Передача векселя - теорія та практика

10

Передача векселя - теорія та практика.

Зростаючий інтерес суб'єктів підприємницької діяльності до векселів спонукає порушити ряд питань щодо особливостей їх застосування. Кожному учаснику вексельного обігу потрібно враховувати специфічний характер вексельного права, яке відрізняється від цивільного багатьма притаманними лише йому особливостями. Оскільки передача векселя є складовою ланкою вексельного обігу, кожна сторона має чітко уявляти, до чого зобов'язує поставлений підпис і як запобігти небажаним наслідкам.

Вексельне право в Україні базується на Єдиному законі про переказні векселі і прості векселі (ЄВЗ) , прийнятому Женевською конвенцією у 1930 році. Водночас коло учасників вексельного обігу в Україні обмежене спільною постановою уряду та НБУ № 528 від 10.09.1992 р., відповідно до якої векселедавцями, акцептантами, авалістами та індосантами можуть бути лише юридичні особи, визнані законодавством України суб'єктами підприємницької діяльності. Таким чином, цією постановою вилучаються зі списку фізичні особи, а також нерезиденти, що не зареєстровані як суб'єкти підприємницької діяльності на території України. Відповідно до статті 2 Закону "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" видати вексель нерезиденту можна лише за поставлену продукцію. Індосамент векселів за межі України однозначно заборонений Указом Президента "Про сплату державного мита за вексельні бланки".

Кожний вексель (за винятком тих, що містять застереження "не за наказом") можна передати іншій особі за допомогою індосаменту. Це -- одна з основних властивостей векселя. Термін "індосамент" походить від латинського іпаско (на спині), тому що за традицією його зазначають на звороті векселя або на доданому аркуші (алонжі).

Індосат, тобто той, хто стає власником векселя, одержує самостійне право вимоги за векселем: йому як векселетримачу належать усі права, які випливають із векселя, незалежно від прав попередника.

У неофіційному перекладі, вперше виконаному 1997 року з англійської на українську мову на замовлення редакції періодичних видань Національного банку України для збірника "Все про векселі" (вийшов як випуск 9 за 1997 р. додатка до журналу "Вісник НБУ" "Законодавчі і нормативні акти з банківської діяльності"), назву закону перекладено як Одноманітний закон про переказні векселі і прості векселі. (ред.)

Зростаючий інтерес суб'єктів підприємницької діяльності до векселів спонукає порушити ряд питань щодо особливостей їх застосування. Кожному учаснику вексельного обігу потрібно враховувати специфічний характер вексельного права, яке відрізняється від цивільного багатьма притаманними лише йому особливостями. Оскільки передача векселя є складовою ланкою вексельного обігу, кожна сторона має чітко уявляти, до чого зобов'язує поставлений підпис і як запобігти небажаним наслідкам.

Обставина: філія або структурний підрозділ не може бути суб'єктом правовідносин, а діє за дорученням, виданим керівнику філії від імені юридичної особи. Оскільки структурний підрозділ юридичної особи сам не є юридичною особою, індосамент, зроблений на філію (структурний підрозділ) юридичної особи, вважається неправильно оформленим (недійсним). Якщо вексель індосується філією від

Індосамент, зроблений на філію (структурний підрозділ) юридичної особи, є недійсним, оскільки структурний підрозділ не є суб'єктом правовідносин

Від імені юридичної особи, необхідно щоб керівник філії мав доручення на здійснення такої операції від імені юридичної особи. Більше того -- щоб індосамент був оформлений правильно, в ньому має бути зазначено, що підпис поставлено за дорученням.

За формою передачі індосамент може бути двох видів: іменним або бланковим. Іменний індосамент повинен мати два необхідні атрибути: підпис особи, що передає вексель, і передуючу цьому підпису вказівку на нового векселетримача, якому за допомогою зазначеного напису передається право за векселем. Для передачі векселя за бланковим індосаментом достатньо підпису індосанта. Отримавши вексель за бланком, векселетримач має три можливості: а) заповнити бланк будь-яким іменем (у тому числі власним); б) у свою чергу індосувати вексель за допомогою бланка або ж на чиєсь ім'я; в) передати вексель третій особі, не заповнюючи бланк і не надписуючи індосамент.

Передача векселя за індосаментом тягне за собою два юридичні наслідки: права індосата і відповідальність індосанта.

Перший полягає у тому, що особа, яка одержала вексель за індосаментом, стає векселетримачем. Однак законність її прав наступає за умови неперервного ряду індосаментів, навіть якщо останній індосамент є бланковим. При цьому закреслені індосаменти вважаються ненаписаними, а якщо за бланковим іде інший індосамент, то особа, котра підписала останній, вважається такою, що придбала вексель за бланковим індосаментом.

Право індосанта за векселем ре-авізується також у деяких обмеженнях, які він може накласти на акцепт і платіж:

1) індосант може обумовити, що вексель має бути пред'явлений до акцепту із призначенням терміну або без нього, якщо вексель не оголошений векселедавцем таким, що не підлягає акцепту;

2) індосант може скоротити термін пред'явлення до акцепту, якщо переказний вексель підлягає оплаті у визначений термін;

3) якщо переказний вексель складено з терміном оплати від його пред'явлення, то індосант може встановити конкретну дату пред'явлення або, якщо термін пред'явлення обумовлений векселедавцем, скоротити його.

Передаючи наступнику право власності на вексель і відповідно право вимоги за векселем, індосант позбавляється зазначених прав.

Другий юридичний наслідок, пов'язаний із першим, полягає в тому, що індосант, передаючи вексель, бере на себе відповідальність перед новим векселетримачем за акцепт і платіж. У цьому полягає поручительська функція індосаменту. Однак індосант може заборонити новий індосамент, поставивши застереження "не за наказом". У цьому разі він не несе відповідальності перед особами, на користь яких вексель згодом був індосований, а вексель може бути переданий лише з дотриманням форми і наслідків цесії.

Саме про поручительську функцію і йдеться, коли зазначають, що дана передача векселя є передачею "з оборотом на надписувача": індосант, передаючи вексель іншій особі, відтак виражає свою готовність до того, що вимога може стосуватися і його особисто. Це може стосуватися лише надписувача, на відміну від тих осіб, через руки яких пройшов вексель, як трапляється при його передачі за допомогою бланкового індосаменту.

У зв'язку із цим варто виправити поширену серед векселістів помилку, що нібито застереження "без обороту на мене", зроблене на індосаменті, звільняє індосанта від усякої відповідальності. Згідно зі статтею 47 ЄВЗ "усі трасанти, акцептанти, індосанти й особи, які забезпечують авалем платіж за переказним векселем, є солідарно зобов'язаними перед тримачем" (дане твердження справедливе також і для простого векселя).

Ця помилка виникає з формулювання статті 15 ЄВЗ: "Оскільки не обумовлено протилежне, індосант відповідає за акцепт і за платіж", -- що нібито застереження "без обороту на мене" не звільняє індосанта від відповідальності за акцепт і платіж

то дозволяє обумовити протилежне (зняти відповідальність за платіж), але воно дійсне лише для застережень, прямо зазначених у ЄВЗ, а саме у статтях 18 і 19. Ці застереження можуть мати форму: "за довіреністю", "валюта у забезпечення" або рівнозначну за змістом. Ніяких інших застережень у ЄВЗ не передбачено. Отож слід керуватися лише положеннями, прямо зазначеними в ЄВЗ.

Інша справа, що таке застереження існувало в Статуті про векселі 1922 р. -- на нього прямо вказано в статті 8 цього Статуту. Але з 1937 р., коли СРСР приєднався до Женевської конвенції, Статут 1922 р., а з ним і стаття 8 втратили силу. ЄВЗ звільняє від відповідальності за акцепт і платіж лише тих індосантів, які одержали вексель за заставним і передоручительським індосаментом, а потому самі індосували його у порядку передоручення (про це -- нижче).

Отже, застереження "без обороту на мене" слід вважати ненаписаним і ніяких юридичних наслідків (звільнення індосанта від солідарної відповідальності) воно не несе.

Прецеденти судового розгляду нам не відомі, тому питання щодо внесення в індосамент такого застереження та його наслідків пропонуємо вирішити самостійно.

Окремо слід сказати про індосаменти таких двох типів:

1) якщо індосамент містить застереження "на інкасо", "валюта для отримання", "за дорученням" або інше, що містить просте доручення, індосат може реалізувати всі права, які випливають із переказного (простого) векселя, але подальша передача векселя може здійснюватися лише в порядку передоручення. Доручення, що міститься в такому індосаменті, дійсне навіть у разі смерті або недієздатності довірителя;

2) аналогічно, якщо індосамент містить застереження "валюта під заставу", "валюта у забезпечення" або рівнозначні, в яких ідеться про заставу, індосат також здійснює всі права, що випливають із переказного (простого) векселя, і може передавати цей вексель лише в порядку передоручення.

Передаючи вексель під заставу, варто враховувати ту обставину, що власний вексель не може слугувати предметом застави. Це пов'язано з тим, що при передачі власних векселів як застави (навіть при дотриманні вимог про товарне наповнення векселя) порушується стаття 1 Закону "Про заставу", якою заставотримачу надається переважне право перед іншими кредиторами на отримання відшкодування з вартості заставленого майна. Виходячи із сутності заставного зобов'язання, предмет застави належить чітко визначити, вказавши індивідуальні його характеристики, що дає змогу вирізнити заставне майно серед іншого майна заставника. Коли ж предметом застави є власний вексель, вичленити майно боржника, яке необхідно реалізувати для першочергового відшкодування, неможливо.

Векселі третіх осіб можуть бути предметом застави. Однак при передачі таких векселів у заставу часто роблять помилку -- неправильно оформляють індосамент. Замість заставного індосаменту "валюта у забезпечення" або рівнозначного, передаючи вексель у забезпечення заставотримачу, заставник ставить іменний індосамент на заставотримача. Потому, виконавши основне зобов'язання, забезпечене заставою, заставотримач ставить іменний або бланковий індосамент на користь заставника і таким чином заносить себе до числа відповідальних осіб за векселем. Якщо раптом платник не розрахується за векселем, то до індосанта (у нашому прикладі -- до колишнього заставотримача) можна пред'явити регресний позов як до особи, солідарно відповідальної за платіж. Тож якщо вексель прийнято під заставу за іменним індосаментом, то при його поверненні заставнику іменний індосамент слід закреслити, щоб не вводити заставотримача в коло зобов'язаних за векселем осіб

Тому коли вексель прийнято як заставу за іменним індосаментом, при його поверненні заставнику іменний індосамент, зроблений на заставотримача, слід закреслити -- відтак він вважатиметься ненаписаним. Хоча краще використовувати заставний індосамент.

При передачі векселя під заставу заставотримачу трапляється ще одна помилка. Вона полягає в тому, що на такому векселі взагалі не роблять індосаменту на користь заставотримача (при тому, що останній індосамент іменний). Неприємності в такого заставо-тримача почнуться в тому разі, коли зобов'язання, забезпечене заставою, не буде виконане й у нього з'явиться право на отримання відшкодування з предмета застави. Пред'явивши такий вексель до платежу, заставотримач одержати платіж не зможе, оскільки не є легітимним векселетримачем. Щоб отримати платіж, доведеться звернутися до суду стосовно стягнення на предмет застави і т.д., і т.п.

Індосамент, навіть зроблений після терміну платежу, має таку ж силу, як і вчинений у термін. Однак якщо вексель містить застереження "не за наказом", а також після протесту векселя в неакцепті (частковому акцепті) або неплатежі, або закінченні терміну, встановленого для протесту, передача векселя може здійснюватися лише за цесією.

Різниця між цесією та індосаментом:

1) цесія регулюється нормами цивільного права, індосамент -- вексельного;

2) цесія -- двосторонній договір, тоді як індосамент -- це одностороння угода;

3) цесія завжди іменна, індосамент може бути і бланковим;

4) при передачі векселя за цесією свідченням такої передачі буде договір про уступку права вимоги. Причому новий кредитор не відповідає за виконання відповідальними за векселем особами своїх зобов'язань -- він відповідає лише за дійсність переданої вимоги. Необхідно зазначити, що при передачі за цесією кредитор повинен повідомити боржника про уступку права вимоги, що відбулася, а також передати документи, які засвідчують саме право вимоги. Стосовно боржника, то він може протиставити вимогам нового кредитора всі ті заперечення, які міг би пред'явити старому кредитору на момент одержання повідомлення про цесію, що відбулася;

5) передача прав за векселем після настання платежу може мати різні правові наслідки залежно від того, опротестовувався вексель чи ні.

Передача права вимоги здійснюється на підставі закону або договору.

Відповідно до закону перехід права вимоги (цесія) за векселем може відбуватися у разі реорганізації (ліквідації) векселетримача як юридичної особи, тоді права й обов'язки такої юридичної особи переходять до його правонаступника. В інших випадках цесія відбувається, як правило, за договором.

Оскільки уступка права вимоги регулюється нормами не вексельного, а цивільного права, для того щоб цесія була визнана дійсною, вона має відповідати нормам, встановленим законом (див. Цивільний кодекс, статті 197--200).

Характерним прикладом неправильного оформлення цесії за векселем можна вважати випадок, коли фірма А виписує простий вексель на фірму Б із застереженням "не за наказом", а фірма Б передає цей вексель за індосаментом, оформляючи договір купівлі-продажу векселя. Враховуючи, що зазначене вище застереження дозволяє передавати вексель лише за цесією, передача векселя буде визнана недійсною, оскільки відсутній договір про уступку права вимоги, підписаний обома сторонами (необхідною умовою укладення договору є оформлення його відповідно до вимог цивільного права), в індосаменті ж -- підпис один.

Серед проблем, що можуть виникнути при цесії, -- визнання договору недійсним унаслідок того, що особа, яка підписала договір, не мала належних повноважень. Цієї проблеми при передачі векселя за індосаментом не існує, тому що особа, яка підписала вексель, не маючи на те повноважень або перевищивши їх, сама стає зобов'язаною за векселем.

Якщо при передачі за індосаментом індосант передає права, що випливають із векселя, то при передачі за цесією цесіонарій отримує права цедента. Тому цесія може відбутися на частину вексельної суми, що неможливо при передачі векселя за індосаментом.

Коротко торкнемося питання обігу векселів в іноземній валюті. Припустимо, що резидент виписує резиденту вексель, номінований в іноземній валюті з оплатою у гривнях, наприклад, за курсом Національного банку на день розрахунку. Однак статтею 1 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" № 15-93 від 19.02.1993 р. векселі, "виражені в іноземній валюті",

При передачі векселя за цесією цедент не відповідає за виконання зобов'язань відповідальними за векселем особами -- він лише підтверджує дійсність переданої вимоги визначаються як іноземна валюта, а валютні операції -- як "операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України". Оскільки для здійснення валютних операцій потрібна ліцензія Національного банку, виникає запитання: чи буде законним індосамент векселя, номінованого в іноземній валюті з оплатою у гривнях за курсом НБУ на день розрахунку, зроблений векселетримачем, якщо він не має вищезазначеної ліцензії, тобто, чи є індосамент такого векселя валютною операцією?

При передачі векселя (за індосаментом, цесією і т.д.) перехід права власності відбувається однозначно, тому для здійснення цієї операції необхідно мати відповідну ліцензію НБУ.

Однак при видачі й погашенні векселя справа виглядає інакше. При видачі векселя векселедавцем першому векселетримачу власником стає векселетримач, причому право власності на вексель не передається, а утворюється. Тож при оплаті векселя погашається саме вексельне зобов'язання, але право власності на вексель від векселетримача до платника не переходить. Тому видачу й оплату в гривнях векселя, номінованого в іноземній валюті, на наш погляд, валютною операцією вважати не можна, бо у цих випадках права власності не передаються.

З появою Указу Президента України № 932/98 від 23.08.1998 р. "Про врегулювання діяльності нотаріату в Україні", який набув чинності 01.10.1998 р., вексельний обіг вийшов на новий правовий виток: опротестовані нотаріусами векселі стали прирівнювати до виконавчих документів. Відтак для учасників вексельного обігу почалося нове життя. Векселетримачі відтепер мають змогу прискорено впроваджувати справи, пов'язані зі стягненням сум за опротестованими векселями, як це робиться в усьому цивілізованому світі.

Раніше для стягнення суми з платника за неоплаченими векселями необхідно було звертатися до суду, який мав розглянути позов протягом 30 днів. Тепер достатньо опротестувати вексель в установленому порядку і передати в банк боржника разом із зазначеним векселем платіжної вимоги про списання вексельної суми з рахунку боржника.

Результати аукціонів із розміщення облігацій внутрішньої державної позики за 1998 р.