Управління фінансовими ризиками

Управління фінансовими ризиками

Для того, щоб правильніше прийняти рішення про кредитування клієнта, необхідно оцінити ризик, а значить мати досить часу і належну інформацію. Наслідки невірних оцінок рисок або відсутності можливості протиставити дієві заходи можуть бути найнеприємнішими. Наведемо декілька відповідних прикладів з практики західних банків.

Виявлення джерел кредитної риски - передумова ефективного управління ризиками, тому і структура кредитної риски подається саме з точки зору його виникнення [25, с. 89].

У багатьох країнах банкам забороняється видавати одному позичальникові кредит на суму, яка перевищує 60% від банківського капіталу; у більшості ж країн вимоги ще вище - 25%.

Одна з найсерйозніших проблем - кредитування банками своїх акціонерів і інсайдерів. Саме широкомасштабне кредитування акціонерів було причиною проблем в банках Аргентини, Бразилії, Чилі, Індонезії, Росії. І наша країна в цьому відношенні не виключення -- пригадаємо сумнозвісний досвід банків «Україна», «Слов'янський» і ін. [23, с. 24].

В нашій країні питання контролю і мінімізації кредитних рисок в банківській системі є компетенцією НБУ і, як відомо, регулюються розробленою відповідно до загальноприйнятих в міжнародній практиці принципів і стандартів Інструкцією « Про порядок регулювання діяльності банків в Україні» в редакції, затвердженій постановою Правління НБУ від 28.08.2001 р. №368.

Класифікація кредитних рисок - оцінка рівня риски по кожній кредитній операції з врахуванням фінансового стану позичальника, стану рівня обслуговування боргу позичальником і рівня забезпечення кредитної операції. Оцінка рівня риски здійснюється відповідно до порядку, встановлюваного НБУ.

Резерв на покриття можливих втрат банку по позиках ділиться на резерви під стандартну і нестандартну заборгованість по кредитних операціях. Резерви під нестандартну заборгованість формуються по кредитних операціях, класифікованих як “під контролем”, “субстандартні”, “сумнівні” і “безнадійні”.

З метою розрахунку об'єму резерву, що створюється банком для покриття кредитної риски, а також визначення чистої кредитної риски банк зобов'язаний здійснювати аналіз кредитного портфеля.

Аналіз кредитного портфеля і класифікація кредитних операцій (валовий кредитний ризик) здійснюється на підставі:

- оцінки фінансового стану позичальника, переоцінка виробляється з періодом 1 раз на квартал;

- стани рівня обслуговування позичальником основного боргу і відсоткам і оцінки можливостей позичальника надалі, оцінка виробляється щомісячно;

- рівень забезпеченості кредиту, перевірка стану, збереженню і переоцінка вартості закладеного майна здійснюється 1 раз на квартал, а в разі пролонгації - щомісячно;

Фінансовий стан позичальника визначається згідно внутрішньої методики банка, яка відображає основні фінансові показники діяльності фізичної або юридичної особи. За результатами оцінки, фінансовому стану позичальника привласнюється певний клас: А, Б, В, Г, Д.

Погашення позичальником кредитної заборгованості по основному боргу і відсоткам за користування кредитом вважається:

- хорошим, якщо заборгованість по кредиту і відсотки по ньому погашаються у встановлені терміни або з максимальною затримкою до семи календарних днів, або кредит пролонгований без пониження класу позичальника і відсотки по ньому виплачуються у встановлені терміни або з максимальною затримкою до семи календарних днів, або кредит пролонгований з пониженням класу позичальника до 90 днів і відсотки по ньому виплачуються у встановлені терміни або з максимальною затримкою до семи календарних днів;

- слабким, якщо прострочена заборгованість по кредиту складає від 8 до 90 днів і відсотки по ньому виплачуються з максимальною затримкою від 8 до 30 днів, або кредит пролонгований з пониженням класу позичальника на термін від 91 до 180 днів, проте відсотки виплачуються в строк або з максимальною затримкою до 30 днів;

- незадовільним, якщо прострочена заборгованість по кредиту складає більше 90 днів, або термін повернення кредиту пролонгований з пониженням класу позичальника більше 180 днів.

Обслуговування боргу не може вважатися “хорошим”, якщо заборгованість по кредитній операції включає залишок рефінансованої заборгованості, тобто якщо здійснюється погашення старої заборгованості за рахунок видачі нового кредиту.

При визначенні групи кредитної операції також повинні враховуватися зміни початкових умов кредитного договору відносно сум і термінів погашення основного боргу і відсотків по ньому (якщо такі зміни сталися з погіршенням умов для кредитора).

Відповідно до вищеперелічених критеріїв оцінки, кредитний портфель класифікується по таких групах (таблиця 1):

Таблиця 1. Визначення категорії кредитної операції

Резерв по кредитних ризиках використовується лише для покриття збитків по непогашеній позичальниками заборгованості по кредитних операціях по основному боргу, погашення якого є неможливим.

Національним Банком України встановлені вимоги за визначенням рейтингу кредитів - "Положення про порядок формування і використання резерву для покриття можливих втрат по кредитних операціях комерційних банків", яке затверджене постановою Правління НБУ від 06.07.2000 №279, де відбиті основні критерії оцінки кредитних рисок, визначені основні економічні показники, які банк повинен враховувати, надаючи кредит.

- група риски А: "Стандартні кредити"; резервний фонд створюється у розмірі 2%;

- група риски Б: "Під контролем"; резервний фонд створюється у розмірі 5%;

- група риски В: "Субстандартні кредити"; резервний фонд створюється у розмірі 20%;

- група риски Г "Сумнівні кредити"; резервний фонд створюється у розмірі 50%;

- група риски Д: "Безнадійні кредити"; резервний фонд створюється у розмірі 100%.

Основні складові управління кредитними ризиками:

Лімітація кредитів.

Диверсифікація кредитних вкладень.

Вивчення і оцінка кредитоспроможності позичальника.

Вимога від клієнтів достатнього і якісного забезпечення по виданих кредитах.

Оперативність при стягненні боргу.

Страхування кредитних операцій.

Постійний моніторинг кредитного портфеля.

Ризик ліквідності визначається величиною недоотриманих доходів при вимушеному продажі активів за поточною вартістю на покриття розриву ліквідності, або величиною надлишкових витрат, понесених в результаті вимушеного залучення пасивів для вирішення проблем, пов'язаних з недоліком ліквідних ресурсів

Зважаючи на великий об'єм і масштаби своїх короткострокових оборотних ресурсів, банк має можливість надавати довгострокові позики, витягуючи при цьому прибуток від вищих процентних ставок. В результаті такого неспівпадання по термінах активів і пасивів, банк піддається ризику того, що якщо велике число вкладників побажає вилучити свої засоби, а в банку не виявиться достатніх ліквідних активів, то він зможе повернути ці засоби лише шляхом залучення додаткових вкладів під вищі відсотки, або шляхом вимушеної збиткової реалізації інших активів. Крім того, джерелом потенційних проблем ліквідності є також чутливість банків до змін процентних ставок: при їх зростанні деякі вкладники можуть вилучати свої засоби у пошуках вищих доходів в інших вкладеннях; здобуття ліквідних коштів за допомогою позик буде в цьому випадку дорожче, а деякі види позик стануть недоступними.

Для усунення такої риси ліквідності банку слід проявляти розсудливість при балансуванні своїх активів і пасивів по термінах, а також тримати резерв ліквідних активів у вигляді готівки, грошових коштів до запитання і коштовних паперів, що звертаються. Він також може укласти з іншими банками угоди про резервне кредитування, по яких вони зобов'язалися надавати йому кредити в разі надзвичайних обставин. Таким чином, ризик ліквідності відноситься до потенційного доходу, який був недоотриманий, або до зменшення ринкової вартості банку, які пов'язані з нездатністю вчасно і з найменшими витратами задовольнити потребу в готівці.

Ліквідність активів - можливість швидко продати активи і отримати грошові з мінімальним ціновим ризиком. При цьому банк-продавець повинні мати можливість відшкодування первинних інвестицій з мінімальним процентним ризиком.

Ліквідність зобов'язань - можливість випустити нові зобов'язання по процентних ставках, відповідних ринкових, і отримати грошові кошти.

Ліквідність банка-здатність банку забезпечити своєчасне виконання в грошовій формі своїх зобов'язань, визначається збалансованістю активів і пасивів банку по термінах.

Розрив ліквідності - різниця між потенційними вхідними і потенційними грошовими потоками, що виходять, протягом певного потоку часу.

Потреби банку в ліквідних засобах можуть бути розглянуті з точки зору попиту і пропозиції.

Джерелами пропозиції ліквідних засобів є:

- вступ депозитів від клієнтів;

- погашення раніше виданих позик;

- продаж активів;

- залучення засобів на грошовому ринку;

- доходи.

Джерелами попиту на ліквідні засоби є:

- зняття грошей з депозитів клієнтів;

- заявки на здобуття кредитів;

- оплата банківських витрат;

- виплата дивідендів акціонерам.

Співвідношення цих різних джерел попиту і пропозиції визначає ліквідну для нетто позицію конкретного банку (надлишок або дефіцит засобів) у будь-який момент часу [39, с.31]:

Розрахунок даної позиції повинен здійснюватися щодня, що дозволить планувати майбутні потреби або можливе вивільнення засобів.

Чинники, сприяючі виникненню риски ліквідності:

втрата довіри до банківської системи;

втрата довіри до окремого банку;

залежність в плані залучення депозитів від одного ринку або невеликого числа партнерів;

надмірне короткострокове запозичення або довгострокове кредитування.

Непередбачені депозитні відтоки, таким чином, представляють основні проблеми ліквідності. У свою чергу, на потенційні втрати депозитів може вплинути склад зобов'язань; недостатнє страхування депозитів; депозити, що належать грошовим ділерам, іноземним інвесторам і крупним корпораціям; крупні депозити однієї групи або особи; вплив на депозити сезонності і циклічності; чутливість депозитів до змін процентних ставок.

Ризик ліквідності співвідноситься з потенційною втратою прибутку, або зменшенням ринкової вартості банківського капіталу, із-за нездатності реагувати на потребу в готівці своєчасно і ефективно з точки зору ціни, тобто існує компроміс між ліквідністю і прибутковістю: чим більш ліквідним є банк, тим меншим є прибуток на капітал і прибуток на активи. Найбільш ліквідні активи приносять найменший дохід.

Банківський ризик ліквідності безпосередньо пов'язаний з кредитним ризиком, ризиком капіталу, валютним, операційним і процентним ризиками. Банки, в яких знімаються крупні суми депозитів, часто випробовують скруту, пов'язану з проблемними кредитами або зайвим ризиком процентних ставок, який себе не виправдав.

Управління ліквідністю може здійснюватися двома способами :

а) шляхом управління активами;

б) шляхом управління ліквідними позиковими засобами.

Спосіб управління активами передбачає накопичення ліквідних засобів у вигляді ліквідних активів, таких як вкладення в казначейські зобов'язання, придбання ліквідних коштовних паперів по операціях РЕПО, позики в євровалюті, короткострокове розміщення засобів в банках-кореспондентах, касова готівка.

Особливість даного способу полягає в тому, що він не є дешевим способом (тобто банк втрачає свої майбутні доходи, які могли б бути отримані від цих активів; продаж активів зв'язаний з витратами по оплаті комісійних; виникнення збитків при продажі активів у момент зниження цін на них). Тому, при використанні даного способу необхідно керуватися принципом: « продаж в першу чергу активів з мінімальним потенціалом прибутковості».

Спосіб управління ліквідними позиковими засобами полягає в здійсненні позик засобів в достатній кількості для покриття всього очікуваного попиту на ліквідні засоби. Основними джерелами таких позикових ліквідних засобів є короткострокові міжбанківські позики, залучення депозитів в євровалюті. короткострокові позики в національному банку, деякі види депозитних сертифікатів. угоди про покупку коштовних паперів з подальшим викупом за обумовленою ціною.

Особливістю даного способу є те, що це ризикованіший спосіб вирішення проблем ліквідності в порівнянні з попереднім: ризик виникає, коли банк вимушений купувати необхідні ліквідні засоби в період, коли це зробити найважче з точки зору витрат і можливостей.

Існує два підходи до характеристики ліквідності банку:

ліквідність як запас - характеризує ліквідність банку на певний момент, його здатність відповісти по своїх поточних зобов'язаннях, особливо по рахунках до запитання.

ліквідність як потік - оцінюється за певний період або на перспективу, при цьому особлива увага приділяється можливості забезпечення звернення менш ліквідних засобів в більш ліквідні, а також припливу додаткових засобів.

Для оцінки сукупної ліквідності банку потрібно в системі розглядати стаціонарну ліквідність («запас»), поточну ліквідність («потік») і перспективну ліквідність («прогноз»).

Ліквідність банку повинна розглядатися, перш за все, як «потік», а не «запас». Для цього необхідно прогнозувати ліквідність в майбутньому періоді на основі передбачуваних змін об'ємів активних вкладень і пасивів. Один з підходів до рішення даної задачі - методика аналізу позицій ліквідності по термінах.

У практиці мають місце декілька методів оцінки потреб банку в ліквідних засобах:

метод джерел і використання засобів (метод визначення величини розриву ліквідності);

коефіцієнтний метод (або метод показників ліквідності);

метод структури засобів.

Метод джерел і використання засобів полягає у визначенні величини розриву ліквідності протягом заданого періоду, рівній різниці між очікуваними припливами і потенційними відтоками готівки, і представляє наочну модель руху майбутніх активів і пасивів банку. Дані відомості відбиваються у вигляді «Робочого документа планерування ліквідності» - одній з обов'язкових складових пакету «Робочі документи керівництва».

Коефіцієнтний метод - система показників, що характеризують міру риски ліквідності, їх оптимального і критичного значень, розрахунок фактичного рівня показників, відхилень від оптимальних значень, з'ясування причин і виявлення можливостей для їх поліпшення.

Показники риски ліквідності, що представляють як готівкові для продажу активи, так і можливість залучення, представлені в таблицях 1.2, 1.3 і 1.4 [34, с.31]:

Таблиця 2. Загальні показники риски ліквідності

Таблиця 3. Показники ліквідності активів

Менеджерам в області управління ліквідністю поважно частіше розглядати динаміку всіх показників ліквідності, чим рівень кожного з них, аби взнати підвищується або знижується рівень ліквідності і чому. В процесі аналізу такої динаміки за певний період і зіставлення з фінансовим станом банківської установи протягом цього періоду можна визначити оптимальні (бажані) і критичні значення коефіцієнтів.

Метод структури засобів - прийоми прогнозування об'єму засобів на коррахунку, необхідного з точки зору виконання зобов'язань перед клієнтами по поверненню депозитних засобів і майбутній видачі кредитів. Даний метод може бути використаний в оперативному планеруванні поточної ліквідності в режимі «сьогодні на завтра».

При цьому банк визначається на планований день з об'ємами:

а) зобов'язань по «гарячих грошах» - засобах, які точно повинні піти з банку;

б) зобов'язань по «ненадійних засобах» - засобах, значна частина яких може бути вилучена протягом дня; особливе значення необхідно надавати крупним вкладам (у тому числі і крупним залишкам на розрахункових рахівницях);

в) зобов'язань по «стабільних засобах» - засобах, вірогідність вилучення яких найменша (ключові депозити).

На наступному етапі слід визначити, в якому розмірі по кожній з отриманих категорій необхідно мати готівкові засоби. Наприклад, по категорії а) - 95%, по категорії б) - 25-30%, по категорії в) - 11-15%. Тоді, резерв ліквідних засобів може бути визначений таким чином [40, с. 32].

Пропорції розділення маси зобов'язань на дані категорії і міру їх необхідного резервування повинні визначатися банківською установою індивідуально на основі накопиченого досвіду спостереження за ними.

Крім того, за наявності планованих видач кредитів, при відомому на даний момент об'ємі погашення кредитів, банк повинен передбачити засоби для цього.

Тоді, сукупні потреби банку в ліквідних засобах визначатимуться таким чином [40, с. 33]:

Вживання даного методу дозволяє максимально понизити ризик ліквідності, обмежуючи в той же час можливості здобуття найбільшого прибутку, оскільки розраховані об'єми резервів можуть не зажадатися, а витрати на їх підтримку вироблені. Мінімізація цих витрат в такій ситуації може бути забезпечена шляхом швидкої реалізації надлишкових резервів.

Завданням управління ризиком зміни процентних ставок є мінімізація негативної дії на рентабельність банку вагання ринкових процентних ставок. Управляти процентним ризиком можна таким чином:

обумовлювати в кредитному договорі можливість того, що передивляється банком ставки за кредитом в разі зміни ринкової ставки.

співробітничати із страховою компанією, передаючи їй процентний ризик.

погоджувати активи і пасиви по термінах повернення грошових коштів.

використовувати спеціальні фінансові інструменти (форвардні контракти, процентні «свопи», ф'ючерсні і опційні контракти).

використовувати модель GAP (розриву) [35].

Відмітна особливість даного вигляду риски полягає в тому, що його дія може виявитися для банку як негативним, так і позитивним. Тому управління ризиком зміни процентних ставок може дати і позитивний ефект. Теоретично можна уникнути процентної риски, якщо активи повністю збалансовані з пасивами як по термінах, так і по величині. Проте на практиці досягти такої відповідності практично неможливо. Тому виникає необхідність управління процентним ризиком за допомогою співвідношення структури активів і пасивів по термінах і сумах. Моделі, які на думку автора можна використовувати для цього, представлені на малюнку 1.

Метод збалансованого портфеля активів і зобов'язань по термінах дозволяє банку зафіксувати спред і нейтралізувати ризик зміни процентної ставки. Єство методу полягає у встановленні повної відповідності між термінами залучення і розміщення рівних по величині засобів. Цей метод стає неефективним, якщо ставки по активних і пасивних операціях встановлюються по різних принципах (фіксовані ставки проти змінних).

Альтернативним підходом є незбалансована по термінах стратегія. Вона ґрунтується на прогнозі зміни швидкості, напряму і величини процентних ставок на ринку. Відповідно до незбалансованої стратегії управління терміни залучення засобів мають бути коротше, ніж терміни їх розміщення, якщо прогнозується зниження процентних ставок, і навпаки. Такий підхід передбачає потенційну можливість здобуття підвищеного прибутку, але вимагає надійного прогнозу ситуації на ринку.

Таким чином, збалансована по термінах стратегія відповідає меті зниження процентної риски при фіксації об'єму прибутку банку на мінімально задовільному рівні, тоді як незбалансована по термінах стратегія передбачає неперевищення максимально допустимого рівня риски і переслідує мету збільшення прибутковості активних і пасивних операцій банку [38, с. 58].

Разом з термінами існує ще один параметр управління активами і пасивами банку -- їх величина в грошовому вираженні. Ключовий метод виміру схильності ризику зміни процентних ставок зв'язаний із застосуванням методики, яка називається аналізом гепа (gap англ. розривши).

Ця модель концентрує увагу на управлінні чистим процентним доходом у вигляді відсотків в короткостроковій перспективі і направлена на те, аби стабілізувати або поліпшити чистий дохід [36, с. 58].

Термін GAP визначається як різниця між активами і пасивами, чутливими до зміни процентних ставок. GAP розраховується на окремих тимчасових проміжках. Окрім цього розраховується також кумулятивний GAP - сума GAP підсумком, що накопичується, від періоду до періоду.

При зміні процентних ставок можливі наступні варіанти:

Негативний GAP - зростання процентних ставок на ринку обумовлює ситуацію, при якій банк виплачує більше відсотків по всіх переоцінюваних пасивах і отримує більший дохід по всіх переоцінюваних активах. Якщо всі ставки одночасно збільшуються на одну і ту ж величину, то витрати банку по виплаті відсотків зростають швидше, ніж процентний дохід по активах, оскільки переоцінці піддається зазвичай пропорційно більше пасивів. Якщо ж процентні ставки падають за певний період, то більше пасивів, чим активів, переоцінюється по нижчих процентних ставках, а середній спред зростає, чистий процентний дохід банку збільшується.

Позитивний GAP - якщо рівень короткострокових процентних ставок має тенденцію до зниження, процентний дохід банку зменшуватиметься швидше, ніж його витрати по виплаті відсотків, тобто переоцінюється пропорційно більше активів, чим пасивів. Зменшується спред і чистий процентний дохід банку. Зростання короткострокових процентних ставок дає протилежний ефект.

Нульовий GAP - означає, що однакові зміни процентних ставок по активах і пасивах не впливають на чистий процентний дохід, процентний ризик зведений до мінімуму.

В процесі реалізації моделі GAP необхідне виконання ряду етапів:

- перший етап - розділення балансу на процентну і непроцентну частини. У першу частину потрапляють всі активи, по яких нараховуються (і виходять) відсотки, і всі пасиви, по яких нараховуються (і виплачуються) відсотки. У моделі використовуються лише процентна частина балансу.

- другий етап - розноситься процентних активів і пасивів по термінах переоцінки або погашення і їх угрупування по певних тимчасових періодах. Доцільне виділення наступних періодів: до 15 днів; 15 - 30 днів; 1- 2 місяці; 2 - 3 місяці; 3- 6 місяців; 6 місяців - 1 рік; понад рік.

- третій етап - обчислення GAP на різних проміжках; обчислення коефіцієнтів GAP (RSA/RSL); коефіцієнтів GAP /Процентні активи, де RSA - сума активів, чутливих до зміни ставок; RSL - сума пасивів, чутливих до зміни ставок.

За результатами розрахунку готується звіт про чутливість банку до зміни процентних ставок.

Найбільш складним завданням є прогнозування рівня процентних ставок. Аби вирішити таке завдання, використовуються різні джерела інформації, по яких можна виявити, наприклад, наступні тенденції:

при прискоренні темпів зростання грошової маси рівень процентних ставок знижується;

пожвавлення ринку нерухомості і високі темпи зростання ВНП зазвичай свідчать, що інфляція має тенденцію до зростання;

крива прибутковості показує, що при її зростанні очікуваний рівень короткострокових процентних ставок буде також зростати і навпаки.