Дослідження теорії грошей в роботах українських економістів за період 18-20 ст

Він заклав основи так званої теорії регульованих грошей, яка підготувала суспільну думку до відмови від повноцінних (золотих) грошей і заміни їх неповноцінними грошима, вартість яких буде планомірно підтримуватися державою і з якої виросла сучасна монетаристська теорія, передусім її кейнсіанський напрям ^[18, стор 13].

Розірвавши вузьке коло прямолінійних, спрощених постулатів класичної кількісної теорії грошей, Туган-Барановський істотно розвинув її стосовно до нових економічних умов. Проте свої погляди він назвав не кількісною, а кон'юнктурною теорією грошей, мабуть, щоб відмежуватися від надто спрощеного її варіанта.

Сутність кон'юнктурної теорії грошей Туган-Барановського полягає в тому, що загальний рівень цін, а отже і вартість грошей, він пов'язує не з кількістю грошей, а з загальними умовами товарно-грошового ринку, або загальною кон'юнктурою товарного ринку. У фазі економічного піднесення загальний рівень цін зростає і вартість грошей знижується. А в фазі економічного спаду ціни знижуються і вартість грошей зростає. Ці коливання цін і вартості грошей в економічному циклі здійснюються, на думку Туган-Барановського, незалежно від кількості грошей, тобто під впливом не грошових чинників ^[18, стор. 28].

Свою «кон'юнктурну теорію» грошей М.І. Туган-Барановський вибудував на критиці класичної кількісної теорії як її альтернативу. І тут він повністю досяг поставленої цілі: після нього вже ніхто з економістів прямолінійно не захищав її класичного варіанта, який згодом Кейнс назвав старомодним. Більше того, «кон'юнктурна теорія» започаткувала новий -- неокласичний -- етап у розвитку кількісної теорії. Адже кон'юнктурний фактор зміни цін і вартості грошей Туган-Барановського -- не що інше, як сукупність усіх чинників, що визначені ним на базі формули «рівняння обміну» в процесі критичного розбору позиції І. Фішера. Зміна кон'юнктури ринку провокується чинниками, що діють з боку попиту і з боку пропозиції. З боку попиту -- це кількість грошей і обсяг доходів та швидкість обігу грошей, а з боку пропозиції -- це обсяг виробництва, рівень витрат на виробництво і рівень цін ^[18, стор. 18].

Отже, кількісний фактор у кон'юнктурній теорії грошей Туган-Барановського присутній, і не як звичайний, рівний багатьом іншим, а як ключовий, оскільки зміна кількості грошей впливає тією чи іншою мірою і на всі інші чинники: на швидкість обігу грошей, процентну ставку, інвестиції, обсяги виробництва тощо. Тому кон'юнктурна теорія грошей по суті своїй була кількісною, але вже на принципово іншому рівні, коли була усвідомлена непропорційна залежність цін і вартості грошей від зміни їх кількості. І цього не міг не розуміти М.І. Туган-Барановський, через що його ставлення до кількісної теорії взагалі було досить терпимим: «Кількісна теорія абстрактно цілком справедлива», -- пише він в одному місці. В іншому місці уточнює своє розуміння дії кількісного фактора: «Товарні ціни визначаються не кількістю грошей самих по собі, а співвідношенням між попитом на гроші і кількістю їх в обороті» ^[18, стор. 112]. Це був істотний крок у бік поглиблення аналізу дії кількісного фактора, а не його заперечення. І зроблено це було в межах «кон'юнктурної теорії» грошей.

Уведення у сферу наукового дослідження попиту на гроші означало докорінну зміну спрямування самої кількісної теорії. Замість суто макроекономічного аналізу зв'язку «гроші--ціни» вона повернулася обличчям до мікроекономічних аспектів формування попиту на гроші, який поступово став її ключовим об'єктом ^[18, стор. 131].

Передатний механізм впливу грошей на реальну економіку на підставі «кон'юнктурної теорії» Туган-Барановського можна подати у такому вигляді:

де М -- кількість грошей,

К -- кон'юнктура ринку,

Р -- ціни,

В -- виробництво.

3. Надати ретроспективний аналіз

У наш час Верховна Рада України зіткнулася з великими труднощами у процесі узгодження державних бюджетів як на 2003-й, так і на 2004-й роки. Більшість суперечностей бюджетного процесу можна було б зняти, якби для цього в Україні застосовувались сучасні методи, які політекономічна думка світу розробила вже кілька десятиріч тому.

Ці методи свідчать, що кожний з депутатів парламенту в будь-якій країні лобіює якщо не свої, то інтереси кланів або окремих корпорацій, які він там представляє, звичайно, не з принципами альтруїстичної любові до них. У кінцевому рахунку альтруїстичні принципи відстоювання інтересів народу в парламенті виборюють тільки поодинокі романтики від політики. Але, на жаль, такі винятки в усьому світі існують для того, щоб підтверджувати правило. І найбільш розробленим цей аспект досліджень є в теорії суспільного вибору, яка створена в другій половині XX століття і вже знайшла своє застосування у західних країнах. Адже саме ця теорія сформулювала основні передумови суспільного вибору, які полягають у тому, що люди діють у політичній сфері, дбаючи про свої особисті інтереси, і що немає непереборної грані між бізнесом і політикою.

Ця теорія розвіює міф про держави, в яких немає ніяких інших цілей, крім турботи про суспільні інтереси. По суті, теорія суспільного вибору вивчає різні способи і методи, за допомогою яких людей використовують урядові та інші владні установи у своїх власних інтересах. Ще у середині XX століття прибічники неокласичного синтезу вели дискусії щодо порівняльної ефективності рецептів економічної політики, що пропонувались кейнсіанцями чи монетаристами, тобто регулювання розвитку господарства бюджетно-податковою і грошово-кредитною політиками. Водночас вони шукали компроміс, намагаючись зблизити та узгодити свої позиції. Хоча Джон Мейнард Кейнс [13 ] помер ще у 1946 p., кейнсіанська революція ще кілька десятиріч мала великий вплив на економічну теорію і практику. З одного боку, саме з макроекономічних досліджень кейнсіанства, а з другого - на спростуванні деяких його положень виник монетаризм Мілтона Фрідмена [20, стор. 131]. Між теоріями попиту на гроші Фрідмена та Кейнса існує кілька відмінностей. Одна з них полягає в тому, що включення багатьох активів як альтернативи грошей означає розбіжності з кейнсіанською теорією. Адже Мілтон Фрідмен добре усвідомлює, що не лише відсоткові ставки банківських депозитів та грошових кредитів, які аналізував Джон Мейнард Кейнс у своїй знаменитій

Загальній теорії зайнятості, проценту і грошей, важливі для регулювання функціонування економіки через монетарну політику. З іншого боку, Кейнс згрупував фінансові активи, що відмінні від грошей, наприклад облігації, бо він усвідомлював, що доходи на ці активи змінюються одночасно. Якщо це так, то очікуваний дохід на облігації буде яскравим показником очікуваного доходу на інші фінансові активи і не існуватиме потреби включати їх окремо у функцію попиту на гроші. На противагу Кейнсу Фрідмен ^[20, стор. 18] розглядав гроші та товари як замінники, тобто люди вибирають між ними, коли вирішують, скільки грошей накопичувати. Ось чому Фрідмен вніс очікуваний дохід на товари відносно грошей як член у свої рівняння попиту на гроші. Припущення, що гроші та товари є замінниками, означає, що зміни в кількості грошей можуть прямо впливати на сукупні видатки. Дещо в іншому напрямку підійшли до проблеми державного регулювання економіки представники вірджинської школи, що сформувалась у 60-70-х роках на базі Вірджинського університету та Вірджинського політехнічного інституту,її лідер - Джеймс Мак-Джілл Б'юкенен, що народився у 1919 р. і є провідним розробником теорії суспільного вибору, виходить з того, що мову слід вести не про пріоритети та вибір визначеної політики (кейнсіанської чи монетаристської), а про шляхи обмеження державного регулювання та регламентації. Дж. Б'юкенен не випадково приділив велику увагу проблемі безпрецедентного зростання дефіциту бюджету та величезного збільшення державного боргу США.

Він зробив спробу з'ясувати причини хронічних дефіцитів бюджету, критично переглянувши теоретичні постулати кейнсіанської макроекономічної моделі, що пояснювали невпинне зростання державних видатків. У якості наслідків дефіцитів бюджету Дж. Б'юкенен відзначив такі явища, як загострення конкуренції на ринку кредиту, зростання відсоткових ставок, послаблення багатьох стимулів до ефективності, тобто продуктивних накопичень капіталу та трудової діяльності.

Він показав, що затвердження державного бюджету залежить не тільки від економічного курсу уряду, а й від інституціональної структури, що підпорядковується правилу витрати-вигоди. У рамках даної структури стають зрозумілими спроби Конгресу та уряду США здобути політичний капітал від нарощування державних видатків.

Таким чином, позиція вірджинської школи досить специфічна. її представники негативно ставляться до державного втручання в економічне життя. Разом з тим вони вважають, що ринок також не здатний виконати роль ефективного регулятора.

Ринок працює погано, але це не означає, що держава буде працювати краще - підкреслюють представники цієї школи. Тому дуже важливою для політиків є підтримка з боку виборців, розширення їхньої соціальної бази і т. п.

Дж. Б'юкенен також вважав, що кейнсіанська модель порушила рівновагу політичних й економічних інтересів законодавців у Конгресі та призвела до того, що політичні фактори заважають економічним і стають домінуючими в бюджетно-податковій політиці держави. На жаль, це ми маємо сьогодні й в Україні ^[6, стор. 478].

На думку Б'юкенената його однодумців, потрібно знайти інструменти, що взаємно пов'яжуть практику політичної та правової діяльності з економічними теоріями неокласиків. Щоб підтримати ефективність регулювання, слід вести мову не про те, які засоби і підходи видаються пріоритетними (грошово-кредитні чи бюджетно-податкові), а кардинально удосконалити сам механізм прийняття рішень на політичному рівні. Потрібен більш оптимальний механізм розробки економічної політики.

Причому для цього можуть бути використані неокласичні підходи математичної лозаннської школи, глава якої - італійський економіст і соціолог Вільфредо Парето пропагував створення чистої економічної теорії, очищеної від понять цінності й корисності. Саме ця «чистота» від основних економічних дефініцій дозволяє використати її і в соціології, і в політиці. Розвиваючи теорію загальної економічної рівноваги свого вчителя - французького економіста-математика Леона Вальраса, він уточнив її критерії щодо стійкості в динамічному процесі, сформулювавши умови, що отримали назву «оптимум за Парето».

При цьому динамічна рівновага трактувалася ним як стан, за якого неможливо було б поліпшити становище когось із учасників політ-економічної гри за рахунок погіршення становища хоча б одного з них. Тобто рівновага настає, але ненадовго тоді, коли діаметрально протилежні економічні інтереси й суперечності будуть збалансовані.

На думку Парето, даний принцип може бути повністю реалізований за умов необмеженої політичної та економічної конкуренції, чого в реальному житті, на жаль, не буває.

В основі теорії суспільного вибору лежить використання економічних методів до вивчення політичних процесів. Політичні рішення - це вибір альтернативних варіантів, що де в чому подібно Кузьменко В. П. Теорія суспільного вибору: ретроспективний аналіз у контексті транзитивної економіки до того, як це відбувається у звичайній ринковій системі. Хоча тут є свої особливості. Якщо на ринку одні товари чи послуги обмінюють на інші, то в політиці платять податки в обмін на суспільні блага. Цей обмін не дуже раціональний, і його ірраціональність багато в чому пов'язана з тим, що оподаткування має добровільно-примусовий характер, оскільки податки у більшості сплачують одні, а блага за їх рахунок отримують інші. Послідовно використовуючи принципи класичного лібералізму і методи мікроекономічного аналізу, вірджинці за об'єкт аналізу мають не вплив грошово-кредитних заходів на економіку, яким займались кейнсіанці та монетаристи, а сам процес прийняття урядових рішень.

Як пише засновник теорії суспільного вибору Джеймс Мак-Джілл Б'юкенен, Індивіди у політичному процесі не можуть керуватися звичайними правилами торгівлі, оскільки споживачами суспільних благ є не окремі люди, а суспільство в цілому, і тим не менш у політиці все ж існує аналог вільної торгівлі. Це згода між людьми, що притаманна будь-якому виду обміну. Одностайність, що досягнута учасниками колективного вибору в політиці, аналогічна добровільному вибору індивідуальних товарів на ринку [6, стор. 501].

4. Значення робіт Туган-Барановського в теорії грошей

Багато уваги М.І. Туган-Барановський приділив кількісній теорії грошей. Спочатку він піддав критиці її класичний варіант, що був викладений у працях І.Фішера. Туган-Барановський визнав за правильну формулу «рівняння обміну», проте вважав, що Фішер нічого нового в кількісну теорію грошей взагалі не вніс, а лише «вдало завершив роботу і дав точний і стислий вираз кількісної теорії в математичній формі» ^[18, стор. 13].

Саму кількісну теорію в її класичному варіанті Туган-Барановський оцінював негативно з таких міркувань:

­ її прибічники, у тому числі І. Фішер, ставлять ціни (і вартість грошей) у залежність тільки від одного фактора -- кількості грошей, а решту факторів, навіть тих, що визначені в «рівнянні обміну», ігнорують, -- хоч вони такі ж об'єктивні і правомірні, як і кількість грошей;

­ ігнорування «некількісних» факторів впливу на ціни зумовлюють помилковий висновок про пропорційну залежність цін від кількості грошей, хоча насправді така пропорційність не підтверджується ні теоретично, ні практично.

Подібна критика класичної кількісної теорії зовсім не означала відкидання цієї теорії як такої. Навпаки, вона підштовхнула Туган-Барановського до її вдосконалення, і він зробив істотний внесок у її розвиток.

По-перше, він доводить, всупереч І. Фішеру, що на рівень цін впливає не один, а всі фактори, зазначені в «рівнянні обміну»: кількість товарів, що надійшли на ринок, кількість самих грошей, швидкість їх обороту, кількість знарядь кредиту і швидкість їх обороту. Оскільки всі ці чинники високоплинні і змінюються в різних напрямах, то зміни цін і кількості грошей не можуть бути пропорційними. Цей висновок мав не тільки теоретичну значущість, а й практичну цінність, бо розширював фронт пошуків при дослідженні таких явищ, як інфляція, монетарна політика, інструменти впливу на рівень цін тощо.

По-друге, Туган-Барановський довів, що вплив кількості грошей на ціни не є таким однозначним, прямолінійним, як це визнають прибічники класичної кількісної теорії. Цей вплив може здійснюватися не за одним, а за трьома різними за характером напрямами:

1) через зміну суспільного попиту на товари;

2) через зміну дисконтного процента;

3) через зміну суспільного уявлення про вартість грошей (пізніше цей фактор дістав назву інфляційних очікувань).

У першому випадку значне збільшення кількості грошей прямо зумовлює зростання цін через зростання доходів і попиту на товари. У другому випадку збільшення кількості грошей приводить до збільшення вкладів у банках, що викликає зниження облікового процента, розширення кредитування економіки і збільшення попиту на ринках. Унаслідок цього ціни зростають, але одночасно стимулюється підприємництво і розширення виробництва. У третьому випадку тривале і добре помітне зростання кількості грошей викликає зниження оцінки грошей їх власниками, і вони почнуть їх швидше витрачати, збільшиться попит на товари і ціни теж зростуть. Ці три фактори можуть діяти одночас-но, проте потужність їх впливу на ціни неоднакова. Тому і зміни цін не будуть пропорційними змінам кількості грошей. Отже, Туган-Барановський не задовольнився простою констатацією залежності цін від кількості грошей, а розкрив досить складний механізм реалізації цієї залежності.

По-третє, Туган-Барановський довів, що вплив кількості грошей на ціни здійснюється диференційовано залежно від тривалості та обсягів збільшення кількості грошей. Так, короткочасні чи незначні зростання їх кількості можуть взагалі не мати помітного впливу на ціни і вартість грошей. А значне збільшення кількості грошей реалізує свій вплив на ціни протягом тривалого часу, і тому здійснюється він нерівномірно і не пропорційно щодо окре-мих товарів. Цим він, по суті, спростував постулат пропорційності, довів, що гроші не є простим посередником обміну, і підготував базу для відмови від постулату нейтральності грошей.

По-четверте, Туган-Барановський розкрив механізм взаємозалежності між загальною кількістю грошей у країні, кількістю грошей, що перебувають поза обігом у заощадженнях, і швидкістю обігу грошей, довів, що чинник швидкості може впливати на ціни у напрямі, зворотному відносно дії фактора кількості, нейтралізуючи його дію.

Висновок

У світовій економічній науці чітко виділяються два підходи до вивчення теоретичних проблем грошей. Представники одного з них шукають відповіді на питання, пов'язані з внутрішньою природою грошей: що таке гроші; чому вони з'явилися та існують у суспільстві; як вони розвиваються і чому набували тієї чи іншої форми; у чому полягає і як формується вартість грошей тощо. Для цього напряму в теорії грошей характерне явне перебільшення уваги до внутрішніх аспектів явища грошей і недооцінка їх зовнішніх аспектів, що проявляються у впливі грошей на економічні процеси. Цей підхід щодо вивчення природи грошей можна назвати абстрактною теорією грошей. Найбільш відомими проявами такого підходу є номіналістична теорія, металістична теорія, державна теорія, функціональна теорія, марксистська теорія та ін.

Представники другого напряму приймають гроші такими, якими вони є, і, не заглиблюючись у дослідження їхньої природи, шукають відповіді на питання, що пов'язані з місцем і роллю грошей у відтворювальному процесі: гроші -- проста вуаль на реальній економіці чи її активний елемент та чинник, що впливає на її розвиток і структурні зміни; якими своїми проявами гроші найактивніше впливають на реальну економіку і на які саме її процеси; який конкретно механізм впливу грошового фактора на реальну економіку (передатний механізм); чи може держава використати цей механізм у своїй економічній політиці і як саме; якою має бути у зв'язку з цим грошово-кредитна політика в країні та ін. Цей підхід у науковому аналізі грошових проблем можна назвати прикладною теорією грошей. У західній літературі вона звичайно називається монетаристською теорією.

Список використаної літератури

1. Закон України «Про Національний банк України» від20 травня 1999 р.

2. Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 р.

3. Закон України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» від 5 квітня 2001 р.

4. Указ Президента України «Про грошову реформу в Україні» // Вісник НБУ. -- 1996. -- № 5.

5. Бункина М. К. Монетаризм.- М., 1994.- 80 с.

6. Бьюкенен Дж. М. Сочинения, - Серия «Нобелевские лауреаты по экономике».- М., 1997.- Т. 1,- 560 с

7. Гальчинський А.С. Теорія грошей. -- 4-е вид., змінене і допов. -- К.: Вид - во С. Павличко "ОСНОВИ", 2001. -- 412 с. -- укp.

8. Гроші та кредит: Підручник. -- 3-тє вид., перероб. і доп. / М. І. Савлук, А. М. Мороз, М. Ф. Пуховкіна та ін.; За заг. ред. М.І. Савлука. -- К.: кнеу, 2002. -- 598 с

9. Гроші та кредит / За ред. Б. С. Івасіва. -- КНЕУ, 1999. - 404 с.

10. Деньги / Под ред. А.А. Чухно. -- К., 1997.

11. Долан Э.Дж., Кэмпбэлл К.Л., Кэмпбэлл Г.Дж. Деньги, банковское дело и денежно-кредитная политика. -- М.; Л., 1991.

12. Деньги, кредит, банки / Под ред. О.И. Лаврушина. -- М., 1998.

13. Кейнс Дж.М. Трактат про грошову реформу. Загальна теорія зайнятості, процента та грошей. -- К., 1999.

14. Мишкін Фредерік С. Економіка грошей, банківської справи і фінансових ринків. -- К., 1998.

15. Савлук М.І. Нова національна валюта гривня працює на економіку України // Фінанси України. -- 1997. -- № 2.

16. Савлук М.І., Сугоняко О.А. Чи вистачає грошей економіці України? // Вісник НБУ. -- 1997. -- № 4.

17. Савлук М.І. Грошово-кредитна політика Національного банку України та оцінка її ефективності // Вісник НБУ. -- 1999. -- № 1.

18. Туган-Барановский М.И. Бумажные деньги и металл. -- СПб., 1989

19. Усоскин В.М. Современный коммерческий банк: управление и операции. -- М., 1993.

20. Фридмен М. Количественная теория денег. -- М., 1996.

21. Івасева