Функції комерційних банків та шляхи їхнього покращення

1

1

Функції комерційних банків та шляхи їхнього покращення.

У науковій літературі немає чіткого та обґрунтованого аналізу поняття "функція управління". Ми дотримуємося точки зору, згідно з якою кожна функція є сукупністю специфічних дій та операцій, а управлінська діяльність -- системою послідовно виконуваних функцій.

Щодо класифікації функцій управління також немає чітких критеріїв. В основі традиційного принципу класифікації функцій, -- аналіз змісту виконуваних робіт. За цією ознакою всі функції управління поділяють на загальні та специфічні. Зупинимося детальніше на аналізі таких функцій управління комерційного банку, як планування, організація, мотивація діяльності та контроль.

ФУНКЦІЯ ПЛАНУВАННЯ

Ефективне планування є одним із найважливіших факторів стабільного функціонування банківської системи. Процесом планування передбачається розробка як поточних питань, так і довгострокових стратегічних цілей. Він починається зі складання прогностичного плану загальної концепції банку. Планом визначаються орієнтири, критерії, за якими оцінюватимуться ділові успіхи та загальні результати діяльності. План має бути мобільним, враховувати нові можливості та непередбачу-вані зовнішні фактори. На перспективу розробляються стратегічні цілі банку. Короткострокові бізнес-плани трансформують їх у вимірювані показники.

Планування діяльності банку -- це певна політика управління. Нею визначається, якою має бути банківська практика, які види ризиків і які їх рівні прийнятні для даної фінансово-кредитної установи.

Існують різні способи формування управлінської політики, але у будь-якому разі відповідає за неї і затверджує її рада банку. Щорічно переглядаючи управлінську політику, вона прагне забезпечити її адекватність завданням розвитку банку та банківської системи держави у цілому.

Політика управління кредитуванням -- традиційна галузь банківського бізнесу. З одного боку, кредитні операції є вагомим джерелом доходів та активів банку, а з другого -- найбільшим джерелом ризиків. Практика діяльності фінансово-кредитних установ засвідчує, що ефективне управління кредитним портфелем сприяє мінімізації ризиків і зростанню прибутковості позичкових операцій.

Політика управління активами й пасивами здійснюється з метою визначення оптимального рівня доброякісних доходів банку, підтримки адекватної ліквідності, задоволення потреби в готівці. Отже, ефективне управління фондами є надзвичайно важливим аспектом політики управління. Це особливо актуально в наш час, коли внаслідок швидких змін в економіці зростає нестабільність ресурсів і ринкових ставок. Управлінням фондами передбачається встановлення відповідних параметрів доходу -- максимально допустимих рівнів відсоткових ризиків, концентрації пасивів, накопичення специфічних ресурсів; а також -- визначення допустимого співвідношення власних та залучених коштів банку.

Важливим джерелом доходів комерційного банку є інвестиції. Інвестиційна політика проводиться з метою забезпечення ліквідності та розумної рентабельності при мінімальному ризику банку. Такою політикою визначаються прибутковість, якість, кількість і структура термінів пога-

Планування дає змогу з'ясувати, чи достатньо у банку фінансових, людських, технологічних та організаційних ресурсів для досягнення поставленої мети

шення цінних паперів, запропонованих до купівлі; спрямованість диверсифікації ризиків за ними. При цьому зауважуються законодавчі обмеження щодо видів цінних паперів, які банкам дозволено купувати. Рада банку зобов'язана періодично ревізувати інвестиційний портфель, щоб мати впевненість у тому, що рівень ризику залишається допустимим і відповідає встановленим стандартам.

Мета трастової політики -- управління прийняттям інвестиційних рішень. Нею передбачена розробка процедур, які забезпечують окреме ведення операцій за трастовими та іншими активами банку. Траст, власне, є угодою, згідно з якою учасники передають керівництво своїм майном третій особі, як правило, банку або спеціальній фірмі, втрачаючи при цьому формальне право втручатись у процес управління ним. Розвиток українського валютного та фондового ринків заохочує комерційні банки й фінансові компанії до розширення спектра послуг, пропонованих клієнтам. Закономірно виникає потреба й у трастових послугах щодо управління активами. Аналіз практичної діяльності комерційних банків стосовно активів клієнтів (вільних засобів та коштів підприємств і

приватних осіб) дає змогу виокремити кілька варіантів управління банком активами клієнтів. Перший варіант застосовується, коли клієнт не має достатніх професійних знань і досвіду самостійної роботи на фінансовому ринку. У цьому разі маємо так званий "повний траст", тобто обставини примушують клієнта цілковито довірити спеціалістам банку управління своїм рахунком, що фіксується у відповідному документі. Другий варіант: клієнт вважає себе достатньо компетентним, щоб приймати самостійні рішення. Він відкриває спеціальний трастовий рахунок, операції за яким проводять спеціалісти банку, але -- погоджуючи з ним свої дії. Така трастова операція дістала назву "за погодженням". Третій варіант: клієнт твердо переконаний у власній компетентності, в усьому покладається на себе, готовий до ризико-вих рішень, але з тих чи інших причин не може самостійно здійснювати операції на ринку. Він відкриває рахунок, операції за яким виконують спеціалісти банку, але -- тільки за наказом клієнта. Цей варіант має назву "за наказом". У цьому разі розподіл відповідальності між клієнтом та банком у процесі використання рахунку істотно відрізняється від попередніх. У цілому ефективна трастова політика формує стосунки, побудовані на довірі, компетентності, повазі до клієнта.

Завершуючи характеристику функції планування, наголосимо, що політика керівництва банку в галузі планування має бути спрямована на одержання прибутку і підвищення надійності фінансово-кредитної установи і водночас -- враховувати її можливості: матеріальні, організаційно-господарські, людські тощо.

ФУНКЦІЯ ОРГАНІЗАЦІЇ

?даному випадку йдеться не про організацію як структуру, а про організацію як етап управлінської діяльності, процес налагодження усієї роботи. Його мета -- впорядкування роботи і керівників, і виконавців.

Управлінська діяльність комерційного банку -- це, по суті, управління людьми та управління соціальною інформацією. Зважаючи на це, розглянемо внутрішню організацію банку. Комерційні банки переважно становлять акціонерні компанії, де головним органом управління є загальні збори акціонерів. Вони приймають найважливіші рішення -- обирають раду директорів, затверджують статут, баланси та звіти, напрями та цілі політики банку. Водночас практика роботи комерційних банків дає підстави стверджувати, що учасники зборів акціонерів, як правило, мають неповну інформацію щодо поточних справ банку і почасти приймають рішення, пропоновані радою директорів, формально.

Здебільшого це не призводить до негативних наслідків -- поки справи у банку йдуть успішно. Та коли виникає проблема, дрібні власники акцій, навіть ті, що не відвідували зборів і не володіють інформацією, починають поводитися неадекватно і можуть своїми діями підірвати авторитет банку. Цим не варто легковажити.

Основні питання діяльності кредитно-фінансової установи вирішує рада банку. Вона контролює основні напрями його розвитку; визначає параметри бізнесу; наймає менеджерів і розробляє політику, в рамках якої вони працюють; проводить моніторинг операцій банку; контролює роботу

Плануванням передбачається певна етапність, а саме: постановка цілей, визначення передумов, виявлення можливих альтернатив, вибір найкращої з них, запровадження та виконання плану менеджерів, оцінює їхні пропозиції; складає програми-орієнтації для нових директорів, допомагаючи їм увійти в курс банківських справ; схвалює поточні навчальні програми підвищення кваліфікації спеціалістів.

На ефективність діяльності ради директорів відчутно впливають такі фактори, як кількість і якість її складу. Стандартів щодо кількісного складу, звичайно, не існує. Як правило, до ради комерційного банку входить щонайменше п'ять і щонайбільше двадцять директорів. Причому більша кількість не завжди є запорукою ефективної діяльності. Важливий фактор -- якісний склад ради. Практика свідчить, що частина членів ради одночасно має бути службовцями, менеджерами банку або головними його акціонерами. Однак у її складі доцільно мати також позаштатних спеціалістів -- це сприяє об'єктивності оцінки роботи банку.

Рада загалом відповідає за стан справ у банку. Тож мусить стежити за операціями банку, переконуючись у тому, що вони плануються правильно, контроль здійснюється ефективно, управлінський персонал діє грамотно.

Виконуючи свої зобов'язання перед акціонерами, рада банку повинна забезпечити компетентність менеджменту, користуючись системою внутрішнього контролю та діючими законами і правилами, здійснювати постійний нагляд за операціями, контроль за ефективністю роботи банку.

Рада несе також відповідальність за створення системи внутрішньої організації банку. У науковій літературі пропонуються такі принципи її формування.

1. Урахування стратегії розвитку банку, вибір ним місця у банківській системі на тривалу перспективу.

2. Урахування перспектив розвитку мережі та експансії банку.

3. Формулювання правил розмежування функціональних компетенцій.

4. Урахування кваліфікаційних вимог щодо співробітників банку.

Перелічені фактори впливають на внутрішню організацію банку, формують ієрархію його управління. Вони обумовлюються масштабами операцій банку, розгалуженістю його мережі, універсальністю або спеціалізацією діяльності, професійним рівнем і практичним досвідом роботи працівників банку, ступенем ризику відповідних операцій тощо.

МОТИВАЦІЯ ДІЯЛЬНОСТІ

ШОТлвація -- зал,які сп р завдань і

-- це система спонукальних прияють виконанню певних досягненню поставленої мети. Поняття використовується для пояснення послідовності поведінкових дій, спрямованих на досягнення певної мети, яка може змінюватися залежно від різних обставин і ситуацій. Хоча люди не завжди усвідомлюють причини тих чи інших своїх дій, їхня поведінка завжди визначається певними мотивами. Отже, мотивація відповідає на запитання: чому так, а не інакше чинить певна людина?

Як правило, люди ставлять перед собою конкретні цілі і намагаються досягти їх, тобто мають відповідні стимули, які можуть бути дуже різними: досягти успіху в професійній діяльності (управлінській у тому числі); здобути визнання; задовольнити моральні, матеріальні та інші потреби. Однак наявність мети не означає, що її буде досягнуто. Людина має шанс досягнути її, якщо мета заволодіє її думками, почуттями, бажаннями, інтересами. Ще одна обставина, яку потрібно враховувати, загалом характеризуючи мотиваційну функцію управління, полягає у тому, що людина має певний "стрижень" (тобто риси, якості, характер), який визначає усю її поведінку. Саме тому одні, діючи так чи інакше, виходять із матеріальних стимулів, інші -- з почуття обов'язку, ще інші -- з прагнення уникнути критики, осуду. Таким чином, знання загальних закономірностей зовнішньої або внутрішньої мотивації допоможе визначити, чому той чи інший керівник або співробітник банку вибирає саме таку тактику поведінки, розв'язуючи певне управлінське завдання, виконуючи певні функціональні обов'язки, операції. Водночас поняття "мотивації" охоплює питання активізації, управління та реалізації цілеспрямованої поведінки людини. Отже, йдеться про розробку в банку особливої стратегії заохочення та стимулювання компетентних керівників і банківського персоналу.

Стратегією повинні враховуватися закономірності як зовнішньої, так і внутрішньої мотивації діяльності, тобто пакет заходів стимулювання має налічувати матеріальні і

моральні фактори, максимально відповідати специфіці даного банку, його операціям і бізнес-плану.

Практика свідчить, що більшість керівників вважає матеріальне заохочення (премії тощо) важливим стимулюючим фактором. Це традиційний зовнішній стимул добросовісної праці, і нехтувати ним -- нерозумно. Але варто враховувати певні закономірності. Експериментально доведено: якщо людина постійно одержує певну матеріальну винагороду, то з часом ця винагорода втрачає своє мотиваційне навантаження. І лише за умови збільшення винагороди відновлюється її функціональна сутність.

Ще одна заувага стосовно матеріального заохочення працівників банківських установ. У наш час у багатьох банках в оплаті домінує винагорода за виконання посадових обов'язків і недостатньо враховуються результати та якість праці, інтереси та бажання кожного співробітника. Щодо цього ефективними засобами стимулювання праці можуть бути придбання акцій банку та участь у розподілі його прибутку, якою передусім передбачається право менеджерів, персоналу та банку на ту додаткову частку прибутку, яку одержано в результаті підвищення якості банківських послуг.

Участь у розподілі прибутку, придбанні акцій виявиться неефективною, якщо

Мотивація -- це передумова дії, інстинктивні імпульси, біологічні потяги, інтереси, бажання, ідеали, ціннісні орієнтації; це -- сукупність спонукальних сил людської діяльності, усвідомлених самою людиною

співробітників банку не залучають до управління ним, до процесу колективного прийняття рішень, вирішення проблем, які виникають у процесі надання послуг, до пошуку шляхів удосконалення банківського обслуговування. Крім того, як стимулюючий засіб слід використовувати також просування співробітників по службі, надання статусу самостійності тому чи іншому підрозділу. Матеріальний стимул може і повинен доповнюватися низкою інших заохочень. Ученими доведено, що най-сильнішим внутрішнім мотиваційним фактором трудової поведінки є інтерес до роботи. Це передусім стосується співробітників банку, які творчо ставляться до виконання своїх обов'язків. Для них надзвичайно важливими мотивами наполегливої праці є можливість самоствердитися, са-моактуалізуватися, реалізувати свій професійний, моральний, психологічний потенціал. Існує закономірність: чим більше знань набула людина, чим вища її кваліфікація, тим більше вона прагне до творчості в роботі. Отже, банк повинен мати

адекватні навчальні програми для вдосконалення кваліфікації персоналу в процесі розвитку банківської системи і фінансової справи.

Завершуючи характеристику мотиваційної функції управління, наголосимо: головне завдання керівництва банку в зазначеному контексті полягає у тому, щоб активізувати внутрішні спонуки співробітників банку до активної трудової діяльності. Основними з них є зацікавленість у роботі, потреба в активній діяльності, втіха від праці, атмосфера позитивної мотивації у трудовому колективі.

ФУНКЦІЯ КОНТРОЛЮ

кі б рішення не приймалися в банку, які І І б плани не розроблялися -- все це спрямовано на досягнення головної мети -- отримати прибуток на базі інвестицій акціонерів. Отже, контроль за розумним веденням бізнесу є першочерговим завданням ради банку. Втім, це не знімає з керівництва банку відповідальності за роботу з депозиторами, службовцями банку та громадськістю.

Важливе значення в даному разі має не лише обсяг прибутку, а й також його якість. Якісні прибутки -- це якісні активи, стабільні кредитні ресурси, добре контрольовані видатки, розумна практика управління ресурсами та активами, знання ринків, що обслуговуються.

Управлінською діяльністю передбачається створення ефективної системи внутрішнього контролю за повсякденними операціями з метою захисту активів, забезпечення точності і надійності інформації, адекватності практичних операцій політиці банку, законодавству, нормативним документам, а також -- удосконалення управлінської діяльності. Щоб у майбутньому уникнути помилок, система має вживати запобіжних заходів, а саме: оптимально розподіляти обов'язки між посадовими особами. Скажімо, той, хто відповідає за операції з певним активом, не повинен водночас відповідати за облік та перевірку облікових даних за цією статтею.

Здійснювати ефективний контроль допомагає програма аудиту, якою передбачено поточний контроль та періодичну ревізію всіх аспектів банківських операцій. Раді належить подбати про те, щоб аудитори мали необхідний досвід у сфері операцій, які перевіряються. Банк може користуватися послугами як зовнішніх, так і внутрішніх аудиторів.

Насамкінець зауважимо таке: усі функції управлінської діяльності комерційного банку однаково важливі. Вони становлять одне ціле. Якщо усунути хоча б одну -- порушиться уся управлінська діяльність кредитно-фінансової установи.