Грошові доходи населення як фактор ринку кредитних ресурсів

Грошові доходи населення як фактор ринку кредитних ресурсів.

Загальний рівень і структура грошових доходів фізичних осіб відіграють важливу роль у процесі формування ціни кредитних ресурсів.

Доходи населення впливають на ринок кредитних ресурсів як безпосередньо (через коливання обсягу строкових депозитів фізичних осіб і попиту фізичних осіб на кредит), так і опосередковано (впливаючи на валютний ринок, тісно пов'язаний із кредитним; ділову активність підприємств-позичальників, яка великою мірою залежить від платоспроможного попиту населення; через рівень інфляції, яка теж залежить від державної політики доходів).

Наявність чи відсутність ефективної державної політики доходів є також чинником згортання або розширення тіньового сектора економіки, який має руйнівний вплив на легальний і прозорий ринок кредитних ресурсів. Адже надмірне податкове навантаження на легально працюючі підприємства, зокрема, на заробітну плату персоналу, змушує деякі з них ховатися у "тінь", що є суттєвим фактором зниження сукупного платоспроможного попиту на легальний банківський кредит.

Аналіз структури і динаміки грошових доходів населення в Україні, на мій погляд, варто проводити паралельно з відповідним аналізом витрат, причому цю структуру доцільно розглядати починаючи з 1995 року, відколи річні темпи інфляцїї набули відносно помірних значень (див. таблицю 1).

Таблиця 2 висвітлює узагальнену структуру доходів і витрат фізичних осіб із 1995 року.

Аналіз цієї структури дає підстави зробити такі головні висновки:

¦ загальна сума грошових доходів населення у 1998 р. порівняно з 1995 р. зросла у 2 рази, індекс цін споживчого ринку за цей період зріс у 3.36 раза, отже, рівень життя населення протягом розглянутого періоду знизився в 1.68раза;

¦ сума доходів населення від оплати праці і соціальних виплат у 1998 р. порівняно з 1997 р. залишалася незмінною, хоча інфляція у 1998 р. сягнула 20%;

¦ питома вага заробітної плати у

структурі доходів населення у 1996-- 1998 роках мала стійку тенденцію до зниження (із 59% до 47%), що відповідає негативним тенденціям скорочення зайнятості населення і тінізації економічного життя у країні;

¦ тенденція до зростання питомої ваги соціальних виплат (із 19% у 1995 р. до 24% у 1998 р.) у структурі доходів населення також має більше негативних, аніж позитивних ознак і свідчить передусім не про державну турботу про населення, а про зростання безробіття;

¦ швидкі темпи зростання доходів від продажу валюти (з 3% у 1995 р. до 14% у 1998 р.) свідчать, що іноземна валюта в умовах існуючого рівня інфляції лишається єдиним надійним інструментом заощаджень для населення, причому значення цього інструмента стабільно зростає;

¦ порівняння абсолютних сум купленої та проданої іноземної валюти за розглянутий період є додатковим свідченням того, що населення у цілому купує іноземну валюту в значно більших обсягах, ніж продає (різниця між сумами купленої та проданої валюти за період із 1995 по 1998рік становить значну суму -- 6.743млрд. грн.);

¦ споживчі витрати населення за розглянутий період стабільно знижувалися (з 81% у 1995 р. до 64% у 1998 р.); таке скорочення за інших умов можна було б сприйняти за ознаку макроекономіч-ного оздоровлення (у разі, якби заощадження та інвестиції зростали), проте

зменшення споживчих витрат насправді було пов'язане зі зростанням (з 9% у 1995 р. до 16% у 1998 р.) питомої ваги податків та інших обов'язкових платежів з боку населення;

¦ питома вага заощаджень у національній валюті та інвестицій у структурі витрат населення у 1998 р. становила 2%, що цілком відповідає кризовій макро-економічній ситуації в країні.

Перевищення доходів над витратами визначається відповідною сумою грошей, які отримали фізичні особи і не витратили з метою споживання, не придбали на них іноземну валюту або акції, не вклали в банк, тобто не перетворили на заощадження. Ці відносно невеликі суми, вірогідно, зберігаються населенням у готівковій формі.

скільки доходи є основою платоспроможного попиту, заощаджень, інвестицій, податків, бюджету, варто розглянути основний інструментарій державної політики доходів. її суть полягає у регулюванні на макрорівні перерозподілу національного доходу, передусім у сфері особистого споживання. Основними суб'єктами цієї політики є держава й людина, асоційована в різні соціальні групи (наймані робітники, власники, платники податку, споживачі, утриманці тощо).

Головні цілі політики доходів пов'язані з підтримкою економіки на основі економічної активності фізичних осіб, збереження й відтворення населення шляхом забезпечення необхідних стандартів споживання.

Функціональне призначення доходів найманих працівників у ринковій економіці полягає в тому, що вони визначають попит на споживчі товари. Доходи підприємців визначають попит на товари виробничого призначення. Для економічної системи саме попит (особливо у сфері кінцевого споживання) є рушійним фактором розвитку. Від його обсягів залежать не лише масштаби, а й структура виробництва, розміри прибутку, який суб'єкти економіки отримують від господарської чи фінансової діяльності.

Незважаючи на те, що в останні роки грошові доходи населення в Україні в цілому перевищували витрати, спостерігалося суттєве відставання темпів зростання доходів від темпів зростання споживчих цін. Таке явище призводить до руйнування споживчого ринку, падіння обсягів виробництва, поглиблення кризи платежів, зниження прибутків, зменшення бюджетних надходжень.

Якщо проаналізувати рекомендації фахівців щодо політики доходів у ситуації, яка нині реально склалася в Україні, то вони зводяться до двох основних підходів:

1. Назріла необхідність більш швидкого зростання доходів порівняно зі зростанням цін. Це позитивно вплине на попит на вітчизняну продукцію, що дасть змогу збільшити її виробництво, пожвавити інвестиційну діяльність. На цій основі є можливість збільшити реальні доходи населення і досягти попереднього (до початку реформ) рівня життя. Паралельно слід вживати заходів, спрямованих на консервацію існуючого рівня цін [1, стор. 9];

2.

Таблиця 5. Податкові надходження держави від нарахованої заробітної плати (за станом на 01.01.1999 р.)

3. За нинішнього стану економіки реалізація ідеї механічного зростання доходів населення призведе або до відповідного зростання цін, або до дефіциту та інших негативних явищ, притаманних розбалансованій еко-номічній системі [1, стор. 16]. Вибір оптимального напряму політи-ки доходів -- питання надто складне. Навряд чи варто категорично підтри-мувати тільки один із вищезазначених підходів. Проте найсуттєвіший, на дум-ку автора, наслідок першого підходу можна прогнозувати з достатньою ймовірністю: механічне збільшення доходів населення без необхідних економічних структурних змін спричиниться до високих цін при відносно низьких доходах, причому масштаб цін виявиться більшим, ніж був до підвищення доходів.

Згідно з діючим законодавством витрати на заробітну плату відносять на собівартість товарів і послуг, які виробляються підприємством. Тобто для кінцевого споживача заробітна плата є часткою роздрібної ціни товару.

Заробітна плата в Україні оподатковується двічі:

¦ із підприємств (4 види нарахувань загальним обсягом 42.5% від розміру фонду заробітної плати -- див. таблицю 3);

¦ із працівників (не враховуючи податку на дохід громадян, який підприємство зобов'язане перераховувати до бюджету самостійно, -- див. таблицю 4).

Крім того, додатковий тиск на заробітну плату справляють внески до Пенсійного фонду у розмірі 2% та на страхування безробіття у розмірі 0.5% від нарахованої зарплати.

На мою думку, дворівнева структура оподаткування заробітної плати є досить обтяжливою як для підприємств, так і для фізичних осіб -- суб'єктів оподаткування. Це підтверджують розрахунки абсолютних і процентних значень загальних сум, які стягує держава з нарахованої заробітної плати (див. таблицю 5).

Відношення загальної суми надходжень до нарахованої зарплати, наведене у таблиці 5, свідчить, що державна політика доходів в Україні спрямована на обмеження заробітної плати.

Очевидно, значний податковий тиск на заробітну плату є вимушеним кроком держави, викликаним глибокою бюджетною кризою; існуючий загальний рівень оподаткування заробітної плати також може бути пов'язаним із обмеженням державою "інфляції попиту", проведенням (під впливом міжнародних фінансових інститутів) рест-рикційної політики.

Аналіз сучасного стану державної політики доходів буде неповним без розгляду абсолютного розміру податкових надходжень держави від доходів населення та визначення питомої ваги цього показника у сукупних податкових надходженнях до державного бюджету (див. таблицю 6).

Згідно із Законом України "Про Державний бюджет України на 1999 рік" надходження до державного бюджету від податку на доходи населення плануються у розмірі 1169 млн. грн., або 7.3% від сукупних податкових надходжень до державного бюджету [2].

Порівняння цієї величини з розміром і питомою вагою інших статей податкових надходжень дає підстави стверджувати, що (на відміну від економічно розвинутих країн, де податок на доходи фізичних осіб разом із податком на прибуток підприємств є визначальними у бюджетному процесі) вплив податку на доходи населення (як, до речі, і податку на прибуток підприємств) нині не є визначальним у процесі виконання Державного бюджету України.

Діючий механізм оподаткування доходів фізичних осіб певною мірою дискримінаційний як щодо підприємств, так і щодо громадян. Він призначений швидше для поповнення державного бюджету, ніж для досягнення цілей, які декларує державна політика доходів. У відповідь суб'єкти господарювання часто намагаються уникати сплати податків на доходи фізичних осіб. Так, усе більшого поширення набуває практика готівкової оплати праці без використання платіжних відомостей (особливо вона поширена на малих приватних підприємствах). Існує ще один, цілком "законний", шлях уникнення податків на заробітну плату: підприємство від імені своїх співробітників укладає з банком строкові депозитні договори на різні суми зі щомісячною сплатою відсотків, які робітники отримують як заробітну плату. Відсотки за депозитними вкладами населення, як відомо, не оподатковуються. Відкривати ж депозити для працівників законодавство підприємствам також не забороняє.

Як зазначено вище, політика Української держави, спрямована на обмеження доходів населення, є одним із чинників (але не єдиним) суттєвого відставання рівня доходів від рівня споживчих цін.

Тому певне зменшення нарахувань і податків на заробітну плату має поліпшити ситуацію, що склалася. Звичайно, в короткостроковому періоді це негативно вплине на стан виконання державного бюджету. Однак може поліпшитися структура цін за рахунок зростання питомої ваги заробітної плати, що має стати фактором підвищення сукупного платоспроможного попиту і, опосередковано, пожвавлення вітчизняного виробництва.

Ще одним аргументом на користь зменшення нарахувань і податків на зарплату може бути порівняння максимального сукупного податкового навантаження на заробітну плату в Україні та у деяких економічно розвинутих країнах (див. таблицю 7). Як бачимо, за розміром податкового тиску на заробітну плату Україна -- абсолютний лідер.

Серед заходів держави, спрямованих останнім часом на зниження податкового тиску на заробітну плату, слід відзначити указ Президента України від 07.08.1998 р. [4], яким передбачається, зокрема, звільнення підприємств від обов'язкового збору до Чорнобильського фонду. Сподіватимемося, що це лише початок переорієнтації державної політики доходів у правильному напрямі. Адже зниження загального рівня нарахувань на заробітну плату для підприємств і зменшення податків на доходи фізичних осіб у довгостроковому періоді приведе до поліпшення структури собівартості й ціни товарів. Усе це стимулюватиме платоспроможний попит населення, який може створити необхідні передумови для пожвавлення вітчизняного виробництва.

Дмитро Гладких,

заступник начальника відділу економічного аналізу П'ятої київської філії АППБ "Аваль", постійний позаштатний оглядач кредитного ринку "Вісника НБУ".

Література.

1. Полишиш доходов и социальная за-щита населения. -- Москва, 1994.

2. Закон України "Про Державний бюджет України на 1999рік"//Урядовий кур'єр. -- 1999. -- 28 січня.

3. Чугунов И. Налоговьіе системи: Ев-ропа // Бизнес-Информ. -- 1997. -- № 8. -- С.36--39; Чугунов И. Налоговие системи: США // Бизнес-Информ. -- 1997. -- № 9. -- С.21--24.

4. Указ Президента України "Про деякі зміни в оподаткуванні"//Голос України. -- 1998. -- 15 серпня.