Оцінка ефективності діяльності банківських підрозділів

7

Оцінка ефективності діяльності банківських підрозділів.

Одним із найважливіших чинників підвищення ефективності роботи банку є політика стимулювання та заохочення працівників до кращого виконання їхніх обов'язків. Службовці повинні розуміти, що саме вони безпосередньо впливають на діяльність свого структурного підрозділу та банку в цілому. Отже, щоб проаналізувати ефективність підрозділів, рахунки аналітичного обліку об'єднують в умовний баланс кожного підрозділу, з прив'язкою відповідних рахунків доходів та витрат. Таким чином, вдається досягти наочності та переконливості висновків щодо результатів роботи.

Місяць -- оптимальний строк дослідження. Коротші періоди розглядати недоцільно, адже процентні доходи та витрати нараховуються лише раз на місяць. Довші -- незручно, бо за квартал чи півріччя у структурі активів та пасивів можуть статися значні зміни, приміром, зміниться рівень процентних ставок. За таких обставин, хоч усе це й позначиться на середніх значеннях активів і пасивів, на процентних доходах та витратах, наочність буде втрачено. З'ясувати вплив об'єктивних (зміна курсу валюти, процентних ставок) і суб'єктивних (неефективне використання ресурсів) факторів буде дуже важко.

Отже, коректні висновки можна зробити лише за умови, що дослідження спирається на середньомісячні значення активів та пасивів.

Розглянемо методику аналізу діяльності підрозділів банку детальніше.

1. Розподіляючи рахунки доходів і витрат за підрозділами банку, ми виходили з таких міркувань.

Розподілити процентні та комісійні доходи і витрати, а також результати торговельних операцій за певними підрозділами нескладно, бо різні підрозділи не повинні мати спільного аналітичного рахунку доходів або витрат.

Відрахування у резерви або зменшення резервів також легко віднести до відповідних підрозділів (насамперед кредитного, фондового). Результат переоцінки валюти стосуватиметься підрозділу, який управляє ресурсами банку та валютною позицією.

Але решту доходів та витрат (непередбачені, банківські й небанківські, податок на прибуток) можна віднести до того чи іншого підрозділу лише умовно. Є такі категорії витрат, які просто неможливо розглядати стосовно певного підрозділу (наприклад, орендні платежі, плата за охорону, спонсорська допомога). Ряд інших витрат (відрядження, маркетинг і реклама, амортизація, поштово-телефонні розрахунки) точно розподіляють між підрозділами. Але це кропітка й часом невиправдана робота, оскільки інформація щодо цих витрат потребує штучної обробки, а питома вага їх у сумарному заліку незначна.

Найраціональнішим розв'язком цієї проблеми був би розподіл таких витрат пропорційно до кількості працівників кожного підрозділу. Це виправдано з огляду на те, що на різні підрозділи припадають приблизно однакові суми витрат і більша їх частка (амортизація і утримання основних засобів, господарські витрати та зв'язок) прямо пов'язана з кількістю працюючих: кожен службовець користується комп'ютерною технікою, засобами зв'язку, меблями, всім треба створити оптимальні умови для роботи.

Об'єднавши в умовний баланс кожного підрозділу рахунки аналітичного обліку (за відповідними рахунками доходів та витрат), можна досягти наочності та переконливості висновків щодо ефективності його роботи.

Витрати на охорону та оренду також доцільно розподіляти між підрозділами пропорційно, оскільки численніший штат, за логікою, займає більшу площу. А плата за охорону й оренду обчислюється саме за площею приміщення. Якщо підрозділи розташовані в різних будинках, то плата за оренду та охорону може бути різною, але й у такому разі середні витрати, розраховані пропорційно до кількості працівників, дають уявлення щодо цих витрат у підрозділах.

У наших розрахунках ми згідно з кількістю працівників розподіляємо лише витрати, безпосередньо пов'язані із забезпеченням роботи підрозділів, а саме:

* господарські витрати, охорона, зв'язок (рахунки 7430--7442),

* утримання основних засобів (рахунки 7420, 7421),

* амортизація (рахунок 7423),

* оренда (рахунок 7395).

До перелічених витрат також додається заробітна плата з відрахуваннями по кожному підрозділу.

Решта витрат відноситься до загальнобанківських, а саме:

* податки (рахунки 7403, 7409, 7900),

* непередбачені витрати (рахунок 7800),

* супутні небанківські операційні витрати, штрафи тощо (рахунки 7450-7499).

2. Для оцінки ефективності роботи підрозділу банку інформації про його доходи та витрати замало. У підсумку його діяльності треба також враховувати, який обсяг ресурсів відволікається або залучається.

Тому всі рахунки балансу розподілено між відповідними підрозділами. Рахунки, які неможливо віднести до певного підрозділу, становлять загаль-нобанківські активи та пасиви (капітал, основні засоби, дебіторська та кредиторська заборгованість за господарськими операціями, залишки на рахунках клієнтів).

Залишки на рахунках клієнтів віднесено до загальнобанківських пасивів тому, що з клієнтами працюють: операційний відділ, відділ розробки й експлуатації програмного забезпечення та комп'ютерної техніки (система клієнт-банк), каса та багато інших підрозділів, які надають клієнтам послуги чи забезпечують їх надання.

3. Коли всі рахунки розподілено між підрозділами, постає питання: як врахувати вигоду, яку приносять банку підрозділи, залучаючи кошти, а також приховані витрати, пов'язані з відволіканням ресурсів у активні операції підрозділів?

Це можна зробити, припустивши, що обмін ресурсами між підрозділамиздійснюється за умовною процентною ставкою.

У західній економічній літературі [1] використовується поняття "чистої", або "даної" процентної ставки, яка відповідає дохідності найменш ризикових вкладень, ризик за якими можна вважати нульовим. Як правило, такими вважаються боргові зобов'язання уряду.

Якщо ця ставка активу відповідає нульовому ризику, це означає, що дохідність інших активів має бути вищою на величину ризику. Таким чином ставка ніби "очищена" від ризику і характеризує даний рівень вартості грошей у певний період часу та служить орієнтиром для всіх інвесторів.

Щоб вирахувати розмір даної ставки, потрібно визначити, які вкладення у наших умовах можна вважати безризиковими. Зрозуміло, цінні папери уряду до таких не належать.

В умовах, у яких працює філія банку, що не має прямих відносин з іншими банками, безризиковими вкладеннями можна вважати міжфілійні кредити. Але для комерційних банків в Україні немає вкладень, ризик за якими можна було б вважати нульовим. Тому використовувати "чисту", або "дану" процентну ставку в умовах нашої країни можуть тільки філії.

Комерційним банкам можна запропонувати користуватися граничною процентною ставкою, нижче якої банк намагається залучати, а вище якої -- розміщувати кошти.

Найточнішим орієнтиром у визначенні граничної процентної ставки є міжбанківські кредити (МБК). Головний аргумент на заперечення цієї тези полягає в тому, що ставки за МБК дуже (у кілька разів) різняться залежно від строку погашення. Але якщо не брати крайні випадки -- "овернайт" або на строк понад місяць, -- розбіжність у ставках стає не такою вже й великою. До того ж слід пам'ятати, що проголошені ставки не завжди відповідають укладеним угодам, і реально розмістити кошти в певний час можна лише у досить вузькому їх діапазоні.

Отже, якщо вибрати ставку за МБК, за якою реально, без надмірного ризику, в певних умовах конкретного банку можна розмістити кошти на досить тривалий строк (близько 2-3 тижнів; угоди на більший термін укладаються рідко), можна отримати достатньо об'єктивну ставку для аналізування. З нею, як із альтернативною, порівнюється дохідність кредитно-інвестиційного портфеля, вартість залучених депозитів.

Іншим орієнтиром для визначення граничної ставки може бути верхній рівень ставок за депозитами. Але ставки за депозитами дуже повільно змінюються і тому не несуть вірогідної інформації про вартість грошей.

Існує й інший підхід. Він полягає в тому, щоб як ставку, за якою підрозділи обмінюються ресурсами, використовувати їх собівартість.

Проблема врахування прихованих доходів та витрат підрозділів, пов'язаних із відволіканням чи залученням певного обсягу ресурсів, вирішується шляхом введення граничної процентної ставки, з якою порівнюється дохідність розміщення ресурсів підрозділами, що здійснюють активні операції, та ставки за процентними витратами підрозділів, що проводять пасивні операції

Головним недоліком цього підходу є те, що собівартість ресурсів визначається насамперед співвідношенням платних та безплатних ресурсів: чим більше безплатних ресурсів, тим нижча собівартість. Але низька собівартість ресурсів не означає, що їх слід розміщувати неефективно, за меншою дохідністю при однаковому ризику. До того ж діяльність підрозділів, які залучають кошти (МБК, депозити), якщо їх оцінювати з позиції собівартості ресурсів, завжди буде збитковою.

Важливо пам'ятати, що при зміні співвідношення платних та безплатних ресурсів у бік зменшення частки останніх банк може зазнати значних збитків, якщо орієнтуватиметься лише на собівартість ресурсів.

Підіб'ємо підсумок.

Проблема врахування прихованих доходів та витрат підрозділів, пов'язаних із відволіканням чи залученням певного обсягу ресурсів, вирішується шляхом уведення граничної процентної ставки, з якою порівнюється дохідність розміщення ресурсів підрозділами, що здійснюють активні операції, та ставки за процентними витратами підрозділів, що проводять пасивні операції.

Зрозуміло, в умовах мультивалютності допускається застосування щонайменше двох граничних процентних ставок.

4. Недоліки запропонованого підходу та деякі припущення.

* Найсуттєвіший недолік -- великий суб'єктивний вплив при визначенні граничної процентної ставки, пов'язаний зі значним коливанням ставок, неоднозначною оцінкою дохідності, яку протягом місяця забезпечує ринок між-банківських кредитів. Але так чи інакше, у будь-якому випадку при інвестуванні коштів повинна розглядатись альтернативна ставка дохідності (принцип альтернативної вартості -- opportunity cost -- один із головних принципів кредитування Всесвітнім банком [2]), а запропонована гранична якраз і становить таку альтернативу.

* Аналіз ресурсів підрозділів здійснюється на підставі середніх даних. Це може вплинути на визначення середньої валютної позиції. Наприклад, якщо протягом одного тижня була довга позиція, а протягом другого -- коротка, то в середньому вона може виявитися закритою. Зрозуміло, результати переоцінки валюти можуть не відповідати такому значенню валютної позиції.

Література.

1. К. Макконнэлл, С. Брю. "Экономикс". Пер. с англ. -- Москва, 1992.

2. Економічна теорія / під ред. В.І. Видяпіна, Г.П. Журавльової. -- М.: 1997. -- С. 216.