Методи аналізу економічної діяльності комерційних банків

1

Методи аналізу економічної діяльності комерційних банків.

Як правило, йдеться про виплату доходу у вигляді дивідендів або відсотків, а також про можливість передачі іншим особам грошових та інших прав, обумовлених цими документами.

Інвестиційні вкладення до 20% голосів вважаються портфельними, від 20 до 50% -- капітальними вкладеннями в асоційовані компанії, від 50 до 100% голосів -- капітальними вкладеннями в дочірні підприємства.

Інвестиційний портфель комерційного банку містить:

¦ цінні папери у портфелі банку на продаж -- для операцій із цінними паперами, які котируються на активному ринку та придбані з метою отримання прибутку від їх подальшого продажу до строку погашення;

¦ цінні папери у портфелі банку на інвестиції -- для операцій із цінними паперами, придбаними на строк до дати погашення або з метою інвестиції на строк понад рік. Різниця між цінними паперами на продаж та цінними паперами на інвестиції визначається за намірами керівництва банку на час їх придбання;

¦ цінні папери, що рефінансуються НБУ;

¦ цінні папери, які придбані або зберігаються за дорученням клієнтів;

¦ вкладення в асоційовані компанії;

¦ вкладення у дочірні установи.

Слід зауважити, що вкладення в асоційовані компанії та дочірні установи належать до довгострокових вкладень банку.

Аналіз операцій із цінними паперами включає визначення структури і дохідності цих операцій з метою з'ясування їх ефективності. Питома вага і динаміка кожного виду цінних паперів в інвестиційному портфелі визначає його якість (див. таблицю 5).



Таблиця 5. Структура інвестиційного портфеля банку
Інвестиційний портфель банку	Сума, тис. грн.	Структура,%
Акції у портфелі банку на продаж	873.80	24.8
Боргові цінні папери центрального уряду на інвестиції	1734.60	49.2
Вкладення в асоційовані компанії	239.00	6.8
Вкладення в дочірні компанії	675.40	19.2
Усього вкладень	3522.80	100.0

Як випливає з даних таблиці 5, 49.2% інвестиційного портфеля становлять боргові цінні папери центрального уряду на інвестиції. Це свідчить про ліквідність і стабільність банку та високу якість його інвестиційного портфеля. Спекулятивні цінні папери, тобто акції на продаж, займають 24.8%, а довгострокові інвестиційні вкладення -- 26.0%.

Інвестиційний портфель у сукупних активах банку становить 2.8% (3522.8: 126681.03х 100%), тобто має незначну питому вагу, хоча від таких операцій банк може отримати чималий процентний дохід.

1.2. АНАЛІЗ ПАСИВНИХ ОПЕРАЦІЙ

У пасивах відображаються капітал та зобов'язання банку.

Сума претензій до банку має бути еквівалентною повній сумі його активів.

Претензії виникають унаслідок передачі інвесторами коштів для придбання банком активів. Якщо претензії фіксовані, тобто відомо, хто саме і протягом якого періоду є власником певної суми коштів, -- вони називаються зобов'язаннями.

Всі інші претензії мають назву "капітал". Вони не є фіксованими, оскільки власники капіталу зможуть реалізувати своє право власності на активи тільки після задоволення претензій -- зобов'язань.

Аналіз капіталу банку

Капітал банку -- це залишковий інтерес банку в активах за вирахуванням зобов'язань. Він визначається як різниця між загальними сумами активів та зобов'язань банку.

Капітал виконує кілька важливих функцій у щоденній діяльності і працює на забезпечення довгострокової життєздатності банку:

¦ по-перше, захищає від банкрутства (це гроші на "чорний день"), компенсуючи поточні втрати;

¦ по-друге, він є джерелом коштів, необхідних для створення, організації і функціонування банку до часу залучення достатньої кількості депозитів. Новостворюваному банку кошти необхідні до його відкриття;

¦ по-третє, допомагає підтримувати довіру клієнтів і переконувати кредиторів у фінансовій могутності банку. Капітал повинен бути достатнім, щоб позичальники мали впевненість у тому, що банк у змозі задовольнити їхні потреби в кредитах, навіть якщо економіка переживає спад;

¦ по-четверте, звідси банк черпає кошти на організаційне зростання, надання нових послуг, виконання нових програм, закупівлю обладнання.

У період зростання банк потребує додаткового капіталу, аби мати підтримку й захиститися від ризику, пов'язаного з наданням нових послуг і створенням потужностей ( у тому числі філій).

Крім того, зважаючи на капітал банку, наглядові органи встановлюють нормативи, які регулюють його діяльність.

Капітал банку відображається у розділі 5 Плану рахунків бухгалтерського обліку і складається зі:

¦ статутного капіталу та інших фондів банку;

¦ результатів переоцінки основних засобів;

¦ результатів поточного року.

У консолідованому балансі банку відображається брутто-капітал.

Проте для аналізу реального капіталу та для розрахунку економічних нормативів слід визначити чистий капітал, або нетто-капітал.

Згідно з Базельською угодою капітал банку поділяється на такі складові:

Основний (капітал 1-го рівня) (ОК), до якого входять:

¦ сплачений зареєстрований статутний капітал;

¦ емісійні різниці;

¦ резервні фонди;

¦ прибутки і збитки минулих років;

¦ прибутки і збитки минулих років, що очікують затвердження.

Основний капітал (ОК) коригується на (мінус):

¦ власні цінні папери в портфелі банку на продаж;

¦ суму нематеріальних активів;

¦ капіталовкладення в нематеріальні активи. Додатковий капітал (ДК):

¦ загальні резерви;

¦ результати переоцінки основних засобів;

¦ результати поточного року.

При обчисленні загальної суми капіталу розмір додаткового капіталу не повинен перевищувати розміру основного капіталу.

Відвернення із загальної суми капіталу (В):

¦ акції та боргові цінні папери у портфелі банку на продаж та інвестиції (крім державних боргових зобов'язань);

¦ вкладення банку в асоційовані та дочірні компанії. Сума невідкоригованого капіталу обчислюється за формулою:

К1= ОК + ДК - В. Основні засоби (ОЗ):

¦ операційні основні засоби;

¦ капітальні вкладення в операційні основні засоби;

¦ неопераційні основні засоби;

¦ капітальні вкладення в неопераційні основні засоби. Капітал банку обчислюється за формулою:

К = К1 - (ОЗ - К1),

де (ОЗ -- К1) -- розмір перевищення ОЗ над К1 (якщо ОЗ перевищують К1, до розрахунку беруть різницю ОЗ - К1, інакше до розрахунку беруть 0).

Аналіз капіталу починають із оцінки його структури (див. таблицю 6).

Таблиця 6. Аналіз структури капіталу
Показники	Сума, тис. грн.	Структура, %
Статутний капітал	45000.00	97.9
Нерозподілені прибутки та резерви	243.39	0.5
Прибутки поточного року	730.84	1.6
Усього капіталу	45974.23	100.0

Таким чином, капітал банку на 97.9% сформовано за рахунок статутного капіталу.

Аналізуючи капітал у динаміці, беруть до уваги таке: збільшення статутного капіталу та резервів банку оцінюється позитивно, оскільки це сприяє підвищенню фінансової стійкості банку.

У таблиці 6 ми проаналізували структуру капіталу, проте доцільно було б обчислити чистий капітал, який регулюється НБУ.

Основний капітал = 40000 + 234.39 -- 1234.05 = 39000.34 тис. грн.

Додатковий капітал = 730.84 тис. грн. Відвернення = 873.80 + 239 + 675.40 = 1788.20 тис. грн. К1 = 39000.34 + 730.84 -- 1788.2 = 37942.98 тис. грн. ОЗ = 16000.00тис. грн.

Оскільки ОЗ менші, ніж К1,то капітал банку дорівнює 37942.98 тис. грн.

Аналіз достатності капіталу

Достатність капіталу аналізують, використовуючи такі коефіцієнти:

К1 -- визначає рівень капіталу в структурі загальних пасивів.

Рекомендовані значення -- у межах 0.15--0.20.

Капітал К1 = --------------------.

Пасиви

У нашому аналізі даний коефіцієнт дорівнює 0.36(45974.23: : 126681.03).

Отже, розмір капіталу банку достатній.

К2 -- співвідношення чистого капіталу і загальних активів.

Чистий капітал К2 = --------------------------.

Загальні активи

Значення даного показника повинно бути не меншим 0.04. К2 = 0.31 (39771.78 : 126681.03).

К3 -- співвідношення капіталу і загальних активів, зважених на ризик. Цей коефіцієнт дає змогу визначити межу захисту кредиторів та вкладників від непередбачених збитків, яких банк може зазнати у процесі діяльності, а також з'ясувати, чи вистоїть банк у разі економічної скрути або якихось інших зовнішніх негараздів.

Чистий капітал К3 = ------------------------------------------.

Активи, зважені на ризик

Значення цього показника повинно бути не меншим 0.08. К3 = 0.35 (39771.78: 112121.53).

К4 -- коефіцієнт достатності капіталу -- показує максимальну суму збитків, за яких капіталу, що залишився (чистий нетто-капітал), вистачить для забезпечення надійності коштів вкладників та інших кредиторів банку. Передбачається, що капітал банку повинен на 25--30% покривати його зобов'язання.

Чистий капітал К4 = --------------------------.

Зобов'язання

Для нашого балансу на 01.10К4 = 0.47(37942.98: 80706.80).

К5 -- коефіцієнт достатності капіталу -- дає змогу зробити якісну оцінку власного капіталу. Брутто-капітал містить як відвернені (іммобілізовані) власні кошти, так і фактичні залишки нетто-капіталу, які можна використати для кредитування. Якщо значення К5 від'ємне, це свідчить не лише про відсутність власних ресурсів, вкладення яких приносить дохід, а й про використання депозитів не за призначенням, оскільки останні покривають власні витрати банку.

Нетто-капітал К5 = --------------------------.

Брутто-капітал

Оптимальне значення цього показника -- від 0.5 до 1.0. За нашим аналізом, К5 = 0.82 (37942.98 : 45974.23).

К6 -- коефіцієнт достатності капіталу -- характеризує залежність банку від його засновників. Сума коштів, які інвестуються в розвиток установи, повинна удвічі перевищувати внески засновників.

Статутний капітал К6 = ------------------------------.

Брутто-капітал

Мінімальне значення даного показника -- 0.15, максимальне -- 0.5.

За даними нашого балансу К6 = 0.98 (45000 : 45974.23), тобто банк цілковито залежить від його засновників.

Таким чином, обчислені коефіцієнти достатності капіталу (крім К6) свідчать про те, що аналізований нами банк має достатній капітал.

Аналіз зобов'язань банку

Переважну частину пасиву становлять зобов'язання банку.

Зобов'язання -- це вимоги до активів банку на фіксовану суму коштів, яку він повинен сплатити у визначений час у майбутньому.

До зобов'язань банку належать:

¦ залишки на коррахунках банків;

¦ залишки на поточних рахунках клієнтів;

¦ депозити -- строкові та до запитання;

¦ міжбанківські кредити, в тому числі й отримані від НБУ;

¦ залишки на рахунках обліку випущених банком боргових зобов'язань, що обертаються на ринку;

¦ кредиторська заборгованість.

Аналізуючи зобов'язання банку, необхідно дати їм кількісну та якісну оцінку. Передусім слід пам'ятати, що більшість зобов'язань є платними і через це витрати банку збільшуються. Проте серед зобов'язань є й дешеві ресурси:

¦ залишки на рахунках клієнтів;

¦ депозити до запитання;

¦ кредиторська заборгованість. До дорогих ресурсів належать:

¦ строкові депозити;

¦ міжбанківські кредити та депозити.

Збільшення зобов'язань банку оцінюється позитивно, адже це свідчить про зростання суми кредитних ресурсів.

Чим більша питома вага строкових депозитів, тим вища стабільна частина ресурсів комерційного банку. Це позитивно позначається на його ліквідності і зменшує залежність від міжбанківських кредитів (див. таблицю 7).

Таблиця 7. Аналіз структури зобов'язань банку
Зобов'язання банку	Сума, тис. грн.	Структура, %
Коррахунки банків	10567.77	13.1
Міжбанківські кредити	4598.90	5.7
Кошти клієнтів до запитання	44902.47	55.6
Строкові депозити	16732.14	20.7
Цінні папери власного боргу	1000.00	1.2
Інші зобов'язання	2905.52	3.7
Усього зобов'язань	80706.80	100.0

Таким чином, зобов'язання банку на 55.6% сформовані за рахунок коштів клієнтів до запитання. Дешеві зобов'язання становлять 73.6%, тобто даний банк не несе значних витрат при сплаті процентів.

Частка строкових депозитів -- 20.7%, а міжбанківського кредиту -- 5.7%.

Отже, аналіз зобов'язань свідчить про те, що банк не має надійної бази кредитних ресурсів і наражається на великий ризик, вкладаючи такі кошти в кредити.

1.3. АНАЛІЗ ЛІКВІДНОСТІ БАНКУ

Ліквідність банку -- це його здатність своєчасно виконати свої грошові зобов'язання. Визначається збалансованістю між строками і сумами погашення активів та строками і сумами виконання зобов'язань банку, а також строками і сумами інших джерел та напрямів використання коштів, на зразок видачі кредитів та понесених витрат.

Як відомо, основним джерелом доходу банку є трансформація короткострокових пасивів у відносно довгострокові активи. Якщо банк перевищує розумну межу розбіжності у строках, він може наразитися на проблему ліквідності. Навіть якщо вона проявляється у щонайм'якшій формі, банк мусить звернутися за позичкою на грошовий ринок (узяти міжбанківський кредит). Що ж до різкого розриву у строках, то він може дестабілізувати банк.

Банки повинні володіти доступними ліквідними активами, які можна легко перетворити у готівку, або мати можливість збільшити свої фонди і на першу вимогу виконати зобов'язання.

Пошук доступних ресурсів для оперативного підвищення ліквідності -- це функція управління як активними, так і пасивними операціями.

Збалансованість між статтями активів і пасивів можна визначити за такими коефіцієнтами:

Загальна сума Коефіцієнт виданих кредитів

співвідношення = -.

позик і депозитів Зобов'язання

(кредитні ресурси)

Цей коефіцієнт характеризує здатність банку залучати депозити для підтримки своїх кредитних операцій і надавати їх у кредит. Високе значення цього коефіцієнта традиційно асоціюється з більшим ризиком, оскільки свідчить про слабшу ліквідність та вразливість щодо дій кредиторів, несприятливі економічні умови чи наслідки впливу депозитів.

Низьке значення цього коефіцієнта у кредитуванні вказує на неможливість прийняти існуючий ризик та на ймовірність збитків від кредитної діяльності у майбутньому.

Оптимальне значення даного коефіцієнта -- в межах 0.7--0.8.

Коефіцієнт співвідношення позик і депозитів в аналізованому нами банку дорівнює 0.996 (77925.73 : 78206.8).

Таким чином, для даної установи характерний високий кредитний ризик.

Коефіцієнт миттєвої ліквідності допомагає оцінити спроможність банку одночасно погасити всі свої зобов'язання. Оптимальне значення коефіцієнта -- 0.15--0.20, тобто ризику можуть бути піддані не більше 85% зобов'язань або не менше 15% зобов'язань мають покриватися високоліквідними активами банку.

Коефіцієнт Високоліквідні активи

миттєвої = --------------------------------------------.

ліквідності Підпроцентні зобов'язання

Коефіцієнт миттєвої ліквідності дорівнює 0.18 (14273.45: : 76801.28).

Отже, банк може погасити свої зобов'язання, але значення коефіцієнта небезпечно близьке до критичного, тобто необхідно збільшувати високоліквідні активи.

2. ВИДИ БАНКІВСЬКИХ РИЗИКІВ ТА IX АНАЛІЗ

2.1. ЗОВНІШНІ РИЗИКИ

Банківські ризики залежно від сфери виникнення поділяються на зовнішні та внутрішні. До зовнішніх належать ризики, безпосередньо не пов'язані з діяльністю банку. На їх рівень впливає безліч факторів: політичні, економічні, соціальні, страхові, макроекономічні, природні (стихійні лиха) тощо. Банки можуть наражатися на регіональні, районні та інші ризики, кожен із яких характеризується різним ступенем впливу перелічених вище факторів.

Аналіз проводять, щоб з'ясувати втрати банку в наступному звітному періоді внаслідок впливу зовнішніх факторів, а також сформулювати його стратегію. Послуговуючись отриманими даними, розраховують вплив зовнішнього ризику і виявляють фактори, які його визначають.

У міжнародній практиці ефективнішим вважають двоступеневий аналіз зовнішніх ризиків.

Спочатку оцінюють економічну ситуацію в країні, потім обчислюють рівень сумарного ризику країни, використовуючи такі показники:

1. Приріст валового продукту.

2. Співвідношення величини інвестицій і величини валового доходу.

3. Ефективність інвестицій.

4. Середній рівень інфляції.

5. Зростання грошових надходжень.

6. Рівень реального внутрішнього кредиту.

7. Податковий баланс як відсоток від валового продукту.

8. Конкурентоспроможність економіки.

9. Торговельний баланс (експорт-імпорт).

10. Загальна зовнішня заборгованість.

11. Міжнародні резерви.

12. Вартість послуг щодо обслуговування зовнішньої заборгованості.

13. Величина політичного ризику.

14. Рівень безробіття.

15. Зростання ВНП на душу населення.

Щоб безпомилково визначити ризик певної країни, можна користуватися також оцінками провідних країн, зробленими за окремими показниками. Вони публікуються.

Крім аналізу ризику країни, необхідно зважати на ризики, пов'язані із зовнішньоекономічною діяльністю. Вони можуть бути зараховані як до зовнішніх, так і до внутрішніх ризиків банку -- залежно від того, які рішення прийме менеджмент банку за конкретних обставин щодо його внутрішньої діяльності.

Валютний ризик пов'язаний із невизначеністю майбутнього руху процентних ставок і ціни національної валюти щодо іноземної. Він поділяється на економічний валютний ризик, ризик переводу і ризик угод.

Економічний валютний ризик -- це ризик зміни вартості активів чи пасивів банку внаслідок майбутніх змін курсу. Аналізують економічний валютний ризик за допомогою таких показників: питома вага валютних кредитів у валюті балансу банку; питома вага валютних кредитів, які виражені у національній валюті і видані за рахунок коштів, залучених у національній валюті; питома вага створених резервів за валютними кредитами, виражених у національній валюті, в обсязі загальних резервів банку на покриття збитків за кредитами; питома вага позитивної чи негативної курсової різниці в обсязі валютних операцій банку тощо.

Ризик переводу -- це ризик зміни вартості активів і зобов'язань банку, пов'язаний зі зниженням курсу валюти. Потребує переоцінки активів і статутного капіталу банку, вираженого у валюті. Його аналізують та оцінюють за даними щодо руху вартості валют і прогнозів зміни курсу.

Ризик угоди обумовлюється невизначеністю вартості в національній валюті майбутньої угоди, укладеної в іноземній валюті. Щоб оцінити цей ризик, слід проаналізувати:

¦ частку хеджування у конверсійних угодах, валютних свопів (рівновеликі кредити з однаковими строками, сумами і способами погашення, виражені в різних валютах у двох банках різних країн), угод "спот"(купівля і продаж валюти в обумовлену на майбутнє дату за обумовленою ставкою);

¦ наявність і питому вагу взаємних заліків ризиків за активами і пасивами (визначають, віднімаючи суму валюти, яка надійшла, від усієї вивезеної валюти);

¦ частку великих валютних угод, динаміку операційних витрат за валютними операціями, швидкість розрахунків, обсяг угод між філіями, кількість застрахованих угод;

¦ збалансованість активів та зобов'язань банку за видами валют і строками; частку форвардних, ф'ючерсних, опціонних операцій у зовнішньоекономічній діяльності банку.

Крім зазначених факторів, на валютний ризик банку впливає індекс ефективного валютного курсу. Як додаток до статистики валютних курсів, щодо окремих валют та грошово-валютного ринку в розрізі курсів "спот" і "форвард" за курсами покупця і продавця валюти використовуються середні величини цих курсів. Дані стосовно курсів "форвард" публікуються за строками форвардних угод. Щодня дані про курси узагальнюються за певні проміжки часу у вигляді середньої геометричної величини. Це дає змогу послабити вплив окремих відхилень курсу, які відрізняються від основної сукупності даних: К = 1(К1 К2...Кп). Хоча зміна валютного курсу в часі вимірюється за допомогою індивідуальних індексів валютного курсу, на неї впливають не лише попит і пропозиція на дану валюту, а й попит і пропозиція на валюту,

стосовно якої змінено курс. Тому індекс ефективного валютного курсу дає змогу краще врахувати валютний ризик. Він визначається співвідношенням середньозважених курсів валюти країни ("кошика") за поточний і базовий періоди. Слід пам'ятати про різні темпи інфляції у країнах. Аналізуючи валютні ризики, необхідно виділити ризики додаткові, які виникають при кредитних операціях (кредитний, процентний, ризик резервування); при розрахункових операціях (ризики угод, втрати доходів унаслідок заморожування чи конфіскації вимог за вказівкою держави, викликаних валютними труднощами, зміною уряду чи війною).

2.1. ВНУТРІШНІ РИЗИКИ

Внутрішні ризики виникають у результаті діяльності самого банку і залежать від операцій, які він проводить. Відповідно вони пов'язані:

1) з активами банку (кредитні, валютні, ринкові, розрахункові, лізингові, факторингові, касові, інвестиційні ризики тощо);

2) із зобов'язаннями банку (ризики за вкладами та іншими депозитними операціями, за міжбанківськими кредитами, отриманими кредитами);

3) з якістю управління банком власними активами і пасивами (процентний ризик, ризик незбалансованої ліквідності, неплатоспроможності, ризик структури капіталу, недостатності капіталу);

4) із ризиком реалізації фінансових послуг (операційні, технологічні, стратегічні, адміністративні, бухгалтерські ризики, а також ризики, пов'язані з інноваціями, безпекою, зловживаннями).

Основна частина аналізу й оцінки внутрішніх ризиків грунтується на теорії імовірності -- систематичному статистичному методі визначення вірогідності тієї чи іншої події у майбутньому. Як правило, таку вірогідність виражають у відсотках. Із метою ранжування альтернативних подій необхідно розробити певні критерії ризику (наприклад, активи банку) за ступенями ризику. Проте перш ніж застосувати ці критерії, необхідно проаналізувати наявну ситуацію.

Приміром, найпоширенішим для банків є кредитний ризик. До нього відносять прострочені позички. Особливо це стосується середньострокових і довгострокових кредитів, виданих під заходи, терміни здійснення яких, а відповідно й розрахункові терміни окупності, порушені.

Кредитні ризики спричиняються погіршенням фінансового стану позичальника, непередбаченими ускладненнями в його діяльності, несприятливими обставинами на ринках. Падіння попиту на продукцію, неплатоспроможність покупців, економічна криза, некомпетентність чи недобросовісність керівництва підприємства -- усе це теж впливає вкрай негативно.

Захиститися від кредитного ризику допомагає систематичний аналіз, у ході якого з'ясовують, як банки встановлюють мінімальну питому вагу кредитних вкладень, що покриваються власними ресурсами; дотримуються нормативу максимального розміру ризику на одного позичальника та нормативу "великих" кредитних ризиків; формують резерви під збитки за позичками; диверсифікують кредитні вкладення за галузями, позичальниками; чи отримують достатнє забезпечення за виданими кредитами тощо.

Розглядаючи ризики, пов'язані із зобов'язаннями, особливу увагу слід приділяти аналізу формування депозитів. До появи негараздів у діяльності банку може спричинитися дострокова вимога вкладу чи міжбанківського кредиту. На дострокові вимоги, крім різких непередбачених змін у фінансовому становищі вкладника, можуть впливати також фактори, пов'язані з хисткою політичною чи економічною ситуацією в країні, кризи. Аби убезпечитися від цього, необхідно зазначити у кредитній угоді особливі умови (наприклад, про відмову від дострокового повернення вкладу або про несплату чи зниження відсоткової ставки). Задля попередження і регулювання ризику щодо формування депозитів банки аналізують співвідношення між позичками і депозитами, враховують процентний ризик, який виникає при формуванні депозитів.

Вивчаючи ризики, пов'язані з якістю управління активами і зобов'язаннями, слід особливо уважно аналізувати процентний ризик, тобто небезпеку втрат унаслідок перевищення сплачених процентних ставок над отриманими. Підвищення процентних ставок спричиниться до падіння курсів цінних паперів із твердими процентами, а відтак -- і до знецінення банківського портфеля, завдасть курсових збитків. Крім того, різниця між процентними доходами і витратами становить основу банківського прибутку. Різка зміна ставок у різних сегментах ринку може негативно позначитися на прибутковості операцій банку.

Це спонукає банки аналізувати попит і пропозицію кредитних ресурсів, порівнювати проміжок часу між строками вивільнення депозитів та розміщених коштів і коливаннями процентних ставок (останні -- вельми різноманітні, вони залежать від загального попиту на кредитні ресурси даного банку, наявності цих ресурсів, характеру, розміру та строків позички. Процент є регулятором ринкових відносин).

Аби зменшити ризик, деякі банки вводять до процентної ставки за розміщеними коштами ризикову процентну ставку (договірну надбавку) або розмір страхового процента (коли позичку страхує сам банк). В умовах інфляції аналізують реальні і номінальні проценти. Щоб уникнути процентного ризику, активніше надають кошти на тривалі строки, а для рефінансування залучають кошти на короткий термін.

Обчислюючи коефіцієнт процентного ризику, банки враховують ускладнення, які майже завжди виникають під час погодження строків платежу банку за зобов'язаннями й отримання платежів від клієнта; ймовірність невиконання партнером зобов'язань через тимчасову нестачу коштів; операційні й технічні затримки, вплив кредитного, валютного, ринкового та інших ризиків.

Щодо ризиків, пов'язаних із реалізацією фінансових послуг, застосовують спеціальні методи аналізу. Вивчаючи операційні ризики банку, оцінюють, як збільшується вартість послуг банку та зростають поточні витрати.

До технологічних відносять ризики збою технології здійснення операцій (ризики, пов'язані з неполадками у комп'ютерній системі, втратою документів, комп'ютерним шахрайством тощо). Аналізуючи тенденцію до зростання чи до зменшення кількості таких випадків, визначають вірогідність їх повторення.

Вивчаючи ризики безпеки, звертають увагу на її загальний стан (надійність приміщень посиленого захисту, куди мають доступ лише окремі особи та охоронці), "вузькі місця" в її організації (захист у комп'ютерному центрі, неприступність сейфів, охорона каси), стан протипожежної безпеки.

Прогнозуючи стратегічні ризики, розраховують ризик недоотримання запланованого прибутку внаслідок перевищення допустимого ризику; ризик непродуманого вибору і помилкової оцінки розміру та ступеня ризику, ризик неправильного рішення банку (наприклад, неодноразової пролонгації однієї і тієї ж позички); ризик помилки при визначенні термінів операцій; ризик відсутності контролю за втратами банку; ризик неправильного фінансування втрат тощо. Такий аналіз дасть змогу різнобічно охарактеризувати якість управління банком.

Проте рівень внутрішніх ризиків зростає, якщо проблеми виникають раптово; при аналізі поставлено завдання, відмінні від тих, які банку доводилося розв'язувати в минулому; керівництво не спроможне за результатами аналізу вжити необхідних і термінових заходів для поліпшення ситуації; існуючий порядок діяльності банку або недосконалість законодавчої і нормативної бази гальмують процес виправлення виявлених недоліків. Якщо ризики оцінено неправильно чи немає можливості негайно поліпшити ситуацію, визнану в результаті аналізу критичною, наслідки можуть бути щонайгірші.

Аналіз та оцінка ґрунтуються на певних методах розрахунку ризику. Залежно від методів розрахунку ризики поділяють на сукупні (загальні) і часткові.

Сукупним ризиком передбачається оцінка і прогнозування величини ризику банку залежно від його доходу, дотримання економічних нормативів ліквідності.

Частковий ризик оцінюється на основі шкали коефіцієнтів ризику за окремою банківською операцією чи групами операцій.

Визначити розмір ризиків дають змогу методи розрахунку. Від їх вибору залежить правильність оцінки прогнозованих втрат. Склалося три основних методи оцінки ризиків: експертних оцінок, аналітичний та частковий (статистичний).

Метод експертних оцінок ґрунтується на вивченні висновків, зроблених експертами банку, і передбачає складання узагальнюючих рейтингових оцінок. Цей метод охоплює рейтингові оцінки кредитоспроможності позичальника та страхового ризику, дотримання економічних нормативів діяльності банку, розрахунок розміру ризику за кредитним портфелем банку, а також визначення розміру необхідного резерву для покриття збитків від кредитної діяльності банку, класифікацію кредитів за ступенем ризику тощо.

Аналітичним методом передбачається аналіз зон ризику зі встановленням оптимального його рівня для кожного виду банківських операцій та їх сукупності.

Частковий (статистичний) метод полягає в оцінці часткового ризику, тобто визначенні розміру втрат за окремою операцією банку щодо активів, зобов'язань тощо відповідно до ступеня ризику; зіставленні фактичної величини ризику з очікуваною згідно з нормативними документами; виявленні фактичних зон ризику для окремо взятого банку стосовно окремої операції; з'ясуванні ступеня їх допустимості, встановленні максимально можливого розміру ризику за окремо взятою операцією банку.

Комплексний метод базується на сукупній оцінці ризику стосовно банку в цілому. Головним в управлінні ризиковими операціями банку є визначення ступеня допустимості і виправданості того чи іншого ризику та прийняття рішення. Перспективним є визначення ступеня допустимості загального ризику банку для встановлення нормативу відрахувань від прибутку до резервного фонду.

Загальний ступінь ризику визначається за формулою:

Р1 + Р2 + Р3 + ... + Рп

Н =-Е ,

К

де Н -- ступінь допустимого загального ризику банку; Р -- часткові ризики банку за всіма операціями; Е -- коригуючий коефіцієнт зовнішніх ризиків банку; К -- капітал банку. Цей показник відображає максимально можливий ступінь ризику для банку за певний період часу.