Роль банківських установ у розвитку вексельного обігу в Україні

Оскільки вексель являється незаперечним борговим зобов'язанням, оплата опротестованих векселів проводиться наступним чином:

шляхом безарбітражного списання необхідної суми з розрахункового рахунку боржника;

через механізм банкрутства.

Однак, на думку арбітражного суду, у безакцептному порядку можуть списуватись суми тільки по розпорядженню податкової адміністрації, платіжні доручення якої прирівнюються до виконавчих документів.

Згідно до чинного законодавства України опротестований вексель не входить до списку виконавчих документів, і тому протест векселя дає кредитору право звернутися до боржника з вимогою відповідно до Арбітражного процесуального кодексу. Іншими словами, для списання коштів з рахунку боржника кредитору все одно знадобиться рішення суду та виконавчий документ.

Практика показує, що отримати оплату по опротестованому векселю дуже важко, часто навіть неможливо. Більшість боржників для погашення боргу за векселем просто не мають коштів, тому рішення суду про списання коштів з рахунку боржника все одно не принесе ніякої користі кредитору. Для кредитора залишається єдиний вихід -- розпочати процедуру банкрутства боржника. Але тут кредитора підстерігають певні труднощі. По-перше: у випадку об'яви боржника банкротом погашення боргів проводиться відповідно з законодавством України (кредитор може не розраховувати стати одним з перших отримувачів боргу). При цьому переваги при ліквідації підприємства отримують учасники ліквідаційної комісії; по-друге: якщо боржником являється державне підприємство (навіть частково), об'явити це підприємство боржником неможливо. А на сьогоднішній день в Україні близько 75% підприємств мають державну частку і деякі керівники цих підприємств, користуючись цим, емітують векселі у значній кількості навіть не збираючись їх оплачувати.

Через це потрібно у найкоротші строки зосередити зусилля на підготовці до затвердження Верховною Радою України проектів відповідних законів України, проектів Указів Президента України про вексельне забезпечення виконання зобов'язань суб'єктами підприємницької діяльності та про порядок заміщення боргів підприємств їх майновими цінними паперами - акціями.

Розумно розглянути перспективу створення в Україні системи страхових гарантій за векселями. Така система є принципово новою у практиці діяльності українських страхових компаній, відсутні навіть розробки правил такого страхування, полісів та розрахунки страхових тарифів.

Важливість та величезні обсяги поставлених задач перед учасниками вексельного обігу в Україні, практично необмежене коло господарських зв'язків та економічних відносин вимагають кооперації діяльності державних і комерційних структур щодо скорочення сум неплатежів і впровадження вексельного обігу.

Банки - основа цивілізованого обігу в Україні. Саме тут працюють кваліфіковані фахівці, які розуміють сутність цієї справи, мають відповідний практичний досвід роботи з клієнтами. На жаль, повноцінному вексельному обігу в Україні перешкоджає, крім іншого, неврегульованість законодавчої бази. Її вдосконалення - одне з першочергових завдань, передбачених Указом Президента України “Про заходи щодо зміцнення банківської системи України та підвищення її ролі у процесах економічних перетворень”.

На підставі Указу Президента України від 03.10. 1992 р. № 493/92 ”Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади” (зі змінами, внесеними 21.05.1998 р.) Міністерство юстиції України листи й роз'яснення не реєструє [60 ст. 49], оскільки вони не вважаються нормативно-правовими актами, а відтак не можуть містити правових норм. Однак на практиці вексельні операції регулюються переважно на засадах, визначених саме цими листами. “Листовий” стиль регулювання особливо полюбляє Державна податкова адміністрація. Причому в її “арсеналі” є документи, у яких протилежно тлумачиться одне й те ж положення.

Низька якість законодавчої бази часом їз надлишком “компенсується” так званою заорганізованістю: незважаючи на те, що нормативний документ суперечить закону (зокрема міжнародному!), відомства наполягають на його обов'язковому виконанні. Конкретних прикладів доволі. Ось лише кілька з них.

1. “Порядок випуску, обігу і погашення векселів, які видаються на суму податку на додану вартість при ввезенні (пересиланні) товарів на територію України” (затверджений постновою Кабінету Міністрів України від 01.10.1997 р. №1104) містить (із точки зору Уніфікованого вексельного закону) низку досить “оригінальних” положень [60 ст. 49]. Наприклад:

податковий вексель (простий!) оформляється у трьох примірниках (Уніфікованим вексельним законом передбачається застосування кількох примірників лише для переказного векселя);

аваль оформляється на всіх трьох примірниках векселя в натуральному виконанні (векселем є лише один приміринк, а інші два - просто його копіями, тож немає ніякої необхідності ставити на них оригінальні підписи керівних осіб. Цієї клопітної роботи можна уникнути завдяки елементарному ксерокопіюванню);

2 Інструкція Пенсійного фонду “Про застосування порядку погашення заборгованості підприємств, установ і організацій по збору на обов'язкове державне пенсійне страхування шляхом оформлення її векселем” містить положення про те, що “в лівому верхньому куті векселя векселедавець робить застереження “без протесту”, яке підписується юридичною особою і завіряється печаткою”. Тут же зазначається, що векселі, оформлені з порушенням вимог цієї інструкції, прийматися Пенсійним фондом не будуть. Водночас, згідно з Уніфікованим вексельним законом застереження “без протесту” або “обіг без витрат” вважаються частиною вексельнго тексту, тому вони мають бути написані псля основного тексту - над підписами та печаткою векселедавця.

Ось іще один приклад некомпетентності законотворчості.

Згідно з пунктом 6 “Порядку декларування паливно-мастильних матеріалів, які імпортуються, а також виготовлені в Україні з нафти, поставленої на давальницьких умовах, і реалізуються в Україні” (затвердженої спільним наказом Державної митної служби і Державної податкової адміністрації України від 02.06.1999 р. № 404/348) “у разі неоплати імпортером належних сум за виданими векселями вони акцептуються векселедержателями і подаються до оплати в банк-аваліст” Автори цього документа, мабуть, забули, що поняття “акцепту” застосовується лише до переказних векселів (а податкові векселі - прості) та означає згоду сплатити вексель замість платника, а векселедержателем у цьому випадку є ... податкова адміністрація.

На жаль, таких прикладів можна навести багато. Суперечність між указами Президента, постановами Кабінету Міністрів України і законами (наприклад Уніфікованого вексельного закону), листами ДПАУ і нормативними актами Національного банку, Держкомісії із цінних паперів і фондового ринку, інших міністерств і відомств України призводить д того, що банки стають заручниками недосконалого законодавства.

Національний банк працює над удосконаленням законодавчих та нормативно-правових актів. Останнім часом внесено ряд зауважень до проекту Закону “Про внесення змін до законодавства України щодо врегулювання порядку розгляду спорів, пов'язаних з обігом векселів в Україні”, проекту Закону “Про внесення змін до деяких законодавчих актів в зв'язку з прийняттям Закону “Про обіг векселів в Україні” тощо.

Згідно зі статтею 14 Закону “Про обіг векселів в Україні” НБУ розроблено проект закону щодо врегулювання питань застосування векселів у зовнішньоекономічній діяльності, який нині розглядається міністерствами та відомствами.

Слід зазначити, що Національний банк постійно (під час перевірок на місцях, надсилаючи оглядові листи, роз'яснення тощо) звертає увагу на те, як банки та інші юридичні і фізичні особи дотримуються банківського законодавства і нормативно-правових актів НБУ із цих питань. Хоча маємо зауважити, що центральні банки зарубіжних країн не контролюють обігу вкселів. Та й на НБУ функції контролю не покладено жодним законом України. Проту НБУ регулює це питання шляхом розробки власних нормативно-правових актів, якими встановлює для банків відповідні правила проведення операцій з векселями. Зокрема, загальні умови, правила і порядок проведення банками на території України операцій з векселями визначає Положення “Про операції банків з векселями”, затверджене постановою Правління НБУ від 28.05.1999 р. №258. Нині рожроблено нову його редакцію, де становлено порядок проведення банками на теритоорії України опреацій з векселями в національній валюті ( у тому числі з векселями, за якини зобов'язуються або набувають право фізичні особи), конкретизовано основні засади здійснення банками операцій з векселями, вдосконалено термінологію вексельного обігу тощо.

Положення “Про розрахункові палати для пред'явлення векселів до платежу”, затверджене постановою Правління НБУ від 25.09.2001 р. № 403, розроблено Національним банком на виконання вимог статті 7 Законну “Про обіг векселів в Україні”. Ним визначаються загаьні умови, правила і порядок виконання банкими функцій розрахункових палат, призначених згідно їз статтею 38 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі для пред'явлення векселів до платежу. Зауважимо, що наявність такої установи, як розрахункова палата, яка пред'являє векселі до платежу, є обов'язковою - це обумовлено статтею 6 додатка ІІ до Женевської конвенції 1930 року. Проблема фіксації факту пред'явлення векселів в Україні пстала із часу їх використання , оскільки досить часто в суді недобросовісні платники заявляли, що вексель їм просто не пред'являли до платежу, а тому в позові слід відмовити. З набуттям чинності зазначеного положення проблема в частині документального оформлення факту пред'явлення векселів, на нашу думку, буде вирішена.

Слід вважати, що головною перешкодою здійснення розширення цивілізованого вексельного обігу в Україні є недосконалість чинного законодавства, а саме: відсутність єдиної або домінантної концепції, яка б визначала співвідношення вексельного законодавства і Цивільного кодексу, питання правоздатності і представництва у вексельному праві тощо.

Оскільки у статті 4 Закону “Про обіг векселів в Україні” конкретно не встановлено, яку відповідальність несуть суб'єкти вексельного права за порушення умов видачі векселів, слід передбачити у Кодексі про адміністративні правопорушення санкції у вигляді штрафу, що накладатиметіся на керівників суб'єктів господарювання та фізичних осіб, які порушують норми цього закону.

Національний банк України бачить свої повноваження стосовно регулювання обігу векселів у розробці та вдосконалення власної нормативно-правової бази, підготовці змін до чинного законодавства з проблемних питань вексельного обігу, а також у наданні методичної допомоги щодо здійснення операцій та дотримання порядку розрахунків із векселями.

Висновки

Закінчуючи дану дипломну роботу, необхідно підвести підсумки виконаної роботи.

У першому розділі було викладено основні теоетичні питання вексельного обігу в Україні.

Ітак, вексель - укладене по встановленій законом формі безумовне боргове зобов'язання, видане однією стороною (векселедавачем) іншій стороні (векселедержателю). Розрізняють простий і переказний вексель. Вони відрізняються тим, що в переказному векселі платником являється той, хто прийняв на себе зобов'язання платежу (акцептант). Передача від одного тримача до іншого здійснюється шляхом індосамента. Вексель виконує розрахункову функцію, коли він видається для того, щоб погасити грошові зобов'язання по попередній угоді шляхом заміни його нановий вексельний борг. І кредитну, так як в більшості випадках відстрочка оплати готівковими коштами покупки супроводжує видачу векселя. Векселі поділяються на фінансові, товарні, дружні і бронзові. За допомогою векселя можна оплатити куплений товар або надати послуги на умовах комерційного кредиту, повернути отриману позику.

Первинними сторонами простоговекселя виступають дві обоби:

векселедавець -- особа, що виписує вексель, яка одночасно є і платником за векселем; ремітент -- перший отримувач за векселем або перший векселедержатель, перед яким платник приймає зобов'язання про платіж.

У переказному векселі учасниками є: трасант (векселедавець) -- особа, що виписує вексель; трасат (платник), до якого трасант звертає свій наказ про платіж за векселем; ремітент -- перший отримувач або перший векселедержатель, на користь якого виставляється вексель. Тобто, за переказним векселем, на відміну від простого, платником є не векселедавець, а інша особа, яка повинна письмово підтвердити свою згоду здійснити платіж за векселем у визначений строк -- ця спеціальна дія називається акцептом тратти.

До операцій комерційних банків з векселями відносять:

1. Кредитні: врахуванян векселів, надання кредитів під заставу векселів, переврахування придбаних векселів, одержання кредитів під заставу векселів.

2. Торговельні: купівля векселів, продаж придбаних векселів.

3. Гарантійні: авалювання векселів, видача гарантій на забезпечення оплати векселів.

4. Розрахункові: операції з оформлелння забргованості векселями, акцептація переказних векселів, видача простих вкселів банком кредиторові банку, видача банком переказних векселів на боржника банку, видача банку постих векселів боржником банку, вексельний платіж банку кредитору, вексельний платіж боржника банку.

5. Комісійі та довірчі: інкасування векселів; оплата векселів, у яких банк є особливим платником (доміциліатом); зберігання векселів; купівля, продаж і обмін векселів за дорученням клієнта.

Отже, розглянувши поняття “вексель”, ми дійшли висновку, що в Україні поки що з вексельною формою обігу справи знаходяться в тяжкому становищі. Ту невелику кількість векселів, яка більш - менш користується попитом на сьогоднішній день в Україні (НАЕК “Енергоатом”, “Укртелеком”, “Укргазпром”), якщо розібратись, навіть не можна назвати словом “вексель”, тому що по ним неможливо отримати реальних грошей.

Слід мати на увазі, що вексельний обіг ефективний при значному наповненні ринку товарами. Тільки за таких обставин продавець починає шукати покупця та створює для нього найбільш вигідні умови. У процесі становлення ринку та підвищення динамічності нашої економіки вексель знову опиняється в центрі уваги з цілого ряду причин:

по-перше -- він за своєю природою є цінним папером, який дозволяє оперативно вирішувати багато складних господарських та фінансових проблем;

по-друге -- комерційні банки та комерційні структури вже накопичили певний досвід проведення господарських операцій з використанням векселів;

по-третє -- вексель розглядається урядом України як один з головних засобів проведення взаєморозрахунків боргів підприємств і виходу з платіжної кризи;

по-четверте -- якщо взяти до уваги значну кількість нормативних актів, які регулюють порядок випуску та використання векселів, то можна стверджувати, що в Україні вже створена мінімально необхідна правова база, яка однак вимагає дуже детального допрацювання та доповнення, у тому числі з точки зору її узгодження з чинним законодавством.

Необхідно зазначити, що згідно з чинним законодавством України:

· використовувати векселі, а також виступати векселедавцями, акцептантами, індосантами і авалістами можуть тільки юридичні особи -- суб'єкти підприємницької діяльності, що визнається такими відповідно до чинного законодавства;

· векселі можуть видаватись лише для оплати за поставлену продукцію, виконані роботи та надані послуги, за винятком векселів Міністерства фінансів, Національного та комерційних банків;

· вексельний бланк може заповнюватись друкованими та недрукованим способом;

· сума платежу за векселем обов'язково вказується цифрами та літерами;

· вексель підписують керівник і головний бухгалтер юридичної особи та звіряють печаткою.

Ще одна причина, яка гальмує розвиток ліквідного ринку вексельного обігу -- це юридична безграмотність керівників та головних бухгалтерів більшості підприємств України (в першу чергу -- державних). Адже тисячі підприємств споживають газ, електроенергію, використовують телефонні лінії, перевозять продукцію по залізних дорогах, але часто головний бухгалтер такого підприємства, почувши слово “вексель”, несамовито починає кричати, що ви всі шахраї, ніколи він не буде мати справу з вами і не пропонуйте йому ніяких векселів. Як не гірко признати, але для багатьох державних підприємств, слово “вексель” асоціюється з поняттям “обман”, “шахрайство”, “небезпека”, “тюрма”. Іноді на державному підприємстві бухгалтер нібито і не проти дати згоду на купівлю векселя і закрити ним якусь свою заборгованість, але йому просто не хочеться піднімати якісь закони, консультуватися з юристом, податковою адміністрацією, тому що “…я як не отримував свої законні 140 гривень, так і надалі не буду їх отримувати, навіщо ж мені брати ще якусь відповідальність на себе за якісь векселі”.

Для подальшого розвитку ринку векселів в Україні, доцільно здійснити певні заходи, спрямовані на захист прав векселедержателів, оскільки саме ці суб'єкти вексельного обігу є найменш захищені. На сьогодні в Україні не здійснюється будь-яка державна реєстрація випущених векселів. Не існує також обмежень щодо випуску векселів одним суб'єктом підприємницької діяльності. Це може призвести (і вже призвело) до випуску в обіг нічим не гарантованих векселів (наприклад -- Рівненська АЕС випустила в обіг векселі на суму понад 12 млн. грн., які ніхто не хотів брати навіть з дисконтом 70%).

Щоб уникнути такої ситуації, можливо варто використати досвід США, де ринок векселів не розвивався до початку 80-х років, поки не були зроблені важливі нововведення.

По-перше: запроваджена процедура державної реєстрації певних категорій векселів, які отримала назву “реєстрація на полиці”. Вона передбачає реєстрацію кожного випуску векселів із терміном обігу понад 270 днів Комісією з цінних паперів, яка дозволяє за визначених умов реєструвати безперервні програми випусків векселів один раз. Запровадження такого порядку оформлення векселів значно спростило долю емітента.

По-друге: впроваджена процедура встановлення кредитних рейтингів пропонованих випусків. Емітенти векселів при проведення “реєстрації на полиці”, звертаються до рейтингового агентства, яке надає відповідний рейтинг новому випуску векселів на визначену суму. Це дає можливість інвесторам постійно одержувати необхідну інформацію про рейтинг векселів, які вони бажають придбати.

По-третє: здійснені заходи, спрямовані на створення ліквідного вторинного ринку векселів, який має існувати для того, щоб кожний інвестор знав: векселі, якими він володіє, можуть бути продані в будь-який час.

За активізації вексельного обігу на фондовому ринку України явно визначилися прогалини у вітчизняному законодавстві, яке регулює порядок випуску та обігу зазначених цінних паперів. У першу чергу на законодавчому рівні необхідна регламентація умов та розмірів оподаткування операцій з векселями, встановлення відповідальності за правопорушення, пов'язані з вексельним обігом, а також обмеження випуску векселів сумою сплаченого статутного фонду, резервного фонду або вартості чистих активів, або процентного співвідношення цих величин.

Таким чином можна зробити висновок про необхідність проведення в Україні комплексної реформи вексельного законодавства, метою якої має стати захист прав векселедержателя, та підвищення відповідальності векселедавця, і яка повинна включати , насамперед:

- прийняття Закону України “Про вексельний обіг в Україні”;

- внесення змін до Цивільного кодексу України та Закону України “Про банкрутство” щодо порядку задоволення вимог кредиторів за векселями, адже недержавне підприємство відповідає за своїми борговими зобов'язаннями всім своїм майном, а підприємство з державною часткою -- лише наявними коштами на розрахунковому рахунку, просто злочинна несправедливість;

- внесення змін до Арбітражно-процесуального та Цивільно-процесуального кодексів України щодо введення прискореної процедури розгляду позовів за векселями та обов'язкового зменшення 5% розміру держмита за вексельним позовом, яке позивачу можуть не відшкодувати навіть якщо він виграє позов.

Без здійснення вказаних заходів справне функціонування вексельного обігу в Україні вбачається досить проблематичним, а існуючі прогалини в законодавстві можуть призвести до значних зловживань, що у свою чергу, підірве довіру до векселя, як цінного паперу.

Однак, можна зі впевненістю прогнозувати, що по мірі посилення правового поля, яке б забезпечувало процедуру стягнення боргів за векселями, ліквідність українського вексельного ринку різко зросте, як і кількість векселів з твердими котировками.

Список використаних джерел та літератури літератури

Закони та постанови Верховної Ради України:

1. “Про цінні папери і фондову біржу”. 27,03,1991, № 1202/12

2. “Про застосування векселів у господарському обороті”, 17,06,1992, № 2470/ХІІ

3. “Про заставу”, 02,10,1992, № 2654-ХІ

4. “Про нотаріат”, 02,09,1993, № 3452-12

5. “Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті”,23,09,1994, № 185/94

6. “Про оподаткування прибутку підприємства”, 28,12,1994, № 335/94

Укази Президента України:

7. “Про розширення сфери обігу векселів”, від 26 07.1995, № 658/95

8. “Про випуск та обіг векселів для покриття взаємної заборгованості суб'єктів підприємницької діяльності України”, від 14.09.1994. № 530-94

9. “Про регулювання бартерних (товарообмінних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності”, від 27.01.1995, № 84/95

Декрети, постанови Кабінету Міністрів України і Національного банку України