1

ЗМІСТ

ВСТУП

ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА

1. Активні операції комерційних банків та новий підхід до ведення бухгалтерського обліку

1.1 Кредитування, як вид активних операцій банку

1.1.1 Суть кредиту, його види та функції

1.1.2 Принципи та етапи кредитування

1.1.3 Управління кредитним портфелем банку

1.2. Інвестиційна діяльність банку

1.2.1 Суть і мета банківських інвестицій

1.2.2 Схожість,відмінність і зв'язок інвестиційних та позичкових операцій

1.2.3 Ризик інвестиційних операцій

1.3 Бухгалтерський облік на базі нарахування

1.3.1 Регулюючі проводки та їх характеристика

АНАЛІТИЧНА ЧАСТИНА

2. Аналіз активних операцій та їх облік у Першій Львівській філії АППБ ''АВАЛЬ"

2.1 Діяльність АППБ 'АВАЛЬ" на ринку України у 1999 році

2.2 Економічне обгрунтування, порядок та методика надання кредитів в Cтрийському відділенні АППБ АВАЛЬ"

2.3 Облік кредитних операцій

2.4 Операції з цінними паперами та їх облік в Cтрийському відділенні АППБ "АВАЛЬ"

2.4.1 Надання вексельного поручительства (авалю) по векселях

2.4.2 Операції врахування векселів

2.4.3 Операції доміциляції векселів

2.4.4 Купівля-погашення ОВДП для банку та клієнтів на первинному ринку

2.5 Аналіз кредитно-інвестиційної діяльності у Cтрийському відділенні ППБ''АВАЛЬ"

РЕКОМЕНДАЦІЙНА ЧАСТИНА

3. Вдосконалення бухгалтерського обліку активних операцій Cтрийському відділенні АППБ "АВАЛЬ"

3.1 Принципи бухгалтерського обліку кредитів. Облік нарахованих та отриманих доходів

ВИСНОВКИ

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Активні операції банків - це фінансові операції з розміщення вільних коштів з метою отримання прибутку. До активних операцій банку належать: надання кредитів та позичок, придбання цінних паперів, вкладення коштів у комерційні проекти, факторингові операції, операції з векселями, надання банківської гарантії та інші банківські операції.

Позичкові та інвестиційні операції комерційних банків є найбільш важливими серед активних операцій, оскільки вони являють собою банківську діяльність за допомогою якої кредитні установи запускають в оборот свої ресурси з метою отримання прибутку.

Інвестиційні та позичкові операції є найбільш прибутковими в банківській діяльності, а отже, вони займають найбільш питому вагу в складі активів комерційного банку.

В залежності від виду активних операцій, як самі активні операції, так і результати проведення активних операцій відображаються в балансі або на позабалансі. В основу балансу покладена фінансова діяльність банку і достовірне відображення його активів та зобов'язань. Згідно з принципом нарахування, активи та зобов'язання, а також доходи і видатки оцінюються і відображаються в обліку за принципом обережності, тобто повинні бути правильно визначені (оцінені) в кожному ' звітному періоді.

В даному дипломному проекті розглядається питання вдосконалення бухгалтерського обліку активних операцій, але враховуючи те, що найбільш вагому частку серед активних операцій як в АППБ ''АВАЛЬ", так і у Стрийському відділенні АППБ ''АВАЛЬ" займають кредитні операції та операції з цінними паперами, тому ми розглянемо питання вдосконалення бухгалтерського обліку кредитних операцій та операцій з цінними паперами.

В теоретичній частині дипломного проекту висвітлено кредитні та інвестиційні операції комерційних банків та новий підхід до ведення бухгалтерського обліку на базі нарахування, а саме:

* суть кредиту, його види;

* принципи та етапи кредитування;

* управління кредитним портфелем банку з метою дотримання збалансованості між обережністю і ризикованістю в кредитній політиці;

* суть та мета банківських інвестицій, ліквідність цінних паперів;

* схожість відмінність і зв'язок інвестиційних та позичкових операцій;

* види ризику інвестиційних операцій та їх характеристика ;

* бухгалтерський облік на базі нарахування, а саме - регулюючі проводки та їх характеристика, які здійснюються з метою зміни сальдо певних рахунків в кінці облікового (звітного) періоду для

реального відображення в обліку доходів та видатків, а також активів та зобов'язань.

В аналітичній частині дипломного проекту розглянуто діяльність АППБ ''АВАЛЬ" на ринку України у 1999 році та кредитно-інвестиційну діяльність Стрийськомго відділення АППБ ВАЛЬ", а саме :

* економічне обгрунтування, порядок та методику надання кредитів у Стрийському відділенні АППБ ''АВАЛЬ", яка складається з п'яти етапів: 1-ий етап - попередній (попередня бесіда з потенційним "Позичальником"), 2-ий етап - підготовчий (підготовка документів для розгляду питання про надання кредиту на Кредитний Комітет банку), 3-ій етап - оформлення та видача кредиту, 4-ий етап- супроводження кредиту, 5-ий етап -погашення кредиту;

* облік кредитних операцій на поточну та інвестиційну діяльність, які обліковуються на рахунках другого класу ;

* операції з цінними паперами та їх облік у Стрийському відділенні АППБ "АВАЛЬ", порядок надання вексельного поручительства (авалю) по векселях, порядок та облік врахування векселів, проведення та облік операції доміциляції векселів, проведення та облік купівлі-погашення ОВДП для банку та клієнтів на первинному ринку;

* -аналіз кредитно-інвестиційної діяльності у Стрийському відділенні АППБ "АВАЛЬ".

У проектній частині дипломного проекту викладено:

* принципи бухгалтерського обліку кредитів та нарахованих і отриманих процентів, а саме: облік номіналу кредиту, зміна основної суми боргу, облік нарахованих та отриманих процентів, слідкування за фактично отриманими процентами, комісійний дохід;

* принципи бухгалтерського обліку позабалансових операцій : зобов'язання з фінансування та гарантії, комісійні доходи за позабалансовими кредитними операціями, списання з позабалансу;

* кредити та кредитні зобов'язання суб'єктам господарської діяльності, а саме: загальні принципи обліку кредитів за Планом рахунків, облік операцій зворотного репо та субординованих кредитів, та винагороди за даними операціями ;

* особливі випадки, а саме : облік кредитів з пільговою процентною ставкою, позички з поступовим погашенням номіналу та отримання процентів, консорціумний кредит, документарний акредитив;

* облік застави, наданої та отриманої ;

* облік резервів під кредитні ризики (особливості формування загального резерву, облік формування загального резерву, облік формування спеціального резерву) та облік сумнівних до повернення кредитів.

ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА

1. АКТИВНІ ОПЕРАЦІЇ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ ТА НОВИЙ ПІДХІД ДО ВЕДЕННЯ БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ

1.1 Кредитування, як вид активних операцій банку

1.1.1 Суть кредиту,його види та функції

Основними специфічними рисами сучасної системи кредитування є:

* Система кредитування базується на ресурсах банку. Здається, що така схема природна, але на відміну від цієї, схема яка діяла раніше лише створювала враження того, що вона носить комерційний характер. Але вона працювала на кредитних ресурсах наданих зверху. В дійсності всі ці ресурси акумульовані низовими банками, централізовано направлялися в Правління Держбанку СРСР, звідки спускалися на місця у вигляді ліміту кредитування. В рамках цього ліміту впроваджувалось кредитування клієнтури того чи іншого району. Відділення банків не були зацікавлені в зборі коштів, тому що їх активи не залежали від пасивів. Сучасна система кредитування побудована на відмінній основі: об'єм кредитів, що видаються повністю залежать від залучених коштів. Це впливає на розміри виданих кредитів, а звідси - на розмір прибутку. На вільні кредитні кошти впливає також формування обов'язкових резервів у розмірі 17 % від суми залучених коштів не залежно від джерел та строків залучення вкладів та депозитів.

*Кредитний механізм, який склався все більше носить комерційний характер.

Важливе не тільки кредитування для задоволення тимчасової потреби юридичної особи, в додаткових грошових ресурсах, це мало місце в старій системі, але також пріоритети в ньому, які дають основу для підвищення рентабельності кредитної установи. Саме тут проявляється той принцип комерції, який називається "подешевше купити - по дорожче продати".

Особливістю сучасної системи кредитування є залежність не тільки від власних ресурсів, а і від економічних нормативів НБУ.

Ще декілька років тому єдиним економічним нормативом, який визначав межі кредитування банком його клієнтури був вищезгаданий ліміт кредитування. Сучасні економічні нормативи НБУ роблять кредитний механізм залежним від ліквідності балансу КБ.

*Важливою ознакою сучасної системи кредитування є її договірна ознака.

Всі питання, які виникають з приводу кредитування, вирішуються між банком та позичальником. Згідно договору кожна із сторін приймає на себе обов'язки, набуває прав по контролю за дотриманням умов. Кредитні договори складались і раніше, але їх економічне значення проявлялось слабо. Тільки тоді, коли з'явились комерційні стимули, коли банк і підприємства пізнали наслідки розторгнення угоди між ними, кредитний договір стає тою силою, яка закріплює відповідальність як кредитора, так і позичальника.

*Сучасна система кредитування базується на традиційних принципах, в тому числі: строковість, забезпеченість, поверненість зі сплатою відсотків. враховується також платіжний характер клієнта, та цільове використання.

Разом з цим зміст цих принципів суттєво змінився. Зміни власне такого загального принципу, як диференційований режим. Відомо, що декілька років тому існувала категорія підприємств добре та погано працюючих, до яких застосовувалася диференційованість кредитування, в основі оцінки підприємства лежала сукупність виконуваних ним своїх планових показників. В наш час система яка склалась, як зазначалось, враховує кредитоспроможність, яка знижує ризик несвоєчасного повернення кредиту. -При оголошені позичальника неплатоспроможним, банк вправі поставити питання про передачу його оперативного управління, яке призначається за участю банка кредитора, а також про його реорганізацію або ліквідацію.

*Ознакою сучасної банківської системи кредитування є перехід власне до таких форм, які в більшій степені гарантують повернення банківського кредиту.

Щодо забезпеченості повернення кредиту більш надійним, з точки зору світової практики є: заклад (іпотека, застава), поручительства та гарантії, в цілому система страхування. Кредитний механізм, який органічно поєднує дані форми, дає можливість банку укріпити свою незалежність та цим знизити кредитний ризик.

Кредит виник на певному етапі розвитку людського суспільства. Спершу, як явище випадкове, зумовлене особливими взаємовідносинами між товаровиробниками - коли продавцю потрібно було продати товар, а в покупця не було грошей, щоб його купити. Виникла потреба передачі продавцем покупцеві товару з відстрочкою платежу, тобто - у кредит. Кредит-це економічні відносини між юридичними та фізичними особами і державами з приводу перерозподілу вартості на засадах повернення і, як правило, з виплатою відсотків. У кредитних відносинах беруть участь дві сторони: позичальник і кредитор. Ці сторони називаються суб'єктами кредитної угоди, а ті гроші чи матеріальні цінності на основі яких укладається кредитна угода, є об'єктами кредиту.

За суб'єктами кредитної угоди та її комбінацією можна виділити ряд основних типів кредитних відносин :

* перший тип - це кредитні відносини між банками - з одного боку, та підприємствами, організаціями - з другого;

* другий тип - це кредитні відносини між банками та державою. НБУ, як і центральні банки інших країн, надає кредити уряду на покриття дефіциту державного бюджету, банки купують облігації державних позик, інші цінні папери;

* третій тип - це кредитні відносини між підприємствами, організаціями та товариствами. Він набуває розповсюдження, особливо у зв'язку з введенням комерційного кредиту і вексельних розрахунків;

* четвертий тип - це кредитні відносини між банками та населенням. У даному випадку банки частіше виступають як позичальники, а не як кредитори;

* п'ятий тип - кредитні відносини між фізичними особами і банками -споживчий кредит.

Зовнішньоекономічні кредитні відносини виникають тоді, коли суб'єктами кредитної угоди виступають держави, банки та окремі фірми. Регулюються вони як правовими нормами держав, що в них вступають так і нормами міжнародного права.

В умовах ринкової економіки об'єктом кредитних відносин переважно є гроші, як загальний ресурс, з допомогою якого можна придбати всі інші ресурси: матеріальні, технічні, правові та інші. Матеріальні блага об'єктом кредиту виступають рідко. Розрізняють три основні форми кредиту:

* товарний, що виникає між продавцями і покупцями, коли покупці одержують товари з відстрочкою платежу;

* грошовий, що найбільш характерний у банківській практиці;

* зобов'язання банку гарантувати платіж клієнту у випадку, коли він не зможе оплатити свої рахунки - авальний кредит.

Залежно від суб'єктів кредитних відносин кредит поділяється на такі види: національний, міжнародний, банківський, державний, комерційний, споживчий, лізинговий, консорціумний.

Кредити поділяються за: методами надання та строками погашення, за характером сплати процентів, за ступенем ризику, за кількістю кредиторів, за строками користування, за забезпеченням, за сферами спрямування.

Слід відзначити певну особливість державного кредиту. Кредиторами в цьому випадку найчастіше є фізичні та юридичні особи, позичальниками -міністерство фінансів, державні та місцеві органи влади. Державний кредит виступає у вигляді зовнішніх і внутрішніх облігаційних позик, або безоблігаційної позики - випуск зобов'язань державної скарбниці.

При визначенні функції кредиту треба мати на увазі, що при зміні економічної суті кредиту в процесі історичного розвитку змінюються і його функції. За допомогою кредиту відбувається перерозподіл вартості на засадах повернення, отже - кредит виконує перерозподільну функцію. Наступною функцією кредиту є створення грошей для грошового обігу - емісійна функція. Кредиту властива контрольна функція. Вступивши в кредитні відносини, позичальник і кредитор повинні здійснювати контроль за своєю діяльністю.

Таблиця 1.1. Класифікація коедитів

За строками користування	1) короткострокові- до 1 року ( на уникнення тимчасових фінансових труднощів у зв''язку із витратами виробництва та обігу 2) середньострокові від 1-3 років( на оплату обладнання, поточні витрати, на-фінансування капітальних вкладень); 3) довгострокові- більше 3 років ( для формування основних фондів, на приватизацію, нове будівництво, тв інші цілі).
За забезпеченням	1) забезпечені заставою ( майном або майновими правами, цінними паперами); 2) гарантовані ( банками, фінансами чи майном третьої особи); 3) з іншим забезпеченням (поручительство, страховий поліс); * 4) незабезпечені ( бланкові) .
За строками погашення	1) водночас; 2) на виплат; 3) після закінчення обумовленого періоду; 4) достроково; 5) з реєстрацією платежів.
За методами надання	1) у разовому порядку; 2) відповідно до відкритої кредитної лінії ( згода банку надати кредит у майбутньому у розмірах, які не перевищують обумовленої суми на певний відрізок часу без додаткових переговорів); 3) гарантовані ( банк надає зобов''язання про надання кредиту в обумовлений термін).
За ступенем ризику	1) стандартні; 2) з підвищеним ризиком.
За кількістю кредиторів	1) надані одним банком; 2) консорціумні кредити; 3 ) паралельні (один клієнт бере кілька кредитів у декількох банках) .
За сферою спрямування	1) спрямований в сферу обігу; 2) спрямований у сферу виробництва.

1.1.2 Принципи та етапи кредитування

Принципи кредитування - це головні правила, яких необхідно дотримуватись при наданні кредиту.

Якщо звернутись в англомовну літературу, то принципи раціонального кредитування позначаються абревіатурою САМРАRІ, яка утворюється з початкових букв наступних слів:

С - характеристика (основні якості) клієнта;

А - здатність повернути позику;

М - маржа (дохідність);

А - розмір позики;

Р - ціль, на яку будуть витрачені гроші;

К - умови погашення позики;

І - страхування позики від неповернення.

Скласти уяву про клієнта можна двома шляхами:

а)вивчення його минулого;

б)особиста зустріч під час якої кредитний працівник повинен звернути увагу на наступні моменти: (чи достатньо відвертий клієнт при викладенні особистих планів; чи створює він враження людини, яка здатна зібрано і цілеспрямовано вести свою справу; чи має він діловий досвід та навики для того, щоб успішно вести справи в своєму бізнесі).

Здатність повернути позику обумовлена суттю кредиту. Це значить, що грошові кошти, надані у вигляді позики є лише строковим джерелом поновлення оборотних коштів і по закінчені певного часу повинні бути повернені банку. Саме тому дотримуючись другого принципу необхідно проаналізувати знання та досвід директора підприємства у галузі фінансів, маркетингу, управління підприємством.

Слід пам'ятати, що гроші роблять гроші, тому дуже важливо обдумати величину процентної ставки, під яку банк надає кредит, розмір комісійних, які будуть нараховуватись по прострочці. В світовій банківській практиці розрізняють:

* фіксовані ставки (кредитна політика багатьох банків обумовлює конкретний розмір процентної ставки для конкретного клієнта, наприклад, для клієнта-фізичної особи ставка по незабезпеченому овердрафт на 3% більша базової);

* плаваючі ставки (в багатьох випадках банкір сам встановлює величину доходу, який він хоче отримати за цей кредит. Так позика для підприємства з високим степенем ризику, наприклад, для нового бізнесу, надається під більш високий процент; забезпечена позика для особи із стійким матеріальним положенням може бути надана під менший процент).

Один з банкірів висловив таку думку:" Горе тому банкірові, що порушив правило: ніколи не позичай грошей тому, хто немає потреби в них". Тому ще один з принципів кредитування по абревіатурі САМРАКІ це -аналіз мети на яку береться кредит, наприклад, досить ризикованими є ті кредити, які видані банком для:

* розвитку венчурного бізнесу;

* погашення вже існуючих в позичальника боргів;

* спекулятивної мети (проведення певних операцій на біржі).

Крім цього, банк повинен бути впевнений, що сума позики не буде використана для незаконних операцій (виробництво продукції, яка забруднює навколишнє середовище, операції із зброєю, контрабанда наркотиків), а також проаналізувати потреби в кредиті відносно до здійснення і впровадження такого мікропідприємства, яке входить в рамки поля діяльності підприємства позичальника. Останній аспект можна проаналізувати, ознайомившись із спектром діяльності підприємства на основі статуту.

Кредитна заява точно обумовлює розмір позики, яку просить клієнт. Для аналізу потреби тієї чи іншої суми позики, банкір повинен розглянути чотири важливих аспекти цього питання: а)не варто самому прогнозувати розмір позики;

б)треба переконатись в тому, що клієнт не просить надто багато, даний чинник дуже важливий, якщо мова йде про кредит по овердрафту (в тому випадку необхідно врахувати фінансовий стан клієнта та можливість повернути борг);

в)треба переконатись в тому, що клієнт не просить менше ніж йому потрібно. В іншому випадку, внаслідок цього, банку можливо прийдеться виділяти додаткові кошти;

г)доля власних коштів клієнта повинна переважно бути досить значною в порівнянні з банківською позикою.

Основною умовою надання позики є висока ймовірність її погашення разом з відповідними відсотками. Щоб перевірити здатність клієнта розрахуватись з банком, банкір повинен:

а)підрахувати розмір платежів з врахуванням відсотків по позиці; б)отримати підтвердження того, що джерела для погашення позики є достатніми. Ці джерела повинні бути проаналізовані до надання кредиту (це . може бути прибуток компанії, дохід від продажу активів і т.д.);

в) проаналізувати доходи і витрати клієнта.

Забезпечення є ще одним важливим аспектом для обговорення при розгляді заявки клієнта на кредит. Банкір повинен передбачити ситуацію, в якій опиниться банк, якщо клієнт не зможе повернути борг. Банкір не повинен надавати кредит, якщо в нього є передчуття того, що прийдеться реалізовувати забезпечення, яке є для банку страховкою на той випадок якщо справи підуть погано і він не зможе повернути борг.

При проведені кредитної політики комерційні банки виходять із необхідності забезпечення^ поєднання інтересів банку, його акціонерів, вкладників та з врахуванням загальнодержавних інтересів. Комерційні банки самостійно визначають порядок залучення та використання кредитного потенціалу, встановлення рівня відсоткових ставок та комісійних винагород. Рішення щодо надання кредитів позичальникам, незалежно від їх розмірів, приймається колегіальне більшістю голосів і оформляється протоколом. При наданні позичальнику кредиту в розмірі, що перевищує 10% власного капіталу, комерційний банк повідомляє про кожен такий випадок НБУ. Кредитування позичальників здійснюється згідно з чинним законодавством

України і з Положенням НБУ. Основну частину прибутку банки одержують від кредитних операцій, цим і визначається роль і значення кредитного банківського персоналу. Основна особа в процесі кредитування - це економіст кредитного відділу. Він бере участь у підготовці і оформленні кредитної угоди, починаючи з першого контакту з майбутнім позичальником, і до моменту кінцевого погашення кредиту. На основі особистих бесід з клієнтом, вивчення всіх необхідних матеріалів про його фінансовий стан економіст дає початкове заключення про можливість видачі позики, а потім слідкує за наданим кредитом протягом усіх етапів кредитування.

Кожний етап кредитування вносить свій вклад в якісні характеристики кредиту, визначає ступінь його надійності і прибутковості для комерційного банку.

Початковий етап - це особисте знайомство економіста кредитного відділу, а також керівника банку із клієнтом і розгляд його заяви, в якій було обумовлено необхідну суму кредиту, ціль і його вид. Банк вимагає, щоб до заяви були додані документи та фінансові звіти, які пояснюють причину необхідності кредиту. Це можуть бути бізнес - плани, декларації і обов'язково розрахунок техніко - економічного обґрунтування кредиту. Економіст кредитного відділу, провівши з клієнтом попередню розмову, може з'ясувати не тільки важливі деталі кредитної угоди, а й викреслити психологічний і професійний портрет позичальника і застрахувати кредит від ризику вже на початок угоди.

Другий етап - це визначення кредитоспроможності клієнта за його балансом іншими звітними даними і оцінка ризику кредиту. Основними критеріями оцінки кредитоспроможності позичальника можуть бути:

* забезпеченість внесеними коштами не менше як 50% всіх його видатків;

* репутація позичальника (кваліфікація, здібності керівника);

* оцінка продукції, що випускається, наявність замовлення на її реалізацію;

* економічна кон'юнктура.

У закордонних банках, створені окремі інформаційні відділи, які використовують для аналізу різноманітну інформацію про клієнта, одержану із промислових довідників - бюлетенів, засобів масової інформації.

Третій етап - підготовка до укладення кредитної угоди. На цьому етапі, який ще називають структуруванням кредиту, банк визначає вид кредиту, способи видачі і погашення, вид забезпечення, відсоткову ставку за користування кредитом. Вид і термін кредиту залежать від того, куди будуть вкладатись позичені кошти - в сферу обігу чи у сферу виробництва. Сума кредиту також відіграє значну роль, оскільки недостатня сума не дасть змоги завершити захід, що кредитується, надмірна сума може бути непогашена позичальником. Способи погашення допоможуть позичальникові правильно розпоряджатись коштами зі свого розрахункового рахунку. Розмір відсоткової ставки та порядок її сплати встановлюється банком в залежності від кредитного ризику, облікової ставки НБУ, строку користування кредитом. Після закінчення цього етапу приймається рішення про можливість надання кредиту.

Четвертий етап - ведуться переговори з клієнтом про умови кредитної угоди. Пропозиції кредитного інспектора банку можуть зовсім не співпадати з умовами кредиту, що містились у заявці клієнта, тому необхідно вишукувати компромісне рішення. На Кредитній раді кредитний інспектор аргументує корисність і прибутковість угоди. Рішення на видачу конкретного кредиту оформляється протоколом Кредитної Ради.

Кредитний договір є основним розгорнутим юридичним документом, що підтверджує права та обов'язки як банку так і клієнта. Крім цього дуже важливим документом є строкове зобов'язання, за яким банк може вимагати погашення боргу і відсотків за ним, тому що в ньому позичальник вказує конкретну дату погашення. В кредитній справі повинні зберігатись ще гарантійний лист або договір застави майна, що гарантує забезпечення кредиту, та фінансове - економічна інформація (баланси, звіти).

Завершальні етапи кредитування характерні тим, що банк здійснює контролюючі функції, перевіряє цільове використання позики, вирішує всі питання при несвоєчасному поверненні кредиту тощо.

1.1.3 Управління кредитним портфелем банку

Кожний комерційний банк повинен дотримуватись збалансованості між обережністю і ризикованістю в кредитній політиці, враховуючи прямо пропорційну залежність між доходами і ризиками банківських операцій.

Контроль за виконанням умов кредитного договору повинен здійснюватись протягом усього процесу кредитування і перші ознаки того, що кредит попадає, в небезпечну зону, такі:

* зниження нормованих витрат у позичальника;

* збільшення реалізації в кредит;

* збільшення дебіторської заборгованості;

* падіння доходів;

* низький рівень грошових статей балансу;

* збільшення складських запасів;

* падіння реалізації;

* незвично висока виплата дивідентів.

Якщо не вжити заходів з боку банку щодо погашення цього кредиту, заявляються ознаки, що вказують на дійсну небезпеку:

* порушення термінів погашення боргу і відсотків за ним, або неплатежі взагалі;

* позичальник вимагає продовження терміну погашення кредиту;

* позичальник із запізненням подає фінансову звітність або перестає контактувати з банком.

Примусове стягнення з позичальника боргу і відсотків за ним закладені в кредитному договорі, договорах застави, поручительства, гарантії.

На кредитну політику банку впливають також зовнішні фактори, ринкова кон'юнктура.

Формуючи кредитний портфель, банк використовує такі принципи управління:

* враховує зміни ринку з моменту видачі кредиту і вплив на кредитну справу;

* виявляє вплив продукції позичальника на ринок;

* виявляє зміну ціни реалізації продукції позичальника і його конкурентів;

* виявляє, чи позичальник, не змінив власних постачальників, чи не змінилась команда менеджерів і головних спеціалістів у позичальника, його стиль управління;

* порівнює обсяг реалізації продукції позичальника, рівень

рентабельності.

Банки, для здійснення відповідного аналізу, використовують матеріали кредитного досьє позичальника, дані аудиторських перевірок, а також відвідують підприємства на місцях з метою перевірки складських запасів, кількості персоналу, оцінки заставного майна.

1.2 Інвестиційна діяльність банку

1.2.1 Суть і мета банківських інвестицій

В Україні діє закон "Про інвестиційну діяльність, що визначає правові, економічні і соціальні умови цього процесу, забезпечує рівний захист прав, інтересів і майна суб'єктів інвестиційної діяльності незалежно від форм власності. Цей закон визначає інвестиції, як всі різновиди майнових і інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької і інших видів діяльності, в результаті якої утвориться зиск (прибуток) або досягається соціальний ефект.

В банківській практиці під інвестиціями розуміють засоби банків, вкладені в цінні папери підприємств, організацій, установ різноманітних форм власності на порівняно тривалий період часу.

Сукупність цінних паперів, придбаних банком в ході активних операцій, складає його інвестиційний портфель. В цю сукупність входять зобов'язання, що мають обіг на ринку у вигляді акцій, облігацій і векселів. Цінні папери можуть бути об'єктом банківських інвестицій, якщо вони:

* мають обіг на ринку цінних паперів;

* служать борговими зобов'язаннями. Основною метою банків, як інвесторів, є забезпечення заощадження засобів, тобто небезпека вкладень, прибутковість банківських інвестицій, їхня ліквідність і зростання. Під безпекою розуміється незалежність вкладень від потрясінь на фондовому ринку і стабільність отримання прибутку. Найбільш небезпечними вважаються вкладення в облігації державних позик, що забезпечуються всією економічною потужністю і платоспроможністю держави.

Якщо банк є більше зацікавлений в прибутковості цінних паперів, тобто зацікавлений в прибутковості цінних паперів, тобто в отриманні максимально можливих дивідендів по акціях і відсотків по боргових зобов'язаннях, то йому, прийдеться пожертвувати безпекою, оскільки вважається, що більш прибутковими є цінні папери акціонерних товариств з низьким інвестиційним рейтингом. Однак це не означає, що менш надійні цінні папери, мають підвищену дохідність. Прибутковість залежить і від інших факторів. Оптимальне поєднання безпеки і прибутковості досягається ретельною і періодичною перевіркою і підбором цінних паперів.

Ліквідність цінних паперів означає, що при певній ціні завжди знайдуться покупці, що придбають дані цінні папери.

Особливу увагу комерційні банки приділяють якості цінних паперів при їхній покупці, хоча надійного засобу визначення захисту вкладених коштів на тривалий період не має, бо інколи мають місце ситуації, що не можна передбачити.

Отже, коли визначена мета інвестування, необхідно вибрати цінні папери, що відповідають цій меті. Для цього спочатку проводять галузевий аналіз, відбір галузей, діяльність яких за певний період дасть найкращі результати. За допомогою такої оцінки прогнозують перспективи розвитку галузі, роблять висновки про взаємозв'язок обсягу продажу, прибутку, рівня цін, і інше. Після цього виконують аналіз фінансової звітності і порівнюють результати за ряд років в процентному і вартісному вираженні. Основними показниками, що розглядаються при такому аналізі, є обсяг продажу і загальний виторг, балансовий прибуток, чистий прибуток, ставка податку, розподіл активів, тощо.

Основними цінними паперами у відповідності із законом України "Про цінні папери і фондову біржу" є акції і облігації, інші - похідні від неї.

Акція - це цінний папір без встановленого терміну погашення, який свідчить про внесення певного паю в капітал акціонерного товариства, підтверджуючий членство в цьому товаристві і право її володаря на отримання частини прибутку у вигляді дивідендів, а також на участь в розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства. Нині банкам дозволено створювати дочірні підприємства, яким вони можуть передавати частину своїх функцій. Так, деякі банки передають свої операції по оренді обладнання дочірнім лізинговим компаніям.

Дуже вигідно банку бути засновником страхового акціонерного товариства, що буде страхувати клієнтів цього банку, що забезпечило б повернення виданих кредитів. Банк також може придбати акції товарних і фондових бірж, якщо вони створені у формі акціонерного товариства. Це дає банкам членство на біржі, де вони можуть проводити біржові операції від свого імені або по дорученню своїх клієнтів.

Вкладення в облігації (свідоцтва про внесення їхнім власником грошових коштів і підтверджуючі зобов'язання виплати йому номінальної вартості цього цінного паперу в передбачений в ньому термін з виплатою фіксованого відсотка) є менш ризикованими у порівнянні з вкладеннями в акції.

Найнадійнішими і безпечними на фондовому ринку вважаються державні боргові зобов'язання. В Україні сьогодні тяжко гарантувати ліквідність урядових позик через економічну нестабільність і хронічний дефіцит державного бюджету.

Активні операції комерційних банків включають також облік і дисконт векселів. Вексель являє собою цінний папір, що свідчить про безумовне грошове зобов'язання векселедавця оплатити після настання терміну певну суму грошей власнику векселю (векселедержателю).

Якщо векселедержатель зацікавлений в достроковому поверненні засобів - він може продати боргове зобов'язання комерційному банку. Вексель передається банку за наявності повного передавального напису -індосаменту, що означає перехід права отримання платежу по борговому зобов'язанню до банку.

Головною умовою прийняття векселів до обліку в комерційному банку є ліквідність векселя, що визначається надійністю платника по векселю і терміном погашення боргового зобов'язання.

Облік векселів здійснюється по ціні нижче його номінальної вартості на облікову ставку.

Таким чином, будь-який комерційний банк здійснює ту або іншу інвестиційну політику. Основними чинниками, які впливають на інвестиційну політику, є прибутковість, ліквідність, готовність йти на великий ризик або навпаки, жертвувати прибутковістю заради забезпечення ліквідності.

1.2.2 Схожість, відмінність і зв'язок інвестиційних та позичкових операцій

У світовій практиці позичкові і інвестиційні операції комерційних банків є найбільш важливими, бо вони являють собою банківську діяльність з допомогою якої кредитні установи запускають в оборот свої ресурси з метою отримання прибутку.

Іншою важливою особливістю, що об'єднує ці операції, можна назвати їхню прибутковість. Інвестиційні і позичкові операції є найбільш прибутковими в банківській діяльності, а отже, вони займають найбільш питому вагу в складі активів комерційного банку, крім того, з іншого боку, інвестиційні і позичкові операції мають істотні відмінності.

Позичка являє собою вкладення засобів на відносно короткий період часу з умовою повернення її або її еквіваленту в сумі, що перевищує надану, на позичковий відсоток. Інвестування же - це використання грошей з метою забезпечення тривалого проміжку часу, причому, до того, як вкладені засоби будуть повернуті в банк.

Клієнт звертається в банк за позичкою при виникненні потреби у нього в грошах, яку він не може покрити власними коштами. Таким чином, ініціатором кредитної угоди звичайно виступає позичальник, тоді як при інвестуванні банк сам приймає рішення про вкладення коштів в цінні папери з метою отримання прибутку. Як правило, при кредитуванні, банк є головним і єдиним або одним з небагатьох кредиторів, в той час як інвестування припускає безліч кредиторів. З цього можна вивести ще одну відмінність між позичковими і інвестиційними процесами, надання позичок обумовлює особисті стосунки між боржником і кредитором, тоді як інвестування - це відокремлена, знеособлена діяльність.

Між позичковими і інвестиційними операціями комерційних банків існує тісний взаємозв'язок. Оскільки ці операції є найбільш прибутковими, то, як правило, вони представляють для банку істотний ризик. Тому банки зобов'язані підтримувати оптимальну структуру своїх активів і в залежності від економічної ситуації змінювати її або на користь позичок, або на користь інвестицій.

1.2.3 Ризик інвестиційних операцій

Оцінка ризику і прибутку - це та основа, за допомогою якої приймаються раціональні і обґрунтовані рішення про вкладення коштів.

Ризик притаманний банківським інвестиціям можна поділити на три види: кредитний, ринковий і процентний.

Кредитний ризик характерний для цінних паперів, по яких можливе погіршення економічного становища емітентів цих паперів до такого ступеня, що вони будуть не в стані відповідати по своїх фінансових зобов'язаннях.

Ринковий ризик виникає при непередбачених і серйозних порушеннях на ринку цінних паперів і в економіці в цілому. У зв'язку з цим ринкова ціна деяких цінних паперів може значно знизитися, аж до рівня їхньої номінальної ціни, а інколи і нижче її.

Процентний ризик залежить від коливань ринкових ставок боргових зобов'язань по яких встановлений відсоток в договірному порядку з моменту їх випуску. Чим більш віддалений термін погашення такого боргового зобов'язання, тим вищий процентний ризик.

Здійснюючи інвестиційні операції, банки стежать за рівнем їхньої прибутковості. Віддача від вкладених коштів - повинна пропорційно відповідати ризикованості вкладень.

Ціни облігацій і прибутки по них взаємопов'язані. При низьких цінах прибутки від облігацій високі, і навпаки. Банк, що купує облігації по низьких процентних ставках, ризикує можливим зменшенням вартості інвестиційного портфеля у випадку підвищення ставок.

При зниженні процентних ставок ринкова вартість збільшується. Основним засобом зменшення ризику втрат є диверсифікація вкладень, коли капітал розподіляється між безліччю цінних паперів різної якості і різноманітних термінів погашення.

Слід відзначити, що з допомогою диверсифікації не можна повністю уникнути ризику, але можна його зменшити. При диверсифікації рекомендується обмежувати вкладення коштів в певний вид цінних паперів в розмірі 10% загальної вартості портфеля. По мірі розширення вмісту портфеля ця межа може знижуватися до 5% і менше.

Для комерційного банку найбільш важливими є питання якості і термінів погашення цінних паперів.

По відношенні до якості цінних паперів основна мета диверсифікації полягає в мінімізації ризику невиконання боржником зобов'язань. Це особливо важливо тоді, коли кошти вкладені в цінні папери низької якості.

Основна мета при диверсифікації по відношенні до термінів погашення полягає в утриманні ризику інвестиційного портфеля, зв'язаного з коливаннями процентних ставок, в межах, що відповідають прогнозованим прибутковості і ліквідності.

Як було розглянуто вище, цінні папери можуть не мати жодного кредитного ризику, але мають великий процентний ризик через коливання їхньої ринкової вартості в результаті змін процентних ставок. Таким чином, при їхньому продажі можуть бути або певний зиск, або збиток. По закінченні термінів облігації кошти можна реінвестувати в нові цінні папери.

Інвестиційна діяльність припускає певну структуру термінів погашення цінних паперів. Найбільш розповсюджена так звана східчаста структура термінів погашення цінних паперів. При цьому засоби вкладаються таким чином, щоб в майбутньому кожний рік наставав термін погашення певної частини вартості цінних паперів. Кошти, що вивільняються, будуть реінвестуватися в покупку нових цінних паперів з максимальним терміном. Це дозволяє забезпечити простоту контролю і регулювання і, стабільність прибутку. Однак диверсифікація не означає придбання будь-яких цінних паперів різноманітних видів, а припускає кваліфікований підхід і точні розрахунки. Диверсифікацію не можна розцінювати тільки як рутинний розподіл цінних паперів по їхніх термінах і якості. Занадто велика диверсифікація може негативно вплинути на ефективність інвестиційного портфеля.

1.3 Бухгалтерський облік на базі нарахування

1.3.1 Регулюючі проводки та їх характеристика

Згідно з концептуальною основою бухгалтерського обліку для підготовки звіту про прибутки та збитки і бухгалтерського балансу має вестися бухгалтерський облік на базі нарахування. Це значить, що всі завершені операції реєструються тоді, коли вони мали місце, незалежно від часу отримання або сплати грошей.

Бухгалтерський облік на базі нарахування вимагає застосовувати принцип реалізації і погодженості.

Принцип реалізації визнає, що доходи зароблені (тобто визнані) в тому періоді, коли пов'язана з ним операція мала місце, а не тоді, коли гроші фактично отримані.

Принцип погодженості визнає, що всі витрати, понесені у зв'язку із зароблянням цих доходів, повинні узгоджуватися з доходами даного періоду.

Згідно з бухгалтерським обліком на базі нарахування доходи, як і видатки, повинні бути правильно визначені (оцінені) в кожному звітному періоді. Доходи і видатки, а також активи і зобов'язання оцінюються і відображаються в обліку за принципом обережності.

Наприкінці кожного облікового періоду мають бути зроблені бухгалтерські проводки для тих операцій, наслідки яких поширюються за рамки року, в якому здійснилася початкова операція. Такі проводки називаються регулюючими.

Регулюючі проводки робляться з метою зміни сальдо певних рахунків в кінці облікового (звітного) періоду. Регулюючі проводки мають такі чотири основні характеристики:

1. Сальдо рахунку (доходів або витрат) у звіті про прибутки і збитки змінюється.

2. Сальдо рахунку (активів або зобов'язань) у бухгалтерському балансі змінюється.

3. Вони, як правило, реєструються в кінці облікового періду.

4. Вони ніколи прямо не впливають на рахунки "Готівкові кошти' та "Кореспондентський рахунок'.

Існують чотири різні типи регулюючих проводок, а саме : І .Доходи, отримані наперед, але ще не зароблені (відкладений дохід). Сума, одержана наперед, називається незаробленим, або відкладеним доходом. Незароблений дохід повинен бути віднесений на період, в якому виконуються послуги або здійснюється якась банківська операція. Коли був отриманий дохід, регулююча проводка, як правило, необхідна в кінці періоду. Такий запис визначає:

* правильну суму доходу, заробленого протягом поточного періоду;

* решту коштів як зобов'язання забезпечити в майбутньому банківськими послугами чи операціями.

2. Доходи, зароблені, але ще не отримані (нарахований дохід). Наприкінці поточного облікового періоду (якщо були здійснені банківські операції або надані послуги) дохід від наданих операцій -зароблений, але ще не отриманий.

Згідно з принципами нарахування й обережності, якщо дохід був зароблений у даному звітному періоді він повинен бути зареєстрованим і відображеним у цьому періоді, разом з тим активом, який був створений.

Це завершується регулюючою проводкою для визначення:

* дебіторської заборгованості на зароблену, але ще не отриману суму;

* суми заробленого доходу.

3.Витрати, сплачені наперед, але ще не понесені (відкладені витрати, або витрати майбутніх періодів).

Часто банк в одному звітному періоді сплачує грошові кошти за одержані активи або отримані послуги, які будуть використані в одному або кількох майбутніх періодах для заробляння доходів протягом цих майбутніх звітних періодів.

Такі операції створюють актив через майбутні доходи. Такий актив прийнято називати витратами майбутніх періодів (або відкладеними (не понесеними) витратами).

У міру настання майбутніх періодів заробляють відповідні доходи і списуються суми витрат, які сплачені наперед. 4. Витрати понесені, але ще не сплачеш.

Більшість витрат, мають місце і сплачуються протягом одного облікового періоду. Проте в кінці періоду трапляються витрати, які були понесені, але ще не сплачені.

Такі несплачені витрати називаються нарахованими витратами. Вони повинні бути зареєстрованими в поточному звітному періоді у балансі - як зобов'язання, так і в звіті про прибутки і збитки. Такі результати реєструються за допомогою регулюючої проводки. Усі регулюючі записи реєструються і датуються в кінці облікового періоду. Банки можуть такі записи робити щоденно, враховуючи при цьому принцип нарахування.

У тих випадках, коли певні економічні події не були зареєстрованими, необхідні належні регулюючі проводки для впевненості в тому, що звіт про прибутки, збитки і бухгалтерський баланс є правильними. Регулюючі записи робляться для розподілення доходів та витрат серед поточних одного або кількох майбутніх періодів, для того, щоб витрати належним чином погоджувалися з доходами кожного облікового періоду.

Регулюючі проводки відносяться до операцій, що починаються в одному періоді і, по суті, тривають у наступних періодах. Отже, аналіз визначення того, чи необхідна регулююча проводка (і якщо так, то як її треба зробити), повинен базуватися на послідовності відповідних подій протягом порушених періодів.

У деяких випадках важко точно розмежувати регулярні та регулюючі проводки. Також немає підстав робити таке розмежування, крім того факту, що регулюючі проводки:

* як правило, повинні робитися в кінці облікового періоду;

* коригувати певні рахунки звіту про прибутки та збитки і

бухгалтерського балансу.

Важливим моментом є те, що регулюючі проводки (як і багато інших проводок) необхідні для належного визначення періодичних доходів і погодження витрат з тими доходами, що були зароблені протягом періоду.

АНАЛІТИЧНА ЧАСТИНА

2. АНАЛІЗ АКТИВНИХ ОПЕРАЦІЙ ТА ЇХ ОБЛІК У СТРИЙСЬКОМУ ВІДДІЛЕННІ АППБ “АВАЛЬ”

2.І Діяльність АППБ “АВАЛЬ" на ринку України в 1999 році

Важливими подіями 1999 року в житті АППБ ”АВАЛЬ" стали :

*Січень - АППБ “АВАЛЬ" першим серед "системних банків" перейшов на роботу за міжнародними стандартами бухгалтерського обліку, уникнувши при цьому будь-яких затримок у проведенні клієнтських платежів.

*Квітень - річні Збори акціонерів ухвалили провести восьму емісію акцій банку , а також визначили стратегію розвитку банку на 1998 рік.

*Травень - у межах щорічних зборів Європейський банк Реконструкції та Розвитку "Аваль" виступив організатором кількох заходів, спрямованих на залучення додаткових інвестицій в Україну.

*Вересень - на Всесвітній конференції компанії "Western Union" банк отримав спеціальну нагороду як найкращий агент компанії в Східній Європі.

*Листопад - за підсумками індикативної перевірки найбільших банків України, яку здійснювали фахівці Міжнародного Валютного Фонду, АІ II ІЬ^АВАЛЬ" було визнано банком, який найбільше відповідає міжнародним стандартам за головними показниками та рівнем менеджменту.

*Грудень - НБУ за методикою "CAMEL" (капітал-активи менеджмент-надходження-ліквідність) визначив діяльність банку оцінкою ^Т\ що є найвищим показником серед найбільших банків України (найбільш можлива оцінка за цією методикою-одиниця).

Упродовж року банк підтвердив, а також додатково отримав статус одного з агентів Уряду та міжнародних фінансових організацій за такими напрямками:

* обслуговування рахунків Державного бюджету;

* приймання комунальних платежів;

* виконання функцій депозитарію цінних паперів;

* обслуговування кредитних ліній іноземних фінансово-кредитних установ, які залучаються під гарантії Уряду;

* проведення розрахунків енергетичних компаній;

* обслуговування кредитів ЄБРР, які надаються для підтримки малого та середнього бізнесу.

Відповідно до стратегії розвитку банку у 1999 році продовжувалося нарощування Статутного капіталу АППБ'АВАЛЬ". За рішенням річних Зборів акціонерів, здійснено восьму емісію акцій на суму понад 10 млн. грн.

Таблиця 2.1. Баланс АІІІІБ “АВАЛЬ” станом на 1 січня 2000 року

Найменування	Сума в тис.грн.	Процентне піввідношення до валюти балансу
АКТИВ Готівкові кошти та їх еквівалент Кореспонденський рахунок в НБУ Кореспонденські рахунки в інших банках Цінні папери в портфелі банку Кошти , надані іншим банкам Кошти, надані клієнтам банку Вкладення в інші структури Матеріальні та нематеріальні активи Дебітори Інші активи в т.ч.: - нараховані доходи - розрахунки між філіями Сукупні активи	55 366,1 ЗО 928,6 79 053,7 205 385,0 61322,3 434 679,7 4910,8 93178,1 63 697,5 396 865,1 27 036,7 369 828,4 1425 386,9	3,9 % 2,2 % 5,5 % 14,4 % 4,3 % 30,5 % 0,4 % 6,5 % 4,5 % 27,8 % 1.9 % 25,9 % 100 %
ЗОБОВ'ЯЗАННЯ Поточні кошти, отримані від інших банків Строкові кошти, отримані від інших банків Поточні кошти, отримані від клієнтів банку Строкові кошти, отримані від клієнтів банку Цінні папери власного боргу Кредитори Інші пасиви в т.ч.: - нараховані витрати - розрахунки між філіями Сукупні зобов'язання	4731,7 71806,1 651185,3 145 455,8 9 305,7 40951,0 381490,2 11661,8 369 828,4 .1304925,8	0,3 % 5,0 % 45,7 % 10,2 % 0,7 % 2,9 % 26,8 % 0,8 % 26,0 % 91,6 %
КАПІТАЛ Статутний капітал Інші фонди і резерви банку Результати минулих років Прибуток Сукупний капітал Сукупні зобов'язання і капітал	34 673,9 17 544,7 48 429,3 19813,2 120461,1 1425 386,9	2,4 % 1,2 % 3,4 % 1,4 % 8,4 % 100 %

За підсумками їх продажу значно змінився розмір часток учасників у Статутному капіталі банку. На початок 2000 року загальна кількість акціонерів АППБ “АВАЛЬ" становить 155531 фізичних та юридичних осіб. при цьому фізичним особам належить 63,72% Статутного капіталу банку.

Головні підсумки роботи у 1999 році свідчать про продуктивну працю

колективу АШІЬ “Аваль".

В першу чергу, слід відзначити:

* сумарні активи банку станом на 01.01.2000р. склали 1 425 млрд. грн.;

* капітал банку за рік збільшився на 28 млн. грн. і досяг 112 млн. грн.;

* річний прибуток склав 20 млн. грн.

Торік банк продовжував нарощувати обсяги активних операцій, не втрачаючи при цьому їх якості та ліквідності. Структура активних операцій спрямована на забезпечення найбільшої прибутковості за найменшим ризиком вкладень.

Основна частка активних операцій АППБ 'АВАЛЬ" у 1999 році припадала на кредитно-інвестиційний портфель, балансова вартість якого станом на 01.01.2000р. становила 701 млн.грн. або 68 % "чистих" активів Кредитна діяльність банку залишається одним з пріорітетних напрямків. Враховуючи накопичений досвід, зміни в економічній сфері, банк постійно удосконалює форми і методи кредитування. Для збереження високого рівня прибутковості були запроваджені нові правила і процедури кредитування. Балансова вартість кредитів, наданих клієнтам банку, станом на 01.01 .2000 р. становила 435 млн.грн. або 42 % "чистих" активів.

Таблиця 2.2. Структура "чистих" активів АППБ'АВАЛЬ"

Найменування	Процентне співвідношення
Кошти надані клієнтам банку	42%
Кошти надані іншим банкам	6%
Інші цінні папери	3%
Вкладення банку в ОВДП	17%
Коррахунки в НБУ та в інших банках	11%
Готівкові кошти та їх еквівалент	5 %
Інші активи	7%
Вкладення банку на власні потреби	9%

Упродовж року значно збільшились інвестиції банку в цінні папери. За 1999 рік балансова вартість портфелю цінних паперів збільшилась на 80% і станом на 01.01.2000 р. становила 205 млн. грн. або 20 % "чистих" активів.

Значна увага, як і у минулі роки, приділялась нарощуванню ресурсної бази. Протягом 1999 року, завдяки універсальному характеру діяльності банку, а також чіткості та оперативності в роботі з клієнтами, обсяги ресурсної бази, тобто поточні та строкові кошти клієнтів, зросли на 71 млн. грн. і станом на 01.01.2000р. становили 806 млн. грн. або 75 % від "чистих" пасивів банку.

Стабільність фінансового стану АППБ “АВАЛЬ" характеризують економічні нормативи діяльності.

Особливості економічної ситуації у 1999 році, в тому числі дефіцит ресурсів та підвищення їхньої вартості, а також скорочення напрямків здійснення рентабельних активних операцій, призвели до загострення проблеми прибутковості банків.

Але, завдяки якісному управлінню активами та пасивами АППБ “АВАЛЬ” у 1999 році отримав прибуток у розмірі 20 млн. грн.

Основу доходу банку становили відсоткові доходи за коштами, наданими в кредит іншим банкам та клієнтам - 240 млн. грн. або 58Уо загального обсягу доходів, а також відсотковий дохід, який отримано від діяльності на ринку цінних паперів - 64 млн. грн., або 16%. Зважена політика в роботі з клієнтами дала змогу отримати 76 млн. грн. комісійного доходу, що дорівнює 18% загальної суми доходів установи.

Незважаючи на відсутність помітних позитивних змін в економіці держави та в роботі більшості підприємств, кредитна діяльність упродовж 1999 року залишалася однією з основних доходних статей банку.