Попроцесний метод калькуляції собівартості продукції

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Державна академія житлово-комунального господарства

Кафедра бухгалтерського обліку і аудиту

Курсова робота

На тему “Попроцесний метод калькуляції собівартості продукції''

Виконав: Залізняк І.Ю.

Керівник професор к.е.н.

Прохорова Л.І.

Київ 2011р.

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ КАЛЬКУЛЮВАННЯ СОБІВАРТОСТІ ПРОДУКЦІЇ

1.1 Сутність калькулювання собівартості продукції

1.2 Структура калькуляцій

1.3 Характеристика методів калькулювання

РОЗДІЛ ІІ. МЕТОДИКА КАЛЬКУЛЮВАННЯ СОБІВАРТОСТІ ПОПРОЦЕСНИМ МЕТОДОМ

2.1 Звіт про виробництво

2.2 Метод калькулювання середньозваженої собівартості

2.3 Метод FIFO

РОЗДІЛ ІІІ. КАЛЬКУЛЮВАННЯ ВИТРАТ ІЗ ЗАСТОСУВАННЯМ ПОПРОЦЕСНОГО (ПОПЕРЕДІЛЬНОГО) МЕТОДУ

3.1 Характеристика діяльності підприємства ВАТ“Новоархангельський сирзавод»

3.2 Особливості калькулювання собівартості на підприємстві

3.3 Заходи щодо зниження собівартості продукції підприємства

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

ВСТУП

На сьогодні управлінський облік - це не лише облік витрат підприємства, а передусім, добре організований аналітичний облік і не лише витрат, а й таких об'єктів як основні засоби, нематеріальні активи, запаси, грошові кошти,кошти в розрахунках, капітал, зобов'язання тощо. Набуваючи нового, більш вагомого значення в сучасній економічній практиці суб'єктів господарювання, управлінський облік не просто реєструє, узагальнює, контролює факти господарського життя, він забезпечує управлінський персонал інформацією про різні аспекти діяльності підприємств, які відображаються в бухгалтерському обліку і безпосередньо впливають на якість управлінських рішень, ефективність системи управління. Такий облік покликаний забезпечити систему управління якісною економічною інформацією. Адже саме така інформація стає центральним фактором господарського процесу. Дані управлінського обліку широко використовуються для потреб внутрішнього менеджменту в процесі прийняття управлінських рішень, для аналізу господарської діяльності та пошуку резервів скорочення витрат.

В умовах ринкової економіки собівартість продукції є одним з найважливіших показників виробничо-господарської діяльності підприємств. Даний показник потрібен для: оцінки виконання плану по даному показнику і його динаміки; визначення рентабельності виробництва й окремих видів продукції; здійснення внутрівиробничого госпрозрахунку; виявлення резервів зниження собівартості продукції; обчислення національного доходу в масштабах країни; розрахунку економічної ефективності впровадження нової техніки, технології, організаційно-технічних заходів; обґрунтування рішень про виробництві нових видів продукції й зняття з виробництва застарілих.

В українській практиці облік витрат на виробництво й калькулювання собівартості продукції є складовою частиною загальної єдиної системи бухгалтерського обліку. Якщо раніше до обліку витрат приділяли особливу увагу лише на великих підприємствах, то тепер в умовах ринкової економіки, внаслідок більш жорсткої конкуренції та ускладнення виробничих процесів цей напрямок обліку стає усе більше актуальним для малих та середніх підприємств і організацій. Все більшого значення для підприємства набуває вирішення таких завдань як:

інформаційне забезпечення процесу прийняття рішень;

забезпечення бази для ціноутворення; контроль економічної ефективності діяльності підприємства;

одержання даних про результати діяльності; розрахунок вартісної оцінки для статей балансу й інші.

Мета роботи: розглянути на прикладі умовної організації методику та порядок формування собівартості продукції за допомогою попроцесного методу калькулювання.

Щоб досягнути поставленої мети даної роботи, були поставлені такі завдання:

розглянути основні підходи до калькулювання собівартості та класифікації витрат;

дослідити особливості попроцесного методу калькулювання;

коротко охарактеризувати уявне підприємство, на прикладі якого розглядається дана тема;

розглянути процес застосування попроцесного методу калькулювання на підприємстві;

рекомендувати заходи щодо зниження собівартості продукції.

Об'єктом дослідження є підприємство - ВАТ “Новоархангельський сирзавод”, де й застосовується досліджуваний метод калькулювання собівартості.

Предметом даної курсової роботи є аналіз застосування попроцесного методу калькулювання собівартості виробництва у харчовій промисловості на прикладі ВАТ “ Новоархангельський сирзавод”.

Методика дослідження: в процесі дослідження застосовувались загальнонаукові методи,а саме аналіз і синтез, системність, комплексність, аналогія, оптимізація, та спеціальні методи дослідження такі як групування, порівняння, методи аналітичних та статистичних досліджень.

Інформаційною базою написання курсової роботи є нормативні документи по веденню бухгалтерського обліку й звітності, навчальна література та дані з реальних підприємств харчової промисловості.

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ КАЛЬКУЛЮВАННЯ СОБІВАРТОСТІ ПРОДУКЦІЇ

1.1 Сутність калькулювання собівартості продукції

У системі техніко-економічних розрахунків на підприємстві важливе місце займає калькулювання -- обчислення собівартості окремих виробів.

Калькулювання потрібне для вирішення низки економічних завдань: обґрунтування цін на вироби, обчислення рентабельності виробництва, аналізу витрат на виробництво однакових виробів на різних підприємствах, визначення економічної ефективності різних організаційно-технічних заходів тощо.

На підприємствах, як правило, складають (обчислюють) планові та фактичні калькуляції. Перші обчислюються за плановими нормами витрат, другі -- за їхнім фактичним рівнем.

В управлінському обліку побудова системи обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) посідає центральне місце.

Це зумовлено тим, що предметом дисципліни "Управлінський облік" є витрати виробництва, собівартість продукції та її калькулювання.

Кожну підсистему можна розглядати як окрему систему. Присутність кожної підсистеми та системи в цілому визначається, по перше - необхідністю для керівництва підприємства відповідної інформації, яку надає та чи інша підсистема, а по друге - це наявність на підприємстві кваліфікаційних, технічних і фінансових ресурсів для забезпечення її функціонування. Розкриття побудови кожної підсистеми розглядатиметься окремо.

Перш ніж розглядати побудову кожної підсистеми окремо, необхідно вирішити найголовніше питання - це питання термінології та тлумачення термінів, оскільки в сучасних літературних та нормативних джерелах наводяться різні тлумачення одно і того ж терміну, що в свою чергу ускладнює побудову системи обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг), а також розуміння її сутності.

Для цього порівняємо тлумачення, які наводяться в різних джерелах.

Розуміння сутності калькуляційної одиниці та об'єкта витрат (табл. 1.1 додаток А) розкривається у ДСТУ 2962 - 94[2] та в П(С)БО 16 "Витрати".[1]

Тлумачення витрат виробництва наводиться в ДСТУ 2962 - 94. У відповідності до ДСТУ 2962 - 94 "Організація промислового виробництва. Облік, аналіз та планування господарювання на промисловому підприємстві. Терміни та визначення". Під витратами виробництва розуміється сукупність витрат матеріальних і грошових ресурсів на відшкодування спожитих засобів виробництва і на відтворення робочої сили.

Наступним для побудови системи обліку і калькулювання собівартості продукції є розуміння необхідності та тлумачення класифікації витрат виробництва на прямі та непрямі. Визначення витрат виробництва (прямих та непрямих) наводиться в ДСТУ 2962 - 94 та в П(С)БО 16 "Витрати". Порівняльна характеристика визначень прямих та непрямих витрат наводиться в таблиці 1.2(Додаток Б) та таблиці 1.3 (Додаток В).

ДСТУ 2960 - 94 розширює розуміння сутності матеріальних витрат. Цей стандарт дає визначення матеріальним ресурсам, основному та допоміжному матеріалам, а також напівфабрикату.

Під матеріальними ресурсами, у відповідності до ДСТУ 2960 - 94, розуміється сукупність елементів виробництва, переважно предметів праці, що їх одержує підприємство для виробничого споживання та використання у невиробничій сфері.

Основний матеріал - це матеріал первинної заготовки.

Допоміжний матеріал - це матеріал, якій витрачається під час застосування технологічного процесу додатково до основного матеріалу.

Напівфабрикат - це предмет праці, який підлягає подальшому обробленню на підприємстві-споживачеві.

Тепер наведемо визначення собівартості продукції. Тлумачення собівартості наводиться в ДСТУ 2962 - 94 та П(С)БО 16 "Витрати" (табл. 1.4) (Додаток Г).

Вище згадані визначення дають можливість доповнити один одного та зрозуміти, що собівартість - це грошове вираження витрат підприємства, пов'язаних з виробництвом і реалізацією продукції.

Розрахунок грошових витрат підприємства, пов'язаних з виробництвом і реалізацією продукції називається калькулюванням.

ДСТУ 2962 - 94 дає визначення калькуляції.

Калькуляція - це розрахунок собівартості одиниці продукції або виконаної роботи за встановленою номенклатурою витрат з урахуванням місця їх виникнення та призначення. Залежно від призначення складають планові, нормативні та звітні фактичні калькуляції.

Після визначення термінів можна безпосередньо перейти до побудови системи калькулювання. Побудова починається з організації документообігу.

Організація документообігу обліку витрат виробництва є головним елементом системи, оскільки це дає можливість створити інформаційні потоки, визначити сфери функціональної відповідальності кожного працівника організації та ефективно здійснювати внутрішній контроль за роботою підприємства.

Різновидом планових калькуляцій є так звані проектно-кошторисні калькуляції, які розробляються для разових замовлень, нових виробів на стадії їхнього проектування. Особливість цих калькуляцій полягає в тому, що обчислення є приблизним через малу кількість детальної нормативної бази.

Незважаючи на конкретні особливості виробництва і продукції, калькулювання має на меті розв'язування таких методичних завдань: визначення об'єкта калькулювання і вибір одиниць за допомогою яких буде вестись калькулювання, визначення статей калькулювання витрат та методики їхнього обчислення.

Об'єктом калькулювання є та продукція чи роботи (послуги), собівартість яких обчислюється. На підприємстві до об'єктів калькулювання відносяться: основна, допоміжна продукція (інструмент, енергія, запчастини та ін.); послуги та роботи (ремонт, транспортування і т. п.). Головний об'єкт калькулювання -- готові вироби, які поставляються за межі підприємства (на ринок). Калькулювання іншої продукції має допоміжне значення.

Кожен об'єкт калькулювання має калькуляційну одиницю -- одиниця його кількісного виміру (кількість у штуках, маса, площа, об'єм). Наприклад, об'єкт калькулювання -- верстатний станок, калькуляційна одиниця -- один верстатний станок, відповідно м'ясо -- одна тонна, газ -- один кубометр і т. д [4, с.89].

У різних країнах застосовуються різні методи калькулювання, це зумовлено різним призначенням калькуляцій, типом виробництва та традиціями внутрішньо-фірмового управління. Зазвичай використовується калькулювання за повними й неповними витратами.

При використанні методу калькулювання за повними витратами всі види витрат, що стосуються виробництва й продажу продукції, включаються до калькулювання. Такий метод є звичним і традиційним для вітчизняних виробничих підприємств.

В деяких інших країнах порівняно широко застосовується метод калькулювання за неповними витратами, тобто до калькуляції включають не всі витрати на виробництво і збут продукції. Частина непрямих витрат не відноситься на собівартість окремих виробів, а безпосередньо віднімається від виручки за певний період під час визначення прибутку. Класичним методом калькулювання за неповними витратами є так званий метод «Direct-cost» - це коли на собівартість окремих виробів відносять лише прямі витрати, а непрямі -- на певний період.

Вагомий вплив на методи калькулювання мають широта номенклатури продукції підприємства та специфіка виробництва. Найбільш точним і простим є калькулювання у виробництві однотипного продукту. Собівартість одиниці продукції обчислюється діленням сукупних витрат за певний період на кількість виготовленої продукції. Але у вітчизняних виробничих галузях економіки переважає багатопродуктне виробництво. За цих умов калькулювання є більш складним і менш точним, тому що виникає проблема правильного розподілу непрямих витрат.

Під час калькулювання витрати групують за калькуляційними статтями, номенклатура яких залежить від особливостей виробництва. При встановленні статей витрат, необхідно дотримуватись певних вимог:

максимальну частку витрат, які включаються в собівартість, треба обчислювати прямо на окремі вироби;

статті непрямих витрат необхідно формувати так, щоб їх можна було цілком обґрунтовано розподілити між виробами [20, с.95].

Приблизна назва калькуляційних статей витрат для більшості підприємств різних галузей виглядатиме так: сировина та матеріали; енергія технологічна; основна заробітна плата виробників; додаткова заробітна плата виробників; відрахування на соціальні потреби виробників; утримання та експлуатація машин і устаткування; загальновиробничі витрати; загальногосподарські витрати; підготовка та освоєння виробництва; позавиробничі витрати.

Сума перших семи статей становить цехову, дев'яти -- виробничу і всіх статей -- повну собівартість.

В деяких галузях економіки (і передусім у промисловості) номенклатура калькуляційних статей відхиляється від наведеної. Так, для літакобудування специфічними є статті «Закуплені вироби, напівфабрикати, виробничі послуги сторонніх підприємств і організацій», «Спрацьовування інструментів і пристроїв спеціального призначення», «Утрати від браку», у деяких галузях промисловості виокремлюється стаття «Напівфабрикати власного виробництва» (чорна й кольорова металургія) та ін. [20, с.207].

1.2 Структура калькуляцій

Класифікація за економічними елементами використовується для визначення і підтримки оптимального співвідношення між первинними економічними витратами, живою і упредметненою працею, співвідношення споживаних ресурсів, зв'язки і взаємозв'язки різних розділів бізнес-плану, плану розвитку галузі.

Багаточисельні витрати, що формують собівартість продукції, в практиці планування і обліку класифікуються по економічним елементам і статтям калькуляції. Переліком цих елементів і статей є склад собівартості продукції. Структура ж собівартості продукції - це співвідношення цих елементів і статей між собою, виражене у відсотках до загального підсумку.

Економічні елементи витрат - це економічно первинні, невід'ємні витрати.

Статті калькуляції, навпаки, складаються з різноманітних, з точки зору економіки витрат. Кожна стаття калькуляції має в своєму складі економічні елементи витрат.

Класифікація витрат собівартості продукції по статтях калькуляції дозволяє виявити конкретний об'єкт і місце здійснення витрат, визначити собівартість одиниці продукції, прибуток, рентабельність продукції і виробництва.

Склад собівартості за економічними елементами витрат (кошторис витрат на виробництво) представлена так:

1. Сировини і основні матеріали.

2. Допоміжні матеріали.

3. Палива.

4. Витрати на частини.

5. Заробітна плата всіх працівників.

6. Розрахунок заробітної плати.

7. Амортизація.

8. Інші витрати.

Статті деяких розрахунків можна поділити таким способом:

1. Сировини і основні матеріали.

2. Допоміжні матеріали.

3. Паливо для технологічного призначення.

4. Енергія для технологічного призначення.

5. Заробітна плата основного виробництва.

6. Розрахунок заробітної плати.

8. Функціональні витрати.

Структура собівартості акцентує увагу на ті витрати, які є такими, що превалюють. Так в галузях харчової промисловості основна увага має бути націлена на зниження витрат на сировинні ресурси, прагнучи, зрозуміло, скоротити і останні витрати.

Структуру собівартості продукції можна при необхідності представити і в калькуляційному розрізі. Розрізняють цехову, виробничу і повну собівартість.

Цехова собівартість - це витрати цеху, включаючи цехові витрати, на виробництво продукції.

Виробнича собівартість - це витрати підприємства на виробництво продукції. Це цехова собівартість плюс загальнозаводські витрати.

Повна (комерційна) собівартість - це витрати підприємства на виробництво і реалізацію продукції собівартість збігається з виробничою собівартістю продукції. Якщо до виробничої собівартості додати поза виробничі витрати, то сформується повна собівартість продукції. В основі виробничої і повної собівартості лежить цехова собівартість, складаючи переважну її частину. На тих підприємствах, де відсутня цехова організація виробництва, на підприємстві з без цеховою структурою, цехова собівартість збігається з виробничою собівартістю продукції.[17, с.201]

1.3 Характеристика методів калькулювання

Більша частина виробничих підприємств має попроцесну технологію виробництва продукції. А це значить, що на цих підприємствах найзручніше застосовувати попроцесний метод обліку повних затрат у собівартості продукції.

Попроцесний метод обліку затрат означає, що затрати обліковуються в розрізі технологічних процесів (фаз), видів продукції або напівфабрикатів. Цей варіант методу обліку повних затрат застосовується на тих підприємствах, де виготовлення продукції відбувається послідовною переробкою вихідної сировини за окремими стадіями (процесами, фазами) технологічного процесу. При цьому після кожного процесу (фази, стадії) одержують напівпродукт (напівфабрикат), який можна або здати на склад, або перед передачею на наступний процес (фазу, стадію) обчислити його собівартість за кількісними, якісними і вартісними параметрами.

Процес -- це визначена сукупність технологічних операцій, завдяки виконанню яких на останній одержують продукт праці, готовий для цієї сукупності (напівфабрикат, напівпродукт).

Однопроцесний варіант -- це такий, коли технологічний процес не поділяється, а облік затрат від першої операції до останньої є одним цілим.

Багато процесний варіант -- це такий варіант методу, коли технологічний процес організаційно поділяють на кілька технологічних фаз (стадій, переділів) і в кінці кожного процесу одержують напівфабрикат, який визначають за кількістю і вартістю, тобто калькулюють собівартість напівфабрикатів. Готовий продукт одержують наприкінці останнього переділу.

У попроцесних виробництвах виготовляють різні види продукції. Цього потребує розподільний облік затрат не лише за переділами, а й за окремими продуктами. З точки зору на це в бухгалтерському обліку затрат виробництва потрібно забезпечити облік як прямих, так і непрямих затрат по продуктах у межах кожної стадії (фази) технологічного процесу.

Попроцесний варіант методу обліку затрат має в різних галузях свої особливості. Вони пов'язані з особливостями технології, організації виробництва та незавершеним виробництвом. Наприклад, на підприємствах харчової промисловості (ковбасна фабрика) повний технологічний цикл виробництва складається з таких виробництв: підготовка м'яса, перемелення, підготовка фаршу до начинки, начинка, коптіння та упаковка готової продукції. Перші два процеси виготовляють напівфабрикати -- підготовлене м'ясо і виготовлення фаршу, третій процес -- підготовка фаршу і начинка, четвертий - коптіння, і п'ятий - упаковка готової продукції.

На всіх виробництвах, незалежно від галузевої належності, облік затрат виконується за процесами, а якщо є змога розбити процес на фази, то й за фазами.

У будь-якому разі синтетичний облік ведуть на рахунку «Виробництво». На субрахунках -- за процесами та фазами. У дебеті рахунка «Виробництво» відображають прямі затрати. Усі непрямі затрати обліковують на рахунку у цілому по підприємству. Їх пізніше розподіляють пропорційно до параметрів, які найбільше відповідають особливостям технології та організації виробництва.

Після зведення затрат розпочинають калькулювати собівартість продукції кожного процесу. Для цього визначають незавершене виробництво за кожним процесом або фазою, оцінюють його за методом галузевих рекомендацій згідно з чинним законодавством про оцінку ресурсів.

Зведення затрат та визначення собівартості продукції в цілому по господарству виконують або напівфабрикатним, або безнапівфабрикатним методом.

У першому випадку передачу напівфабрикатів із одного процесу до іншого здійснюють за кількістю, тобто без вартісної оцінки. А для визначення загальної собівартості продукції кінцевого переділу затрати за окремими переділами підсумовують і загальну суму поділяють між готовою продукцією та незакінченим виробництвом.

Якщо застосовують безнапівфабрикатний варіант методу зведення затрат та розрахунку собівартості продукції, то спочатку калькулюють напівфабрикати кожного процесу (або фази) технологічного процесу. Напівфабрикати з одного процесу до іншого передають і за кількістю, і за вартістю, яка визначається на підставі калькуляції.

Особливістю цього методу, є відсутність незавершеного виробництва, а отже, при калькулюванні не потрібно поділяти загальну суму затрат між готовою продукцією та незавершеним виробництвом [19,с.108].

Позаказний метод застосовується найчастіше в індивідуальному і дрібносерійному виробництві, а також для калькулювання собівартості робіт ремонтного й експериментального характеру. Метод цей полягає в тому, що витрати на виробництво враховуються по замовленням на виріб чи на групу виробів. Фактична собівартість замовлення визначається по закінченні виготовлення виробів чи робіт, що відносяться до цього замовлення, шляхом підсумовування усіх витрат по даному замовленню. Для начислення собівартості одиниці продукції загальна сума витрат за замовленням поділяється на кількість випущених виробів.

Нормативний метод обліку і калькулювання є найбільш прогресивним, тому що дозволяє вести повсякденний контроль за ходом виробничого процесу, за виконанням завдань по зниженню собівартості продукції. В цьому випадку витрати на виробництво підрозділяються на дві частини: витрати в межах норм і відхилення від норм витрат. Все витрати в межах норм враховуються без групування, по окремим замовленням. Відхилення від встановлених норм враховуються по їх причинам и винуватцям, що дає можливість оперативно аналізувати причини відхилень. При цьому фактична собівартість виробу при нормативному методі обліку визначається шляхом сумування витрат по нормам і витрат в результаті відхилень і змін поточних нормативів.

При використанні кожного з перерахованих методів контроль за рівнем витрат найбільш ефективно здійснювати по місцям їх виникнення, центрам витрат, центрам відповідальності.

Центри витрат представляються виробничими і структурними підрозділами, які характеризуються різноманіттям функцій і виробничих операцій, що дозволяє деталізувати облік, посилити контроль за витратами і підвисить точність калькулювання.

Центр відповідальності - організаційний підрозділ, який очолюється керівником, котрий забезпечує контроль планових, нормативних і фактичних витрат. Вони підрозділяються на головні і функціональні. Головні центри контролюють витрати по місцям їх виникнення, а функціональні поширюють витрати на інші місця їх виникнення при умові, що цей центр обслуговує кілька центрів витрат[20,с.178].

РОЗДІЛ ІІ. МЕТОДИКА КАЛЬКУЛЮВАННЯ СОБІВАРТОСТІ ПОПРОЦЕСНИМ МЕТОДОМ

2.1 Звіт про виробництво

Звіт подають суб'єкти господарювання, відокремлені підрозділи юридичних осіб, які займаються видами діяльності, що класифікуються за секціями “С”, “D”, “Е” КВЕД (незалежно від основного виду діяльності та форми власності).

За одиницю обліку при складанні звітності по продукції приймається місцева одиниця за місцем здійснення виробничої діяльності:

промислове підприємство, яке є юридичною особою, не входить до складу іншого підприємства (виробничого об'єднання) і не має в своєму складі відособлених промислових підрозділів (також головне підприємство, що є засновником промислових дочірніх підприємств та окремо звітує за свою промислову діяльність);

дочірнє підприємство (також дочірнє підприємство, яке має відособлені промислові підрозділи і звітує за свою діяльність окремо без включення даних по цих підрозділах), основний вид діяльності якого класифікується за секціями “С”, “D”, “Е” КВЕД незалежно від того, хто є його засновником - промислове чи непромислове підприємство, організація;

підприємство (головне), яке звітує за свою промислову діяльність самостійно і має у своєму складі відособлені промислові підрозділи, що також звітують самостійно (наприклад, “Облгаз” і т.п.);

відособлений промисловий підрозділ промислового підприємства (також дочірнього промислового підприємства) або непромислового підприємства (філія, представництво, відділення);

невідособлений промисловий підрозділ непромислового підприємства (цех, бригада, дільниця і т.п.);

невідособлений підрозділ промислового підприємства (тільки у випадках, коли промислове підприємство - юридична особа зареєстроване в одному регіоні (області), а виробничі потужності по випуску промислової продукції та економічні служби, що ведуть облік і складають звітність, знаходяться в іншому регіоні).

При складанні звітності слід керуватися Інструкцією (зі змінами та доповненнями) щодо заповнення форми державного статистичного спостереження № 1-П (термінова) “Терміновий звіт про виробництво промислової продукції (робіт, послуг)”.

Форма державного статистичного спостереження N 1-П "Терміновий звіт про виробництво промислової продукції (товарів, послуг) за видами" (далі - форма N 1-П) заповнюється щодо видів промислової продукції, яку було вироблено за звітний місяць на власних або орендованих потужностях (з власної сировини або сировини замовника). У випадку випуску продукції у рамках договору про спільну діяльність дані про її обсяги наводяться учасником договору, на потужностях якого (власних чи орендованих) вироблена така продукція [3].

Якщо підприємство безпосередньо не виготовляло продукцію, а замовляло її виготовлення на підприємствах-виробниках на давальницьких засадах (надавало свою сировину та сплачувало роботи з виготовлення продукції), дані щодо обсягів такої продукції у звіті за формою N 1-П не відображаються.

Дані наводяться за Номенклатурою продукції промисловості, затвердженою наказом Держкомстату від 30.08.2002 N 320 (v0320202-02) (зі змінами) (далі - Номенклатура), за позиціями, проти яких у графі 4 стоїть позначка "м", а також за позиціями, додатково повідомленими територіальними органами державної статистики.

Номенклатура побудована на ієрархічній системі класифікації (кодування) видів продукції. Відповідно у звіті за формою N 1-П має забезпечуватись входження наведених даних на всіх рівнях класифікації за умови однакової одиниці виміру.

Дані звіту подаються в передбачених Номенклатурою одиницях виміру (в окремих випадках - у двох одиницях виміру). Якщо одиницями виміру є кг, тонни тощо, то у звіті вказується чиста вага продукції без урахування ваги пакувального матеріалу.

У випадку виробництва продукції за давальницькою схемою за позиціями, які обліковуються у вартісному вираженні, наводиться вартість робіт з її виробництва без урахування вартості використаної давальницької сировини.

У Звіті наводяться дані про:

валовий випуск продукції, включаючи продукцію, призначену для подальшої переробки на власному підприємстві (внутрішньозаводський оборот). За окремими видами продукції наводяться дані про товарний випуск (тобто без продукції, призначеної для подальшої промислової переробки на цьому підприємстві), що зазначено в назвах відповідних позицій.

випуск готової продукції з власної та давальницької сировини, призначеної для збуту, тобто готових виробів, які реалізовані у звітному місяці або призначені для продажу, але на них не знайдено покупця. До цієї графи включаються також готові вироби власного виробництва: передані своїм непромисловим підрозділам (у тому числі власному капітальному будівництву), використані для внутрішніх (власних) потреб підприємства (пально-мастильні і лакофарбові матеріали, меблі, спецодяг тощо), зараховані до складу своїх основних засобів (виробниче обладнання, інструмент), а також як виплата заробітної плати натурою.

дані про залишки виробленої підприємством готової продукції на кінець звітного періоду (незалежно коли вироблена), включаючи продукцію, виготовлену на давальницьких умовах, та без урахування продукції, що перебуває на складі підприємства на відповідальному зберіганні як державний резерв тощо. Дані подаються за всіма позиціями Номенклатури за цим звітом, крім видів продукції, що обліковуються у вартісному вираженні.

Не належать до промислової діяльності та відповідно не відображаються у формі N 1-П:

закупівля, очищення, охолодження та теплова обробка (пастеризація) молока для подальшої реалізації на молокопереробні підприємства;

перепродаж матеріалів, напівфабрикатів, виробів, які закуплені підприємством (навіть якщо перевіряється їх якість, здійснюються розлив у пляшки, розфасування, пакування та інші подібні операції);

ремонт автомобілів та побутових виробів.

Всі дані звітів по продукції у вартісному та натуральному виразі приводяться на основі достовірних даних первинного обліку за встановлений календарний період часу. Слід зазначити, що стислі терміни складання та подання звітів по статистиці промисловості не звільняють фахівців звітуючих підприємств від відповідальності за якість статистичних даних. Контроль та перевірка показників має проводитись як в період складання місячного звіту, так і після його подання, коли економічні служби мають можливість більш детально проконтролювати дані і при необхідності внести виправлення [3].

2.2 Метод калькулювання середньозваженої собівартості

При застосування цього методу не враховують незавершеного виробництва на початок місяця, оскільки припускають, що вироби, незавершені обробкою на початок звітного періоду, були завершені і включені до складу готової продукції під час звітного періоду [7,с.141].

Метод середньозваженої собівартості прийнято застосовувати відносно однорідних запасів при відсутності можливості визначення ідентифікованої собівартості запасів, що вибули.

Метод середньозваженої собівартості показує більші витрати періоду порівняно з методом ФІФО, тому він є більш вигідним для підприємства.

Зазначений метод передбачає віднесення на витрати купівельної вартості списаних на собівартість продукції товарно-матеріальних цінностей за середньозваженою ціною.

Оцінка за середньозваженою собівартістю проводиться по кожній одиниці запасів діленням сумарної вартості залишку таких запасів на початок звітного місяця і вартості одержаних у звітному місяці запасів на сумарну кількість запасів на початок звітного місяця і одержаних у звітному місяці запасів.

Метод середньозваженої собівартості дуже зручний для підприємств, що мають велику номенклатуру запасів з вартістю, що постійно змінюється. При списанні запасів по кожній однорідній групі визначається середня (середньозважена) вартість одиниці запасу шляхом розподілу сумарної вартості залишку таких запасів на початок звітного місяця і вартості отриманих у звітному місяці на сумарну кількість запасів на початок місяця й отриманих у звітному місяці.

Метод середньозваженої собівартості виробничих запасів дає більш об'єктивну оцінку, наявності й руху виробничих запасів, однак не забезпечує достатній контроль за правильністю їхнього списання на витрати виробництва.

Застосування даного методу розглянемо на прикладі.

У процесі А було виготовлено і передано для подальшої обробки 5000 одиниць продукції, а 1500 одиниць залишилися необробленими на кінець місяця.

Оскільки матеріали були цілком використані, а операції обробки здійснено тільки на 41.1%, загальна кількість еквівалентних одиниць становитиме:

6500 - для прямих матеріальних витрат

5500 - для прямої зарплати та загальновиробничих витрат (табл. 2.2.1) [7,с.141].

Незавершене виробництво на початок місяця та витрати, здійснені за місяць, становлять загальні витрати на обробку.

Виходячи з цього можна визначити собівартість еквівалентної одиниці продукції (табл. 2.2.1) [7,с.141].

Таблиця 2.2.1. Розрахунок середньозваженої собівартості еквівалентної одиниці продукції (процес А) [7,с.141].

показник	Прямі матеріали	Пряма З/П	Загальновиробничі витрати	Загалом
1. еквівалент продукції, одиниць
Готова продукція	5000	5000	5000	-
Залишок на кінець періоду (1500од.):
100%	1500
41.1%		500	500
Разом	6500	5500	5500
2. Виробничі витрати, грн.
Незавершене виробництво на початок періоду	1104	126	252	1482
Витрати за місяць	12000	7200	14400	33600
Разом	13104	7326	14652	35082
3.Собівартість еквівалентної одиниці	2,016	1,332	2,664	6,012

Розрахована таким чином собівартість одиниці продукції становить 6,012 грн. Звідси собівартість напівфабрикатів, переведених з процесу А у процес Б дорівнює: 5000*6,012=30060 грн. [7, с.141].

В свою чергу, незавершене виробництво на кінець місяця матиме таку оцінку:

Прямі матеріали 1500*100%*2,016=3024

Пряма заробітна плата 1500*41,1%*1,332=821,178

Загальновиробничі витрати 1500*41,1*2,664=1642,356

Разом 5487,534

Аналогічно здійснюється розрахунок для процесу Б (табл. 2.2.2). [7,с.141].

попроцесний калькуляція собівартість

Таблиця 2.2.2. Розрахунок середньозваженої собівартості еквівалентної одиниці продукції (процес Б) [7,с.141].

Показник	Напівфабрикат з процесу А	Прямі матеріали	Пряма заробітна плата	Загальновиробничі витрати	разом
1. еквівалент продукції, одиниць
Готова продукція	5500	5500	5500	5500
Незавершене виробництво на кінець місяця (1000 од.)
100%	500
50%		250	250	250
разом	6000	5750	5750	5750
2. Виробничі витрати,грн.
Незавершене виробництво на початок періоду	6060	1000	318	636	7741
Витрати за місяць	30060	10500	3500	7000	51060
Разом	36120	11500	3818	7636	59074
3. Собівартість еквівалентної од., грн.	6,02	2,00	0,664	1,328	10,012

Собівартість готової продукції дорівнює:

5500*10,012=55066

Оцінка незавершеного виробництва на кінець місяця, грн.:

Напівфабрикат (з процесу А) 500*100%*6,02=3010

Прямі матеріали 500*50%*2,00=500

Пряма зарплата 500*50%*0,664=166

Загальновиробничі витрати 500*50%*1,328=332

Разом 4008[7, с.141].

Головною перевагою методу середньозваженої є його простота. Якщо розглядати незавершене виробництво на початок періоду як таке, що було понесено протягом поточного періоду, то при калькулюванні собівартості одиниці продукції можна вважати, що всі умовні одиниці продукції належать до однієї категорії. Отже, в цьому випадку процедура калькулювання собівартості одиниці продукції досить спрощена. Головним недоліком цього методу вважається недостатня точність при калькулюванні собівартості одиниці готової продукції і незавершеного виробництва на початок періоду. Якщо показник собівартості одиниці продукції для даного процесу від періоду до періоду залишається відносно стабільним, метод середньозваженої оцінки є достатньо точним. Тим часом, якщо ціни на фактори виробництва з часом суттєво зростають, то при використанні цього методу собівартість одиниці випущеної продукції буде знижено, а незавершеного виробництва на початок періоду - завищено. Якщо необхідно забезпечити більшу точність при калькулюванні собівартості одиниці продукції, компанії варто застосовувати метод FIFO [21, с.230].

2.3 Метод FIFO

Цей метод побудовано на припущені, що витрати поточного місяця пов'язані насамперед із завершенням тієї продукції, що на початок місяця залишилась остаточно необробленою. Разом з тим, незавершене виробництво на початок місяця віднімають при визначені кількості еквівалентних одиниць готової продукції, оскільки цю частину продукції було оброблено у попередньому місяці.

Варто також розглянути податкову сторону обліку матеріалів за даним методом. Спочатку 2003 року (з дати набрання чинності Законом України від 24.12.2002 р. № 349-IV «Про внесення змін у Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств») у податковому обліку підприємств із метою коригування суми валових витрат по п.5.9 ст.5 Закону «Про прибуток» дозволено застосовувати тільки два методи обліку балансової вартості запасів - ідентифікованої собівартості й ФІФО.

Метод ідентифікованої собівартості можуть застосовувати лише деякі платники податків. Більшість же використовують метод ФІФО, хоча в спеціалізованих виданнях неодноразово писалося про трудомісткість застосування цього методу. Особливо це стосується бухгалтерів виробничих підприємств і підприємств роздрібної торгівлі.

Облік по методу ФІФО: відповідно до п.19 П(с)БО-9: оцінка запасів по методу ФІФО ґрунтується на припущенні, що запаси використовуються в тій послідовності, у якій вони надходили на підприємство (відображені в бухгалтерському обліку), тобто запаси, які першими відпускаються у виробництво (продаж та інше вибуття), оцінюються за собівартістю перших за часом надходження запасів.

Фактично це означає, що залишки запасів оцінюються за собівартістю останніх за часом придбання (оприбуткування) запасів.

Таким чином, застосування методу ФІФО (наприклад, для підприємств роздрібної торгівлі) вимагає проведення на кінець кожного звітного періоду повної інвентаризації товарів (і інших запасів) з наступним розрахунком їхньої сумарної вартості виходячи з вартості останніх покупок. А це значить, що бухгалтерам необхідно зробити додаткову роботу.

Виходячи з того що застосування методу ФІФО досить трудомістке, виникає така думка: а чи потрібно підприємству завжди його дотримуватися? Бухгалтерський (і, тим більше, податковий) облік вимагає креативного підходу. І якщо елемент бухгалтерської «творчості» приводить до поліпшення економічних показників підприємства, він має право на існування,а також «впровадження у виробництво». [8,с.159].

Розглянемо на прикладі, якої ефективності можна досягти, у випадку якщо метод ФІФО застосовувати не завжди. [8,с.159].

Метод ФІФО попроцесної калькуляції витрат передбачає, що в першу чергу повинна бути оброблена і закінчена в поточному періоді продукція незавершеного виробництва, яка була на початку звітного періоду. Вартість незавершеного виробництва, яка була на початку періоду, відноситься на готову продукцію окремо, і собівартість одиниці продукції створюється на основі затрат поточного періоду і на випуску виробів за поточний період. Вважається, що запаси незавершеного виробництва на кінець періоду утворюються при виробництві нової продукції, виготовлення якої почато в звітний період. На прикладі 1 покажемо як працює метод ФІФО в процесах А (табл. 2.1.) та В (табл. 2.2). [8,с.159].

Таблиця 2.1. Процес А - метод ФІФО[8,с.159].

Складові собівартості	Витрати звітного періоду грн.	Од. завершеної продукції мінус еквівалентні од. незавершеного виробництва на початок періоду	Еквівалентні од. незавершеного виробництва на кінець періоду	Загальна к-сть еквівалентних одиниць за звітний період	Собівартість одиниці продукції, грн.
Матеріали	192000	12000=(18000-6000)	4000	16000	12,00
Конверсійні витрати	225000	14400=(18000-3600)	3000	17400	12,93
Разом	417000				24,93
Продовження таблиці 2.1.
Вартість завершеного виробництва: Незавершене виробництво на початок звітного періоду	117900
Матеріали (12000 од. по 12 грн.)	144000
Конверсійні витрати (14400 од. по 12,93 грн.)	186207	448107
Собівартість незавершеного виробництва на кінець звітного періоду:
Матеріали (4000од. по 12 грн.)	48000
Конверсійні витрати (3000 од. по 12,93 грн.)	38793	86793
		534900

Як бачимо з цих розрахунків, собівартість одиниці продукції ґрунтується на величинах витрат поточного (звітного) періоду, розділених на еквівалентні одиниці незавершеного виробництва на початок періоду, так як вони були включені в попередній період. Особлива увага приділяється тому, що собівартість незавершеного виробництва на кінець періоду множиться на величину середньої собівартості одиниці продукції за поточний період. До вартості незавершеного виробництва включаються тільки поточні витрати и не включається вартість незавершеного виробництва на початок періоду, перенесені з попереднього періоду. Це робиться для того, щоб вартість незавершеного виробництва на початок періоду була виділена окремою складовою собівартості готової продукції. Отже, собівартість незавершеного виробництва на початок періоду (117900 грн.) не включається в розрахунки собівартості одиниці продукції, а безпосередньо додається до собівартості готової продукції. [8,с.159].

Розрахунок собівартості одиниці продукції процесу В в таблиці 2.2. [8,с.159].

Таблиця 2.2. Процес В- метод ФІФО[8,с.159].

Складові собівартості	Витрати звітного періоду грн.	Од. завершеної продукції мінус еквівалентні од. незавершеного виробництва на початок періоду	Еквівалентні од. незавершеного виробництва на кінець періоду	Загальна к-сть еквівалентних одиниць за звітний період	Собівартість одиниці продукції, грн.
Собівартість попереднього процесу	448107	10000=(12000-2000)	8000	18000	24,8948
Матеріали	60000	10000=(12-2000)	---------	10000	6,00
Продовження таблиці 2.2.
Конверсійні витрати	259200	10400=(12000-1600)	4000	14400	18,00
Разом	767307				48,8948
Вартість завершеного виробництва: Незавершене виробництво на початок звітного періоду	142200
Собівартість попереднього процесу (10000од. по 24,8948 грн.)	24848
Матеріали (10000 од. по 6 грн.)	60000
Конверсійні затрати (10400од. по 18 грн.)	187200	638348
Собівартість незавершеного виробництва на кінець звітного періоду: Собівартість попереднього процесу (8000од. по 24,8948 грн.)	199159
матеріали	-
Конверсійні затрати (4000од. по 18 грн.)	72000	271159
		909507

В даних розрахунках ступінь готовності незавершеного виробництва на початок періоду складає 80%, вартість матеріалів додана, коли процес був завершений на 70%. Таким чином, витрати на матеріали повністю враховані. Тому в третій колонці наведеного вище звіту за двома складовими із повних 12000 од., завершених в процесі обробки продукції, віднімаються по 2000 од. незавершеного виробництва, наявних на початку звітного періоду. Конверсійні витрати понесені в розмірі 80%, і тому із загального числа завершеної продукції віднімається 1600 еквівалентних одиниць. Все це робиться для того, щоб отримати в третій колонці число еквівалентних одиниць завершеної продукції, обробка якої почалась тільки за звітний період. Також потрібно звернути увагу на те, що собівартість попереднього процесу в розмірі 44807 грн. являє собою собівартість продукції, завершеної в процесі А і перенесеної на процес В.

Отже, можна спостерігати, що, вигоди від «нерегулярного» застосування методу ФІФО можуть бути дуже істотними [8,с.159].

РОЗДІЛ ІІІ. КАЛЬКУЛЮВАННЯ ВИТРАТ ІЗ ЗАСТОСУВАННЯМ ПОПРОЦЕСНОГО (ПОПЕРЕДІЛЬНОГО) МЕТОДУ

3.1 Характеристика діяльності підприємства ВАТ “Новоархангельський сирзавод”

Підприємство ВАТ “Новоархангельський сирзавод” створене згідно з Законом України “Про господарські товариства ”.

Повне офіційне найменування підприємства: підприємство Новоархангельський сир завод.

Основною метою діяльності підприємства є отримання прибутку, а основними видами діяльності підприємства є:

виробництво та реалізація молочних виробів;

закупка у населення молока, та в подальшому його переробка;

оновлення та постійна підтримка на належному рівні виробничих фондів у відповідальності з нормативною документацією;

впровадження і застосування нової техніки та технології, які відповідають світовому науково-технічному рівню;

торговельно-посередницькі операції та послуги власної продукції та інших товарів через мережі магазинів та інших торговельних закладів;

оновлення і поліпшення асортименту і підвищення якості власної продукції.

Майно підприємства складається з основних засобів та оборотних коштів, інших господарських цінностей, вартість яких відображена в балансі підприємства.

Специфікою молокопереробної промисловості є те, що її продукція не підлягає тривалому зберіганню і повинна бути своєчасно відправлена в торгівельну мережу. Саме тому обсяг виробництва сирзаводу знаходиться у тісному зв'язку з попитом населення, який відображається у щоквартальних замовленнях підприємств торгових мереж, що надходять у відділ збуту підприємства.

Аналізуючи показники фінансово-господарської діяльності ВАТ “Новоархангельський сирзавод” за останні 3 роки, слід відмітити, що найбільш вдалим за результатами роботи підприємства став 2009 рік. У цьому році чистий прибуток склав 1,605.00 тис.грн., що перевищує чистий прибуток 2008р. на 1,854.00 тис.грн. та 2010р. - на 1,458.00 тис.грн.. Собівартість реалізації продукції в 2009 році у порівнянні з 2007 роком більша на 7,782.00 тис.грн., а у порівнянні з 2010 роком менша на 9,559.00 тис.грн. [Ддаток Д,Е].

Негативною тенденцією у розвитку підприємства за 2008 рік є перевищення величини кредиторської заборгованості над дебіторською, що свідчить про своєрідне кредитування ВАТ “Новоархангельський сирзавод” за рахунок інших підприємств. В 2010 році загальний доход від реалізації продукції становить 40,932.00 тис. грн., що на 9,476.00 тис. грн. більше, ніж в 2009 році. Але загальний чистий прибуток у 2009 році знчно перевищує прибуток 2010 року,і становить 1,458.00 тис. грн. Це можна пояснити тим, що у 2009 році підприємство здійснювало політику контролю витрат діяльності - у цьому році понесені витрати значно менші у порівняно з 2010 роком. На основі цього можна зробити висновок, що в 2009 році політика калькулювання витрат була більш продуктивною і мала продуктивні результати, а тому в подальшому підприємство ВАТ “Новоархангельський сирзавод” повинно звернути увагу на зменшення витрат у своїй діяльності, щоб були прирости чистого прибутку в майбутньому. В цілому роботу підприємства можна вважати більш-менш задовільною. [Ддаток Д,Е].

По результатам аналізу показників платоспроможності і фінансової стабільності, стан ВАТ “Новоархангельський сирзавод” незалежний і фінансово стійкий. В цілому дане підприємство є достатньо рентабельним.

3.2 Особливості калькулювання собівартості на підприємстві

Сучасний стан економіки України вимагає особливої уваги до собівартості продукції (робіт, послуг) для формування ефективного механізму управління затратами підприємств. Тепер уже недостатньо лише того, щоб керівники підприємств знали, скільки коштує продукція, яку вони виробляють. Вони мають знати, як зробити, щоб її виробництво було вигідним. Для цього необхідний внутрішній аспект інформації про затрати [17, с.239].

Основним моментом системи обліку, що забезпечує успішну роботу підприємств з підвищення ефективності виробництва та управління затратами є добре налагоджений облік виробничих затрат та науково обґрунтоване калькулювання собівартості продукції.

Визначення собівартості продукції харчової промисловості - важливий об'єкт облікового процесу з метою прийняття управлінських рішень і якісний показник, який характеризує ефективність діяльності підприємства. Об'єкт облікового процесу - ознака, відповідно до якої групують виробничі затрати для цілей управління собівартістю. А калькулювання собівартості продукції - одна із важливих функцій обліку, але, крім його основного призначення, калькулювання є важливою інформаційною базою для вибору виробничої стратегії та ціноутворення. Від рівня собівартості безпосередньо залежить величина прибутку та рівень рентабельності. Чим ефективніше функціонує підприємство, тим менша собівартість продукції (виконаних робіт, наданих послуг), тим більший прибуток і, таким чином, вища рентабельність.

ВАТ “Новоархангельський сирзавод” створене з метою виробництва й реалізації молочних виробів. На даний момент продукція сирзаводу користується великим попитом.

Щомісяця випускається близько трьох тон молочних продуктів різного виду. На сьогоднішній день Новоархангельський сирзавод виробляє сири під ТМ «Здорово» та ТМ «Златокрай». У загальних продажах холдингу «Молочний альянс» частка сирів «Златокрай», що виробляються саме Новоархангельським заводом, становить 67%, сирів «Здорово» - 12%.

Робота у складі холдингу «Молочний альянс» відкрила підприємству можливість виходу на зовнішні ринки збуту - сири ТМ «Златокрай» експортуються до Казахстану. Продукція ж під ТМ «Здорово» реалізується на території України. [21]

Технологічний процес виготовлення сирів складається з наступних операцій:

Контроль якості, прийняття і сортування.

Резервування та дозрівання молока.

Нормалізація молока за жиром та білком.

Стерилізація і охолодження молока.

Підготовка молока до згортання.

Обробка згустку і повторне нагрівання.

Друге нагрівання.

Процес дозрівання сиру.

Основною сировиною для виробництва сирів є молоко, сичужні ферменти, сіль та інші спеціальні добавки. Це ті компоненти без яких нічого не вийде.

Щоб визначити, скільки одиниць кожного устаткування необхідно включити в лінію, була розрахована потужність кожної одиниці й відповідно до неї була визначена потреба в устаткуванні.

Проведемо аналіз калькуляції собівартості молочного виробу, а саме сиру бринза, що випускається на досліджуваному заводі, дані представимо у вигляді таблиці 3.3 (Додаток Є).

Як видно із таблиці в статтях витрат при виробництві сиру бринза на молоко й загальнозаводські видатки йде більше 85% всіх витрат, на паливо й електроенергію - 3,1%, на заробітну плату й відрахування на соціальне страхування - 4.2%.

Порівняльний аналіз калькуляцій за 2009 і 2010 рр. показав що витрати на молоко та інші основні матеріали збільшилися більш ніж в 1,5 рази, витрати на заробітну плату й відрахування на соц. страхування - в 1,5 рази, загальновиробничі витрати збільшилися майже в 2 рази, позавиробничі витрати - в 3,5 разів (Додаток Є).

Все це викликано економічною кризою й занадто високими закупівельними цінами на молоко, які були встановлені державою в ході реалізації проекту по підтримці виробників сільськогосподарської продукції.

Внаслідок цього й з'явилося збільшення собівартості продукції, що випускається, і подорожчання відпускної ціни в 2 рази. Обсяги реалізації скоротилися, і підприємство було вимушено збільшити позавиробничі витрати, у тому числі й витрати на збут продукції щоб утримати ситуацію під контролем.

Більш повна інформація про видаток основних матеріалів при виробництві сиру бринза зазначені в таблиці 3.4 (додаток Ж).

Отже, калькулювання собівартості продукції має певне значення для проведення підприємством запланованої собівартості одиниці продукції з її фактичною собівартістю.

Аналіз собівартості має своєю ціллю має виявлення резервів підприємства по зниженню витрат виробництва та збільшенню прибутковості продукції при інших незмінних показниках.

Тому калькулювання собівартості - це дуже відповідальний процес, який потребує уважного врахування всіх факторів, що впливають на в виробництво та його ефективність.

У результаті проведеного дослідження на підприємствах кондитерської галузі розраховують планові, нормативні та фактичні (звітні) калькуляції. Планові калькуляції складаються на рік з розподілом за кварталами, на всі види продукції, що виготовляються у плановому періоді, і, протягом визначених періодів, залишаються незмінними. Нормативні калькуляції переглядаються і уточнюються в разі зміни діючих норм та при впровадженні прогресивних технологій і нового обладнання.