Форми та види кредиту, критерії їх класифікації та розвиток в Україні

19

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ I. СУТНІСТЬ КРЕДИТУ. ТЕОРЕТИЧНІ КОНЦЕПЦІЇ КРЕДИТУ

1.1.Поняття та ознаки кредиту

1.2.Об'єкти та суб'єкти кредиту

РОЗДІЛ ІІ. ФОРМИ, ВИДИ ТА ФУНКЦІЇ КРЕДИТУ

2.1. Основні форми кредиту

2.2.Види кредиту

2.3.Критерії їх класифікації кредиту

Розділ III. Розвиток кредитних відносин в Україні

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. За своєю сутністю та механізмом впливу на процес суспільного відтворення кредит є однією з найскладніших економічних категорій. Щодо цього він поступається хіба що тільки категорії грошей. Кредит -- це суспільні відносини, що виникають між економічними суб'єктами у зв'язку з передачею один одному в тимчасове користування вільних коштів (вартості) на засадах зворотності, платності та добровільності. Кредитні відносини мають ряд характерних ознак, які конституюють їх як окрему самостійну економічну категорію -- кредит.

Кредит існував не завжди. Він виник на певному етапі розвитку людського суспільства. Його винайдення вважають одним з найгеніальніших відкриттів людства поряд із винайденням грошей. Причини його виникнення слід шукати насамперед не у сфері виробництва, а у сфері обміну, де продавці товарів протистоять один одному як власники, як юридично самостійні особи.

Коли товарно-грошові відносини почали ставати більш-менш регулярними, взаємовідносини між товаровиробниками іноді набували особливого характеру.

Наприклад продавцеві потрібно було продати товар, а в покупця не було грошей, щоб його купити (тому що він ще не виготовив свій товар або виготовив, але не продав його з тих чи інших причин). За таких умов акт купівлі-продажу товару не міг відбутись. І тут випадково, як і багато інших винаходів людства, був відкритий кредит -- за на явності довіри продавця до покупця товар був проданий з відстрочкою платежу, у кредит. Таким чином, кредит виник і розвинувся на основі функції грошей як засобу обігу. З його виникненням гроші, окрім функції міри вартості і засобу обігу, стали виконувати й функцію засобу платежу, однією з ознак якої є розрив у часі між передачею товару і грошей із рук у руки. Отже, кредит полегшував реалізацію товарів. Саме в цьому й полягає найбільш поширена причина необхідності кредиту. Але пізніше кредит розвивався, і необхідність у ньому стала обумовлюватися не тільки потребами сфери обміну, а й інших сфер суспільного відтворення -- виробництва, споживання.

Об'єкт дослідження: кредит.

Предмет дослідження: сучасний стан кредитних відносин, їх властивості та види.

Мета дослідження: проаналізувати поняття кредиту, виявити його особливості та види.

Завдання дослідження:

- вивчити наявний науковий матеріал;

- проаналізувати сутність кредиту як економічної категорії;

- розібратися в особливостях різного виду кредитів.

Методи дослідження: аналітичний, метод економічного аналізу, діалектичний, синтетичний.

РОЗДІЛ I. СУТНІСТЬ КРЕДИТУ. ТЕОРЕТИЧНІ КОНЦЕПЦІЇ КРЕДИТУ

1.1.Поняття та ознаки кредиту

За своєю сутністю та механізмом впливу на процес суспільного відтворення кредит є однією з найскладніших економічних категорій. Щодо цього він поступається хіба що тільки категорії грошей. Тому в економічній теорії протягом кількох століть ведуться дискусії навколо питань, пов'язаних із сутністю та роллю кредиту. Ці дискусії тривають і досі. Найбільш поширеними в економічній літературі є два підходи до визначення сутності кредиту:

--ототожнення кредиту з цінністю, яка передається одним економічним суб'єктом іншому в позичку. При такому підході увага дослідника зміщується на саму позичку, її правову форму, що зумовлює вихолощування з кредиту його економічного змісту;

--ототожнення кредиту з певним видом економічних відносин, які формуються в суспільстві. Такий підхід дає можливість глибше дослідити економічні аспекти кредиту, економічні чинники його існування, основи та закономірності його руху. Тому цей підхід у сучасній літературі переважає. Він покладений в основу висвітлення сутності кредиту і в цьому підручнику.

За своєю сутністю кредит -- це суспільні відносини, що виникають між економічними суб'єктами у зв'язку з передачею один одному в тимчасове користування вільних коштів (вартості) на засадах зворотності, платності та добровільності. Кредитні відносини мають ряд характерних ознак, які конституюють їх як окрему самостійну економічну категорію -- кредит.

Основними ознаками відносин, що становлять сутність кредиту, є такі:

-- учасники кредитних відносин повинні бути економічно самостійними: бути власниками певної маси вартості і вільно нею розпоряджатися; функціонувати на основі самодостатності та самоокупності; нести економічну відповідальність за своїми зобов'язаннями. Без цього вони не зможуть набути статусу ні кредитора, ні позичальника. Щоб стати кредитором, економічний суб'єкт повинен накопичити у власності певну суму вільних коштів, якими може вільно розпоряджатися. А щоб стати позичальником, суб'єкт повинен мати передумови для накопичення в майбутньому у своїй власності достатньої суми вільних коштів для повернення боргу;

-- кредитні відносини є добровільними та рівноправними. Тільки за цих умов вони будуть взаємовигідними і зможуть розвиватися по висхідній. Інакше ці відносини будуть згасати і розриватися, тобто втратять здатність до розвитку. Економічна самостійність суб'єктів, добровільність, рівноправність та взаємна вигода роблять кредитні відносини внутрішньо адекватними ринковим відносинам, зумовлюють їх розвиток на ринкових засадах;

-- кредитні відносини не змінюють власника цінностей, з приводу яких вони виникають. Кредитор залишається власником переданої в борг вартості, а позичальник одержує її лише у тимчасове розпорядження, після чого повинен повернути власникові. Незмінність власника в кредитних відносинах вимагає особливо чіткого і дійового правового їх оформлення, щоб захистити інтереси власника. Якщо такий захист не забезпечується правовими засобами, то кредитні відносини втрачають свої визначальні ознаки і перетворюються в щось інше, ніж кредит. У цьому зв'язку інтереси кредитора для правового захисту є більш пріоритетними, ніж інтереси позичальника;

-- кредитні відносини є вартісними, оскільки виникають у зв'язку з рухом вартості (грошей чи матеріальних цінностей). Проте вони не є еквівалентними, тому що кожне переміщення вартості не супроводжується зустрічним рухом відповідного еквівалента. Однак вартість переміщується на зворотних засадах, тобто після певного періоду ці кошти повертаються назад у висхідне положення. Можливість їх неповернення робить позицію кредитора у цих відносинах досить вразливою, ризикованою'. Для захисту своїх позицій кредитори повинні мати переважні права при визначенні доцільності кредитування та розміру плати за кредит;

Кредит як форма суспільних відносин має багато спільного з іншими економічними категоріями -- грошима, фінансами, торгівлею, капіталом та ін. Зокрема, всі вони є вартісними категоріями, обслуговують рух вартості в процесі відтворення. Вони тісно переплітаються між собою функціонально. Так, гроші як засіб платежу з'явилися на ґрунті кредитних відносин. Вони успішно обслуговують їх і нині. Кредит у функції перерозподілу вартості обслуговує рух капіталу, сприяє формуванню фінансових ресурсів, розвитку торгівлі. Особливо тісно пов'язаний кредит з грошима, і цей зв'язок дедалі посилюється в міру розвитку суспільного виробництва й ускладнення економічних відносин .

Водночас кредит -- це цілком самостійна категорія, що функціонує поряд з іншими категоріями, не замінюючи жодної з них і не поступаючись їм сферою свого призначення.

Від грошей (як грошей) кредит відрізняється такими рисами:

-- у них різний склад суб'єктів-носіїв відповідно грошових і кредитних відносин: у першому випадку ними є продавець і покупець, у другому -- кредитор і позичальник, які можуть не збігатися;

-- у них різний характер руху вартості: в суто грошових відносинах має місце зустрічне, еквівалентне переміщення двох різних форм вартості -- товарної і грошової, а в кредитних відносинах -- нееквівалентне переміщення вартості в грошовій або в товарній формі;

-- у них різне суспільне призначення в процесі відтворення. Гроші призначені забезпечити реалізацію споживної вартості і довести її до кінцевого споживача. Вони також є засобом накопичення реалізованої вартості. Кредит призначений задовольняти тимчасові потреби в додаткових коштах одних економічних суб'єктів та сприяти вигідному розміщенню вільних коштів -- для других. Навіть якщо кредит здійснюється в грошовій формі, таке його іманентне призначення від цього не змінюється. І навпаки, якщо кредит (замість грошей) забезпечує доведення виробленої вартості до кінцевого споживача (продаж товару з відстрочкою платежу), він не замінює грошей в реалізації цієї вартості:

коли настає строк погашення кредиту, тільки гроші можуть забезпечити еквівалентний платіж за товар, хоч виступає він у формі погашення боргу;

-- кредит за сферою використання є більш «вузькою» категорією, ніж гроші. Гроші обслуговують реалізацію всього ВВП (крім бартеру), розподіл і перерозподіл його вартості, а кредит обслуговує рух тільки частини ВВП у процесі відтворення. Тому учасниками грошових відносин є всі юридичні і фізичні особи суспільства, а кредитних відносин -- тільки певна частина їх;

--рух грошей від одного економічного суб'єкта до іншого (у не кредитних відносинах) завжди супроводжується зміною власника відповідної вартості, представленої грошима: право власності на гроші переходить від платника до одержувача. При кредитному переміщенні вартості власником її завжди залишається кредитор. Навіть продаючи товари у кредит, продавець зберігає за собою право власності на них, яке підтверджується поверненням вартості при погашенні боргу покупцем. Зокрема, завдяки широкому розвитку кредиту гроші набувають ще одного статусу -- статусу капіталу, і їх суспільне призначення роздвоюється на гроші і на капітал.

Отже, кредит і гроші -- це дві самостійні економічні категорії, кожна з яких має своє специфічне призначення, сферу використання та характер руху вартості.

Істотні відмінності є між кредитом і фінансами. На відміну від кредиту, фінанси формуються в процесі розподілу вартості (кредит -- у процесі перерозподілу), рух вартості у фінансових відносинах пов'язаний зі зміною власності, не є зворотним і платним, визначається переважно неринковими, адміністративно-вольовими чинниками. Фінанси і кредит функціонують переважно паралельно, на відокремлених економічних сегментах, доповнюючи, а не підміняючи, один одного. І навіть у тих випадках, коли фінанси і кредит використовуються на одному й тому ж самому економічному сегменті, вони не знеособлюються, а зберігають свою видову специфіку.

1.2.Об'єкти та суб'єкти кредиту

Для конкретизації сутності кредиту потрібно розглянути окремі елементи кредитних відносин. Ними є об'єкти та суб'єкти кредиту. Об'єктом кредиту є та вартість, яка передається в позичку одним суб'єктом іншому. Суб'єкти кредиту -- це кредитори і позичальники. Взяті разом, ці елементи створюють структуру кредиту (рис. 1).

Рис. 1. Структура кредитних відносин

Об'єкти кредиту можуть передаватися одним суб'єктом іншому не тільки у формі позички, айв інших формах, зокрема прокату, лізингу, позики тощо. У цих випадках відносини між суб'єктами теж мають ознаки кредитних, проте реалізуються вони дещо по-іншому, ніж при передачі вартості в позичку.

Позичена вартість як об'єкт кредиту є реальною, тобто має бути наявною і фактично переданою кредитором позичальнику. Така передача оформляється відповідною угодою з дотриманням вимог чинного законодавства і називається позичкою. Надання позички породжує кредитні відносини між партнерами, які стають їх суб'єктами-- кредитором та позичальником. Тому поняття кредиту ширше за поняття позички, бо передбачає не тільки факт надання останньої, а й відносини між сторонами, що виникають у зв'язку з наступним погашенням позички, з урегулюванням взаємних претензій, пов'язаних з несвоєчасним поверненням позички позичальником чи порушенням умов договору кредитором тощо. Тому позичка є ключовою ланкою кредитних відносин.

Позичена вартість може бути в грошовій формі, у формі товарів, виконаних робіт, наданих послуг. Незалежно від форми позичена вартість є реальною цінністю і має бути збережена в процесі кредитних відносин, але не у своїй первісній формі, а за своїм обсягом. Наприклад, якщо в позичку передані товари, то це не значить, що позичальник повинен повернути кредитору ті самі чи такі самі товари, а лише їх повну вартість у формі, яка задовольняє позичальника, тобто у грошовій формі. Запорукою збереження позиченої вартості є її ефективне використання позичальником, яке забезпечить її відтворення через певний час. Це стосується як використання позиченої вартості на виробничі цілі, так і на особисте споживання.

Кредитори -- це учасники кредитних відносин, які мають у своїй власності (чи розпорядженні) вільні кошти і передають їх у тимчасове користування іншим суб'єктам. Кредиторами можуть бути фізичні особи, юридичні особи (підприємства, організації, установи, урядові структури тощо), держава. Особливе місце серед кредиторів посідають банки. Вони спочатку мобілізують кошти в інших суб'єктів, у тому числі і на засадах запозичення, а потім самі надають їх у позички своїм клієнтам. Тому банки можна розглядати як колективних кредиторів.

Позичальники -- це учасники кредитних відносин, які мають потребу в додаткових коштах і одержують їх у позичку від кредиторів. Характерною ознакою позичальника є те, що він не стає власником позичених коштів, а лише тимчасовим розпорядником. Тому його права стосовно використання цих коштів дещо обмежені -- він не може вийти за межі тих умов і цілей, які передбачені його угодою з позичальником. З цього погляду позичальник перебуває в певній залежності від кредитора. Проте це не заперечує рівноправності сторін у кредитних відносинах.

Позичальниками можуть бути всі ті особи, що й кредиторами:

фізичні особи, всі юридичні особи, держава. Особливу роль серед позичальників виконують банки -- вони є не тільки колективними кредиторами, а й колективними позичальниками: позичають гроші одночасно у великої кількості кредиторів та у великих обсягах.

Кредитори і позичальники набувають цей статус добровільно, на договірних засадах. Це дає їм можливість найповніше задовольнити свої потреби і захистити свої інтереси, які у кожної зі сторін кредиту відмінні. Зробити це у випадку, коли один з економічних суб'єктів примушує іншого бути його кредитором, просто неможливо, оскільки сторони тут не брали на себе відповідних зобов'язань.

До економічних суб'єктів, які хочуть вступити в кредитні відносини, тобто стати кредиторами і позичальниками, ставляться певні вимоги. Вони повинні бути

-- юридичне самостійними особами;

-- здатними нести майнову відповідальність перед другою стороною, тобто мати дохід як гарантію виконання своїх зобов'язань;

-- взаємно заінтересованими у співробітництві один з одним та готовими підписати відповідні угоди.

Сутність кредиту, як і його форма, постійно розвивається й ускладнюється. В основі цього процесу лежить розвиток і вдосконалення економічних відносин у суспільстві, що визначають зміни в характері формування вільних коштів, ускладнення і розширення потреб економічних суб'єктів у додаткових коштах, удосконалення організаційних та правових відносин між суб'єктами кредиту тощо. Першою формою кредиту, що мала найпростішу сутність, був лихварський кредит. Характерними ознаками цього кредиту було те, що він має випадковий характер. Його суб'єктами на боці кредиторів були просто багаті люди, які надавали в кредит лише власні кошти, а на боці позичальників -- незаможні (селяни, ремісники тощо). В останніх ще не було чіткого розмежування потреб на виробничі та особисті. Тому одержання ними позичок зумовлювалося не стільки виробничими потребами, скільки особистими. Такі позички часто «проїдалися» і не поверталися, внаслідок чого позичальник потрапляв в особисту залежність від кредитора.

З переходом до товарно-капіталістичного виробництва відбулося чітке розмежування виробничих і особистих потреб у запозиченні коштів. Підтримання і розвиток виробництва стали широкомасштабною сферою застосування запозичених коштів і стимулювали масове формування вільних коштів. Водночас значно зросла роль банків як спеціалізованих інституцій з організації кредитних відносин. Сам кредит набув капіталістичного характеру і перетворився в суспільний механізм капіталізації економічних відносин.

У міру розвитку кредитних відносин та підвищення їх ролі в житті суспільства кредит все більше привертав до себе увагу науковців. Попервах економічна думка зосереджувалася переважно на самому понятті кредиту, на пізнанні його сутності. Лише з XVIII ст. розпочалися дослідження механізму зв'язків кредиту з суспільним виробництвом, що відкривало шлях для формування суто наукової теорії кредиту. На сьогодні економічна наука визнає дві провідні теорії кредиту: натуралістичну та капіталотворення.

РОЗДІЛ ІІ ФОРМИ, ВИДИ ТА ФУНКЦІЇ КРЕДИТУ

2.1. Основні форми кредиту

Суб'єкти господарської діяльності можуть використовувати такі форми кредиту: банківський, комерційний, лізинговий, іпотечний, бланковий, консорціумний.

Фізичні особи - споживчий кредит (лише в національній грошовій одиниці).

Комерційний кредит - це товарна форма кредиту, яка визначає відносини з питань перерозподілу матеріальних фондів і характеризує кредитну угоду між двома суб'єктами господарської діяльності. Учасники кредитних відносин при комерційному кредиті регулюють свої господарчі відносини і можуть створювати платіжні засоби у вигляді векселів - зобов'язань боржника сплатити кредитору зазначену суму у визначений термін.

Об'єктом комерційного кредиту можуть бути реалізовані товари, виконані роботи, надані послуги, щодо яких продавцем надається відстрочка платежу.

У разі оформлення комерційного кредиту за допомогою векселя, інші угоди про надання кредиту не укладаються.

Погашення комерційного кредиту може здійснюватися шляхом:

- сплати боржником за векселем;

- передачі векселя відповідно до чинного законодавства іншій юридичній особі (крім банків та інших кредитних установ);

- переоформлення комерційного кредиту на банківський.

У разі оформлення комерційного кредиту не за допомогою векселя погашення такого кредиту здійснюється на умовах, передбачених договором сторін.

Лізинговий кредит - це відносини між юридичними особами, які виникають у разі оренди майна і супроводжуються укладанням лізингової угоди. Лізинг є формою майнового кредиту.

Об'єктом лізингу є різне рухоме (машини, обладнання, транспортні засоби, обчислювальна та інша техніка) та нерухоме (будинки, споруди, система телекомунікацій та ін.) майно.

Суб'єктами лізингу можуть бути лізингодавець (суб'єкт господарювання, що є власником об'єкта лізингу і здає його в оренду), користувач (суб'єкт, що домовляється з лізингодавачем на оренду про набуття права володіння та розпорядження об'єктом лізингу у встановлених лізинговою угодою межах), виробник (підприємство, організація та інші суб'єкти господарювання, які здійснюють виробництво або реалізацію товарно-матеріальних цінностей).

Іпотечний кредит - це особливий вид економічних відносин з приводу надання кредитів під заставу нерухомого майна.

Кредиторами з іпотеки можуть бути іпотечні банки або спеціальні іпотечні компанії, а також комерційні банки.

Позичальниками можуть бути юридичні та фізичні особи, які мають у власності об'єкти іпотеки або мають поручителів, які надають під заставу об'єкти іпотеки на користь позичальника.

Предметом іпотеки при наданні кредиту доцільно використовувати: жилі будинки, квартири, виробничі будинки, споруди, магазини, земельні ділянки, що є власністю позичальника і не є об'єктом застави за іншою угодою.

Споживчий кредит - кредит, який надається тільки в національній грошовій одиниці фізичним особам-резидентам України на придбання споживчих товарів тривалого користування та послуг і який повертається в розстрочку, якщо інше не передбачено умовами кредитного договору.

Банк надає кредити фізичним особам у розмірах, що визначаються виходячи з вартості товарів і послуг, які є об'єктом кредитування. Розмір кредиту на будівництво, купівлю і ремонт жилих будинків, садових будинків, дач та інших будівель визначається в межах вартості майна, майнових прав, які можуть бути передані банку в забезпечення фізичною особою та сумою її поточних доходів, за винятком обов'язкових платежів, протягом 10 років. Строк кредиту встановлюється залежно від цілей об'єкта кредитування, розміру позики, платоспроможності позичальника, причому він не повинен перевищувати 10 років з дня його надання.

Фізичні особи погашають кредити шляхом перерахування коштів з особистого вкладу, депозитного рахунку, переказами через пошту або готівкою.

Комерційний банк може надавати бланковий кредит тільки в межах наявних власних коштів (без застави майна чи інших видів забезпечення - тільки під зобов'язання повернути кредит) із застосуванням підвищеної відсоткової ставки надійним позичальникам, які мають стабільні джерела погашення кредиту і перевірений авторитет у банківських колах.

2.2. Види кредиту

Види кредиту можна класифікувати за різними критеріями.

Залежно від суб'єктів кредитних відносин прийнято виділяти банківський кредит, державний кредит, міжгосподарський (комерційний) кредит, міжнародний, особистий (приватний) кредит. У банківському кредиті суб'єктами кредитних відносин (одним чи обома) є банк, у державному кредиті -- держава, що виступає переважно позичальником. У міжгосподарському (комерційному) кредиті обома суб'єктами є господарюючі структури , у міжнародному кредиті -- резиденти різних країн. В особистому (приватному) кредиті одним із суб'єктів є фізична особа.

За суб'єктами кредитних відносин виділяють такі види кредиту:

банківський - надається банками, як правило, у грошовій формі; банки можуть виступати не тільки кредиторами, а й позичальниками;

державний - надається юридичними та фізичними особами держані, яка переважно є позичальником (в особі центральних та місцевих органів плаци); традиційна форма цього кредиту випуск державних позик;

міжгосподарський (комерційний.) - суб'єктами виступають господарюючі структури. Надає одним товаровиробником іншому у вигляді продажу товарів на виплат (з відстрочкою платежу). Як правило, оформлюється векселем;

міжнародний надаються позичкові капітали одних країн іншим у тимчасово користування на засадах поверненості, строковості, платності. Суб'єктами міжнародного кредиту виступають резиденти різних країн: банки, фірми, держави, міжнародні валютно-кредити і організації;

особистий (споживчий) одним із суб'єктів е фізична особа. Надасться юридичним або фізичним особам на споживчі цілі. Може надаватись як банними, тик і кредитними установчими небанківського типу, я також юридичними і фізичними особами. Розглянемо названі вище види кредиту докладніше.

Провідним видом кредиту в ринковій економіці с банківський кредит.

Банківський кредит мас місце тоді, коли однією зі сторін кредитної угоди є банк. Цей кредит надасться комерційними банками або іншими кредитними інститутами, що виконують відповідну функцію. Позичальниками можуть бути юридичні або фізичні особи, держави, іноземні уряди, банки. Функції посередника можуть виконувати як позичальники (у разі залучення вкладів то депозитів), тик і кредитори (при надані різних видів кредиту своїм клієнтам).

Об'єктом кредитної банківської угоди є грошовий капітал, який відокремився від промислового капіталу, а тому цей кредит надається тільки у грошовій формі.

У країнах з високорозвиненою економікою банківський кредит відіграє дуже важливу і незамінну роль. Комерційні банки у своїй сукупності є головними кредиторами народного господарства. Це важливі інститути фінансового ринку взагалі

Банківський кредит сприяє не тільки безперебійному кругообігу й обороту капіталу, а і його нагромадженню. Тому з позицій відтворення, з позицій капіталу він умовно поділяється на позичку капіталу і позичку грошей, що залежить від характеру використання кредиту позичальником і його впливу на обсяги функціонуючого капіталу.

Позичка капіталу - це позичка, в результаті якої збільшується дійсний капітал, а позичка грошей - позичка, внаслідок якої лише забезпечується рух грошей як платіжного засобу, який не супроводжується розширенням виробництва. Цей поділ є важливим для розуміння банківського кредиту в процесі відтворення як індивідуального, так і всього суспільного капіталу.

Сфера застосування банківського кредиту значно ширша від сфери застосування комерційного. Банківський кредит виходить за межі комерційного, бо з його допомогою може здійснюватися передача вартості не тільки між двома пов'язаними між собою діловими стосунками суб'єктами господарювання, а й між більшою кількістю таких суб'єктів. Причому позичальнику часто вигідніше скористатися банківським кредитом, оскільки, на відміну від комерційного, він надає можливість вибору постачальника товару.

Банківські кредити можуть класифікуватися за різними критеріями.

У взаємозв'язку із джерелами і термінами погашення та за характером повернення розрізняють кредити: 1) з одноразовим поверненням (водночас), коли заборгованість за позичкою погашається у визначений у кредитній угоді день або достроково на вимогу банку чи за бажанням самого позичальника; 2) з погашенням у розстрочку (на виплату), тобто окремими платежами протягом установленого кредитним договором терміну (наприклад, кредит на капіталовкладення) або по мірі надходження виручки від реалізації на позичковий рахунок після завершення кожного циклу кругообігу капіталу; 3) з регресією платежів, коли кредити були видані під гарантію, поручительство чи інше боргове зобов'язання третьої особи; 4) достроково (за вимогою кредитора або за заявою позичальника); 5) після закінчення обумовленого періоду (місяця, квартала).

За термінами користування банківський кредит поділяється на: короткостроковий (до 1 року), середньострокові до 5 років) і довгостроковий (понад 5 років). В інших країнах такого поділу кредиту на вибір покладено тривалість кругообігу капіталу, у формуванні якого бере участь позичена вартість.

За сферами суспільного відтворення розрізняють кредити у сферу виробництва, обігу та споживання. Відповідно вони сприяють розвитку тієї чи іншої сфери.

За порядком надання кредити поділяються на прямі та непрямі. Непрямим є кредит, коли між кредитором і позичальником є якийсь посередник. Прямим є кредит, коли між кредитором та позичальником немає посередника.

За методом надання розрізняють кредити, які позичальники отримують одноразово, перманентно або гарантовано. Одноразові кредити надаються на підставі документів, які позичальник надає банку для розгляду щоразу, коли в нього виникає потреба в позичці. Перманентні позички переважно надаються клієнтам, які мають постійні кредитні відносини з банком. їм відкривають кредитну лінію, відповідно до якої кредити надаються в межах завчасно визначеного ліміту кредитування без погодження кожного разу з банком його умов. Гарантійний кредит надається тоді, коли банк взяв на себе договірні зобов'язання надавати клієнту в разі потреби позичку протягом заздалегідь обумовленого певного періоду (місяця, кварталу, року) й у визначеному розмірі. Такий кредит може бути обумовлений і конкретною датою або настанням певної причини, яка викликає потребу в кредиті.

За схемою надання розрізняють кредити, що надаються відповідно до кредитної лінії, револьверні, контокорентні та овердрафт. Кредитна лінія дає змогу позичальнику використовувати кредит поступово у межах обумовлених кредитним договором суми та терміну. Револьверні - це кредити, які автоматично поновлюються в межах обумовленого кредитним договором розміру. При контокорентному кредиті банк відкриває клієнту контокорентний рахунок, з якого здійснюються усі платежі клієнта, у тому числі за рахунок кредиту в межах установленого ліміту, та зараховуються усі надходження клієнту, у тому числі в рахунок погашення кредиту. Овердрафт вважають різновидом контокоренту. Крім поточного рахунку, з якого оплачуються Розрахункові документи, розмір кредиту обмежується лімітом, величина якого і термін користування визначаються кредитною Угодою.

За цільовим призначенням розрізняють кредити, які йдуть на виробничі цілі (юридичним особам під заставу на отримання основних засобів та обігових коштів); споживчий кредит (Фізичним особам).

За збільшеними об'єктами кредитування банківський кредит у цьому випадку поділяється на три групи: 1) кредит в основний капітал (на технічне переозброєння, реконструкцію і розширення підприємств, будівництво нових підприємств, у тому числі шляхом проведення самим банком лізингових операцій); 2) кредит в оборотний капітал (на придбання предметів сировини, матеріалів, палива, тари тощо на покриття виробництва та обігу, на покриття дефіциту коштів для розрахунків); 3) на споживчі потреби (на індивідуальне і кооперативне житлове будівництво та придбання житла, будівництво дачних будинків, будівництво гаражів, на інші невідкладні потреби населення).

За галузевою спрямованістю кредиту виділяють такі його види: кредит у промисловість; кредит у сільське господарство-кредит у торгівлю; кредит у будівництво, особливо в житлове-кредит в інші галузі.

Класифікація кредиту за галузевою спрямованістю має практичне значення. Воно виявляється в тому, що в кожній галузі є істотна специфіка кругообігу капіталу, яка обумовлює адекватну організацію кредитного процесу.

За формою залучення кредиторів до кредитних операцій, залежно від їх кількості, банківський кредит може надаватись одним банком, консорціумом (синдикатний кредит), багатьма банками (паралельний або багатосторонній кредит). У першому випадку в кредиті беруть участь банк і позичальник. За консорціумного кредиту для кредитування клієнта з метою зменшення ризику чи за неможливості надання кредиту одним банком беруться функції менеджера, ним створюється банківський консорціум, який збирає з банків-учасників потрібну кредитоодержувачеві суму ресурсів, укладає з ним договір і надає кредит. Банк-менеджер займається також розподілом процентів між учасниками консорціуму. Паралельні кредити передбачають участь декількох банків у їх наданні. Тут кредит одному позичальникові надають різні банки, але на одних, завчасно погоджених умовах. З позичальником укладається кредитний договір.

За забезпеченістю повернення кредити бувають забезпечені та незабезпечені (бланкові). Забезпеченням кредиту може бути нерухоме та рухоме майно, майнові права, цінні папери, гарантія або поручительство третьої особи, страховий поліс. Незабезпечені (бланкові) кредити банки надають рідко, переважно досить надійним постійним клієнтам.

За ступенем ризику кредити поділяються на дві групи: стандартні та з підвищеним ризиком. Стандартні надаються позичальникам, що раніше своєчасно розраховувалися з банком за позичками і процентами та мають належну фінансову стійкість, яка забезпечить погашення кредиту в майбутньому. До групи з підвищеним ризиком належать бланкові кредити та кредити, надані клієнтам з нестійким фінансовим становищем або які допускали прострочення платежів банків у минулому. Вони поділяються на сумнівні, небезпечні, безнадійні.

За строками повернення розрізняють кредити строкові (термінові), до запитання, відстрочені (пролонговані) та прострочені. Строкові - це кредити, строк погашення яких ще не настав. Кредити до запитання видаються банком на невизначений термін. Погашаються вони по мірі появи у клієнта можливостей для цього. Але позичальник має погасити такі кредити за першою вимогою банку. Відстроченими є кредити, погашення яких на прохання клієнта банк переніс на пізніший термін Простроченими вважаються кредити, які не погашені клієнтом у передбачений кредитною угодою термін.

Державний кредит - це сукупність кредитних відносин, у яких одним із учасників (позичальником чи кредитором) є держава. Призначення цього виду кредиту - вирішувати загальнодержавні проблеми. Якщо держава є кредитором, то позичальниками є юридичні або фізичні особи, іноземні уряди. Але здебільшого держава виступає не кредитором, а позичальником. Тоді її кредиторами є юридичні або фізичні особи, іноземні уряди, міжнародні валютно-кредитні організації тощо.

Державний кредит є надзвичайно важливим регулятором економіки, одним із інструментів грошово-кредитної політики держави. Здійснюючи через центральний банк кредитну емісію, держава впливає на масу грошей в обігу та процентні ставки.

Призначенням державного кредиту, як зазначалося вище, є вирішення загальнодержавних проблем через мобілізацію державою коштів для фінансування державних видатків, особливо коли державний бюджет дефіцитний, для надання кредитної допомоги окремим суб'єктам господарювання чи певним категоріям населення.

Державний кредит здійснюється у різних формах, до котрих належать як товарні, так і державні грошові позики, знаряддям яких є цінні папери (облігації, скарбничі зобов'язання). Державні цінні папери можуть випускатися як урядом, так і місцевими органами влади, а зобов'язання щодо розповсюдженій Цінних паперів є складовою частиною державного боргу.

Державні позики поділяються на:

залежно від того, хто є позичальником (центральні чі місцеві органи влади), - централізовані (позичальником є уряд або уповноважене ним міністерство фінансів); децент-ралізовані (позичальниками є місцеві органи влади);

залежно від місця одержання кредиту - внутрішні (розміщуються всередині країни); зовнішні (надаються Міжнародним валютним фондом (МВФ), Міжнародним банком реконструкції та розвитку та іншими подібними організаціями

МВФ надає кредити країнам-членам для сприяння вирішенню їх валютно-фінансових проблем; МВРР сприяє країнам-членам у розвитку їх економік через надання довготермінових кредитів і гарантування приватних інвестицій; ЄІВ кредитує проекти, в реалізації яких зацікавлені країни Європейського союзу; позичальниками ЄВРР є країни Центральної і Східної Європи.

Отже, міжнародний кредит - це кредит, який надається державами, банками, іншими юридичними і фізичними особами одних країн позичальникам з інших країн (позичальниками, як і кредиторами, також можуть бути держави, банки, інші юридичні та фізичні особи).

Міжнародний кредит також поділяється на фінансовий, який надається у грошовій (валютній) формі, та комерційний, що надається у товарній формі.

Споживчий кредит надається юридичним та фізичним особам на споживчі цілі. Насамперед це кредити на затрати, пов'язані з покращенням житлових умов, створенням підсобного домашнього господарства, а також на придбання товарів у кредит і невідкладні потреби. Цей вид кредиту наявний і під час оплати побутових послуг на умовах відстрочення платежу.

Споживчий кредит має два різновиди: кредит за відкритим рахунком (з оплатою всіх рахунків у кінці кожного місяця) і кредит з виплатою по частинах (з оплатою вартості товарів і послуг по частинах у певні інтервали часу).

В Україні кредитними установами небанківського типу, що надають споживчий кредит, є ломбарди (дають кредит під рухоме майно - дорогоцінності, антикваріат, одяг тощо), кредитні спілки, підприємства зв'язку (телеграми та телефонні розмови в кредит), торговельні організації (продаж товару з розстрочкою платежу). Кредити своїм працівникам можуть надавати суб'єкти господарювання за рахунок спеціальних фондів, які вони створюють у результаті розподілу прибутку, що залишається в їх розпорядженні. Фізичні особи також можуть надавати кредит на споживчі цілі одна одній.

Неправомірно протиставляти товарну форму кредиту грошовій як менш розвинену, менш прогресивну. Відмінності між ними зводяться переважно до сфер і обсягів застосування -- грошова форма застосовується значно ширше, ніж товарна, оскільки перерозподіл вартості, що забезпечується кредитом, здійснюється переважно в грошовій формі.

Залежно від сфери економіки, у яку спрямується позичена вартість, можна виділити:

--виробничий кредит, що використовується на формування основного й оборотного капіталу у сфері виробництва та торгівлі, тобто на виробничі цілі;

-- споживчий кредит, що спрямовується на задоволення особистих потреб людей, тобто обслуговує сферу особистого споживання.

На перший погляд, складається враження, що тільки виробничий кредит відповідає всім закономірностям руху кредиту, оскільки в результаті його використання створюється нова вартість і передумови для повного повернення позиченої вартості кредитору. У сфері ж особистого споживання позичена вартість знищується, «проїдається» і тому тут не створюються передумови для її зворотного руху як ключової ознаки кредиту. Отож, споживчий кредит, здається, можна вважати аномалією. Проте це не так. Особисте споживання, «знищуючи» вартість предметів споживання, забезпечує підтримку та зростання вартості робочої сили, продаж якої на ринку створює джерело повернення позиченої вартості кредитору. Тому і споживчий кредит цілком відповідає усім закономірностям руху кредиту.

За терміном, на який кредитор передає вільну вартість у користування позичальнику, виділяються короткострокові (до одного року), середньострокові (до п'яти років) та довгострокові (понад п'ять років) кредити. Як зазначалося вище, в основі такого поділу кредиту на види лежить тривалість кругообігу капіталу, у формуванні якого бере участь позичена вартість.

За галузевою спрямованістю кредиту виділяються такі його види:

-- кредити в промисловість;

-- кредити в сільське господарство;

-- кредити в торгівлю;

-- кредити в будівництво, особливо в житлове будівництво;

-- кредити в інші галузі.

2.3 Критерії їх класифікації кредиту

Класифікація кредиту за галузевою спрямованістю має практичне значення. Воно проявляється в тому, що в кожній галузі є істотна специфіка кругообороту капіталу, яка обумовлює адекватну організацію самого кредитного процесу.

Залежно від цільового призначення кредиту можна виділяти такі його види:

-- кредит на формування виробничих запасів (сировини, матеріалів, паливно-мастильних матеріалів, тари тощо);

-- кредит у витрати виробництва (сезонні витрати у рослинництві та тваринництві в сільському господарстві; сезонні витрати на виготовлення торфу, на лісозаготівлі, на ремонтні роботи;

на виготовлення продукції з тривалим циклом виробництва -- житлових будинків, літаків, кораблів тощо);

-- кредит на створення запасів готової продукції (залишки на складах виробничих підприємств, запаси на складах торговельних організацій тощо);

-- кредити, пов'язані з виникненням тимчасових розривів у платежах, коли економічні суб'єкти повинні здійснювати платежі, а призначені для цього кошти не надійшли чи надійшло їх мало (виплата заробітної плати, розрахунки з постачальниками, з бюджетом тощо).

За організаційно-правовими ознаками та умовами надання позичок можна виділяти такі види кредиту:

-- забезпечений і незабезпечений;

-- прямий і опосередкований;

-- строковий і прострочений, пролонгований;

-- реальний, сумнівний, безнадійний;

-- платний, безплатний.

Кожний із видів кредиту характеризує певну грань його внутрішньої сутності, а в сукупності вони дають чітке уявлення про складну структуру кредиту і процес його руху в межах товарної і грошової форм.

Функції кредиту. Кредит як економічна категорія не тільки має внутрішню сутність, що проявляється в його структурі, закономірностях руху, формах і видах, а й активно взаємодіє із зовнішнім середовищем, з іншими (не кредитними) процесами в економіці і соціальній сфері та помітно впливає на них. Основні напрями та механізми цього впливу визначають окремі його функції.

Поняття функції стосується кредиту взагалі, а не якоїсь окремої його форми чи окремого виду. Функцією може бути лише такий вплив на зовнішнє середовище, який здійснюють усі форми і різновиди кредиту. Тому функції кредиту сприяють його консолідації як цілісного явища і виокремленню його з інших економічних явищ у самостійну категорію.

Будучи проявом впливу кредиту на навколишнє економічне середовище, функції характеризують суспільне призначення кредиту, ту «роботу», яку він виконує в суспільстві, тобто його роль. Як і сама сутність кредиту, його функції є явищем об'єктивним та динамічним. Кожна з них формується стихійно, розвивається в міру розвитку самої сутності кредиту і економічного середовища, в якому він функціонує. Нав'язати чи позбавити кредит певної функції вольовим способом неможливо. Тому викликає подив значний різнобій серед дослідників щодо визначення кількості функцій кредиту: одні називають дві функції, другі -- три, а треті -- шість, вісім, а то й більше функцій кредиту'.

Серед дослідників кредиту найменше розходжень спостерігається щодо перерозподільної функції. Її загальне визнання, очевидно, грунтується на самій сутності кредиту як форми зворотного руху вартості та на чітко вираженій «роботі», яку виконує кредит в економічній системі -- переміщення ресурсів між її окремими суб'єктами, секторами тощо на засадах повернення.

Перерозподільна функція полягає в тому, що матеріальні та грошові ресурси, які були вже розподілені і передані у власність економічним суб'єктам, через кредит перерозподіляються і спрямовуються у тимчасове користування іншим суб'єктам, не змінюючи їх первинного права власності. Такий перерозподіл не є суто механічним явищем, а має велике економічне значення, а саме:

-- кошти, вивільнені в одних ланках процесу відтворення, спрямовуються в інші ланки, що прискорює оборот капіталу, сприяє розширенню виробництва;

-- вільні кошти через кредит спрямовують у ті ланки суспільного виробництва, на продукцію яких передбачається зростання попиту, а отже -- одержання вищих прибутків. Це створює можливості для запровадження новішої техніки прогресивного коригування всієї структури виробництва, підвищення його ефективності.

Розвиток перерозподільної функції, удосконалення практичного механізму її реалізації має ключове значення для підвищення ролі кредиту, для швидкого подолання економічної кризи і забезпечення економічного зростання в Україні.

Що стосується функції кредиту, пов'язаної із забезпеченням потреб.

Окремі дослідники визнають також контрольну функцію кредиту, вбачаючи сутність її в тому, «що в процесі кредитування забезпечується контроль за дотриманням умов та принципів кредиту з боку суб'єктів кредитної угоди». Проте наявність такої функції кредиту багато хто заперечує, посилаючись на те, що контроль властивий не тільки кредитним відносинам, а й багатьом іншим -- фінансовим, страховим, торговельним тощо, тобто він не є суто родовою ознакою кредиту.

Щодо цього прибічники контрольної функції кредиту справедливо вказують на специфічність контрольної складової кожного економічного інструменту. Так, контрольна складова кредиту відзначається високим стимулюючим ефектом і обмеженістю адміністративно-вольового впливу на контрагента, тоді як у контрольній складовій інших економічних інструментів (фінансів, податків, страхування тощо) переважає адміністративно-вольовий, а не економічний вплив. Більше того, сам кредитний контроль не зводиться до перевірки дотримання контрагентами умов угоди, як це загально прийнято, а включає ґрунтовний економічний аналіз та оцінку стану контрагентів, передусім кредитоспроможності позичальника, прогнозування можливого ризику напередодні укладання угоди. На цьому ґрунті визначаються відповідні умови кредитування, що включаються в угоду, які самі по собі стимулюють економну поведінку суб'єктів кредиту -- як позичальників, так і кредиторів. Тому є підстави розширити назву цієї функції -- назвати її контрольно-стимулюючою. Така назва повніше відповідатиме змісту цієї функції кредиту і краще відбиватиме її відмінність від контрольної функції інших інструментів.

Контрольно-стимулююча функція кредиту не обмежується відповідними заходами кредитора відносно позичальника. Контрольно-стимулюючий вплив відчуває на собі і кредитор. Можливість вивільнити з обороту кошти і вкласти їх у надійні дохідні позички стимулює кредитора до прискорення обороту свого капіталу, нарощування вільних ресурсів, більш економного їх витрачання, підвищення своєї кваліфікації щодо розміщення вільних ресурсів тощо. При цьому слід мати на увазі, що стимулююча складова цієї функції переважає над суто контрольною. Адже в багатьох випадках суб'єкти кредиту не мають можливості здійснювати формальний контроль за своїми контрагентами. Наприклад, позичальник не може контролювати діяльність банку. А в державному кредиті навіть кредитор (населення, комерційні банки) позбавлені можливості контролювати свого боржника -- державу. Але стимулюючий вплив кредиту постійно відчувають на собі всі його суб'єкти -- як позичальники, так і кредитори.

Заслуговує на увагу ще одна функція кредиту, сформульована А.С. Гальчинським,-- функція капіталізації вільних грошових доходів. Вона полягає в трансформації завдяки кредиту грошових нагромаджень та заощаджень юридичних і фізичних осіб у вартість, що дає дохід, тобто в позичковий капітал. Така трансформація забезпечується через зворотний рух та платність кредиту. Будь-яка маса вільної вартості, будучи переданою в позичку, не змінюючи власника, приносить йому дохід, тобто набуває форми позичкового капіталу.

Цей напрям зв'язку кредиту з економічним оточенням має родові ознаки функції: поширюється на кредит у цілому, на всі його види; притаманний переважно лише кредиту; виражає сутнісні ознаки кредиту -- зворотність і платність. Отже, є достатньо підстав для визнання і цієї функції кредиту.

Свої функції кредит може успішно виконувати лише в умовах розвинутої ринкової економіки, коли сутність кредиту і закономірності його руху можуть проявитися найбільш повно. В умовах перехідної економіки України таких можливостей не було. Це негативно впливало як на рівень їх реалізації, що проявилося в низькій ролі кредиту в соціально-економічному житті суспільства, так і на стан теоретичного осмислення цього складного питання. І сьогодні питання про функції кредиту залишається дискусійним, вимагає до себе більш пильної уваги дослідників, особливо визначення загальноприйнятої методологічної основи вирішення цього питання. Без вироблення єдиного методологічного підходу у нас і надалі у кожному підручнику буде «своя» кількість функцій кредиту.

Розділ III. Розвиток кредитних відносин в Україні

Історія розвитку кредитних відносин у незалежній Україні Ще досить коротка. Після розпаду Радянського Союзу кредитні відносини розвивалися недостатньо, що негативно вплинуло на стан економіки.

Проте внаслідок зміни економічних умов в Україні, відповідно, змінюється роль кредиту та сфери його застосування. У перехідній економіці роль кредиту зростає, розширюється сфера кредитних відносин, розвивається методи кредитування та управління кредитом, а саме;

- розширюється права й можливості комерційних банків та їх клієнтів на основі договірних відносин;

- розширюється сфера застосування кредиту;

- вдосконалюються методи кредитування;

- в'являються акціонерні товариства, випускаються акції залучаються урядом кошти до бюджету за допомогою цінних паперів, що сприяє розширенню кредитних операцій з цінними паперами (участь кредиту в операціях з емісії цінних паперів, у кредитуванні під заставу цінних паперів);

- починає ширше використовуватися комерційний та іпотечний кредити;

- підвищується роль кредиту як джерела інвестицій. Отже, створюються умови для подальшого вдосконалення

управління кредитом і розширення сфери його застосування.

З переходом до ринкових умов господарювання змінювався склад як кредиторів, так і позичальників. Основними кредиторами стали комерційні банки, у тому числі колишні державні. А позичальниками дедалі більше ставали приватні та колективні підприємства, окремі громадяни. Значні зміни стали відбуватися у формах та видах кредитів, особливо в методах кредитування. Від кредитування численних окремих об'єктів, передбачених банківськими інструкціями в радянський час, комерційні банки перейшли до кредитування широкого кола суб'єктів, турбуючись, насамперед, про свої доходи і повернення кредиту.

Замість досить складного порядку кредитування, який передбачав значні особливості і відмінності для підприємств окремих галузей чи підгалузей економіки, кредитування почало здійснюватися в основному на покриття, дефіциту основного капіталу підприємств. Ще у 1991 році Законами України «Про підприємства в Україні» і «Про цінні папери та фондову біржу» було легалізовано комерційний кредит, визнано, що вексельний обіг в Україні має здійснюватися відповідно до Женевської вексельної конвенції та Єдиного закону про переказні і прості векселі. У лютому 1993 року Національний банк України затвердив порядок проведення банками операцій із векселями, яким були встановлені особливості застосування міжнародного загальновизнаного вексельного права в Україні. Комерційний кредит може надаватись як з оформленням векселя, так і без такого оформлення Останнє переважає, оскільки спочатку в Україні не повністю було прийнято вексельне законодавство та й обізнаність працівників банків і їхніх клієнтів із вексельним правом була недостатньою. У подальшому поширенню вексельного обігу заважала платіжна криза.

З 1995 року, після випуску облігацій внутрішньої державної позики, значних обсягів набув державний кредит. Причому через відсутність на той час надійних позичальників та у зв'язку з вигідними умовами державної позики комерційні банки в державні облігації вкладали значні ресурси. Це означало, що менше коштів вони спрямовували на кредитування суб'єктів господарювання. Пізніше через погіршення умов державної позики та невиконання Урядом своїх зобов'язань щодо своєчасного її погашення довіра до державних облігацій з боку банків дещо впала.

З 1996 року став поступово відновлюватись і набувати розвитку споживчий кредит. Після затвердження у вересні 1993 р. Указом Президента України Тимчасового положення про кредитні спілки в Україні почали створюватися кредитні спілки, які стали займатися взаємокредитуванням громадян (згодом був прийнятий закон про кредитні спілки).

Широко розгорнулося кредитування населення під заставу рухомого майна ломбардами та нерухомого - комерційними банками. У 2000 році уперше почали надаватися кредити талановитій молоді на період навчання у вищих закладах освіти.