Фiнансово-кредитна дiяльнiсть комерцiйних банкiв на ринку цiнних паперiв

83

Зміст

Вступ

Розділ І. Фінансово-кредитна діяльність комерційних банків на ринку цінних паперів

1.1 Класифікація операцій комерційних банків із цінними паперами

1.2 Формування резервів для покриття збитків від інвестиційної діяльності

1.3 Операції комерційних банків з векселями

Розділ ІІ. Аналіз операцій комерційного банку з цінними паперами

2.1 Економіко-організаційна характеристика Промінвестбанку

2.2 Цінні папери у портфелі банку

2.3 Фактори ризику і втрат від інвестиційних операцій

Розділ ІІІ. Перспективи розвитку фінансово-кредитних операцій з цінними паперами в Україні

3.1 Основні проблеми державного регулювання ринку цінних паперів

3.2 Діяльність управління з цінними паперами

Висновки

Література

Вступ

Актуальність досліджуваної магістерської роботи. Утвердження державності, самостійності країни неможливе поза її економічним розвитком. В його основу покладено виробництво, процеси якого відбуваються у складній взаємодії з фінансовим сектором. У нових умовах господарювання, коли слід чітко визначитися з подальшими діями щодо реорганізації економіки України, важливо чітко уявляти, що саме і як потрібно реформувати. До особливих сфер соціально-економічного життя належить фінансовий ринок, незмінним елементом у структурі якого є ринок цінних паперів.

Ринок цінних паперів почав формуватися і розвиватися в Україні нещодавно. Перехід до ринкових відносин, формування в країні нових механізмів управління та регулювання економіки, початок і розвиток приватизації, водночас складне економічне і фінансове становище -- усі ці та багато інших чинників вплинули на становлення цілісного, високоліквідного, ефективного і справедливого ринку цінних паперів, регульованого державою та інтегрованого у світові фондові ринки. Отож, і маємо, як негативні його ознаки, низько ліквідні цінні папери українських підприємств, слабку довіру до держави, низьку ефективність взаємодії в його межах. З іншого боку, фондовий ринок України дозволив тим підприємствам, які бажають працювати, залучити додаткові кошти на розвиток, створити сучасну структуру власності на фінансові активи в країні, надати процесам реформування більш стійкого й динамічного характеру.

Активними інституційними учасниками ринку цінних паперів є банки. Вони здійснюють операції з різними видами цінних паперів -- пайовими, борговими, похідними (фінансовими інструментами) і в різних сегментах ринку -- первинному і вторинному, біржовому і позабіржовому, ринку державних і корпоративних цінних паперів, внутрішньому, міжнародному і глобальному.

Діяльність банків на ринку цінних паперів багатогранна. Вони виступають у ролі емітентів, інвесторів, фінансових посередників та інфраструктурних учасників ринку, займаються непрофесійною і професійною діяльністю з цінними паперами.

Емісійна діяльність банків полягає у випуску власних цінних паперів з метою залучення коштів для формування і поповнення статутного капіталу, а також з метою тимчасового залучення ресурсів для проведення окремих банківських операцій, фінансування певних програм чи напрямів діяльності. Випуск банком цінних паперів відбивається у пасивних операціях банків.

Інвестиційна діяльність банків передбачає вкладення коштів у цінні папери від свого імені і за свій рахунок. Метою інвестиційної діяльності є передусім отримання прибутку. Банки, як правило, -- активні інвестори на ринку державних цінних паперів, що стосується ролі банків на ринку корпоративних цінних паперів, то є істотні розбіжності в законодавстві різних країн.

Вище сказане обумовлює актуальність і вибір теми магістерського дослідження.

Ступінь опрацювання проблеми. Фінансово-кредитна діяльність міжнародних банків з цінними паперами відображено в працях багатьох вчених: Адекенов Т.М. (14), Кочетков В. Н. (32), Берзон Н. И.(33), Ефремов И. А.(42), Киселев В. В. (48), Кшдрацька Л М (49), Дзюблюк О.В.(40), Белых Л. П. (31), Гавальда К.(36), Иванов В. М. (44);

Не вирішені раніше частини проблеми. Створення розвинутого, інформаційного, прозорого, відкритого та високо ліквідного українського фондового ринку, інтегрованого в міжнародні ринки цінних паперів, та одночасне вдосконалення форм і методів його регулювання, принципів роботи на ньому з метою захисту інтересів інвесторів, держави і суспільства.

Метою магістерської роботи є:

- розкриття економічної природи цінних паперів і операцій комерційних банків з цінними паперами;

- обґрунтування механізму операцій з цінними паперами як складової управлінського процесу;

- характеристика організаційного забезпечення операцій з цінними паперами;

- дослідження методології оцінки ефективності операцій з цінними паперами;

- пропозиції за результатами дослідження щодо перспектив розвитку фінансово-кредитних операцій з цінними паперами.

Об'єктом дослідження є операції комерційних банків з цінними паперами.

Предметом дослідження виступають економічні відносини, що виникають в процесі здійсненням операцій комерційних банків з цінними паперами в умовах ринкової економіки.

Теоретичною і методологічною основою магістерського дослідження будуть слугувати теоретичні дослідження вітчизняних та зарубіжних економістів щодо здійснення операцій з цінними паперами, законодавчі та нормативні акти, які регулюють організацію здійснення операцій з цінними паперами.

Оперативно і в повному обсязі зібрати теоретичний і практичний матеріал, узагальнити його та систематизувати допомогло оволодіння основними методами дослідження: спостереження, експериментування, бесіди, метод порівняльного аналізу та інші.

Наукова новизна магістерської роботи полягає у самостійній розробці проблем обґрунтуванні та практичному вирішенні питань пов'язаних з фінансово - кредитними операціями , а також вирішення проблем удосконалення регулювання ринку цінних паперів. В процесі дослідження отримано такі результати:

- визначено класифікацію операцій з цінними паперами;

- проаналізовано операції банків з цінними паперами:

- визначено основні критерії які необхідні для покращення державного регулювання цінних паперів.

Практичне значення отриманих результатів полягає у тому що вони можуть бути використані при фінансово - кредитної операціях банків з цінними паперами.

Структурно магістерська робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку літератури. Загальний обсяг роботи - 90 сторінок. В роботі розміщено 4 графіки, 1 таблиця, 1 рисунок, список використаної літератури 58 найменувань

Перший розділ (27 сторінок) структурно складається з трьох параграфів. Він містить теоретичні аспекти діяльності комерційних банків на ринку цінних паперів.

В другому розділі (36 сторінок) зроблено ґрунтовний аналіз операцій конкретного банку з цінними паперами.

В третьому розділі (7 сторінок) розкрито проблеми державного регулювання ринку цінних паперів та шляхи вдосконалення розвитку фінансово-кредитних операцій з цінними паперами.

Основні положення магістерської роботи спрямованні на удосконалення механізму здійснення операцій з цінними паперами банків.

Розділ І. Фінансово-кредитна діяльність комерційних банків на ринку цінних паперів

1.1 Класифікація операцій комерційних банків із цінними паперами

Згідно із Законом України «Про цінні папери і фондову біржу» цінні папери представляють собою і грошові документи, що засвідчують право на володіння позикою або відносини з нею, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів чи процентів, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам. В останні два десятиліття посилились тенденції до більш широкого використання «без паперових» цінних паперів замість «паперових». Це-вимагає деяких обґрунтувань, що стосуються розуміння терміну «цінні папери».

Раніше, коли цінні папери знаходились в обігу зазвичай лише в паперовій формі, поняття «грошовий документ» сприймалось як «паперовий документ». Однак розвиток комп'ютерних засобів нагромадження, обробки і збереження інформації створив умови для поступового вилучення на ринках певної частини чи усіх «паперових» цінних паперів «без паперовими». Останні досить часто визначаються як «запис, що зберігається в комп'ютерних файлах», в зв'язку з чим на ринку цінних паперів широко використовується також термін «електронні цінні папери».

Документальний характер цінного паперу означає, насамперед," що його випуск та обіг обумовлює виникнення певних відносин між емітентом і власником цього цінного паперу. Тобто поняття «документальний характер» цінного паперу має те саме значення, що й «офіційний» його характер. Емітент, здійснюючи випуск цінних паперів, діє офіційно, робить заяву про умови випуску офіційно, офіційно є готовим узяти на себе певні зобов'язання та надати інвесторам певні права.

Ринок цінних паперів виконує ряд важливих функцій, основними з яких є мобілізаційна, управлінська, запозичувальна, розрахункова, забезпечувальна і перерозподільча.

Мобілізаційна функція відноситься практично до всіх видів цінних паперів. Це -- акції, банківські депозити, казначейські зобов'язання держави, облігації підприємств і внутрішньої державної позики та інші. Суть цієї функції полягає в тому, що підприємство, організація чи держава на певній стадії свого розвитку досягає такого моменту, коли починає відчувати нестачу коштів. З метою покращання фінансового стану приймається рішення про випуск того чи іншого цінного паперу. Таким чином, за короткий проміжок часу організація-емітент може мобілізувати значні кошти на розвиток власної діяльності (протягом 6 місяців). Ця функція передує іншим і, по суті, є визначальною. Адже, якщо організація, яка здійснює випуск цінних паперів, зокрема акцій, протягом 6 місяців не підпише 60 відсотків від їх загального випуску, останні визнаються недійсними.

Управлінська функція теж відіграє досить важливу роль. Але не всі цінні папери, які випущені і знаходяться в обігу на ринку цінних паперів, виконують дану функцію. До числа тих з них, яким властива дана функція, відносяться акції, пайові свідоцтва, сертифікати з часткою, інвестиційні сертифікати та ін.

В контексті ринку цінних паперів управлінська функція означає наявність у власника зазначеного вище виду цінного паперу і можливість брати участь в управлінні емітентом. Найчастіше в таких випадках мова йде про реалізацію прав на участь у загальних зборах акціонерів, голосуванні, внесенні пропозицій, висуванні кандидатур у виборчі керівні органи емітента (правління, спостережну раду); на отримання інформації, що стосується діяльності та фінансового стану емітента; на участь у розподілі майна емітента при його ліквідації.

Запозичувальна функція виконується лише борговими цінними паперами, частка яких на ринку цінних паперів є однією з найбільших. Однак не всі цінні папери, що випускаються і знаходяться в обігу на зазначеному ринку, є борговими. До категорії боргових документів відносяться такі грошові документи, які свідчать про наявність між організацією-емітентом та власником цінного паперу кредиторсько-дебіторських відносин. Іншими словами, емітент здійснює випуск даних цінних паперів з метою «запозичення грошей» чи «отримання кредиту» у власника цінного паперу. В свою чергу власник такого паперу надає «позику», тобто дає її «в борг» емітенту шляхом оплати вартості боргового цінного паперу.

При цьому треба добре усвідомлювати, що при придбанні борових документів їх власник набуває статусу кредитора емітента, а їв власника майна емітента. В свою чергу власник цінних паперів набуває статусу співвласника майна емітента, але кредитора (цінних паперів, що підтверджують участь чи членство). При кредиторсько-дебіторських відносинах право на участь в управлінні справами емітента не надається.

До категорії боргових цінних паперів відносяться різноманітні види облігацій, свідоцтва про заборгованість, векселі, комерційні папери та деякі інші документи.

В широкому смислі грошові документи, які знаходяться в обігу на ринку цінних паперів, відносяться або до категорії документів, що підтверджують участь (членство), або документів, що засвідчують встановлення кредиторсько-дебіторських відносин. Тому, коли йде мова про ринок цінних паперів, то мається на увазі ринок, на якому знаходяться в обігу акції та облігації [21, с.12].

Цінні папери, які функціонують на ринку, можуть виконувати в процесі загально ринкової взаємодії ще одну дуже важливу функцію -- вони можуть виступати засобом розрахунку (платежу). Іншими словами, цінні папери можуть виконувати одну із функцій грошей, тобто цінними паперами можливо сплачувати вартість робіт, послуг або товарів.

Виконання грошової функції цінними паперами є можливим тому, що ці папери також мають вартість. При використанні цінних паперів у якості платежу для учасників угоди створюється можливість співвідносити вартості: продавець співвідносить вартість товару, робіт їй послуг з вартістю цінних паперів; покупець -- навпаки.

У багатьох випадках цінні папери можуть використовуватися як засіб платежу також на ринку цінних паперів. Наприклад, вартість акцій може оплачуватися іншими акціями або борговими цінними паперами.

В процесі загально ринкової взаємодії, а також на ринку цінних паперів останні можуть виконувати функцію засобу забезпечення виконання зобов'язань. У ряді випадків при виконанні певних зобов'язань існує ймовірність чи ризик того, що вини можуть бути не виконані. З метою зменшення такої ймовірності або зниження ризику боржник (покупець) може передавати свої цінні папери кредитору (продавцю) під заставу в якості гарантій того, що у випадку невиконання ним своїх зобов'язань відповідні збитки кредитора (продавця) будуть відшкодовані рахунок вартості вказаних цінних паперів. Таким чином, принцип забезпечення в даному випадку означає, що цінні папери чи прав на них передаються кредитору «на всяк випадок», тобто на випадок невиконання боржником (покупцем) своїх зобов'язань. Якщо такий випадок не трапляється, то цінні папери або права на них повертаються покупцеві.

Використання цінних паперів як засобу забезпечення залежні і, від величини ризику того, що певні зобов'язання можуть бути невиконаними. Чим менша така ймовірність (ризик), тим меншою є необхідність використовувати цінні папери в даній якості. З іншою боку, якщо ризик невиконання зобов'язань є незначним або його взагалі не існує, то в таких випадках цінні папери, як правило, не використовуються в ролі засобу забезпечення [21, с.13].

Перерозподільча функція є певним чином уніфікованою і починає виконуватись відразу після надходження цінних паперів на їх вторинний ринок в позабіржовий і біржовий обіг. Вона поля гає в тому, що на вторинному ринку відбувається своєрідний пере розподіл капіталу між різними галузями народного господарств.» забезпечуючи розвиток тих чи інших галузей, акції чи інші ціни папери яких користуються найбільшим попитом (хімічна промисловість, металургійна та інші). Пізніше цінні папери з метою залучення коштів перепродаються, забезпечуючи «переливання» грошових ресурсів з однієї сфери діяльності в іншу. При чому більш ефективніше дана функція повинна проявлятись на позабіржовому ринку (для державних цінних паперів -- на біржовому).

Перелік зазначених функцій, що виконуються цінними паперами під час ринкової взаємодії, не є остаточним. З розвитком ринку цінних паперів з'являтимуться й інші функції, які підкреслюватимуть ще раз характерні тенденції розвитку тих чи інших ринків.

Необхідно зазначити, що на виконання цих функцій цінними паперами можуть впливати різні фактори, які можна розглядати як дві групи -- вартісні і цінові.

Вартісні фактори цінних паперів здебільшого використовуються для визначення таких факторів, як їх надійність, визначеність, тривалість існування та ліквідність. До категорії цінових факторів відноситься, головним чином, фактор попиту-пропозиції.

Чинне законодавство України у сфері банківської діяльності, цінних паперів, операцій з ними та фондового ринку не передбачає будь-яких принципових обмежень для здійснення операцій із цінними паперами комерційними банками. Таким чином, банки України мають можливість здійснювати увесь спектр операцій із цінними паперами. Рис. 1 відображає загальну класифікацію операцій комерційних банків із цінними паперами.

Портфель цінних паперів - це сукупність придбаних (отриманих) банком сторонніх цінних паперів, право володіти, користуватися та розпоряджатися якими належить банкові.

Відповідно до Закону України «Про цінні папери та фондову біржу» загальний балансовий портфель ЦП комерційного банку може включати такі ЦП, що емітовані резидентами та нерезидентами України і допущені до обігу на фондовому ринку України:

Акції дочірніх та асоційованих компаній.

Частки участі в господарських товариствах, що оформлені ЦП
(крім акціонерних товариств).

Привілейовані акції акціонерних товариств закритого та відкритого
типу.

Прості акції акціонерних товариств закритого та відкритого типу.

Облігації дочірніх та асоційованих компаній.

Облігації підприємств (суб'єктів господарської діяльності).

Ощадні сертифікати.

Облігації внутрішньої державної позики.

Цінні папери, що рефінансуються НБУ.

10.Векселі суб'єктів підприємницької діяльності.

11. Власні прості й привілейовані акції.

Рис 1. Класифікація операцій комерційних банків з цінними паперами

Деривативи ЦП (ф'ючерси, форварди, опціони тощо) обліко-вуються поза балансом і тому не включаються до складу балансового портфеля ЦП КБ.

Балансовий портфель ЦП КБ поділяється на портфель ЦП на продаж та портфель ЦП на інвестиції. Основні класифікаційні ознаки для віднесення ЦП до того чи іншого портфеля подані на рис. 1.

При здійсненні портфельних інвестицій ЦП обліковують за групами. Група цінних паперів - це ЦП однієї емісії одного емітента в одному портфелі банку (портфелі на продаж, або портфелі на інвестиції). Група може складатись з одного чи більшої кількості ЦП.

При класифікації груп ЦП здатність банку повинна виступати основним фактором, тобто при наявності в банківській установі наміру щодо ЦП, але відсутності реальної здатності до здійснення такого наміру, цінний папір повинен класифікуватись виходячи із здатності банку.

При зміні внутрішніх чи зовнішніх умов господарювання банк може змінити свій намір щодо групи цінних паперів та перевести їх із портфеля на інвестиції до портфеля на продаж. До переліку таких умов відносяться:

- наявність факторів значного погіршення стану кредитоспроможності емітента;

- зміна режиму оподаткування, торговельного, процентного або дивідендного доходу;

- значна структурна реорганізація банку (придбання іншого банку, злиття з іншим банком чи виділення самостійного банку);

- застосування або зміна вимог нормативних актів щодо заборони або обмеження максимальної суми інвестицій комерційних банків у певні види цінних паперів;

- значне збільшення нормативних значень коефіцієнтів платоспроможності і достатності капіталу, що спричиняє необхідність скорочення суми активів банку;

- значне збільшення значень коефіцієнтів ризику, що використовуються щодо видів цінних паперів при розрахунку суми активів, зважених на ризик.

При первісному віднесенні цінних паперів до портфелів банку за категоріями банки не повинні відносити папери до портфеля на інвестиції, якщо вони передбачають продати їх унаслідок:

- зміни рівня ринкових ставок;

- зміни рівня ліквідності банку (наприклад: відтоку депозитів, збільшення попиту на кредитному ринку, скорочення суми високоліквідних активів тощо);

- зміни наявності й ступеня дохідності альтернативних інвестиційних проектів;

- зміни строків і джерел фінансування активних операцій;

- зміни валютного ризику.

КБ не повинні проводити навмисну недостовірну класифікацію балансового портфеля ЦП, тобто відносити ті чи інші групи цінних паперів до невідповідних портфелів, оскільки це робить недостовірною звітність банку. КБ зобов'язані у момент придбання групи ЦП, а після цього - принаймні раз у квартал проводити вивчення та переоцінку своєї здатності продавати чи утримувати групи ЦП (портфель ЦП на продаж підлягає щомісячній перекваліфікації).

Розрізняють два види переведення ЦП:

- вільне переведення - це переведення групи ЦІ І з одного портфеля до іншого, що не вимагається від банку нормативними актами банківської діяльності, а здійснюється на підставі добровільного рішення керівництва комерційного банку. Існує тільки один варіант вільного переведення - з портфеля на продаж до портфеля на інвестиції до того, як мине календарний рік із моменту придбання цінного папера. При прийнятті рішення про продаж групи цінних паперів, що знаходяться в портфелі на інвестиції, цінні папери продаються безпосередньо з такого портфеля впродовж місяця, а після закінчення цього строку виступають об'єктами примусового переведення;

- примусове переведення - це переведення групи ЦП з одного портфеля до іншого, що вимагається від банку нормативними актами банківської діяльності. Існує два можливі варіанти примусового переведення - з портфеля на продаж до портфеля на інвестиції, якщо впродовж одного календарного року цінний папір не було продано, та переведення з портфеля, на інвестиції до портфеля на продаж, якщо впродовж одного календарного місяця з моменту прийняття рішення про продаж цінного папера його не було продано безпосередньо з портфеля на інвестиції.

Допускаються лише такі варіанти переведення цінних паперів: із портфеля на продаж до портфеля на інвестиції:

- якщо керівництво банку змінило своє ставлення щодо напряму використання цінного папера і документально підтвердило це рішенням відповідного органу (вільне переведення);

- якщо банк не зміг реалізувати цінний папір упродовж одного календарного року з моменту його віднесення до портфеля на продаж, крім тих цінних паперів, що повинні бути реалізовані банком як застава списаного безнадійного кредиту (примусове переведення).

Із портфеля на інвестиції до портфеля на продаж:

- якщо керівництво банку змінило своє рішення щодо напряму використання цінного папера і документально підтвердило це рішенням відповідного органу, при умові, що впродовж календарного місяця з моменту прийняття зазначеного вище рішення банк не зміг реалізувати цінний папір безпосередньо з портфеля на інвестиції (примусове переведення). Ця вимога поширюються також на вкладання капіталу в асоційовані та дочірні підприємства.

При вільному та примусовому переведенні група цінних паперів може розбиватись на дві окремі групи на власний розсуд комерційного банку.

Групи цінних паперів у портфелі банку обліковуються за ринковою ціною, що:

а) склалась на активному ринку (його котирування);

б) визначена розрахунковим шляхом на основі використання вимог Положення «Про порядок розрахунку резерву та відшкодування збитків комерційних банків від операцій з цінними паперами».

Під активним ринком цінних паперів розуміють ринок, на якому існує можливість у будь-який час продати визначений цінний папір за ціною, що переважає на ньому під час виставлення цього цінного папера на продаж. Активність ринку щодо цінних паперів визначається виходячи з таких факторів:

- на ринку діють банки, брокерські контори або інші установи, що забезпечують постійне котирування цін на продаж та на купівлю цього цінного папера;

- різниця між цінами на купівлю та продаж, що пропонуються цими банками, брокерськими конторами або іншими установами, збігається із звичайною ціною на місцевому ринку цінних паперів;

- випущено значний обсяг цінних паперів, тому виставлені на ринок партії цінних паперів значно не вплинуть на його ціну;

- частина випуску, що знаходиться у банку-продавця цінного папера, досить обмежена, тому його виставлення повністю на продаж не зможе істотно вплинути на поточну ринкову вартість цінного папера.

Під посередницькими операціями з цінними паперами розуміють виконання доручень клієнтів у процесі емісії, або обігу комерційних банків ЦП шляхом вираження КБ інтересів перших, за їх рахунок та з правом контролю за здійсненням операцій клієнтами.

Усі посередницькі операції КБ з ЦП можна поділити на дві основні групи: емісійно-посередницькі та торгово-посередницькі. Комплекс емісійно-посередницьких операцій комерційного банку включає надання клієнтам таких послуг:

- розробка техніко-економічного обґрунтування інвестиційних проектів, що включає оцінку потенційної ефективності й реалізованості проекту; розробка інвестиційних програм та підготовка проектної документації відповідно до міжнародних стандартів;

- формування оптимальних емісійних портфелів, тобто розробка програм залучення інвестицій клієнтами, підбір інструментів залучення грошових ресурсів, складання планів-графіків емісії боргових та пайових цінних паперів із обґрунтуванням оптимального співвідношення між ними, оцінки можливостей залучення грошових коштів у різних регіонах, обґрунтування раціонального рівня дохідності за цінними паперами, що емітуються.

- андерайтинг (розміщення цінних паперів емітентів на ринку) здійснюється шляхом управління випуском цінних паперів за їх номінальною вартістю, тобто через визначення кількості цінних паперів, що реалізуються, з урахуванням інтересів та можливостей дилерів, структури капіталу і надійності партнерів. Операція андерайтингу як правило доповнюється гарантією емісії, що означає зобов'язання придбати нереалізовану частину випуску цінних паперів за фіксованою ціною, таким чином певною мірою звільняючи емітента від ризику нереалізації емісії. При таких умовах проходить короткострокове поєднання дилерських та емісійно-посередницьких операцій банку.

Торгово-посередницькі операції комерційних банків із цінними паперами включають:

- формування оптимальних індивідуальних портфелів цінних паперів для великих інвесторів на основі аналізу поточного стану фінансового ринку та побудову цільових функцій інвестування на заданий період або дату,

- брокерські послуги (здійснення цивільно-правових угод із цінними паперами в якості повіреного або комісіонера), а також дилерські послуги (укладення угод із цінними паперами під свого імені та за свій рахунок шляхом здійснений котирувань цінних паперів із подальшим їх терміновим перепродажем клієнтам);

- надання коротко-, середньо- й довгострокових позик у процесі здійснення посередницької діяльності.

Таким чином, при виконанні дилерських послуг проходить короткострокове поєднання інвестиційних і торгово-посередницьких операцій банків, а при наданні кредитів для купівлі цінних паперів - кредитних і торгово-посередницьких операцій. Дані особливості відкривають перед банками значні можливості для розвитку торгово-посередницьких операцій.

Під трастовими (довірчими) операціями з цінними паперами розуміють діяльність комерційних банків у ролі довіреної особи своїх клієнтів з управління ЦП від свого імені на власний розсуд із зобов'язанням збереження та примноження капіталу клієнта за визначену, як правило, процентну винагороду від приросту активів клієнта.

Виконання класичних трастових операцій, що засновані на конструкції «розщепленої» власності англосаксонської моделі права в Україні неможливе, через функціонування римсько-континентальної моделі права, яка є суворо нормативною. У таких умовах виконання трастових операцій КБ України здійснюється у ролі агента клієнтів.

У трастовій угоді беруть участь три особи:

- засновник трасту;

- довірительний власник (йому належить право вилучення доходу);

- бенефіціар або вигодоотримувач (йому належить право отримання доходу).

Створення трасту відбувається двома шляхами: або на основі письмової угоди, або на основі заповіту.

За терміновою ознакою трасти поділяються на строкові та безстрокові. Для здійснення трастових операцій при комерційному банку організовується окремий траст-відділ, який, як правило, є відокремленим підрозділом, зі своїми власними коштами та балансом. Така організація траст-відділів покликана не допустити безпосереднього розпорядження активами клієнтів комерційного банку, окрім винагороди, що передбачена трастовим договором.

Випуск цінних паперів комерційними банками

Відповідно до Закону України «Про цінні папери та фондову біржу» комерційні банки України можуть емітувати такі види цінних паперів:

- привілейовані та прості акції,

- облігації,

- ощадні сертифікати,

- банківські векселі.

При здійсненні емісії цінних паперів комерційні банки, окрім вище названого закону, керуються також Законами України «Про банки та банківську діяльність», «Про господарські товариства», положенням НБУ «Про реєстрацію та ліцензування комерційних банків» і «Правилами випуску та реєстрації цінних паперів на території України».

Емісія цінних паперів банками здійснюється для формування власного та залученого капіталу у таких випадках:

- при реєстрації або перетворенні пайового банку в акціонерний

(привілейовані та прості акції),

- при повторній емісії для збільшення розмірів статутного фонду (привілейовані та прості акції)

- при залученні ресурсів для здійснення активних операцій (облігації, ощадні сертифікати, векселі).

Процедура емісії ЦП комерційними банками складається з таких етапів:

Прийняття банком-емітентом рішення про емісію.

Підготовка проспекту емісії.

Реєстрація випуску ЦП та проспекту емісії.

Видання проспекту емісії та опублікування повідомлення у засобах масової інформації про випуск ЦП.

Реалізація ЦП.

Реєстрація підсумків емісії.

Опублікування підсумків емісії.

Депозитарії комерційних банків

Під депозитарною діяльністю розуміють надання послуг зі зберігання (депонування) цінних паперів та виконання доручень зі реалізації прав, що засвідчені цінними паперами. Для цього при банках створюються спеціалізовані підрозділи - депозитарії цінних паперів.

Основними функціями депозитаріїв комерційних банків є:

- знерухомлення або дематеріалізація цінних паперів при прийнятті їх на збереження;

- виконання за допомогою ЕОМ бухгалтерських проводок із переказу та вилучення з обігу цінних паперів, що знаходяться на збереженні;

- створення комп'ютерної бухгалтерської заставної системи цінних паперів, що знаходяться на зберіганні;

- вилучення цінних паперів на звичайній і терміновій основі;

- надання комплексних послуг зі зберігання цінних паперів: ведення реєстру акціонерів, нарахування, виплата процентів і дивідендів та ін.

Клієнтами депозитарію комерційних банків є емітенти, індивідуальні та інституціональні інвестори. Депозитарний облік цінних паперів може організовуватись банками у двох основних формах:

- знерухомлення - заміна емітованих цінних паперів єдиним глобальним сертифікатом, що зберігається у депозитарії, з відкриттям кожному з власників даного сертифіката окремих ДЕІІО-рахунків;

- повна дематеріалізація цінних паперів - емісія цінних паперів у вигляді електронних записів за допомогою комп'ютерної системи.

Зберігання цінних паперів у депозитаріях організовується за двома видами:

- відокремленим (закритим) - сертифікати цінних паперів, довірені депозитарію власниками даних цінних паперів, зберігаються окремо від цінних паперів інших клієнтів та цінних паперів, що належать самому депозитарію (тобто банку);

- колективним (відкритим) - цінні папери, передані на зберігання до депозитарію, є частковою власністю всіх клієнтів депозитарію, що здали йому на зберігання цінні папери того ж випуску. Належність цінних паперів конкретним клієнтам не ідентифікується за номерами та серіями. Клієнти депозитарію є власниками певної кількості цінних паперів, рівної кількості внесених ними на зберігання паперів.

Зберігання цінних паперів у депозитарії комерційного банку здійснюється на основі їх поділу на класи залежно від їх якісного стану. Основним завданням депозитарію, поряд із знерухомленням та дематеріалізацією цінних паперів, є організація їх обліку на основі ведення рахунків ДЕПО та забезпечення їх переказу по рахунках ДЕПО згідно з укладеними угодами. Виходячи з життєвого циклу кожного випуску цінних паперів, операції переказу, що здійснюються депозитарієм, поділяються на три класи:

- перекази в процесі емісії випуску;

- перекази на стадії вторинного обігу ЦП;

- перекази в процесі погашення (вилучення з обігу) ЦП.

Кожен клас операцій поєднує, в свою чергу, операції в межах депозитарію одного комерційного банку і операції переказу цінних паперів по рахунках депозитаріїв різних комерційних банків (міждепозитарні операції).

Таким чином, депозитарії комерційних банків дозволяють максимально наблизити у часі момент платежу та переходу прав власності за операціями з цінними паперами, прискорити їх фізичне надходження до нового власника, що значно пришвидшує завершення угод Із цінними паперами та сприяє розвитку фондового ринку в цілому.

1.2 Формування резервів для покриття збитків від інвестиційної діяльності

Комерційні банки зобов'язані створювати резерв на відшкодування збитків від операцій із цінними паперами. Банки можуть зазнати збитків від операцій із ЦП унаслідок:

- погіршення фінансового стану емітента ЦП;

- зниження ринкової ціни цінних паперів внаслідок зміни поточної ринкової норми дохідності.

Резерв на відшкодування збитків комерційного банку від операцій із ЦП складається із загального та спеціального резерву.

Загальний резерв під ЦП у портфелі банку може формуватися на власний розсуд кожного комерційного банку. Методика визначення розміру такого резерву нормативними актами НБУ не регламентується.

Спеціальний резерв під цінні папери в портфелі банку формується у разі падіння ринкової ціни групи цінних паперів (для ЦП на інвестиції - всього портфеля ЦП) нижче рівня балансової вартості цієї і групи (портфеля) ЦП без урахування попередньо сформованого спеціального резерву.

Резервуванню підлягають усі групи цінних паперів, що знаходяться в портфелі банку на продаж понад 15 робочих днів, або в портфелі на інвестиції понад 30 робочих днів. Резервуванню не підлягають:

- цінні папери власної емісії;

- векселі суб'єктів господарської діяльності, що придбанні у першого векселетримача і мають тільки один передавальний напис (індосамент). Такі векселі вважаються товарними та виступають об'єктами резервування як складова частина кредитного портфеля;

- вкладення в дочірні та асоційовані установи на інвестиції. Проте у разі примусового переведення таких ЦП із портфеля на інвестиції до портфеля на продаж ці групи цінних паперів підлягають резервуванню, як і звичайні капітальні цінні папери.

У портфелі ЦП комерційні банки для розрахунку резерву повинні виділяти такі категорії:

Категорія 1 - ЦП у портфелі на продаж, що мають активний ринок.

Категорія 2 - ЦП у портфелі на продаж, що не мають активного ринку. Категорія 3 - ЦП у портфелі на інвестиції, що мають активний ринок. Категорія 4 - ЦП у портфелі на інвестиції, що не мають активного ринку.

У фінансовому обліку та звітності КБ повинні розрізняти спеціальний резерв під цінні папери в портфелі банку на продаж та спеціальний резерв під ЦП в портфелі банку на інвестиції. Виходячи з цього, КБ зобов'язані:

- проводити планову переоцінку портфеля ЦП на продаж не пізніше

15-го числа місяця, що іде за звітами, та вносити відповідні коригування до суми сформованого резерву (скорочувати чи збільшувати її) впродовж 2-ох місяців після завершення переоцінки;

- проводити повну позапланову переоцінку портфеля ЦП на інвестиції у разі примусового переведення частини портфеля на інвестиції до портфеля на продаж упродовж 15-ти робочих днів, вважаючи день примусового переведення першим, та вносити відповідні коригування до суми сформованого резерву (скорочувати чи збільшувати її) впродовж 10-ти робочих днів, вважаючи день завершення переоцінки першим.

Для цінних паперів категорії І ринковою ціною вважається:

середнє котирування ЦП упродовж місяця на тій біржі, де такий напір було придбано (при умові, що було проведено не менше 4-ох торгів), або

середнє котирування кількох бірж (не менше трьох) у день переоцінки (в день останніх торгів місяця при умові, що вони відбулись на різних біржах із розривом не більше 5-ти робочих днів), або

середнє котирування купівлі цього ЦП на ПФТС за останній тиждень місяця.

Для цінних паперів категорії ІІ ринковою ціною вважається розрахункова ринкова вартість, що визначається відповідно до методики визначення розрахункової ринкової вартості ЦП у портфелі банку на продаж.

Для цінних паперів категорії ІІІ ринковою ціною вважається:

середнє котирування ЦП упродовж місяця на тій біржі, де такий папір було придбано (при умові, що було проведено не менше 4-ох торгів), або

середнє котирування кількох бірж (не менше трьох) у день переоцінки (в день останніх торгів року при умові, що вони відбулись на різних біржах із розривом не більше 15-ти робочих днів), або

середнє котирування купівлі цього ЦП на ПФТС за останній календарний місяць року.

Для цінних паперів категорії IV ринковою вважається ціна, що визначена відповідно до методики визначення розрахункової рин-кової вартості для ЦП у портфелі банку на інвестиції.

Після визначення ринкової ціни ЦП портфелі банку спеціальний резерв формується, як різниця між балансовою та ринковою ціною групи ЦП у разі, якщо ринкова ціна менша за балансову. Використовується резерв для покриття збитків при реалізації ЦП, або при їх примусовому переведенні. Сума загального резерву формується банком із прибутку, а спеціального - відноситься до витрат банку.

1.3 Операції комерційних банків з векселями

Комерційні банки здійснюють операції з векселями відповідно до постанови Правління Національного банку України від 25 лютого 1993 р., зі змінами і доповненнями від 2 червня 1997 р. про «Порядок проведення банками операцій з векселями».

Згідно з цією постановою комерційні банки мають право здійснювати з векселями такі операції:

1 Кредитні:

а) врахування (дисконт) векселів;

б) видача позичок до запитання під забезпечення векселів;

в) рефінансування вексельних операцій.

2. Комісійні:

а) прийняття векселів на інкасо для одержання платежів і для оплати векселів у строк;

б) зобов'язання оплатити вексель за платника (доміціляція);

в) гарантування оплати векселя (авалювання).

Вексельними кредитами є банківські операції по врахуванню (дисконту) векселів і видачі позичок до запитання під забезпечення векселів. Кредит надається за заявою векселедержателя, яка подається, як правило, до банку, в якому йому відкриті рахунки.

Врахування векселів і позички під заставу векселів є активними операціями банку.

При розгляді можливості надання вексельного кредиту банк зобов'язаний переконатися, що клієнт буде спроможний своєчасно його повернути.

Для оцінки і аналізу платоспроможності використовуються дані бухгалтерського обліку і звітності осіб, зобов'язаних векселями, дані інших банків, послуги незалежних аудиторських служб. Підприємствам, які допустили векселі до протесту, вексельні кредити, як правило, не надаються.

Векселі подаються в банк з реєстром, форма якого встановлюється банком. У реєстрах вони мають бути розташовані у порядку строків їх оплати, починаючи з найближчого.

Держатель векселя при внесенні його до реєстру зобов'язаний зробити іменний індосамент на користь банку. Якщо на векселі останній індосамент був бланковий, то він переводиться в іменний на ім'я банку також бланковим індосаментом, перед яким має бути залишено достатньо місця для того, щоб банк міг поставити штамп (напис): «Сплачуйте за наказом і банку». Напис на ім'я банку доречно робити ще й для того, щоб ускладнити використання векселя при його втраті або викраденні.

Подані векселі перевіряються з позиції їх юридичної та економічної надійності. З юридичної точки зору перевіряються правильність заповнення усіх обов'язкових реквізитів, повнота сплати вексельного мита, повноваження осіб, які підписали вексель, а також справжність цих підписів. Векселі, які видані в інших державах, повинні відповідати вексельному законодавству цих країн. Якщо вексель виписаний іноземною мовою, то, приймаючи його до врахування або в заставу, банк повинен вимагати завірений нотаріусом переклад тексту векселя.

Метою перевірки економічної надійності векселя є встановлення повної впевненості в його оплаті. Крім перевірки загальної кредитоспроможності клієнта, підлягає аналізу економічне становище індосантів, які зробили написи на векселі. Для цього використовуються усі наявні можливості банку, а тому числі послуги аудиторських організацій і дані тих банків, в яких відкриті основні рахунки індосантам. До врахування, під заставу і рефінансування приймаються тільки векселі, видані юридичними особами на підставі здійснення реальних товарних та комерційних угод.

Векселедавці при видачі векселя мають сплатити на користь бюджету мито у встановленому розмірі.

Врахування або дисконт векселів полягає в тому, що банк, придбавши вексель за іменним індосаментом, терміново його сплачує пред'явнику, а платіж отримує тільки із настанням зазначеного у векселі строку.

Економічною суттю операції врахування є дострокова грошова реалізація векселя його держателем банку і переведення комерційного кредиту у банківський.

За достроковий платіж банк утримує з номінальної суми векселя певну винагороду на свою користь, тобто вексель оплачується зі знижкою. Різниця між сумою, яку банк заплатив, придбавши вексель, і сумою, яку пін отримає за цим векселем у строк платежу, називається врахуванням або дисконтом. Дисконт -- слово італійського походження і перекладається як «знижка».

Враховуючи вексель, банк отримує його у своє розпорядження, стає кредитором-векселедержателем з усіма правами і обов'язками останнього.

Векселі, які враховуються, повинні мати не менше як два підписи, тобто векселедавця і першого векселенабувача.

Кількість передаточних підписів свідчить про надійність векселя (чим більше, тим краще) В обов'язковому порядку треба перевірити безперервність передаточних індосаментів, визначити законність володіння векселем. Законним власником його є та особа, на ім'я якої вексель виписано (перший набувач), або та, на ім'я якої вчинено останній іменний індосамент, або пред'явник, якщо останній індосамент є бланковим.

Щодо строків, то перевага надається короткостроковим векселям, які менше залежать від змін економічного становища клієнтів і загальної господарської кон'юнктури.

Не приймаються до обліку векселі, подані юридичними особами, векселі яких опротестовувалися за останні шість місяців.

Векселі, що не відповідають вимогам банку, викреслюються з реєстру і повертаються клієнту. Після цього реєстри розглядаються керівником банку і при наявності кредитних ресурсів на реєстрі ставиться дозволяючий напис про кількість і суму векселів, які приймаються до врахування.

Реєстри і прийняті векселі направляються для подальшого оброблення у кредитно-век-сельний відділ. Прийняті векселі реєструються у спеціальній книзі врахування векселів, яка щороку відкривається банком, а реєстраційний порядковий номер векселя з цієї книги проставляється банком на лицьовому боці самого векселя і у реєстрах навпроти запису кожного векселя.

Сума, яка підлягає утриманню на користь банку як дисконт, розраховується на підставі відсоткової ставки врахування векселів, і розмір встановлюється банком за узгодженням з векселедержателем.

Для своєчасного отримання платежу за врахованими векселями банк стежить за строками настання платежів, для чого складається спеціальна відомість. При отриманні платежу у ній роблять відповідні позначки, а вексель повертають платникові.

Якщо платіж приймається достроково, то платникові повертається відповідна сума дисконту за ті дні, що залишилися до строку (звичайно, не менше ніж за 7 - 10 днів), але, виходячи із ставки відсотка банку, що сплачується за кошти за поточними рахунками. У разі оплати векселів після строку платежу платник понад вексельну суму платить банку за прострочені дні пеню і 6% річних, а також витрати на опротестування, відсилання повідомлень тощо. Після цього банк видає вексель платнику.

Банк може прийняти платіж за векселем, що відправлений ним до нотаріуса для опро-тестування і ще не повернений останнім у банк. У цьому разі банк, прийнявши належну суму, вручає платнику лист до нотаріуса про видачу векселя пред'явникові листа без оплати. На вимогу банк має зробити платникам на векселі позначку про те, від кого саме надійшов платіж за векселем.

Неоплачений у день строку платежу вексель банк повинен передати наступного дня до нотаріуса для опротестування. Ця вимога є категоричною: ні за яких обставин не можна передавати вексель для опротестування раніше від дня, наступного за днем строку платежу банку. З другого боку, якщо пропустити цей день хоча б і не з вини банку, то стає неможливим опротестування.

Якщо строк платежу або строк відправки векселя на опротестування збігається з встановленими законодавчо днями відпочинку, ці строки переносяться.

Векселі з описом подаються нотаріусу для опротестування. Опротестований вексель повертається від нотаріуса у банк з написом про опротестування, після цього банк письмово подає вимогу векселепред'явникові про оплату векселя у строк від 3 до 7 днів.

При невиконанні цієї вимоги банк може припинити кредитування векселепред'явника за усіма видами позичок і звернутися до суду про примусове стягнення боргу за векселем.

Позички, забезпечені векселями

Для підприємств, які інтенсивно використовують векселі, більш еластичною формою вексельного кредиту є позички, що видаються під заставу у формі відкритого рахунку у визначеному процентному відношенні заборгованості клієнта щодо поданого ним забезпечен-ня. Банки можуть відкривати клієнтам за їх заявою спеціальні позичкові рахунки, в яких відображають суму наданої позички під забезпечення прийнятих векселів.

Позички оформляються без зазначення строку або до настання строку погашення векселів, що приймаються в заставу. Така позичка може надаватися шляхом видачі клієнтом! чекової книжки.

Векселі приймаються (депонуються) як забезпечення спеціального позичкового рахунку не на їх повну вартість, а на 60--90% їх номінальної суми, залежно від розміру, визначеного банком конкретному клієнтові, зважаючи на його кредитоспроможність і надійність пред'яв-лених ним векселів.

Погашення позички за спеціальним рахунком піц векселі робить саме той, хто користується кредитом, після чого йому повертаються із забезпечення векселі на суму, то відповідає внесеній на погашення боргу. Якщо від самого клієнта кошти не надходять, на погашення і позички обертаються суми, які надходять на оплату векселів.

За спеціальним позичковим рахунком позичальник сплачує відсотки, як за користування ' звичайними позичками. Спеціальний позичковий рахунок є рахунком до запитання, і це надає право банку у будь-який момент вимагати від клієнта повного або часткового погашення позички або внесення додаткового забезпечення векселями. Це повинно бути обумовлено в кредитній угоді.

При наданні кредиту за спеціальним позичковим рахунком під векселі позичальник надає банку зобов'язання, виконання яких є обов'язковою умовою для користування кредитом.

Погашення позички може здійснюватися шляхом перерахування коштів за розпорядженням клієнта з його рахунку або шляхом зарахування платежів, що надійшли від векселедавців за векселями, які знаходяться в забезпеченні позички, безпосередньо на позичковий рахунок.

Коли в процесі користування кредитом за спеціальним позичковим рахунком клієнта серед забезпечення будуть виявлені векселі підприємств, проти яких учинені протести, то банк сповіщає про це пред'явника і пропонує йому викупити векселі опротестованого векселедавця і або замінити їх у тижневий строк іншими благонадійними векселями. Невиконання даної вимоги тягне за собою закриття цього кредиту.

Інкасування банками векселів

Банки виконують доручення векселедержателів і беруть на себе відповідальність за пред'явлення векселів у строк платнику і одержання належних платежів. Якщо платіж надійде, вексель повертається боржнику. У разі ненадходження платежу вексель повертається векселедержателю, але з опротестуванням неплатежу. Отже, банк відповідає за наслідки, які виникли через не вчинення протесту. Якщо при врахуванні векселів банк зазнає певного ризику, оплачуючи вексель (за мінусом дисконту), то, здійснюючи інкасо векселя, він приймає на себе лише доручення одержати належний за векселем платіж у визначений термін і передати його власнику векселя. Роль банку зводиться лише до точного виконання інструкцій клієнта-векселедержателя. За здійснення інкасо банк отримує комісійну винагороду. Він також має право на відшкодування витрат за відправлення, отримання векселів і одержання платежу, коли останній за векселем необхідно одержати в іншому місці.

Доміциляція векселів

Доміциляцією називається призначення платником за векселем будь-якої третьої особи, а такі векселі -- доміцильованими. Зовнішньою ознакою доміцильованих векселів є напис на лицьовому боці векселя «Доміцильований» або «Платник-(банк)» і підпис доміциліата.

Банки можуть за дорученням векселедавця або трасата здійснювати платежі за векселем у встановлений строк. Банк у цьому разі на противагу інкасуванню векселів є не одержувачем платежу, а платником. Виступаючи як доміциліат, банк не ризикує, оскільки він сплачує вексель лише в тому випадку, якщо платник вніс йому раніше вексельну суму або коли платник ;
має у нього на своєму рахунку достатні кошти і уповноважує банк списати з його рахунку ; суму, необхідну для оплати векселя. У противному разі банк відмовляє в платежі, вексель опротестовується звичайним порядком проти векселедавця. За оплату векселя, як особливий платник, банк може стягувати комісію, а сплачені векселі відсилає клієнтові.

Авалювання векселів

Аваль -- вексельна порука, в силу якої особа (аваліст), яка здійснила її, переймає на себе ; відповідальність за виконання зобов'язання будь-якою зобов'язальною за векселем особою -- акцептантом, векселедавцем, індосантом. Аваль може бути здійснений при видачі векселя або на будь-якому наступному етапі його обігу. Банк може здійснити авалювання векселя на підставі договору з будь-якою зобов'язальною за векселем особою.

Аваль виражається за допомогою напису на лицьовому боці векселя або на додатковому аркуші (алонжі): «Вважати за аваль», «Як аваліст за (назва юридичної особи, за яку видано аваль)», «Авальований» та будь-яким іншим рівнозначним написом, який підписується авалістом. В авалі обов'язково має бути вказано, за кого він виданий, в противному разі він
вважається виданим за векселедавця.