Відшкодування шкоди заподієної застрахованому ушкодженням його здоровью

15

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Таврійський національний університет

ім. В.І. Вернадського

Экономіко-гуманітарний факультет в м. Мелітополі

Реферат на тему:

«Відшкодування шкоди заподієної застрахованому ушкодженням його здоровью»

Виконав:

Студент 1 курса 11 групи

Шлома Роман Ігоревич

Мелітополь, 2006

Відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя та здоров'я, честь та гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціа-льною цінністю. Захист таких прав і їх гарантії визначає зміст і спрямованість діяль-ності держави. Безумовно, спроможність ефективного захисту таких базових особис-тих немайнових прав, як невід'ємне право на життя і на охорону здоров'я є показни-ком, що характеризує правову і соціальну державу. В Україні розвиток законодавчих можливостей такого захисту триває. Зокрема, із набранням чинності з 1 квітня 2001 р. Законом України №1105-XIV “Про загальнообов'язкове державне соці-альне страхування від нещасного випадку на виробництві і професійного захворю-вання, які спричинили втрату працездатності” від 23 вересня 1999 р., який встановлює специфічну форму захисту і деліктної відповідальності у справах про відшкодування майнової шкоди і компенсації моральної шкоди, заподіяної праців-нику його здоров'ю. У цій статті розглядаються матеріальні і процесуальні особливо-сті спорів про відшкодування шкоди фізичній особі (застрахованому працівнику), що заподіяна її здоров'ю від нещасного випадку на виробництві і профзахворюван-ня.

ЗАКОНОДАВСТВО ПРО СТРАХУВАННЯ ВІД НЕЩАСНОГО ВИПАДКУ І ПРОФЗАХВОРЮВАННЯ

На відміну від загальних підстав відшкодування шкоди у розділі 82 ЦК України, підстави деліктної відповідальності за цією категорією справ мають кілька специфі-чних ознак і тому є більш спеціальними, аніж підстави, передбачені ст.ст. 1166, 1195 ЦК. Так, п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. №6 “Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди” (із змінами, внесеними постановами від 8 липня 1994 р. №7, від 30 вересня 1994 р. №11, від 25 травня 1998 р. №15, від 24 жовтня 2003 р. №9), який узагальнює судову прак-тику з даної категорії справ, підтверджує, що відшкодування шкоди, заподіяної здо-ров'ю працівника від нещасного випадку на виробництві і професійного захворю-вання, здійснюється згідно з законодавством про страхування від нещасного випад-ку. Це законодавство складається з Основ законодавства України про загальнообо-в'язкове державне соціальне страхування, Закону “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві і професійного захво-рювання, які спричинили втрату працездатності” від 23 вересня 1999 р. №1105-XIV (далі - Закон № 1105-XIV), Закону “Про охорону праці” від 14 жовтня 1992 р. № 2694-XII (у редакції Закону від 21 листопада 2002 р. №229-IV), Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП), а також законо-давчих і інших нормативно-правових актів у тій їх частині, що не суперечить Закону №1105-XIV.

Особливе місце посідає рішення КСУ від 27 січня 2004 р. у справі за кон-ституційним зверненням Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страху-вання від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань України в Кіровоградській області про офіційне тлумачення положення ч. 3 ст. 34 Закону України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від неща-сного випадку на виробництві і професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” (справа №1-9/2004 про відшкодування моральної шкоди Фондом соціального страхування). Дане рішення КСУ є офіційним тлумаченням ч. 3 ст. 34 Закону № 1105-XIV.

УМОВИ НАСТАННЯ ДЕЛІКТНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ

Головною особливістю даного делікту є перехід з 1 квітня 2001 р. цивіль-ної відповідальності щодо відшкодування шкоди працівнику від особи, яка завдала шкоду (роботодавеця) до Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань України.

Умови настання деліктної відповідальності Фонду у справах про відшкодування шкоди від нещасного випадку на виробництві і професійного захворювання такі:

шкода (майнова та/або моральна), заподіяна застрахованому працівнику;

причинно-наслідковий зв'язок між шкодою застрахованого працівника і нещас-ним випадком на виробництві страхувальника або професійною діяльністю за-страхованого, яка спричинила професійне захворювання.

Особливістю цього делікту є та обставина, що шкода заподіюється при вико-нанні трудових обов'язків, тобто на території підприємства, зовні території, але при виконанні трудових обов'язків, під час проїзду на роботу і з роботи на транспорті підприємства. Причому в даному спорі відсутня необхідність доведення умови вини роботодавеця і протиправності поведінки роботодавеця. Вина роботодавця виража-ється в неналежному забезпеченні умов праці.

Підставою деліктної відповідальності за згаданою категорією справ є настання страхового випадку. Відповідно до ст. 13 Закону № 1105-XIV страховим випа-дком є нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання, що спричи-нили застрахованому професійно обумовлену фізичну або психічну травму за обста-вин, з настанням яких виникає право застрахованої особи на отримання матеріально-го забезпечення та/або соціальних послуг. Професійне захворювання є страховим випадком також у разі його встановлення або виявлення у період, коли потерпілий не знаходився в трудових відносинах з підприємством, на якому він захворів. Неща-сний випадок або професійне захворювання, яке відбулося в результаті порушення нормативних актів про охорону праці застрахованим, також є страховим випад-ком.

Нещасний випадок - це обмежена в часі подія або раптовий вплив на працівника небезпечного виробничого фактора або середовища, що сталися в проце-сі виконання ним трудових обов'язків, внаслідок яких заподіяно шкоду здоров'ю або настала смерть. Перелік обставин, за яких настає страховий випадок, визначається Кабміном України.

Професійне захворювання - захворювання, що виникло внаслідок про-фесійної діяльності застрахованого та зумовлюється виключно або переважно впли-вом шкідливих речовин і певних видів робіт та інших факторів, пов'язаних з робо-тою. Перелік професійних захворювань також затверджує Кабмін.

Таким чином, шкода за цією категорією справ виражається професійно обумов-леною фізичною або психічною травмою. Фізична травма (каліцтво) охоплює понят-тя травми внаслідок нещасного випадку на виробництві і професійної шкоди здоро-в'ю, які спричинили тимчасову або стійку втрату працездатності. Психічна травма виражається в моральній шкоді внаслідок умов виробництва, незалежно від втрати працездатності. У цьому делікті присутній особливий суб'єктивний склад: страховик (фонд), страхувальник (роботодавець), застрахована особа (працівник). На підставі Закону №1105-XIV у вигляді страхових виплат відшкодовується шкода особам, які застраховані від нещасного випадку відповідно до Закону, і особам, право яких на отримання відшкодування шкоди, заподіяної їм у результаті травмування на вироб-ництві або професійного захворювання, пов'язаного з виконанням ними трудових обов'язків, було встановлено раніше згідно з відповідним законодавством СРСР, УРСР або України. У випадку смерті потерпілого, право на страхові виплати нале-жить членам їх сімей та утриманцям. Особам, які постраждали на виробництві до 1 квітня 2001 р., Фонд виплачує страхові виплати і надає соціальні по-слуги з того часу, коли відповідні підприємства передали йому в установленому по-рядку документи, що підтверджують право цих працівників (членів їх сімей) на такі виплати і послуги, або коли таке право встановлено в судовому порядку. Заборгова-ність до 1 квітня 2001 р. із відшкодування матеріальної і моральної шкоди ви-плачується потерпілим на виробництві і членам їх сімей (утриманцям) роботодавця-ми, а у разі їх ліквідації без створення правонаступника - Фондом.

У спорах про відшкодування шкоди внаслідок втрати працездатності у зв'язку з професійним захворюванням слід мати на увазі, що перелік таких захворювань за-тверджений постановою Кабміну від 8 листопада 2000 р. №1662. Як виняток страховим випадком може бути визнано захворювання, не внесене до переліку, якщо на момент прийняття рішення медицина має нові відомості, які дають підстави вва-жати це захворювання професійним.

Слід наголосити, що згідно з рішенням КСУ у справі №1-9/2004 про відшкоду-вання моральної шкоди Фондом соціального страхування при настанні нещасного випадку навіть за відсутності втрати постійної або тимчасової працездатності пра-цівником, Фонд зобов'язаний компенсувати завдану моральну шкоду, заподіяну шкі-дливими умовами праці на виробництві. Таким чином, працівнику, якому внаслідок нещасного випадку не спричинена шкода здоров'ю (майнова шкода), фонд має від-шкодувати моральні (немайнові) втрати.

Спори, які виникають з приводу заборгованості, вирішуються на підставі зако-нодавства, яке було чинним на момент виникнення в потерпілого права на відшкоду-вання шкоди, тобто на підставі раніше чинного ЦК УРСР і “Порядку відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівнику пошкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків”, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 р. № 472.

Важливо зазначити, що чинність Закону №1105-XIV не поширюється на пра-цівників, які виконували роботу не за трудовим договором, а на інших юридичних підставах і не є суб'єктами страхування від нещасного випадку, а також на осіб, за-значених у ст. 11 цього Закону, котрі не платили страхові внески з добровіль-ного страхування від нещасного випадку. Питання відповідальності за шкоду, запо-діяну їх здоров'ю, має розв'язуватися на підставі загальних норм ЦК. Так шкода, що спричинила втрату життя або здоров'я громадянина під час виконання ним договір-них зобов'язань, відшкодовується за правилами ст. 1196 ЦК (договір переве-зення, підряду тощо). Чинність Закону №1105-XIV не поширюється на військовос-лужбовців, осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ та де-яких інших категорій осіб, порядок і умови страхування яких встановлені спеціаль-ним законодавством.

Право на отримання потерпілим одноразової допомоги і щомісячної страхової виплати настає з дня визначення стійкої втрати професійної працездатності медико-соціальною експертною комісією (далі - МСЕК).

Стаття 37 Закону №1105-XIV містить вичерпний перелік підстав, за наявності яких фонд може відмовити у страхових виплатах і наданні соціальних послуг. Вста-новлення вини потерпілого або відсутність вини роботодавця не може бути підста-вою для відмови потерпілому або членам його сім'ї в таких виплатах або зменшенні їх розміру, а також у наданні послуг, окрім випадку, передбаченого абз. 3 ч. 2 ст. 34 цього Закону. Якщо у випадках, передбачених ст. 1193 ЦК, груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, сума втраченого заробітку зменшується відповідно до ступеня вини, а вже після чого визначається розмір відшкодування.

ВИЗНАЧЕННЯ РОЗМІРУ ВІДШКОДУВАННЯ ШКОДИ

У разі настання страхового випадку фонд має сплачувати застрахованій особі або особам, які мають на це право, страхові виплати, передбачені ст. 28 Закону №1105-XIV. Розмір відшкодування шкоди, пов'язаної з втратою потерпілим заробіт-ку (його частини) у зв'язку з пошкодженням здоров'я, встановлюється з огляду на ступінь втрати професійної працездатності і середньомісячного заробітку, який по-терпілий мав до пошкодження здоров'я. У випадку втрати заробітку внаслідок по-шкодження здоров'я, пов'язаного з виконанням трудових обов'язків, його відшкоду-вання має здійснювати Фонд у вигляді щомісячних страхових виплат, сума яких при одночасному призначенні пенсії по інвалідності у зв'язку з одним і тим само страхо-вим випадком не повинна перевищувати середньомісячний заробіток до пошко-дження здоров'я (при цьому раніше визначені розміри щомісячної страхової виплати і пенсії по інвалідності зменшенню не підлягають).

У випадках, коли у зв'язку з пошкодженням здоров'я потерпілому призначена пенсія або збільшена та, яку він одержував раніше, розмір відшкодування визнача-ється відрахуванням із втраченого заробітку відповідно до суми призначеної пенсії або суми, на яку вона збільшена. Пенсія з інших підстав, призначена потерпілому пі-сля пошкодження здоров'я, підлягає заліку в частині, яка могла бути призначена йо-му у зв'язку з цим пошкодженням здоров'я. Отже, сума відшкодування виплачуються незалежно від одержання потерпілим пенсії, заробітку, доходів, стипендії. Зміна розміру відшкодування на вимогу потерпілого здійснюється у випадках і в порядку, передбаченому ст. 1208 ЦК. При зміні у період виплати відшкодування шкоди ступеня втрати потерпілим професійної працездатності, складу сім'ї померлого, під-вищенні розміру мінімальної заробітної платні у передбаченому законодавством по-рядку розмір щомісячних страхових виплат і витрат на медичну і соціальну допомо-гу підлягає відповідному перерахуванню. Перерахування суми втраченого заробітку здійснюється також у разі зростання у попередньому календарному році (за статис-тичними даними) середньої заробітної плати у галузях національної економіки. Таке перерахування здійснюється з 1 березня наступного року, при цьому чинна раніше сума щомісячної виплати зменшенню не підлягає (ст. 29 Закону №1105-XIV). Індексація суми страхової виплати здійснюється відповідно до Закону України “Про індексацію грошових доходів населення” (у редакції від 6 лютого 2003 р.).

Необхідно враховувати, що згідно із ч. 10 ст. 34 Закону №1105-XIV втрачений заробіток (відповідна його частина) у зв'язку з пошкодженням здоров'я визначається з середньомісячного заробітку, обчислюваного відповідно до затвер-дженої Кабміном постанови “Про порядок обчислення середньої заробітної платні (доходу) для розрахунку виплат по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню” від 26 вересня 2001 р. №1266. У разі пошкодження здоров'я в період виробничого навчання (практики) сума страхової виплати визначається за чинній на підприємстві ставці (окладу) тієї професії (спеціальності), якій вчився по-терпілий, але не нижче від найменшого розряду тарифної ставки відповідної профе-сії. У такому ж порядку на підставі ч. 15 ст. 34 Закону №1105-XIV має визначатися розмір відшкодування (сума страхової виплати) у разі спричинення шкоди здоров'ю учнів і студентів навчальних закладів, клінічних ординаторів, док-торантів, залученим до будь-яких робіт під час, перед або після занять для придбан-ня професійних навичок. Якщо в період навчання (практики) потерпілий одержував заробіток, за його згодою сума страхової виплати визначається з середньомісячного заробітку за цей період. За бажанням потерпілого ця сума може бути визначена з се-редньомісячного заробітку до початку виробничого навчання (практики). У такому ж порядку визначається розмір відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю студента або учня при виконанні робіт під час виробничої практики не за трудовим догово-ром, у період канікул або у вільний від навчання час.

За потерпілим, якого відповідно до висновку лікарсько-консультативної комісії (далі - ЛКК) або МСЕК тимчасово переведено за його згодою на більш легку і нижче оплачувану роботу, зберігається його середньомісячний заробіток на термін, визначений цими комісіями, або до встановлення стійкої втрати професійної праце-здатності. Якщо у встановлений ЛКК або МСЕК термін роботодавець не забезпечує потерпілого відповідною роботою, зокрема через відсутність відповідних вакансій, Фонд зобов'язаний платити потерпілому страхову виплату у розмірі його середньо-місячного заробітку. У наведених випадках середньомісячний заробіток визначаєть-ся в порядку, передбаченому ст. 34 Закону № 1105-XIV.

Якщо в потерпілого у зв'язку з пошкодженням здоров'я є потреба в додаткових витратах на медичну і соціальну допомогу, що підтверджується із вказівкою їх три-валості висновком МСЕК, вони компенсуються фондом відповідно до ч. 4 ст. 34 Закону №1105-XIV. Додаткові витрати потерпілих, на яких дія цього За-кону не поширюється (потреба у них і їх тривалість повинні підтверджуватися ви-сновком судово-медичної експертизи), згідно із ст. 455 ЦК підлягають стяг-ненню з особи, відповідальної за шкоду. На підставі ст.ст. 1, 5 і ч. 3 ст. 28 Закону №1105-XIV страхова виплата за моральну шкоду здійснюється потерпілому незалежно від втрати ним професійної працездатності.

Потерпілий має право на одноразову допомогу при стійкій втраті працездатнос-ті незалежно від встановлення йому певної групи інвалідності. Ця допомога визнача-ється із середньомісячного заробітку потерпілого, обчисленого за тими ж правилами, що і при визначенні втраченого заробітку. Якщо з вини Фонду одноразова допомога потерпілому або особам, які мають право на її отримання, не була своєчасно визна-чена або виплачена, її розмір підлягає корекції у зв'язку із зростанням цін на спожи-вчі товари і послуги у встановленому законодавством порядку.

У тих випадках, коли комісія з розслідування нещасного випадку встановила, що пошкодження здоров'я мало місце не тільки з вини роботодавця, але і внаслідок порушення потерпілим нормативних актів про охорону праці, розмір одноразової допомоги як страхової виплати за рішенням цієї комісії зменшується, але не більше ніж на 50%. В інших випадках одноразова допомога може бути зменшена в цих само межах у порядку, визначеному трудовим колективом. У разі виникнення спорів, суд вирішує це питання із урахуванням встановлених обставин, але при зменшенні з цих підстав розміру одноразової допомоги не може вийти за межі 50% страхової випла-ти.

ПОРЯДОК ВІДШКОДУВАННЯ ШКОДИ

У випадку, якщо на виробництві стався нещасний випадок, працедавець зобов'я-заний провести спеціальне розслідування із складанням спеціального акта про неща-сний випадок. Порядок такого розслідування затверджений постановою Кабміну. Відшкодування шкоди у зв'язку з пошкодженням здоров'я складається з щомісячних платежів (страхових виплат), які виплачуються впродовж терміну, на який встанов-лена втрата працездатності, і додаткових витрат, що виплачуються протягом термі-ну, на який визначена потреба в них. Суми на відшкодування шкоди (страхові ви-плати) повинні бути присуджені потерпілому з дня втрати працездатності внаслідок нещасного випадку або з дня встановлення професійного захворювання, а особам, які мають право на виплати у зв'язку із смертю годувальника, - з дня смерті потерпі-лого, але не раніше дня виникнення права на виплати. У разі вирішення спорів за по-зовами про стягнення одноразової допомоги у зв'язку з пошкодженням здоров'я слід мати на увазі, що умови і порядок її виплати регулюються Законом №1105-XIV.

При поданні заяви про відшкодування шкоди по закінченні трьох років з дня втрати потерпілим працездатності внаслідок нещасного випадку або з дня смерті го-дувальника, присудження виплат може здійснюєтися тільки з дня фактичного надхо-дження позовних вимог до суду. По вимогам про продовження платежів, виплати здійснюються за весь попередній час, упродовж якого належало відшкодовувати шкоду, без обмеження будь-яким строком (з дня закінчення попередніх виплат). Ви-моги про їх продовження задовольняються за умови, що МСЕК, а у відповідних ви-падках - судово-медична експертиза підтвердила втрату працездатності та її відсоток за цей період. В інших випадках виплати, що призначені, але своєчасно не одержані потерпілим або особою, яка має право на їх отримання, а також вимоги про перера-хунок (наприклад, за відсотком втрати працездатності) сум щомісячних платежів, раніше визначених судом або роботодавцем, підлягають задоволенню за час, що не перевищує трьох років.

Під час вирішення спорів щодо перерахунку розміру страхових виплат слід ма-ти на увазі, що він здійснюється лише із підстав і в порядку, передбачених ст. 29 Закону №1105-XIV. Суди не можуть здійснювати або зобов'язати здійс-нювати перерахунок сум щомісячних страхових виплат і витрат на медичну і соціа-льну допомогу із інших підстав, визначених позивачем. Якщо потерпілому або осо-бам, які мають право на отримання страхових виплат, з вини Фонду своєчасно не ви-значили або не виплатили суму страхової виплати, вона виплачується без обмеження будь-яким строком і підлягає корекції у зв'язку із зростанням цін на споживчі товари і послуги в порядку, встановленому ст. 34 Закону “Про оплату праці” від 24 березня 1995 р. №108/95-ВР.

У разі смерті потерпілого, який був застрахований згідно із Законом №1105-XIV від нещасного випадку або професійного захворювання, витрати на його поховання несе Фонд у порядку, визначеному постановою Кабміну від 11 липня 2001 р. №826. Також у разі смерті особи, постраждалої від каліцтва на виробництві або професійного захворювання, право на відшкодування шкоди мають непрацезда-тні особи, які знаходилися на утриманні померлого, незалежно від родинних зв'язків, або мали на день його смерті право на отримання від нього утримання, а також ди-тина померлого, яка народилася у період не більше ніж 10 місяців після смерті поте-рпілого. Зокрема, у разі смерті потерпілого, який був застрахований, право на отри-мання страхових виплат на підставі Закону №1105-XIV мають: діти, які не досягли 16 років; діти з 16 до 18 років, які не працюють, або старші, які через недоліки фізи-чного або розумового розвитку самі не здатні заробляти на життя; діти, які є учнями, студентами (курсантами, слухачами, стажистами) денної форми навчання - до закін-чення навчання, але не більше ніж до досягнення ними 23 років; жінки, які досягли 55 років, і чоловіки - 60 років, якщо вони не працюють; інваліди-члени сім'ї помер-лого - на час інвалідності; дружина (чоловік) або один з батьків померлого або ін-ший член сім'ї, якщо він не працює і наглядає дітей, братів, сестер, онуків померло-го, які не досягли восьмирічного віку.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ АСПЕКТИ РОЗГЛЯДУ І ВИРІШЕННЯ ДАНОЇ КАТЕГОРІЇ СПРАВ

Стаття 15 ЦК визначає, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Право на захист здійс-нюється особою на свій розсуд (ст. 20 ЦК). Способи захисту цивільних прав і інтересів перераховані у главі 3 ЦК. Як свідчить практика, найефективнішим захис-том прав і інтересів особи є суд. Так, відповідно до ст. 16 ЦК і ст. 4 ГПК кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайново-го або майнового права та інтересу. Стаття 24 ГПК визначає, що спори, що виника-ють із цивільних, трудових та інших правовідносин, якщо хоча б однією із сторін у спорі є громадянин, підвідомчі загальним судам загальної юрисдикції. Відповідно до ч. 2 ст. 126 ГПК позови про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим пошкодженням здоров'я, а також втратою годувальника, можуть пред'яв-лятися позивачем за місцем його проживання або за місцем спричинення шкоди. Та-ким чином, за даною категорією справ встановлюється альтернативна підсуд-ність.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 268 ЦК на вимоги про відшкоду-вання шкоди, завданої каліцтвом, іншим пошкодженням здоров'я або смертю позов-на давність не поширюється. Позивачами у цій категорії справ можуть бути як без-посередньо особи, потерпілі від каліцтва, а в разі смерті члени сім'ї або утриманці. На боці позивача можуть виступати також прокурор, профспілка або інша організа-ція, покликана захищати інтереси позивача.

Однією з особливостей даних справ є варіювання залучення на боці відповідача роботодавця або Фонду (страховика).

Так, відповідно до п. 1.1 постанови Пленуму ВСУ “Про практику розгля-ду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди”, вирішуючи питання про прийняття до розгляду позовних заяв про відшкодуван-ня шкоди, заподіяної працівнику пошкодженням його здоров'я, пов'язаним із вико-нанням трудових обов'язків, суди повинні враховувати, що спори між потерпілим працівником і роботодавцем (незалежно від форм власності і виду діяльності) щодо права на відшкодування шкоди підлягають судовому розгляду в порядку, встановле-ному для вирішення трудових спорів (гл. XV КЗпП).

Важливо зазначити, що суд має обговорити також питання про залучення до участі у справі відповідного органу Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань України як третьої особи на бо-ці відповідача, що не заявляє самостійних вимог. Із заявою про розгляд такого спору потерпілий або інша зацікавлена особа можуть звернутися на свій розсуд до суду як безпосередньо, так і після попереднього розгляду спору комісією з трудових спорів (КТС). При цьому слід ураховувати роз'яснення Пленуму ВСУ від 1 листопада 1996 р. про те, що суд не має права відмовити особі в прийнятті позовної заяви або скарги лише із тієї підстави, що її вимоги можуть бути розглянуті в передбаче-ному законом досудовому порядку.

Спори щодо розміру шкоди і права на її відшкодування у вигляді страхових ви-плат на підставі Закону №1105-XIV між особами, які підлягають страхуванню від нещасного випадку, членами сім'ї або утриманцями таких осіб, особами, які доброві-льно застрахувалися від даних страхових випадків і страховиком (Фондом) розгля-даються судами в позовному провадженні за загальними правилами, тобто у таких спорах відповідачем виступатиме Фонд, а не роботодавець.

Зміни в регулюванні порядку відшкодування шкоди, заподіяної працівнику по-шкодженням його здоров'я під час виконання трудових обов'язків, не можуть бути підставою для відмови в прийнятті заяви або закриття провадження у справі, тому що згідно із Законом №1105-XIV відшкодування шкоди з 1 квітня 2001 р. має здійснюватися не роботодавцем, а Фондом. У спорах про виплату заборгованості або перерахунок призначених виплат з відшкодування шкоди, що були призначені до 1 квітня 2001 р., відповідачем виступає роботодавець. У тому випадку, коли по-зов пред'явлений до неналежного відповідача, питання про його заміну розв'язується відповідно до ст. 105 ГПК.

З огляду на ст. 143 ГПК суддя після прийняття позовної заяви зобов'яза-ний провести всі необхідні дії для забезпечення своєчасного і правильного вирішен-ня справи, зокрема, роз'яснити сторонам необхідність подати (сприяти в цьому) акти або інші докази, які підтверджують спричинення майнової шкоди, її реальний розмір і не одержаних у зв'язку з її спричиненням доходів. Предметом доказування можуть бути наступні обставини: факт спричинення шкоди при виконанні трудових обов'яз-ків; ступінь і тривалість втрати працездатності, зв'язок із каліцтвом; розмір понесе-них витрат або обґрунтовування необхідності медичної та соціальної допомоги, зок-рема на додаткове харчування, придбання ліків, спеціальний медичний огляд, побу-тове обслуговування, протезування, санаторно-курортне лікування, придбання спе-ціальних засобів пересування тощо; розмір упущеної вигоди (середньомісячної заро-бітної платні тощо); наявність моральної шкоди позивача (його душевні або фізичні страждання); обґрунтовування розміру компенсації моральної шкоди; ступінь вини особи, що спричинила шкоду та потерпілого.

У ході судового розгляду сторони користуються загальноприйнятими способа-ми доказування, наприклад, поясненнями сторін, показаннями свідків. Проте згідно зі ст. 29 ЦПК, обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені пе-вними засобами доказування, не можуть підтверджуватись ніякими іншими засоба-ми доказування. Зокрема, до таких доказів слід віднести:

докази, які підтверджують факт нещасного випадку на виробництві: акти про нещасний випадок на підприємстві, в установі, організації, спеціального розслі-дування нещасного випадку, розслідування професійного захворювання (отру-єння) або нещасних випадків невиробничого характеру;

докази, які підтверджують вину потерпілої особи або тієї, яка спричинила шко-ду: копія протоколу і постанови про адміністративне правопорушення або вирок суду щодо нещасного випадку;

докази, котрі підтверджують ступінь втрати працездатності і причинно-наслідковий зв'язок її втрати із страховим випадком: висновок МСЕК (у відпові-дних випадках - судово-медичної експертизи) про ступінь втрати професійної працездатності, про причинний зв'язок каліцтва або смерті потерпілого від калі-цтва, за яке здійснювалося відшкодування;

докази, які підтверджують необхідність додаткових витрат: висновок МСЕК (у відповідних випадках - судово-медичної експертизи) про потребу в сторонньому огляді, інших видах допомоги, які вимагають додаткових витрат;

докази, що підтверджують наявність професійного захворювання: висновок від-повідного науково-дослідного інституту або установи охорони здоров'я, що по-ставила діагноз професійного захворювання, зв'язку захворювання із умовами праці;

докази, необхідні для визначення втраченого заробітку: довідка про розмір заро-бітку (доходів) потерпілого до пошкодження здоров'я (до втрати працездатнос-ті), про призначену і фактично одержувану пенсію або про розмір пенсії, що мо-гла бути призначена по інвалідності у зв'язку з даним нещасним випадком (не-виробничого характеру);

докази, необхідні для перерахунку страхових виплат: довідка про підвищення розміру тарифної ставки чи посадового окладу працівника відповідного вироб-ничого підрозділу (ділянки, цеху) підприємства (установи, організації), де пра-цював потерпілий на час встановлення стійкої втрати професійної працездатнос-ті, або про індексацію доходів населення порівняно із періодом, за який обчис-лювався середній заробіток (про середній заробіток такого працівника після під-вищення тарифних ставок, коли здійснюється перерахунок розміру відшкоду-вання), про рівень зростання цін на споживчі товари і послуги за час затримки виплати відшкодування;

докази, необхідні для відшкодування шкоди у разі смерті потерпілого: свідоцтво про смерть, довідка про утриманців померлого, документи, які підтверджують споріднені відносини;

Крім того, факт і обґрунтовування розміру моральної шкоди може доводитися поясненням позивача, показаннями свідків, поясненням фахівця у галузі психології, судово-психологічною експертизою, проведеною відповідно до Закону України “Про судові експертизи”.

Рішення суду має, насамперед, відповідати вимогам законності і обґрунтованос-ті. Крім того, відповідно до п. 22 постанови Пленуму ВСУ “Про практику роз-гляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди” у своєму рі-шенні суд має привести точний розрахунок присуджених сум для відшкодування шкоди, з наведенням термінів їх виплати.