Договірне регулювання вкладних операцій

Договірне регулювання вкладних операцій.

З входженням нашої країни у ринок створюються сприятливі умови для подальшого розвитку договірних відносин у банківській сфері, у тому числі й депозитних операцій, які полягають у залученні грошових коштів на вклади. За своєю економічною сутністю операції залучення коштів на депозитні рахунки у комерційних банках характеризують кредитні відносини між вкладниками та комерційними банками. У цьому разі комерційні банки є позичальниками, а не кредиторами.

Законом України "Про банки і банківську діяльність" (стаття 43) передбачено, що, залучаючи гроші на вклади, банки видають клієнтові вкладний документ. На виконання Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" були розроблені та затверджені постановою Правління НБУ № 216 від 07.07.1997 р. "Правила здійснення депозитних операцій для банківських депозитів" (надалі -- Правила). Постановою Правління НБУ від 30.06.1998 р. внесено зміни та затверджено їх нову редакцію. Правила визначають загальний порядок залучення комерційними банками грошових коштів юридичних та фізичних осіб на депозитні рахунки і випуску ощадних сертифікатів. Залучення депозитів юридичних і фізичних осіб банк оформляє (пункт 6 Правил) шляхом видачі ощадного сертифіката або відкриття строкового депозитного рахунку з укладенням договору банківського вкладу і видачею вкладного документа -- ощадної книжки.

Депозитний договір є угодою, що визначає права і обов'язки суб'єктів депозитних операцій (юридичних і фізичних осіб та банку) при розміщенні грошових коштів. Як зазначено у пункті 6 Правил, за договором банківського депозиту (вкладу) комерційний банк, який прийняв кошти від вкладника або кошти, що надійшли на його рахунок від іншої сторони, зобов'язується виплатити вкладнику суму депозиту (вкладу) та нараховані проценти на умовах та в порядку, передбачених договором.

Запропонована автором тема є актуальною для банківської системи і широкого загалу читачів, оскільки висвітлює порядок залучення і розміщення грошей на вигідних як для банків, так і для фізичних та юридичних осіб умовах.

Угода вважається укладеною з моменту, коли між її сторонами у потрібній формі досягнуто згоди з усіх істотних умов. Істотними є ті умови, які визнані такими законом або є необхідними для договорів даного виду, а також всі, щодо яких на підставі заяви однієї зі сторін повинно бути досягнуто згоди. За характером взаємних зобов'язань сторін депозитний договір є відплатним. Примітно, за своїми ознаками депозитний договір має багато спільного із договором позики. Основною відмінністю є те, що договір позики безвідплатний, за ним позичальник не сплачує кредит.

Чинне законодавство не встановлює вимог щодо умов депозитного договору, а тому при його укладенні треба керуватися загальними положеннями Цивільного кодексу України кредиторові відсотки за позику, що є обов'язковою й істотною умовою депозитної угоди.

Формою угоди вважається спосіб вираження волі осіб, які її укладають. Для договору банківського вкладу потрібна письмова форма. Як і всі інші угоди, депозитний договір повинні підписати повноважні особи сторін.

Конкретний зміст депозитного договору, тобто сукупність передбачених у ньому умов, завжди визначається угодою сторін, оскільки чинне законодавство не встановлює вимог до умов депозитного договору, а тому при його укладенні треба керуватися загальними положеннями Цивільного кодексу України. Зауважимо, що основні реквізити та умови депозитного договору для банківських вкладів сформульовані у затверджених НБУ "Правилах здійснення депозитних операцій для банківських депозитів". Пункт 12 зазначених Правил передбачає такі основні реквізити та умови депозитного договору: назва, адреса банку, що приймає вклад, та власника коштів; дві дати: одна -- внесення депозиту, друга -- вимоги вкладником своїх грошових коштів; сума депозиту; процентна ставка за користування вкладом; зобов'язання банку повернути внесену на депозит суму; підписи сторін.

Вивчення практики укладення та виконання депозитних договорів дає змогу побачити існуючі недоліки та проблеми. Зупинимося на окремих важливих положеннях, які, на наш погляд, власники коштів мусили б враховувати, укладаючи депозитний договір із комерційним банком.

Визначення його змісту багато в чому залежить від типових договорів -- уніфікованого засобу, завдяки якому договірні відносини однаково оформляються. До останніх звертаються, коли укладають депозитні договори. Для всіх вкладників встановлюються однакові умови договору, крім випадків, передбачених законодавчими актами. Це положення дістало адекватне відображення у затверджених НБУ Правилах, де зазначено (пункт 9), що комерційні банки зобов'язані оприлюднити умови укладення депозитного договору, відкриття депозитних рахунків та випуску ощадних (депозитних) сертифікатів шляхом розміщення такої інформації або в друкованих засобах масової інформації чи в загальнодоступному для клієнтів місці в установі банку, або обома способами одночасно. На жаль, у окремих випадках комерційні банки не дотримуються цієї вимоги і надають пільги певним категоріям вкладників. Вони пропонують свої типові форми депозитного договору, які зазвичай не дають змоги власникам коштів внести зміни та/або доповнення до тексту угоди. Практично комерційні банки займають таку позицію: погоджується власник коштів повністю із запропонованими банком умовами -- договір укладається, а не погоджується й пропонує свої зміни чи доповнення -- договір не укладається.

У депозитному договорі повинні бути проставлені дата його укладення та повні реквізити сторін. На нашу думку, самі вкладники мають стежити, щоб у ньому був проставлений номер кореспондентського рахунку комерційного банку в регіональному управлінні НБУ, що при потребі допоможе відшкодувати вклади у безспірному порядку, а також при вирішенні питання про повернення комерційним банком коштів вкладнику через суд прискорить виконання ухвали суду. Це пов'язано з тим, що насправді є два джерела задоволення позову -- каса комерційного банку та його кореспондентський рахунок у регіональному управлінні НБУ. Отримати кошти з каси "проблемного" банку практично неможливо. Тому залишається покладатися на кореспондентський рахунок у НБУ. Зауважимо, що вклади в іноземній валюті, розміщені в "проблемному" банку, стягти ще важче. Шукати коштів у валютній касі банку -- справа безнадійна. Ще безперспективніші намагання віднайти їх за кореспондентськими рахунками банку-боржника в іноземних банках. Залишається спробувати списати кошти з коррахунку в регіональному управлінні НБУ. Щоб це уможливити, доцільно у валютному депозитному договорі передбачити умови задоволення вимог в іноземній валюті шляхом їх перерахування у гривні за офіційним обмінним курсом НБУ на дату прийняття судом такого рішення. Вісник НБУ, вересень 1999р.

Згідно із діючим законодавством України (статті 23 і 24 Цивільного кодексу України) набувати цивільних прав і мати цивільні обов'язки від свого імені можуть лише суб'єкти господарювання зі статусом юридичної особи і відповідно цивільною правоздатністю.

Комерційні банки пропонують вкладникам типові форми депозитного договору, які, як правило, не дають власникам коштів права вносити зміни до його тексту до встановлених цілей їхньої діяльності. Однак це не означає, що депозитні угоди повинні укладатися безпосередньо цивільно правоздатними юридичними особами. Ці угоди дозволяється укладати від їх імені і в їхніх інтересах іншими особами в порядку, передбаченому діючим Цивільним кодексом України (статті 31, 62 і 386). Ними можуть бути як фізичні, так і юридичні особи або посадові особи їхніх відособлених підрозділів.

Комерційні банки вправі створювати філіали, відділення та інші відособлені підрозділи і затверджувати положення про них. Відособлені підрозділи є складовими структури їх засновників і тому не можуть мати рівного з ними статусу юридичної особи. Відособлений підрозділ банку -- юридичної особи, представлений його керівником чи іншою повноважною посадовою особою, може від її імені та в її інтересах укладати будь-які цивільні угоди на підставі довіреності, закону, адміністративного акта або договору доручення. В такому разі ця особа діє як представник або повірений. Довіреність на укладення депозитного договору видається лише керівникові відособленого підрозділу, який вправі передоручити вчинення цієї дії із дотриманням порядку, встановленого Цивільним кодексом України. Отже, якщо відповідними повноваженнями структурної одиниці (про що вказано в положенні або довіреності) передбачено укладення депозитних договорів, остання має право укладати їх від імені комерційного банку -- юридичної особи. Стороною за договором у таких випадках є комерційний банк -- юридична особа, а не його структурна одиниця. Зазначимо, якщо структурна одиниця банку одержала від нього належним чином оформлені повноваження на укладення депозитних договорів від імені комерційного банку, відсутність у тексті депозитного договору посилання на те, що цей договір укладений від імені банку за наданими повноваженнями, не може бути підставою для визнання договору недійсним. За цих обставин слід вважати, що його договір укладено від імені комерційного банку -- юридичної особи. Підписуючи депозитний договір, вкладник повинен слідкувати, щоб вступна частина, наприклад, формулювалася так: "Акціонерний комерційний банк "Дніпро", який діє на підставі Статуту, в особі керуючого (начальника) Київського відділення у м. Києві Петренка Петра Петровича, уповноваженого на це Положенням про відділення та довіреністю від 20 грудня 19_р., що посвідчена нотаріусом Київського нотаріального округу Сизоненко М.Д. за реєстраційним номером 30, які є невід'ємною частиною цього договору, з одного боку, ...".

Щоб захистити інтереси вкладників, НБУ визначає порядок видачі та видає комерційним банкам ліцензії на здійснення банківських операцій, зокрема, щодо залучення грошових коштів вкладників на депозитні рахунки. Комерційний банк -- юридична особа, маючи відповідну ліцензію НБУ, може надавати своїм філіям дозвіл на проведення депозитних операцій. Вони здійснюють зазначені операції згідно із Положенням про філію та лише за умови наявності і в межах дозволу, наданого банком -- юридичною особою. Такий дозвіл виписується на бланку комерційного банку та засвідчується печаткою, його підписує голова правління або заступник. Наголосимо, що в ліцензії НБУ та в дозволі комерційного банку -- юридичної особи окремо виділяється право на здійснення операцій щодо залучення депозитів від юридичних та фізичних осіб.

Умова про проценти є однією із суттєвих депозитного договору. За своїм економічним призначенням депозитний процент повинен стимулювати концентрацію вільних грошових коштів у кредитних установах. Комерційні банки самостійно встановлюють процентні ставки за своїми операціями. Тому, укладаючи депозитні договори, комерційний банк має право запропонувати вкладникові розмір депозитного процента, передбачивши узгоджений його розмір у тексті договору. Одразу зазначимо, що одностороння зміна умов депозитного договору не допускається навіть у випадках, коли в ньому це передбачено і записано, що у разі якщо одна зі сторін не виконає певної умови, то друга має право в односторонньому порядку внести зміни. Отже, якщо процентна ставка за депозитами встановлена договором, в односторонньому порядку банк не має права змінити цю умову договору навіть у разі зниження облікової ставки НБУ. Якщо за таких обставин банк хоче зменшити розмір процентної ставки (проти її підвищення вкладники ніколи не заперечують), то спочатку відповідно до чинного законодавства необхідно розірвати депозитний договір із даною процентною ставкою і укласти новий, із новою процентною ставкою. Зміну процентної ставки можна здійснити також шляхом внесення відповідних записів до депозитного договору. У такому разі раніше діючі правовідносини припиняються частково, замінюються не всі, а лише окремі права та обов'язки сторін. Зміна умов депозитного договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не передбачено законодавчими актами або договором. Угода про зміну умов договору укладається у тій самій формі, що й договір. Якщо ця пропозиція належить банку, то він зобов'язаний сповістити іншу сторону письмово. У затверджених НБУ Правилах зазначається (пункт 12), що комерційний банк "може залишити за собою право змінювати процентну ставку відповідно до зміни облікової ставки НБУ з відповідним повідомленням про це вкладника. У разі незгоди вкладника договір може бути змінений або розірваний згідно з чинним законодавством України".

Однак відповідно до статті 162 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускається. Тому доцільне, на нашу думку, внесення до депозитного договору умови, при настанні якої передбачено згоду вкладника на зміну умов або припинення дії договору. Така згода може бути дана наперед, "авансом", вона підтверджується підписами сторін. Зауважимо, що цей порядок застосовують деякі банки. Так, установи Правексбанку в договорі про депозитний вклад передбачають умову, згідно з якою банк має право переглядати відсоткову ставку. При цьому використовується така процедура. За 10 календарних днів до зміни процентної ставки банк попереджає письмово про це вкладника рекомендованим листом. Вкладник, одержавши таку пропозицію, має відповісти на неї у встановлений в угоді строк. Якщо у визначений строк він не з'явився у банку або письмово відмовився від пропозиції стосовно зміни процентної ставки, то депозитний договір вважається розірваним. Інакше кажучи, слід зустрітися із вкладником та спробувати домовитися із ним про зміну умов або укласти новий договір. У будь-якому випадку здається логічним, щоб конкретний механізм зміни процентної ставки обов'язково був обумовлений у тексті документа.

Щоб захистити інтереси вкладників, НБУ визначає порядок видачі та видає комерційним банкам ліцензії на здійснення банківських операцій, зокрема, щодо залучення грошових коштів вкладників на депозитні рахунки

Укладаючи депозитний договір із комерційним банком, вкладник повинен завчасно потурбуватися, щоб до нього увійшли положення, що регулюють відповідальність комерційного банку за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань щодо повернення депозиту та виплати відсотків. Як правило, комерційні банки у пропонованих вкладникам депозитних договорах не беруть на себе відповідальності за затримку виконання грошових зобов'язань. Буває, строк договору минув, а банк не повертає вкладнику суму депозиту та проценти або виплачує лише проценти. Навіть за умови повернення вкладу за час прострочення ні проценти, ні пеня не нараховуються банком та не виплачуються вкладнику. Це стосується не лише строкових вкладів, і ощадних сертифікатів у тому числі, а й вкладів до запитання. У затверджених НБУ Правилах здійснення депозитних операцій для банківських депозитів підкреслюється, що при достроковому пред'явленні ощадного сертифіката до сплати банк сплачує власнику дохід за зниженою процентною ставкою, що визначається при видачі сертифіката. Але в них не йдеться про необхідність внесення до депозитного договору положень про відповідальність банків за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань, зокрема, у випадку прострочення терміну їх виконання. Тому цілком логічною є пропозиція вводити у депозитні договори положення про розмір, порядок нарахування та сплати комерційними банками пені за невиконання або неналежне виконання грошових зобов'язань. Примітно, коли комерційні банки виступають як кредитори при видачі кредитів, то в договорах обов'язково визначається відповідальність позичальників у кредитних правовідносинах.

Укладаючи депозитний договір із комерційним банком, вкладник повинен завчасно потурбуватися, щоб до нього ввійшли положення, які регулюють відповідальність комерційного банку за неналежне виконання зобов'язань

Пеня, як і штраф, є лише різновидами неустойки як засобу забезпечення виконання зобов'язань. По суті неустойка є грошовим зобов'язанням боржника перед кредитором за невиконання або неналежне виконання як договірних, так і позадоговірних зобов'язань. Тому необхідною умовою для стягнення неустойки є наявність цивільно-правового зобов'язання. Наявність договору є обов'язковою умовою в тих випадках, коли вимога про стягнення ґрунтується лише на цьому документі. Отже, за невиконання або неналежне виконання комерційним банком своїх зобов'язань щодо повернення депозиту і виплати процентів вкладник вправі стягнути з нього неустойку (штраф, пеню), передбачивши її розмір, порядок, спосіб та умови стягнення в депозитному договорі. Недодержання письмової форми спричиняється до недійсності угоди про неустойку (штраф, пеню).

Викладаючи власну думку щодо актуальних для банків та їхніх клієнтів питань, автор прагне до подальшого розвитку та вдосконалення договірних засад при здійсненні комерційними банками депозитних операцій.