Комерційні банки

1 Теоретична частина

1.1 Сутність та основні принципи діяльності комерційного банку

Комерційні банки, як правило, розглядаються у двох аспектах - широкому та вузькому:

1) у широкому розумінні комерційний банк - це будь-який банк, що функціонує на другому після центрального банку рівні банківської системи;

2) у вузькому розумінні комерційний банк - це банк, який виконує певний набір базових банківських операцій та єдиною метою якого є одержання максимального прибутку.

Законом України «Про банки і банківську діяльність» визначено, що комерційний банк - це установа, функцією якої є кредитування суб'єктів господарської діяльності та громадян за рахунок залучення коштів підприємств, установ, організацій, населення та інших кредитних ресурсів, касове і розрахункове обслуговування народного господарства, виконання валютних та інших банківських операцій.

Залежно від економічного змісту всі види діяльності комерційних банків прийнято поділяти на три групи (рис. 1.1):

· пасивні операції;

· активні операції;

· послуги.

За рахунок пасивних операцій формуються ресурси комерційного банку, які необхідні йому понад власний капітал для забезпечення нормальної діяльності, підтримання ліквідності на належному рівні та отримання запланованого доходу. Акумульовані в результаті пасивних операцій грошові кошти складають переважну частину ресурсів банку, що визначає важливу роль цих операцій в його діяльності.

Пасивні операції включають: залучення коштів юридичних осіб та вкладів населення; отримання кредитів від комерційних банків та центрального банку; випуск банківських облігацій, векселів та інших зобов'язань. Результати пасивних операцій відображаються в пасиві балансу банку.

Рисунок 1.1 - Основні види операцій та послуг комерційного банку

Активні операції - це розміщення банком власних та залучених коштів з метою отримання прибутку. До активних операцій належать: надання кредитів юридичним та фізичним особам, вкладення в цінні папери, формування касових залишків та резервів, формування інших активів (придбання приміщень, обладнання тощо). Результати активних операцій відображаються в активі балансу банку.

Активні операції тісно пов'язані з пасивними операціями. Комерційний

банк, розміщуючи грошові кошти в активи, постійно стежить, щоб частина коштів знаходилась у вигляді обов'язкових та вільних резервів і терміни вкладень в активи відповідали термінам залучення коштів в пасиви. Крім того, кредитні операції банків призводять до появи додаткових коштів в пасивах. Все це вимагає від банку управління активами та пасивами в їх взаємозв'язку як єдиним комплексом банківської діяльності.

Крім операцій, пов'язаних з формуванням банківських пасивів та активів, комерційні банки займаються і іншими видами діяльності, які отримали назву банківських послуг. До банківських послуг належать: розрахункові, касові, трастові (довірчі), посередницькі, консультаційні та інші. Істотною ознакою банківських послуг є те, що для їх надання банку не потрібні додаткові ресурси. Свою діяльність щодо надання послуг банк здійснює як правило у процесі проведення пасивних і активних операцій. Доходи від послуг банки отримають не у вигляді відсотків, а у формі комісійних виплат. Банківські послуги приносять банку стабільний дохід і є практично безризиковим видом діяльності.

За способом відображення у балансі операції комерційних банків поділяються на:

· активні (вкладення коштів);

· пасивні (залучення ресурсів);

· позабалансові (не відображають руху коштів, а тому до певного часу, тобто поки не відобразяться в доходах чи видатках банку, в балансі не значаться).

Комерційні банки є суб'єктами підприємницької діяльності та функціонують згідно з такими принципами:

1. Комерційний розрахунок: доходи покривають витрати, відсутнє право на отримання державних субсидій, безпосередньою метою діяльності є отримання прибутку при розумному ризику. Основним джерелом прибутку є банківський процент. Першоосновою процента є додатковий продукт, створений у виробництві, а на поверхні явищ прибуток банків виступає переважно як різниця між сумою процентів, отриманих за надані банком кредити і виплачених по внесках клієнтів.

2. Автономія: банки отримали право самостійно здійснювати ціноутворення банківських продуктів у межах діючих обмежень, тобто самостійно встановлюють відсоткові ставки за депозитами та кредитами, розміри тарифів на розрахунково-касове обслуговування тощо.

3. Самоуправління: банки самостійно визначають стратегію і тактику свого розвитку, своєї діяльності без втручання держави.

4. Комерційні банки належать до категорії підприємств - фінансових посередників і працюють за принципом: «Подешевше купити - подорожче продати». Виходячи з цього, банк з повним правом можна назвати спекулятивним підприємством. Певна річ, спекуляція зі сторони банку має свої межі. Будь-хто має право торгувати, але для цього спекуляція повинна носити «цивілізований» характер. Для приборкання її аморальних якостей вона повинна спиратись на законодавство, не суперечити йому, для здійснення комерції кожен банк повинен мати рівні інформаційні можливості про кон'юнктуру ринку. В таких умовах спекуляція втрачає свій кримінальний відтінок і стає нормою підприємництва. Від того, наскільки успішно «спекулює» банк, залежить його дохідність та ефективність діяльності.

5. Всі гроші, всі ресурси банку повинні максимально працювати. З позиції комерції не повинно бути ресурсів, які даремно лежать. Реальність однак така, що якась частина коштів знаходиться в резервах, обертається повільно, або не обертається зовсім. З позиції бізнесу це не природно, тому завжди корисно знати, що прибуток тим вищий, чим вища частка кредитів по відношенню до банківських резервів.

6. Банківська комерція повинна діяти за принципом - все для клієнта. Це означає, що банк несе повну відповідальність за клієнта, забезпечує його прибуток. Забезпечуючи прибуток клієнту, банк реалізовує і свій власний інтерес.

1.2 Види комерційних банків

У ринковій економіці функціонують різні види банків, які класифікуються за певними ознаками:

1. За формою власності:

· державні;

· приватні;

· кооперативні.

В Україні функціонують два державні банки: експортно-імпортний та ощадний. Решта банків є приватними і мають статус акціонерних товариств і товариств з обмеженою відповідальністю.

2. За масштабами операцій:

· роздрібні (акумулюють кошти численних клієнтів, невеликі за обсягом. При цьому потрібна розвинута інфраструктура);

· оптові. Обслуговують незначну кількість великих клієнтів, а необхідні ресурси залучають на фінансовому ринку.

3. За територіальним охопленням:

· міжнародні;

· регіональні;

· банки, що ведуть діяльність у національному масштабі.

4. За колом виконуваних операцій:

· спеціалізовані;

· універсальні.

Спеціалізовані банки обмежують свою діяльність невеликим колом операцій або функціонують у вузькому секторі ринку, або обслуговують окремі галузі економіки (ощадні, іпотечні, банки споживчого кредиту, банки підтримки, гарантійні, розрахункові (клірингові) банки або палати).

Універсальні банки виконують широкий спектр банківських операцій,

охоплюють багато секторів грошового ринку та галузей економіки. В Україні більшість банків універсальні, їм заборонено здійснювати діяльність лише в

сфері торгівлі, матеріального виробництва і страхування.

Крім функціональної, виділяють галузеву і регіональну спеціалізації банків.

5. За порядком формування статутного фонду:

- акціонерні товариства відкритого і закритого типу;

- пайові банки.

6. За наявністю мережі філій:

- є філії;

- безфілійні.

1.3 Порядок реєстрації комерційного банку та ліцензування його діяльності

Комерційний банк вважається створеним і набуває статусу юридичної особи з часу його реєстрації НБУ в Республіканській книзі реєстрації банків, валютних бірж та фінансово-кредитних установ. Засновниками комерційного банку можуть бути українські та іноземні юридичні і фізичні особи, за винятком профспілкових і політичних організацій, спілок і партій, громадських фондів, рад усіх рівнів, їх виконавчих органів, офшорних компаній і банків.

Мінімальний розмір статутного фонду складає:

· для банків з національним капіталом - не менше 1 млн. євро;

· для банків з іноземним капіталом, якщо частка іноземного капіталу становить менше 50%, - не менше 5 млн. євро; якщо частка іноземного капіталу 50% і більше, - не менше 10 млн. євро;

· якщо у формуванні статутного капіталу банку беруть участь підприємства з іноземними інвестиціями (спільні підприємства, частка іноземного капіталу в яких перевищує 50%) і частка таких підприємств у статутному капіталі банку становить 10% і більше, мінімальний розмір статутного фонду має бути не менше 3 млн. євро.

Частка будь-якого із засновників банку не повинна перевищувати 35% статутного фонду банку. Внески засновників, акціонерів до статутного капіталу комерційного банку здійснюються у грошовій формі в національній валюті України та вільно конвертованій іноземній валюті (для нерезидентів).

Для створення комерційного банку створюється ініціативна група із засновників або інших осіб. Ця група бере на себе вирішення всіх питань, пов'язаних зі створенням банку.

Для формування статутного фонду до реєстрації комерційного банку в регіональному управлінні НБУ за місцем створення комерційного банку засновникам відкривається тимчасовий рахунок. На цей рахунок кожен із засновників вносить визначену установчими документами частку статутного фонду. Підставою для відкриття такого рахунку є заява на відкриття рахунку та установчий договір.

До моменту реєстрації комерційного банку статутний фонд повинен бути сплачений: для банків відкритого типу - в розмірі 30%, закритого типу - 50%. Після реєстрації банку зібрані кошти перераховуються з тимчасового рахунку комерційного банку на кореспондентський рахунок.

У разі відмови в реєстрації банку кошти з тимчасового рахунку повертаються засновникам банку у тижневий строк за їх заявою.

Для реєстрації комерційного банку орган управління банком (рада банку) або уповноважена установчими зборами особа у двотижневий строк після аудиторської перевірки фінансового стану засновників подає до регіонального управління НБУ за місцем створення банку такі документи:

· заяву про реєстрацію;

· установчий договір;

· статут банку;

· протокол установчих зборів;

· економічне обґрунтування створення банку, включаючи розрахунковий баланс і розрахунок плану доходів, витрат та прибутку банку на кінець першого року його діяльності;

· висновок аудиторської організації про фінансовий стан і платоспроможність засновників банку;

· бухгалтерську і фінансову звітність акціонерів;

· документи про наявність професійно придатних перших керівних осіб банку;

· копію платіжного документа про внесення плати за реєстрацію (100 неоподатковуваних мінімумів);

· копію звіту про проведення відкритої передплати на акції;

· угоду про надання приміщення для розміщення банку (оренда не менше ніж на п'ять років);

· установчі документи засновників, учасників банку;

· копію свідоцтва про державну реєстрацію засновників;

· копію рішення органів Антимонопольного комітету України про надання згоди на створення відповідного комерційного банку.

Протягом наступних двох тижнів регіональне управління НБУ перевіряє зазначені документи і разом з висновком про доцільність створення банку передає їх до НБУ. В НБУ документи розглядають департаменти: банківського нагляду, валютного регулювання, юридичний, а у разі необхідності й інші підрозділи. Вони готують пропозиції та висновки щодо реєстрації комерційного банку і передають їх для розгляду:

а) правлінням НБУ, якщо банк створюється за участю іноземного капіталу;

б) комісією з питань нагляду і регулювання діяльності банків, якщо банк створений тільки за участю національного капіталу.

Реєстрація здійснюється шляхом внесення відповідного запису у Республіканській книзі реєстрації банків, валютних бірж та інших фінансово-кредитних установ у місячний термін з дня отримання документів.

До розгляду питання про реєстрацію банку кандидати на посаду голови правління і головного бухгалтера проходять співбесіду в НБУ.

НБУ може відмовити у реєстрації комерційному банку у разі:

· порушення порядку реєстрації комерційного банку;

· невідповідності статуту та інших установчих документів чинному законодавству;

· незадовільного фінансового стану засновників;

· професійної непридатності рекомендованого керівництва банку;

· відсутності відповідної матеріально-технічної бази.

Якщо у діючому банку відбулися зміни в установчих документах, то вони повинні бути зареєстровані в НБУ. Процедура реєстрації змін і доповнень аналогічна процедурі реєстрації банку.

Комерційні банки можуть відкривати філії, представництва та територіальні відокремлені без балансові відділення, які мають бути зареєстровані в НБУ.

З метою підвищення надійності та стабільності банківської системи, забезпечення інтересів кредиторів і вкладників, НБУ видає комерційним банкам ліцензії на здійснення банківських операцій.

Ліцензування - це порядок видачі комерційним банкам, які набули статусу юридичної особи, дозволу на здійснення деяких чи всіх банківських операцій. Перелік операцій, що підлягають ліцензуванню, визначається Законом України «Про банки і банківську діяльність».

Комерційні банки мають право здійснювати операції тільки після отримання відповідної ліцензії НБУ. Філії комерційного банку здійснюють операції згідно з Положенням про філію та лише за умови наявності і в межах дозволу, наданого банком - юридичною особою. Копія дозволу у 3-денний строк надається регіональному управлінню НБУ за місцем розташування філії та головного банку - юридичної особи.

Новоствореному комерційному банку надають ліцензію у разі дотримання таких умов:

· на час прийняття рішення зареєстрований статутний капітал банку повинен бути повністю сплачений;

· наявність професійно придатних керівних осіб банку;

· наявність підрозділу, що виконує відповідні банківські операції;

· наявність підрозділу внутрішнього аудиту, укомплектованого професійно придатними кваліфікованими кадрами;

· наявність внутрішніх нормативних документів банку, що регламентують відповідні операції;

· забезпеченість необхідним банківським обладнанням;

· відповідність приміщення банку вимогам НБУ;

· наявність угоди про оренду приміщення на строк не менше 5 років або свідоцтва на право власності.

Крім додержання загальних умов для отримання ліцензії, НБУ встановив особливі вимоги. Вони стосуються наявності:

· технічних умов (для касових операцій - відповідним чином обладнані приміщення, належна організація охорони і т. д.);

· відповідного розміру статутного фонду;

· відповідної кваліфікації працівників;

· відповідного строку діяльності банку;

· відповідних внутрішніх регламентуючих ту чи іншу операцію документів;

· задовільної діяльності комерційного банку.

Так, для ведення рахунків банків-кореспондентів (резидентів) у грошовій одиниці України строк діяльності банку повинен бути не менше 1 року, зареєстрований та сплачений статутний капітал має становити 3 млн. євро.

Для надання та отримання кредитів на міжбанківському ринку, кредитування юридичних і фізичних осіб та проведення фінансового лізингу необхідно мати відповідні Положення про кредитування, Положення про кредитну раду тощо.

Для залучення депозитів фізичних осіб строк діяльності банку мусить бути не менше 2 років, відсутні сумнівні та безнадійні кредити, не покриті резервами, необхідна наявність зареєстрованого та фактично сплаченого статутного капіталу у розмірі 3 млн. євро.

1.4 Ресурси комерційного банку, їх склад та структура

Комерційні банки є насамперед підприємствами, що спеціалізуються на посередницькій діяльності, яка пов'язана, з одного боку, з купівлею вільних грошових коштів на ринку ресурсів, а з другого, - їх продажем підприємствам, організаціям та населенню. За таких умов для банків є однаково важливими як операції із залучення коштів, так і з їх розміщення. Від операцій із залучення коштів залежить розмір банківських ресурсів і, отже, масштаби діяльності комерційних банків. В свою чергу, вигідне розміщення ресурсів сприяє підвищенню дохідності та ліквідності комерційних банків, забезпечує їх економічну самостійність та стабільність.

Ресурси комерційного банку - це сукупність грошових коштів, які знаходяться у розпорядженні банку і використовуються ним для здійснення кредитних, інвестиційних та інших активних операцій.

Банківські ресурси з точки зору джерел утворення поділяються на власні і залучені. До власних коштів банку належать статутний капітал, резервний та інші фонди, резерви на покриття різноманітних ризиків і нерозподілений прибуток. До залучених коштів відносяться кошти на депозитних рахунках банківських клієнтів, позики, отримані від інших банків, і кошти, отримані від інших кредиторів.

Головним джерелом банківських ресурсів є залучені кошти, частка яких в середньому по банківській системі України складає 80% від загальної величини ресурсів, а решта (20%) припадає на власний капітал.

Структура ресурсів окремих комерційних банків є індивідуальною і залежить від ступеня їх спеціалізації, особливостей їх діяльності, стану ринку кредитних ресурсів та інших факторів. На рис. 4.1 подано класифікацію

ресурсів комерційного банку залежно від джерел їх утворення.

Операції, за допомогою яких комерційні банки формують свої ресурси, називаються пасивними. Пасивні операції забезпечують формування ресурсів

банку, необхідних йому зверх власного капіталу для здійснення нормальної діяльності, забезпечення ліквідності та одержання доходу.

Рисунок 4.1 - Класифікація ресурсів комерційного банку

Пасивні операції банку можуть здійснюватись у формі:

залучення коштів на депозитні рахунки - поточні, строкові, ощадні та інші;

не депозитного залучення коштів: одержання позичок на міжбанківському ринку, позичок НБУ, випуск банківських облігацій, векселів та інших зобов'язань.

Основний вид пасивних операцій - залучення коштів на банківські рахунки всіх видів: поточні, строкові, ощадні, валютні та інші. Всі кошти, залучені на банківські рахунки, прийнято називати депозитами, а ці операції - депозитними. Депозити слугують важливим джерелом коштів, завдяки яким банки формують переважну частину своїх дохідних активів. Недепозитні кошти найчастіше залучаються для підтримання ліквідності банків.

Власний капітал (кошти) банку являє собою грошові кошти, внесені

акціонерами (засновниками банку), а також кошти, утворені в процесі подальшої діяльності банку. Багатофункціональне призначення власного капіталу робить його неоднорідним за своїм складом.

Джерелами формування капіталу банку можуть бути:

1. Статутний капітал банку, який, у свою чергу, формується з акціонерного або приватного капіталу під час організації нового банку шляхом акумулювання внесків засновників чи випуску і реалізації акцій. Статутний фонд комерційного банку формується лише за рахунок власних коштів акціонерів. Забороняється формування статутного капіталу за рахунок бюджетних коштів, коштів, отриманих у кредит і під заставу.

Емісія акцій як форма створення і поповнення статутного фонду комерційного банку регулюється законами України «Про господарські товариства», «Про цінні папери і фондову біржу». Перший випуск акцій банку має повністю складатися з простих акцій. Реєстрація і реалізація банком-емітентом першого випуску акцій звільняється від оподаткування на

операції з цінними паперами.

2. Резервний фонд комерційного банку. Це грошові ресурси, що резервуються банком для забезпечення непередбачених витрат, покриття збитків від банківської діяльності, а також виплати дивідендів по привілейованих акціях, якщо недостатньо прибутку. Наявність коштів в ньому забезпечує стійкість комерційного банку, зменшує вірогідність його банкрутства. Розмір резервного фонду та щорічних внесків до нього встановлюється зборами акціонерів і фіксується в установчих документах, але він не може бути меншим 25% статутного фонду, а розмір відрахувань - меншим 5% чистого прибутку. Коли резервний фонд досягає встановленої величини, то відрахування до нього припиняються. У випадку використання коштів з резервного фонду відрахування від чистого прибутку на його

формування відновлюються.

3. Спеціальні фонди (фонд основних коштів, фонд переоцінки основних засобів та інші), які призначені для виробничого та соціального розвитку банку. Порядок формування і використання цих коштів визначається статутними документами банку. Формуються ці фонди за рахунок прибутку.

Елементом резервного капіталу є загальні резерви, призначені для покриття можливих збитків за операціями банку. Їх відмінність від резервного фонду полягає в тому, що вони мають більш конкретне призначення (наприклад, створюються для зниження негативних наслідків у зв'язку з неповерненням кредитів, виникненням збитків від операцій з валютою та цінними паперами, що знаходяться у розпорядженні банку). Загальні резерви створюються з чистого прибутку, що залишається у банку після сплати податків.

4. Нерозподілений прибуток - джерело внутрішнього походження. За своїм змістом він є резервом банку, який залишається після розподілу чистого прибутку на сплату податку, формування резерву та виплату дивідендів власникам і призначається на капіталізацію, тобто на розширення банківського бізнесу.

Переважна частина ресурсів комерційного банку формується за рахунок залученого капіталу, а не власного. Так, співвідношення між власними і залученими коштами складає 1:20.

Залучений капітал (кошти) - це кредиторська заборгованість банку, що виникла внаслідок попередніх операцій і яка має бути погашена у визначений термін. Залучений капітал включає:

кошти на депозитних рахунках банківських клієнтів;

кошти, отримані від випуску та продажу боргових зобов'язань банку (облігацій та векселів);

кошти, отримані від інших комерційних банків;

позики, отримані від НБУ та інших кредитних установ.

Комерційні банки залучають вільні грошові кошти юридичних та

фізичних осіб шляхом виконання депозитних операцій, у процесі яких використовують різні види банківських рахунків. Проте, практично усі клієнтські рахунки відносяться до депозитних. Депозитним може бути будь-

який відкритий клієнту у банку рахунок, на якому зберігаються його кошти. Депозит (вклад) - це грошові кошти, які внесені у банк клієнтами, зберігаються на їх рахунках і використовуються згідно з укладеною угодою та банківським законодавством. Депозити класифікуються за такими ознаками: за категоріями вкладників та за строками використання коштів.

За категоріями вкладників депозити поділяються на:

депозити суб'єктів господарської діяльності;

депозити фізичних осіб;

депозити банків.

За строками використання коштів депозити поділяються на:

депозити до запитання;

строкові депозити.

Депозити до запитання - це кошти, що залучені на депозит без визначеного строку погашення та поповнюються і використовуються власниками залежно від потреби в цих коштах. Депозити до запитання розміщуються у банку на поточних, кореспондентських та бюджетних рахунках клієнтів і використовуються ними для здійснення поточних розрахунків.

Депозити до запитання є нестабільними: у будь-який час кошти з цих рахунків за вимогою клієнтів можуть бути вилучені шляхом видачі готівки, виконання платіжних доручень, сплати чеків або векселів. Разом з тим, клієнти банку не в повній мірі використовують кошти на депозитних рахунках, в результаті чого на них постійно є стабільний залишок коштів, який комерційні банки використовують для здійснення активних операцій. Оскільки відсоток за кредитами набагато перевищує розмір плати за депозитами до запитання, то банк при цьому одержує суттєвий дохід. У цьому сенсі стає зрозумілим, чому комерційні банки одним із пріоритетних завдань розглядають роботу, спрямовану на максимальне залучення фінансово стійких та ресурсомістких клієнтів.

Строкові депозити - це кошти, що зберігаються на окремих депозитних рахунках у банку протягом строку, який визначається у депозитній угоді. Такі строкові депозити відкриваються усім клієнтам банку: суб'єктам господарської діяльності, центральним і місцевим органам влади, бюджетним установам, комерційним банкам і приватним особам.

Строкові депозити мають такі особливості: чітко встановлений строк зберігання; оформляються депозитною угодою; не використовуються для здійснення поточних платежів; при достроковому вилученні депозиту банк застосовує штрафні санкції.

За строковими депозитами сплачується високий депозитний процент, рівень якого залежить від терміну вкладу, виду внеску, облікової ставки НБУ, загальної динаміки ставок грошового ринку та інших факторів. Визначальним при встановленні величини відсоткової ставки за строковими депозитами є термін, на який розміщені кошти: чим триваліший термін, тим вища процентна ставка. Відсоткова ставка за строковими депозитами встановлюється на рівні, який не перевищує величину облікової ставки НБУ.

1.5 Операції комерційних банків

Комерційний банк може здійснювати операції, передбачені Законом України „Про банки і банківську діяльність” (стаття 3) та Статутом банку.

Сьогодні комерційний банк може запропонувати клієнту до 200 видів різноманітних банківських продуктів і послуг. Широка диверсифікація операцій дозволяє банкам зберігати клієнтів і залишатися рентабельними навіть при надто несприятливій господарської кон'юнктурі. Але далеко не всі банківські операції повсякденно присутні і використовуються в практиці конкретного банківського закладу (наприклад, виконання міжнародних розрахунків чи трастові операції). Але є певний базовий набір, без якого банк не може існувати і нормально функціонувати. До таких операцій, що конструюють діяльність банка відносять:

1) прийом вкладiв (депозитiв) вiд юридичних i фiзичних осiб;

2) відкриття та ведення поточних рахункiв і банкiв кореспондентів, переказ грошових коштiв з цих рахункiв за допомогою платіжних інструментів та зарахування коштiв на них;

3) розміщення залучених коштiв від свого iменi, на власних умовах та на власний ризик.

Систематичне виконання зазначених функцій і створює той фундамент, на якому базується робота банка. Вони володіють унікальною спроможністю створювати засоби платежу, що використовуються в господарстві для організації товарного обігу і розрахунків.

Спроможність комерційних банків збільшувати і зменшувати депозити і грошову масу широко використовується центральним банком, який через систему обов'язкових резервів управляє динамікою кредиту.

Крім виконання базових функцій, банки пропонують клієнтам безліч інших фінансових послуг:

1) операцiї з валютними цінностями;

2) емісію власних цiнних паперiв;

3) організацію купiвлi та продажу цiнних паперiв за дорученням клієнтів;

4) операцiї на ринку цiнних паперiв вiд свого iменi (включаючи андеррайтинг);

5) надання гарантійних доручень та iнших зобов'язань вiд третiх осiб, якi передбачають їх виконання у грошовiй формі;

6) придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовiй формi за поставленi товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог та прийом платежiв (факторинг);

7) лізинг;

8) послуги з відповідального зберiгання та надання в оренду сейфів для

зберiгання цiнностей і документiв;

9) випуск, купівлю, продаж, обслуговування чекiв, векселiв та інших оборотних платіжних інструментів;

10) випуск банкiвських платіжних карток i здiйснення операцiй з використанням цих карток;

11) надання консультаційних та інформаційних послуг щодо їх операцiй.

Операцїi приймання вкладів (депозитiв) вiд юридичних i фiзичних осiб, вiдкриття та ведення поточних рахункiв, розміщення залучених коштів належать виключно до банкiвських операцiй, здійснювати якi в сукупностi дозволяється тільки юридичним особам, що мають банківську лiцензiю. Iншi юридичнi особи мають право здiйснювати тiльки двi останні операцiї на пiдставi ліцензії на здійснення окремих банкiвських операцiй, а iншi операції та угоди, передбаченi цiєю статтею, можуть здiйснювати у порядку, визначеному законами України.

За умови отримання письмового дозволу Нацiонального банку України банки також мають право на такi операції:

1. Здійснення iнвестицiй у статутнi фонди та акцiї iнших юридичних осiб.

2. Здійснення випуску, обiгу, погашення державної та iншої грошової лотереї.

3. Перевезення валютних цiнностей та iнкасацiю коштiв.

4. Операцiї за дорученням клiєнтiв або вiд свого iменi:

* з інструментами грошового ринку;

* з інструментами, що базуються на обмінних курсах та відсотках з фiнансовими ф'ючерсами та опцiонами.

5. Довірче управлiння коштами та цінними паперами за договорами з юридичними та фiзичними особами.

6. Депозитарну дiяльнiсть i дiяльнiсть iз ведення реєстрів власників iменних цінних паперiв.

Комерцiйнi банки самостiйно встановлюють відсоткові ставки та комiсiйну винагороду за свої операцiї.

Усi банківські операцiї відображаються окремими статтями в балансі комерційного банку. Залежно від того, в якій частині балансу вони обслуговуються, їх прийнято поділяти на пасиви та активи.

Пасивні операції - це операції з мобілізації ресурсів комерційного банку. Вони полягають у формуванні власної і залученої ресурсної бази, на підставі і за рахунок якої здійснюються активні операції.

Активні операції банків - діяльність із використанням власного капіталу, залучених коштів для одержання прибутку при розподілі ризиків і підтриманні ліквідності.

1.6 Функції комерційних банків

Комерцiйнi банки - головна ланка дворівневої банкiвської системи. Систематичне виконання зазначених нижче функцій і створює той фундамент, на якому базується робота банку і банківської системи в цілому. І хоч виконання кожного виду операцій сконцентровано в спеціальних відділах банка, вони переплітаються між собою, створюючи потужну базу розвитку фінансової системи країни.

Основними функціями комерційного банку є:

- управлiння грошовим обiгом;

- забезпечення платiжного механiзму;

- акумуляцiя заощаджень;

- надання кредиту;

- фiнансування зовнiшньої торгiвлi;

- довiрчi операції;

- зберiгання цiнностей;

- консультування i надання інформації.

Однією з важливих функцій банку є посередництво в кредиті, яка

здійснюється шляхом перерозподілу коштів, що тимчасово вивільняються в процесі кругообігу фондів підприємств і грошових доходів приватних осіб. Головним критерієм перерозподілу ресурсів виступає прибутковість їх використання позичальником. Плата за віддані й отримані в борг засоби формується під впливом попиту та пропозиції. У результаті досягається вільне переміщення фінансових ресурсів у господарстві, що відповідає ринковому типу відносин.

Значення посередницької функції комерційних банків для успішного розвитку ринкової економіки полягає в тому, що вони зменшують ступінь ризику і невизначеності в економічній системі. Банки залучають засоби, що можуть бути віддані в позичку, відповідно до потреб позичальників і на основі широкої диверсифікованості своїх активів знижують сукупні ризики

власників грошей, розміщених у банку.

Друга найважливіша функція комерційних банків - стимулювання нагромаджень у господарстві. Адже виступаючи на фінансовому ринку з попитом на кредитні ресурси, банки повинні не тільки максимально мобілізувати наявні в господарстві заощадження, а й формувати ефективні стимули до нагромадження засобів, що в свою чергу формуються на основі гнучкої депозитної політики комерційних банків. Створенню гарантій надійності розміщення накопичених ресурсів служить формування фонду страхування активів банківських установ, депозитів у комерційних банках.

Поряд зі страхуванням депозитів важливе значення для вкладників має доступність інформації про діяльність банків і про ті гарантії, які ними надані.

Третя функція банків - посередництво в платежах між окремими самостійними суб'єктами. Платіжний механізм - структура економіки, що здійснює „обмін речовин” у господарській системі. Методи платежу поділяються на готівкові і безготівкові. У великому обороті домінують безготівкові платежі і розрахунки.

Існує велика розмаїтість видів безготівкових розрахунків: переказний

вексель, банківська тратта, простий вексель, чек. Комп'ютерна революція мала великий вплив на характер і технологію грошових розрахунків. Розвиток одержали дві системи автоматизованих розрахунків: „роздрібні” системи електронних розрахунків і міжбанківські системи перекладу засобів.

Також банки володіють унікальною спроможністю створювати засоби платежу, що використовуються в господарстві для організації товарного обігу і розрахунків. Спроможність комерційних банків збільшувати і зменшувати депозити і грошову масу широко використовується центральним банком, який через систему обов'язкових резервів управляє динамікою кредиту.

У зв'язку з формуванням фондового ринку добре розвивається посередництво в операціях з цінними паперами. Банки мають право

виступати як інвестиційні інститути, що можуть здійснювати діяльність на ринку цінних паперів як посередника, інвестиційного консультанта, інвестиційної компанії й інвестиційного фонду. Виступаючи у ролі фінансового брокера, банки виконують посередницькі функції при купівлі-продажі цінних паперів за рахунок і за дорученням клієнта.

Як інвестиційний консультант, банк робить консультаційні послуги своїм клієнтам із приводу випуску і обертання цінних паперів. Якщо банк бере на себе роль інвестиційної компанії, то він займається організацією випуску цінних паперів і видачею гарантій по їх розміщенню на користь третьої особи; купівлею-продажем цінних паперів від свого імені і за свій рахунок, у тому числі шляхом котирування цінних паперів, тобто повідомляє на визначені цінні папери „ціни продавця” і „ціни покупця”, по яких він зобов'язується їх продавати і купувати.

Лізинг і факторинг - форма фінансування довгострокової оренди дорогого устаткування. Відповідно до договору про лізинг орендар одержує в довгострокове користування устаткування за умови внесення періодичних платежів власнику устаткування. Ставки по лізинги розраховуються виходячи з витрат виробництва, відсотків, податків.

Факторинг. Банк-фактор купує вимоги якої-небудь компанії і потім сам одержує платежі по них. В операції факторингу є три учасники: фактор, первісний кредитор і боржник, що одержує від клієнта товари з відстрочкою платежу. Фактор веде всю бухгалтерію, бере на себе обов'язки по попередженню боржника про платежі, виконує інкасацію вимог, а також несе весь ризик, пов'язаний з повним і своєчасним надходженням платежів. Витрати клієнта складаються з комісійного і факторського збору, що складається з відсотків за наданий аванс і прибутків авансової компанії.

Трастові операції. Багато банків приймають на себе функції довіреного обличчя і виконують у цій ролі різноманітні операції для своїх індивідуальних і корпоративних клієнтів. Деякі банки не виконують ніяких інших функцій, крім трастової. Є три основні категорії трастових послуг для фізичних осіб:

- розпорядження майном після смерті власника;

- керування майном на довірчій основі і піклування;

- агентські функції;

Вирiшальну роль в функціонуванні системи вiдiграють комерцiйнi банки в трансформаційній функції. Вона включає декiлька напрямків:

* трансформацiю ризиків: банки можуть звести ризики своїх вкладникiв та акцiонерiв до мінімуму за допомогою диверсифікації активних операцiй; створення резервiв; диверсифiкацiї % ставок в залежностi вiд ризиковостi кредитiв; страхування депозитiв тощо;

* трансформацiю строкiв: мобiлiзація значних обсягів короткострокових коштiв i їх поповнення, з чого банки одержують можливість їх частину спрямовувати в довгострокові позички та iншi довготривалi активи;

* трансформацiю капiталу: мобiлiзуючи великi обсяги дрiбних вкладiв, банки одержують можливiсть акумулювати великi маси капiталу для реалiзацiї масштабних проектiв;

* просторову трансформацію: акумулювання ресурсів з багатьох

регiонiв i з iнших країн, спрямовуючи на фiнансування проектів одного регіону, однієї країни, одного об'єкту, що полегшує балансування попиту i пропозиції на грошовому ринку у будь-якому мiсцi свiтового ринку.

Однією з важливих функцiй банкiв є їх здатнiсть „робити гроші” - розширювати кредитнi ресурси народного господарства. Банки називають „фабриками кредиту”. Надаючи позичку пiд борговi зобов'язання своїх клiєнтiв (забезпеченi товарно-матерiальними цiнностями, що не є грiшми) банк зараховує їх на рахунок позичальників і тим створює можливiсть надходження в обiг нових сум грошей. Отже, дуже важлива роль в економiцi країни належить кожному окремому банку, а ще важливіша роль належить всiй банкiвськiй системi.

1.7 Стратегія комерційного банку та складові успіху його діяльності

Під стратегією комерційного банку слід розуміти вчення про його найбільш ефективну діяльність.

До стратегічних факторів, що забезпечують успіх банківської діяльності відносяться:

1. Раціональна структура комерційного банку. З позиції стратегії банку важливо організувати структуру управління таким чином, щоб вона відповідала генеральній лінії банка на певному етапі його розвитку.

2. Якість менеджменту та маркетингова активність. Світова практика показує, що західні банки змогли зробити якісний стрибок у своєму розвитку завдяки добре налагодженому менеджменту і маркетингу. Акцент на сучасні методи управління, технології, широкі зв'язки банку із зовнішніми структурами можуть дати і нашим банкам потужний імпульс для розвитку.

3. Кадровий потенціал комерційного банку. В усьому світі банк оцінюють, насамперед, по тому, хто його очолює, яка особистість голови правління (директора), його професійний і моральний рівень, здатність організувати бізнес, його авторитет у діловому світі.

Коли кажуть про солідний банк, то мають на увазі такий банк, який забезпечений висококваліфікованими кадрами. І це не випадково. В сучасний банк клієнти ідуть не для того, щоб отримати ту чи іншу фінансову послугу, а для того, щоб скористатись порадою банка як правильно організувати бізнес. Щоб забезпечити таку якість роботи, в банку повинна бути сформована сильна команда, здатна підтримати його високий професійний авторитет.

4. Мотивація до праці банківського персоналу. З позиції стратегії визначальним є питання про мотивацію до праці, зацікавленість банківського персоналу в ефективній роботі. Тут відомі два шляхи: мотивація через примус та страх і мотивація до праці через надію отримати високу винагороду. Останній досягається системою преміювання, різноманітними пільгами своїм працівникам (доплата за проїзд до роботи, харчування, відпочинок тощо). Але головне - це забезпечення високої заробітної плати персоналу: хто піде на іншу роботу, якщо в банку буде створена необхідна атмосфера і забезпечена висока оплата праці.

Оперативними факторами успіху комерційного банку є:

· орієнтація банку на клієнта: клієнт завжди правий. Це не лозунг, а справжня філософія поведінки банку, розрахована на отримання доходу;

· здійснення заходів щодо економії затрат, зниження вартості банківських послуг;

· співробітництво із зарубіжними банками;

· диверсифікація банківського ризику (за галузями, формами власності, видами послуг);

· організація внутрішнього банківського аудиту;

· перехід на нові технології банківського обслуговування.

Список використаної літератури

1) Закон України „Про банки і банківську діяльність” із внесеними змінами №639-VI (639-17) від 31.10.2008. Редакція закону розміщена на сайті http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=2121-14

2) Александрова М.М., Маслова С.О. Гроші. Фінанси. Кредит: Навчально-методичний посібник, 2-е вид., перероб. і доп. - К.: ЦУЛ, 2002. - 336 с.

3) Бабічева Ю.А. Банкiвська справа: Довiдковий посiбник. - М: Економіка, 1993. - 327 с.

4) Василик О. Проблеми вдосконалення бюджетної та банківської систем Україні // «Банківська справа». - №3. - 2006. - с. 44-50

5) Васюренко О.В. Банківський менеджмент: Посібник. - К.: Академія, 2001. - 313 с.

6) Долан Э.Дж. и др. Деньги, банковское дело и денежно-кредитная политика / Пер. с англ. В. Лукашевича и др. - СПб., 1994. - 496 с.

7) Жуков Е.Ф., Максимов Л.М., Печников А.В. и др. Деньги. Кредит. Банки: Учебник для вузов. - М.: ЮНИТИ, 2001. - 622 с.

8) Жуков Е.Ф. Общая теория денег и кредита: Учебник. - М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1995. - 304 с.

9) Іванов В.М. Гроші та кредит: Курс лекцій. - К.: МАУП, 1999.- 230 с.

10) Иванов В.М. Деньги и кредит: Курс лекций, 2-е изд., стереотип. - К.: МАУП, 2001. - 232 с.

11) Ковальчук Т. Т., Коваль Н.М. Ліквідність комерційних банків: Навч. посіб. (2-ге вид., перероб. і доп.). - К.: Знання, 2006. - 120 с.

12) Коцовська Р. Операції комерційних банків: Підручник. - Київ: Алерта, 2003. - 332 с.

13) Лагутін В.Д. Гроші та грошовий обіг: Навч. посібник. - К.: Тов-во „Знання”, КОО, 1998. - 169 с.

14) Луців Б.Л. Гроші, банки і кредит у схемах і коментарях: Навч.

посібник. - Тернопіль: Карт-бланш, 2000. - 225 с.

15) Матвієнко В. Держава і банки: Навч. посібник. - К.: Лібра, 1999. - 154 с.

16) Мороз А. М. Основи банкiвської справи: Навч. посібник. - К: Лiбра, 1994. - 214 с.

17) Мороз А.М. Банківські операції: Навч. посібник, 2-ге вид.. - К.; КНЕУ, 2002. - 476 с.

18) Савлук М.І. Вступ до банківської справи: Навч. посібник. - Київ: Лібра, 1998. - 284 с.

19) Усоскiн В.Н. Сучасний комерцiйний банк: управлiння i операції. - М: IПЦ „Вазар- СЕРО”, 1994. - 320 с.

20) Стойко О.Я. Створення та організація діяльності комерційного банку. Стаття з сайту http://books.efaculty.kiev.ua/bank/1/r1/

21) Види комерційних банків. Стаття з сайту http://www.referatik.com. ua/manual/ukr/11/124/6131