Стан і розвиток фондового ринку в Україні

3

Зміст

Вступ

Розділ 1. Загальна характеристика ринку цінних паперів

1.1 Ринок цінних паперів як складова частина фінансового ринку

1.2 Основні характеристики ринку цінних паперів

1.3 Суб'єкти ринку цінних паперів

Розділ 2. Обіг цінних паперів

2.1 Організаційно-правові засади функціонування фондових бірж

2.2 Державне регулювання ринку цінних паперів

2.3 Саморегулювання фондового ринку

Розділ 3. Спекулятивні операції у сфері цінних парерів

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

На початку 90-х років наша країна стала на шлях створення ринкової економіки. Ринкова трансформація економіки України передбачає не тільки зміни в галузі відносин власності і виробничих відносин, а й найскоріше формування адекватної цим відносинам фінансово-кредитної системи. Одночасно з реформуанням народногосподарського комплексу в Україні повинно відбутися динамічне становлення ринку цінних паперів. Його формування в Україні є центральною ланкою ринкових перетворень і сприятиме оздоровленню економіки вцілому, інвестуванню її стрижневих галузей і об'єктів, прискоренню процесу приватизації державного майна.

Метою роботи є аналіз стану і розвитку фондового ринку в Україні в умовах становлення ринкових відносин.

Об'єктом дослідження є ринок цінних паперів України.

Ринок цінних паперів є найвищою формою розвитку товарно-грошових відносин. При гармонійному розвитку, розвинутій інфраструктурі, налагодженому правовому забезпеченні механізмів захисту інтересів всіх його учасників - інвесторів, емітентів, посередників - він є потужним прискорювачем економічного розвитку будь-якої країни.

Ринок цінних паперів є багатоаспектною соціально - економічною системою, на основі якої функціонує ринкова економіка в цілому. Він сприяє акумулюванню капіталу для інвестицій у виробничу і соціальну сфери, структурній перебудові економіки, позитивній динаміці соціальної структури суспільства, підвищенню достатку кожної людини шляхом володіння і вільного розпорядження цінними паперами, психологічній готовності населення до ринкових відносин.

На ринках цiнних паперiв формуються вихiднi критерii для оцiнки ефективностi нових вкладень, здiйснюється економiчний контроль за ефективною дiяльнiстю акцiонерних пiдприємств. Особливо це важливо для "захисту" пiдприємництва вiд наслiдкiв комерцiйного ризику в сучасних умовах, рiзких змiн у структурi свiтового господарства, стрибкiв у динамiцi товарних цiн, вiдсоткових ставок, валютних курсiв.

Ринки цiнних паперiв ( особливо короткостроковi ) вiдiграють важливу роль у регулюваннi грошового обiгу та кредиту. Досвiд останнiх десятирiч у країнах Заходу свiдчить, що iснування розгалуженої мережi ринкiв цiнних паперiв у багатьох ситуацiях може стримувати розвиток iнфляцiйних процесiв. Це пов'язано з тим, що наявнiсть значної кiлькостi рiзних цiнних паперiв допомагає зв'язати частину невитрачених грошових ресурсiв споживачiв, перевести їх з положення незадоволеного поточного попиту в положення, що забеспечує iх збереження. За недостатнього розвитку ( або вiдсутностi ) ринку цiнних паперiв може скластися драматична проблема розмiщення державних позик, викликана дефiцитнiстю бюджету.

Успішне функціонування економіки в умовах ринку не можливе без розвиненого й стійкого фондового ринку. Для стабілізації фінансового становища у зв'язку з обмеженістю фінансових ресурсів держави постає необхіднсть забезпечити розширене відтворення шляхом залучення та "переливу" коштів через фондовий ринок. Розвиток ринку цінних паперів є своєрідним індикатором лібералізації економіки й успішного проведення ринкових реформ.

В даний час у розвинутих краiнах ринки цiнних паперiв належать до числа найбiльш динамiчно зростаючих елементiв фiнансовоi сфери. Оборот на нових ринках цiнних паперiв зростає в багато разiв швидше, нiж обсяг операцiй на товарних ринках i на традицiйних ринках комерцiйного та банкiвського кредиту. Формування ринкiв цiнних паперiв означає високий ступiнь економiчного розвитку. З ускладненням господарського механiзму функцii ринкiв цiнних паперiв стають дедалi рiзноманiтнiшими. Система цих ринкiв створює необхiдний i важливий компонент сучасного механiзму економiчного регулювання. Так, у краiнах Заходу рух капiталiв, перерозподiл трудових i матерiальних ресурсiв мiж рiзними галузями виробництва найчастiше опосередковується ринками цiнних паперiв. В умовах, коли величезнi обсяги капiталу виявляються зв'язаними на тривалий перiод у тiй чи iншiй продуктивнiй формi, саме ринки цiнних паперiв надають економiцi тої гнучкостi й мобiльностi, яка забезпечує можливiсть швидкого переливу ресурсiв з одних галузей в iншi i здiйснення структурної перебудови виробництва. На вiдмiну вiд iнших фiнансових ринкiв тiльки ринки цiнних паперiв є дiйовим iнструментом розподiлу й перерозподiлу капiталу корпорацiй мiж галузями.

Розділ 1. Загальна характеристика ринку цінних паперів

1.1 Ринок цінних паперів як складова частина фінансового ринку

Існує безліч причин того, що підприємства відчувають нестачу грошей і, водночас, є дуже обмежена кількість способів їх залучення. Це в основному отримання позики та запрошення до участі у капіталі підприємства. Отримуючи позику, боржник зобов'язується повернути гроші кредитору разом з платою за користування ними; кредитор при цьому має від підприємства чи посередника певні гарантії щодо своєчасного повернення боргу. За участі у капіталі купується частка майна, котра дає право на отримання доходів від функціонування підприємства, що гарантується можливістю управління останнім.

Крім підприємств, грошей постійно потребує влада, яка має (у порівнянні з підприємствами) набагато більше способів їх залучення. Однак, зважаючи на те, що прямі фіскальні вилучення мають свої межі, вона теж користується позиками, при цьому на таких самих умовах платності, поверненості та гарантованості, що й інші боржники.

Купівля-продаж позик і часток підприємств відбувається на фінансовому ринку. Зрозуміло, що угоди між сторонами підтверджуються певними документами -- договором купівлі-продажу, кредитним договором тощо. Можуть виникнути обставини (наприклад негайна потреба у готівці), коли кредитор чи власник частки підприємства передає свій борг або пай у майні третій особі, тобто документи, що обслуговують конкретну угоду, можуть «відокремитися» від неї.

Ті документи, котрі відокремилися від угоди щодо купівлі-продажу позик або часток підприємств і почали самостійне життя, виконуючи при цьому деякі функції грошей та набуваючи цілком нових властивостей, мають назву цінних паперів.

Безумовно, що грошей потребує і третій суб'єкт ринку -- домогосподарства, які залучають їх через позики. Але, оскільки кількість кредиторів окремого домогосподарства обмежена у порівнянні з підприємством чи державою, бо його грошові потреби незрівнянно менші, свої боргові зобов'язання домогосподарства не оформляють як цінні папери, а укладають звичайні позикові угоди окремо з кожним кредитором.

Офіційне тлумачення поняття цінних паперів дає Закон України «Про цінні папери та фондову біржу»:

«Цінні папери -- грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики між особою, яка їх випустила, та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам»^.

Цінні папери поділяються на три групи.

Пайові цінні папери -- тобто ті, що засвідчують участь у акціонерному капіталі, дають власникам право на управління корпорацією, на отримання доходів від її діяльності та одержання частки майна за ліквідації товариства. Емітент таких цінних паперів зобов'язань щодо повернення грошей, інвестованих у його діяльність, не несе.

Боргові цінні папери -- ті, за якими емітент несе зобов'язання щодо повернення залучених коштів і виплати грошей за користування ними. Інвестор, що володіє такими цінними паперами, не має прав на участь у діяльності емітента.

Похідні цінні папери -- ті, що зв'язані з обігом пайових і боргових цінних паперів та прав щодо них.

Цінні папери набувають особливих властивостей, а саме:

- ринковості

- спекулятивності

- ліквідності

- ризикованості

- дохідності

- стандартності

Ринковість -- здатність цінних паперів купуватися та продаватися на ринку, виступати як самостійний платіжний засіб, а також бути об'єктом інших цивільних відносин (позики, спадщини, дарування, гарантії тощо).

Дохідність -- властивість цінних паперів виступати як засіб збереження і нагромадження багатства. Як будь-яке багатство цінні папери мають вартість:

-- номінальну встановлюється емітентом довільно при емісії;

-- балансову котра є бухгалтерським відображенням забезпеченості цінних паперів капіталом емітента;

-- ринкову вартість цінних паперів на ринку;

-- розрахункову визначається за допомогою фінансових розрахунків.

Ризикованість -- властивість цінних паперів завдати власникам грошових втрат через зменшення своєї дохідності під впливом різноманітних факторів.

Ліквідність -- властивість цінних паперів швидко перетворюватися на гроші без великих втрат для власника.

Спекулятивність -- можливість цінних паперів стати об'єктом спекуляцій.

Стандартність -- по-перше, відповідність зовнішнього оформлення цінних паперів єдиним законодавчо визначеним вимогам (при цьому цінні папери можуть існувати як у матеріальному вигляді, так і у дематеріалізованій формі як записи на рахунках); по-друге, однаковість правових наслідків для суб'єктів ринку щодо операцій з цінними паперами окремих груп і видів.

Цінні папери обертаються на фінансовому ринку, який забезпечує розподіл грошових коштів між підприємствами, ораганами влади і домогосподарствами.

Залежно від класифікаційних ознак фінансовий ринок поділяється (рис.1.1):

на кредитний ринок, що охоплює позичкові відносини і має дві складові: ринок банківських кредитів та ринок боргових цінних паперів;

валютний ринок, на якому проводяться операції з іноземними валютами;

страховий ринок, що охоплює відносини щодо фінансового переведення індивідуальних ризиків у колективні;

ринок пайових цінних паперів, на якому відбувається торгівля правами власності на окремі частки підприємств.

Рис.1.1 Місце ринку цінних паперів у структурі фінансового ринку

Ринок цінних паперів є часткою фінансового ринку, що охоплює відносини, зв'язані з цінними паперами.

Синонімом поняття «ринок цінних паперів» є поняття «фондовий ринок».

Згідно з Концепцією функціонування і розвитку фондового ринку в Україні «ринок цінних паперів є багатофункціональною системою, яка сприяє акумулюванню капіталу для інвестицій у виробничу та соціальну сферу, структурній перебудові економіки, позитивній динаміці соціальної структури суспільства, підвищенню добробуту громадян за рахунок володіння та вільного розпорядження цінними паперами, підготовленості населення до ринкових відносин».

Ринок цінних паперів є головною сферою акумуляції і розподілу фінансових ресурсів (рис.1.2).

Рис. 1.2 Структура світового інвестиційного багатства

Український ринок цінних паперів належить саме до тих, що тільки формуються. Одна з причин цього полягає у відносно короткому терміні існування національного фондового ринку. Законодавче його оформлення почалося з прийняття Закону України «Про цінні папери та фондову біржу».

1.2 Основні характеристики ринку цінних паперів

Подібно до фінансового ринку, ринок цінних паперів можна умовно поділити на ряд частин -- секторів (табл.1.1).

Таблиця 1.1

Сектори ринку цінних паперів

Критерії класифікації	Сектори ринку
1. Спосіб розміщення цінних паперів	первинний ринок; вторинний ринок
2. Вид розміщення цінних паперів	ринок, на якому цінні папери розміщуються прямим зверненням емітента до покупця; ринок, на якому цінні папери розміщуються через інституціонального інвестора
3. Місце операцій з цінними паперами	повна фондова біржа; позасписковий біржовий ринок; торгівля «з прилавка»; «третій ярус»
4. Економічна природа цінних паперів	ринок боргових цінних паперів; ринок пайових цінних паперів; ринок похідних цінних паперів
5. Суб'єкти випуску цінних паперів	ринок державних позик; ринок муніципальних позик; ринок цінних паперів підприємств і організацій
6. Термін обігу цінних паперів	ринок цінних паперів з установленим строком обігу; ринок цінних паперів без установленого строку обігу
7. Механізм виплати доходу	ринок цінних паперів з фіксованим доходом;  ринок цінних паперів зі змінним доходом
8. Територія обігу цінних паперів	місцевий ринок цінних паперів; національний ринок цінних паперів; міжнародний ринок цінних паперів
9. Поведінка суб'єктів ринку	«ведмежий ринок»; «бичачий ринок»

Первинний ринок є ринком перших та повторних випусків (емісій) цінних паперів, на якому відбувається їх первинне розміщення (андерайтинг). На вторинному ринку здійснюється обіг раніше емітованих на первинному ринку цінних паперів, тобто їх перерозподіл. Первинне розміщення провадиться прямим зверненням емітента до покупця, або передачею всієї емісії чи її частки посереднику (інституційному інвестору), який бере на себе функції розповсюдження цінних паперів.

Існує кілька місць проведення операцій з цінними паперами, причому кожне з них призначене для компаній із різними ризиками і обсягами діяльності. Найбільш відомим, престижним та ефективним є повна фондова біржа, тобто організаційно оформлений регулярний ринок з купівлі-продажу цінних паперів, що утворюється торговцями фондовими цінностями. У країнах з розвинутими фондовими ринками для того, щоб біржа прийняла акції для торгу, корпорація повинна мати не менше п'ятирічного стажу бездоганної роботи і продавати через біржу не менше 25 відсотків своїх акцій, тобто бути великою і надійною. Позасписковий біржовий ринок обслуговує компанії, які не потрапили на повну біржу і вимоги до них простіші: трирічний стаж бездоганної роботи і продаж на біржі не менше 10 відсотків своїх акцій. Торгівля «з прилавка» здійснюється цінними паперами підприємств, результати діяльності яких не дозволяють їм потрапити на фондову біржу. Це переважно акції молодих маловідомих компаній, торгівля якими жорстко не регламентована. «Третій ярус» -- це теж позабіржовий ринок, відмінність його від торгівлі «з прилавка» полягає у тому, що на цьому ринку діють такі самі правила укладення угод, що і на біржі.

Відповідно до економічної природи цінних паперів фондовий ринок поділяється на ринки: боргових, пайових цінних паперів та похідних від них. На ринку цінних паперів органів влади обертаються облігації державних (центральної влади) і муніципальних (місцевої влади) позик, на фондовому ринку підприємств (резидентів і нерезидентів) -- цінні папери приватного сектора.

Залежно від терміну, на який залучаються фінансові ресурси, фондовий ринок поділяється на ринки цінних паперів з установленим строком обігу і без такого, а за механізмом виплати доходів -- на ринки цінних паперів з фіксованим і змінним доходом.

З урахуванням територій, на яких розміщуються цінні папери, ринки поділяються також на місцеві, національні, міжнародні.

Виходячи з поведінки суб'єктів ринку, виділяють ринок, на якому переважають учасники, що розраховують на зниження цін і продають з надією купити пізніше, коли ціни знизяться ще більше -- «ведмежий ринок», та ринок, на якому переважають суб'єкти, що купують з розрахунком на підвищення цін -- «бичачий ринок».

Споживачами капіталу на фондовому ринку, як уже було сказано, виступають органи влади і підприємства. Постачальниками капіталу є суб'єкти, що мають тимчасово вільні кошти, тобто підприємства, організації, домогосподарства (як резиденти, так і нерезиденти). Органи влади завжди виступають тільки як боржники.

Капітал, що живить фондовий ринок, має властивості вразливості, мобільності і рідкісності.

Уразливість -- гроші, що вкладені у цінні папери, легше втратити (повністю або частково), ніж ті, що лежать у гаманці.

Мобільність -- зважаючи на свою вразливість, капітал реагує на щонайменшу небезпеку тим, що залишає одних емітентів заради інших або виходить з ринку цінних паперів взагалі.

Рідкісність -- капітал рідкісний у всьому світі і скрізь має величезний попит.

Загальними принципами функціонування ринку цінних паперів є:

 упорядкованість наявність «правил гри», контролю за їх виконанням;

 прозорість ринок має відповідати умовам відкритості інформації про емітентів, угоди, стан попиту і пропонування тощо;

 відкритість на ринку не повинні існувати штучні бар'єри для входу і виходу;

 рівність можливостей недопущення переваг будь-якого суб'єкта ринку над іншими;

 спокій ринок не може бути «бурхливим», бо інакше дрібні інвестори, що є його опорою, залишать ринок;

 збалансованість відповідність масштабів оптового ринку роздрібному.

Виходячи зі стратегії формування фондового ринку України, Верховна Рада визначила такі принципи створення і функціонування національного ринку цінних паперів:

«соціальна справедливість -- забезпечення створення рівних можливостей та спрощення умов доступу інвесторів та позичальників на ринок фінансових ресурсів, недопущення монопольних проявів дискримінації прав і свобод суб'єктів ринку цінних паперів;

надійність захисту інвесторів -- створення необхідних умов (соціально-політичних, економічних, правових) для реалізації інтересів суб'єктів фондового ринку та забезпечення захисту їх майнових прав;

регульованість -- створення гнучкої й ефективної системи регулювання фондового ринку;

контрольованість -- створення надійно діючого організму обліку і контролю, запобігання і профілактики зловживань та злочинності на ринку цінних паперів;

ефективність -- максимальна реалізація потенційних можливостей фондового ринку щодо мобілізації та розміщення фінансових ресурсів у перспективні сфери національної економіки, що сприятиме забезпеченню її прогресу та задоволенню життєвих потреб населення;

правова упорядкованість -- створення розвиненої правової інфраструктури забезпечення діяльності фондового ринку, яка чітко регламентує правила поведінки і взаємовідносин його суб'єктів;

прозорість, відкритість -- забезпечення подання інвесторам повної і доступної інформації, що стосується умов випуску та обігу на ринку цінних паперів, гласності фінансово-господарської діяльності емітентів, усунення проявів дискримінації фондового ринку;

конкурентність -- забезпечення необхідної свободи підприємницької діяльності інвесторів, емітентів і ринкових посередників, створення умов для змагання за найбільш вигідне залучення вільних фінансових ресурсів та встановлення немонопольних цін на послуги фінансових посередників за умов контролю дотримання правил добросовісної конкуренції учасниками фондового ринку».

1.3 Суб'єкти ринку цінних паперів

Залежно від місця, яке учасники займають на ринку цінних паперів, їх можна класифікувати як:

споживачів;

постачальників;

торговців;

суб'єктів, що обслуговують ринок;

органи, що регулюють діяльність учасників

Інституціональні інвестори акумулюють вільні кошти, у тому числі випуском власних цінних паперів, і постачають їх на фондовий ринок (комерційні та інвестиційні банки, трасти, інвестиційні фонди, пенсійні фонди і страхові компанії).

Торговці цінними паперами -- з'єднують покупців і продавців фондових цінностей.

Рис.1.3 Суб'єкти ринку цінних паперів

Суб'єкти, що обслуговують ринок, надають послуги щодо організаційно-технічного обслуговування операцій з цінними паперами (рис. 1.4).

Органи, що регулюють діяльність учасників, поділяються на державні й органи самоврядування, тобто недержавні (фондова біржа, різноманітні професійні організації суб'єктів ринку), і мають своїм завданням правове впорядкування ринку.

Емісійна		організація випуску і розміщення цінних паперів
Брокерська		здійснення угод з цінними паперами в ролі комісіонера чи довіреної особи
Дилерська		здійснення угод з цінними паперами від власної особи і за свій кошт
Представницька		представництво інтересів однієї зі сторін в угоді по цінних паперах
Консалтингова		надання юридичних, економічних, технічних, навчальних та інших видів консультацій по цінних паперах
Аудиторська		перевірка правильності ведення бухгалтерського обліку і реального фінансового стану емітента
Депозитарна		надання послуг щодо збереження, передачі, обліку цінних паперів
Клірингова		здійснення операцій зі збирання, перевірки й підготовки документів щодо виконання угод по цінних паперах
Реєстраторська		ведення реєстрів власників цінних паперів
Регулююча		правове регулювання діяльності учасників

Рис.1.4 Види діяльності суб'єктів ринку цінних паперів

У табл.1.2 відображені основні цілі суб'єктів фондового ринку.

Таблиця 1.2

Основні цілі суб'єктів фондового ринку

Суб'єкти ринку	Основні цілі суб'єктів ринку
Споживачі		отримання додаткового джерела фінансування
Постачальники:
домогосподарства		збереження і нагромадження заощаджень
портфельні інвестори		збільшення капіталу збільшенням вартості портфеля цінних паперів
стратегічні інвестори		контроль над підприємством з метою отримання прибутку від його діяльності
Торговці		отримання прибутку завдяки діяльності щодо знаходження джерел небанківського фінансування для емітента, з одного боку, та небанківських фінансових інструментів для інвесто- ра -- з іншого
Організації, що обслуговують ринок		одержання прибутку від надання платних послуг споживачам, постачальникам і торговцям
Органи, що регулюють діяльність учасників		некомерційного характеру, зв'язані зі встановленням «правил гри» та наглядом за їх виконанням

Усі постачальники ринку, вміщуючи свої капітали в цінні папери, намагаються досягти власних різноманітних цілей, котрі, однак, можна об'єднати як цілі:

дохідності;

безпеки (зменшення ризику);

ліквідності.

Безумовно, кожен з інвесторів має свої вимоги до цих показників і відповідно вибирає власну поведінку. Загальні принципи поведінки інвесторів наведено в табл.1.3.

Таблиця 1.3

Загальні принципи поведінки інвесторів на ринку цінних паперів

Типи інвесторів	Ознаки поведінки
Власне інвестор		згоден на помірні доходи, головним вважає збереження капіталу, воліє не ризикувати
Спекулянт		ризикує, але продумано й обачливо, розраховує отримати солідний дохід, але готовий до можливих втрат
Гравець		йде на будь-який ризик за принципом «пан чи пропав».

Розділ 2. Обіг цінних паперів

2.1 Організаційно-правові засади функціонування фондових бірж

Правове регулювання ринку цінних паперів має на меті впорядкування всіх видів діяльності на фондовому ринку з метою узгодження інтересів усіх його суб'єктів. Правове регулювання поділяється на державне регулювання і саморегулювання. Воно є системою, що включає в себе:

- органи, що регулюють ринок;

- законодавчі та підзаконні акти;

- етику фондового ринку;

- традиції та звичаї

Залежно від співвідношення елементів системи існують національні моделі правового регулювання ринку цінних паперів. Полярними з них є моделі, що засновані:

-- на детальних правилах і процедурах, які визначені державою (США);

-- наявності, крім правил і процедур, значного впливу традицій, рекомендацій тощо (Великобританія).

Концепцією функціонування та розвитку фондового ринку України передбачено, що національна система правового регулювання ринку має виконувати такі функції:

«-- визначення ключових напрямів фондового ринку та ролі учасників цього ринку;

-- створення для учасників ринку сприятливого законодавчого та регулюючого оточення;

-- створення перешкод та встановлення відповідальності за дії, які можуть призвести до дезорганізації ринку, його руйнування, недобросовісної конкуренції та омани інвесторів, маніпулювання цінами та шахрайства з фінансовими ресурсами, в тому числі по довірчих операціях» [5].

Світові стандарти фондового ринку були розроблені «Групою Тридцяти» -- недержавними експертами з організації міжнародної фінансової системи. Вони полягають у встановленні єдиних вимог щодо клірингу та розрахунків по цінних паперах. Метою стандартів є скорочення строків між укладенням угоди та її реалізацією, а також забезпечення гарантій виконання угоди. Для цього рекомендаціями «Групи Тридцяти» передбачено:

всі угоди по цінних паперах виконуються за принципом «поставка проти оплати»;

звірка всіх умов сторонами робиться не пізніше ніж наступного дня після її укладення (Т + 1);

угоди виконуються не пізніше ніж через два робочі дні після укладення (Т+ 3);

грошові платежі здійснюються єдиним для всіх угод порядком;

зберігання цінних паперів забезпечує єдиний центральний депозитарій;

для обліку документів стосовно операцій із цінними паперами та їх нумерації використовуються стандарти Міжнародної організації стандартизації.

Головним принципом регулювання обігу цінних паперів є зіставлення всього попиту і пропонування цінних паперів незалежно від місця існування такого попиту та пропонування.

Це регулювання має на меті:

-- включити у процес котирування всі заінтересовані сторони;

-- встановити єдину ціну на ті чи інші цінні папери;

-- запобігти можливості монопольного встановлення цін;

-- обмежити ризики інвесторів;

-- уникнути подрібнювання національного фондового ринку на окремі нерівноцінні сегменти.

Мета регулювання досягається створенням єдиної національної системи котирування та обліку цінних паперів.

Функціонування такої системи зовсім не означає, що в країні має існувати лише одна фондова біржа, на якій котируються всі цінні папери. Наприклад, у Сполучених Штатах функціонують 7 фондових бірж і єдина система котирування полягає у тому, що відповідними цінними паперами торгують на відповідних біржах. Те саме стосується обліку і зберігання. У Франції цінні папери котируються у єдиній системі бірж, що складається з 7 фондових бірж, а зберігаються й обліковуються в єдиному національному депозитарії. Більшість країн має по одній фондовій біржі і одному національному депозитарію.

Загальна тенденція регулювання фондових ринків полягає у тому, що:

 торгівля «з прилавка» поступово витискається, і на цей сегмент ринку переносяться правила «третього ярусу»;

 створюється єдина (у такому чи іншому вигляді) система котирування цінних паперів;

 функціонує єдиний національний депозитарій.

В Україні на цей час не існує єдиної системи котирування цінних паперів -- торги проводяться окремо на трьох біржах: Українській фондовій біржі, Київській міжнародній фондовій біржі, Донецькій фондовій біржі, а також на фондовій секції Української міжбанківської валютної біржі (державними цінними паперами). Окремо від біржового функціонує позабіржовий ринок. Національний депозитарій знаходиться у початковій стадії створення. Передбачається, що розрахунковим банком у системі національного депозитарію має бути Національний банк, а іншими учасниками -- локальні депозитарії банків, що вповноважені НБУ, незалежні реєстратори та регіональні центри сертифікатних аукціонів.

2.2 Державне регулювання ринку цінних паперів

Головним завданням державного регулювання є узгодження інтересів усіх суб'єктів фондового ринку встановленням необхідних обмежень і заборон у їхніх взаємовідносинах, а також непрямим втручанням у їхню діяльність.

Державне регулювання ринку цінних паперів включає:

законодавчі та підзаконні акти;

органи державного управління, що забезпечують пряме втручання у діяльність суб'єктів ринку цінних паперів;

непряме втручання держави у фондовий ринок.

Державними нормативними актами регулюються такі відносини на ринку цінних паперів:

механізм реєстрації емісії цінних паперів;

відкритість інформації про емітентів;

порядок реєстрації фондових бірж та їхніх членів;

мінімум норм поведінки суб'єктів ринку;

процеси корпоратизації, приєднання та поглинання;

облік та звітність.

Основні законодавчі акти, що регулюють український ринок цінних паперів, названо в табл. 2.1.

Таблиця 2.1

Основні законодавчі акти, що регулюють фондовий ринок в Україні

Законодавчий акт	Основний зміст
Закон України «Про цінні папери та фондову біржу» (1991 р.)	Визначає поняття цінних паперів, їх види, регулює діяльність щодо емісії та обігу цінних паперів; визначає правовий статус і організаційні засади фондових бірж
Закон України «Про господарські товариства» (1991 р.)	Визначає поняття і види акціонерних товариств, правила їх створення та діяльності, права й обов'язки учасників та засновників
Закон України «Про банки та банківську діяльність» (1991 р.)	Установлює порядок випуску, продажу, зберігання та управління банком цінними паперами
Закон України «Про приватизаційні папери» (1992 р.)	Визначає поняття і види приватизаційних цінних паперів, порядок їх випуску, розміщення, використання та погашення
Декрет Кабінету Міністрів України «Про довірчі товариства» (1993 р.)	Визначає поняття довірчого товариства як інституціонального інвестора, особливості його створення і діяльності
«Положення про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії». Затверджено Указом Президента України (1994 р.)	Визначає поняття інвестиційних фондів та інвестиційних компаній, порядок їх створення й умови діяльності; вводить поняття «інвестиційний сертифікат» як вид цінних паперів
«Концепція функціонування і розвитку фондового ринку України». Затверджена Постановою Верховної Ради України (1995 р.)	Визначає головну мету та основні принципи функціонування і розвитку фондового ринку України
Закон України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» (1996 р.)	Визначає напрямки державного регулювання ринку цінних паперів в Україні

Ці законодавчі акти характеризують загальний аспект державного регулювання, тобто впровадження правил обов'язкових для всіх чи більшості учасників фондового ринку. Поряд з цим існує конкретний аспект регулювання -- конкретні нормативні документи, які впорядковують окремі аспекти діяльності на ринку (реєстрація емісій, ліцензування діяльності тощо).

У всіх країнах регулювання діяльності фондового ринку здійснюється трьома гілками влади:

-- законодавчою;

-- виконавчою;

-- судовою.

Водночас у більшості країн існує спеціальний виконавчий орган, який контролює дотримання законодавства щодо фондового ринку його учасниками.

В Україні -- це Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку.

Основними завданнями Комісії є:

 «формування та забезпечення реалізації єдиної державної політики щодо розвитку та функціонування ринку цінних паперів в Україні, сприяння адаптації українського ринку цінних паперів до міжнародних стандартів;

 координація діяльності центральних органів державної виконавчої влади з питань функціонування в Україні ринку цінних паперів;

 забезпечення державного контролю за додержанням законодавства України з питань функціонування фондового ринку;

 організаційне забезпечення запровадження системи заходів щодо захисту інтересів суб'єктів фондового ринку, упорядкування діяльності емітентів, торговців цінними паперами та інших фінансових посередників;

 підготовка пропозицій щодо запобігання монополізації фондового ринку, створення умов для розвитку добросовісної конкуренції між учасниками фондового ринку та здійснення контролю за їх реалізацією;

 узагальнення практики застосування законодавства України з питань випуску та обігу цінних паперів в Україні, розроблення пропозицій щодо його вдосконалення;

 узагальнення та поширення досвіду іноземних держав щодо формування та розвитку добросовісної конкуренції на ринку цінних паперів» [8].

Важелями непрямого втручання держави у фондовий ринок є:

 податкова політика, що впливає на ділову активність, а відтак на потребу у фінансових ресурсах;

 регулювання грошової маси й обсягів кредитів впливом на ставку позикового відсотка;

 зовнішньоекономічна політика -- регулювання операцій з іноземними валютами, експортно-імпортних операцій тощо;

 гарантії держави по позиках приватного сектора;

 вихід держави на ринок позикових капіталів, що створює пряму конкуренцію між державою та підприємствами-емітентами.

2.3 Саморегулювання фондового ринку

Саморегулювання здійснюється організаціями -- об'єднаннями суб'єктів фондового ринку, що встановлюють для своїх членів формальні правила та процедури.

Основні ознаки організацій, що саморегулюють ринок:

 добровільність об'єднання;

 наявність різноманітних видів діяльності;

 захист інтересів членів організації;

 встановлення для своїх членів «правил гри» на ринку;

 виконання ряду регулюючих функцій, які недоцільно виконувати державі.

Головним принципом роботи фондової біржі є забезпечення ліквідності ринку, що реалізується укладанням масових угод, встановленням невеликої різниці між цінами покупця і продавця, а також між цінами послідовно укладених угод.

Для цього біржа обмежує кожен крок емітента, покупця і продавця жорсткими правилами. Серед них:

 порядок допуску цінних паперів до торгів;

 порядок торгівлі;

 умови і порядок оплати цінних паперів;

 зобов'язання членів біржі щодо організації належної інформації;

 внутрішній розпорядок роботи тощо.

Найбільшими саморегулюючими організаціями фондового ринку в Україні є:

 Українська асоціація торговців цінними паперами

Створена у червні 1992 р. як добровільне об'єднання торговців цінними паперами (юридичних осіб) для сприяння розвитку фондового ринку, забезпечення належних умов діяльності торговців та захисту інтересів інвесторів. У 1995 році об'єднувала 45 членів.

 Українська асоціація довірчих товариств, інвестиційних фондів та компаній

Створена у жовтні 1994 р. для розвитку інфраструктури фондового ринку та інформування громадян України про їхні можливості у масовій приватизації. У 1995 році її членами були 43 організації.

 Українська асоціація інвестиційного бізнесу

Створена у квітні 1995 р. для надання допомоги учасникам у підготовці і реалізації інвестиційних проектів, захисту інтересів інвесторів і репрезентування учасників асоціації перед владою та громадськістю. У 1995 р. її членами були 130 компаній.

 Українська фондова спілка

Створена у жовтні 1994 р. До її складу входять Українська фондова біржа, «Український контракт» (біржа ф'ючерсних угод та аукціонів), Центральний депозитарій цінних паперів при УФБ (здійснює всі операції з дематеріалізованими цінними паперами, що обертаються на УФБ), «Українські цінні папери» (обліковує права по цінних паперах при здійсненні на УФБ угод з цінними паперами іноземних емітентів).

Позабіржова фондова торговельна система

Зареєстрована у лютому 1996 р. як асоціація, головним завданням котрої є організація електронного позабіржового обліку цінних паперів у масштабах усієї країни.

Великий досвід операцій з цінними паперами, що нагромаджений протягом століть, втілився у традиції ведення цього бізнесу, які відображають історію розвитку фондового ринку та особливості національної політики і менталітету нації. Ринкові операції, наприклад, у США, Європі чи Японії об'єднані лише зовнішньою подібністю -- купуються та продаються цінні папери, діють однакові за функціями суб'єкти ринку тощо, але ці операції відповідають особливій економічній моделі конкретної країни, тому є, по суті, різними.

Проте існують і загальні етичні норми, що відповідають принципам функціонування фондового ринку у будь-якій країні. Прикладом таких норм можуть бути «Повсюдно прийняті принципи ведення бізнесу з цінними паперами», затверджені в 1992 р. Міжнародною фундацією фондових бірж.

Розділ 3. Спекулятивні операції у сфері цінних парерів

Фондовий ринок є системою економічних та правових відносин, пов'язаних із випуском та обігом цінних паперів. Суб'єкти підприємницької діяльності виступають на ринку як емітентами цінних паперів, так і інвесторами. Емітуючи цінні папери та залучаючи на різних умовах вільні фінансові ресурси, вони формують свій акціонерний і борговий капітал. Корпорації використовують залучені на ринку кошти для фінансування основного та оборотного капіталу, здійснення капітальних вкладень, збільшення обсягів виробництва. В результаті інвестування коштів вони отримують прибуток, за рахунок якого нарощують як власний економічний потенціал, так і економічний потенціал держави. Фінансові інститути використовують залучені на ринку ресурси для надання позик іншим учасникам ринку та для інвестицій у цінні папери інших емітентів. Фінансові інститути виступають на ринку інституційними інвесторами і мають значний вплив на формування інвестиційної політики інших учасників ринку.

Залежно від ступеня розвитку фондовий ринок може виступати більш чи менш ефективним механізмом акумуляції, розподілу та перерозподілу вільних фінансових ресурсів серед галузей економіки. Ефективне функціонування фондового ринку в багатьох країнах забезпечує ефективне використання вільних фінансових ресурсів та стійкі темпи зростання економіки цих країн.

Як сегмент фінансового ринку фондовий ринок підлягає класифікації за такими самими ознаками. За терміном обігу цінних паперів фондовий ринок поділяють на ринок грошових та капітальних цінних паперів.

На ринку грошових цінних паперів перебувають у обігу боргові зобов'язання з терміном обігу менш як один рік: короткострокові облігації, векселі, ощадні сертифікати, комерційні цінні папери тощо.

На ринку капітальних цінних паперів мають обіг інструменти власності -- акції, а також середньо- та довгострокові боргові зобов'язання, тобто безстрокові цінні папери та цінні папери з терміном обігу більше від одного року.

За умовами емісії та механізмом обігу цінних паперів фондовий ринок поділяють на міжнародний та національні ринки. На національному ринку перебувають в обігу цінні папери, емітовані резидентами або нерезидентами відповідно до законодавства країни. На міжнародному ринку мають обіг цінні папери, емітовані поза юрисдикцією будь-якої однієї країни, які пропонуються для продажу інвесторам різних країн. Можливість інвестувати кошти в цінні папери, що є в обігу на міжнародному ринку, регламентується законодавством окремих країн, оскільки процес придбання іноземних цінних паперів пов'язаний із вивезенням капіталу та здійсненням інвестицій за межі окремої країни. Можливість залучати кошти на міжнародному ринку залежить від кредитного рейтингу емітента та інтересу до нього з боку потенційних інвесторів.

Залежно від того, нові цінні папери пропонуються для продажу чи емітовані раніше, ринок цінних паперів поділяють на первинний та вторинний.

Первинний ринок цінних паперів - сукупність правовідносин, пов`язаних з розміщенням цінних паперів.

Вторинний ринок цінних паперів - сукупність правовідносин, пов`язаних з обігом цінних паперів.

Первинний ринок є ринком перших та повторних емісій, на якому здійснюється початкове розміщення цінних паперів серед інвесторів та початкове вкладення капіталу в різні галузі економіки. Ціна цінних паперів при їх первинному розміщенні на ринку часто буває заниженою незалежно від стратегій ціноутворення, що пропонуються андерайтерами та іншими фінансовими посередниками. Тому рішення емітента про додаткову емісію акцій часто приймається тоді, коли менеджери корпорації вважають, що поточна ринкова ціна акцій завищена. У більшості випадків купівля цінних паперів за ціною первинного розміщення з подальшим їх продажем через деякий час приносить інвестору прибуток.

На первинному ринку розрізняють публічне та приватне розміщення цінних паперів. При публічному розміщенні існує встановлена законом процедура, в результаті проходження якої цінні папери реєструються Комісією з цінних паперів, а емітент отримує свідоцтво про реєстрацію емісії. Для того щоб успішно пройти процедуру публічного розміщення та отримати свідоцтво про реєстрацію, емітент повинен задовольняти досить жорсткі вимоги щодо показників фінансово-господарської діяльності і повністю виконувати вимоги Комісії щодо проведення емісії та розміщення цінних паперів на ринку. Окремого визначення для приватного розміщення цінних паперів не існує. В законодавстві деяких країн просто обумовлюються випадки, коли емітент може не проходити процедуру публічного розміщення.

При приватному розміщенні реєстрація емісії в Комісії з цінних паперів не проводиться.

Приватне розміщення частіше використовують для облігацій з фіксованим купоном, а не для акцій. Розміщені у такий спосіб цінні папери заборонено продавати на ринку протягом певного періоду, оскільки вони є досить ризиковими в порівнянні з цінними паперами, розміщеними публічно. Цінні папери, розміщені приватне, є низьколіквідними і привабливими не для всіх інвесторів. Як правило, такі цінні папери розміщуються серед великих інституційних інвесторів, які зацікавлені в конкретному підприємстві і впевнені в його стрімкому зростанні. В більшості випадків приватне розміщуються цінні папери нових компаній.

Вторинний ринок - ринок, на якому здійснюється обіг цінних паперів у формі перепродажу раніше випущених і в інших формах. Основними учасниками ринку є не емітенти й інвестори, а спекулянти, що переслідують мету одержання прибутку у виді курсової різниці. Зміст їхньої діяльності зводиться до постійній купівлі-продажу цінних паперів. Купити подешевше і продати подорожче - основний мотив їхньої діяльності.

Вторинний ринок обов'язково несе елемент спекуляції. Оскільки ціль діяльності на ньому - дохід у виді курсової різниці, а курсова вартість формується під впливом попиту та пропозиції, остільки існує безліч способів впливу на курс цінних паперів у бажаному напрямку. У результаті на вторинному ринку відбувається постійний перерозподіл власності, що завжди має один напрямок - від дрібних власників до великого.

Міграція капіталу здійснюється у виді переливу його до місць необхідного додатку і відтоку капіталу з тих галузей, підприємств, де мається його надлишок. Механізм такого руху зводиться до наступного: росте попит на визначені товари, послуги, зростають їх ціни, ростуть прибутку від їхнього виробництва й у ці галузі спрямовуються капітали, що вивільняються з тих галузей виробництва, на продукцію яких попит скорочується і які стають менш прибутковими.

Таким чином, вторинний ринок на відміну від первинного не впливає на розміри інвестицій і нагромаджень у країні. Він забезпечує лише постійний перерозподіл вже акумульованих через первинний ринок коштів між різними суб'єктами господарського життя. Оскільки мета біржових спекулянтів - одержання максимального доходу у виді курсової різниці, то вони продають цінні папери підприємств, що вичерпали свої можливості зростання прибутку, і купують цінні папери перспективних підприємств і галузей господарства.

У підсумку функціонування вторинного ринку забезпечує постійну структурну перебудову економіки з метою підвищення її ринкової ефективності і є настільки ж необхідним для існування ринку цінних паперів, як і первинний ринок.

Однак роль вторинного ринку цим не обмежується. Вторинний ринок забезпечує ліквідність цінних паперів, можливість їхньої реалізації за прийнятним курсом і тим самим створює сприятливі умови для їхнього первинного розміщення. Можливість у будь-який lnlemr перетворити цінні папери у форму готівки являє собою обов'язкову умова інвестування коштів у цінні папери, тому що джерело позичкового капіталу - тимчасово вільні грошові капітали і кошти, що можуть бути використані тільки відповідно до основних принципів кредиту.

Вторинний ринок цінних паперів, концентруючи попит та пропозицію коштовних паперів, що обертаються, формує той рівноважний курс, по якому продавці згодні продати, а покупці - купити цінні папери, що необхідно при перерозподілу позичкового капіталу між галузями і сферами економіки, між суб'єктами, що господарюють.

Можливість перепродажу - важливий фактор, що враховується інвестором при покупці цінних паперів на первинному ринку.

Функцією вторинного ринку стають збалансованість ринку цінних паперів і забезпечення ліквідності. Ліквідний ринокхарактеризується незначним розривом між ціною продавця і ціною покупця; невеликими коливаннями цін від угоди до угоди. Більш того, ліквідність ринку тим вище, чим більше число учасників продажу і можливість оперативного перепродажу цінних паперів, а також чим вище відсоток новизни запропонованих для продажу цінних паперів.

Вторинний ринок служить невід'ємною складовою частиною всякого скільки-небудь розвитого ринку цінних паперів. Випливає, однак, враховувати, що ощадні облігації, іменні акції, продані працівникам даного підприємства, не обертаються на вторинному ринку. Вони реалізуються через механізм перереєстрації прав їхніх власників у депозитаріях, комерційних банках або самих акціонерних товариствах.

Висновок

Фiнансовий ринок є складовою сферою фiнансової системи тільки в умовах ринкової економiки, коли переважна частина фiнансових pecypciв мобiлiзується суб'єктами пiдприємницької дiяльностi на засадах їх купiвлi-продажу. По cyтi, це iнфраструктура фiнансової системи, яка забезпечує функцiонування насамперед базової сфери - фiнансiв суб'єктiв господарювання. В умовах адмiнiстративної економiки фiнансового ринку практично не iснувало, оскiльки формування pecypciв та їх перерозподiл здiйснювалися на директивних засадах через бюджет та банкiвську систему. Haвіть кредитнi ресурси видiлялися згiдно з планом, а не на засадах торгiвлi ними. За умов централiзованого формування, розподiлу i перерозподiлу фiнансових pecypciв у адмiнiстративному порядку потреби у вiдповiднiй iнфраструктурi - фiнансовому ринку - просто не було.

У країнах з розвиненою ринковою економiкою функцiонують високоефективнi фiнансовi ринки, які забезпечують мехaнiзм перерозподiлу фiнансових pecypciв серед учасникiв ринку i сприяють ефективному розмiщенню заощаджень серед галузей економiки. В Україні та країнах, що ступили на шлях ринкових перетворень в економіці, фiнансовi ринки перебувають на рiзних стaдiях формування та розвитку. Розвитку фiнансових ринкiв у таких кpaїнax сприяють масова приватизaцiя, подолання кризових явищ та позитивнi зрушення в економiцi. Паралельно з цим, як правило, вiдбувається формування вiдповідної законодавчої бази та механiзму, що гарантує ії виконання.

Перерозподіл фінансових ресурсів за допомогою фінансового ринку має певні часові обмеження і здійснюється на умовах платності та конкурентності. Фінансовий ринок значно впливає на ефективність, стійкість та еластичність фінансової системи. Він покликаний посилювати та поліпшувати мобілізацію і розподіл фінансових ресурсів, що сконцентровані в державних грошових фондах, у розпорядженні підприємницьких структур і у населення. По суті, фінансовий ринок у розподільчих і перерозподільчих процесах фінансових ресурсів виконує ті функції, які не може виконати жодна складова фінансової системи.

Ситуація на фондовому ринку України на даний час не піддається економічному обґрунтуванню і базується виключно на спекулятивних очікуваннях. Разом з тим, подальший розпродаж цінних паперів крупних підприємств українськими торговцями цінних паперів є малоймовірним, оскільки навіть на спекулятивних стратегіях сьогодні вже важко заробити.

Іноземні інвестиційні фонди, у яких спостерігається брак ліквідності, до кінця року не намагатимуться увійти на ринок українських цінних паперів.

Формування попиту на українські цінні папери полягає як у забезпеченні загального зростання економіки України, так і у забезпеченні формування прийнятної законодавчої бази регулювання фондового ринку.

Список використаної літератури

1. Федоренко В.Г. і К°. Інвестування. Зайнятість. Освіта. -- К.: Науковий Світ, 2002.

2. Федоренко В.Г. і К°. Шляхи підвищення ефективності інвестицій в Україні.: -- К.: Науковий Світ, 2003.

3. Федоренко В.Г. Інвестиційний менеджмент. --К.: МАУП, 1999.

4. Федоренко В.Г. Інвестиції і капітальне будівництво в ринкових умовах. -- К.: Міжнар. фінанс. агенція, 1998.

5. Федоренко В.Г. Перспективи розвитку капітального будівництва за ринкових умов // Про приватизацію: Держ. інформ. бюл. -- 1997. -- № 2.

6. Федоренко В.Г. Створення промислово-фінансових груп і проблеми управління корпоративними правами // Про приватизацію: Держ. інформ. бюл. -- 1999. -- № 2.

7. Федоренко В.Г., Бондаренко Е.В. Будівництво та інвестиції в Україні. -- К: Знання, 1998.

8. Федоренко С.В. Проблеми залучення іноземних інвестицій і розвиток економіки України // Про приватизацію: Держ. інформ. бюл. -- 1999. -- № 2.

9. Федотова М.А. Доходи предпринимателя. -- М.: Финансьі и статистика, 1993.--96 с.

10. Чернявский А.Д. Организация управления в условиях рыночных отношений. --К.:МЗУУП, 1994.

11. Чернявский А.Д. Современные тенденции развития организационных форм управлення в Украине // Персонал. -- 1997. --№4. -- С. 3-7.

12. Чернявский А.Д. Трансформация организационных форм управления в процессе развития рыночных отношений // Персонал. -- 1996. --№2. -- С. 22-36.

13. Шевчук В.Я. Умови ефективного інвестування в будівництві. -- К.: Будівельник, 1991. --112 с.

14. Шпек Р. Іноземні інвестиції в Україні // Уряд, кур'єр. -- 1996. -- № 62. -- 2 квіт. -- С. 5.

15. Щекин Г.В. К разработке концепции управления современным обществом // Персонал. -- 1999. -- № 1. -- С. 1-23.

16. Щукін Б.М. Інвестиційна діяльність. -- К.: МАУП, 1998.

17. Эклунд К. Эффективная экономика -- шведская модель. -- М.: Экономика, 1991. --349 с.

18. Якушин Л.С. Строительство инвестиции//экономика стрва. --1991. -- № 4. -- С. 59-62

19. Автореф. дис... канд. екон. наук: 08.04.01 / І.І. Рекуненко; Укр. акад. банків. справи. -- Суми, 2003. -- 20 с.: рис., табл. -- укp.