Становлення та розвиток банківського права в Україні.

8

Становлення та розвиток банківського права в Україні.

Нині, коли в Україні відбуваються радикальні економічні перетворення, інтенсивно розвивається і нормотворча діяльність у галузі банківських відносин, формуються важливі положення банківського законодавства, потребує вдосконалення теоретична база банківського права.

Що ж таке юридична сутність поняття "банківське право"? Насамперед зауважу, що право регулює складну систему взаємопов'язаних суспільних відносин. Цим обумовлений системний характер самого права. Водночас суспільні відносини постійно вдосконалюються, отже виникають нові норми та системи їх взаємозв'язку. Як відомо, система права -- це розподіл сукупності правових норм на галузі права та його інститути залежно від предмета та методу регулювання. В свою чергу, галузь права -- це сукупність відокремлених юридичних норм, які певними прийомами та методами регулюють якісно специфічний вид суспільних відносин.

Багато системо утворюючих факторів свідчать про наявність у системі права України комплексних утворень та появу нових галузей права.

У правовій системі поряд із основними підрозділами, що відрізняються один від одного за юридичними режимами, яким притаманні особливі методи та механізми регулювання, існують утворення комплексного характеру, такі як банківське право, морське право тощо. На комплексний характер цих утворень вказує те, що норми, які до них входять, не пов'язані єдиним методом чи механізмом регулювання. Вони залишаються на первинних засадах у головній структурі, в основних галузях, і на них поширюються загальні положення відповідних галузей права [1].

Отже, можна зробити висновок про існування багатьох системо утворюючих факторів, які свідчать про наявність у системі права України комплексних утворень та появу нових галузей права. Проте численні зв'язки, що склалися у системі права, заважають оперативно її перебудовувати; навіть за радикальних змін у ній залишаються релікти старого правового стану.

Навколо таких нових галузей права, як космічне, екологічне тощо точаться гострі суперечки. Питання про статус банківського права також дискутується в юридичній літературі. Приміром, наука традиційно розглядає його як частину цивільного права. Зокрема, так вважає

О.С. Йоффе. Серед цивільних зобов'язань він виділяє групу зобов'язань із кредитування та розрахунків [2]. І.С.Гуревич розглядав банківське право як підгалузь фінансового, тобто як сукупність споріднених інститутів даної галузі, які регулюють суспільні відносини, що виникають у процесі здійснення банківських операцій, спрямованих на забезпечення господарської діяльності організацій та обслуговування громадян [3]. Ряд авторів вважає банківське право складовою частиною господарського. Наприклад, Л.М. Коган називає відносини, в яких беруть участь банки, господарсько-правовими [4]. І.А. Танчук розглядає кредитні правовідносини як частину господарського права, відносить кредитні зобов'язання до групи господарських зобов'язань щодо передачі майна у володіння, користування, розпорядження на умовах повернення рівноцінного майна [5]. М.М. Агарков з цього приводу писав, що в складі господарського права прийнято виділяти цивільне і торгове. Банківське право становить спеціальний відділ торгового права, присвячений банкам [6]. Така точка зору стосовно банківського права характерна для 1920--70 років.

У 1990-х роках статус банківського права змінюється. Зокрема, Г.А. Ухтуєв вважає його комплексним інститутом, де домінують норми цивільного й торгового права, які регулюють організацію банківської діяльності, майнові відносини між банком та клієнтом [7]. На думку Л.Г. Єфимово'ї, банківська діяльність регулюється нормами різних галузей права, а саме: цивільного, фінансового та адміністративного [8]. Г.А. Тосунян стверджує, що це -- галузь законодавства, яка поступово переростає у галузь права [9]. П.М.Бірюков та М.В. Карасьова вважають, що йдеться про сукупність правових інститутів та норм, які регламентують певні своєрідні відносини. З огляду на організаційну структуру банківське право є досить складним юридичним утворенням -- сукупністю різних елементів правових інститутів та норм. Автори наголошують на тому, що банківське право має комплексний характер [10]. У юридичному словнику-довіднику за редакцією Ю.С. Шемшученка подається таке тлумачення поняття банківського права: "сукупність правових норм, які регулюють діяльність банків, їхні взаємовідносини з клієнтами (організаціями і громадянами), яких обслуговує банк". При цьому зазначено, що банківське право -- комплексний правовий інститут [11].

Французькі юристи (наприклад, Ж.Стуфле [12]) розглядають банківське право як самостійну галузь, спираючись на те, що лише йому притаманний специфічний предмет правового регулювання. Американські юристи (наприклад, А.Поллард [13]) схиляються до думки, що це -- багатогранне поняття. Воно охоплює не лише загальні принципи організації і діяльності банків, а й сукупність норм, які регулюють порядок надання фінансових і пов'язаних із ними послуг.

Отже, в Україні в умовах радикальних змін у грошово-кредитних відносинах формується нова галузь -- банківське право.

Як відомо, поділ права на галузі визначається двома основними критеріями: предметом і методом правового регулювання.

Предмет правового регулювання -- суспільні відносини, які створюють у силу їх специфіки особливі системи зв'язку між юридичними нормами. Фактично це -- основа групування правових норм у певну галузь права. Для визначення власне предмета регулювання та меж банківського права існують певні критерії, які регулюють:

¦ суспільні відносини, що виникають у процесі організації банківської системи;

¦ суспільні відносини, що виникають у процесі здійснення банківських операцій, спрямованих на забезпечення господарювання підприємств, організацій та установ;

¦ відносини між банківськими установами і фізичними особами.

Метод правового регулювання -- це сукупність способів та прийомів впливу права на суспільні відносини. Вирізняють два методи правового регулювання:

¦ диспозитивний (учасники регульованих правом суспільних відносин самі визначають свої стосунки у межах закону). Цей метод найчастіше застосовується у сфері дії приватного права);

¦ імперативний (владними правовими наказами встановлюються основи і порядок виникнення конкретних прав та обов'язків у суб'єктів правовідносин. Як правило, є атрибутом публічного права. Поділ на право публічне та приватне запропонували ще в Стародавньому Римі, де, до речі, вказали на умовність цього розмежування -- більшість "публічних" правових рішень неминуче впливає на особисті інтереси, а останні так чи інакше пов'язані із суспільно-соціальними відносинами [14].

Система банківського права -- віддзеркалення банківської системи держави.

Оскільки банківське право є комплексною галуззю, то й метод правового регулювання можна назвати комплексним. Банківські правовідносини мають багато граней та аспектів і підпадають під правове регулювання обома методами.

Диспозитивне регулювання банківської діяльності знайшло відображення у статті 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність", де зазначено, що банки "є економічно самостійними і повністю незалежними від виконавчих та розпорядчих органів державної влади в рішеннях, пов'язаних з їх оперативною діяльністю, а також щодо вимог і вказівок, які не відповідають чинному законодавству".

Свої функції комерційні банки реалізують, виконуючи певний перелік операцій, передбачених статтею 3 Закону України "Про банки і банківську діяльність". Вони самостійно визначають їх обсяг та вільні у виборі відповідного рішення, у чому й виявляється застосування диспозитивного методу регулювання банківської діяльності.

Водночас відповідно до статті 17 названого Закону і Положення Національного банку "Про порядок видачі банкам ліцензії на здійснення банківських операцій" комерційні банки для здійснення операцій повинні отримати в НБУ ліцензію, тобто виникають відносини "влади підпорядкованості", а отже, вони підпадають під правове регулювання імперативним методом.

Це пояснюється нерівноправністю учасників (Національного банку та комерційних банків) -- і за змістом відносин, і за правовим статусом, і за правочинністю та обов'язками сторін.

Імперативне регулювання банківської діяльності зумовлюється необхідністю проведення державної грошово-кредитної політики, основні засади якої відповідно до статті 100 Конституції України розробляє (та здійснює контроль за її проведенням) Рада Національного банку України. У процесі імперативного регулювання банківської діяльності в Україні беруть участь:

¦ Президент України;

¦ Верховна Рада;

¦ Кабінет Міністрів;

¦ Національний банк.

Відтак, на думку автора, метод правового регулювання банківського права можна вважати комплексним, або змішаним.

Таким чином, якщо предмет правового регулювання дає змогу виявити ту сферу суспільних відносин, на яку впливає банківське право, то метод правового регулювання є засобом цього впливу, що також характеризує банківське право як галузь права.

У наш час "виникають нові галузі права -- космічне, екологічне, інформаційне (комп'ютерне) та деякі інші (зокрема банківське право -- Є.К.), які відокремлюються поки що за своїм предметом, а метод регулювання для цих відносин може ще розроблятися, може бути змішаним або взагалі не мати чіткого змісту" [15].

Теоретично структура банківського права складається з його внутрішньої будови. Правові норми, які регулюють банківську діяльність, групуються всередині банківського права у певні правові інститути. Інститут банківського права -- це зведення норм права, що регулює конкретний вид однорідних суспільних відносин. Вони об'єктивно існують. Порядок їх розміщення та вивчення всередині галузі права об'єктивно обумовлений самою системою суспільних відносин у сфері банківської діяльності. Як і інші галузі права України, банківське поділяється на загальну й особливу частини.

Загальну частину банківського права становлять норми, які регулюють загальні принципи банківської системи, правове положення Національного банку та комерційних банків України, порядок створення та припинення діяльності комерційних банків. Особлива частина банківського права містить розташовані в певному порядку та логічній послідовності його інститути, зв'язок між якими обумовлений об'єктивно.

До інститутів банківського права належать, наприклад, правові норми, які регулюють готівкові розрахунки, кредитні і валютні відносини тощо. Таким чином, у системі банківського права відобразилася існуюча банківська система держави.

Банківське право -- зміст банківського законодавства, а останнє є формою вираження банківського права. Нині досить широко застосовується таке поняття, як "банківське законодавство" (наприклад, Положення НБУ від 04.02.1998 року "Про застосування Національним банком України заходів впливу до комерційних банків за порушення банківського законодавства"). Отож є сенс з'ясувати суть поняття "банківське законодавство", визначити його місце у системі вітчизняного права.

Система банківського законодавства -- це сукупність законів та підзаконних нормативних актів, тобто сукупність джерел права. Систематизоване законодавство значною мірою убезпечує від неправильного або свавільного застосування правових норм і становить передумову їх дотримання усіма суб'єктами відносин.

Можна тлумачити поняття "банківське законодавство" як сукупність законів та підзаконних нормативних актів, що забезпечують правове регулювання банківських відносин. Воно містить основоположні правові норми, базові положення з основних питань банківської діяльності.

У структурі банківського законодавства закладено внутрішню форму організації системи нормативних актів. Залежно від їх юридичної сили останні перебувають на різних структурних рівнях. Основою банківського законодавства є Конституція України. Найважливішими нормативними актами є закони, тобто нормативно-правові акти, які приймаються вищим представницьким органом держави та мають вищу юридичну силу.

Єдиного джерела в галузі банківського права поки що немає. Хоча подальший розвиток ринкових відносин в Україні, очевидно, приведе до створення банківського кодексу, який визначить правове положення суб'єктів банківської системи держави, порядок діяльності комерційних банків, регулюватиме розрахункові та кредитні відносини тощо.

Сьогодні банківська діяльність регулюється законами "Про Національний банк України", "Про банки і банківську діяльність", "Про господарські товариства", "Про підприємства в Україні", "Про підприємництво", "Про цінні папери і фондову біржу"; декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" та іншими законодавчими актами України.

Як уже зазначалося, закони мають вищу юридичну силу порівняно з рештою актів держави. Вища юридична сила законів виражається в тому, що окремі нормативні акти видаються на їх основі і повинні їм відповідати.

Значне місце серед підзаконних актів як джерел банківського права посідають укази Президента, які містять норми банківського права, спрямовані на регулювання банківських відносин. До таких, зокрема, належить Указ Президента України № 436 від 12.06.1995 року "Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки".

Норми банківського права містяться також у постановах та інших актах, прийнятих Кабінетом Міністрів, Національним банком України, статутах і нормативних актах комерційних банків.

Таким чином, система банківського законодавства формується об'єктивно -- в міру появи і відбору нормативних актів -- та шляхом суб'єктивного об'єднання їх за певними ознаками у відповідні групи, класи. Основний юридичний спосіб систематизації банківського законодавства -- кодифікація (розробка та прийняття банківського кодексу України).

Банківське законодавство посідає специфічне місце у системі законодавства України

Банківське законодавство України -- об'єктивне явище; воно займає притаманне тільки йому специфічне місце в системі вітчизняного законодавства і становить систему нормативних актів, які містять банківські правові норми.

Отже, система банківського права має певну внутрішню будову, специфічне розміщення інститутів, тоді як система банківського законодавства відноситься до зовнішніх форм вираження банківського права, побудованих на принципах найбільшої ефективності впливу норм права на відносини, які регулюються згідно з існуючими потребами правоза-стосовної практики. Переважна частина банківського законодавства спрямована на регулювання діяльності комерційних банків, їх відносин між собою, з клієнтами, іншими суб'єктами правовідносин.

Система банківського права досить суттєво впливає на банківську юридичну науку та освіту. На нашу думку, така галузь, як банківське право повинна мати "власну" галузь юридичної науки, яка б досліджувала її. Крім того, кожній галузі права відповідає однойменна навчальна дисципліна. Сьогодні банківське право викладають у ряді економічних вузів України.

Внутрішня система банківської юридичної науки та навчальної дисципліни має будуватися з урахуванням внутрішньої системи банківського права. На жаль, сьогодні повної відповідності між ними немає. Наприклад, у навчальній дисципліні "Банківське право" подається матеріал не лише про структурні підрозділи галузі, а й про історію її розвитку. Крім того, вчені та викладачі досліджують і пов'язані з даною галуззю деякі інші норми, тобто фактично вивчають однойменну галузь законодавства. Таким чином, системи банківського права, законодавства, юридичної науки та навчальної дисципліни мають між собою багато спільного, причому система банківського права та законодавства дуже впливає на систему юридичної науки і навчальної дисципліни.

Наведена в даній статті точка зору, на наш погляд, найточніше відображає юридичну сутність банківського права та законодавства. Правильне розв'язання цього питання становить не лише великий теоретичний інтерес -- воно має практичне значення, оскільки правильне поєднання у законодавстві та юридичній практиці способів та прийомів регулювання, притаманних банківському праву, стосовно суспільних відносин, врегульованих його нормами, сприяє створенню умов для вирішення ряду гострих проблем, які мають місце у сфері банківської діяльності.

Література.

1. Алексеев С.С. Общая теория права.

-- М.: Юридическая литература, 1984.

-- Т. 1. -- С. 254.

2. Йоффе О.С. Обязательственное право. -- М.: Юридическая литература, 1975.

3. ГуревичИ.С. Очерки советскогобан-ковского права. -- Л., 1952.

4. Коган Л.М. Правоотношения между госбанком и обьединениями. // Советское государство и право. -- 1974. -- № 1.

5. Танчук И.А., Ефимочкин В.П., Або-ва Т.Е. Хозяйственние обязательства. -- М.: Юридическая литература, 1970.

6. Агарков М.М. Основи банковского права. -- М., 1929. -- С. 10.

7. Ухтуев Г.А. Банковское право. -- М., 1990.

8. Ефимова Л.Г. Банковское право. -- М., 1994.

9. Тосунян Г.А. Банковское дело и банковское законодательство в России. -- М.: ЛТД, 1995.

10. Бирюков П.Н., Карасева М.В. Основи банковского права Российской Феде-рации. -- Воронеж: Истоки, 1996.

11. Юридичний словник-довідник. -- К.: Феміна, 1996. -- С.43.

12. Гавальда К., Стуфле Ж. Банковское право. -- М.: Финстатинформ, 1996.

13. Поллард А., ПассейнЖ. Банковское право США. -- М.: "Прогресс", "Универс", 1992.

14. А.Б.Венгеров. Теория государства и права. --М.: Новий юрист, 1998.

15. А.Б.Венгеров. Теория государства и права. -- М.: Новий юрист, 1998. -- С. 454.