і технологію грошових розрахунків.

Розвиток одержали дві ситеми автоматизованих розрахунків; „роздрібні” системи електронних розрахунків і міжбанківські системи перекладу засобів. У США в даний час мається чотири системи роздрібних платежів: автоматичні розрахункові палати, що виконують функції розрахункових палат, але паперові носії замінені магнітними, на яких на яких вони мають формат, зручний для швидкісної обробки на ЕОМ; банківські автомати, які дозволяють виконувати операції:

зняття грошей з поточного чи ощадного рахунків в банку;

одержання позики в межах відкритого ліміту;

депонування грошей на рахунку з одержанням депозитної квитанції;

одержання інформації про стан рахунку клієнта в банку;

переказ коштів з одного рахунку на інший;

обмін іноземних банкнот на місцеву валюту;

термінали в торгових точках, щоб здійснювати оплату повсякденних покупок;

банківське обслуговування вдома - переспективний елемент розрахунків - комплекс послуг по наданню клієнтам банку фінансової інформації, а також здійснення з їх ініціативи банківських угод з передачею інформації за наявності персонального комп`ютера.

Також банки володіють унікальною спроможністю створювати засоби платежу, що використовуються в господарстві для організації товарного обігу і розрахунків. Спроможність комерційних банків збільшувати і зменшувати депозити і грошову масу широко використовується центральним банком, через систему обов`язкових резервів управляє динамікою кредиту.

У зв`язку з формуванням фондового ринку добре розвивається посередництво в операціях з цінними паперами. Банки мають право виступати як інвестиційні інститути, що можуть здійснювати діяльність на ринку цінних паперів як посередника; інвестиційного консультанта; інвестиційної компанії й інвестиційного фонду. Виступаючи у ролі фінансового брокера, банки виконують посередницькі функції при купівлі-продажі цінних паперів за рахунок і за дорученням клієнта. Інвестиційний портфель банку контролюється законом. Це означає, що держава встановлює норму відсотка, відповідно до якої визначена частина (до 90%) повинна складатися з цінних паперів держави, інша - часток підприємств. Банки купують тільки висококласні папери відповідно до оцінки кредитними агенствами зв`язаного з ними ризику. Як інвестиційний консультант банк робить консультаційні послуги своїм клієнтам із приводу випуску і обертання цінних паперів. Якщо банк бере на себе роль інвестиційної компанії, то він займається організацією випуску цінних паперів і видачею гарантій по їх розміщенню на користь третьої особи; купівлею-продажем цінних паперів від свого імені і за свій рахунок, у тому числі шляхом котирування цінних паперів, тобто повідомляє на визначені цінні папери „ ціни продавця” і „ціни покупця”, по яких він зобов`язується їх продавати і купувати.

Лізинг і факторинг - форма фінансування довгострокової оренди дорогого устаткування. Відповідно до договору про лізинг орендар одержує в довгострокове користування устаткування за умови внесення періодичних платежів власнику устаткування. Ставки по лізингу розраховуються виходячи з витрат виробництва, відсотків, податків. Факторинг . Банк-фактор купує вимоги якої-небуть компанії і потім сам одержує платежі по них. В операції факторингу є три учасники: фактор, первісний кредитор і боржник, що одержує від клієнта товари з відстрочкою платежу. Фактор веде всю бухгалтерію, бере на себе обов`язки про попередження боржника про платежі, виконує інкасацію вимог, а також несе весь ризик, пов`язаний з повним і своєчасним надходженням платежів. Витрати клієнта складаються з комісійного і факторського збору, що складається з відсотків за наданий аванс і прибутків авансової компанії.

Трастові операції. Багато банків приймають на себе функції довіренного обличчя і виконують у цій ролі різноманітні операції для своїх індивідуальних і корпоративних клієнтів. Деякі банки не виконують ніяких інших функцій, крім трастової. Є три основні категорії трастових послуг для фізичних осіб:

розпорядження майном після смерті власника;

керування майном на довірчій основі і піклування;

агентські функції.

Вирішальну роль в функціонуванні системи відіграють комерційні банки в трансформаційній функції. Вона включає декілька напрямків.

трансформацію ризиків: банки можуть звести ризики своїх вкладників та акціонерів до мінімуму за допомогою диверсифікації активних операцій; створення резервів; диверсифікації % ставок в залежності від ризиковості кредитів; страхування депозитів, тощо.

трансформацію строків: мобілізація значних обсягів короткострокових коштів і їх поповнення, з чого одержують можливість їх частину спрямувати в довгострокові позики та інші довготривалі активи.

трансформацію капіталу: мобілізуючи великі обсяги дрібних вкладів, банки одержують можливість акумулювати великі маси капіталу для реалізації масштабних проектів.

просторову трансформацію: акумулювання ресурсів з багатьох регіонів і з інших країн, спрямовуючи на фінансування проектів одного регіону, однієї країни, одного об`єкту, що полегшує балансування попиту і пропозиції на грошовому ринку у будь-якому місці світового ринку.

Однією з важливих функцій банків є їх здатність „робити гроші” - розширювати кредитні ресурси народного господарства. Банки називають „фабриками кредиту”. Надаючи позики під боргові зобов`язання своїх клієнтів (забезпечені товарно-матеріальними цінностями, що не є грішми) банк зараховує їх на рахунок позичальників і тим створює можливість надходження в обіг нових сум грошей. Отже дуже важлива роль в економіці країни належить кожному окремому банку, а ще важливіша роль належить всій банківській системі.

2. Розвиток комерційних банків в Україні

2.1 Зародження банків і їх розвиток за роки незалежності

Починаючи з першої половини ХІХ сторіччя, в Україні стали здійснюватися банківські операції і використовуватися широкі форми кредитування, що насамперед було пов`язано із розвитком ярмаркової торгівлі. Значним банківським центром, що здійснював операції на ярмарках, став Бердичів. Через свої 8 банківських домів він мав зв`язки з банківськими домами Петербурга, Москви, Варшави, Одеси. Основні операції бердичівські банкіри здійснювали на Контрактовому ярмарку в Києві. У 1835-1844рр. вони завезли туди 500-600 тис. руб. сріблом, а в 1845-1849рр. - понад 1млн.руб,[9.98-100].

Кредитно-розрахункові установи поступово ставали невідємною частиною господарського життя України. Їх значення у дореформенний період (1861р.) полягало в підтримці поміщицьких господарств. Дворянський банк та інші кредитні установи („сохранниє казны”, „ приказы общественного призрения”) давали позики під заставу маєтків, а держава тримала у своїх руках монополію на використання грошових накопичень. Все це не відповідало інтересам індустріального розвитку країни. Тому з припиненням видачі позик під заставу маєтків (1859р.) почалася ліквідація кредитних установ. Проте, створюючи нову банківську систему, царський уряд не хотів втратити керівних позиції у банківсько-кредитній справі. Державному банку, заснованому в 1860р., були крім права здійснювати звичайні комерційні операції й інші важливі функції, через що разом Міністерство фінансів і Державний банк мав вирішальний вплив на діяльність інших банків. Створення індустріальної банківської системи в Україні почалося саме із заснування контор державного банку Російської імперії. У 1896р., кредитно-банківська мережа в українських губерніях виглядала так: Держбанк мав три контори (Київ, Одеса і Харків) та 14 відділень. При повітових казначействах і відділеннях держбанку діяли 66 позиково-ощадних кас, що відігравали велику роль у мобілізації дрібних заощаджень населення. В ощадкасах при поштово-телеграфних установах м.Києва значилося 7 284 вкладники, на рахунках яких було 0,84 млн.рубів. Загалом на території України напередодні революції 1917-1921рр. була створена широка мережа кредитно-банківських установ з багаторівневою структурою, що охоплювала всі галузі аграрно-індустріальної економіки регіону і була міцно інтегрована в загальноімперську грошово-кредитну систему, а через неї і в європейську. Вона забезпечувала нормальний рух товарів, грошей і кредитних ресурсів, хоча за своєю могутністю значно поступалася аналогічним системам індустріальних та індустріально-аграрних країн Західної Європи. До середини 1920-х років кредитно-банківська мережа України склалася кількісно і якісно. Український кредитний капітал, як і раніше, концентрувався в системі сільськогосподарської, промислової і споживчої кооперації, у сфері приватновласницької позикової справи. Реальна ліквідація залишків автономії української кредитної справи розпочалася на межі 20-30-х років, коли внаслідок заборони приватного підприємництва в промисловості, транспорті й торгівлі припинили існування товариства взаємного кредиту[8.129-135].

До другої половини 60-х років Україна не мала у своєму розпорядженні автономної кредитно-банківської системи. Тут діяли філії Держбанку СРСР, Будбанку СРСР і трудові ощадкаси. З січня 1989р. в республіці починається створення комерційних і кооперативних банків. На 20 червня 1990р. на території України було офіційно за реєстровано 25 банків (17 акціонерних комерційних і 8 кооперативних). Вони були розміщені вкрай нерівномірно й оперували обмеженими капіталами. Самі банки містилися в Києві, на Західній Україні, Південно-Східній Україні і в Криму.

Розвиток сучасної банківської системи незалежної України розпочався з 20 березня 1991 року. Тоді був прийнятий перший Закон України „Про банки і банківську діяльність”. У формуванні сучасної банківської системи України можна виділити кілька етапів:

І етап - 1991-1992 роки: процеси перереєстрації та реорганізації;

З 2 жовтня 1991 року Національний банк починає переєстровувати комерційні банки України, що були зареєстровані ще держбанком СРСР.

Починається витіснення „міністерського” капіталу - частку капіталу, вкладеного у комерційні банки різними державними установами ринковим капіталом спільних та малих підприємств, акціонерних товариств.

Державні „Промінвестбанк”, „Агропромбанк”, „Укрсоцбанк” акціонуються під тиском головних менеджерів та основних клієнтів.

І І етап - 1992-1993 роки: бурхливе винекнення банків „Другої хвилі”.

На цьому етапі на бюджетних та позабюджетних фондах, диверсифікації пасивів із числа діючих банків та внесків підприемств (через скриту форму кредитів) виникає низка комерційних банків. На 07.01.93р. їх було 134. Закономірністю цього етапу було те, що у комерційних банках спостерігалося подальше зменшення частки „міністерського” капіталу, що було спричинено постановою Кабінету Міністрів „Про передачу міністерських пакетів акцій на управління до Міністерства фінансів України”. Цією постановою передбачалося, що Міністерство фінансів України буде одержувачем дивідендів по акціях, що належать державним підприємствам, та прийматиме участь в управлінні банками. Саме на цьому етапі спостерігалося масове народження дрібних малопотужних „кишенькових” банків, капітал яких часто становив суму, що не перевищувала вартості трикімнатної квартири. Ці банки непогано зростали на гіперінфляції, примітивно експлуатуючи цей зовнішній фактор.

І І І етап - 1994-1996 роки: перші банкрутства.

Активізація роботи Національного банку України з побудови чіткої системи регулювання діяльності комерційних банків співпала у часі із призупиненням інфляційних процесів, які були, як зазначено вище, основним джерелом безбідного існування цілої низки комерційних банків. Ці банки не були готові до більш жорсткого контролю зі сторони НБУ, до змін кон`юнктури фінансового ринку, до управління банківськими процесами з середини, і це поставило їх на межу банкрутства. Багатьом з них не вдалося втриматися на цій межі: 1994 року збанкрутувало та було ліквідовано 11 банків; 1995 року - ще 20 банків-банкрутів, серед яких були найбільші комерційні банки - „ІНКО”, „Відродження”, „Економбанк”, „Лісбанк”; 1996 року прямими банкрутами стали 45 банків, а ще 60 опинилися у стані прихованого банкрутства[1.58-61].

IV етап 1996-2001 роки початок стабілізації банківської систем.На цьому етапі було введено в обіг національну грошову одиницю „гривню”.Цей етап характеризується посиленням контролюючої і наглядової ролі Національного банку України за діяльністю всіх комерційних банків. В цей період відбувається поступове нарощування капіталу банками. Поступово збільшуються об`єми залучення грошових коштів від населення, збільшується кредитний портфель банків. З переходом до ринку після одержання незалежності України склад кредиторів та позичальників змінився. Основні кредитори - державні та комбанки. Позичальники - приватні та колективні підприємства, державна власність, приватні підприємці, громадяни. Комбанки від кредитування окремих об`єктів перейшли до суб`єктів, дбаючи про свої доходи і повернення кредиту, на покриття дефіциту оборотного капіталу підприємців. У 1991 р. Законами України було легалізовано комерційний кредит, вексельний обіг, який здійснювався до Женевської вексельної конвенції. У 1993 р. затвердили порядок проведення банками операцій з векселями, де визначалося , що комерційний кредит може надаватися і з оформленням векселів. 1994- процес монополізації кредиту, зосередження його в руках великих українських банків. Це привело до використання кредиту в інтересах угрупувань, які здійснювали контроль над іншими банками. Із-за дефіциту кредитних ресурсів банки надавали короткострокові кредити переважно в сфері обігу. В 1995 після випуску облігації внутрішньої державної позики обсягу набув державний кредит. Основними умовами було: високий дохід на облігації, зарахування сум за рахунок резервів комбанків, звільнення від податку на прибуток тощо. Але з погіршенням умов, грошовий оборот через зміну пропозиції грошей (формування готівки та депозиту - додаткові резерви, позички комбанкам, купування ЦП) і зміни ціни на гр. - рівень % ставки[1.102-108]. ЦБ поєднуються риси банківської установи і державного органу управління. Вони використовують кредитування, операції з ЦБ тощо як інструменти управління грошовим ринком, керуючись державними інтересами та законодавством. За правовим статусом ЦБ - самостійно юридична особа, його майно відокремлюється від майна держави, може ним розпоряджатися як власник. Внаслідок інтернаціоналізації фінансових ринків, банки стикаються зі змінами кон`юнктури ринків не тільки національних, але і світових, що ще більш ускладнює управління банківським портфелем. В умовах ринкової економіки можливість залучення додаткових ресурсів для банків однозначно зумовлено мірою їх фінансової стійкості. Зростає зацікавленість в якості фінансового становища банку з боку його клієнтів і власників. Фінансова стабільність банку стає питанням його виживання, оскіліки банкрутство в умовах ринку виступає вірогідним результатом фінансової діяльності нарівні з іншими можливостями. Надійність банку стає першочерговим запитанням на сьогодняшній день. За останні декілька років баніквська система України потерпіла глобальні зміни. Стався різкий перехід від централізованої до дворівневої комерційної системи, в якій чітко розмежовані функції центрального та комерційних банків. Але в сучасній банківській системі комерційні банки складають первинну ланку, тому їх ефективному існуванню має приділятися першочергова увага.

2.2 Проблеми вдосконалення комерційних банків

Нині в Україні на понад 50 міліонів населення приходиться трохи більше двохсот банків, що в 20-25 разів нижче ніж в розвинутих країнах світу. Отже, з метою всебічного зміцнення банківської системи, забезпечення її ефективної підтримки з боку держави необхідно розглядати питання не лише якісного, але й кількісного розвитку банківської системи України.

Кількісний розвиток комерційних банків відбувається під впливом економічних процесів, а не шляхом пряиого втручання державних органів управління. Держава має стимулювати розвиток власної банківської системи, інакше з`являться можливості винекнення монополізації на фінансово-кредитному ринку, а на місце вітчизняних банків прийдуть іноземні. Щоб Україна успішно увійшла в завершальний етап перехідного періоду з добре підготовленою банківською системою, здатною розвязувати нові, надзвичайно складні завдання реструктуризації економіки, необхідно вже сьогодні вирішення мінімум трьох завдань:

прискорити зростання економічного потенціалу банків, нагромадження їхнього власного капіталу, звільнити їхні баланси від безнадійних боргів державних підприємств;

захистити банки від втручання з боку державних структур, яке не відповідає вимогам чинного банківського законодавства, створити надійну систему страхування банківських депозитів, сприяти формуванню високої довіри до банків з боку юридичних та фізичних осіб;

створити дієву законодавчо-правову базу діяльності банків, яка забезпечила б їм умови для надійного захисту від усіх видів ризиків та вдосконалення високої стабільності їх роботи.

Враховуючи вище викладене потрібно вжити ряд заходів. По-перше, необхідно створити систему швидкого реагування на винекнення банківського ризику (щоденна оцінка стану банківської системи, можливість своєчасно оцінити фінансовий стан будь-яких банків України за допомогою офіційної методики оцінки стану банку на основі його звітної статистики). По-друге, потрібно розробити і прийняти закон про банкрутство й ліквідацію банку (злиття, продаж загалом або частинами).

Для захисту вкладів громадян потрібно створити міжбанківський фонд обов`язкового страхування банківських вкладів фізичних осіб, який матиме статус юридичної особи. Необхідно створити дієвий механізм застави майна, для чого: вдосконалити процедуру реалізації майна; звільнити від ПДВ та податку на прибуток частину коштів (у розмірі неповернутої суми кредиту), одержаних від реалізації майна.

Оскільки пріорітетним напрямком у роботі банків є кредитування економіки, переспективи орзвитку банківської системи переглядаються лише за умови зниження простроченої заборгованості за позичками банків.

Висновки

Дослідження, проведене за темою „Комерційні банки: функції і роль в економіці.” дозволяє зробити наступні висновки.

По-перше, історики й досі не дійшли згоди про час появи банків, бо на думку ряду авторів[13.95-97], банк як особлива інституція товарного господарства виник коли з`явилася потреба в мережі спеціальних установ, які б регулювали заплутаний грошовий обіг і проводили кредитні операції, а інші вважають, що ті з`явилися ще за античного і феодального господарства, коли виникла потреба в посередниках при здійсненні платежів. Перший банк у сучасному його розумінні виник в Італії у 1407 році (Banca di San Ucorgio) в Генуї. Отже, банки були багато сторіч тому, ефективно розвиваються зараз і будуть існувати ще дуже довго, як невід`ємна частина суспільства.

По-друге, в кожнії країні існує банківська система, яка є однією з найважливіших і невід`ємних структур ринкової економіки і одним з основних чинників політики економічного зростання. Це законодавчо визначена, чітко структурована сукупність фінансових посередників грошового ринку, які займаються банківською діяльністю, що будується по заздалегіть виробленій концепції, в межах якої відводиться місце кожному виду банків і кожному окремому банку. Її існування пов`язане з необхідністю здійснення суспільного нагляду і регулювання банківської діяльності, узгодження комерційних інтересів окремих банків з загальносуспільними інтересами - забезпеченням сталості грошей і стабільної роботи усіх банків, а також забезпеченням збалансованості попиту і пропозиції на грошовому ринку. Банківська система має дворівневу побудову, на першому рівні знаходиться Центральний банк, а на другому рівні знаходиться решта банків, які в Україні прийнято називати комерційними.

По-третє, можна чітко визначити, що таке сучасний комерційний банк: це автономне, економічно самостійне, незалежне комерційне підприємство, яке функціонує за умов партнерських взаємовідносин з клієнтами в межах державного контролю з боку органів банківського нагляду. Вони утворюються як акціонерні товариства або на пайових засадах і є кредитними установами універсального характеру. Їх чосто називають „фінансовими універмагами”. Вони пов`язані з усіма сферами та фазами відтворення, мають широкі права і базують свою діяльність на двох постулатах - ризику та прибутку. Банк - це і кредитор і позичальник, і посередник між юридичними і фізичними особами, і посередник в грошових розрахунках, організація грошово-кредитного процесу та імітування грошових знаків, в цих якостях він розкриває свою суть.