Вона визначається показниками, які характеризують позичальника: його поточним фінансовим станом, його акуратністю при розрахунках за раніше отримані кредити, здатністю у разі необхідності мобілізувати кошти із різних джерел.

Щоб застава могла стати реальною гарантією повернення кредиту, необхідно дотримання ряду економічних і юридичних вимог. Це тим більше важливе, бо закон “Про заставу” є, але повноцінного механізму його реалізації поки, ще не має

Найважливіші етапи реалізації заставного права.

ь Вибір об'єкта застави - перший і найбільше відповідальний етап.

Досвід використання застави, як форми забезпечення наданих кредитів комерційними банками України поки що, невеликий, вони ще не встигли розробити власні методичні посібники по оцінці майна клієнта, як предмета застави.

Головною вимогою до вибору різноманітного виду майна в якості застави є рівень його ліквідності.

ь Оцінка вартості застави - важливий і дуже не простий етап, що безпосередньо випливає за визначенням достатньої (тобто необхідної з погляду банка - кредитора) вартості застави.

Оцінка вартості застави, його адекватні суми кредиту, здійснюється в більшості випадків приблизно. Справа не тільки втому, що заставники ,як правило, виявляють завищену вартість свого майна. Але об'явлена оцінка цінностей, що закладаються, пов'язане з визначення їхньої ринкової вартості, але в наших умовах коли ринки тих, або інших товарів або ще зовсім відсутні, або тільки почали формуватися, цей механізм практично поки не працює (за винятком невеликого кола товарів, тим більше важко розраховувати на нього в обстановці високої інфляції, постійної зміни правил оподаткування і т.д.).

Існування цінового ризику, а також ризику не продажу окремих об'єктів застави передбачає застосування маржі. Це означає, що вартість застави повинна бути більша, ніж розмір кредиту й оплати за . Рівень маржі - у відсотках від вартості закладеного майна - установлюється при висновку договору застави і залежить від якості майна, попиту на нього, порядку збереження, виду застосування застави. У договорі застави відбивається також право заставоутримувача змінювати розмір маржі, при зміні кон'юнктури і виникненні нових обставин.

За кордонні комерційні банки в основах своєї кредитної політики, передбачають граничні межі застосованої ними маржі. (Стосовно до різних об'єктів і видів застави.).

ь Визначення (вибір) виду застави - це не менш відповідальний і тонкий етап. Суть цього етапу полягає в тому, щоб із різних можливостей обрати такий вид застави який найбільш повно відповідає умовах конкретної кредитної угоди.

По-перше, цей вибір можна зробити між звичайною заставою і заставою. В останньому випадку у заставоутримувача з'являються особливі обов'язки і права, а саме:

ь застосовувати заходи для забезпечення цілісності і предмета застави, не припустити його псування;

ь застрахувати предмет в обсязі його вартості за рахунок і в інтересах заставника.

Одночасно за договором банк можне набувати права користування предметом застави. Придбані таким чином майнові вигоди повинні направлятися на покриття витрат зазначеного предмета або зараховується в рахунок погашення кредиту та відсотків по ньому.

Сфера застосування застави невелика. Це пов'язано насамперед з тим, що у банків не вистачає приміщень для збереження цінностей, з іншого боку, із тим, що даний варіант припускає вилучення відповідного майна з господарського обороту. Крім того, не всякий предмет застави по своїх природних, натурально-речовинних характеристиках може стати предметом застави. Тому в сферу застави потрапляють, як правило, дорогоцінні каміння і вироби з них, золото і вироби з нього, валютні цінності, предмети мистецтва, деякі види рухомого майна.

Як показує практика більшість предметів застави залишаються в заставодавців. Але й у цьому випадку можливі різні режими володіння, збереження і користування предметом застави заставником, що повинно бути чітко зафіксовано в договорі застава.

По-друге, вибір варто зробити між варіантами застави по способу володіння предметом застави (варіант обумовлюється в договорі):

ь без права продажу;

ь із правом продажу;

ь з правом здачі решти майна в оренду.

ь Контроль за цілістю об'єкта застави - також невід'ємний етап реалізації заставного права проводиться він у попередньому і наступному порядку щодо висновку кредитної угоди. При попередньому контролі банк перевіряє відповідність запропонованого позичальником заставного матеріалу необхідним вимогам. Головними напрямками банківського контролю на цій стадії є:

ь перевірка права власності потенційного позичальника на запропонований об'єкт застави;

ь визначення якості, вартості, місця і порядку майбутнього збереження об'єкта застави, засобів забезпечення його цілісності.

Необхідно також перевірити, чи не закладене запропоновано майно по іншому договору; хоча законодавством застава майна, яке вже раніше було заставлене по іншому договору, але за умов, що позичальник повідомляє кредитора про вже здійснену заставу.

Якщо зазначені вимоги не виконуються, або не можуть бути виконані надалі, банк може відхилити заяву клієнта про надання кредиту.

Наступний контроль потрібний для того, щоб стежити за точністю виконання заставником умов договору і своєчасно одержувати достовірну інформацію про склад вартість реально наявних предметів застави.

Якщо предмет застави залишений у володінні заставодавця, то в договорі варто передбачити пункт про характер і періодичність даних, що подаються заставодавцем банку (дані про фактичний обсяг і вартість закладених цінностей у розтині окремих видів або груп цінностей). На підставі цих даних банк одержує можливість перевіряти забезпечення виданого кредиту, порівнюючи вартість застави, що фактично має, із сумою кредиту.

Договір застави обов'язково повинен містити пункт, що стосується того, коли і як банк може скористатися правом звернення стягнення позички. Крім того, у ньому може бути обговорений пільговий термін, протягом якого клієнт може і повинен прийняти додаткові заходи для вишукування необхідних джерел погашення боргу .

Інші гарантії забезпечення повернення кредитів.

Окремою формою забезпечення повернення кредиту є :

ь гарантії

ь поручительства.

Захищаючи інтереси кредитора, вони на відміну від заставу, мають іншу природу: відповідальними за невиконання зобов'язань перед банком є не лише кредитор, а й третя сторона - поручитель чи гарант. Існують декілька видів гарантій, які розрізняються між собою по суб'єкту гарантійного зобов'язання; порядку оформлення гарантій; джерелу коштів, які використовуються для гарантування платежу.

В якості суб'єкта гарантованого зобов'язання можуть бути фінансово-стійкі підприємства або спеціальні установи, що мають кошти.

Найбільш розповсюдженою є банківська гарантія, але УСБ не надає гарантій фізичним і юридичним особам.

ь Банки вдаються до форми поручництва в двох випадках, переслідуючи дві різні цілі:

ь коли самі виступають гарантом, звичайно по зобов'язаннях інших банків - щоб заробити комісійні;

ь коли приймають поручительства по зобов'язаннях своїх позичальників, включаючи поручительства інших банків, - щоб забезпечити повернення наданих кредитів.

ь Вказані гарантії надаються як у формі спеціального документа (гарантійного листа), так і так і надпису на векселі (Аваль).

ь Зараз широко використовується надання гарантій одним банком іншому при видачі останнім кредиту клієнту першого банка. Така ситуація виникає у зв'язку з відсутністю у банка вільних ресурсів для надання кредиту своєму клієнту, або видача великої суми кредиту може знизити ліквідність його балансу. Під час видачі гарантії банк не втрачає зв'язки з клієнтом, хоча і не надає йому кредит, одночасно має визначений доход.

ь Банки не єдині учасники ринку гарантійних послуг. Водночас відомо, що банківські гарантії приймають значно охочіше в якості забезпечення банківського кредиту, чим поліси навіть першокласних страхових компаній, тому що: по-перше, рівень банківських комісій значно нижче страхових премій; по-друге банки виконують свої гарантійні зобов'язання на першу вимогу, тим часом як страхові компанії обумовлюють такі платежі масою додаткових документів і процедур.

Іншим видом забезпечення повернення кредитів є гарантія фінансово-стійкої організації чи установи. Тут джерелом гарантії є власні кошти цієї організації. Тому банк у попередньому порядку повинен переконатися в спроможності гарантів як у фінансовому плані, та і з погляду готовності виконати свої зобов'язання при настанні гарантійного випадку.

Гарантії можуть надавати і фінансово стійкі підприємства, з якими підприємство-позичальник має систематичні виробничі зв'язки (наприклад, постачальник або покупець даного підприємства.) В цьому випадку необхідна інформація про кредитоспроможність підприємства-гаранта. Якщо вказане підприємство обслуговується в тому ж банку, що й позичальник - така задача вирішується просто. Задача ускладнюється, якщо підприємство-гарант обслуговується іншим банком. Тому для цього потрібно мати єдиний центр, де була б відома інформація про кредитоспроможність будь-якого підприємства чи організації в країні

Що стосується з'ясування готовності гаранта виконати при необхідності своє зобов'язання, то в цьому плані практикується використання двох відповідей на такі питання як:

ь збір широкої і об'єктивної інформації про клієнта;

ь попередня зустріч з ним, де потрібно з'ясувати його умови і реальні наміри.

Необхідною вимогою до гарантій як до засобу забезпечення повернення кредитів є правильне оформлення відповідного документа . Рекомендується перевіряти істинність гарантій, для чого потрібно звернутися до того, від чийого імені подана гарантія. Такою перевіркою повинна займатися служба економічної безпеки банку.

Взагалі варто мати на увазі, що практика видачі і прийому гарантій потребує високої юридичної письменності, знання багатьох нюансів. Через незнання тонкощів відповідного законодавства сторони часом несуть суттєві збитки.

Поручительство теж виступає формою забезпечення повернення кредиту. Функція поручництва полягає в тому, що воно створює для кредитора велику можливість реального задоволення його вимоги до боржника по забезпеченому поручництвом зобов'язанню у випадку невиконання цього зобов'язання. Велика можливість досягається завдяки тому, що при поручництві відповідальним перед кредитором стає поряд із боржником ще інша особа - поручитель. Крім того можуть мати місце обставини, що збільшують таку можливість (наприклад, велика платоспроможність поручителя в порівняні з боржником). Поручительство на відміну від гарантії оформляється письмовою угодою між банком і поручителем. В угоді може бути може бути визначена максимальна сума, яку гарантує повернути поручитель. Використання цієї форми забезпечення повернення кредиту потребує ретельного аналізу кредитоспроможності поручителя. Поручительство знайшло широке застосування при видачі довгострокового кредиту населенню. В світовій практиці поручителем може бути фізична особа, яка має постійне місце роботи, постійний прибуток або майно (дім, автомобіль, дачу, земельну ділянку).

Є ряд зобов'язань, що взагалі не можуть бути виконанні без особистої участі боржника. Тому поручитель по загальному правилу несе обов'язок відшкодувати в грошовій формі невиконане боржником зобов'язання. У випадку невиконання зобов'язань боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо інше не встановлене договором поручництва. Поручитель відповідає в тому ж обсязі, як і боржник, зокрема за сплату відсотків за відшкодування збитків, за сплату неустойки, якщо інше не встановлене договором. Особи, що спільно дали поручительство, відповідають перед кредитором теж солідарно. .

Якщо до поручителя пред'явлений позив він зобов'язаний залучити боржника до участі в справі. У противному випадку боржник має право проти вимоги поручителя всі заперечення, що він мав проти кредитора. Поручитель вправі висувати проти вимог кредитора заперечення, що міг би подати боржник. Поручитель не втрачає права на ці заперечення навіть у тому випадку, якщо боржник він них відмовився, або визнав своє зобов'язання.

Обов'язок поручителя залучити боржника до участі в справі не процесуальним, а матеріально - правовим. Він повинен бути реалізований у форм оповіщення боржника поручителем. Поручитель повинен залучити боржника до участі в справі у всіх випадках пред'явлення позову кредитором.

До поручителя, що виконав зобов'язання, переходять усі права кредитора по цьому зобов'язанню. Кредитор зобов'язаний вручити поручителю документи, що засвідчують вимогу до боржника і передати права по забезпеченню цієї вимоги. Це означає, що поручитель став на місце кредитора по головному зобов'язанню. По суті поручителю дається право регресу і одночасно він наділяється деякими правами кредитора.

Таким чином, дивлячись на існуючі труднощі, застава як форма забезпечення повернення кредиту у порівняння з поручительством, гарантією та інших має свої переваги, але вище наведені проблеми змушують комерційний банк з обережністю ставитися до неї і використовувати у комплексі з іншими формами більшого забезпечення безпеки кредитування і розвитку банківської справи.

3.3.Резервування на випадок неповернення кредиту.

З метою підвищення надійності та стабільності банківської системи, захисту кредиторів і вкладників комерційних банків та відповідно до статті 24 Закону України “Про банки і банківську діяльність” Національний банк України встановлює порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків. Формування такого резерву відбувається в обов'язковому порядку за всіма наданих кредитів у національній та іноземній валютах, установам, підприємствам, організаціям та фізичним особам, а також за міжбанківськими кредитами здійснюється тільки у період до повного формування комерційним банком суми резерву.

Резерв використовується тільки для покриття непогашеної кредитної заборгованості за основним боргом. Не здійснюється нарахування за бюджетними кредитами, а також за кредитами та депозитами між установами в системі одного банку.

З метою нарахування резерву комерційні банки здійснюють класифікацію виданих кредитів та оцінку кредитних ризиків з урахуванням таких критеріїв:

ь оцінки фінансового стану позичальника;

ь погашення позичальником кредитної заборгованості за основним боргом та відсотків за нею.

Згідно з оцінкою фінансового стану позичальника та перспектив його розвитку кредити можна віднести до таких категорій :

ь клас “А” - фінансова діяльність дуже добра і дає змогу погасити основну суму кредиту та відсотків за нею у визначені строки. Одночасно можна зробити висновок, що фінансова діяльність і надалі здійснюватиметься на такому самому високому рівні;

ь клас “Б” - фінансова діяльність добра або дуже добра, але її не можна підтримувати на цьому рівні тривалий час.

ь Клас “Г” - фінансова діяльність незадовільна і спостерігається її чітка циклічність протягом короткого часу;

ь Клас “Д” - фінансова діяльність свідчить про збитки і очевидно, що основна сума позики, ні відсотки за нею не можуть бути сплачені.

Погашення позичальником кредитної заборгованості за основним боргом та відсотків за нею є :

ь добрим - якщо заборгованість за кредитом та відсотки за ним сплачуються у встановлені строки, та за кредитом, пролонгованим один раз на строк не більше 90 днів;

ь слабким - якщо прострочена заборгованість за кредитом та відсотки за ним становлять не більше 90 днів, чи заборгованість за кредитом, пролонгованим на строк понад 90 днів, якщо відсотки сплачуються;

ь недостатнім - якщо прострочена заборгованість за кредит та відсотки за ким становлять більш 90 днів та відсотки не сплачуються.

Для визначення сум відрахувань до резерву Національним банком України затверджена така класифікація кредитів в залежності від рівня їх забезпеченості :

ь забезпечені кредити - які мають забезпечення у вигляді ліквідної застави, реальна вартість якої перевищує кредитну заборгованість не менше ніж на 25%, або які мають гарантію Уряду України чи банківську гарантію;

ь недостатньо забезпечені кредити - ті, що мають забезпечення у вигляді ліквідної застави, реальна вартість якої становить не менше ніж 60% від суми кредитної заборгованості; кредити застрахованому порядку, та кредит, надані під гарантії, договори - поруки юридичних осіб.

ь Незабезпечені кредити - які не мають забезпечення, або ринкова вартість забезпечення становить менше ніж 60% суми кредитної заборгованості. Реальна вартість застави визначається на оцінки ризику щодо даного кредиту.

Відповідно до перерахованих критеріїв кредитний портфель банку класифікується за такими за такими групами :

ь Стандартні кредити - кредити, незалежно від виду забезпечення, строк погашення яких не настав, за якими своєчасно і в повному обсязі погашається основний борг, включаючи кредити пролонговані у встановленому порядку але не більше двох разів із загальним строком пролонгації не більше 180 днів.

ь Кредити під контролем - пролонговані більше ніж 2 рази, або з загальним строком пролонгації більше 180 днів; прострочені до 60 днів забезпечені кредити, а також прострочені до 30 днів недостатньо забезпечені кредити.

ь Субстандартні - прострочені до 30 днів незабезпечені кредити; прострочені від 60 до 60 днів недостатньо забезпечені кредити, а також прострочені кредити від 60 до 180 днів забезпечені кредити.

ь Сумнівні - прострочені від 30 до 60 днів незабезпечені; прострочені від 60 до 180 недостатньо забезпечені; а також прострочені понад 180 днів забезпечені кредити.

ь Безнадійні - прострочені від 60 до 180 днів незабезпечені кредити і недостатньо забезпечені кредити, прострочені понад 180 днів.

За кожною групою позик формується відповідний розмір резервів з урахуванням ступеня ризику.

На основі перелічених вище критеріїв можна скласти таблицю. (див. Табл. 7.)

При визначенні розміру резерву сума заборгованості за кожним позичальником окремо зменшується на вартість :

ь гарантій (гарантій Кабміну України; гарантій банків, зареєстрованих як юридичні особи у країнах, віднесених до категорії “А”); Перелік країн, віднесених до категорії “А” : Австралія, Австрія, Бельгія, Великобританія, Греція, Данія, Ірландія, Ісландія, Іспанія, Італія, Канада, Люксембург, Нідерланди, Німеччина, Нова Зеландія, Норвегія, Португалія, США, Туреччина, Фінляндія, Франція, Швейцарія, Швеція, Японія.

ь застави (грошових вкладів і депозитів позичальника, які розміщенні у банку, що надає кредити; майна та майнових правих позичальника).

У розрахунок розміру резерву вартість заставного майна (майнових прав) включається у розмірі не більше 50% вартості, визначеної договором застави. У розрахунок розміру резерву за кредитами, наданими під заставу державних цінних паперів, включається вартість застави, визначеної договором застави, але не більше реальної вартості.

Враховуючи зміни кон'юнктури ринку, комерційний банк зобов'язаний один раз на рік, а також у разі кожної пролонгації кредитного договору приводити перегляд вартості заставного майна.

За кредитами, класифікованими як “безнадійний”, при визначенні розміру резерву встановлюється такий порядок врахування вартості застави :

ь за кредитами, якщо прострочена заборгованість (або загальний строк пролонгації) становить від 180 до 360 днів до, розрахунку приймається не більше 25% вартості майна та майнових прав;

ь за кредитами, якщо прострочена заборгованість перевищує 360 днів, резерв формується на всю суму основного боргу за кредитом, незалежно від наявності застави.

На підставі класифікації позик комерційний банк створює резерв щодо кожної групи кредитів. Визначивши загальну суму заборгованості за кожною групою та відповідну суму зменшення, тобто різницю множать на процент ризику за кожною групою кредитів. Цей процент встановлюється НБУ. (див. табл.8.).

Далі отримані суми за кожною групою складаються разом і банк отримує загальну суму страхового (резервного) фонду для покриття можливих втрат за позиками.

Слід зауважити, що резерви під кредитні ризики розподіляються на:

ь загальні (під стандартну заборгованість) ;

ь спеціальні (під нестандартну заборгованість).

Загальні резерви створюються під один вид активних операцій, а саме під так звані стандартні кредити. При цьому стандартними кредитами вважаються тільки кредити, видані позичальникам класу “А”, обслуговування боргу та відсотків за яким вважається добрим. ( в нашому прикладі позичальник має дуже стійкий фінансовий стан; за результатами оцінки віднесений до класу “А”, в зв'язку з цим підлягає відрахуванню до резервного фонду 2% від суми заборгованості.).

Спеціальні резерви створюються під усі інші групи позик на підставі періодичного перегляду кредитного портфелю. Спеціальний резерв - це резерв, що створюється для відшкодування збитків, які вже понесена комерційним банком і сума яких піддається достовірній оцінці. Спеціальний резерв, розрахований з огляду на оцінку кредитного портфеля комерційного банку за станом на 01.07.97., має бути сформований до 01.07.99. за таким графіком :

ь резерв за безнадійними кредитами в повному розмірі має бути сформований до 01.01.98. Укрсоцбанком він був сформований у повному обсязі. Надалі специфічний резерв за безнадійними кредитами формується у наступному кварталі після віднесення кредиту до категорії "безнадійних" ;

ь специфічний резерв за кредитами, віднесеними до категорій “під контролем”, “субстандартні”, “сумнівні”, має бути сформований у термін не пізніше 01.07.99. рівними частками не менше 12,5% щоквартально :

S = 12,5% * N * С, де

12,5 - постійний відсоток, що забезпечує формування резерву рівними частками у встановлений строк (100% : 8 кварталів);

N - кількість кварталів з початку формування резерву, починаючи з 01.07.97р.

С - сума розрахункового резерву, що встановилася на відповідну квартальну дату.

Щодо практики формування спеціального резерву слід зазначити, що у світі є два підходи :

ь індивідуальний

ь портфельний.

Індивідуальний підхід до резервування передбачає створення конкретного, спеціального резерву під кожний випадок навіть однотипних активних операцій. Тобто у разі наявності в банку, наприклад, 10 виданих кредитів резерв буде формуватися під кожний кредит окремо. Таке досягається за допомогою використання параметрів аналітичного обліку, і в кожний конкретний момент часу можна дізнатися, якою є балансова вартість як кожного кредиту окремо, так і всього кредитного портфеля.

Портфельний підхід передбачає визначення сукупного розміру необхідного резерву під весь портфель однотипних активних вкладень. Тобто, резерв у такому випадку формуватиметься під весь портфель одразу і реальну балансову вартість окремого кредиту визначити буде неможливо в наслідок знеособленості резерву. Кожний підхід має свої переваги та недоліки.

На відміну від спеціального, загальний резерв - це резерв під можливі збитки від активних операцій, які мають певну ймовірність виникнення, але суму яких неможливо оцінити достовірно.

Формування загального та спеціального резервів можна представити у вигляді таблиці. (див. Табл.9.)

На сьогоднішній день практика створення комерційними банками України резервів компенсацій втрат за кредитними операціями регулюються нормативними актами НБУ, а також положенням “Про порядок формування використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями комерційних банків”. №122 від 27.03.98.

Згідно цього положення загальний резерв обліковується на балансі головного банку, а спеціальний - на балансі установ банку, які зареєстровані як платники податку. За повноту формування резервів відповідальність несе головний банк. Це положення визначає формування і використання резервів у випадку неповернення кредиту. Так, заборгованість, яка забезпечена заставою, погашається у порядку, передбаченому Законом України “Про заставу”. У разі, якщо частина кредитної заборгованості залишилась непогашеною в наслідок недостатності коштів, одержаних комерційним банком від реалізації майна позичальника, переданого у заставу, та за умови, що інші юридичні дії комерційного банку щодо примусового стягнення іншого майна позичальника не призведе до повного її покриття, ця частина заборгованості списується за рахунок спеціального резерву.

ВИСНОВКИ

Управління в цілому та управління в банківській справі зокрема є сьогодні одними з найбільш актуальних дисциплін в економічній науці. Кожний рік в різних країнах світу з`являються сотні нових банків, які прагнуть потіснити вже існуючі і зайняти місце під сонцем, завоювати свою долю на ринку.

В той самий час лібералізація банківського законодавства призвела до інтернаціоналізації банківської справи, а також до зростання конкуренції між банками та іншими кредитно-фінансовими установами. Вистояти та вийти з оптимальними показниками діяльності без створення системи ефективного менеджменту в цій сфері просто таки неможливо.

Кредит виник на певному етапі розвитку людського суспільства, як явище випадкове, зумовлене особливими взаємовідносинами між товаровиробниками - коли продавцю потрібно було продати товар, а в покупця не було грошей, щоб його купити. Тому й виникла потреба у передачі продавцем покупцеві товару з відстрочкою платежу, тобто - у кредит.

Отже, кредит - це економічні відносини, що виникають між кредитором і позичальником із приводу вартості, що передається в тимчасове користування.

Кредит це кошти чи інші речі, об'єднані родовими ознаками, передані в борг однією стороною іншій стороні. Таким чином, під кредитними правовідносинами розуміються всі правовідносини, що виникають унаслідок надання (передачі), використання і за умови повернення коштів чи інших речей.

Кредит відіграє специфічну роль в економіці: він не тільки забезпечує безперервність виробництва, але і прискорює його. Кредит також сприяє економії витрат обертання.

Роль кредиту в різних фазах економічного циклу не однакова. В умовах економічного підйому, економічної стабільності кредит виступає фактором росту. Перерозподіляючи величезні грошові і товарні маси, кредит харчує підприємства додатковими ресурсами. Його негативний вплив може, однак, проявитися в умовах надвиробництва товарів. Особливо помітно такий вплив в умовах інфляції. Нові платіжні засоби, що входять за допомогою кредиту в оборот, збільшують і без того надлишкову масу грошей, необхідних для обертання.

Акціонерно-комерційні банки, керуючись статутом банку, Законом України “Про банки і банківську діяльність“, нормативними документами НБУ та іншими законодавчими нормами надає короткострокові і довгострокові кредити платоспроможнім підприємствам, організаціям і іншим господарським структурам, які мають самостійний баланс і власні кошти і кошти обігу, задоволення споживчого попиту населення, інших напрямків господарської діяльності. Надання кредитів здійснюється в межах наявних кредитних ресурсів за умови обов'язкового дотримання економічних нормативів діяльності.

Під формою забезпечення повернення кредиту розуміють конкретне джерело погашення наявного боргу, юридичне оформлення права кредитора на його використання, організацію контролю банку за достатністю та придатністю цього джерела. Форми забезпечення повернення кредиту гарантують кредитору збереження та мобільність його позикового фонду.

Законом України “Про заставу”, прийнятого Верховною Радою України 2.10.92 р. зі змінами і доповненнями від 25.02.94р., від 14.12.95р., визначено що в основу гарантій покладено заставу майна чи майнових прав, за допомогою яких забезпечуються зобов'язання боржника.

Згідно цього закону, право на заставу - це спосіб забезпечення зобов'язань, при якому кредитор (в даному випадку Банк) має право в разі неповернення позики клієнтом одержати перевагу щодо її погашення, виходячи з вартості заставленого майна перед іншими кредиторами.

Недостатньо кваліфікована оцінка реальної вартості заставного майна , як в теперішньому так і в майбутньому , теж негативно впливає на діяльність банків. Через це банк не може реалізувати заставлене майно, якщо стався випадок неповернення кредиту, або в кращому випадку реалізувати його за ціною, меншою від наданого кредиту. Це змушує банки застосовувати крім застави паралельно і додаткові гарантії, які при інших умовах дають можливість зменшити кредитний ризик

До таких форм належать - гарантія і поручительство. Але і вони мають свої недоліки, тому що потрібно постійно перевіряти використання кредиту, а також фінансовий стан гарантів та поручителів. Банківську гарантію приймають в якості забезпечення кредиту значно охочіше, ніж страхові поліси першокласних страхових компаній.

Поручительство створює для кредитора велику можливість реального задоволення його вимоги до боржника по заданому поручительством зобов'язанню у випадку невиконання цього зобов'язання.

Таким чином, дивлячись на існуючі труднощі, застава як форма забезпечення повернення кредиту у порівняння з поручительством, гарантією та інших має свої переваги, але вище наведені проблеми змушують комерційний банк з обережністю ставитися до неї і використовувати у комплексі з іншими формами більшого забезпечення безпеки кредитування і розвитку банківської справи.

З метою підвищення надійності та стабільності банківської системи, захисту кредиторів і вкладників комерційних банків та відповідно до статті 24 Закону України “Про банки і банківську діяльність” Національний банк України встановлює порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків. Формування такого резерву відбувається в обов'язковому порядку за всіма наданих кредитів у національній та іноземній валютах, установам, підприємствам, організаціям та фізичним особам, а також за міжбанківськими кредитами здійснюється тільки у період до повного формування комерційним банком суми резерву.

Резерв використовується тільки для покриття непогашеної кредитної заборгованості за основним боргом. Не здійснюється нарахування за бюджетними кредитами, а також за кредитами та депозитами між установами в системі одного банку.

Отже, використання комерційними банками системи резервування втрат від наданих позик сприяє стабілізації фінансового стану банків та попереджає настання загальної банківської кризи в результаті банкрутства одного чи кількох банків пов'язаних між собою.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

«Відсоток за кредит», Прочан С.М. 1990р.

«Комерційні банки і їхні операції» (Корниенко Е. Б., Мирун Н. И. і інші), Сімферополь, 1995.

«Основи банківської справи» за редакцією А. Н. Мороза, Київ, Либра, 1994р.

«Процентні ставки комерційних банків: рівень і фактори» «Гроші і кредит». № 9 1991р.

Економіка підприємств під ред. Покропивного , Київ, 1995р.

Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 20.03.1991р.

Інструкція з організації роботи з наявним оборотом установами банків України» № 4 від 20.06.1995р., затверджена Постановою Правління НБУ № 149.

Інструкція НБУ «Про порядок відкриття розрахункових, поточних і бюджетних рахунків в установах банків», затверджена Постановою Правління НБУ від 27.05.1996р. № 2121.

Лексис В., «Кредит і банки». М: Перспектива,1993.

Положення НБУ "Про кредитування", затверджене Правління НБУ № 2 від28.09.95р.

Положення НБУ "Про порядок формування і використання резерву можливі втрати по кредитах комерційних банків", затверджене постановою НБУ № 20 від 31.01.96р.

Ривуар Ж. «Техніка банківської справи». М: Прогрес,1993.

Савдакасов К. Комерційні банки. Управлінський аналіз діяльності. “Вісь -89” 1998р.

Фінансово-кредитний словник у 3-х томах. M: Фінанси і статистика, 1984-88р.

ДОДАТКИ

Табл. 1. Класифікація банків за різними ознаками.

За формами власності	За організаційно правовою формою діяльності	За територією діяльності	За приналежністю до країн	За розміром статутного капіталу
ь Державні ь Приватні ь Кооперативні ь Змішані	ь Пайові ь Акціонерні товариства	ь Регіональні ь Міжрегіональні ь Загальнонаціональні ь Міжнародні	ь Національні ь Іноземні ь Спільні	ь Малі ь Середні ь Крупні

Табл. 2. Класифікація банківських послуг.

Банківські послуги
традиційні	нетрадиційні
ь Розрахунково-касові ь Кредитні ь Валютні ь Депозитні операції банків ь Тощо	ь Гарантійні ь Посередницькі (брокерські) ь Трастові (довірчі) ь Консультаційні ь Тощо

Табл.3. Клас надійності позичальника.

Клас	Загальна сума балів
Клас А: надійний позичальник	Більше 250
Клас Б: позичальник з мінімальним ризиком	Від 200 до 250
Клас У: позичальник із середнім ризиком	Від 100 до 200
Клас Г: позичальник з високим ризиком	Від 50 до 100
Клас Д: позичальник з повним ризиком	Менше 50



Табл. 4. Показники виконання нормативів Національного банку України

	Назва нормативу	Норматив	Фактичний показник
1.	Платоспроможність	Не менше 8%	19,22%
2.	Максимальний розмір ризику на одного позичальника	Не більше 25%	+
3.	Ліквідність:
3.1	миттєва	Не менше 20%	36, 65 %
3.2	загальна	Не менше 100%	112, 08 %
3.3	Співвідношення високоліквідних активів до робочих	Не менше 20%	28, 56 %

Табл.5. Балансовий звіт АКБ «УКРС0ЦБАНК
на 1 січня 2001 року

Рядок	Найменування статті	2000 рік (тис. грн.)	1999 рік (тис. грн.)
АКТИВИ
1	Кошти та залишки в НБУ	175 285	145 760
2	Казначейські та інші цінні папери, що рефінансуються Національним банком України, та цінні папери, емітовані Національним банком України	37 463	47 539
3	Кошти в інших банках	379 755	161 620
4	Цінні папери на продаж	11 646	2 997
5	Кредити та заборгованість клієнтів	834 493	649 793
6	Інвестиційні цінні папери	10 540	1 513
7	Довгострокові вкладення до асоційованих компаній і дочірніх установ	383	620
8	Основні засоби та нематеріальні активи	216 124	200 294
9	Чисті нереалізовані доходи від похідних фінансових інструментів	0	0
10	Нараховані доходи до отримання	5 630	8 972
11	Інші активи	34 613	21 016
12	Усього активів	1 705 932	1 240 124
ЗОБОВ ЯЗАННЯ
13	Кошти банків	102 188	29 843
14	Кошти клієнтів	1 259 746	862 287
15	Інші депозити	1 922	1 844
16	боргові цінні папери емітовані банком	1 668	0
17	Чисті нереалізовані витрати від похідних фінансових інструментів	0	0
18	Нараховані витрати до сплати	3 537	2 051
19	Інші зобов'язання	3 542	15 284
20	Усього зобов'язань	1 372 603	911 309
ВЛАСНИЙ КАПІТАЛ
21	Статутний капітал	48 601	48 601
22	Капіталізовані дивіденди	0	0
23	Акції, викуплені в акціонерів	-408	-86
24	Емісійні різниці	329	329
25	Резерви	14 733	61 592
26	Переоцінка основних засобів та нематеріальних активів	29 237	31 408
27	Нерозподілений прибуток	240 37	186 971
28	Усього власного капіталу	333 329	32 8815
29	Усього пасивів	1 750 932	1 240 124

Рис.1. Структура активів АКБ «Укрсоцбанк»

Структура активів АКБ «Укрсоцбанк» за станом на 01.01.2000

Структура активів АКБ «Укрсоцбанк» за станом на 07.01.2001р.

(національна валюта та гривневий еквіваленті іноземної валюти), млн. грн.

Рис. 2. Структура пасивів АКБ “Укрсоцбанк”

ь Структура пасивів АКБ “Укрсоцбанк” за станом на 01.01.2000

ь Структура пасивів АКБ “Укрсоцбанк” за станом на 01.01.2001.

(національна валюта та гривневий еквівалент іноземної валюти), млн. грн.

Табл. 6 Звіт про прибутки та збитки АКБ “Укрсоцбанк” за 2000 рік

Рядок	Найменування статті	Звітний рік (тис. грн.)
1.1.	Процентний дохід	256 207
1.2.	Процентні витрати	-104 350
1.	Чистий процентний дохід	151 857
2.1.	Комісійний дохід	111 009
2.2.	Комісійні витрати	-6 727
2.	Чистий комісійний дохід	104 282
3.	Дивідендний дохід	0
4.	Чистий торговельний дохід	14 558
5.	Прибуток/збиток від інвестиційних цінних паперів	218
6.	Прибуток від довгострокових вкладень в асоційовані компанії й дочірні установи та інших інвестицій	1
7.	Інший операційний дохід	3 667
8.	Операційний дохід	274 583
9.	Загально адміністративні витрати	-80 201
10.	Витрати на персонал	-91 291
11.	Прибуток від операцій	103 091
12.	Витрати на безнадійні та сумнівні борги	-98 032
13.	Прибуток до оподаткування	5 059
14.	Податок на прибуток	-1 012
15.	Прибуток після оподаткування	4 047
16.	Непередбачені доходи/витрати	793
17.	Чистий прибуток/збиток Банку	4 840

Рис.3. Обсяг кредитних вкладень.

	Тип вексельної операції	За 2000рік, тис. грн.	Питома вага операції у 2000 році
1	Врахування	252629,6	40,80%
2	Акцептний кредит	6503	1,10%
3	Аваль	11912	1,90%
4	Доміциляція	296248,1	47,80%
5	Інкасування	2779,6	0,40%
6	Купівля - продаж	17747,6	2,90%
7	Інші комісійні операції	31474,6	5,10%
	ВСЬОГО	619294,5	100,00%

Рис.4. Показники та питома вага вексельних операцій.

Табл.7. Залежність погашення заборгованості від фінансового стану.

Погашення заборгованості	Добре	Слабке	Недостатнє
Фінансовий стан
А	ь Стандартний	ь Під контролем	ь Субстандартний
Б	ь Під контролем	ь Субстандартний	ь Сумнівний
В	ь Субстандартний	ь Сумнівний	ь Безнадійний
Г	ь Сумнівний	ь Безнадійний	ь Безнадійний
Д	ь Безнадійний	ь Безнадійний	ь Безнадійний

Табл. 8 Принципи встановлення процентної ставки

Групи кредитів	Рівень резерву (ступінь ризику)
ь Стандартні кредити	2%
ь Кредити під контролем	5%
ь Субстандартні	20%
ь Сумнівні	50%
ь Безнадійні	100%

Табл. 9 Формування загального та спеціального резервів в комерційному банку.

Тип резерву	Потрібний розмір резерву	Порядок формування	Джерело формування
		Щоквартальні відрахування	Прибуток
ь Загальний кредит під кредитні збитки ь Спеціальний резерв під кредитні збитки	ь 2% від суми стандартних кредитів ь 5% - від суми підконтрольних кредитів; ь 20% від суми субстандартних; ь 50% від суми сумнівних кредитів; ь 100% - від суми безнадійних.	ь щоквартальні витрати та відрахування; балансова сума кредитного портфеля; ь решта за рахунок прибутку	Валові витрати в межах 40%