Розрахунок резервів банку для відшкодування можливих витрат по кредитним операціям

Розрахунок резервів банку для відшкодування можливих витрат по кредитним операціям.

Формування резервів для відшкодування можливих втрат за кредитною діяльністю є одним із визнаних та ефективних методів банківського управління кредитними ризиками.

Визначення оптимального розміру резервів значною мірою залежить від оцінки загального фінансового стану банку-пози-чальника. Помилка у цій оцінці може дорого коштувати банку-кредитору, навіть призвести до втрати ним власного капіталу.

На практиці оцінка фінансового стану банку-позичальника узагальнюється в єдиному синтетичному показнику -- кредитному рейтингу. Методів його оцінки багато -- система СЛМБЬ, дослідження ринку облігацій, коефіцієнтний аналіз, повні моделі банківської фірми тощо.

За рубежем кредитні рейтинги, як правило, встановлюють незалежні рейтингові агентства. Оскільки національних рейтингових агентств в Україні поки що немає, то цю роботу зазвичай виконують аналітичні підрозділи банків.

У статті розглядаються найпоширеніші в країнах СНД підходи до оцінки кредитного рейтингу, які базуються на коефіцієнтному аналізі. Пропонуються альтернативні методи оцінки кредитного рейтингу на основі повної моделі банку та визначення розміру резервів для відшкодування можливих втрат за допомогою як коефіцієнтного аналізу, так і повної моделі банку.

Розрахунок резервів для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями за допомогою коефіцієнтного аналізу

Розглянемо послідовність розв'язання проблеми оцінки фінансового стану банку за допомогою коефіцієнтного аналізу, зосередившись на тих аспектах аналізу, які не мають чіткого (тобто кількісного) економічного підґрунтя, що, в свою чергу, може призвести до формування банком резервів у обсягах, недостатніх для відшкодування втрат за кредитною діяльністю.

Кількість і набір фінансових коефіцієнтів

Головна проблема коефіцієнтного аналізу полягає у виборі найбільш важливих, найбільш інформативних фінансових коефіцієнтів. Зі зміною економічних умов змінюється і значущість фінансових коефіцієнтів, а отже, й "оптимальність" їх набору.

На практиці найчастіше застосовують парні коефіцієнти, які є співвідношенням двох різних статей балансу.

Певний фінансовий коефіцієнт відображає лише один напрямок діяльності банку. Так, співвідношення капіталу банку і загальних активів характеризує достатність капіталу; відношення загальних активів до загальних зобов'язань -- загальну ліквідність, співвідношення простроченої заборгованості та кредитного портфеля -- якість кредитного портфеля і т. д. Отож для повного аналізу фінансового стану банку необхідно мати велику кількість різноманітних коефіцієнтів.

Узагалі кількість коефіцієнтів, які можна використовувати для аналізу, залежить від рівня деталізації або, навпаки, від агрегатування балансу. Для балансу, що містить у собі 6 статей, теоретично можна скласти 10 парних коефіцієнтів; для балансу із 7 статей -- уже 15. Із посиленням деталізації балансу (збільшенням кількості статей у ньому) кількість можливих парних коефіцієнтів починає катастрофічно зростати. Зрозуміло, повний набір можливих парних коефіцієнтів є надмірним і опрацювати його аналітик практично не в змозі.

При агрегатуванні балансу, а отже, при зменшенні кількості використаних фінансових коефіцієнтів виникає інша проблема -- втрачається частина інформації, яка характеризує концентраційні ризики і диверсифікацію діяльності банку. Щоб уникнути цього, слід аналізувати максимально деталізований баланс. Для банків-аутсайдерів це баланс за рахунками IV порядку, для інсайдерів -- баланс за аналітичними рахунками. Якою ж буде кількість коефіцієнтів, що характеризують баланс, скажімо, за рахунками IV порядку? Величезною! Осягнути таку кількість показників, а тим більше -- стежити за їх динамікою -- складно. Не випадково учасники семінару Світового банку "Банківське управління ризиком", що відбувся цього року в Києві, дійшли висновку: незважаючи на те, що фінансові коефіцієнти є вкрай важливими, вони, власне, не слугують адекватним індикатором сукупності ризиків або профілю ризиків конкретного банку, стабільності його фінансового стану чи перспектив майбутнього розвитку.

Пошук синтетичного коефіцієнта, що характеризує фінансовий стан банку в цілому

Коефіцієнтний аналіз пов'язаний ще з однією проблемою. У процесі аналізу фінансового стану банку часто трапляється так, що одні коефіцієнти свідчать про його задовільний стан, а інші -- про негаразди. Як же оцінити фінансовий стан банку на основі суперечливої інформації, одержаної в результаті коефіцієнтного аналізу? Більшість банків країн СНД у такому разі застосовують метод синтетичного коефіцієнта 8С. Він є сумою фінансових коефіцієнтів К? (надійності, ліквідності, якості активів тощо), помножених на вагові коефіцієнти аі [1]:

8С = ? ( аі х Кі).(1)

Проте така модель прийнятна лише у разі незначних змін фінансових коефіцієнтів [2]. А у більшості банків країн СНД межі значень фінансових коефіцієнтів у часі дуже широкі.

Зазвичай вибір вагових коефіцієнтів проводиться шляхом опитування групи експертів. їх думки ґрунтуються на суб'єктивних оцінках, інтуїції, професійних знаннях і досвіді роботи.

Правда, існують і альтернативні підходи, коли вагові коефіцієнти добирають статистичними методами, наприклад, за допомогою лінійного дискримінантного аналізу. Цей метод дає змогу сформувати набір коефіцієнтів, за допомогою якого можна точніше класифікувати банки, але лише на дві групи -- потенційних банкрутів та успішно діючих фінансово-кредитних установ. Показовим прикладом такого підходу є 2-модель Е.Альтмана. Нині метод дискримінантного аналізу успішно використовується у в банках. Проте його застосування можливе лише за наявності достатньої бази емпіричних даних про діяльність банків.

Синтетичний коефіцієнт є інструментом для відносного ранжирування фінансового стану банків за принципом "кращий -- гірший". Він не може дати абсолютної оцінки фінансового стану банківської установи, оскільки фінансові коефіцієнти для аналізу добираються довільно, оцінка вагових коефіцієнтів є здебільшого суб'єктивною тощо.

Використання синтетичного коефіцієнта для визначення розміру відрахувань у резерв для відшкодування можливих втрат

Синтетичний коефіцієнт здебільшого розглядається як кредитний рейтинг. Одержаний таким способом кредитний рейтинг не дає змоги безпосередньо визначити обсяг відрахувань до резерву для відшкодування можливих збитків за кредитними операціями. З цією метою доводиться знову звернутися до застосовування експертного підходу.

Згідно з рекомендаціями Положення про порядок формування і використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями комерційних банків (зі змінами і доповненнями до нього), затвердженого постановою Правління НБУ №122 від 27.03.1998 р., до результатів аналізу фінансового стану банку-пози-чальника (у нашому випадку -- коефіцієнтного) слід додавати дані суб'єктивного характеру (щодо ефективності управління, ринкової позиції, професіоналізму керівництва) та оцінку якості погашення кредитної заборгованості банком за основним боргом і відсотків за нею.

Відповідно до фінансового стану банку-позичальника та якості погашення ним кредитної заборгованості кредити класифікують за ступенями ризику. Кожній групі присвоюється певний рівень резерву (див. таблицю 1).

Після класифікації кредитів визначають розмір відрахувань у резерв за формулою:

СР = Ехрокure х Н,(2)

де СР -- резерв для відшкодування можливих втрат за кредитами або рівень припустимих втрат;

Ехрокure -- обсяг наданих кредитів;

Н-- рівень резерву.

Отже, цей підхід до визначення відрахувань у резерв в основному спирається на експертні оцінки, які великою мірою залежать від суб'єктивного фактора, а отже, не можуть дати об'єктивної оцінки кредитним ризикам. Кредитний ризик, визначений таким способом, може бути як надмірно завищеним, так і надмірно заниженим.

Розрахунок резервів для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями за допомогою повної моделі банку

Альтернативним підходом до оцінки загального фінансового стану банку є застосування повної моделі його функціонування. Ця модель враховує всі операції, які банк проводить з активами, зобов'язаннями і капіталом [3, 4].

Повна модель банку

Основна ідея моделі базується на визнанні існування необхідної для успішної діяльності банку (за певної ринкової кон'юнктури) середньої структури активів і пасивів. Ця структура балансу відповідає сталій практиці здійснення операцій певним банком, його місцю на фінансових ринках. При цьому діяльність банку розглядається як чітко спрямована на підтримку необхідної структури активів і пасивів.

Необхідна структура балансу реалізується за рахунок планових грошових потоків, що породжуються укладеними угодами, та випадкових грошових потоків, які виникають під дією змін ринкових та правових умов. Отже, частина операцій такого банку є плановою, частина -- випадковою. До планових операцій належать погашення депозитів та цінних паперів, повернення наданих кредитів, сплата податків, надходження процентів тощо. До випадкових -- надходження і списання коштів із поточних рахунків клієнтів, надання кредитів, залучення депозитів тощо. Метод врахування планових платежів детально розроблено у праці Ф.Шпига, О.Деркача, Я.Смолія, В.Малюкова, М.Ліндера [5].

Ми ж зосередимося саме на врахуванні випадкових платежів, припускаючи, що планових узагалі немає.

При випадкових операціях дата валютування, обсяг угоди, термін угоди є випадковими величинами. У такому разі й залишки на балансових рахунках, на яких відбиваються ці операції, будуть випадковими. Вважатимемо, що поведінку залишків визначає закон нормального розподілу. Тоді випадкову поведінку залишків на окремих статтях балансу можна описати такими двома характеристиками: середнім значенням (математичним очікуванням) і стандартним відхиленням.

Ще одна важлива ідея пропонованого підходу базується на припущенні, що поведінка банку в майбутньому буде подібною до його поведінки у недалекому минулому. Інакше кажучи -- характер проведення операцій банком у майбутньому буде подібним до характеру проведення операцій у минулому. Як відомо, історія проведення операції фіксується у балансі. Досліджуючи її протягом обраного періоду, можна спрогнозувати фінансовий стан банку на найближчий період. На наш погляд, історії угод, що зберігаються у балансах, краще, ніж будь-які експертні оцінки, характеризують якість менеджменту в банку.

Відзначимо, що запропонована модель банку не має обмежень щодо рівня деталізації балансу. Зокрема, модель банку можна побудувати і на основі балансу за рахунками IV порядку, тобто -- балансу з максимально можливою для аутсайдерів деталізацією.

Наведемо конкретний приклад запропонованої у цій статті моделі банку.

Нехай баланс банку А налічує такі статті: коррахунок (Кр), позики (Пз), поточні рахунки (Пр), строкові депозити (СД) та капітал (К). Для того щоб спрогнозувати стан коррахунку виведемо з основного рівняння балансу залишки на коррахунку:

Кр = Пр + СД + К - Пз. (3)

Вважатимемо, що банкрутство банку А настає тоді, коли залишків на кореспондентському рахунку не вистачає для виконання його поточних зобов'язань. Адже втрата платоспроможності банку, його банкрутство починається саме з утрати ліквідності. При цьому припустимо, що банк А стає банкрутом внаслідок низки несприятливих подій: непередбаченого відпливу коштів із поточних рахунків, раптового надання позик тощо.

Модельне банкрутство банку А настає тоді, коли [6]:

Кр < 0.(4)

Внаслідок того, що всі залишки на статтях балансу підпорядковуються закону нормального розподілу, очікуваний (середній) залишок на коррахунку, який має банк А, дорівнюватиме:

Цкр = Цпр + Цсд + Цк -Цпз,

де ц -- середні залишки і-ї статті балансу (і=Пр, СД, К, Пз).

Припустимо, що банк А інколи проводить операції списання позик безпосередньо на поточні рахунки клієнтів, а клієнт не відразу списує позичкові кошти. Тоді кореляція залишків на позичкових і поточних рахунках буде додатною. Адже зі збільшенням залишків на позичкових рахунках залишки на поточних рахунках теж збільшуються. Те ж відбувається, якщо позика сплачується із поточного рахунку клієнта. Зі зменшенням залишків на поточних рахунках зменшуються і залишки на позичкових рахунках. Кореляція залишається додатною.

Нехай частина клієнтів банку А розміщує свої тимчасово вільні кошти на строкових депозитах у цьому ж банку. У такому разі зі зменшенням залишків на поточних рахунках залишки на депозитних рахунках збільшуються; кореляція залишків на поточних і депозитних рахунках є від'ємною. При поверненні депозитів залишки на депозитних рахунках зменшуються, а на поточних рахунках збільшуються. Якщо клієнт не одразу списує повернені з депозиту кошти, то кореляція залишається від'ємною.

Отже, у банку А кореляції притаманні лише для пар статей -- для залишків на поточних і позичкових рахунках та для залишків на поточних і депозитних рахунках.

Тоді стандартне відхилення залишку на коррахунку від середнього його значення у банку А можна записати у такій формі:

Пр+ о сд + о к + о'кПз2 X | Рпр,Пз І ХОпр х Опз " (6)

2 х 1 рПр,СД 1 ХОПр х ОСД (5)

де рПлПз , Рп^сд -- коефіцієнти кореляції залишків на поточних і позичкових рахунках та залишків на поточних і депозитних рахунках;

оі -- стандартні відхилення залишків і-ї статті балансу від своїх середніх значень (і=Пр, СД, К, Пз);

| | -- модуль числа.

Як випливає з формули (6), внутрі-банківський рух грошових коштів (між поточними, позичковими та депозитними рахунками) уповільнює мінливість залишків на коррахунку, адже гроші на певний час затримуються у банку.

Імовірність того, що банк утратить ліквідність та збанкрутує, тобто залишки на коррахунку стануть від'ємними (нерівність 4), визначимо за формулою:

Р { Кр < 0} = Ф ( -ЦКр),(7)

де Ф(г) -- інтегральна функція нормального розподілу [7].

Імовірність банкрутства Р { Кр < 0} або просто Р є кредитним рейтингом. Ця імовірність банкрутства (втрати ліквідності) банку, власне, є оцінкою фінансового стану банку в цілому. Вона, ясна річ, нормована і фактично є синтетичним коефіцієнтом, одержаним із повної моделі банку.

Наведемо конкретний приклад розрахунку кредитного рейтингу банку А.

Припустимо, що статистичний аналіз балансів банку А проведено за певний період Т (нехай він становить 20 робочих днів). Результати аналізу подано у таблиці 2.

При цьому середні (очікувані) залишки на коррахунку (Кр) обчислювалися за формулою (5):

Цкр = Цпр + Цсд + Цк -Цпз = = 150 + 350 + 220 - 600 = = 120 млн. грн.

Стандартне відхилення залишків на коррахунку (Кр) обчислювалося за формулою (6):

Окр = V О2Пр + о2сд + о2к + о2пз -

2 X | Рпр,Пз І ХОпр X Опз -

- 2 х | рПр,СД | ХОПр х ОСД =

= V 802 + 202 + 102 + 402 -

- 2 х | 0.2 | х 80 х 40 -

- 2 х | -0.3 | х 80 х 20 =

= 79.1 млн. грн.

Кредитний рейтинг (імовірність банкрутства) банку А обчислювався за формулою (7).

Таблиця 1. Класифікація позик за ступенями ризику та відсоток відрахування у резерв згідно з Положенням про порядок формування і використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями комерційних банків.

Таблиця 2. Результати статистичного аналізу історії балансів банку А за 20 робочих днів

Визначення розміру відрахувань до резерву за допомогою кредитного Р-рейтингу

Наявність кредитного рейтингу, що обчислюється за формулою (7) і який є імовірністю банкрутства банку, дає змогу скористатися сучасними технологіями визначення обсягу відрахувань до резерву на відшкодування можливих втрат за кредитними операціями:

СР = Ехрокure х Р х (1 - К),(8)

де СР -- резерв під можливі збитки за кредитами або рівень припустимих втрат, встановлений банком для себе на певний термін;

Ехрокure -- обсяг наданих міжбанківських кредитів;

Р -- імовірність банкрутства банку (кредитний рейтинг);

К -- частка відшкодування проблемних або списаних раніше кредитів внаслідок ліквідації, реструктуризації, продажу зобов'язань збанкрутілого банку.

Як випливає із формули (8), обсяги резервів під можливі кредитні збитки залежать не лише від кредитного рейтингу, а й від частки відшкодування списаних кредитів. Отже, ймовірні втрати за кредитними операціями можна відшкодовувати з двох джерел: із сформованого резерву та із частки капіталу збанкрутілого банку, яка залишається після задоволення усіх вимог кредиторів.

У формулі (8) є лише одне невідоме -- частка відшкодування К. Нині в Україні не існує аналітично-інформаційних служб, які б акумулювали та аналізували інформацію про частки відшкодування зобов'язань збанкрутілими банками. Це пов'язано з відсутністю ринку боргових зобов'язань, законодавчо закріплених процедур взаємозаліку вимог і зобов'язань банків-банкрутів, статистичних даних щодо часток відшкодування зобов'язань тощо. Тому будемо припускати, що частка відшкодування списаних кредитів дорівнює нулю (К=0), і що у разі банкрутства банку-позичальника кредити не повернуться зовсім.

Зауважимо, що вирішення проблеми збору, аналізу та офіційного оприлюднення інформації щодо часток відшкодувань боргів збанкрутілими банками зробило б частку відшкодування списаних кредитів К додатковим інструментом (поряд із кредитним рейтингом) для визначення розміру кредитних резервів (див. формулу 8). Зараз для банківської системи України гостро стоїть питання щодо формування необхідних резервів під кредитні ризики. Визначеність частки відшкодування К дала б змогу фінансово-кредитним установам формувати кредитні резерви у менших обсягах, що поліпшило б фінансовий стан усієї банківської системи.

Імовірність банкрутства банку (кредитний рейтинг) можна також використовувати для управління кредитним портфелем, встановлення лімітів і граничних строків кредитування, визначення ставок за міжбанківськими кредитами тощо [8].

На відміну від синтетичного коефіцієнта, кредитний рейтинг, обчислений за допомогою повної моделі банку, дає достовірнішу оцінку фінансового стану банку, оскільки він не залежить від суб'єктивних оцінок експертів, а також дає змогу визначити економічно обґрунтовані розміри резервів.

Література

1. Ширинська Є.Б. Рейтинг і лімітна політика банків // Вісник НБУ. -- 1996.-- №5.-- С.29--31.

2. Шматов О. Методика визначення рейтингу банків України //Вісник НБУ.-- 1997.-- № 5. -- С.39--41.

3. Кукушкина Е. Системний анализ основних моделей принятия решений в области управления финансами // Банковские технологии. Компьютери+Программи. -- 1997.-- № 2. -- С.70--73.

4. Дж. Ф. Синки, мл. Управление финансами в коммерческих банках. Пер. с англ. -- М.: Саіаїїаху, 1994. -- 820 с.

5. Шпиг Ф., Деркач А., Смолий Я., Малюков В., Линдер Н. Модель управления платежним календарем // Финансовие риски.-- 1997. -- № 2.-- С. 100--106.

6. Екушов А.И. Модели учета и анализа в коммерческом банке. -- Калинин-град, 1997. -- 208 с.

7. Корн Г., Корн Т. Справочник по математике. -- М.: Наука, 1977. -- 832 с.

8. Волошин І.В. Часова структура кредитних ризиків //Вісник НБУ. -- 1998.-- № 12. -- С.25--28.