Капітал банку

Проблема збільшення капіталу банків є досить актуальною і потребує негайного розв'язання. Одним з реальних шляхів розв'язання цієї проблеми є об'єднання невеликих банків у велику фінансово-кредитну установу із значним обсягом капіталу. Новостворена установа зможе надавати клієнтам широкий спектр банківських послуг і стане гарантом збереження їх коштів. Розглянемо більш детально цей шлях розв'язання проблеми низької капіталізації вітчизняних банків.

Взагалі об'єднання банків не є чимось новим у світовій практиці і досить часто проводиться в багатьох країнах. Яскравими прикладами об'єднань банків є злиття "Drezder bank" та "National Bange de Paris", "Deutsche Bank" та "Bankers Trust Co.", утворення в Австрії "Райффайзенбанку" і т ін. Об'єднуючись, банки ставлять різноманітні завдання зниження витрат диверсифікація вкладень, покращення менеджменту, створення розгалуженої мережі філіалів, покращення структури капіталу та ін. Інколи банки об'єднуються навіть для того, щоб зменшити сплату податків.[31]

На перший погляд, приклад можливого об'єднання вітчизняних комерційних банків через низький рівень капіталізації ніяк не може порівнюватися з прикладом об'єднання світових фінансових гігантів. Однак економічна мета злиття як перших, так і других майже однакова поєднання зусиль у напруженій конкурентній боротьбі - досягнення більшої ефективності шляхом скорочення непродуктивних витрат, у тому числі завдяки скороченню персоналу. Стратегічні ж завдання об'єднання у вітчизняних та зарубіжних банків справді різні: перші прагнуть отримати статус уже не "кишенькового", а більш-менш потужного банку та рівноправного партнера, другі - розширити власну експансію, вже маючи значний вплив.

Сьогодні в Україні сукупний капітал банків - потенційних учасників об'єднання складає понад 85 млн. грн.. а сумарні активи - 300 млн. грн. Клієнтська база цих банків складає більш ніж 5000 підприємств. Тобто у разі об'єднання новостворена фінансово-кредитна установа увійшла б до десятка найбільших банків України та мала б досить розгалужену мережу філій. Доцільність об'єднання банків підтверджується такими факторами:

1) новостворена фінансово-кредитна установа мала б значний обсяг капіталу, що сприяло б підвищенню стабільності національної банківської системи;

2) новоствореної установи виникли б широкі можливості зовнішнього залучення коштів, підвищилася б загальна спроможність кредитування вітчизняної економіки;

3) у результаті об'єднання знизилася б собівартість послуг банків учасників об'єднання;

4) у новоствореної установи значно розширився б спектр послуг, що надаються клієнтам. [31]

Злиття банків з юридичного погляду може проводитись двома способами:

шляхом злиття капіталів банків - учасників об'єднання; шляхом поглинання дрібних банків найбільшими банком-учасником об'єднання. При об'єднанні банків проводиться розрахунок таких головних показників діяльності: доходи на акцію, ринкова ціна акції, операційний і фінансовий леверидж та ін. Можна виділити такі основні організаційні етапи об'єднання банків:

§ розраховуються нетто-капітали кожного банку - учасника об'єднання шляхом віднімання від фактичного обсягу капіталу банку сумнівних і безнадійних активів та позабалансових зобов'язань;

§ визначається загальний обсяг статутного фонду новостворюваної установи, який дорівнює сумі нетто-капіталів усіх банків-учасників об'єднання;

§ здійснюється обмін акцій новоствореної установи на акції банків-учасників. Для цього для кожного банку розраховується коефіцієнт обміну, який отримують шляхом ділення суми нетто-капіталу відповідного банку на суму статутного капіталу новостворюваної установи;

§ проводиться консолідація балансів банків-учасників об'єднання.[17]

Створення об'єднаного банку передбачає централізацію певних функцій банку в Центральному апараті новоствореної фінансово-кредитної установи. Враховуючи діючу практику, доцільно централізувати казначейські функції. управління активами та пасивами банку, аналіз кредитних ризиків, надання гарантій, ведення єдиного коррахунку в НБУ. випуск власних цінних паперів. надання загальних звітів НБУ. У той же час такі функції, як розрахунково-касове обслуговування клієнтів, визначення власної тарифної політики, кредитування в межах встановлених центральним апаратом лімітів та інші операції, безпосередньо пов'язані з обслуговуванням клієнтів, доцільно не централізувати, а делегувати їх філіям новоствореної установи.

А тепер розглянемо головні перешкоди, що можуть виникнути при об'єднанні дрібних банків. Це насамперед проблема поєднання інтересів акціонерів банків, які мають утворити нову фінансово-кредитну установу. Навряд чи хто-небудь із власників окремих банків захоче свідомо піти на втрату контролю над своєю власністю заради невеличкої частини акцій в об'єднаному банку. Тому на початковому етапі злиття банків слід значну увагу приділити саме питанням юридичної форми організації нової фінансово-кредитної установи, врахуванню інтересів головних акціонерів, що мають увійти до складу нового банку, утворенню його наглядової ради. розподілу владних повноважень з приводу обрання та ротації керівних органів тощо.

Другим питанням, що потребує детального опрацювання, є визначення джерел фінансування перехідного періоду, порядку та напрямків використання їх. Досвід злиття іноземних банків показує, що подібні кампанії можуть дозволити собі лише достатньо фінансове потужні установи. Залучення значного кола спеціалістів з аудиту, юристів, незалежних експертів з питань злиття компаній для виконання всього комплексу організаційних процедур, емісія нових акцій (у разі. якщо новоутворення буде мати форму акціонерного товариства), розподіл, облік та зберігання їх. синхронізація комп'ютерних мереж, уніфікація внутрішніх документів - лише частина статей витрат, що очікують нову об'єднану банківську установу.

При злитті банків значну увагу слід зосередити на тому, як це вплине на менеджмент об'єднаного банку, адже успіх фінансово-кредитної установи значною мірою залежить від її менеджменту. Якщо менеджери банків-учасників об'єднання не зможуть працювати у злагоді, то є небезпека втрати кращих управлінців

Історія свідчить, що злиття банків мало різні наслідки - як позитивні, так і негативні Та все ж загальні світові процеси злиття та поглинання в банківській сфері в своїй більшості мають здорову природу, являються одним із факторів глобалізації.

3.3 Процес об'єднання комерційних банків в Україні, його особливості

Слід зауважити, що в українських умовах злиття банків мають свої особливості: по-перше, кількість банківських об'єднань досить незначна, що багато в чому пояснюється складністю проведення даної операції в банківській сфері через недостатність пропрацьованність нормативно-законодавчої бази; по-друге, злиття і поглинання українських банків являються наслідком вимушених рішень керівництва та акціонерів, так як більшість з них відбуваються внаслідок підвищення вимог до банківської капіталізації та іншим банківським нормативам з боку НБУ.

Поряд з позитивними ефектами процесів, що розглядаються, слід відмітити, шоу вимушені злиття значною мірою впливають на розвиток економіки в регіонах, причому, гальмуючи його, залишаючи без малих місцевих банків, спроможних вирішувати приватні задачі регіоні. Дійсно, більша частина банківських злиттів в Україні відбуваються за наступною схемою

§ банк, який має труднощі із формуванням статутного фонду в кількості достатній для виконання нормативу по капіталізації, звертається за допомогою в більш великий банк з пропозицією про злиття;

§ після отримання згоди акціонерів обох банків починається процедура злиття, в процесі якої перший банк приєднується до другого на правах філії.

В основі приєднання одного комерційного банку до другого на правах філії лежать, як правило, наступні мотиви: з одного боку. керівництво малого банку. що має труднощі, зацікавлене в тому. щоб зберегти робочі місця, з іншого боку, великий банк зацікавлений в розширенні в розширенні філійної мережі, найбільш простим способом чого може бути саме приєднання другого банку. Більшість угод, що виконуються за подібною схемою, здійснюються між малими регіональними банками та великими банками з центральних областей України, внаслідок чого регіони залишаються без кредитної підтримки місцевих банків і стають залежними від рішень, що приймаються центральним керівництвом великих банків і не враховують регіональні інтереси.

Стан капіталізації вітчизняних банків відображається в таблиці 3.2.

Таблиця 3.2 Характеристика банків за рівнем достатності капіталу за станом на 01.07.2001р.

Із даних табл. 3.1 випливає, що за станом на 01.07.2001р. в Україні 88,4% діючих банків належали до категорії " добре капіталізованих 5,2% - до категорії " достатньо капіталізованих". До категорії "критично недокапіталізованих” входило 6 банків, які мали від'ємний нормативний капітал.[9]

Наявність значної кількості проблемних банків в Україні може викликати хвилю банківських злиттів, котрі як і раніше будуть відбуватися в нерівноправних умовах, коли проблемний банк буде вимушений погоджуватися на злиття, приймаючи практично всі умови банка, який його приєднує.

Серед недавніх банківських злиттів можна виділити перетворення в філії наступних банків: КБ "Укруніверсалбанк" - в філію АКБ "АвтоКрАЗбанк", АБ "Вікторія" - в філію АБ "Євроцентр", АБ "Армад" - в філію АБ "Столичний", "Слобожанщина" - в філію "Надра".

Нещодавно севастопольський банк "Тавріка" приєднав до себе харківський "Інвест-банк Україна", перетворивши його у свою філію та забезпечивши збільшення свого капіталу в два рази - до 43 млн.грн. Процес приєднання відбувався майже десять місяців. Це приєднання дозволило зберегти обидва банки (але в різних якостях), тому що завдяки йому була досягнута вимога про збільшення капіталу банку до 5 млн.євро. Крім того, новий банк отримав право володіти повною ліцензією на здійснення банківських операцій. "Тавріка" отримала доступ до привабливого харківського ринку.

Угода була здійснена шляхом обміну акцій АБ "Інвест-банк Україна" на акції АБ "Тавріка" десятої емісії, що здійснювалася на суму статутного фонду АБ "Інвест-банк Україна" (21,4млн.грн.).

Недивлячись на складність і тривалість процедури приєднання, банки все ж вимушені її здійснювати. При цьому окремі угоди н досягають логічного завершення, що пояснюється різними причинами. Нерідко угоди відкладаються у зв'язку з отриманням додаткових можливостей для рішення проблем банком, що має труднощі. Наприклад, АКБ "Одеса", проводив переговори про приєднання до Кредит промбанку, практично в останню мить відмовився від угоди у зв'язку з отриманням додаткових можливостей по нарощуванню капіталу власними силами.

Приведений приклад підтверджує особливість українських банківських злиттів - вони являються не фактором розвитку банківської системи, а фактором, що забезпечує її виживання.

Таким чином, проблема капіталізації українських комерційних банків залишається актуальною. Складність і суперечливість загальноекономічних умов, у яких вони функціонують, потребують виважених підходів до менеджменту в банківських установах, диверсифікації джерел формування ресурсів та підвищення їх фінансової стійкості. За умови успішного об'єднання банків слід очікувати стабілізаційного ефекту, підвищення рівня капіталізації банківської системи та започаткування нового етапу в розвитку банківського середовища в Україні.

ВИСНОВКИ

Проведені в роботі дослідження дозволяють зробити наступні висновки.

Власний капітал банку в певному розумінні для вкладників є показником надійності розміщення капіталовкладень, бо в разі банкрутства власний капітал банку іде на відшкодування збитків власникам. У цьому зв'язку розмір власного капіталу є важливим фактором стабільності функціонування банку. Для досягнення цієї стабільності банки повинні намагатися збільшувати власний капітал, особливо в умовах трансформаційного етапу розвитку економіки.

Низький рівень капіталізації комерційних банків, тобто обмежена капітальна база банків, може стати на заваді розширенню їхніх операцій з обслуговування різних груп клієнтів, а також зумовлює досить низький інвестиційний потенціал банківських установ, а без довгострокових вкладів в економіку неможливими є заходи щодо припинення спаду та нарощування виробництва.

Слід зауважити, що розмір власного капіталу банку повинен знаходитись під суворим контролем органів, що контролюють діяльність комерційного банку. Стикаючись з натиском регулюючих інстанцій з приводу необхідності залучення додаткового капіталу, банки можуть звертатись або до внутрішніх (нерозподілений прибуток), або до зовнішніх джерел коштів (продаж простих і привілейованих акцій). Вибираючи між різними джерелами фінансування, банк повинен брати до уваги відносні витрати та ризик, пов'язані з кожним із джерел, що має банк. загальну піддатливість банку до ризику, вплив обраного способу залучення капіталу на доходи акціонерів. Для того, щоб постійно нарощувати свій статутний капітал, комерційні банки перш за все проводять таку дивідендну політику, яка сприяє підвищенню ринкової вартості акцій. Але високий рівень дивідендів може свідчити як про успішну фінансову діяльність банку, так і про вірогідність його банкрутства, оскільки саме під час інтенсивного відпливу коштів із банку встановлюються високі дивіденди. Тому необхідно, щоб банки економічно обґрунтовували рівень дивідендної ставки.

З погляду на розвиток економічних процесів одним із реальних шляхів розв'язання проблеми ефективного збільшення капіталу комерційних банків є об'єднання невеликих банків у велику фінансово-кредитну установу із значним обсягом капіталу. Але при цьому достатню увагу слід приділяти проблемам, що виникають в процесі об'єднання дрібних банків таких, як: поєднання інтересів акціонерів банку; визначення джерел фінансування перехідного періоду; вплив на менеджмент об'єднаного банку.

Слід також враховувати особливості злиття українських банків: по-перше, їх кількість досить незначна, що багато в чому пояснюється складністю проведення даної операції через недостатню пропрацьованність нормативно-законодавчої бази; по-друге, злиття і поглинання українських банків являються наслідком вимушених рішень керівництва та акціонерів.

Наряду з цим вимоги щодо збільшення банками статутних фондів повинні мати виважений характер, щоб не породити монополістичних тенденцій у кредитній сфері, сприяючи розвитку великих багатофілійних банків при одночасному скороченні невеликих банківських установ, що значною мірою впливає на розвиток економіки в регіонах, залишаючи останніх без малих місцевих банків, спроможних вирішувати приватні задачі регіону. В кінцевому результаті це може зашкодити формуванню ефективної збалансованої структури банківської системи, сприяючи відновленню монополії та ліквідації міжбанківської конкуренції.

Таким чином, складність і суперечливість загальноекономічних умов, в яких функціонують комерційні банки України, потребують виважених підходів до капіталізації банківських установ, диверсифікації джерел формування ресурсів та підвищення фінансової стійкості банківської системи України в цілому.

ЛІТЕРАТУРА

1. Закон України "Про банки і банківську діяльність" від 7 грудня 2000 р №2121-ІІІ.

2. Указ Президента України “Про заходи щодо зміцнення банківської системи України та підвищення її ролі у процесах економічних перетворень”// Урядовий кур'єр. - 2000. - 22 липня.

3. Інструкція "Про порядок регулювання діяльності банків в Україні" -затверджено Постановою Правління Національного банку України від 28.08.2001 р. № 368.

4. Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства. - затверджено Постановою Правління Національного банку України від 28.08.2001 р. № 369.

5. Алексеєнко М., Раєвський К. Роль субординованого капіталу у формуванні ресурсної бази банків. Вісник НБУ, № 9, - 2001. - с. 18-20.

6. Алексеєнко М. Структура капіталу комерційного банку. Фінанси України, № 4, - 2001. - с. 123-131.

7. Афанас'єв А. Планування структури капіталу. Банківська справа, № 2, -2000. - с. 23-24.

8. Банки продолжают наращивать капитал. Бизнес № 11 от 12.03.2001г. -с.27.

9. Банківська система України в 2001 році: проблеми, тенденції, перспективи. Вісник НБУ, № 3, - 2002. - с. 2-3.

10. Васюренко О. В. Банківський менеджмент: Посібник. - К.: Видавничий центр “Академія”, 2001. - 320с.

11. Васюренко О. В. Банківські операції: Навчальний посіб. - К.: Т-во "Знання", КОО, 2001. - 255 с.

12. Вожков А. П., Клименко А. Й. Сущность й функции капитала банка. Проблеми банковского капитала на Украине. Економіка, фінанси, право, № 3, - 2001. - с. 18-26.

13. Довгань Ж. Банківський капітал: суть і значення. Вісник НБУ, № 7, - 1998.-с. 18-19.

14. Довгань Ж. Управління власним капіталом комерційного банку. Вісник НБУ, №8,- 1999.-с. 47-51.

15. Заруба О. Д. Банківський менеджмент та аудит. - К.: “Видавництво Лібра” ТОВ, 1996. - 224с.

16. Банківський менеджмент: Навчальний посіб. За ред. О. А. Кириченка. - К.: Знання-Прес, 2002. - 438с.

17. Козьменко С. Н., Колдовский В. В., Горина С. А. Финансовьіе аспекти слияний й поглощений банков. Збірник наукових праць, т.4. - Суми: ВВП "Мрія-1" ЛТД: Ініціатива, 2000. - с. 13-22.

18. Основы банковского менеджмента: Учебное пособие. Под ред. О. И. Лаврушина. - М.: Инфра-М,1995. - 144с.

19. Мендрул О. Г., Павленко І. А. Фондовий ринок: операції з цінними паперами: Навч. посіб. - К.: КНЕУ, 2000. - 156с.

20. Мороз А. М., Савлук М. І., Пуховкіна М. Ф. Банківські операції: Підручник. - К.: КНЕУ, 2000. - 384с.

21. Примостка Л. О. Фінансовий менеджмент банку: Навч. посіб. - К.: КНЕУ, 1999. - 280с.

22. Резервы -Прибыля. Бизнес № 8 от 19.02.2001 г. - с. 19.

23. Роуз Питер С. Банковский менеджмент. - М.: “Дело ЛТД”, 1995. - 768с.

24. Савлук М. І. Мороз А. М., Коряк А. М. Вступ до банківської справи: Навчальний посібник. - Київ: Лібра, 1998. - 344 с.

25. Соколовський С. М., Соколовська І. П. Методи розрахунку банківського капіталу. Фінанси України, № 4, - 2001. - с. 118-122.

26. Сколько банков, сколько денег. Бизнес № 7 от 12.02.2001 г. - с. 19.

27. Структура капіталу комерційних банків України за станом на 01.01.2002 р. Вісник НБУ, № 3, - 2002. - с. 17-20.

28. Таскі Г., Куценко О. Як аналізувати таблиці даних щодо стану комерційних банків. Вісник НБУ, № 9, - 1999. - с. 55-56.

29. Тиркало Р. І. Банківська справа: Навчальний посібник. - Тернопіль: Карт-бланш, 2001. - 314 с.

30. Точка зрения парламента на капитал. Бизнес № 12 от 19.03.2001 г. -с. 14.

31. Шевченко О., Сернецький А. Проблема низької капіталізації банків: актуальність та шляхи розв'язання. Банківська справа, № 6, -1999. -с. 20-21.