Списання коштів з боргу Держави

1

Списання коштів з боргу держави.

Згідно з Постановою Кабінету Міністрів і Національного банку України від 14.01.1997 р. № 13 "Про впровадження казначейської системи виконання державного бюджету" для забезпечення ефективного використання бюджетних коштів із 1 лютого 1997 року запроваджено поетапне касове виконання державного бюджету за видатками через територіальні органи Державного казначейства України.

Порядок касового виконання державного бюджету за видатками органами Державного казначейства регламентується, зокрема, Тимчасовою інструкцією про порядок касового виконання державного бюджету за видатками та Положенням про єдиний казначейський рахунок, затвердженими наказом Головного управління Державного казначейства України від 21.03.1997 р. № 28 (зареєстровані в Міністерстві юстиції України 21.03.1997 р. за № 102/1906).

Правові та організаційні правовідносини між органами Державного казначейства України і розпорядниками коштів -- міністерствами, відомствами, підприємствами, установами та організаціями, які використовують у своїй діяльності бюджетні кошти, -- визначаються Інструкцією про відкриття реєстраційних рахунків органами Державного казначейства України, затвердженою наказом Головного управління Державного казначейства від 09.04.1997 р. № 32 та зареєстрованою в Міністерстві юстиції 12.05.1997 р. за № 172/1976.

Казначейською системою виконання державного бюджету передбачається акумулювання всіх бюджетних коштів на рахунках, що відкриваються в установах банків на ім'я органів Державного казначейства. Зазначені рахунки діють у єдиному режимі, створюючи таким чином загальнодержавну систему єдиного казначейського рахунку. На цьому рахунку знаходяться знеособлені кошти усіх установ та організацій, які переведено на казначейське виконання державного бюджету за видатками. Бюджетні ж рахунки розпорядників коштів в установах банків закриваються.

Згідно із зазначеними вище нормативними актами безпосередньо з реєстраційних рахунків не передбачається перерахування коштів суб'єктам господарської діяльності, підприємствам, організаціям та установам, які виконали роботи та надали послуги розпорядникам бюджетних коштів. Кошти перераховуються з єдиного казначейського рахунку, відкритого в установах банків на ім'я органів Державного казначейства.

У випадках, передбачених чинним законодавством України, бюджетні установи та організації можуть здійснювати господарську діяльність та мають право самостійно розпоряджатися доходами від такої діяльності і майном, придбаним за рахунок цих доходів. Такі кошти є позабюджетними і підлягають використанню за цільовим призначенням згідно з єдиним кошторисом доходів та видатків бюджетної установи. З метою запровадження ефективного контролю за витрачанням позабюджетних коштів установ та організацій, які утримуються за рахунок державного бюджету, та реалізації Указу Президента України від 15.02.1999 р. № 173 "Про внесення змін до Указу Президента України від 27 квітня 1995 року № 335" і Постанови Кабінету Міністрів від 17.02.1999 р. № 180 "Про деякі питання діяльності Державного казначейства України" позабюджетні кошти, тобто всі кошти, які бюджетні установи та організації отримують понад асигнування, виділені їм із державного бюджету, поетапно переводяться на казначейське обслуговування. Для їх обліку органи Державного казначейства відкривають спеціальні реєстраційні рахунки. Порядок обслуговування цих коштів затверджено наказом Головного управління Державного казначейства України від 25.03.1999 р. № 27 (зареєстровано у Міністерстві юстиції України 01.04.1999 р. за № 202/3495).

Із запровадженням казначейської форми виконання державного бюджету, яка передбачає відсутність у розпорядників коштів--юридичних осіб рахунків в установах банків та проведення платежів органами Державного казначейства (котрі за своїм статусом не є банківськими установами), виникла проблема щодо виконання розрахункових документів на безспірне списання коштів із установ та організацій, оплата видатків яких здійснюється з єдиного казначейського рахунку. Так, статтею 411 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що юридичні особи при зверненні стягнення на належні їм грошові суми, що знаходяться у кредитних установах, подають виконавчі документи безпосередньо до кредитних установ згідно з правилами, встановленими законодавством України.

Щодо рішень арбітражного суду, то обов'язковість їх виконання передбачено статтею 115 Арбітражного процесуального кодексу України. Ці рішення набувають чинності одразу ж після їх прийняття і підлягають обов'язковому виконанню підприємствами, організаціями та посадовими особами. Жодних винятків щодо організацій, які утримуються за рахунок державного бюджету, зазначений кодекс не містить.

Частиною другою статті 116 Арбітражного процесуального кодексу передбачено, що накази арбітражного суду щодо стягнення коштів виконуються у встановленому порядку через установи банків. Крім того, у статті 84 згаданого вище документа зазначено, що при задоволенні позову в резолютивній частині рішення арбітражного суду вказується, зокрема, найменування рахунку, з якого підлягають стягненню грошові суми.

Отже, рішення арбітражного суду про безспірне стягнення коштів можуть бути виконані через установи банків -- за умови, що в цьому рішенні зазначено банківський рахунок розпорядника коштів.

За відсутності у розпорядника коштів рахунку в установі банку виконання вимог Арбітражного процесуального кодексу України, на наш погляд, є досить проблематичною справою.

Слід, однак, зауважити такий аспект порушеного питання. Згідно із Законом України "Про власність" (стаття 39, частина 3) державна установа (організація) відповідає за своїми зобов'язаннями коштами, які має у розпорядженні; якщо ж їх бракує, відповідальність за зобов'язаннями цієї

Рішення арбітражного суду щодо безспірного стягнення коштів можуть бути виконані через установу банку за умови наявності в ній рахунку розпорядника коштів. За відсутності такого рахунку виконання вимог Арбітражного процесуального кодексу України є досить проблематичною справою державної установи (організації) несе власник. Із зазначеної статті випливає, що за відсутності у розпорядника коштів рахунку в установі банку або недостатності коштів на його реєстраційному рахунку існують правові підстави для безспірного списання коштів з єдиного казначейського рахунку, відкритого в установі банку на ім'я Державного казначейства, -- адже власником таких підприємств (організацій) є держава.

Однак при цьому не враховується суттєва обставина: бюджетні кошти, за рахунок яких здійснюється фінансування підприємств, установ та організацій, можна витрачати лише на цілі і в межах, затверджених Законом "Про Державний бюджет України", та згідно з єдиним кошторисом доходів і видатків бюджетної установи чи організації. До держбюджету не входять видатки, не передбачені законами України, а отже, й кошторисами бюджетних організацій. Безспірне списання з єдиного казначейського рахунку державного бюджету України зазначених вище боргів може призвести до незапланованих бюджетних видатків, хоча чинне законодавство України не зобов'язує банківські установи, які обслуговують органи Державного казначейства, здійснювати контроль за дотриманням розпорядниками коштів лімітів їх фінансування або погоджувати безспірне списання з органами Державного казначейства.

З урахуванням наведених тут фактів статтею 41 Закону України "Про Державний бюджет України на 1999 рік" встановлено, що безспірне списання коштів із реєстраційних рахунків установ та організацій, оплата видатків яких здійснюється з єдиного казначейського рахунку, проводиться виключно органами Державного казначейства України.

На виконання цієї статті Головне управління Державного казначейства наказом від 22.03.1999 р. № 25 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 15.04.1999 р. за № 233/3526) запровадило Порядок безспірного списання коштів із реєстраційних рахунків установ та організацій, оплата видатків яких здійснюється з єдиного казначейського рахунку (надалі -- Порядок). Згідно із цим Порядком перерахування коштів із єдиного казначейського рахунку здійснюється органами Державного казначейства на підставі платіжних доручень відповідно до вимог Інструкції № 7 про безготівкові розрахунки в господарському обороті України, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 02.08.1996 р. № 204, -- тобто за своєю суттю не є безспірним списанням. Відповідно до зазначеної інструкції безспірне списання (стягнення) коштів здійснюється на підставі платіжної вимоги або інкасового доручення (розпорядження).

Аналізуючи положення зазначеного Порядку, доходимо висновку, що при безспірному списанні коштів із рахунків установ та організацій, оплата видатків яких здійснюється з єдиного казначейського рахунку, зарахування коштів стягувачу можливе лише після процедури подвійного їх перерахування. По-перше, у безспірному порядку з реєстраційного рахунку органами Державного казначейства відповідно до платіжної вимоги, інкасового доручення (розпорядження), які надаються безпосередньо стягувачем; по-друге, з єдиного казначейського рахунку установою банку відповідно до платіжного доручення, яке надається безпосередньо органами казначейства. Тобто поєднуються процедури безспірного списання (в першому випадку перерахування коштів) та перерахування коштів за дорученням власника рахунку, що по суті не є безспірним списанням.

Вважаємо за необхідне також звернути увагу на таке.

З одного боку, існують правові підстави для безспірного списання коштів із єдиного казначейського рахунку, з другого -- бюджетні кошти можна витрачати лише на цілі і в межах, затверджених Законом "Про Державний бюджет України"

Згідно з пунктом 1.4 Порядку безспірне списання (стягнення) коштів здійснюється у випадках, установлених законами України, а також за рішеннями суду, арбітражного суду та за виконавчими написами нотаріусів. Водночас у пункті 3.1 Порядку зазначено, що безспірне стягнення коштів проводиться за виконавчими листами, виконавчими написами нотаріусів, наказами арбітражного суду, а з пункту 3.2 випливає, що за іншими виконавчими документами, передбаченими статтею 348 Цивільного процесуального кодексу України, стягнення коштів здійснюється у порядку, визначеному статтею 350 цього ж кодексу. Тобто, на нашу думку, існує певна неузгодженість між нормами Порядку та вимогами статті 411 Цивільного процесуального кодексу України, оскільки виконавчі документи на списання коштів з юридичних осіб-боржників направляються державним виконавцям лише у випадках відсутності у таких боржників рахунків у банківських установах або коштів на рахунках. Потребує також уточнення встановлена Порядком процедура списання коштів із рахунку боржника на підставі статті 8 Арбітражного процесуального кодексу України, оскільки зазначена стаття дає стягувачу право після отримання відповіді про визнання претензії пред'явити до банку розпорядження про списання у безспірному порядку визнаної боржником суми. Водночас виникає запитання: положенням якого із пунктів Порядку -- 1.4 чи 3.2 -- відповідає пункт 3.5 Порядку щодо без-спірного стягнення згідно зі статтею 8 Арбітражного процесуального кодексу України? Порядком передбачено прийняття документів на безспірне стягнення та безакцептне списання незалежно від наявності коштів на цих рахунках, тим самим підтверджується можливість уведення до реєстраційних рахунків картотеки несплачених платежів. У зв'язку із цим знову постає проблема щодо процедури виконання вимог частини 3 статті 39 Закону України "Про власність" та виникає запитання: як здійснювати безспірне списання (стягнення) -- у межах передбачених у затвердженому кошторисі доходів і видатків бюджетної установи асигнувань чи ні? Якщо сума безспірного списання (стягнення) виходить за межі асигнувань, то хто і як відшукуватиме кошти, яких не вистачає для перерахування стягувачу всієї суми?

Про відсутність чіткого врегулювання у чинному законодавстві порушених питань свідчить також направлене Вищим арбітражним судом України до Конституційного суду України подання про надання офіційного тлумачення пункту 3 статті 39 Закону України "Про власність" щодо того, який орган (або органи) є суб'єктом відповідальності за зобов'язаннями державної установи (організації), що перебуває на державному бюджеті, в разі недостатності коштів, що є в її розпорядженні, або в разі відсутності у такої установи (організації) рахунку в установі банку.

Якщо бюджетна установа або організація має картотеку несплачених розрахункових документів, то відповідно до Порядку при закритті її рахунку в банку та відкритті реєстраційного рахунку в органі Державного казначейства цю картотеку установа банку передає засобами спецзв'язку до органу Державного казначейства України на обслуговування, до якого переходить бюджетна установа (організація). Погашення її заборгованості проводиться органом Державного казначейства у межах асигнувань на поточний рік, передбачених кошторисом доходів і видатків, при наявності на відповідних реєстраційних рахунках коштів за відповідними кодами бюджетної класифікації. Безспірне списання (стягнення) здійснюється за тим же кодом економічної класифікації видатків бюджету, за яким би здійснювався платіж, коли б оплата була проведена вчасно, без інкасового доручення (розпорядження), платіжної вимоги. Витрати, пов'язані з арбітражним урегулюванням справи, та штрафи вираховуються за тим же кодом, що й саме стягнення, за єдиним винятком. Якщо стягнення здійснюють за кодом економічної класифікації 1110 "Оплата праці працівників бюджетних установ", то штрафні санкції -- за кодом 1150 "Оплата послуг з утримання бюджетних установ".

Безспірне списання (стягнення) зі спеціальних реєстраційних рахунків позабюджетних коштів установ та організацій, які утримуються за рахунок державного бюджету, здійснюється безпосередньо з надходжень на цей рахунок, без урахування кодів бюджетної класифікації.

Слід зазначити, що з прийняттям статті 41 Закону "Про Державний бюджет України на 1999 рік" та зазначеного Порядку залишається неврегульованою процедура безспірного списання коштів із рахунків власне органів Державного казначейства України.

Безспірне списання коштів на користь стягувача з рахунків установ та організацій, оплата видатків яких здійснюється з єдиного казначейського рахунку, стає можливим після процедури подвійного їх перерахування, що по суті не є безспірним списанням

Оскільки на даний час немає спеціального нормативного акта, який би регулював списання коштів із органів Держказначейства, вважаємо, що застосування загальних положень нормативних актів не суперечить чинному законодавству.

Інструкція № 7 (пункт 2 розділу 1) визначає загальні принципи організації безготівкових розрахунків у національній валюті і поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності, банки та їхні установи як обов'язкова для виконання.

Враховуючи викладене та зважаючи на положення статті 39 Закону України "Про власність", можемо констатувати, що для невиконання розрахункових документів про безспірне списання (стягнення) банківськими установами коштів із органів Державного казначейства України з єдиного казначейського рахунку правових підстав немає. Хоча треба визнати, що правове поле з питань безспірного стягнення (списання) коштів із єдиного казначейського рахунку врегульоване недостатньо і потребує суттєвого доопрацювання.

Можна погодитися з тим, що, враховуючи нинішню ситуацію в економіці нашої країни, зокрема, великий дефіцит державного бюджету, безспірне списання коштів з установ та організацій, оплата видатків яких здійснюється з єдиного казначейського рахунку, матиме певні особливості. Воно дещо відрізнятиметься від безспірного списання коштів із суб'єктів підприємницької діяльності уже хоча б тому, що останні з метою отримання прибутку будують свою діяльність на принципах самостійності ініціативи та власного ризику. При розробці нормативних актів, які врегулювали б зазначені питання, необхідно, на нашу думку, виходити з таких основних завдань:

¦ забезпечити ефективне управління коштами державного бюджету та цільове їх використання;

¦ узгодити процедуру безспірного списання коштів із реєстраційних рахунків органами Державного казначейства України з вимогами процесуального законодавства щодо здійснення цих функцій банківськими установами;

¦ конкретизувати правовий статус Державного казначейства України, зважаючи на фактичне виконання ним окремих банківських операцій;

¦ визначити порядок, органи та межі відповідальності держави за зобов'язаннями державної установи (організації) у разі недостатності коштів у її розпорядженні.

12.1 У загальній сумі зовнішнього довгострокового боргу враховано прострочену заборгованість за основною сумою та відсотками.