Кредитоспроможність позичальника та методи її оцінки

Кредитоспроможність позичальника та методи її оцінки.

Кредитні операції -- основа банківського бізнесу, оскільки вони є головною статтею доходу банку. Однак із такими операціями пов'язаний певний ризик -- імовірність втрати всієї або частини вартості активів, що існують у формі позик, врахованих кредитною організацією векселів, гарантій та поручительств, виданих банком. Цей ризик може бути спричинений:

* нездатністю позичальника створити адекватний майбутній грошовий потік у зв'язку з непередбачуваними несприятливими змінами у діловому, економічному чи політичному середовищі, в якому оперує позичальник;

* невпевненістю у майбутній вартості та якості застави під кредит;

* сумнівною діловою репутацією позичальника.

Саме тому кредитний ризик як один із видів банківських ризиків є головним об'єктом уваги фінансово-кредитних установ. Кредитна політика банків повинна обов'язково враховувати можливість цих ризиків, запобігати їх виникненню та кваліфіковано ними управляти, тобто зводити до мінімуму можливі негативні наслідки кредитних операцій. Адже банкіри прагнуть чи принаймні повинні прагнути уникати ризику навіть більше, ніж інші кредитори, оскільки дають у позику не свої власні гроші, а кошти своїх кредиторів.

Разом із тим чим нижчий рівень ризику, тим меншим може виявитись прибуток банку, адже найбільші прибутки фінансово-кредитні установи зазвичай отримують саме в результаті операцій із високим ступенем ризику. Як правило, банки намагаються вибрати оптимальне співвідношення між ступенем ризику та дохідністю операції. Адже неповернення або неповне повернення виданих кредитів впливає на вартість кредитної частини банківського портфеля активів, а це, в свою чергу, позначається на власному капіталі банку. Ось чому в процесі кредитування банкові необхідно одержати якомога точнішу оцінку кредитного ризику. У процесі його визначення необхідно враховувати безліч чинників. Вони групуються у екзогенні (зовнішні, такі, що пов'язані зі станом

економічного середовища, зокрема -- з кон'юнктурою) та ендогенні (внутрішні, такі, що викликані помилковими діями самого банку). Можливості управління зовнішніми факторами обмежені, хоча завдяки своєчасним заходам банк може певною мірою пом'якшити їх вплив і уникнути значних збитків. Однак основні важелі управління кредитним ризиком слід шукати у сфері внутрішньої політики банків.

Інструкцією НБУ "Про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків" встановлено певні нормативи, які регулюють кредитні ризики банківської системи:

1. Максимальний розмір ризику на одного позичальника.

Загальна сума зобов'язань будь-якого позичальника перед банком у результаті надання останнім одного або кількох кредитів не повинна перевищувати 25% власних коштів банку.

Схема 1. Методи оцінки кредитного ризику

2. Норматив "великих" кредитних ризиків, що встановлюється як співвідношення сукупного розміру великих кредитних ризиків та власних коштів (капіталу) комерційного банку (у відсотках).

Рішення про надання "великого" кредиту має бути оформлене відповідним висновком кредитного комітету комерційного банку, затвердженим правлінням. Максимальне значення цього кредиту не повинно перевищувати 8-кратний розмір власних коштів банку.

3. Норматив інвестування, який характеризує використання власних коштів банку для придбання часток (акцій, інших цінних паперів) акціонерних товариств, інших підприємств та недержавних боргових зобов'язань. Норматив встановлюється у формі процентного співвідношення між розміром коштів, які інвестуються, та загальною сумою власних коштів комерційного банку. Максимально допустиме його значення

не повинно перевищувати 50%.

Загалом методи оцінки кредитного ризику можна поділити, на нашу думку, на такі види: вербальні, якісні, статистичні та числові (схема 1).

Ризик позичкових операцій комерційного банку безпосередньо залежить від якісної оцінки кредитоспроможності позичальника. Оцінка фінансового стану позичальника, його кредитної історії, обумовленості інвестиційного чи комерційного проекту дає змогу знизити ймовірність втрати банківських активів.

Зауважимо, що останнім часом в українській економічній літературі з'явилося чимало публікацій із цього питання, однак проблему рано вважати достатньо вивченою. Адже й досі, як у теорії, так і на практиці немає єдиного підходу до визначення цілої низки показників: бухгалтерської звітності, грошового потоку, брутто-доходів тощо. До того ж через економічну нестабільність і правову неврегульованість іноді у показниках звітності трапляються справжні парадокси: часом ідентичні показники виявляються підставою вважати одне підприємство збитковим, а інше -- прибутковим. Оцінюючи кредитоспроможність позичальника, потрібно переконатись у його здатності залучити на свої рахунки кошти, достатні для погашення основного боргу та сплати відповідних процентів, зібрати інформацію, що характеризує вид діяльності позичальника (загальні відомості про підприємство, вид продукції, що виробляється, зайнятість працюючих, наявність робочих місць тощо), компетентність керівництва, рейтингову оцінку акцій, фінансові результати, рейтинг продукції. Структуру цієї роботи банку відображено на схемі 2.

Комерційними банками різних країн на сьогодні випробувано багато систем оцінки кредитоспроможності позичальників. Ці системи відрізняються одна від одної кількістю показників, що застосовуються як складові частини загального рейтингу позичальника, а також різними методиками складання характеристик та визначення їх пріоритетності.

Наприклад, у практиці банків США застосовується "правило п'яти сі" [1]:

* спагасіег (репутація позичальника);

* саріїаі (капітал, майно);

* сарасіїу (фінансові можливості);

* соїіаіегаї (забезпечення);

* сопсСШош (загальні економічні умови).

Останнім часом знайшли своє втілення в практиці європейських, американських, російських та деяких українських банків й інші методики аналізу кредитоспроможності клієнта -- системи САМРАКІ та РАКТ8, які грунтуються на послідовному розгляді зафіксованих у кредитній заявці та фінансових документах найсуттєвіших факторів, що характеризують клієнта, з метою виявлення потенційного ризику надання конкретної позики [2]. Назва САМРАКІ утворюється з початкових літер слів:

С -- спагасіег -- репутація, особисті якості клієнта;

А -- аЬШґу -- спроможність повернути позику;

М -- шагдіп -- маржа, дохідність;

Р -- ригроке -- цільове призначення позики;

А -- ашоипі -- розмір позики;

К -- гераушепі -- умови погашення кредиту;

І -- іпкигапсе -- забезпечення, страхування ризику непогашення позики.

Назва РАВ.Т8 утворюється із початкових літер таких слів:

Р -- ригроке -- ціль;

А -- ашоипі -- розмір кредиту;

К -- гераушепі -- умови погашення основного боргу та процентів за ним;

Т -- іегшк -- строк кредиту;

8 -- кесигіїу -- забезпечення.

Ці методики оцінки кредитоспроможності позичальника стали досить популярними завдяки вдалому поєднанню в них аналізу особистих та ділових якостей клієнта.

Та все ж класичним підходом до оцінки кредитоспроможності позичальника вважається аналіз бухгалтерського балансу підприємства. Однак бухгалтерська звітність -- не єдине джерело інформації для аналізу кредитоспроможності. Слід мати на увазі, що більшість фінансових показників дає лише загальне уявлення про стан клієнта. Тому банкам при детальному аналізі кредитоспроможності позичальника, крім балансових даних, потрібно мати додаткові відомості, в першу чергу розшифровки окремих рахунків. До таких показників, які дають оцінку поточних активів підприємства, пов'язаних із його поточними зобов'язаннями,

на нашу думку, належать такі важливі аспекти кредитоспроможності позичальника, як платоспроможність, ліквідність та обіговий капітал. Варто зазначити, що єдиних підходів до визначення цих показників поки що не існує.

Для об'єктивної оцінки фінансового стану позичальника слід брати до уваги можливу наявність у балансі зокрема балансу-нетто, балансу-брутто, а також інших статей, які не відображають ні вартості майна, ні величини джерел коштів підприємства. Крім того, перед початком аналізу кредитоспроможності для наочності можна скласти аналітичний баланс, у якому розміщено статті активу за ступенем зростання ліквідності і статті пасиву за

Схема 2. Структура підготовки до надання кредиту

ступенем терміновості зобов'язання. Для точнішої оцінки кредитоспроможності доцільно простежити за динамікою балансів позичальника хоча б за останні два роки (а найкраще -- за максимально можливу кількість років) з обов'язковим аналізом чинників, що впливали на рівень відповідних коефіцієнтів і показників.

Нині в окремих банках для оцінки якості потенційних позичальників застосовують методи, що грунтуються на різноманітних статистичних моделях. Триває пошук стандартних підходів до об'єктивної характеристики позичальника, зокрема, числових критеріїв, які можна було б розраховувати на основі наданих клієнтами матеріалів, і класифікувати потенційних позичальників на надійних і ненадійних.

Прикладом такої класифікаційної моделі може бути розроблена групою американських економістів "2-модель", яка застосовується банками для кредитного аналізу [3]:

2 = 1.2X1 + 1.4X2 + З.ЗХ3 +

+ О.6Х4 + 1.ОХ5, де

Х1 -- відношення обігового капіталу до сукупних активів;

Х2 -- відношення нерозподіленого прибутку до сукупних активів;

Х3 -- відношення брутто-доходу до сукупних активів;

Х4 -- ринкова оцінка загальної заборгованості;

Х5 -- відношення обсягів продажу до сукупних активів.

Значення 2 відображає рівень ризику банкрутства підприємства.

Граничним є значення 2=2.675.

Якщо 2<2.675, це означає, що підприємство наближається до банкрутства. Якщо 2>2.675, можна вважати, що його фінансовий стан надійний.

Модель досить проста. Та оскільки вона обчислюється на основі емпіричних даних, то результати, отримані за цією формулою, у кожному конкретному випадку потрібно перевіряти й за іншими методами.

Існує чимало способів оцінки кредитоспроможності, зокрема:

* на основі системи фінансових коефіцієнтів;

* на основі аналізу грошових потоків;

* на основі аналізу ділового ризику. Вони доповнюють один одний. Так,

аналіз ділового ризику дає змогу оцінити кредитоспроможність клієнта в момент укладення угоди лише щодо однієї позики та пов'язаного з нею грошового потоку. Система фінансових коефіцієнтів прогнозує ризик із врахуванням сукупного боргу. Аналіз грошового потоку клієнта показує граничні розміри нових позик, а також слабкі місця управління підприємством, що може впливати на передумови кредитування.

Зважаючи на кризовий стан економіки, масові неплатежі, робити ставку на один із методів оцінки кредитоспроможності позичальника ризиковано. На сучасному етапі доцільно застосовувати різні методи визначення кредитоспроможності позичальника, причому застосовувати їх у комплексі.

Література.

1. Куштуев А. А. Показатели плате-жеспособности и ликвидности в оценке кредитоспособности заемщика // Деньги и кредит.-- 1996.-- №12.--С. 55--60.

2. Власова М.И. Анализ кредитоспособности клиента коммерческого банка //Бан-ковское дело. -- 1997. -- №3. -- С.20--23.

3. Єпіфанов А., Міщенко В. Проблеми кредитування та оцінки кредитоспроможності клієнтів банку // Банківська справа.--1997.-- №5.-- С. 39--45.

Офіційна інформація /

Середня процентна ставка за кредитами Національного банку України, наданими комерційним банкам у 1999 р. та лютому 1999 р.*

* Діюча облікова ставка НБУ із 21.12.1998 р. не змінювалася і становила у лютому 1999 р. 60%.

Механізми та обсяги рефінансування Національним банком України

комерційних банків у 1999 р. та лютому 1999 р. _{відсотки}

Процентні ставки комерційних банків за кредитами та депозитами у національній валюті у лютому 1999 р.*

* За щоденною звітністю банків.

Темпи зростання грошової маси у січні -- лютому 1999 р.