Кредитна діяльність МВФ

14

Кредитна діяльність МВФ

Міжнародний валютний фонд створювався як організація, покликана розвивати співробітництво з метою регулювання міжнародної валютної системи. Згідно зі статутом МВФ цю основну функцію доповнюють консультативна та фінансова функції. Формально фінансова діяльність фонду є допоміжною: МВФ -- не кредитний інститут у звичайному розумінні. На відміну від Міжнародного банку реконструкції та розвитку, головним завданням фонду було і залишається налагодження співробітництва держав-членів у валютній сфері, координація зусиль щодо її регулювання. Реально ж фінансова функція фонду перетворилася на вельми важливу складову його діяльності.

КРЕДИТНІ РЕСУРСИ

Основним джерелом фінансування, яке здійснює фонд, є внески (квоти) дер-жав-членів. У результаті періодичних загальних переглядів розміру квот їх сукупний обсяг збільшувався, досягнувши нині 145 млрд. 321 млн. СПЗ [1]. Це солідні кошти, хоча за масштабами сучасної міжнародної торгівлі їх можна вважати доволі скромними (світовий експорт у 1997 році становив 5 трлн. 469 млрд. 500 млн. доларів США).

Реальні кредитні ресурси фонду значно менші від загальної суми квот. Річ у тім, що три чверті своїх внесків держави-члени сплачують у національних валютах, більшість із яких практично не користується попитом. Переважна більшість позичальників прагне отримувати кредити та позики у п'яти провідних валютах (за термінологією фонду -- "валютах, які вільно використовуються"): доларах США, японських єнах, німецьких марках, англійських фунтах стерлінгів і французьких франках. Загалом при запозиченнях у фонду існує попит приблизно на два десятки валют. У підсумку, за оцінкою спеціалістів, лише половина коштів, які перебувають на балансі фонду, використовуються для кредитування [2].

Кожна держава-член має право на отримання кредитів МВФ на суму, яка кількаразово перевищує її квоту. Це означає, що одночасно отримати позички може лише частина держав. Обмеженість ресурсів фонду особливо відчутна у періоди кризових ситуацій у світовій економіці, коли стрімко зростає кількість заявок на кредити. Тому власні можливості фонд доповнює, залучаючи додаткові ресурси. Для здійснення конкретних програм фінансування МВФ вдається до запозичень у урядів або грошово-кредитних установ держав-членів.

У січні 1962 року Виконавча рада фонду ухвалила умови й положення Генеральної угоди про позики (General Arrangements to Borrow -- GAB), якою передбачено залучення ресурсів із провідних країн Заходу. Учасниками угоди стали США, ФРН, Японія, Франція, Великобританія, Італія, Нідерланди, Канада, Бельгія, Швеція, а пізніше -- з 1964 року -- Швейцарія. Фонд отримав кредитну лінію, яка використовується у періоди нестачі власних ресурсів. Угода поновлюється кожних п'ять років.

Кредиторами фонду виступають не лише розвинуті західні держави, а й країни, що розвиваються. Так, важливим кредитором фонду є Саудівська Аравія.

ПРИНЦИПИ ЗАЛУЧЕННЯ ПОЗИК

Реальні кредитні ресурси МВФ значно менші, ніж загальна сума квот, оскільки три чверті квот держави-члени сплачують у національних валютах, більшість із яких практично не має попиту. Лише половину коштів, які перебувають на балансі фонду, можна використовувати для кредитування.

спеціального розгляду проблеми. У 1982 році Виконавча рада схвалила загальні принципи залучення позичкових коштів як важливого заходу тимчасового характеру, водночас підтвердивши, що грошові ресурси фонду мають формуватися в основному за рахунок квот держав-членів. Права фонду стосовно здійснення запозичень обмежувалися 60% від загального обсягу квот.

У 1997 році Генеральну угоду про позики було продовжено на наступні п'ять років. Потенційний обсяг позик за угодою становить 17 млрд. СПЗ. Окремим договором обумовлено, що Саудівська Аравія може надати фондові позику в 1.5 млрд. СПЗ.

Водночас Виконавча рада ухвалила Нову угоду про позики (New Arrangements to Borrow -- NAB). Новий механізм об'єднує всіх учасників Генеральної угоди, Саудівську Аравію та ще ряд держав або їхні центральні банки. Загальна сума потенційних позик сягає 34 млрд. СПЗ. Угода набере чинності, коли її ухвалять потенційні кредитори, на яких припадає 28.9 млрд. СПЗ, або 85% від зазначеної суми.

Нова угода не замінює Генеральної угоди про позики, у рамках якої фонд може продовжувати кредитування держав-членів. Але комбіновані ресурси, використовувані в рамках обох угод, не повинні перевищувати 34 млрд. СПЗ.

ІСТОРІЯ КРЕДИТУВАННЯ

Масштаби кредитної діяльності фонду впродовж двох перших десятиліть його функціонування були вельми скромними. Протягом 1948--1960 рр. сума наданих кредитів становила 3.4 млрд. СПЗ. У 1960-ті роки вона зросла до 16.9 млрд. СПЗ. У подальшому МВФ продовжував розширювати кредитну діяльність, і на 30 квітня 1998 року сума кредитів та позик фонду досягла 78.6 млрд. СПЗ. У цілому ж, починаючи з 1948 року, їх загальна сума становить 195.8 млрд. СПЗ.

На початку своєї діяльності МВФ кредитував переважно західні країни, зокрема Європейські та США. Із часом основними позичальниками стали країни, що розвиваються. У 1980-х роках зростає роль фонду у забезпеченні міжнародної фінансової стабільності в умовах кризи зовнішньої заборгованості цих країн. У 1990-х лави його позичальників поповнюють країни з перехідною економікою.

Фонд здійснює фінансову діяльність шляхом укладення угод щодо обміну грошових активів (держава-член отримує необхідну для неї іноземну валюту в обмін на власну) та виконання операцій щодо інших видів використання або отримання фондом грошових активів. Угоди й операції реалізуються через департамент загальних рахунків, департамент СПЗ та через рахунки, якими управляє фонд.

Рахунок загальних ресурсів складається зі звичайних надходжень (внески країн-членів) і запозичень. У департаменті загальних рахунків є й інші рахунки: рахунок спеціальних виплат (доходи від продажу золота тощо), проміжний рахунок запозичених ресурсів, інвестиційні рахунки.

Через департамент спеціальних прав запозичення здійснюється розподіл і використання СПЗ державами-членами.

МЕХАНІЗМИ КРЕДИТУВАННЯ

Розвинуті західні країни не користуються кредитами та позиками МВФ -- вони є кредиторами фонду. На боржників МВФ перетворилася більшість країн, що розвиваються. На кінець липня 1998 року боржниками фонду були 94 держави-члени.

Розширення кредитної діяльності фонду супроводжувалося розвитком його кредитних механізмів. Вони змінювалися відповідно до змін у світовій економіці, потреб розв'язання різноманітних проблем, які виникали у країн-позичальників і країн-кредиторів. Одні механізми вдосконалювалися, замість тих, що вичерпали себе, запроваджувалися нові.

Нині МВФ використовує звичайні механізми фінансування, постійні механізми, застосовувані для спеціальних цілей, механізми пільгового фінансування та ряд інших. Вони відрізняються один від одного джерелами фінансування та вартістю кредитів.

Звичайні механізми фінансування базуються на використанні загальних ресурсів фонду (внесків держав-членів та запозичених коштів). До них належать: резервна частка, кредитні частки, механізм "стенд-бай", механізм розширеного фінансування (EFF).

Механізм резервної частки полягає у тому, що держава-член може негайно отримати у фонду потрібну їй валюту в межах своєї резервної частки, яка становить 25% квоти. (Для України при вступі до фонду було встановлено резервну частку в розмірі 22.7% від квоти.)

Резервна частка -- це перевищення величини квоти держави-члена над сумою її національної валюти, що перебуває у розпорядженні фонду. При цьому "запити щодо купівлі валюти у межах резервної частки не підлягають відмові" [4]. Єдиною умовою такого запозичення є потреба у держа-ви-члена у фінансуванні дефіциту платіжного балансу. Оскільки такі запозичення не вважаються використанням кредитів фонду, вони не обкладаються зборами і не потребують погашення. З огляду на специфіку цього механізму держави-члени зацікавлені у збереженні механізму резервної частки на випадок крайньої потреби.

Механізм отримання кредиту з рахунку загальних ресурсів фонду полягає у тому, що держава-член "купує" (purchases) потрібну їй валюту інших держав-членів або СПЗ за власну валюту. Протягом певного, визначеного фондом терміну держава-член зобов'язана "викупити" (to repurchase) свою валюту, тобто погасити заборгованість за валюту інших держав-членів або СПЗ. За користування ресурсами фонду вона сплачує одноразовий комісійний збір і проценти, які базуються на ринкових ставках.

Механізм кредитних часток дає змогу державі-члену отримати кредит, який за обсягом дорівнює розміру її квоти. МВФ надає його чотирма частками (траншами). Кредитування у рамках цього механізму обумовлюється по-різному і поділяється на етапи залежно від того, надаються кредити в рамках першої частки (25% від квоти) чи наступних -- верхніх кредитних часток.

Для отримання кредиту в рамках першої кредитної частки держава-член має довести, що вона вживає адекватних заходів для врегулювання свого платіжного балансу. В рамках наступних, верхніх часток запозичення здійснюється поетапно за умови виконання цільових програмних показників. Такі запозичення зазвичай пов'язуються з домовленостями про кредити стенд-бай або розширене фінансування.

Механізмом стенд-бай передбачається право держав-членів на отримання коштів МВФ у певних розмірах упродовж встановленого терміну. В Статуті фонду (стаття XXX) зазначено: "Механізм стенд-бай полягає у рішенні фонду, за яким державі-члену надається гарантія, що вона зможе здійснити закупки протягом певного періоду і в певному обсязі відповідно до умов зазначеного рішення". Це практично означає відкриття для держави кредитної лінії.

Запозичення в рамках цього механізму здійснюються поетапно (щоквартально) на основі досягнення державою обумовлених цілей. Строк дії домовленостей про кредити стенд-бай -- 12--18 місяців, але може подовжуватися до 36 місяців. Кредити належить погасити протягом 3.25--5 років після кожного запозичення.

Механізм розширеного фінансування (EFF) створений у 1974 році. Ним передбачається надання фінансової допомоги державам-членам для усунення диспропорцій у платіжному балансі, які викликані здебільшого структурними проблемами і вирішення яких потребує тривалішого часу. Цей механізм дає змогу отримувати кредити більшого обсягу і на довший строк, ніж за домовленостями про кредити стенд-бай.

Держава, яка звертається із запитом щодо кредитів у рамках даного механізму, має викласти свої цілі і висвітлити заходи щодо їх реалізації на період дії домовленості. Щорічно держава-позичальник повинна надавати фондові документ із детальним роз'ясненням курсу і заходів економічної політики на наступний рік. Кредити в рамках механізму розширеного фінансування погашають у строк від 4.5 до 10 років із часу їх отримання.

До спеціальних механізмів фінансування належать механізм компенсаційного і надзвичайного фінансування та механізм фінансування буферних запасів.

Механізм компенсаційного і надзвичайного фінансування використовується для сприяння державам-членам у покритті дефіциту платіжного балансу, викликаного зовнішніми, незалежними від держав,

Західні країни мають понад половину голосів у Виконавчій раді МВФ. Ця більшість визначає характер розподілу кредитів фонду, напрями їх використання і таким чином має змогу впливати на економічну політику держав-позичальників

факторами: скороченням експортних надходжень, зростанням витрат на імпорт зерна, стихійним лихом та іншими непередбачуваними обставинами.

У рамках механізму фінансування буферних запасів фонд допомагає країні-члену зробити внесок до міжнародних буферних запасів, якщо вона переживає труднощі з платіжним балансом. Із середини 1980-х років кошти за цим механізмом не надавались.

У грудні 1997 року Виконавча рада створила додатковий резервний механізм (The Supplemental Reserve Facility). Його призначення -- надання допомоги державам-членам у разі надзвичайних труднощів із платіжним балансом, пов'язаних із необхідністю термінового фінансування, "внаслідок раптової і руйнівної втрати довіри на ринках, що спричиняє тиск на рахунок капіталу та резерви держав-членів" [5]. Фінансування за цим механізмом є формою надання додаткових ресурсів за механізмами стенд-бай або розширеного фінансування. Запозичення погашаються протягом 1 --1.5 року. Значні суми у рамках додаткового резервного механізму отримали Республіка Корея (грудень 1997 року) і Росія (липень 1998 року).

До механізму пільгового фінансування МВФ належить механізм розширеного фінансування структурної перебудови (ESAF), створений у 1987 році. 1994 року його було вдосконалено та подовжено термін дії. Це основний механізм, за допомогою якого фонд надає фінансову підтримку (у вигляді пільгових позик та грантів) країнам-членам із низьким рівнем доходів та хронічним дефіцитом платіжного балансу. Мета -- підтримка середньострокових програм структурної перебудови. Державам, які прагнуть скористатися зазначеним механізмом, необхідно за сприяння персоналу МВФ та Світового банку розробити основи економічної політики на трирічний період дії програми структурної перебудови. Цей документ щороку оновлюється.

Фонд застосовує також ряд інших механізмів, які допомагають державам-членам вирішувати специфічні проблеми. Серед них -- механізм екстреного фінансування, підтримка фондів валютної стабілізації, екстрена допомога країнам, які мають труднощі з фінансуванням платіжного балансу внаслідок несподіваних стихійних лих або конфліктних ситуацій.

У 1993 році почав діяти механізм фінансування системних перетворень (The Systemic Transformation Facility). Він запроваджувався як тимчасовий (функціонував до кінця 1995 року) з метою надання державам-членам фінансової допомоги для врегулювання проблем платіжного балансу, пов'язаних із переходом від торгівлі, основаної на неринкових цінах, до багатосторонньої торгівлі на ринкових засадах. Реципієнтами за цим механізмом фінансування могли стати колишні соціалістичні країни та держави з аналогічними труднощами щодо платіжного балансу.

Зазначимо, що свої перші два кредити (у 1994 і 1995 роках) Україна отримала саме за цим механізмом, наступні -- за механізмом стенд-бай, а у жовтні 1998 року фонд почав кредитувати її за механізмом розширеного фінансування.

Основний потік ресурсів, наданих МВФ державам-членам, проходить через механізми кредитних часток, стенд-бай і розширеного фінансування.

Як випливає з наведених даних, основна маса наданих фондом кредитів проходить через рахунок загальних ресурсів (у 1998 році -- понад 95%), насамперед -- за механізмами стенд-бай і першої кредитної частки.

КРЕДИТНІ ЛІМІТИ

Виконавча рада щороку переглядає ліміти доступу до ресурсів фонду, враховуючи при цьому як масштаб платіжних проблем країн-членів, так і стан ліквідності фонду. Із 24 жовтня 1994 року річний ліміт доступу до загальних ресурсів фонду в рамках кредитних часток і механізму розширеного фінансування становить 100% від квоти, а кумулятивний доступ -- 300% від квоти. Лімітовано й інші механізми фінансування.

На початку 1990-х років кредитна діяльність фонду помітно активізувалася -- до запозичень прилучаються країни з перехідною економікою. У середині 1990-х, в умовах зростання нестабільності та виникнення криз у валютно-фінансовій сфері країн різних регіонів, процес кредитування стає ще інтенсивнішим.

ПОЗИЧАЛЬНИКИ МВФ

1995 році МВФ надав безпрецедентний кредит Мексиці -- 8 млрд. 758 млн. СПЗ. Того ж року Росія отримала 3 млрд. 594 млн., Аргентина -- 1 млрд. 559 млн. СПЗ [8]. На чотири країни --

найбільші позичальники у 1995 році припадало близько 87% від усіх кредитів, наданих державам-членам.

У річному звіті фонду за 1998 рік зазначається: "Азіатська фінансова криза мала великий вплив на рівень фінансової допомоги МВФ у 1997--1998 роках. Протягом року країни-члени запозичили 19.0 млрд. СПЗ (25.6 млрд. доларів) із рахунку загальних ресурсів МВФ кредитними траншами -- майже у чотири рази більше, ніж попереднього року" [9].

У 1997 році великі кредити отримали: Республіка Корея -- 8 млрд. 200 млн. СПЗ, Індонезія -- 2 млрд. 201.5 млн., Таїланд -- 1 млрд. 800 млн., Росія -- 1 млрд. 467.3 млн., Філіппіни -- 508.8 млн. СПЗ. Росії надано великий кредит і в 1998 році -- 3 млрд. 600 млн. СПЗ.

З активізацією кредитної діяльності фонду в 1990-ті роки стала швидко зростати непогашена заборгованість. Наприкінці 1990 року вона становила 23.3 млрд. СПЗ (33.2 млрд. доларів) [10], у квітні 1998 року -- 56,0 млрд. СПЗ (77.1 млрд. доларів) , у липні 1998 року -- вже 62.3 млрд. СПЗ (82.7 млрд. доларів) [11].

Утворилася специфічна ситуація. Розвинуті західні країни не користуються кредитами та позиками фонду -- вони є його кредиторами. З другого боку, більшість країн, що розвиваються, перетворилася на боржників. За станом на кінець липня 1998 року боржниками фонду були 94 держави -- члени МВФ.

Переважна частка боргу припадає на п'ять країн -- 66% від загальної заборгованості держав -- членів МВФ. Першість у переліку цих країн посідає Росія, на другому місці -- республіка Корея, третьому -- Мексика. На них припадає близько 54%, тобто більше половини всієї заборгованості держав-членів перед фондом.

За обсягами запозичень у МВФ кожний регіон має своїх "лідерів".

У Латинській Америці -- це Мексика, Аргентина та Венесуела. Питома вага їхнього загального боргу -- 89.5%. Тринадцять країн регіону не мають заборгованості перед фондом (Чилі, Колумбія, Коста-Рика,

Уругвай та інші). Деякі країни мають незначну заборгованість, приміром, Бразилія винна 7.8 млн. СПЗ).

В Азії найбільшими боржниками МВФ є Республіка Корея, Індонезія, Таїланд і Пакистан. На них припадає 89.7% від заборгованості країн регіону. Ряд азіатських країн, у тому числі Китай, Малайзія, не має боргу перед фондом або заборгував відносно невелику суму, як, наприклад, Індія -- 369.0 млн. СПЗ.

В Африці на Алжир, Замбію (843.4 млн. СПЗ), Судан (566.0 млн. СПЗ) і Кот-д'Івуар (416.9 млн. СПЗ) припадає 48.5% від загальної заборгованості регіону. Вісім африканських країн (Нігерія, Марокко та інші) боргу не мають.

У Європі перелік боржників очолюють Росія і Україна (див. таблицю 6). Третє місце посідає Болгарія (772.3 млн. СПЗ). На ці три країни припадає 84% від заборгованості регіону. Чехія, Угорщина, Польща, Словенія, Кіпр заборгованості не мають.

На Близькому Сході заборгованість перед МВФ мають Йорданія (337.0 млн. СПЗ) та Республіка Ємен (185.4 млн. СПЗ); у решти країн її немає.

КРЕДИТНА ПОЛІТИКА

Кредитну політику МВФ визначають розвинуті країни, які є його кредиторами.

Формально розподіляє кредити і розробляє рекомендації щодо умов їх надання Виконавча рада фонду. При цьому важливе значення має характер представництва в ній різних груп країн. 13 із 24 директорів Ради представляють західні держави -- США, Німеччину, Японію, Францію, Великобританію, Бельгію, Нідерланди, Іспанію, Італію, Канаду, Австралію, Швейцарію, Швецію. На них припадає більше половини загальної кількості голосів. Хоча практикою ухвалення рішень у Виконавчій раді є досягнення консенсусу, зрозуміло, що саме ця більшість і визначає характер розподілу кредитів, напрями їх використання, а отже, має змогу впливати на економічну політику держав-позичальників.

Інтенсифікація кредитної діяльності фонду стала можливою завдяки зростанню його капіталу. До певної міри це зумовлено розширенням членського складу, який із 157 держав у травні 1992 року збільшився до 182 у грудні 1997 року. Однак в основному зростання капіталу відбулося за рахунок підвищення квот унаслідок їх дев'ятого загального перегляду. У листопаді 1992 року введено нові, нині діючі квоти. їх загальний обсяг зріс на 50% і сягнув 145.3 млрд. СПЗ.

У результаті активізації кредитної діяльності фонду його нетто-ресурси за станом на квітень 1998 року скоротилися до 22.6 млрд. СПЗ проти 43.5 млрд. СПЗ роком раніше. За той же період різко зросли ліквідні зобов'язання фонду, і коефіцієнт ліквідності впав із 120.5% до 44.8%.14

Щоб розширити кредитні ресурси, Рада керуючих фонду в січні 1998 року ухвалила рекомендацію Виконавчої ради щодо збільшення квот на 45%, тобто до 211 млрд. проти 145.3 млрд. СПЗ) згідно з одинадцятим загальним переглядом квот. Нині відбувається процес ратифікації цього рішення державами-членами. Очікується, що положення про нові, підвищені квоти набуде чинності на початку 1999 року.

На розгляд держав-членів подано також пропозицію щодо нового випуску спеціальних прав запозичення. Якщо її схвалить відповідна більшість держав -- членів, то кумулятивна сума СПЗ на рахунку кожної держави становитиме 29.3% від її квоти. Відтак ліквідні ресурси МВФ істотно зростуть.

Література.

1 International Financial Statistics/IMF. -- 1998. -- May. -- P.10.

2 Driscoll D. What is the International Monetary Fund? W, -- 1997. P.15

3 IMF Annual Report 1998. -- P.120.

4 Стаття V, розділ 3 Статуту МВФ.

5 IMF Survey Supplement. -- 1998. -- September. -- P.17.

6 IMF Annual Report 1998. -- P.87.

7 IMF Survey Supplement. -- 1998. -- September. -- P.19.

8 International Financial Statistics/IMF. -- 1998. -- July. -- P. 16--17.

9 IMF Annual Report 1998, P. 1.

10 International Financial Statistics. Yearbook 1997/ IMF. -- P.39.

11 International Financial Statistics / IMF. -- 1998. -- September. -- P.22.

12 International Financial Statistics / IMF. -- 1998. -- September. -- P.22--23.

13 International Financial Statistics. Yearbook 1997/ IMF. -- P.29; International Financial Statistics / IMF. -- 1998. -- September. -- P.16.

14 IMF Annual Report 1998. -- P.2.