Основні напрямки регулювання кредитних ризиків в Україні.

1

Основні напрямки регулювання кредитних ризиків в Україні.

Особливе місце в банківському бізнесі посідає кредитний ризик. Ідеться про невпевненість банку в тому, що позичальник буде спроможним і збереже намір виконати свої зобов'язання згідно з умовами угоди, інакше кажучи -- про імовірність збитків у результаті кредитної діяльності.

Кредитні операції належать до базових операцій, якими банки, власне, і відрізняються від небанківських фінансових установ і які створюють первинну сферу банківської діяльності. Як свідчить світовий досвід, саме кредитування приносить фінансово-кредитним установам значну частину прибутків. Та водночас воно пов'язане з кредитним ризиком і ризиком втрати ліквідності та платоспроможності банку, а в підсумку -- з ризиком банкрутства.

Управління кредитним ризиком -- важлива складова стратегії і тактики розвитку будь-якої фінансово-кредитної установи. Для українських банків ця діяльність набуває особливого значення, оскільки їхні кредитні портфелі почасти характеризуються високим рівнем простроченої, пролонгованої і безнадійної заборгованості, надмірною концентрацією кредитного ризику.

В ефективному управлінні кредитним ризиком зацікавлені як самі банки, так і держава в особі спеціальних органів (передусім -- центрального банку), уповноважених регулювати діяльність банків і наглядати за ними.

Вітчизняний банківський сектор реформується в умовах трансформації

економіки. Однією з найважливіших складових цього процесу є створення ефективної системи банківського регулювання та нагляду. Для України вона має особливе значення з огляду на такі фактори:

¦ нестабільний характер економіки перехідного періоду і кризовий стан державних фінансів;

¦ незавершеність процесу ринкової трансформації банківського сектора та недостатній досвід комерційної діяльності банків;

¦ ризиковану практику банківської діяльності і недостатній рівень банківського капіталу та резервів для покриття ризиків.

У більшості економічно розвинутих країн світу спочатку (як правило, десятиріччями) формувалася банківська

Україна має шанс створити досконалу систему банківського регулювання і нагляду, скориставшись досвідом країн, які йшли до цього десятиріччями система, а вже потім -- система банківського регулювання і нагляду. У нас ці процеси відбуваються паралельно, що, безумовно, ускладнює справу. Та водночас Україна має деякі переваги. Вона може (і повинна) скористатися накопиченим світовим досвідом у сфері банківського регулювання і нагляду. Крім того, згідно із Законом "Про банки і банківську діяльність" функцію банківського регулювання та нагляду в нашій країні покладено на НБУ.

У регулятивній діяльності Національного банку, зокрема стосовно кредитних ризиків, можна виділити кілька основних напрямів.

ОБМЕЖЕННЯ ДОСТУПУ НА РИНОК

Перший із напрямів у регулятивній діяльності НБУ -- обмеження доступу на кредитний ринок шляхом надання банкам ліцензій на здійснення кредитної діяльності. Згідно з Положенням про порядок видачі банкам ліцензії на здійснення банківських операцій Національний банк висунув певні вимоги до фінансово-кредитних установ. Вони стосуються передусім мінімального розміру капіталу. Зазначене положення передбачає наявність у банку окремого підрозділу, який виконує кредитні операції, підрозділу внутрішнього аудиту, відповідних внутрішніх документів, що регламентують проведення кредитних операцій та внутрішнього аудиту, необхідного технічного забезпечення. Вимоги стосуються також професійного рівня і репутації керівників кредитних підрозділів.

МЕТОДОЛОПЧНА БАЗА

Другий напрям у регулятивній діяльності НБУ -- створення методологічної бази для здійснення банками кредитної діяльності. Регулятивно-наглядові органи, як правило, визначають:

¦ принципи банківського кредитування;

¦ основи надання, моніторингу і стягнення кредиту;

¦ порядок регулювання взаємовідносин між суб'єктами (кредитором і позичальником, кредитором і гарантом тощо) у процесі кредитування;

¦ інструменти (засоби) управління кредитним ризиком та ін.

Основні документи, розроблені Національним банком України у сфері регулювання кредитного ризику, -- Положення про кредитування і Рекомендації щодо визначення фінансового стану позичальників.

На часі -- визначення загальних підходів (розробка методик, схем) до вирішення комерційними банками таких проблем:

¦ формування і реалізація оптимальної кредитної політики;

¦ організаційна структура кредитних підрозділів;

¦ створення інформаційної бази для аналізу, диверсифікації та оптимізації кредитного портфеля;

¦ розробка внутрішніх банківських документів у сфері кредитування.

Із досвіду зарубіжних банків варто зауважити положення, яке отримало назву "Керівництво з кредитних процедур". Цим документом визначається структура процесу кредитування, а також стандартні форми накопичення інформації, необхідної банку на всіх етапах процесу кредитування. Більшість іноземних банків виділяє у процесі кредитування три рівні. Відповідно вибудовується організаційна структура кредитних підрозділів.

Спеціалісти першого рівня вступають у початковий контакт із клієнтом. їх повноваження полягають у зборі інформації про нього, попередній оцінці потенційного позичальника і кредитного проекту (угоди) з точки зору їх відповідності положенню банку про кредитну політику.

Спеціалісти другого рівня займаються кредитним аналізом. Вони з'ясовують кредитоспроможність потенційного позичальника, якість забезпечення, аналізують кредитний проект, оцінюють ризики, пов'язані з його реалізацією, приймають рішення щодо надання кредиту або відхиляють пропозицію.

Спеціалісти третього рівня виконують адміністративну роботу. Вони оформляють надання кредиту, проводять моніторинг його використання, вирішують питання, пов'язані з проблемними кредитами, стягненням заборгованості. Трирівнева організація кредитної роботи дає змогу підвищити її якість. Завдяки такій системі функцію продажу банківських продуктів відокремлено від функції оцінки ризиків, усунуто можливий вплив клієнта на спеціалістів другого рівня, які проводять аналіз кредитної пропозиції і приймають рішення щодо її реалізації.

ЕКОНОМІЧНІ НОРМАТИВИ

Третій напрям у регулятивній діяльності НБУ -- це встановлення для банків економічних нормативів із метою обмеження кредитного ризику. Нормативи спонукають банки уникати концентрації кредитного ризику, диверсифікувати й оптимізувати кредитний портфель, проводити сек'юри-тизацію кредитів. Нормативи кредитного ризику встановлюються, як правило, у процентному відношенні до капіталу банку.

¦ Норматив, що обмежує максимальний розмір ризику на одного позичальника. Свого часу Національний банк знизив максимально допустиме значення цього показника з 40 до 25%, що відповідає рекомендаціям Базельського комітету з питань банківського нагляду.

¦ Норматив, що обмежує великі кредитні ризики. Базельський комітет рекомендує обмежувати великі кредити. У деяких країнах встановлено також обмеження на сукупний розмір таких кредитів. Що ж до України, то Національний банк обмежує відносно великі кредити на рівні 8-кратного розміру капіталу банку (до речі, такий же норматив встановлено і Федеральним відомством із питань банківського нагляду Німеччини).

Захисту комерційних банків від кредитного ризику значною мірою сприяло б створення за участю НБУ та кредиторів спеціальної картотеки непорядних позичальників

¦ Нормативи, що регламентують ризик міжбанківських кредитів. Тісні зв'язки між фінансово-кредитними установами можуть призвести і до негативних наслідків, оскільки неспроможність одного банку повернути отримані міжбанківські кредити може спричинитися до неплатоспроможності банків-контрагентів. Крім того, деякі банки значною мірою залежать від інших фінансово-кредитних установ як від джерел ресурсів. Якщо банки-контрагенти внаслідок неплатоспроможності припинять постачати ресурси, то і в залежних від них банків можуть виникнути проблеми з платоспроможністю.

¦ Нормативи, що регламентують видачу кредитів інсайдерам. Як свідчить світова банківська практика, з оцінкою ризику інсайдерських кредитів можуть виникати труднощі через суб'єктивізм підходів до визначення кредитоспроможності позичальників, унаслідок чого виникають проблеми з погашенням цих кредитів. Зважаючи на це, Базельський комітет рекомендує регулятивно-наглядовим органам вимагати, щоб кредити інсайдерам надавалися виключно на загальних, однакових для усіх клієнтів банку умовах, а погашення -- пильно відстежувалося.

Регламентація кредитного ризику потребує від банків створення адекватної інформаційної системи, яка б давала змогу їх керівництву і регулятивно-наглядовим органам виявляти споріднених щодо комерційного банку позичальників, а також групи пов'язаних один із одним позичальників (наприклад, таких, що мають спільних засновників, акціонерів тощо).

Наведені нормативи регламентують ризики кредитної діяльності. Окрім них, Національний банк установив для комерційних банків низку інших нормативів, у яких кредитні операції враховуються разом з іншими операціями. Це -- норматив платоспроможності, норматив достатності капіталу, норматив загальної ліквідності, норматив співвідношення високоліквідних активів і робочих активів.

РЕЗЕРВУВАННЯ

Четвертий напрям регулятивно-наглядової діяльності пов'язаний із вимогами щодо створення банками обов'язкового резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями. Законопроектом "Про Національний банк України", прийнятим Верховною Радою у першому читанні, передбачається, що саме центральний банк визначає розмір і порядок формування та використання резерву. Вперше у банківській практиці України Національний банк розробив Положення про порядок формування і розміри страхового фонду комерційних банків. Враховуючи міжнародні вимоги щодо формування резервів, а також ситуацію на внутрішньому кредитному ринку, НБУ постійно вносить у механізм формування і використання зазначеного резерву зміни, які стосуються джерел фінансування, методики класифікації кредитів, оцінки кредитного ризику, застави, механізму списання безнадійної заборгованості тощо.

Згідно з відповідним положенням НБУ нині комерційні банки повинні формувати резерв на покриття стандартної заборгованості за кредитами і резерв на покриття нестандартної заборгованості. Рівень відрахувань у резерв на покриття стандартної заборгованості становить 2%, що фактично і є ставкою ризику будь-якої кредитної операції, навіть найнадійнішої. Рівень відрахувань у резерв на покриття нестандартної заборгованості коливається від 5 до 100% і визначається ступенем ризику тієї чи іншої групи кредитів (кредити під контролем, субстандартні, сумнівні, безнадійні).

У цілому політику Національного банку України щодо формування резерву на відшкодування можливих втрат від кредитної діяльності можна охарактеризувати як послідовну, спрямовану на гнучкіше управління кредитним ризиком та підвищення стабільності банківської системи. Водночас слід зазначити, що фактично сформовані українськими банками резерви є значно меншими від розрахункової суми. Тому центральний банк протягом 1998 року жорсткіше контролював це питання, вживаючи відповідних заходів щодо фінансово-кредитних установ, які не сформували необхідних резервів.

НАГЛЯД ЗА ЕФЕКТИВНІСТЮ УПРАВЛІННЯ КРЕДИТНИМИ РИЗИКАМИ

П'ятий напрям -- це відстеження ефективності управління кредитним ризиком шляхом нагляду за діяльністю банків. Національний банк України традиційно здійснює його двома методами: безвиїзного нагляду і виїзного інспектування банків.

Безвиїзний нагляд -- це дистанційний моніторинг діяльності окремих банків і банківської системи в цілому, який проводиться з метою мінімізації можливих негативних наслідків, зокрема кредитного ризику. Безвиїзний нагляд дає змогу наглядовим органам до загострення ситуації або до проведення інспекційної перевірки на місці приймати рішення про застосування до банків певних заходів коригування. Він ґрунтується на аналізі фінансової звітності, яку комерційні банки регулярно подають НБУ. Це дає змогу постійно контролювати їх фінансовий стан, стежити за дотриманням ними економічних нормативів.

Державне регулювання і саморегуляція банківської діяльності -- взаємодоповнюючі компоненти ринкової економіки

Національний банк України має значний досвід і досконалі технології збору, обробки й аналізу банківської інформації. Варто було б спрямувати ці можливості на захист комерційних банків від кредитного ризику, зокрема від непорядних позичальників. Ідеться про створення в НБУ спеціальної картотеки.

У деяких країнах банки отримують достовірну інформацію про клієнтів, користуючись послугами спеціальних фірм (кредитних бюро, агентств), які володіють даними про кредитоспроможність юридичних і фізичних осіб -- отримувачів кредитів. Особливо цінними є відомості про потенційного позичальника, одержані від тих, хто раніше мав із ним ділові контакти. Передача

і використання банками інформації про кредитоспроможність клієнтів передбачає встановлення на законодавчому рівні певних норм, правил і принципів обміну інформацією.

Для повноцінного функціонування картотеки непорядних позичальників необхідно, щоб комерційні банки подавали Національному банку звіти про таких клієнтів. Безумовно, банки повинні мати право вільного доступу до цієї бази даних. Слід також урегулювати питання стосовно відповідальності за надану інформацію, а також за її приховування.

Ще більші можливості щодо визначення реальної якості банківських кредитів, ефективності управління кредитним ризиком, реального фінансового стану банку в цілому відкривають перед наглядовими органами, зокрема перед Національним банком, інспекційні перевірки. НБУ надано право рішуче реагувати на проблеми й недоліки, виявлені в кредитній діяльності банків, застосовуючи відповідні заходи, у тому числі примусового характеру. Оптимальним є варіант координації зусиль безвиїзного нагляду та інспектування банків.

Державне регулювання кредитного ризику -- невід'ємна складова розвинутої економіки. Досягнути його головної мети, тобто фінансової стабільності банківського сектора лише за допомогою ринкових механізмів неможливо -- це засвідчує світовий досвід. Однак державне регулювання кредитного ризику не виключає саморегуляції банківського сектора за допомогою ринкових механізмів. Ці дві форми регулювання повинні органічно доповнювати одна одну.

Офіційна інформація /

Офіційна інформація /

Середня процентна ставка за кредитами Національного банку України, наданими комерційним банкам у 1999 р. та березні 1999 р.

Механізми та обсяги рефінансування Національним банком України

комерційних банків у 1999 р. та березні 1999 р. відсотки

Процентні ставки комерційних банків за кредитами та депозитами у національній валюті у березні 1999 р.*

* За щоденною звітністю банків.

Розміри діючої облікової ставки Національного банку України у 1998-1999 рр. і і

~ ¦) ™ ¦) ~ ~ відсотки річних

Матеріали підготовлено емісійно-кредитним департаментом Національного банку України.