Роль банківських установ у розвитку вексельного обігу в Україні

Вексель може бути не прийнятий до платежу або акцепту у випадку неспроможності платника або якщо за вказаною адресою неможливо відшукати платника.

Під вексельним протестом розуміють офіційно засвідчену вимогу платежу та його неодержання. Існують такі види протесту:

протест переказного векселя в неакцепті або недатуванні акцепту. Ціль протесту -- створення умов для дострокового задоволення вимог кредитора;

протест в несплаті векселя як простого, так і переказного. Юридична ціль протесту -- збереження прав зворотних вимог (регресу) до зобов'язаних по векселю осіб -- трасанта, індосантів та їх гарантів (авалістів). Однак протест не є необхідним для збереження держателем права регресу проти акцептанта переказного векселя, які несуть вексельну відповідальність як головні боржники на протязі всього строку позовної давності.

Здійснення протесту в несплаті не потребується, якщо вексель був раніше опротестований в неакацепті, а також в разі об'яви неспроможності платника, незалежно від того, акцептував він вексель чи ні, та трасанта по векселю, який не підлягає акцепту.

Трасант, індосант або аваліст можуть шляхом включення в вексель підписаного ними застереження («без витрат» або «без протесту») звільнити держателя від здійснення протесту для одержання права регресу. Причому, якщо це застереження включене трасантом, воно має силу відносно всіх сторін, які підписали вексель, якщо ж воно включене індосантом або авалістом, то воно діє лише відносно його самого.

Отже, для виникнення права регресу необхідно, щоб факт відмови платника від акцепту або платежу був засвідчений офіційним актом -- протестом, який здійснюється державним нотаріусом.

Строки здійснення протесту:

1) В неакцепті. Якщо пред'явлений вексель не буде акцептований у двадцять чотири години або вексель буде прийнятий не в повній сумі, то векселедержатель може здійснити протест у неприйнятті, внаслідок чого одержує право на дострокове задоволення. Протест в неакцепті повинен бути здійснений у строки, встановлені для пред'явлення до акцепту, тобто на протязі одного року від дня видачі векселя. Векселедавець може скоротити або збільшити цей строк, індосанти можуть скоротити його, тоді вексель може бути прийнятим до опротестування в неакцепті на протязі цих строків, але не пізніше 12 годин наступного за цим строком дня.

2) В несплаті. Для векселя строком на визначений день або в стільки-то часу від складання або пред'явлення протест повинен бути здійснений в один з двох робочих днів, які слідують за днем, в який вексель підлягає сплаті; для векселя строком по пред'явленні -- на протязі строку, встановленого для пред'явлення до акцепту, або наступного дня, якщо пред'явлення було здійснено в останній день цього строку.

Якщо не здійснена сплата за векселем, векселедержатель повинен передати вексель наступного дня нотаріусу (судовому виконавцю) для опротестування за місцем знаходження платника або за місцем платежу. Якщо строк платежу або строк відправки векселя припадає на встановлені законом дні відпочинку, ці строки переносяться. В цей же день нотаріус пред'являє платнику вимогу про сплату або акцепт векселя. Якщо після цього послідує платіж, нотаріус, не здійснюючи протесту, повертає платнику вексель з відміткою про сплату. Якщо платник зробив відмітку про акцепт на переказному векселі, він також повертається до векселе-держателя без протесту. Якщо до 12 годин наступного дня не одержано підтвердження про здійснення сплати за векселем, нотаріус в цей же день протестує вексель шляхом запису про це в реєстрі та відмітки на векселі. Оформлюється протест актом. Опротестований вексель з написом про протест та актом повертається від нотаріуса (судового виконавця) до векселедержателя.

Протест в неакцепті здійснюється проти векселедавця. Протест в несплаті по простому векселю -- проти векселедавця, по переказному -- проти акцептанта.

Крім здійснення протесту, держатель повинен повідомити індосанта та трасанта про відмову в акцепті або сплаті на протязі наступних за днем протесту чотирьох робочих днів. Недотримання цього правила не звільняє гарантів від відповідальності по векселю, але накладає на держателя відповідальність за збитки, які може понести відповідальна особа, в розмірі, що не перевищує суму векселя.

Якщо протест здійснений своєчасно, то виникають такі наслідки:

судові органи мають право виносити рішення по позовам, заснованим на опротестованих векселях;

наступає відповідальність по простому векселю -- надписателів, а по переказному -- надписателів та трасанта (векселедавця).

Всі ці особи, за виключенням індосантів, які помістили перед своїм підписом застереження «без обороту на мене», є солідарне відповідальними перед векселедержателем. Він має право пред'явити позов до всіх зобов'язаних по векселю осіб (право регресу) або до одного з них, не звертаючи уваги на послідовність підписів цих осіб на векселі. Той, що сплатив по векселю звертається з вимогою до інших та, одержавши необхідну суму, передає тому, що сплатив опротестований вексель.

Таким чином, своєчасне опротестування векселя в разі відмови в акцепті або сплаті є умовою початку відповідальності трасанта, індосантів та авалістів. Акцептант та векселедавець простого векселя як головні боржники по векселю є відповідальними на протязі всього строку позовної давності.

Векселедавець може вимагати з того, до кого він пред'явив позов:

суму векселя, не акцептовану і не сплачену, з відсотками, якщо вони були обумовлені;

відсотки від дня строку платежу;

збитки по протесту, здійсненню повідомлення, а також інші збитки;

пеню від дня строку платежу.

В разі закінчення строків, установлених для здійснення протесту в неакцепті або несплаті, векселедержатель втрачає свої права проти індосантів, векселедавця та інших зобов'язаних осіб, за виключенням акцептанта. Векселедержатель, який не одержав платіж, має право на стягнення у судовому порядку належної йому суми.

Право на пред'явлення позовів обмежується визначеним строком, який носить назву вексельна давність (тобто в межах строків позовної давності). Для позовних вимог проти акцептанта та векселедавця простого векселя встановлений трирічний строк давності. Держатель може виставити позов проти індосантів, трасанта та їх гарантів на протязі одного року із дня протесту, або із дня строку платежів за векселем, що не підлягає протесту, а кожний індосант -- проти іншого індосанта і трасанта на протязі 6 місяців з дня, в який індосант сплатив вексель, або із дня пред'явлення до нього позову.

У вексельному обігу виключно важливу роль вiдiграють комерційні банки та їхні вексельнi операцiй. В умовах загальної недовiри до державних цiнних паперiв намiр пожвавити ринок векселiв здатний не лише пiднести значення i роль банківської системи, а й зробити її авторитетнішим гарантом. Саме комерційні банки спроможнi дати вирішальний поштовх започаткуванню вексельного обігу, й за певних умов для комерційних банків на сучасному етапi відкривається широка сфера діяльності в цiй галузi фiнансового ринку.

Виступати суб'єктами вексельного права тобто переймати на себе всі права і обов'язки, що випливають із змісту векселя, мають право банки, які мають статус юридичної особи.

Установи банку, які не мають статусу юридичної особи, можуть отримати від головного банку - юридичної особи повноваження на здійснення всіх або окремих операцій з векселями у порядку, встановленому чинним законодавством.

В Україні, крім вітчизняного вексельного законодавства та міжнародних правових актів, його використання регулюється також номативними документами Національного банку: Положенням «Про операції банків з векселями» (затверджене постаново правління НБУ від 28.05.1999 р. № 258); Положенням «Про розрахункові палати для пред'явлення векселів до платежу» (затверлжене постановою Правління НБУ від 25.09.2001р. № 403); Постановою Правління НБУ «Про розрахунки між резидентами за векселями, вираженими в іноземній валюті» від 14.06.1999 р. №285 тощо.

Організаційне забезпечення проведення операцій з векселями визначається банком. У банках, які активно використовують векселі, як правило створюються спеціальні структурні пілрозділи, до основних функцій яких належать: координування здійснення установами банку операцій з векселями; контроль за дотриманням вимог законодавчих та нормативних актів; здійснення юридичної та фінансової експертиз векселів, що подаються в банк; накопичення, оброблення і зберігання інформації про фінансовий стан зобов'язаних осіб за векселями, що належать банку на праві власності або перебувають у заставі; контроль за строками здійснення відповідних дій за векселями (платіж, акцепт тощо); складання, видача й акцептація банком простих векселів.

Загальні вимоги до банків при проведенні операцій з векселями:

1. Банк самостійно обирає пріоритети у своїй політиці щодо проведення операцій з векселями, а також:

у визначенні сторін, з якими банк вважає за можливе здійснювати операції;

у визначенні платників за векселями, з векселями яких банк вважає за можливе здійснювати операції.

2. При проведенні операцій з векселями банк бере на себе такі види ризиків: кредитний, ліквідності, процентний, операційний.

Банки можуть включати в угоди (договори) умови, які призводять до зменшення ризиків.

3. При проведенні кредитних, торговельних, гарантійних і розрахункових операцій банк має ретельно вивчати фінансовий стан, кредито- та платоспроможність платників за векселями і зобов'язаних за векселями осіб, з якими він укладає угоди про проведення операцій.

Угоди про кредитні, торговельні та гарантійні операції, а також інкасування векселів і зберігання, купівлю, продаж і обмін векселів з адорученням клієнтів (інших банків) маюь бути укладені в письмовій формі з урахуванням вимог чинного законодавства. Розрахункові операції можуть здійснюватись без угод (договорів) на підставі первинних документів (реєстрів, актів тощо).

1.3 Суть та класифікація операцій комерційних банків з векселями

У сучасній ринковій економіці вексель відіграє помітну роль у господарській практиці та у діяльності комерційних банків. Як зазначалося вексельні операції комерційних банків в Україні регулюються Положенням «Про операції банків з векселями», затвердженим Постановою Правління Національного банку Ураїни 25 травня 1999 р. Цим документом визначено, що комерційні банки у сфері вексельного обігу можуть здійснювати кредитні, торговельні, гарантійні, розрахункові, комісійні та ддовірчі операції. Крім цього, окремі банки України виступають також у ролі емітентів векселів.

Банки можуть здійснювати такі операції з векселями:

1. Кредитні - операції, що супроводжуються наданням або залученням грошових коштів проти векселів або під забезпечення векселями.

Кредитні операції поділяються на:

активні:

а) врахування векселів;

б) надання кредитів під заставу векселів;

пасивні (рефінансування кредитних активних, гарантійних і

розрахункових операцій):

а) переврахування придбаних векселів;

б) одержання кредитів під заставу векселів.

2. Торговельні - операції з вкладення або залучення грошових коштів під векселі.

Торговельні операції поділяються на:

активні:

а) купівля векселів;

пасивні (рефінансування кредитних і торговельних активних, гарантійних і розрахункових операцій):

а) продаж придбаних векселів.

3. Гарантійні - операції, що супроводжуються взяттям банку на

себе зобов'язань платежу за векселями з умовою відкладення, тобто

оплатити векселі при настанні певних обставин і в обумовлений

строк.

Гарантійні операції поділяються на:

а) авалювання векселів;

б) видачу гарантій на забезпечення оплати векселів.

4. Розрахункові.

Розрахункові операції поділяються на:

операції з оформлення заборгованості векселями:

а) акцептація переказних векселів банком, виданих на банк кредитором банку;

б) видача простих векселів банком кредиторові банку;

в) видача банком переказних векселів на боржника банку;

г) видача банку простих векселів боржником банку;

операції з розрахунків з використанням векселів:

а) вексельний платіж банку кредитору;

б) вексельний платіж боржника банку.

5. Комісійні та довірчі:

а) інкасування векселів;

б) оплата векселів, у яких банк виступає особливим платником (доміциліатом);

в) зберігання векселів (оригіналів, копій і примірників);

г) купівля, продаж і обмін векселів за дорученням клієнтів.

Банк проводить операції з векселями на підставі угод з клієнтом (іншим банком).

До вексельних кредитів комерціцних банків належать операції з урахуванням та переврахуванням векселів, а також - надення позик пд забезпечення векселями.

Операція врахування (дисконту) векселів полягає у купівлі банком векселя за іменним індосаментом увекселедержателя до настання до настання строку платежу. При цьому банк стає повноправним власником векселя з усіма правами й обов'язками згідно з вексельним правом, а векселедержатель отримує суму векселя, зменшену на величину банківської процентної ставки, яка ще називається дисконтом, а також - накладанням витрат на здійснення операцій. За економічним змістом дана операція являє собою трансформацію комерційного кредиту у кредит банківський, адже купівля банком векселя рівнозначна кредитуванню векселедержателя на строк, що залишився до погашення векселя. Цей кредит називається обліковим кредитом.

До різновидів врахування належать безоборотне врахування і врахування з реверсом, які відрізняються від звичайного врахування порядком і обсягом відповідальності векселедержателя-пред'явника.

Безоборотне врахування - різновид врахування, за якого пред'явник векселя вибуває з числа зобов'язаних за векселем осіб, що здійснюється шляхом вчинення пред'явником в тексті індосаменту безоборотного застереження (проставлення безоборотного індосаменту) або шляхом передавання банку векселя пред'явником без вчинення індосаменту, якщо останній індосамент бланковий, або на пред'явника.

Банкам рекомендується використовувати цей різновид врахування у разі врахування короткострокових векселів при безумовній впевненості в кредитоспроможності платника за векселем та/або можливості переврахувати (продати) вексель. Втрачаючи підпис пред'явника, банк має компенсувати додатковий кредитний ризик, тому при безоборотному врахуванні, як правило, утримується підвищений дисконт. Також банк може вимагати від пред'явника позавексельного поручительства третьої особи щодо викупу векселя у випадку його неоплати в строк.

Врахування з реверсом - різновид врахування, за якого пред'явник векселя дає банку позавексельне зобов'язання викупити враховані векселі до настання строку їх оплати та/або при настанні/ненастанні певних обставин. Із технічного боку врахування векселів з реверсом подібне до позики, забезпеченої векселями, і є перацією репо з відкладальними та/або скасувальними умовами (стаття 61 Цивільного кодексу УРСР. Від звичайного врахування цей різновид врахування відрізняється тим, що платіж за векселем виконує не безпосередньо зобов'язана за векселем особа - платник, а пред'явник, який підписує реверс і викуповує вексель. Реверс - це письмове зобов'язання пред'явника викупити векселі до настання їх строку та/або при настанні/ненастанні певних обставин. Із допомогою реверсу векселі відчужуються і передаються банку тимчасово.

У разі потреби у ліквідності банк може рефінансуватись в інших комерційних банках, а також у центральному банку у формі переврахування векселів, іншими словами - врахування уже врахованих банком векселів. Викоистання переврахування в інших, окрім забезпечення ліквідності, цілях, однак, менш доцільне, бо в результаті його здійснення знижується дохідність банку від облікової операції.

З метою здійснення вексельного кредитування комерційні банки можуть не лише викупати векселі до настання строку їх погашення, а й приймати їх у вигляді забезпечення наданих позик. При кредитуванні під заставу векселів позичальник не перевідступає вексель банку (на відміну від облікового кредиту), а лише віддає його під заставу на певний строк, зберігаючи усі права векселедержателя (право власності на вексель може перейти лише у разі непогашення позики). Ще одна відмінність між цими формами вексельного кредиту полягає в тому, що якщо при обліковому кредиті позичальник і той, хто повертає кошти, є різними особами, то при кредитуванні під заставу векселів погашення позики здійснюється самим позичальником. Особливістю цього виду кредитування є також порядок надання, зберігання та реалізації застави.

Кредити під заставу векселів можуть надаватись у вигляді:

строкових кредитів, тобто позик, дата погашення яких зафіксована за домовленістю з позичальником;

кредитів до запитання (онкольних кредитів), коли строк погашення не вказується або встановлюється термін до настання строку погашення векселів із застави.

Порядок надання позики, вимоги до надійності векселів, ведення бухгалтерського обліку, хронологічних і синтетичних записів при кредитуванні під заставу векселів у формі спеціального позичкового рахунку багато в чому аналогічні тим, що провадяться пи операції врахування. Звичайно в заставу приймаються векселі, строк платежу за якими є тривалішим, ніж термін дії позики.

Кредитування під заставу векселів є досить привабливим для підприємств, що інтенсивно використовують векселі у своїй господарській діяльності й володіють значним вексельним портфелем. Особливо зручним для суб'єктів господарської діяльності є вексельний онколь. Прийнятність даної форми кредитування пов'язана з її високою еластичністю, що дає змогу позичальнику оперативно отримувати кошти за рахунок банківського кредиту, уникаючи тривалої процедури оцінки кредитоспроможності, яка передбачена, наприклад, при обліковому кредиті. Крім цього, позичальник сплачує проценти лише за фактичний термін користівання кредитом, на відміну від облікового кредиту, при якому клієнт часто змушений погоджуватись на строки, що перевищують реальну потребу в позиці.

Функціонування комерційного кредиту і вексельного обігу можливе лише за наявності впевненості кредитора в оплаті боржником поставленої продукції (наданих послуг). Часто гарантії боржника, навіть такогї, що спирається на силу вексельного права, виявляється недостатньо, і тоді відповідальність за невиконанняборжником своїх зобов'язань може взяти на себе третя особа, відома своєю плпотоспроможністю у формі гарантії, поручительства.

Найбільш прийнятними вважаються гарантії солідних комерційних банків. Надання банківської гарантії як забезпечення оплати векселів є формою кредитувння клієнта, що здійснюється згідно з загальними принципами банківського кредитування. Вексельні гарантії комерційних банків можуть мати явний обо прихований вигляд. В явному вигляді видається аваль. Прихований вигляд мають здійсненні у формі окремої гарантії платежу (гарантійні листи), надписи банку на векселі як одієї їз зобов'язаних за векселем осіб, але не авеліста

Авалювання - це взяття банком на себе зобов'язання оплатити вексель повністю або частково за одну із зобов'язаних за векселем осіб, якщо платник не оплатив вексель у строк чи неможливо одержати платіж за векселем у строк.

Авалюючи вексель, банк надає такій особі строковий кредит або кредит до запитання (залежно від строку платежу за векселем). Як правило, можуть бути авальовані векселі, в яких точно визначений строк платежу, а саме: визначено-строкові, дато- і візо-векселі, причому на останніх має бути відмітка про дату пред'явлення.

Аваль оформляється як надпис на векселі або алонжі: "Вважати за аваль", "Як аваліст за (назва особи, за яку наданий аваль)", "Авальований" або іншої рівнозначної формули. Його підписує банк.

В авалі має бути зазначена особа, за яку він наданий. Якщо вона не зазначена, вважається, що аваль наданий за векселедавця (трасанта). Для вчинення авалю достатньо підпису аваліста на лицьовому боці векселя, якщо тільки цей підпис не поставлений векселедавцем (трасантом) або акцептантом.

Аваль може бути наданий в будь-який час: при складанні, видаванні та на будь-якому наступному етапі обігу векселя.

Аваліст бере на себе таку ж відповідальність, як і особа, зобов'язання якої він забезпечив. Аваль не втрачає своєї сили внаслідок недійсності зобов'язання, яке він забезпечив (зокрема, внаслідок підробки підпису зобов'язаної особи, за яку наданий аваль, її недієздатності, неплатоспроможності тощо), крім випадку дефекту форми самого векселя.

У міжнародній торгівлі, де наявність гарантії оплати особливо велика, значного поширення набули акцептні операції комерційних банків. Вони полягають у тому, що банк гарантіє оплату своїм клієнтом поставленої продукції (виконання робіт) шляхом акцептувення замість нього переказного векселя. В результаті виникаєть так звані банківські акцепти - акцептовані векселі, які здатні обертатись на грошовому ринку. Через свою виску ліквідність та надійність банківскі акцепти виступають як міжнародний платіжний засіб, адже завдяки наявності подвійної гарантії оплати - імпортера, який надає кошти на оплату векселя, і банку, котрий гарантує і зійснює безпосередній платіж, - їх охоче приймають в оплату експортери продукції; крім цього, під банківський акцепт легко рефінансуватись, бо на грошовому ринку існує попит на ці інструменти.

Окрім послуг авалювання і акцептування, забезпечення банками оплати векселів може здійснюватись шляхом надання гарантій. Гарантія на забезпечення оплати векселів складається в письмовій формі. Гарантії вважаються безвідзивними, якщо в їх тексті не зазначено інше. Згідноз Положенням «Про операції банків з векселями» дл того, щоб зобов'язання за гарантією регулювалося нормами законодавства по вексельний обіг, достатньо, щоб в її тексті містились такі реквізити:

повна назва банку-гаранта;

безумовне зобов'язання банку-гаранта;

сума гарантії;

місце видачі гарантії.

Крім того, в гарантії платежу за векселем може міститися: повна назва позичальника (особи, від імені якої видається гарантія); повна назва бенефіціара - особи, на користь якої видана гарантія; посилання на угоду, на підставі якої видана гарантія; строк платежу та/обо подію, яка обумовлює строк платежу; можливе врегулювання скорочення гарантійної суми; застереження про витрати.

Питання про те, за яких обставин та на яких умовах банк має виконувати гарантію, а також строк та умови її погашення і право банку на регрес визначаються змістом гарантії та чинним законодавством.

Комерційні банки можуть виконувати доручення своїх клієнтів-векселедержателів, беручи на себе відповідальність за подання векселів і супровідних комерційних документів у строк платнику та одержання належних платежів. Ця послуга називається інкасуванням векселів.

В інкасовій операції беруть участь п'ять учасників: векселедержатель, який дає доручення інкасувати вексель (ринципал, комітент); банк, якому дано доручення здійснити інкасування вексеря (ремітент); банк, який бере участь в інкасуванні, але не є банком ремітентом (інкасуючий банк); платник за векселем; інкасуючий банк, який здійснює пред'явлення векселів платнику (пред'являючий банк).

Здійснюючи інкасування, банк не бере на себе жодної відповідальності за форму, повноту, точність, справжність, підобку, юридичне знання будь яких документів, так само як і загальні та/або окремі умови, вказані в документах. Банк також не несе жодної відповідальності за відповідність даних, що зазначені в дорусченні на інкасувення, умовам договору між принципалом і платником. Він не відповідає за неплатоспроможність, недбалість, неправомірну поведінку, помилку або невиконання іншогобанку чи платника, або ж нотаріуса при потесті, а також за затримку , втрату або знищення документів під час їх пересилання або під час їх перебування і володінні інших осіб.

Інкасування векселів разом із супровідними комерційними документами (рахунками, транспортними документами, товаророзпорядчими документами або іншими подібними документами), полягає у здійсненні банком за дорученням комітента (векселедержателя) операцій з векселями і супровідними комерційними документами (якщо такі є) на підставі одержаних від комітента інструкцій з метою:

а) одержання платежу та/або акцепту за векселями, або

б) передавання векселів і комерційних документів проти платежу та/або акцепту, або

в) передавання векселів і комерційних документів на інших умовах.

Комерційні банки можуть здійснювати оплата векселів за дорученням своїх клієнтів (доміциляція векселя).

Доміциляція векселя - це доручення оплатити векселі в особливому місці платежу, яке відрізняється від місцезнаходження (доміциь) особи, котра зазначена як платник за векселем. Відповідно, вексель, що підлягає оплаті в місці доміциляції, називається доміцильованим.

Ті векселі, оплата яких повинна здійснитися за місцезнаходженням платника, вважаються недоміцильованими, а особа, призначена для оплати таких векселів, є особливим платником. Натомість особа призначена для оплати векселів поза місцезнаходженням платників, виступає у ролі доміциліата.

Комерційні банки за дорученням своїх клієнтів можуть здійснювати операції зберігання векселів ( оригіналів, копій і примірників векселів). Операції зберігання векселів клієнтів можуть полягати в :

а) схові;

б) передаванні оригіналу векселя законному векселедержателю копії векселя;

в) перераванні примірника переказного векселя, що призначався для акцепту, законному векселедержателю іншого примірника векселя;

г) передаванні оригіналів, примірників і копійвекселів іншій особі на умовах, указаних довірителем.

Зберігання векселів в установах банків здійснюється у вигляді “закритого” та “відкритого”зберігання. Закрите зберігання передбачає зберігання вкселів шляхом надання довірителю депозитного вічка у сховищі (сейфі) банку без будь-яких інструкцій щодо дій банку з векселями і здійснюється на підставі договору схову.

При відкритому зберіганні векселів у банку подається супровідне до векселя доручення на зберігання з точними і повними інструкціями щоло дій банку з вкселями. Доручення на зберігання має містити реєстр векселів, що передаються, якого достатньо для здійснення схову.

Банк бере на себе зобов'язання зберігати передані йому векселі, відповідати за всі наслідки, пов'язані з їх знищенням та псуванням, за винятком випадків форс-мажорних обставин, гарантуючи повернення або передавання векселів за призначенням як щодо якості й кількості, так і щодо зовнішнього вигляду. Відтак банк не відповідає за зменшення вартості векселів, що приймаються на зберігання, за їхналежне оформлення і добросовістність рпидбання векселів довірителем, а також за затримку вимоги векселя особою, якій вони мають бути передані згідно з інструкціями доручення на зберігання, за втрату або знищення векселів під час їх пересилання.

При здійсненні схову з подальшим передаванням векселів довірителю або особам, указаним довірителям, банк не бере на себе ніякої відповадальності за форму, пвноту, точність, справжність, підроблення, юридичне значення вкселів, так само як і за загальні та (або) окремі умови, що є в векселях, а також жодним чином не відповідає за відповідність даних, що містяться в дорученні на зберігання. Умовам договору між довірителем і особою, якій передаються векселі. Також банк не відповідає за неплатоспроможність, недбалість, помилку тощо особи, якій згідно з інструкціями доручення на зберігання має бути переданий вексель.

За здійснення операціій зі зберігання банк може утримувати на свою користь винагороду. Розмір винагороди може встановлюватись як у відсотках до вартості або суми векселів, так і становити фіксовану суму за один вексель.

Низка вітчизняних комерційних банків, здійчнюючи діяльність у сфері вексельного обігу, виконує роль емітентів векселів. При цьому можна виділити дві основні сфери застосування комерційними банками України емісії векселів.

По-перше, як і інші суб'єкти підприємницької діяльності, банки використовують векселі для оформлення своїх господарських боргів, а також для переоформлення власної фінансової заборгованості.

По-друге, трапляються випадки вкористання векселів, виписаних банком, для залучення ресурсів, кредитування клієнтів, організації системи розрахунків між підприємствами. І якщо практика застосування векселя в господарській діяльності банку ідентична його використанню нефінансовими компаніями, то в цих випадках можна говорити про появу специфічного продукту, який у нашій країні прийнято називати банківським векселем.

Найбільшого поширення набули прості вкселі комерційних банків, хоч банківський вексель може бути випущеним і в формі перекизного векселя. Правила заповнення реквізитів векселів комерційних банків та їх кількість аналогічні векселям нефінансових установ.

Найчастіше застосовуються банківські векселі, виписані на певну дату, хоч банки можуть емітувати й векселі у визначений строк від дати складання, а також на певний строк від дати подання. Згідно зі способом зазначення терміну платежу у векселі визначається метод визначення процентної ставки. При заповненні векселя на строк або на такий-то строк від моменту виписки зазначається номінал векселя, а сам він реалізується з дисконтом. Коли ж вексель виписано терміном за поданням або на певний строк від подання, у ньому визначається процентна ставка, за якою нараховуватимуться доходи, а сам вексель продається за номіналом.

Як було зазначено банківський вексель може використовуватися для залучення ресурсів. Клієнт вносить у банк грошові кошти взамін на виписаний на його ім'я і підписаний банком вексель. У такому разі можна говорити про особливу природу банківського векселя: на відміну від класичного векселя, який виникає в результаті кредитних відносин, вексель, емітований банком, має депозитний характер, оскільки засвідчує зобов'язання банку повернути внесені клієнтом кошти.

Привабливість банківського векселя полягає у підвищенні гарантії оплати, а такожу його здатності до обертання, що, на відміну від ощадного і депозитного сертифіката, дає змогу використовувати даний інструмент у розрахунках і як заставу за банківськими кредитами. З метою підвищення ліквідності своїх векселів банки-емітенти часто пропонують клієнтам можливість враховувати векселі та надавати під пих кредит за першою вимогою, що теж досить зручно для векселедержателів.

Емісія векселів проводиться банками - юридичними особами, котрі мають ліцензію на здійснення опреацій з цінними паперами, і не може передоручатись філіям та безбалансовим відділенням.

Розділ ІІ. Дослідження досвіду використання вексельної форми взаєморозрахунків в Україні

2.1 Обіг векселя для покриття взаємної забогргованості суб'єктів підприємницької діяльності

Широкомасштабне практичне застосування векселів пов'язане з необхідністю подолання кризи неплатежів, що глибоко вразила фінансово-розрахункову систему України.

Введення повномасштабного вексельного обігу дозво-лило б внести елемент самоорганізації у процес погашення боргів, додавши йому за допомогою векселя форми товару.

Першими нормативними актами у створенні ринку боргових зобов'язань були: Указ Президента України №530 від 14 вересня 1994 р. "Про випуск і обіг векселів для покриття взаємної заборгованості суб'єктів підприємницької діяльно-сті"[46]; “Порядок проведення заліку взаємної заборгованості і оформлення її векселями”, розроблений Національним банком у відповідності до цього Указу[46].

Незважаючи на те, що широкомасштабне введення векселя до господарського обігу проводилося адміністратив-ними заходами, необхідність проведення таких заходів була викликана об'єктивним станом фінансово-кредитної системи.

За даними Міністерства статистики, кредиторська і дебіторська заборгованість в Україні на 1 серпня 1994 року досягла відповідно 280 і 240 трлн. крб., що майже у тридцять разів перевищувало суму всіх (готівкових і безготівкових) грошей, що знаходяться в обігу[47]. Взаємна заборгованість підприємств так переплелася, що навряд чи вони самі могли б розібратися у своїх фінансах. Розплутати вузол взаємних боргів повинен був Указ Президента України від 14 вересня 1994 року[46].

У відповідності до п.1 цього Указу суб'єкти підприєм-ницької діяльності за результатами взаємозаліку повинні були до 1 листопада 1994 року оформити прострочену заборго-ваність звичайними векселями з терміном платежу 28 лютого 1995 року.

Пізніше, коли стало ясно, що ні банки, ні підприємства в термін до 1 грудня 1994 р. не укладаються, Указом Президента України від 14 листопада 1994 р. "Про оперативну міжвідомчу комісію з питань подолання платіжної кризи та про деякі заходи з упорядкування розрахунків і платежів"[46] термін оформлення заборгованості було продовжено до 21 листопада 1994 року.

Підприємство-боржник ставало векселедавцем, підприєм-ство-кредитор - векселедержателем. Сума зобов'язань за одним векселем мала не перевищувати сто мільйонів карбованців. З метою активізації процесу оформлення заборгованості векселями були передбачені спеціальні правила, спрямова-ні на його стимулювання. Пункт 3 Указу Президента України від 14 вересня 1994 р. передбачав, що у разі відмови боржника оформити заборгованість векселем кредитор має право безакцептного списання суми заборгованості або оголошення такого суб'єкта підприємницької діяльності нездатним задовольнити пред'явлені до нього вимоги. У той же час, вказаний пункт Указу Президента України від 14 вересня 1994 р. встановлював, що суб'єкти підприємницької діяльності, які не вимагають оформлення векселем кредиторської заборгованості, втрачають право на повернення такої заборгованості без будь-якого відшкодування і повинні списати її на власні збитки. Передбачалося, що ці заходи мають дисциплінувати як кредиторів, так і боржників, і, зрештою, підвищити ефективність кроків, спрямованих на подолання кризи неплатежів.

Указ Президента України "Про випуск і обіг векселів для покриття взаємної заборгованості суб'єктів підприємницької діяльності України" передбачав можливість передачі векселя шляхом індосаменту (в тому числі і під заставу), а також для здійснення інших операцій відповідно до чинного законодавства.

З точки зору розвитку вексельного обігу досить привабливим є положення, відповідно до якого норма дисконту з суми векселя при здійсненні облікових операцій не обмежується. У разі відмови в платежі при настанні вказаного у векселі терміну, вексель підлягає опротестуванню за встановленим порядком. Вважається, що центральною проблемою у подоланні кризи неплатежів є можливість оперативного і повного стягнення боргу. Причому механізм стягнення боргу повинен бути: чітким (тобто гранично регламентованим); ясним, що не допускає альтернативних, двозначних тлумачень; простим (тобто таким, що є спроможним практично застосовуватись) і, нарешті, оперативним. Пункт 6 Указу Президента України від 14 вересня 1994 р. передбачає майнову відповідальність за вексельними зобов'язаннями, відсилаючи, в плані реалізації цієї відповідальності, до меха-нізму, зафіксованого Законом України від 14 травня 1992р. "Про банкрутство"[49]. Однак незрозуміло, яким чином цей механізм стосовно векселів мав виявитися ефективним, якщо до цього він практично не працював.

Пункт 7 вищеназваного Указу Президента України передбачав санацію тих підприємств державної власності, які не підлягають приватизації. З точки зору подолання кризи неплатежів або покарання недбайливого керівника під-приємства, санація, ймовірно, має позитивне значення. Однак, з позицій вексельного кредитора, немає ясності в головному - як у разі санації підприємств будуть захищені його інтереси.

Позитивним економічним методом, покликаним стимулювати банківські операції з векселями, безумовно можна вважати рекомендацію, що міститься в Указі, Національному банку України надавати комерційним банкам України протягом листопада 1994 - лютого 1995 року до 10% всієї кредитної емісії під ці операції. З цих же позицій потрібно розглядати і пункт 2 Указу Президента України, відповідно до якого суб'єкти підприємницької діяльності звільняються від сплати державного мита за вексельні бланки, що купуються для оформлення взаємної заборгованості. Необхідно відмітити, що дія даного Указу Президента України розповсюджується на операції з векселями, які виписуються для оформлення простроченої заборгованості. Істотним є те, що норми Указу мають не одноразовий характер, а передбачають періодичне проведення взаємозаліку і оформлення заборгованості векселями. Рівно через місяць після підписання Указу Президента України "Про випуск і обіг векселів для покриття взаємної заборгованості суб'єктів підприємницької діяльності" був виданий Указ Президента України від 14 вересня 1994р. "Про оперативну міжвідомчу комісію з питань подолання платіжної кризи і про деякі заходи з упорядкування розрахунків і платежів"[46]. Цей правовий акт вніс певні корективи у терміни проведення взаємного заліку заборгованості і оформлення простроченої заборгованості звичайними векселями, а також доповнення в плані визна-чення відповідальності кредиторів, що не вимагали оформлення векселем заборгованості.

Поряд з вищепереліченими питаннями, даний Указ Президента України містить перелік проектів Указів Президента України і законів, які повинні бути розроблені для подолання кризи неплатежів, у тому числі для стимулювання вексельного обігу.

Укази Президента України про вексельний обіг переслідували досягнення кількох цілей, зокрема:

пожвавлення платіжної системи;

здійснення заліків і погашення взаємних боргів суб'єктів підприємницької діяльності;

розблокування господарської діяльності.

Положення Указу Президента України від 14.09.94 р. були деталізовані в нормативно-правових актах Національного банку:

Порядок проведення заліку взаємної заборгованості і оформлення її векселями від 22.09.94 р. № 193;

Роз'яснення відносно використання векселів в господарському обізі від 22.02.95 р., № 150010/48.

Відповідно до Порядку проведення заліку взаємної заборгованості і оформлення її векселями оформлення заборгованості векселями здійснюється безпосередньо в банку дебітора в присутності осіб, уповноважених наказом керівника установи банку. По кожному клієнту складається протокольне рішення у двох примірниках з вказівкою платежів, оформлених векселями. У протоколі вказується доручення векселедавця обслуговуючому банку на інкасування векселів до векселедержателя. Протокольні рішення повинні бути підписані з боку банку і боржника. Після цього перший примірник залишається у банку, другий - видається клієнту (боржнику) на руки під розписку на першому примірнику. Оформлення векселів повинно здійснюватися відповідно до Положення про переказний і простий вексель.

Після оформлення заборгованості векселями банк дебітора (боржника) формує векселі по банках кредиторів, включаючи їх до відповідних реєстрів. Перший примірник реєстру з прикладеними векселями надсилається до банку кредитора спецзв'язком, а другий залишається у банку векселедавця.

Відповідно до протокольного рішення векселі реєструються у банку дебітора в спеціальній книзі, де вказується: 1) найменування векселедавця і одержувач векселя; 2) термін платежів і номер кожного векселя; 3) підпис векселедавця.

Інформація про оформлення взаємної заборгованості векселями повинна прямувати в регіональні управління Національного банку України, а звідти - до місцевих органів виконавчої влади і Національного банку України.

Банк кредитора, отримавши реєстр і векселі, реєструє їх в аналогічній книзі і звіряє суми отриманих векселів за кожним векселедержателем із сумами його платіжних вимог, після чого вручає йому під розписку векселі і примірник реєстру.

У випадку, якщо боржник відмовляється оформити прострочену заборгованість векселями, в банку дебітора складається протокольне рішення у трьох примірниках за кожним кредитором окремо. Другий і третій примірники протокольного рішення разом з примірником платіжної вимоги дебітора з відміткою банку на зворотному боці про відмову, завірені підписом керівника банку і відбитком печатки, надсилаються банком боржника до банку кредитора спецзв'язком з одночасним списанням відповідних сум. Один примірник протокольного рішення банк кредитора надсилає кредитору. Кредитор на підставі отри-маної інформації має право безакцептного списання сум заборгованості з боржників у встановленому порядку, однак тільки після отримання ним протокольних рішень боржників про відмову оформлення заборгованості векселями.

Операції з векселями здійснюються відповідно до Порядку проведення банками операцій з векселями, затвердженої постановою Правління Національного банку України 25.12.93 р. №22001/85[23].

У міру наближення терміну платежу за векселями, актуальними стали питання можливих неплатежів за векселями та їх опротестування. Саме цим проблемам була приділена значна увага в спеціальних Роз'ясненнях з питань, пов'язаних з використанням векселів в господарському обізі, спрямованих до комерційних банків телеграмою Національного банку України від 22.02.95 р. № 15010/48.

Перший вексельний взаємозалік показав: по-перше, визначена конкретна сума заборгованості; по-друге - 30,6% акцептованих платіжних документів було погашено за заліком[48].

Однак перший вексельний взаємозалік вивів вельми тривожні цифри щодо ефективності використання векселів. Зокрема, якщо оплачених векселів 45%, а неоплачених - 55%, це означає, що кожний другий вексель був неоплачений. Ще більш тривожним виявилося опротестування векселів на суму всього в 0,7 трлн. крб., з неоплачених - 18,7 трлн. крб.[48]

Узагальнення практики вексельного взаємозаліку дозволило виявити наступні причини низької ефективності використання для цих цілей векселів:

Підприємці і банкіри ще не знали, як користуватися векселем.

Багато керівників сприйняло використання векселів як разову кампанію і поставилося до цього вельми скептично.

Вексель не використовувався як інструмент для заміни фінансової власності на майнову і засіб переходу від фінансо-вої відповідальності до майнової.

Недосконалість організаційного і технічного аспектів застосування векселів, особливо механізму їх опротестування, розгляд відповідних позовів в судах.

Практично за тією ж схемою, що і перший вексельний взаємозалік, був проведений в червні 1995 р. другий взаємозалік. Нормативною базою його здійснення стала Постанова Кабінету Міністрів України від 31 травня 1995 року № 379 "Про проведення заліку взаємної заборгованості суб'єктів підприємницької діяльності України і оформлення простроченої заборгованості векселями”[46].

Головною відмінністю другого взаємозаліку від першого було допущення оформлення простроченої заборгованості як звичайними, так і переказними векселями.

Потрібно відмітити, що, як показала практика, оформлення простроченої заборгованості векселями в червні 1995 р., очікуваних результатів не дало. Зокрема, при червневому взаємозаліку підприємствам Міністерства промисловості було пред'явлено вимог на 12% загальної суми боргів, що значилися на балансах, з них акцептовано було 45%, а погашено - тільки 2,2%. З усіх пред'явлених вимог, які підлягали оформленню векселями, тільки 21% був оформлений; та й ті до вексельного обігу практично не потрапили.

Потім, відповідно до спільної Постанови Кабінету Міністрів України і Національного банку України "Про проведення заліку взаємної заборгованості суб'єктів підприємницької діяльності України і оформлення заборгованості векселями" від 01.12.95 р. № 960 [46], був проведений третій вексельний взаємозалік.

Вказана Постанова передбачала проведення заліку взаємної заборгованості за станом на 5 грудня 1995 року, з оформленням непогашеної заліком заборгованості векселями терміном платежу не більш 90 днів від дня складання, з можливістю здійснення дисконту. Термін протесту в неплатежі за векселями, випущеними відповідно до цієї Постанови, визначався у 15 днів.

Для уточнення багатьох питань Національним банком України була розроблена методика проведення заліку, яка була розіслана листом "Про проведення заліку взаємної заборгованості" від 04.12.95 р. № 22017/940-5855-322 [46].

Відповідно до вказаних нормативних актів прострочена заборгованість могла оформлятися простими і переказними векселями. Цікавий механізм, запропонований відносно переказних векселів: векселедавцем є кредитор, його боржник - платником, кредитор кредитора - векселедержателем. Заборгованість може бути оформлена переказним векселем, якщо боржник відмовився від видачі простого векселя. На перший погляд, застосування переказного векселя має свідчити про певний прогрес у розвитку вексельного обігу. Однак низка невирішених питань не дозволяє, на жаль, це констатувати.

Передусім залишилося незрозумілим, чому боржник, відмовившись оформляти заборгованість простим векселем, погодиться оформляти її переказним. Іншими словами, чому боржник не бажає платити векселем своєму кредитору, а захоче платити кредитору кредитора. Так і для векселе-держателя мало втіхи, що платником за векселем буде особа, що відмовилася оформити заборгованість простим векселем. Вказана Методика Національного банку України містить більш широкі роз'яснення відносно інкасації векселів, не виходячи, проте, за межі Положення про переказний і простий вексель і Порядку проведення банками операцій з векселями, затвердженого Правлінням Національного банку України 25 лютого 1993 року [46].

На підставі вищеназваних нормативних актів у Методиці роз'яснюється також можливість видачі векселя, що не підлягає опротестуванню в обов'язковому порядку.

Оформлення заборгованості векселями було встановлено з 12 грудня 1995 року до 10 січня 1996 року. Однак пройшло майже півтора року після початку першого вексельного взаємозаліку, а нормативна база, що його регулює, не зазнала істотних змін у бік активізації вексельного обігу.

У телеграмі Національного банку України від 21.11.95 р. № 22017/911-5492 "Про взаємну заборгованість суб'єктів підприємництва" зазначалося, що за 9 місяців 1995 року взаємна заборгованість зросла в 5,4 раза, криза неплатежів торкнулася кожного п'ятого підприємства, 44% всіх підприємств мають заборгованість від 3 місяців до 1 року, 4% - більше року [46].

Для з'ясування причин неефективності заходів, що вживаються Урядом з впровадження векселів, Міністерством промисловості спільно з Українським вексельним центром (Укрвекселем) і Українською фондовою біржею в рамках експерименту, передбаченого Указом Президента "Про заходи з нормалізації платіжної дисципліни в народному господарстві України" від 16.03.95 р. № 227 [50 c.66], була узагальнена існуюча практика і підготовлені конкретні пропозиції щодо подальших можливостей використання вексельного обігу в Україні.

Не чекаючи змін і доповнень у чинному законодавстві з питань правового регулювання вексельного обігу в рамках чинного законодавства Міністерство промисловості, Міністерство енергетики і електрифікації і Міністерство вугільної промисловості, з одного боку, і Асоціація "Український вексельний центр", - з іншого, уклали Генеральну угоду про подальший розвиток вексельного обігу (далі - Угода), якою передбачається таке:

1)Поряд з безготівковими розрахунками за поставлену продукцію, виконані роботи і послуги за договорами між підприємствами, які входять у сферу управління міністерств, можуть проводитися розрахунки векселями;

2) Векселі як засіб платежу за вироблену продукцію, виконані роботи і послуги, товарне і майнове забезпечення яких підтверджується експертним висновком Укрвекселя, підлягають обов'язковому прийому підприємствами-креди-торами від підприємств-боржників за умови їх підвідомчості міністерствам;

3) Підприємства-боржники, що виступають векселедав-цем, купують вексельні бланки в обслуговуючих їх банках і під час оформлення розрахунків векселями надають Укрвекселю необхідну інформацію про товарний характер договорів;

4) Векселедавці шляхом перепоручительного індосаменту можуть користуватися послугами Центральної вексельної палати як презентанта (пред'явника векселя трасату для акцепту) при виконанні дій з отримання платежів за векселем.

На підставі вищезазначеної Угоди були розроблені Тимчасові правила вексельного обігу між підприємствами низки базових галузей економіки України, покликаних регламентувати питання застосування векселів підприємствами зазначених міністерств. Тимчасові правила визначали органи, що координують вексельний обіг, передбачили створення єдиного вексельного реєстру всіх векселів, що обертаються, і розробку системи страхових гарантій за векселями.

Сучасний законодавчий пакет, що регулює вексельний обіг в Україні, бувсформований лише з приєднанням нашої країни у січні 2000 року до Жевенської конвенції 1930 р. (нею введено в дію Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі), а також із прийняттям Закону ”Про обіг векселів в Україні” від 05.04.2001 р. - першого національного документа, який законодавчо регулював вексельний обіг.

Для визначення порядку відкритих вексельних торгів і попередження зловживань у сфері вексельного обігу Українською фондовою біржею був розроблений і затверджений Порядок проведення відкритих торгів з продажу векселів на Українській фондовій біржі. Відповідно до цього Порядку по четвергах можуть бути виставлені до продажу векселів підприємств.

Позабіржові операції з векселями і ведення Єдиного вексельного реєстру здійснює Центральна вексельна палата.

Потрібно відзначити, що на ринку цінних паперів з векселями працюють "Промінвестбанк", "Приватбанк" та ряд інших комерційних банків. Уявляється, що при наявності ефективного механізму звернення стягнення на майно боржника при неналежному виконанні ним вексельного зобов'язання, вексель займе гідне місце в господарському житті країни.

2.2 Практика вексельного обігу в різних галузях народного господарства

В Україні діє ряд особливостей процесу вексельного обігу, які необхідно враховувати при укладанні угод з партнерами, в тому числі іноземними.

На відміну від вексельного законодавства багатьох країн українське законодавство не визнає фізичну особу (громадянина України або іншої держави) учасником вексельних взаємовідносин. Використовувати векселі, виступати векселедавцем, акцептантом, індосантом або авалістом можуть тільки юридичні особи і суб'єкти підприємницької діяльності, визнані такими відповідно до діючого законодавства України.