2

Зміст

Вступ

1. Ринок цінних паперів в системі ринкових відносин

1.1 Суть, значення та структура ринку цінних паперів

1.2 Фондові товари як об'єкти операцій на ринку цінних паперів

1.3 Інвестиційна політика комерційних банків

2. Діяльність комерційних банків як головних суб'єктів ринку цінних паперів

2.1 Місце комерційних банків на ринку цінних паперів

2.2 Операції комерційних банків по емісії власних цінних паперів

2.3 Оцінка інвестиційної якості портфелю цінних паперів комерційних банків

3. Посилення ролі комерційних банків в удосконаленні інвестиційної діяльності

Висновки

Список літератури

Вступ

Ринкова трансформація економіки України немислима без докорінної перебудови діючих та створення нових структур, функціонування яких було принципово неможливе в умовах командно-адміністративної системи господарювання. До таких структур відноситься і банківська система.

Банківська система має вирішувати не тільки свої “внутрішні” проблеми, але й сприяти реформуванню економіки в цілому. Це стосується і діяльності комерційних банків на ринку цінних паперів.

Ринок цінних паперів є багатоаспектною соціально-економічною системою, на основі якої функціонує ринкова економіка вцілому. Саме рух цінних паперів -- показник економічної ситуації в країні.

В Україні ринок цінних паперів перебуває на стадії розвитку, з кожним днем зростає ліквідність позабіржових фінансових посередників, торговців цінними паперами, інвестиційних фондів та компаній.

Але зародження національного ринку цінних паперів відбувалось з активною участю саме комерційних банків, бурхливий розквіт яких припав на 1990-1992 роки. Банки першими розпочали емісію власних акцій, а також роботу з державними цінними паперами колишнього СРСР і України. І досі банки залишаються найактивнішими учасниками ринку цінних паперів.

Сьогодні Україна має унікальну можливість не повторювати евулюційний шлях спроб і помилок інших країн, а відначально, враховуючи свою специфіку створювати ринок цінних паперів за вищими світовими стандартами.

Метою даної дипломної роботи є розробка і обгрунтування пропозицій, рекомендацій щодо вдосконалення організації діяльності комерційних банків, як суб'єктів ринку цінних паперів; сформулювати основні засади процесу формування національного ринку цінних паперів і місце комерційних банків в ньому.

Предметом дослідження є теоретичні і практичні питання організації діяльності комерційних банків України на фондовому ринку, виконання основних економічних функцій і завдань.

Об'єктом дослідження є як банківська система України взагалі, комерційні банки так і конкретний комерційний банк -- АК АПБ “Україна”.

Теоретичною та методологічною основою дослідження були використані Закони України, нормативні та інструктивні матеріали НБУ та АК АПБ “Україна”.

Дослідження проводились з використанням методів структурного, факторного і порівняльного аналізу із застосуванням порівняння, групуванню інших основних засобів і прийомів економічного аналізу, а також графічного та інших методів наукового пізнання економічних явищ.

1. Ринок цінних паперів в системі ринкових відносин

1.1 Суть, значення та структури ринку цінних паперів

Для розвитку економіки необхідна постійна мобілізація, розподіл і перерозподіл фінансових ресурсів. У будь-якій країні, де економіка функціонує ефективно, цей процес здійснюється на ринку фінансових ресурсів. Однак ринок фінансових ресурсів це скоріше загальна назва цілої системи ринків, що зосереджує попит і пропозицію на різні за своїм характером платіжні засоби.

З наведеної схеми видно, що ринок фінансових ресурсів об'єднує чотири головні складові: грошовий ринок, кредитний ринок, валютний ринок та ринок цінних паперів. В свою чергу кожна з цих складових синтезує в собі групу ринкових відносин, що взаємопов'язані в рамках загальної системи. Розглянемо ринок цінних паперів більш детальніше.

Ринок цінних паперів (РЦП) об'єднує частину кредитного ринку (зокрема ринок позичкових боргових інструментів, або ринок боргових зобов'язань) і повністю ринок інструментів власності. Іншими словами цей ринок інтегрує операції щодо випуску та обігу боргових інструментів, інструментів власності, а також їх похідних. До боргових інструментів належать, передусім, облігації, векселі, сертифікати. До інструментів власності всі види акцій, а до їх похідних - опціони, варsанти, ф'ючерси та інші аналогічні цінні папери. Отже, ринок інструментів позики, будучи елементом кредитного ринку, є сферою відносин, що стосується позичкового капіталу, в той час, як ринок інструментів власності стосується відносин щодо власного капіталу, тобто пайових внесків власників статутних фондах підприємств. Тому, якщо всі ці ринки розглядати концептуально, то можна стверджувати, що концепція ринку цінних паперів - поняття ширше, ніж концепція фондового ринку чи фондових цінних паперів, бо охоплює численні складові, а не лише акції і облігації та офіційний біржовий ринок. Тобто не можна розглядати питання щодо ринку цінних паперів і залишати поза увагою ринки грошових та кредитних ресурсів, іпотечних закладів, валюти, банківських акцептів, позичкових капіталів, євровалют, тощо [33, c.21].

Також ринок цінних паперів повинен включати три складові: попит, пропозицію і ціну. Попит формується підприємствами і організаціями, яким не вистачає власних коштів для фінансування інвестиційних програм, а також державою для покриття бюджетних витрат, що тимчасово не забезпечуються відповідними грошовими надходженнями. Основні пропозиції - заощадження населення, а в деяких випадках тимчасово вільні кошти підприємств і держави. Необхідна умова функціонування на ринку цінних паперів інституційних інвесторів, що здатні мобілізувати на тривалі строки великі суми грошових коштів, пропонуючи їх до вкладення в цінні папери. Ними можуть бути пенсійні, інвестиційні, ощадні фонди, страхові компанії, ряд інших спеціалізованих організацій. [33. с.20]

Враховуючи різноманітність операцій на фондовому ринку та багатогранність функцій його учасників, практично можливо запровадити щодо них чітку і сталу класифікацію. Та все ж спробуємо зробити це за найтиповішими ознаками: характером економічної поведінки, різновидами діяльності, належністю до громадянства конкретної країни.

Учасники ринку цінних паперів, з урахуванням їх економічної поведінки, поділяються на такі категорії: держава, населення, комерційні організації. У свою чергу комерційні організації поділяються на нефінансові і фінансові. До останніх належать комерційні банки, інвестиційні фонди, акціонерні товариства, страхові та брокерські компанії та інше. Суб'єктів фондового ринку поділяють також на професійних і непрофесійних його учасників.

Професійні учасники працюють на ринку цінних паперів постійно і лише на підставі спеціальних дозволів (ліцензій), що видаються у порядку, встановленому чинним законодавством. Учасників ринку цінних паперів поділяють також за ознаками громадянства. Громадяни України є національними учасниками (резидентами), іноземні громадяни -- зарубіжними учасниками ринку (нерезидентами). Залежно від характеру операцій на ринку цінних паперів серед учасників торгів розрізняють кінцевих продавців, кінцевих покупців і посередників між ними. [37.с.36]

Залежно від стадії та місця руху цінних паперів, цей ринок поділяється на первинний і вторинний, біржовий та позабіржовий. У своїй сукупності вони утворюють систему ринків позичкових капіталів. Первинний ринок -- це ринок перших і наступних емісій (випусків) цінних паперів (шляхом відкритої чи закритої передоплати) на якому здійснюється їх початкове розміщення серед інвесторів.

Тобто рамки первинного ринку фактично обмежуються найпершим актом купівлі продажу того чи іншого цінного паперу. На цій стадії емітент передає майнові права на свою власність (чи частину власності) іншим особам, одержуючи натомість грошові кошти для інвестицій. Найважливіша особливість -- повне розкриття інформації для потенційних інвесторів при умові емісії.

Як правило, більшість цінних паперів (отже і майнові права, що в них виражені) згодом переходять від одного власника до іншого -- продаж, інші операції, що залежать і в свою чергу впливають на кон'юнктуру ринку. Іншими словами, цінні папери надходять в обіг. Обіг цінних паперів -- це прерогатива вторинного ринку. Отже, на вторинному ринку відбуваються операції з цінними паперами, випущеними раніше на первинному ринку. Головною метою вторинного ринку є забезпечення ліквідності цінних паперів, тобто створення умов для найширшої торгівлі ними. Це в свою чергу, надає можливості власникові цінних паперів реалізувати їх у найкоротший строк при незначних варіаціях курсів та невисоких витратах на реалізацію.

В Україні на вторинному ринку обертаються здебільшого цінні папери новостворених структур фінансової спрямованості, в основному банків. Це пов'язано з недосконалістю законодавства стосовно регулювання ринку цінних паперів, низькими темпами приватизації, відсутністю достатньої кількості високопрофесійних посередників, дається в знаки недосконалості систем зв'язку і комунікацій. Все це позбавляє цінних паперів ліквідності.

На вторинному ринку формується також справжня ціна на різні види паперів під впливом поточної кон'юнктури. Торгівля цінними паперами може здійснюватись за двома напрямками: у формі організаційно оформленого і постійного функціонуючого обігу цінних паперів між банками, брокерськими та дилерськими фірмами, що утворюють позабіржовий ринок.

Біржовий ринок нерозривно пов'язаний з поняттям фондова біржа, власне, ці терміни тотожні. Під ними обома розуміють ринок з найвищим рівнем організації (як правило вторинний), що максимально сприяє підвищенню реальних ринкових цін на фінансові вклади, які перебувають в обігу.

Позабіржовий ринок охоплює операції з цінними паперами поза біржею. Він складається з обігу цінних паперів між банками і іншими структурами. У більшості випадків на цьому ринку відбувається первинне розміщення, а також перепродаж цінних паперів тих емітентів, які не бажають чи з об'єктивних причин не можуть виставити свої активи на біржу.

Крім наведеної класифікації ринку цінних паперів можна диференціювати ще за такими ознаками (за кожною ознакою ринок поділяється на сегменти):

· за категоріями емітентів (ринок цінних паперів корпорацій, ринок державних цінних паперів);

· за строками випуску (ринок цінних паперів без установленого строку обігу, ринок цінних паперів з установленими строками обігу, ринок безстрокових цінних паперів тощо);

· за категоріями розповсюдження (інтернаціональний, національний, регіональний);

· за видами цінних паперів (ринок акцій, в тому числі за їх видами; облігацій, інші цінні папери).

Ринок цінних паперів безумовно належить до особливих сфер соціально-економічного життя країни. Тут переплітаються інтереси банків, акціонерних товариств, товаровиробників, посередницьких контор, власників вільних грошових коштів, акцій і приватизаційних сертифікатів. Їхні інтереси або збігаються, або вступають у суперечність. У цьому складному процесі значну роль має відігравати держава, бо саме вона повинна розробити і встановити такий механізм взаємодії учасників ринку цінних паперів, який дав би змогу максимально активізувати економічне життя суспільства з позитивними його результатами.

1.2 Фондові товари, як об'єкти операцій на ринку цінних паперів

В Україні діє закон “Про інвестиційну діяльність” від 18 вересня 1991 року № 1560 - ХІІ, який обумовлює правові, економічні та соціальні умови цього процесу, забезпечує рівний захист прав, інтересів і майна суб'єктів інвестиційної діяльності незалежно від форм власності. Цей закон визначає інвестиції, як усі види майнових та інтелектуальних цінностей, які вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої утворюється прибуток, чи досягається соціальний ефект. [1]

В банківській практиці інвестиціями є ресурси банків, що вкладені в різноманітні фінансові активи підприємств, організацій, установ різної форми власності на різний термін. Сукупність цінних паперів придбаних банком в ході активних операцій, складає його інвестиційний портфель.

Комерційним банком в Україні надано право здійснити операції з такими цінними паперами як акцій, облігації, векселя, сертифікати, приватизаційні папери. Основними цілями банків, як інвесторів є забезпечення збереження коштів, тобто безпека вкладень, доходність банківських інвестицій, їх ліквідність та збільшення капіталу.

Діяльність комерційних банків на ринку цінних паперів регламентується окрім Закону України “Про інвестиційну діяльність”, Законами України “Про банки і банківську діяльність” від 20.03.91 № 872 - ХІІ, “Про цінні папери і фондову біржу” від 18.06.91р., “Про господарські товариства” від 19.09.91р., “Про підприємства” від 7.02.91р. № 698 - ХІІ, а також власним статутом та іншими установчими документами, також постановили, наказами та іншими нормативними документами. Для виконання роботи на ринку цінних паперів, в комерційних банках можуть утворюватись спеціальні підрозділи, які виконують усі операції з цінними паперами, у тому числі аналіз кон'юнктури ринку цінних паперів, інвестиційної діяльності, робота з угодами, визначення базисних ринкових цін і т.д. У філіях комерційних банків можуть утворюватись спеціальні підрозділи, відділи, бюро, сектори по роботі з цінними паперами з такими же функціями.

Комерційні банки можуть приймати на себе зобов'язання по розміщенню цінних паперів інших елементів, трейдерському, брокерському обслуговуванню на фондових біржах, утворювати синдикати для розміщення цінних паперів з метою поєднання зусиль з іншими банками чи фінансовими компаніями для впровадження об'єднаних проектів, у тому числі підписку на цінні папери, розміщення їх великими блоками і таке інше. [4]

Цінні папери -- це “грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини між собою, яка їх випустила та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншими особам”. Можуть випускатись і обертатись слідуючи види цінних паперів: акцій, облігації внутрішніх республіканських і місцевих позик, облігації підприємств, казначейські зобов'язання республіки, ощадні сертифікати, векселі, приватизаційні папери.

Українське законодавство дає визначення цінного паперу -- як грошового документа, в той час як в багатьох країнах до цінних паперів відносять не лише грошові але й товаророзпорядчі документи, наприклад, коносаменти.

Потрібно сказати, що є цінні папери першого порядку, другого і третього порядку. Це можна відобразити на рисунку:

Розглянемо цінні папери першого порядку, тобто ті, які підприємства, державні та муніципальні органи використовують для фінансування своєї діяльності.

Акція -- цінний папір без встановленого строку обігу, що засвідчує дольову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в акціонерному товаристві та право на участь в управлінні, дає право його власникові на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розподіленні майна при ліквідації акціонерного товариства.

Акції можна розділити на два основних види: прості і привілейовані.

Прості акції -- це акції, прибуток від яких повністю зумовлюється чистим доходом підприємства, та його дивідендною політикою. Власник простої акції має право брати участь в управлінні акціонерним товариством. Прибуток товариства розподіляється між власниками цих акцій пропорційно до вкладеного капіталу, тобто залежить від кількості придбаних акцій. Одиницею величини вкладеного капіталу в даному випадку служить номінальна вартість однієї акції.

При ліквідації акціонерного товариства власники простих акцій мають право на частину активів підприємства після того, як будуть компенсовані всі інші зобов'язання та погашена заборгованість перед власниками облігацій і префакцій.

В українському законодавстві сума випуску привілейованих акцій обмежена десятьма відсотками всього статутного фонду акціонерного товариства. Ці папери надають їхнім власникам майнове право на першочергове одержання дивідендів, а також на пріоритетну участь у відшкодуванні своєї долі капіталу при ліквідації акціонерного товариства. Однак власник такої акції позбавлений права брати участь в управлінні товариством (не має права голосу), якщо інше не передбачене статутом.

В залежності від способу обліку прав на акції можуть бути іменними і на пред'явника.

Іменна акція -- це акція, яка вказує ім'я власника: тільки це лише рахується всіма його правами.

Акція на пред'явника -- це акція, яка не містить ніяких вказівок на ім'я власника. Акціонером являється той, хто на даний момент володіє акцією. В деяких країнах Заходу акції на пред'явника складають до 85% усіх акцій. Це пов'язано із запровадженням сучасних технологій в обігу цінних паперів зокрема електронною, при яких набагато ефективніше здійснювати операції саме з акціями на пред'явника.

Друге місце як об'єкт інвестування та спекуляції полягають цінні папери, що засвідчують внесення їх власником грошових коштів і підтверджують зобов'язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного паперу в передбачений в ньому строк з виплатою фіксованого проценту. Такі цінні папери називають облігаціями. З допомогою облігацій підприємства, державні і місцеві органи мобілізують фінансові ресурси.

Згідно з законодавством України облігації підприємств мають право випускати підприємства усіх форм власності. Але акціонерні товариства можуть їх випускати на суму, що не перевищує 25 відсотків величини статутного фонду, тільки після повної оплати всіх попередніх емісій акцій. Володіння облігацією не дає права участі в управлінні фірмою.

Як і акції можуть бути іменними та на пред'явника, знаходиться у вільному обігу та з обмеженням. Крім того розрізняють процентні та безпроцентні (цільові) облігації. Дохід з процентних облігацій виплачується відповідно до умов їхнього випуску, якими передбачаються розміри та строки виплати процентів. Номінальна вартість облігації повертається власникові після її погашення. Дохід з облігацій цільових позик (безпроцентних) не виплачується. Власнику такої облігації після настання обумовленого строку надається можливість придбати відповідні товари (як правило на пільгових умовах).

Як свідчить світовий досвід, корпорації, що випустили облігації, або ж державні місцеві органи обумовлюють певні умови їх погашення, ліквідності, ступеня безпеки тощо, щоб зробити ці облігації більш привабливими для потенційних інвесторів.

На світових фінансових ринках особливе місце займають державні (казначейські) облігації, що пов'язано з особливими гарантіями держави (чи державного органу) перед держателями облігацій.

Вексель -- цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання строку, визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю) [17 с. 27]

Законодавством регламентовано випуск та обіг таких видів векселів: простий і переказний, товарний і фінансовий (банківський, спеціалізований і обіговорозрахунковий).

Переказний вексель відрізняється від простого тим, що права на отримання грошових сум векселедавця можуть передаватись декільком особам шляхом здійснення спеціального передавального напису-індосаменту.

Вексель -- цінний папір виникає лише після здійснення якоїсь товарної або фінансової операцій. Різновидом фінансових векселів є банківський вексель, емітентом якого виступає комерційний банк. Цей вексель не є товарним, бо він видається не під товарообмінну, а є банківським грошовим зобов'язанням сплатити в певний термін визначену суму грошей. [21. с. 47]

Спеціалізований вексель -- це такий, що не передбачає погашення за рахунок грошових коштів, а випущення для погашення якоїсь окремої заборгованості (наприклад за газ, електроенергію).

До цінних паперів другого і третього порядку, які також обертаються на фондовому ринку можна віднести слідуючі інструменти ринку цінних паперів.

Казначейські зобов'язання -- вид цінного паперу на пред'явника, що розміщується виключно на добровільних засадах серед населення, засвідчує внесення їх власниками грошових коштів до бюджету і дають право на одержання фінансового доходу. Випускаються такі види казначейських зобов'язань:

— довгострокові (від 5 до 10 років);

— середньострокові (від 1 до 5 років);

— короткострокові (до 1 року).

Як видно з визначення казначейського зобов'язування розповсюджується лише серед фізичних осіб. Недопущення на ринок казначейських зобов'язань юридичних осіб звужує можливості цього ринку.

Ощадні сертифікати (депозитні) -- це письмове свідоцтво кредитної установи про депонування грошових коштів вкладника, яке засвідчує право останнього на вилучення депозиту разом з нарахуванням по ньому процентами. Розрізняють депозитні сертифікати до запитання, строкові, іменні та на пред'явника. Перші дають право на одержання внесеної суми по пред'явленню сертифікату в любий час. Іменні сертифікати обігу не підлягають а їх продаж іншим особам не дозволяється.

В цілях активізації обігу цих цінних паперів на сучасному фінансовому ринку сертифікати відіграють двояку роль: виступають як інвестиційні цінні папери, тобто дозволяють розміщувати тимчасово вільні кошти під процент, причому, як правило, на короткий строк з можливістю дострокової реалізації і як засіб обігу.

Інвестиційні сертифікати -- це цінні папери, які випускають включно інститути спільного інвестування корпоративного й пайового типу, які залучають в основному кошти населення для подальшого їх інвестування в цінні папери інших, дають право їх власнику на отримання доходу у вигляді дивідендів.

Інвестиційні сертифікати допущені на біржу лише в небагатьох країнах. Їх ціна постійно змінюється в результаті коливання курсів акцій і облігацій, економічної ситуації в країні.

Приватизаційні папери -- це особливий вид державних цінних паперів, які засвідчують право власника на безкоштовне отримання в процесі приватизації частини майна державних підприємств, державного житлового фонду. Приватизаційні папери можуть бути лише іменними. З 25.11.92р. по 21.04.94р. в обігу знаходились безготівкові приватизаційні папери. З 21.04.94р. в обіг увійшли готівкові приватизаційні папери. І до 1.06.95р. ходили як готівкові так і безготівкові приватизаційні папери, а з 1.06.95р. в обігу залишились лише готівкові. Приватизаційні папери можуть бути використані лише в процесі приватизації і не можуть бути предметом купівлі-продажу, а також предметом застави. По даних паперах не нараховуються дивіденди. [4]

В останні роки на ринку цінних паперів відбувається торгівля не окремими видами цінних паперів, а стандартизованими контрактами на купівлю-продаж стандартних пакетів цінних паперів -- фондовими деривативами (похідними цінних паперів). Фондовими деривативами є -- ф'ючерси, опціони, варранти.

Ф'ючерси -- це стандартні строкові контракти, згідно з якими особа, що уклала їх бере на себе зобов'язання після закінчення певного строку продати клієнтові (або купити в нього) відповідну кількість фінансових інструментів за обумовленою ціною.

Опціон -- це угода (контракт) між партнерами, один із яких виписує і продає пакет цінних паперів, а інший -- купує його, тобто отримує право до обумовленої дати за фіксовану ціну придбати певну кількість акцій у особи, яка виписала опціон, або ж продати їх.

Різновидом опціонів є варранти, що надають їх власнику право на придбання певних фондових цінностей. В останні роки варранти все частіше випускаються з облігаціями, що зробило останні більш привабливими в очах інвесторів. Купуючи облігацію, вкладник фактично видає кредит, який при його ефективному використанні повинен принести прибутки, достатні для сплати процентів і дивідендів. Варранти, опціони, ф'ючерси широко розповсюджені на фондових ринках Заходу.

1.3 Інвестиційна політика комерційних банків

Банківськими інвестиціями є кошти банків, вкладені в цінні папери підприємств, організацій, установ різної форми власності на якийсь певний період часу. [34. с.116]

Цінні папери можуть бути об'єктом банківських інвестицій, якщо вони:

· обертаються на РЦП;

· виконують функцію боргових зобов'язань;

· є частиною статутного капіталу.

Банк здійснює інвестиції з метою досягнення:

· безпеки вкладень;

· доходності операції (інвестиції);

· ліквідності;

· зростання капіталу.

Під безпекою вкладень розуміють їх незалежність від зміни кон'юнктури на фондовому ринку і стабільність отримання доходу.

Безпека досягається за рахунок знижок доходності та обсягів вкладень. Самими безпечними рахуються вкладення в облігації державних позик (аналогами яких в Україні є облігації внутрішньої державної позики (ОВДП)), та облігації внутрішньої місцевої позики (ОВМП), котрі забезпечуються економічною значимістю і платоспроможністю держави.

Якщо ж банк більше зацікавлений в доходності цінного паперу, то йому прийдеться піти на зниження рівня безпеки інвестиції, оскільки більш доходними вважаються ціні папери акціонерних товариств з низьким інвестиційним рейтингом, або венчурних (високоризикових) фірм. Тому потрібно оптимально поєднувати безпеку і доходність.

Ліквідність цінних паперів означає можливість для їх власників швидко і без збитків перетворити їх у гроші.

Збільшення капіталу забезпечується здебільшого за рахунок звичайних акцій акціонерних товариств, що активно господарюють в передових галузях н/г. Такі акції приносять низький рівень дивідендів, але забезпечують швидке зростання капіталу.

Особливу увагу комерційні банки приділяють якості цінних паперів при їх купівлі, хоча надійного методу визначення захисту вкладених коштів на довгий період не має, так як іноді мають місце ситуації, які неможливо передбачити.

Таким чином, коли визначені цілі інвестування, необхідно вибрати ті ЦП, які відповідають цим цілям. Для цього спочатку проводять галузевий аналіз, вибір галузей, діяльність яких за певний період дає найкращі результати. Після цього проводять аналіз фінансової звітності, яка публікується і порівнюють результати за декілька років у вартісному виразі та динаміці. Потім розраховують ключові показники: обсяги прибутку на акціонерний каптал, коефіцієнт прибутковості (відношення чистого прибутку до виручки від реалізації); коефіцієнт оборотності коштів, співвідношення власних і залучених коштів, коефіцієнт ліквідності та інші показники. Ці коефіцієнти має сенс співставити з аналогічними по галузі, а також прослідкувати динаміку за певний період часу.

Основними ЦП є акції, облігації та похідні від них. Якщо банк інвестує кошти в акції підприємства, то це дозволяє банку отримати дивіденди на вкладений капітал, а також стати співвласниками даного акціонерного товариства.

Банк також може купувати акції товарних та фондових бірж, якщо вони утворені у формі акціонерного товариства. Це дає банкам право членства на біржі автоматично, що дозволяє проводити біржові операції як брокери або ділери.

Усі ЦП придбані банком, можна поділити на дві групи: первинний і вторинний резерв. Банківські інвестиції складають первинний резерв. ЦП первинного резерву призначені приносити максимальний доход банку. Однак, як правило, цінні папери, які мають високу дохідність, не відповідають іншим вимогам, що пред'являються до фондових інструментів. Тому кожен банк для підтримки своєї ліквідності формує вторинний резерв з цінних паперів, які можна швидко і без втрат перетворити в готівку. Як правило, це цінні папери із строком погашення менше одного року. Крім цього цінні папери первинного резерву, за якими майже вийшов строк погашення, також можна віднести до вторинного резерву. Вторинний резерв використовується при нестачі високоліквідних засобів у випадках збільшення обсягів вилучених вкладів або збільшення попиту на позики.

Таким чином з подальшим розвитком ринку ЦП в Україні повинні зростати обсяги банківських інвестицій у ЦП. Але якщо керуватись інструкцією №10 “Про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків” затвердженою Постановою Правління НБУ від 30 грудня 1996 року за №343, то КБ встановлено норматив інвестування, який характеризує використання власних коштів банками для придбання акцій акціонерних товариств, підприємств та недержавних боргових зобов'язань. Норматив встановлюється у формі відсоткового співвідношення маж розміром коштів, які інвестуються, та загальною сумою власних коштів комерційного банку. Максимально допустиме значення нормативу не повинно перевищувати 25 відсотків розміру власних коштів банку. [5]

Це обмежує інвестиційні можливості банку. Комерційним банкам забороняється мати загальну суму вкладень в статутні фонди інших підприємств та організацій більше 10% їх власного статутного фонду.

З іншого боку, в умовах нестабільної економіки і інфляції довгострокові вкладення можуть негативно вплинути на діяльність банку.

У нашій країні в банківській системі склалось дві основні думки з цієї проблеми. НБУ дотримується точки зору щодо обмеження вкладень в цінні папери для банків, так як їх інвестиційні операції являється високоризиковими, а тому ставлять під загрозу ліквідність банку.

У комерційних банків діаметрально протилежна думка -- діяльність банків не повинна бути односторонньою.

На їхню думку, в Україні склалась ситуація, коли величезні потоки капіталів, що проходять через банки, не беруть участі в інвестуванні, що значно підриває всю економіку країни вцілому.

Досвід функціонування фінансових установ на вітчизняному фондовому ринку дає змогу зробити висновок, що саме банки випускають найбільшу кількість ліквідних акцій та облігацій, а також є найбільшими інвесторами як у приватні цінні папери, так і в державні.

2. Діяльність комерційних банків як головних суб'єктів ринку цінних паперів

2.1 Місце комерційних банків на ринку цінних паперів

Якщо розглянути ринок цінних паперів ззовні та з середини, то видно, що комерційні банки є його одним з головних учасників. Це можна пояснити багатьма причинами. По-перше, Уряд України та Верховна Рада України в “Концепції РЦП в Україні” чітко передбачають, що саме комерційні банки стають ланкою, яка зв'язує первинний і вторинний ринки багатьох цінних паперів, таких як ОВДП, депозитні сертифікати, акції і т.п. По-друге, при існуючій економічній ситуації саме комерційні банки активно виходять на РЦП, що обумовлюється наявністю у комерційних банків вільних коштів, які вони згодні інвестувати в цінні папери. Що стосується самого РЦП, то його можна назвати особливою сферою соціально-економічного життя країни. Тут переплітаються інтереси держави і НБУ, комерційних банків і різноманітних акціонерних товариств, посередницьких контор і власників цінних паперів, потенційних емітентів і власників вільних грошових коштів.

Ринок цінних паперів є серцевиною ринкових економічних відносин, оскільки він забезпечує вільне переміщення капіталу між різними секторами економіки, сприяє її реструктуризації і надає можливість реально оцінювати фінансовий стан держави.

Потенціал українського ринку цінних паперів, тобто спектр і обсяг послуг, які можуть бути реалізовані тут, уже тепер досить великий. В операціях, які виконують банки для задоволення потреб суб'єктів ринку цінних паперів, представлені всі стадії обігу цінних паперів -- від його випуску і обслуговування до погашення. Розвиток ринку диктує свої правила і збільшується кількість його учасників, визначаються і корегуються їхні функції, відпрацьовуються принципи ефективної взаємодії.

Банки на ринку цінних паперів можуть займатись такими видами професійної діяльності, яка передбачена Законом України “Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні”:

1. торгівля цінними паперами -- здійснення цивільно-правових угод щодо цінних паперів, які передбачають оплату цінних паперів проти їх поставки новому власнику на підставі договорів-доручення чи комісії за рахунок своїх клієнтів (брокерська діяльність) або від свого імені та за свій рахунок з метою перепродажу третім особам (дилерська діяльність) крім випадків передбачених законодавством;

2. депозитарна діяльність -- діяльність з надання послуг щодо зберігання цінних паперів та обліку прав власності на цінні папери, а також обслуговування угод з цінними паперами;

3. розрахунково-клірингова діяльність -- діяльність з визначення взаємних зобов'язань щодо угод з цінними паперами та розрахунків за ними;

4. діяльність з управління цінними паперами -- діяльність, що здійснюється від свого імені за винагороду на підставі відповідного договору протягом визначеного терміну щодо управління переданих у володіння цінних паперів, які належать на правах власності іншій особі, в інтересах цієї особи або визначених цією особою третіх осіб;

5. діяльність з ведення реєстру власників іменних цінних паперів -- збір, фіксація, обробка, зберігання та надання даних, що складають систему реєстру власників іменних цінних паперів, щодо іменних цінних паперів, їх емітентів та власників;

6. діяльність по організації торгівлі на ринку цінних паперів -- надання послуг, що безпосередньо сприяють укладенню цивільно-правових угод з цінними паперами на біржовому та організаційно-оформленому позабіржовому ринку цінних паперів.

Повертаючись трішки назад, можна сказати, що на сьогодні ринок цінних паперів в Україні перебуває в стадії формування. Це дуже рухливий інститут, який чутливо реагує на регулюючі заходи з боку держави на бурхливий розвиток ринкових відносин у країні. Банки відіграють важливу роль на фондовому ринку.

Сьогодні на вітчизняний фондовий ринок як складову частину фінансового ринку держави впливають негативні риси кризових явищ, що спостерігаються в економіці. Але, незважаючи на загальне погіршення інвестиційного клімату, фондовий ринок продовжує свій розвиток. За даними Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, в 1994 році в країні було випущено цінних паперів на суму 286 млн. грн., в 1995 році -- 1715,4 млн. грн., а станом на початок 1999 року більш ніж на 14 млрд. грн. (без врахування ОВДП). Тобто за п'ять років обсяги випуску цінних паперів збільшились навіть з урахуванням девальвації національної валюти.

Внаслідок процесів реформування форм власності на засоби виробництва головним інструментом фондового ринку України стали акції відкритих акціонерних товариств, створених в ході приватизації державного майна. Достатньо зазначити, що з наведеного обсягу емісії цінних паперів у 1998 оці на частку акцій припадало 12,24 млрд. грн., а загальний обсяг цих паперів станом на 1 січня 1999 року складав близько 24,3 млрд. грн. На початок другого півріччя 1999 року ця цифра становила вже більше 27,7 млрд. грн.

В останні роки в Україні значно підвищилась питома вага ринку векселів. Зокрема у першому кварталі 1998 року обсяг торгівлі цими цінними паперами складав лише 25 тис. грн., то в кінці року ця цифра зросла до 4,5 млн. грн. В 1999 році дана тенденція збереглась. Наприклад, за підсумками торгів за 9 місяців на Українській фондовій біржі частка векселів склала 56%. Найбільш ходовим товаром є переказні та казначейські векселі.

Важливим напрямком розвитку ринку цінних паперів у майбутньому може стати ринок облігацій. Вони є ефективним інструментом, який покликаний відігравати важливу роль у розв'язанні питань поточного фінансування дефіциту державного та місцевих бюджетів, залучення значних фінансових ресурсів для потреб регіонів при фінансуванні власних програм і проектів, особливо щодо житлового будівництва та розвитку інфраструктури. Однак на сьогодні в Україні існує ряд чинників, що стримують розвиток ринку облігацій, і зокрема місцевих позик. Основним з них є непривабливість даних паперів для інвесторів внаслідок незабезпеченості зобов'язань емітента перед їх власниками. Як наслідок, у 1998 році було зареєстровано лише одну емісію облігацій місцевої позики.

На українському РЦП, на відміну від світових ринків, донедавна були майже повністю відсутні корпоративні облігації. Причиною, через яку підприємства практично не використовували механізм залучення коштів шляхом випуску облігацій, був негативний вплив законодавства, і зокрема існування 30% податку під час випуску даних цінних паперів. Проте влітку 1999 року цей податок було відмінено і підприємства тепер можуть частіше звертатись до цього привабливого джерела залучення коштів. [24.с.18]

Роль банків на ринку різних країн неоднакова, але можна визначити певні узагальнені риси взаємодії комерційних банків на національному та міжнародному фондовому ринку. У країнах, де банки мають право здійснювати всі види операцій з цінними паперами (наприклад, Німеччина), вони активно виходять на ринки як емітенти (юридичні особи, які від свого імені випускають цінні папери і зобов'язуються виконувати обов'язки, що випливають з умов їх випуску), фінансові посередники (юридичні особи, діяльність яких тісно пов'язана з наданням професійних послуг щодо опосередкування діяльності на фондовому ринку емітентів та інвесторів) та значні інвестори. У тих країнах де роль комерційних банків на фондовому ринку значно обмежена (США, Канада, Японія), вони перебувають на ньому опосередковано шляхом участі в інвестиційній та опосередковано шляхом участі в інвестиційній та посередницькій діяльності через трастові операції, кредитування інвестиційних компаній і фондів, співробітництво з брокерськими фірмами.

Прагнення комерційних банків до розширення операцій з цінними паперами стимулюється, з одного боку, високою доходністю цих операцій, з іншого -- відносним скороченням прямих банківських кредитів. У зв'язку з інтернаціоналізацією ринку цінних паперів національні комерційні банки розширюють обсяги своїх операцій з іноземними акціями та облігаціями, які в багатьох випадках приносять банкам значний прибуток у тому числі за рахунок гри на курсових різницях. [37, с.35]

Поряд з комерційними банками на ринку цінних паперів багатьох країн активно функціонують інвестиційні банки. Інвестиційні банки -- це фінансово-кредитні інститути, які спеціалізуються виключно на операціях із цінними паперами -- випуску, розміщенні, обслуговуванні обороту -- з метою залучення додаткових грошових засобів, а також довгострокового кредитування своїх клієнтів, серед яких може бути і держава. Інвестиційні банки не є банками у класичному розумінні цього поняття, оскільки вони не виконують цілого ряду банківських операцій, притаманних класичному банку.

Як фінансові посередники на фондовому ринку банківські установи здійснюють такі види діяльності:

· управління цінними паперами: інвестиційне управління інвестиційними фондами, контроль за чистими активами взаємних фондів інвестиційних компаній, управління портфелем цінних паперів клієнтів, управління цінними паперами, що перебувають у власності державних органів управління;

· операції з акціями та іншими пайовими паперами, надання брокерських послуг, виконання генеральної угоди щодо операцій з цінними паперами на умовах дилерської угоди, зберігання цінних паперів своїх акціонерів і клієнтів;

· операції з облігаціями: здійснення клірингового обслуговування первинного розміщення, вторинного обертання, сплата доходів та погашення облігацій державної позики, виконання функцій дилера на ринку державних короткострокових безкупонних облігацій, клірингове обслуговування обороту облігацій своїх клієнтів;

· операції з векселями: облік векселів, виконання договорів доручення (виконання функцій домініціанта), поручительство за вексельними зобов'язаннями (надання авалю), прийняття векселів на інкасо, надання кредитку під векселі.

Як інфраструктурні учасники фондового ринку комерційні банки здійснюють такі види діяльності: депозитарну діяльність як депозитарій та зберігання цінних паперів своїх клієнтів; розрахунково-клірингове обслуговування клієнтів; діяльність із ведення реєстрів власників іменних цінних паперів, інформаційне обслуговування учасників фондового ринку, виконання консалтингових функцій.

Робота банку на ринку цінних паперів як посередника набула особливого значення у ході процесу приватизації майна державних підприємств.

Комерційні банки України здійснюють інвестиційні операції з державними цінними паперами як на первинному, так і на вторинному ринках. На первинному вони беруть участь у закритих аукціонах, купуючи державні боргові зобов'язання, а на вторинному -- перепродують чи перекуповують їх.

Інвестиційні операції комерційних банків мають багатоцільовий характер.

По-перше, вкладення в державні цінні папери забезпечує комерційним бакам збереження коштів, по-друге, -- диверсифікацію активів, по-третє, -- доходність і ліквідність. Вкладення коштів у державні цінні папери забезпечує невиразливість на фондовому ринку, а також стійкий доход.

Друга важлива риса фондового ринку його місткість. Про великий потенціал Українського фондового ринку свідчить те, що саме тут користуються попитом понад 90% обсягу всіх видів цінних паперів. Процес насичення ринку ще далеко не завершений, що створює ідеальні умови для будь-яких експериментів і новацій.

Понад 20 провідних комерційних банків виступали в 1991 році засновниками Українського фондового ринку, більшість з них одразу чи згодом зареєстрували на ній свої брокерські контори. Інші банки зосередили зусилля на емісії власних акцій, та на розгортанні різного роду операцій з цінними паперами.

В цілому діяльність ринку, будь-якого його окремого учасника тісно пов'язана технологією, яка повністю відповідає міжнародним світовим стандартам, що можна виразити схемою.

Отже, можемо зробити висновок, що місце комерційних банків у ринку цінних паперів є визначальним, а роль -- домінуючою. У перспективі комерційні банки можуть стати найбільш активними учасниками ринку цінних паперів, серйозним конкурентом інших інвестиційних інститутів.

2.2 Операції комерційних банків по емісії власних цінних паперів

Переважна частина банків в країнах з розвинутою економікою організована у формі акціонерних товариств (компаній акціонерів), хоча в деяких країнах збереглись приватні банкірські доми та партнерські фірми в формі товариств з необмеженою відповідальністю. Проте основна маса банків формує свій статутний капітал за рахунок емісії акцій на фондовому ринку, що дозволяє досягти важливої мети -- розпорошення першого чи наступних випусків акцій серед маси дрібних акціонерів.

Статутний капітал має неабияке значення для забезпечення фінансової сталості та ефективності роботи банку. По-перше, це джерело ресурсів на початковому етапі діяльності, а отримані кошти від наступних випусків можуть бути використані для здійснення крупних заходів структурного характеру -- розширення мережі філій, створення нових служб тощо. По-друге, статутний капітал виконує функцію страхового фонду.

Структура акціонерного капіталу банку складається із статутного капіталу та нерозподіленого прибутку. Статутний капітал формується за рахунок залучених коштів від продажу простих, іменних акцій, а перерозподілений прибуток є прибуток, який залишається в розпорядженні банку після сплати податків до бюджету.

Щоквартально нерозподілений прибуток розподіляється в фонди банку, а саме: в резервний фонд, фонд накопичення, фонд економічного стимулювання, страховий фонд та інші фонди. Залишок нерозподіленого прибутку спрямовується на виплату дивідендів по акціях банку.

В Україні більшість банків -- акціонерні товариства відкритого типу, тому емісія власних акцій є найважливішою функцією відповідальних за це структурних підрозділів. Випуск акцій є достатньо складний і довгий процес, який регламентується багатьма законодавчими актами, найсуттєвішими з яких є “Порядок реєстрації випуску акцій і облігацій підприємств і організацій та інформація про їх випуск”, Закон України “Про банки і банківську діяльність” та інші.

Якщо розглядати позицію емітентів цінних паперів в Україні (таблиця 2.1), то комерційні банки в 1998 році займали сильні позиції -- на їх долю припадало 5,7% загальної емісії акцій, відповідно 0,3% випуску акцій належало страховим компаніям інвестиційним фондам та компаніям, і 0,4% -- підприємствам. [22. с.7]

Таблиця 2.1 Питома вага емітентів в загальному об'ємі випущених акцій в 1998 році^** Мозговий О. Стан та проблеми розвитку фондового ринку в Україні // Український інвестиційний журнал. -1999. №6-7. -ст.7-11.

Емітент	Питома вага, %
Банки	5,7
Страхові компанії, інвестиційні фонди та компанії	0,3
Підприємства	0,4

За 5 років (з 1994 по 1998 р.р.) випуск цінних паперів збільшився у 43 рази (таблиця 2.2). А сумарний обсяг емісії збільшився, тобто зареєстрований, ДКЦПФБ, за станом на 01.01.1999, удвічі порівняно з аналогічним періодом 1998 року і становив 24,264 млрд. грн. порівняно з 12,24 млрд. грн. у 1998р. (див. рис.2.4)

Таблиця 2.2 Динаміка випуску цінних паперів у 1994-1999 рр.^** Проблеми розвитку фінансових послуг в Україні // Вісник НБУ, січень 2000. -с.42.

Рік	Випущено цінних паперів всього, млрд.грн.	Обсяг емісії акцій, млрд.грн.	Відношення акцій до інших ЦП, %
1994	0,286	0,057	19,91
1995	1,715	0,776	45,26
1996	4,618	3,440	74,47
1997	13,4	9,970	74,40
1998	14,8	12,240	82,70
1999	--	24,264	--

При емісії першим етапом є реєстрація інформації про випуск цінних паперів. Органом реєстрації є:

· для цінних паперів, обіг яких здійснюється на території всієї України -- Міністерство Фінансів України;

· для цінних паперів, обіг яких здійснюється лише на території Республіки Крим, області, міста республіканського підпорядкування -- відповідні регіональні фінансові управління;

· якщо акції банку пропонуються для вільного продажу, тобто розміщатися вони будуть між юридичними особами та фізичними, коло яких попередньо визначити неможливо, тоді емітент зобов'язаний надати фінансовій організації для реєстрації інформацію про випуск цінних паперів повинні бути включені наступні дані:

а) характеристика емітента, а саме: фірмова назва, місцезнаходження, дата заснування, предмет діяльності, завірені ревізором (аудитором) баланс, розрахунки фінансових результатів діяльності (за останні три закінчених фінансових роки, чи з моменту утворення банку, якщо банк молодший за три роки), баланс за останній квартал, який передував прийняттю рішення про випуск ЦП, звіти про статутний фонд, чисельність працівників, основні професійні дані про керівних робітників (освіта, кваліфікація стаж);

б) дані про ділову діяльність емітента;

в) дані про емісію цінних паперів, цілі використання коштів отриманих від емісії, запланований обсяг емісії, вид та категорії ЦП; число серій та порядкові номери ЦП, місце, день початку та припинення продажу, запланований курс, спосіб вирахування та строк виплати дивідендів, адреси місць виплат доходів;

г) кількість та результати попередніх емісій;

д) кількість іменних акцій випущених емітентом;

е) строк погашення (для облігацій).

Крім цього емітент подає заяву про реєстрацію акцій та копію статуту. На протязі 30 днів із дня подання вищевказаних документів, орган реєстрації видає свідоцтво про реєстрацію ЦП, яке є підставою для отримання бланків цінних паперів чи розміщення замовлення на їх виготовлення.

Законодавство України передбачає особі вимоги по режиму публічності при проведенні емісії акцій. Інформація про випуск акцій, облігацій підлягає обов'язковій публікації в органах преси Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України і офіційному виданні фондової біржі, не менше як за 10 днів до початку передплати на ці цінні папери.

Окрім того емітент зобов'язаний на протязі двох днів повідомити фондовій біржі, та фінансовій організації, яка реєструє цінні папери, інформацію по зміни, які виникли в господарській діяльності емітента, та впливають на вартість ЦП чи розмір доходу за ними, а саме:

а) зміна прав на цінні папери;

б) зміна в складі керівництва акціонерного товариства;

в) блокування чи відзив ліцензій на здійснення будь-яких операцій емітента;

г) початок входу комерційних банків в режим фінансового оздоровлення;

д) реорганізація, призупинення чи припинення діяльності емітента;

е) пред'явлення позову до емітента в розмірі який перевищує 10% статутного фонду емітента;

є) отримання кредиту чи нову емісію цінних паперів в розмірі, більше 50% статутного фонду емітента.

Також емітент зобов'язаний не менше одного разу на рік інформувати діяльність. Якщо вимоги про публікацію інформації до проведення підписки емітентом виконуються безумовно, то частка публікацій про зміни в діяльності емітентів є дуже мізерною. І одна з причин цього -- відсутність санкцій за невиконання законодавчих актів. Разом з тим цей факт серйозно погіршує становище акціонерів, бо згідно Закону України “Про ціні папери і фондову біржу” “особа, що передплатила або купила цінний папір до публікації інформації про зміни в господарській діяльності емітента, що впливають на вартість цінних паперів або розмір доходу по них, може протягом 15 днів з моменту публікації цієї інформації, розірвати договір в односторонньому порядку”. У разі розірвання договору емітент зобов'язаний на вимогу інвестора відшкодувати йому витрати і можливі збитки, пов'язані з передплатою або купівлею даних цінних паперів.

Отже, зареєструвати у встановленому порядку емісію акцій і зробивши про це офіційне оголошення в пресі, банк розпочинає передплату.

Розглянемо емісію цінних паперів на прикладі АКАПБ “Україна”.

На початок 2000 року банк здійснив 8 емісій власних акцій. Статутний фонд банку повністю сплачений грошовими коштами і на 01.01.2000 становить 70339 тис. грн. За кількістю акціонерів банк є одним з найбільших акціонерних товариств в Україні. Кількість акціонерів банку на 01.01.2000 року становила 336931, з яких 13342 -- юридичні особи, 323589 -- фізичні. (див. додаток 8)

У 2000 році планується провести дев'яту емісію акцій банку на суму 10 млн. грн. Фінансові ресурси, залучені від емісії, будуть спрямовані на розширення можливостей банку для кредитування фінансово стабільних сільськогосподарських підприємств, а також забезпечення ліквідності балансу. [28. с.18]

Функції акціонерного комерційного банку, як емітента на ринку цінних паперів не вичерпуються лише емісією акцій, спрямованою на формування і поповнення статутного фонду. Залучення додаткових ресурсів може відбуватись і за рахунок випуску інших ЦП -- облігацій, переказних векселів, депозитних сертифікатів (в тому випадку, коли вони будуть оформлюватись як так, що передаються, тобто потрапляють у вторинний обіг).

Банки також можуть емітувати облігації, але навіть в загальносвітовій практиці випадки, коли банк емітує облігації вкрай рідкі, хоча законом передбачена така можливість. Рішення про випуск облігацій приймається емітентом і оформляється протоколом. [25. с.23]