Модель функціонування комерційного банку в Україні

11

Регіональні банківські мережі.

Переважна більшість комерційних банків України має регіональні структурні підрозділи. Чи виправдовують вони себе? Чи вигідно відкривати нові філії в інших містах та областях країни? Як оцінити ефективність діяльності регіональних підрозділів? Відповіді на ці та інші запитання керівникам банків нашої країни доводиться шукати самотужки, оскільки належних методичних підходів до проектування регіональної мережі комерційного банку у нас ще не розроблено. Автори статті діляться міркуваннями щодо можливої, на їх думку, моделі функціонування цієї мережі.

Почнемо з короткого огляду зарубіжного досвіду створення та розвитку регіональних банківських мереж. Передусім зауважимо: у більшості економічно розвинутих країн не існує територіальних обмежень для відкриття відділень банків. Наприклад, у Німеччині 6 найбільших фінансово-кредитних установ мають у країні близько 3.5 тисячі відділень, а кількість філій усіх банківських інститутів, враховуючи ощадні банки та кредитні кооперативи, перевищує 40 тисяч [1]. Міжнародний банк АВгЧ-АМКО (Нідерланди), який входить до двадцятки найбільших банків світу, налічує понад 1600 відділень у понад 60 країнах. Окрім того, він має філії в Атланті, Бостоні, Чикаго, Х'юстоні, Лос-Анджелесі, Маямі, Пітсбурзі, Сан-Франциско, Сієтлі, є власником Європейського американського банку, який, у свою чергу, має понад 90 філій у Нью-Йорку [2].

Регіональна мережа банків США налічує близько 7 тисяч банківських установ із 50 тисячами відділень. Тобто на один банк у середньому припадає 7 філій. Зауважимо -- не так уже й багато. Це зумовлено особливостями законодавства США: законами багатьох штатів обмежувалося створення від-ділень у інших регіонах. Однак у 1990-ті роки в США (у 47 штатах) прийнято законодавчі акти, якими дозволяється банкам створювати відділення в інших регіонах країни [3].

Аналіз досвіду створення регіональних мереж зарубіжних банків дає підстави зробити висновок, що в основі створення філій, у тому числі й у зарубіжних країнах, є дві групи факторів [4]. Перша пов'язана з рухом за клієнтами. Розширення бізнесу компаній в інших регіонах, міграція населення з міст у передмістя спонукають до створення філій, аби не втратити клієнтів. Друга пов'язана з конкурентною боротьбою. Великі, фінансово міцні банки прагнуть поглинути слабкі фінансово-кредитні установи, перетворити їх на свої відділення.

Роль і значення моделі регіональної мережі банку.

Основними завданнями моделі регіональної мережі банку є:

¦ реалізація рішень, прийнятих загальними зборами акціонерів і радою банку щодо розвитку мережі банку;

¦ визначення базових показників для створення структурних підрозділів банку в регіонах;

¦ обґрунтування пріоритетних напрямів розвитку регіональної мережі банку;

¦ адаптація структури регіональної мережі до потреб споживачів.

Модель регіональної мережі зорієнтована насамперед на домінування інтересів банку у діяльності структурних підрозділів, відповідальності банку як юридичної особи перед акціонерами, кредиторами, вкладниками за ефективну та стабільну діяльність.

Для побудови моделі регіональної мережі банку в умовах України пропонуємо скористатися ідеєю визначення рейтингу привабливості регіонів, яка дає змогу виявляти потенціал подальшого розвитку мережі філій, а також пропонувати набір основних для даної фінансово-кредитної установи банківських послуг.

Будуючи модель регіональної мережі, слід враховувати насамперед можливості використання об'єктивної базової інформації, в тому числі статистичних даних. Але дані статистики не завжди є точними і достатніми. Тому передбачається також використання інших матеріалів, зокрема висновків експертів.

Для визначення рейтингу відносної привабливості регіонів пропонуємо враховувати сім таких факторів: банківський ринок, регіональна економіка, географія, кадровий потенціал, перспективи регіону, матеріально-технічна база, місцева влада. Під час досліджень, проведених нами, кожен із цих факторів було поділено на підфактори -- їх оцінювали в балах, сума яких становила 100. Регіони України порівнювали з огляду на зазначені фактори. Кожен регіон отримував оцінку, після чого визначався загальний рейтинг. Склад і питому вагу кожного фактора і підфактора визначали шляхом адаптації світового досвіду до умов України (див. таблицю 1).

Фактор "Банківський ринок".

Як випливає з таблиці 1, фактор "Банківський ринок" є домінуючим (31% у загальній сумі балів). Він враховує насамперед використання підприємствами кредитів. їх обсяг коливається від 2 790 млн. грн. у м. Києві та Київській області до 46 млн. грн. у Кіровоградській області. Для оцінки підфактора "Фізичні особи" використовується показник рівня життя населення (погодинна зарплата, частка споживчого кошика у середній зарплаті, обсяг вкладів населення тощо). Рівень конкуренції визначається за показником кількості банківських установ у регіоні, яка коливається від 273 у Києві та області до 39 одиниць у Чернівецький області. Підфактор "Мікроекономіка" оцінюється за показником внутрішнього валового продукту.

За кожним підфактором визначається частковий рейтинг регіонов (від 25 -- найвищий, до 1 -- найнижчий), який з урахуванням відповідного коефіцієнта перераховується у бали. Потім бали підсумовуються. За нашими підрахунками, наприклад, для Києва і Київської області показники підфакторів "Банківський ринок" становлять:

1.1. Підприємства: частковий рейтинг найвищий -- 25 (з урахуванням К1Л = 0.8 (8 балів : 10). Бали за даним підфактором -- 25 х 0.8 = 20.

1.2.Фізичні особи (населення): рейтинг -- 25 (К12 = 0.6). Бали -- 25 х х 0.6 = 15.

1.3. Конкуренція: рейтинг -- 5 (конкуренція найвища, отже, привабливість найменша; К13 = 0.5). Бали -- 5 х 0.5 =

= 2.5.

1.4. Мікроекономіка: рейтинг -- 23 (К14 = 1.2). Бали -- 23 х 1.2 = 27.6.

Усього за фактором "Банківський ринок" сумарна кількість балів столичного регіону становить 65.10.

Результати розрахунків відносної привабливості регіонів України за фактором "Банківський ринок" на 1 вересня 1998 року наведено в таблиці 2.

Фактор "Регіональна економіка".

Таблиця 1. Фактори, що визначають розвиток регіональної мережі відділень комерційних банків.

Підфактори другої групи (Регіональна економіка) оцінюються за такими критеріями:

2.1. Ресурси регіону:

¦ оцінка якості сільськогосподарських угідь;

¦ розміщення енергетичних потужностей на території області. Зазначені показники враховують як аграрний, так і промисловий потенціал розвитку.

2.2. Галузева структура:

¦ обсяги виробництва;

¦ зайнятість;

¦ виробничі потужності тощо.

Ми скористалися такими показниками:

-- виробництво продовольчих товарів;

-- виробництво непродовольчих товарів народного споживання;

-- реалізація платних послуг населенню.

Прогресивні зміни галузевої структури знаходять прояв у випереджаючому зростанні виробництва непродовольчих товарів порівняно з продовольчими, а також у прискореному розвитку сфери послуг порівняно з виробництвом товарів.

2.3. Особливий статус регіону:

- наявність (перспектива) вільних економічних зон, які сприяють зростанню інвестицій, залученню капіталу тощо;

- розробка цільових регіональних виробничих чи соціально-економічних програм.

Підфактори групи "Географія"

3.1. Вид населеного пункту (оцінюється за кількістю населення -- чим вона більша, тим більші можливості продажу банківських послуг).

3.2. Зовнішні перевезення (оцінюється за обсягами міжрегіональних перевезень).

3.3. Внутрішній транспорт (характеризується обсягом внутріобласних перевезень. Рівень транспортних перевезень безпосередньо впливає на обсяги грошових потоків у регіоні).

За нашими підрахунками, найпривабливіші регіони за критеріями третьої групи факторів -- м. Київ і Київська область, Донецька, Дніпропетровська, 0деська області, АР Крим.

Для обчислення шостої групи показників -- "Матеріально-технічна база" -- можна використовувати дані Національного банку України. Зокрема, дуже корисним виявився для нас "Бюлетень НБУ" № 5 за 1998 рік. Окрім цього, враховувалися різноманітні можливості створення належної матеріально-технічної бази -- купівля або оренда приміщень, будівництво, лізинг тощо. Інформація про витрати на ці цілі в усіх регіонах доступна.

Дещо складніше визначати показники сьомої групи -- "Місцева влада". Статистичні дані дають змогу встановити рейтинг за підфактором 7.3 -- "Криміногенна обстановка". Підфактор 7.1 -- "Зовнішня пітримка регіону з центру", на наш погляд, можна оцінити за кількістю і значенням представників даного регіону в центральних органах законодавчої та виконавчої влади. При цьому ми використали шкалу Лай-Керта і розподілили регіони на 5 груп:

0 -- нульова підтримка -- 2.5 бала;

Н -- низька підтримка -- 7.5 бала;

С -- середня підтримка -- 12.5 бала;

В -- висока підтримка -- 17.5 бала;

П -- пріоритетна підтримка -- 22.5 бала.

Бали були визначені як середні в п'яти групах (у межах від 0 до 25).

Підфактор 7.2 -- "Відносини з місцевою адміністрацією" віддзеркалює підтримку даного банку з боку працівників місцевих органів влади, його акціонерів і партнерів. Щоб визначити цей показник, потрібні об'єктивні експертні оцінки, зроблені керівними працівниками місцевих органів влади.

Підфактор 7.4 "Засоби масової інформації" висвітлює баланс позитивних та негативних матеріалів у провідних газетах регіону, на регіональному радіо й телебаченні. Корисними є експертні оцінки працівників інформаційних підрозділів органів місцевої влади та кваліфікованих журналістів, які пишуть про сферу бізнесу.

Загальні результати розрахунків наведено в таблиці 3.

Як випливає з таблиці 3, найпривабливішим для розвитку мережі філій регіоном є Київ та Київська область (187.06 бала), найменш привабливими -- Чернівецька (82.37 бала) та Кіровоградська (82.18 бала) області.

На підставі цих результатів керівництво банку може приймати обґрунтоване рішення щодо розвитку регіональної мережі, а також щодо закриття філій у неперспективних регіонах.

Звичайно, треба враховувати тимчасовий характер отриманих результатів. Наведені в таблиці 3 дані віддзеркалюють ситуацію на початок вересня 1998 року. Із часом показники змінюються. А тому, користуючись зазначеною методикою, доцільно робити розрахунки періодично, з'ясовуючи динаміку певних тенденцій та складаючи на її основі відповідні прогнози.

Таблиця 3. Загальна привабливість регіонів України для комерційних банків

Насамкінець зазначимо, що не вважаємо запропоновані методику та методологію довершеними. Розглядаємо їх як перші практичні кроки до розробки оптимальної моделі функціонування регіональних мереж комерційних банків в Україні.

Література.

1. Социальное рыночное хозяйство ФРГ (Русская версия). -- Целле: Немецкая Академия Менеджмента, 1998. -- С. 12.

2. Banking with a global vision. -- Rotterdam: ABN-AMRO Bank, ІЯЯ8. -- P. 7, S.

3. Роуз Питер С. Банковский менеджмент / Пер. с англ. --М.: Дело, ІЯЯ7. -- С. ЗЗ, З4.

4. Madura I. International Financial Management. Third Ed.-N.-V//West Publishing Company, ІЯЯ2. -- P.637 -- 642.