Ризики та управління банком

8

Ризики та управління банком

Принципи вимірювання ризику

Ризик -- це можливість виникнення небезпечної події. Останню слід І відрізняти від її причини -- випадку, який за певних обставин призводить до негативного результату. Для комерційного банку завжди небажані принаймні дві речі: зменшення прибутку і зниження ринкової вартості банку як фірми. До цих подій варто додати ще дві, котрі як такі не є поганими, але не ведуть ні до чого хорошого. Йдеться про незапланований відплив клієнтів і зниження ліквідності нижче допустимого показника. Отже, на верхньому рівні абстракції існують чотири види ризику -- по одному щодо кожної небезпечної події. На практиці, однак, ризики класифікують за причинними подіями. Наприклад, процентний ризик -- це ризик небажаної зміни процентних ставок.

Як правило, ризик вимірюється за двома основними напрямами. По-перше, визначають розподіл імовірності величини причинної події або принаймні кількісні показники цього розподілу (математичне очікування, довірчий інтервал тощо). По-друге, з'ясовують залежність величини небезпечної події від величини причинної, тобто показник цієї залежності. Таким показником, зокрема, можна вважати еластичність залежності. Оцінки ризику, отримані за першим напрямом, визначимо як імовірнісні, за другим -- як масштабні.

Зазначені напрями є взаємодоповнюючими і дають можливість отримувати комплексні оцінки ризику, які характеризують розподіл імовірності небезпечної події. До комплексних належить, наприклад, популярна останнім часом оцінка "Уаіие аі Кікк". Щоб отримати її, необхідно визначати ризик кожної причинної події відразу за двома напрямами.

Модель управління банком (МУБ)

Суть моделі (див. схему) полягає у тому, щоб розрахувати еволюцію банку на заданий період у майбутньому за такими трьома блоками даних:

¦ початковий стан банку;

¦ сценарій розвитку ринку;

¦ стратегія управління банком у майбутньому періоді.

Найважливіше призначення моделі -- побудова таких процедур:

(8о, 8, ю) -- ОЦ (1)

де 8о -- початковий стан банку; 8 -- стратегія управління; ю -- сценарій розвитку ринку в майбутньому; ОЦ -- оцінка результатів застосування стратегії при заданому сценарії; "-- " -- процедура розрахунку оцінки. МУБ не лише ще містить деякі з таких процедур, а й (що суттєвіше) є інструментом їх конструювання.

Суть моделі управління банком -- розрахувати його еволюцію на певний період у майбутньому.

Ризики вибраної стратегії розраховують шляхом варіювання сценаріїв. Для оцінки поточного стану банку, в тому числі поточних ризиків, використовують пасивну або консервативну еволюцію.

Еволюція банку називається пасивною, якщо з поточного моменту він припиняє практично всі операції щодо розміщення і залучення коштів. Здійснюються лише взаєморозрахунки з уже існуючими дебіторами й кредиторами. Інакше кажучи, пасивна еволюція -- це процес зменшення потоків платежів в умовах припинення банком активних дій.

Еволюція вважається консервативною,

якщо банк зберігає (точніше намагається зберегти) обсяги, строкову структуру та інші параметри своїх позицій. Тобто консервативна еволюція -- це продовження діяльності банку без якихось змін у розподілі ресурсів.

У зазначених термінах пошук оптимальної стратегії управління банком у загальних рисах можна охарактеризувати як процес, що проходить у кілька етапів.

1. Вибір цільових показників, тобто вектора оцінок ОЦ.

2. Побудова процедури розрахунку показників на основі початкового стану 80, стратегії 8 і сценарію ю.

3. Пошук стратегії, що дає оптимальне значення вектора оцінки.

3.1. Вибір стратегій, які можуть бути оптимальними.

3.2. Розрахунок показників для кожної вибраної стратегії при різних сценаріях.

3.3. Прийняття рішення про опти-мальність однієї з розглянутих стратегій. Кінець задачі або повернення до пункту 3.1.

Перший етап -- суто методичний. Його виконує спеціаліст. Останній етап також навряд чи доцільно довіряти комп'ютеру. Найважчими для ручного виконання є етапи 2 і 3.2. Саме для них передусім і призначена МУБ. Етап 3.1 автоматизувати складно, це стане можливим лише у перспективі.

Управління банком -- процес непростий. Різні спеціалісти відповідають за різні аспекти роботи банку, ситуація повсякчас змінюється, тому не завжди є впевненість, що вдасться суворо дотриматися обраної стратегії. Можливо, є сенс установити якусь систему лімітів, обмеживши обсяги, терміни, ризики операцій тощо. Хоча виникає ще складніша проблема -- вибору оптимальних лімітів. її можна вирішувати, скажімо, за такою схемою:

1. Вибір цільових показників (наприклад, середні або максимальні із заданою ймовірністю втрати, можливі при заданих лімітах).

2. Побудова процедури розрахунку показників на основі початкового стану 8о, планів розподілу ресурсів 8 і сценарію ю.

3. Пошук оптимальної системи лімітів:

а) вибір систем лімітів, які можуть бути оптимальними;

б) розрахунок оцінки для кожної вибраної системи лімітів при різних варіантах розподілу ресурсів, які допускає ця система, і за різних сценаріїв;

в) прийняття рішення щодо оптимальності однієї з розглянутих систем лімітів. Кінець задачі або повернення до пункту 3.1.

Ця схема нагадує схему пошуку оптимальної стратегії, але -- тільки на перший погляд. Стосовно пошуку оптимальних лімітів варіюється вже не лише сценарій, а й допустима лімітами стратегія.

Традиційні методики визначення стану банку дають змогу більш-менш задовільно оцінити ситуацію (часом просто за показниками минулого періоду), але малочутливі до тенденцій

Зрозуміло, оцінки типу (1) можна розрахувати не тільки для всього банку, а й для окремих портфелів, які не обов'язково містять активи або пасиви одного типу. Крім того, ці оцінки можна використати, вирішуючи простіші завдання, -- наприклад, для контролю ризиків і перевірки їх відповідності лімітам.

Еволюційний стан банку

Стан банку визначають два чинники: поточний стан справ і поточні тенденції. їх поєднання у процесі еволюції може дати результат, який істотно відрізняється від початкового. Сукупність початкового стану і тенденцій назвемо еволюційним станом банку. Традиційні методики дають змогу більш-менш задовільно оцінити ситуацію (часом просто за показниками минулого періоду), однак малочутливі до тенденцій. Як правило, вони обмежуються визначенням трендів у динаміці показників (що відповідає старим, а не поточним тенденціям) і складанням платіжного календаря (так званого Сазії-псж). Інтегральні показники, отримані за допомогою МУБ, дають змогу оцінити саме еволюційний стан. їх так і називають -- еволюційні оцінки.

Оцінюючи еволюційний стан, можна по-різному розставляти акценти між початковими позиціями і тенденціями. Оцінки, отримані методом пасивної еволюції, більше відображають стан, який склався до нульового моменту, а методом консервативної еволюції -- поточні тенденції. Зіставляючи результати цих еволюцій, отримаємо повніші характеристики стану банку.

Використання іншої (не пасивної і не консервативної) стратегії управління веде до зміни тенденцій. Тому ті ж інте-

гральні показники характеризуватимуть уже інший еволюційний стан, у якому поточним є лише стан банку, а тенденції відповідають застосованій стратегії (точніше результату застосування цієї стратегії до поточних тенденцій).

Оцінки ризику

Стан ринку визначатимемо за допомогою набору індикаторів. Небажана зміна у майбутньому одного або кількох із них може спричинитися до погіршення позицій банку. Таким чином, кожній групі індикаторів відповідає певний тип ризику. Сукупний ризик банку визначається можливою зміною одразу всіх індикаторів.

На сучасному ринку всі індикатори прямо або опосередковано пов'язані між собою, тому поняття "ризик конкретного типу" є адекватним лише тією мірою, якою відповідна група індикаторів вільна від впливу інших груп.

Різноманітність оцінок ризику зумовлюється такими чинниками:

1. Різновид небезпечної події. Формалізуючи поняття небезпечної події, говоритимемо про ризик небажаної зміни певного показника. Наприклад, прибутковості або вартості банку.

2. Тип ризику. Йдеться про причинні події, стосовно яких вимірюється ризик. Тут формалізація веде до фіксації певної групи індикаторів, вплив яких ми хочемо з'ясувати. Якщо нас цікавить сукупний ризик, то слід розглянути вплив усіх індикаторів.

3. Тип оцінки -- масштабний або комплексний. Щоб виміряти комплексний (тобто загальний ризик), нам не уникнути оцінок імовірностей, однак, отримуючи їх, ми головним чином покладатимемося на прогноз користувача.

4. Форма вираження оцінки. Для масштабної оцінки можна вибрати відображення у формі коефіцієнта впливу або його аналога -- коефіцієнта еластичності. Комплексну оцінку, як уже зазначалося, прийнято виражати у формі під назвою "Уаіие аі Кізк".

5. Процедура вимірювання ризику. До неї входить, зокрема, спосіб обліку зв'язків індикаторів вибраної групи з іншими індикаторами.

Позначимо показник, ризик небажаних значень якого ми хочемо виміряти, як ОЦ. Кожній групі індикаторів відповідатиме певний індикатор-зразок (один із групи або якийсь усереднений індикатор). Вважатимемо, що інші індикатори групи змінюються досить синхронно з ним.

Ризики будемо вимірювати для деякої фіксованої стратегії. Зрозуміло, кожній стратегії відповідають свої ризики. Уявлення про поточні ризики дають пасивна і консервативна стратегії. За цих умов показник ОЦ залежить лише від сценарію. Якщо позначити зразок і-ї групи як ю;, а кількість груп -- п, тоді цю залежність можна записати так:

{Ю;(1), 1 < І < П,

0 < і < ГЕ) -- ОЦ , (2)

де сценарій розвитку ринку представлений масивом у лівій частині, ГЕ -- горизонт еволюції, ю;(1) -- значення індикатора у момент і.

Кожний індикатор-зразок представлений у сценарії траєкторією його зміни. Фактична кількість аргументів функції (2) дорівнює пхГЕ. Щоб зменшити розмаїтість сценаріїв (а отже, й кількість аргументів), можна вдатися до деяких обмежень щодо можливих траєкторій (наприклад, лінійності), аби кожна з них визначалася одним значенням (приміром, на горизонті еволюції). Назвемо його визначальним значенням зразка і позначатимемо, як і сам зразок, ю;. За цих умов замість функції (2) можемо записати:

{Ю;, 1 < і < п) -- ОЦ. (3)

Загалом індикатори -- це випадкові.

Модель розрахунку еволюції банку на основі початкового його стану, стратегії і сценарію розвитку ринку відкриває необмежені можливості для автоматизації задач підтримки прийняття рішень траєкторії. Прогноз параметрів розподілу ймовірності для них слід в основному довірити користувачеві. Головне завдання автоматизації -- визначити на цій основі параметри розподілу ймовірності самого показника, поданого у вигляді (2), або, в окремому випадку, -- (3).

Прикладом масштабної оцінки ризику і-го типу є коефіцієнт еластичності функції (3) відносно аргументу ю;. Нульове значення еластичності означає нейтральність показника до зміни індикатора, тобто відсутність ризику даного типу. Знаючи масштабні оцінки, можна приблизно оцінити значення показника при довільно заданій зміні індикаторів уже без розрахунку еволюції.

Часто вважають за краще вимірювати ризик у грошовому вираженні. Для цього значення показника ОЦ треба брати у варіанті його грошового виміру й обчислювати величину втрат, яка дорівнює величині негативної зміни показника. Негативне значення втрат відповідатиме придбанням.

Припустимо тепер, що індикатори є випадковими величинами, значить, випадковими є і сам показник, і величина втрат. У цій ситуації є підстави говорити про комплексну оцінку ризику. Наприклад, її можна відобразити у вигляді верхньої межі одностороннього довірчого інтервалу величини втрат (така оцінка часто фігурує під назвою "Уаіие аі Кікк"). Простіше кажучи, це така величина втрат, імовірність перевищення якої не є вищою від певного заданого рівня р. Значення р зазвичай приймається на рівні 0.05 або 0.01.

У будь-якому разі для комплексної оцінки ризику певного типу треба задати розподіл імовірностей індикаторів і на його основі, використовуючи залежність (3), обчислити розподіл імовірності втрат. Зрозуміло, тут не обійтися без прогнозу. Розглянемо такі гіпотези:

¦ Стаціонарний розвиток ринку. За даною гіпотезою, статистичні закономірності розвитку ринку, які мали місце в минулому, збережуться і в майбутньому. Ця гіпотеза допустима, якщо не очікується значних і різких потрясінь.

¦ Імпульсний розвиток ринку. Йдеться як про кризу, так і про економічний бум.

Зрозуміло, зазначені гіпотези не вичерпують розмаїття реального життя -- вони відображають певні крайнощі. Узагальнений варіант трактуватимемо як їх поєднання, але лише у термінах імовірності. Будемо вважати, що реалізується або перша гіпотеза -- з імовірністю Р(Г1), або друга -- з імовірністю Р(Г2), причому Р(Г1)+Р(Г2)=1. Ці ймовірності повинен визначати користувач.

Імпульсний розвиток ринку уявимо як кінцевий набір можливих у цьому разі варіантів, кожному з яких відповідає свій закон розподілу індикатора, а також імовірність Р(і/Г2) того, що ринок піде по і-му варіанту за умов правильності гіпотези імпульсного розвитку. Ці ймовірності задає користувач, дотримуючись умов нормування, тобто сума ймовірностей визначається за всіма варіантами імпульсної гіпотези.

Наголосимо, що стаціонарний та імпульсні варіанти відрізняються тим, що в першому випадку розподіл імовірності індикатора визначають на основі статистики за минулі періоди, а щодо кожного імпульсного цей розподіл задає користувач.

Прогноз розвитку ринку за умов стаціонарної гіпотези -- це переоране вздовж і впоперек поле. Існує безліч простих і складних способів побудови розподілу ймовірності майбутніх значень індикатора, тому на них зупинятися не будемо.

Технологія застосування моделі

Модель управління банком -- це правила опису і розрахунку агре-гованих позицій банку за групами активів, пасивів і позабалансу, а також процедури для визначення впливу зовнішніх (ринкове середовище) і внутрішніх (структура портфелів) чинників на стан цих позицій. На основі розрахунку початкових даних і заданого користувачем сценарію розвитку подій розраховуються прогнозні агреговані позиції банку. Користувач системи, маніпулюючи величиною внутрішніх факторів, може вибрати їх оптимальне поєднання при будь-якому сценарії розвитку подій і таким чином підготувати аргументовані стратегії дій банку за тієї чи іншої ситуації на ринку.

Технологічне застосування моделі управління ресурсами і ризиками можна зобразити як послідовність зазначених етапів, причому результат кожного етапу має самодостатню цінність:

1. Розрахунок поточних агрегованих позицій банку.

2. Розрахунок еволюційного стану банку на основі поточної структури портфелів і стану ринків на час розрахунку (пасивна або консервативна еволюція).

3. Імітаційне моделювання результатів застосування заданої стратегії управління для різних сценаріїв поведінки ринків.

4. Розрахунок проекту оптимальної структури глобальних лімітів на основі варіювання сценаріїв поведінки ринків і допустимих лімітами стратегій управління.

Можна застосовувати повну модель для аналізу й управління на одному фінансовому ринку (наприклад, на ринку цінних паперів) або одним портфелем банку (наприклад, кредитним).

Така технологія застосування моделі дає змогу створити безліч індивідуальних систем підтримки прийняттяя рішень -- з урахуванням специфіки різних банків.

Отже, модель розрахунку еволюції банку на основі початкового стану, стратегії і сценарію відкриває необмежені можливості для автоматизації задач щодо підтримки прийняття рішень. Зазначимо: йшлося в основному про те, ЩО дає така модель. Зрозуміло, не менш важливе питання, ЯК вона побудована. Однак для детального обговорення цього питання однієї журнальної статті замало.