Сучасні проблеми обліку основних засобів в системі діючого законодавства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Миколаївський національний аграрний університет

Потриваєва Н.В.,

д.е.н., доцент, професор кафедри бухгалтерського обліку

Погорєлова В.В.

Постановка проблеми. Необхідність ведення подвійного обліку (податкового і фінансового) є зрозумілим в сучасних умовах господарювання, адже Податковий кодекс, який набрав чинності з 2011 року, суттєво наблизив їх один до одного, набагато спростивши податкове законодавство. Отже, нормативними документами щодо податкового обліку основних засобів є Податковий кодекс, а фінансовий облік ведеться згідно з Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку (далі - П(С)БО)7 «Основні засоби». бухгалтерський облік податковий

У Податковому кодексі передбачено кардинальні зміни (в т. ч. і в обліку основних засобів), здебільшого обумовлені необхідністю усунення розбіжностей між нормами Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР і П(С)БО. Відтепер поняття «основні фонди» скасовано з одночасним застосуванням єдиного терміну «основні засоби» як в бухгалтерському (фінансовому), так і податковому обліку. З набуттям чинності Податковим кодексом кардинально змінено порядок нарахування амортизації активів, які визначені як основні засоби та інші необоротні активи. Відбулися зміни у порядку збільшення вартості основних засобів при здійсненні витрат, пов'язаних з ремонтом та поліпшенням об'єктів основних засобів. Разом з тим порядок документального оформлення придбання та вибуття (списання) основних засобів залишився незмінним. Отже, постійні зміни у нормативно-законодавчих документах, що регулюють облік основних засобів, їх слабкий методичний супровід спричиняють безліч питань щодо їх практичного застосування.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питання вдосконалення обліку основних засобів розглядалось багатьма відомими вченими та практиками в галузі бухгалтерського обліку. Особливо слід виділити роботи провідних економістів, а саме: Г.В. Власюк [1], О. 1. Зиміна [1], В.А. Замлинський [2], О.Г. Лищенко [9], Т.С. Муріна [3], А.П. Панасенко [4], І.В. Петрова [5], Ю.О. Шуліка [9] та інших. Незважаючи на дослідження даного питання, кожне підприємство має свої особливості і потребує конкретних заходів щодо вдосконалення обліку основних засобів.

Постановка завдання. Метою дослідження є обґрунтування сутності основних засобів за сучасних умов господарювання, виявлення основних проблем обліку основних засобів та розробка пропозицій щодо їх вирішення.

Виклад основного матеріалу дослідження. Організація будь-якої підприємницької діяльності потребує наявності засобів праці. Отже, у виробничо-господарській діяльності підприємства використовуються засоби праці, які багаторазово (тривало) використовуються в процесі виробництва (експлуатації), зберігають початковий зовнішній вигляд, зазнають поступового зносу і переносять свою вартість на собівартість продукції (витрати обігу) поступово протягом їх нормативного строку корисного використання за встановленими нормами.

Згідно з П(С)БО 7, основні засоби - це матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких - більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік) [8].

До основних засобів з метою оподаткування належать матеріальні активи, вартість яких перевищує 2500 грн і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом та очікуваний строк використання становить понад один рік (або операційний цикл, якщо він довший за рік).

Надання в минулому широкої свободи підприємствам у визначенні терміну корисного використання активів має серйозний недолік, який полягає у наявності суттєвих розбіжностей і невідповідності у термінах використання на аналогічні об'єкти в різних господарствах, тому необхідно з урахуванням галузевих особливостей, розробити класифікатор із глибокою деталізацією об'єктів основних засобів [6].

Основні засоби платника податку класифікують у відповідні групи, до яких установлено мінімально допустимі строки їхньої амортизації. У той же час у фінансовому обліку не встановлено обмежень у термінах амортизації об'єктів. Перелік груп податкового обліку, який наближено до групування в бухгалтерському обліку, наведено у статті 145 Кодексу. Наприклад, транспортні засоби віднесено до групи 5, для яких установлено мінімальний термін амортизації у 5 років [7]. При цьому платник податку не позбавлений права встановлювати більш тривалий термін експлуатації і, відповідно, амортизації. В останньому варіанті щомісячна сума амортизації зменшується, що призводить до збільшення бази оподаткування.

Податковий кодекс більш чітко регулює термін амортизації, ніж це здійснював Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств». Він встановлює мінімальний термін корисного використання для кожної групи основних засобів, містить цілком логічні рекомендації щодо його визначення, але, на нашу думку, вони також є недостатньо конкретними.

Згідно з П(С)БО 7, ліквідаційна вартість - сума коштів або вартість інших активів, яку підприємство очікує отримати від реалізації (ліквідації) необоротних активів після закінчення строку їх корисного використання (експлуатації), за вирахуванням витрат, пов'язаних з продажем (ліквідацією)» [8]. Отже, якщо взяти за основу П(С)БО 7, підприємство, придбавши об'єкт основних засобів, перш ніж його експлуатувати, повинно вирішити, скільки років підприємство має намір використовувати такий об'єкт за призначенням і за яку суму сподівається продати згодом.

Виходячи з визначення ліквідаційної вартості, її можна розрахувати за формулою:

Л = ( М * Ц - В ) * (І/100)п,

де Л - ліквідаційна вартість;

М - кількість отриманих матеріальних цінностей від ліквідації об'єкта;

Ц - ціна за одиницю отриманих від ліквідації матеріальних цінностей;

В - витрати, пов'язані з продажем/ліквідацією;

І - середній річний індекс споживчих цін протягом п років;

п - кількість років корисного використання об'єкта.

Через складність оцінки активів у майбутньому, одним з проблемних питань є порядок визначення ліквідаційної вартості основних засобів [6].

Податковий кодекс не регулює цього питання, а встановлення мінімального строку корисного використання в певних випадках може навіть створити підприємству проблеми, заважаючи ліквідувати основний засіб, якщо в результаті переоцінки виявиться, що він уже досягнув завчасно своєї ліквідаційної вартості. Як бачимо, проблема розбіжностей у бухгалтерському та податковому обліку, на жаль, нікуди не зникла. Через неузгодженість національних стандартів і законів, які регулюють бухгалтерський та податковий облік, бухгалтер повинен вести два обліки, тому одну й ту саму амортизацію необхідно розраховувати двічі: в бухгалтерському обліку і при сплаті податку на прибуток.

З нашої точки зору ліквідаційну вартість доцільно розраховувати лише для об'єктів, які мають у своєму складі зворотні відходи (металобрухт, відходи дров, відходи будівельних матеріалів тощо) і які, в свою чергу, в подальшому можуть бути визначені активом. Вартість та кількість зворотних матеріалів визначати комісійно, станом на момент оприбуткування з урахуванням умов подальшої експлуатації об'єкту у відсотках, не враховувати індекс інфляції та витрати, які не можливо достовірно визначити на момент придбання об'єкту. Перелік умов, визначень та формулу розрахунку ліквідаційної вартості доцільно зазначити та обґрунтувати в наказі (положенні) про облікову політику підприємства.

Податковим кодексом наближено правила визначення амортизаційних відрахувань у податковому обліку до національних П(С)БО. Нарахування амортизації для оподаткування здійснюється підприємством за методом, визначеним наказом про облікову політику для нарахування амортизації з метою складання фінансової звітності. Тобто у податковому та бухгалтерському (фінансовому) обліку будуть застосовуватись однакові методи нарахування амортизації. Податковий кодекс також передбачає здійснення переоцінки основних засобів на відміну від діючого законодавства, що наголошує лише на індексації балансової вартості основних засобів.

Амортизація основних засобів у податковому обліку нараховується із застосуванням тих самих методів, що рекомендовані в П(С)БО 7 «Основні засоби»: прямолінійного, зменшення залишкової вартості, прискореного зменшення залишкової вартості, кумулятивного, виробничого [8], але Податковий кодекс створив таку проблему, як обмеження використання прискореної амортизації, що означає зниження рівня оподаткування тією частиною прибутку, яка спрямовується не на споживання, а на розвиток підприємства. Це, в свою чергу, призведе до зниження інвестицій, зокрема внутрішнього інвестування в основний капітал, що слугує основою для ефективного розвитку держави.

Законодавчо затверджений порядок амортизації має позбутися недоліків діючої методології, для цього він повинен передбачати скорочення обмежень на використання прискореної амортизації, дозвіл підприємствам самостійно обирати методи амортизації та вільно переходити з прискорених методів на прямолінійний у будь-який час.

Очікуваний період часу, протягом якого необоротні активи використовуватимуться підприємством, є строком корисного використання основного засобу, що амортизується. При цьому розглядається фізичний знос об'єкта основних засобів, практично не враховуючи його моральний знос, що знижує ефективність використання наявних ресурсів і відповідно, втрати господарюючим суб'єктом прибутку [6].

Податковий кодекс констатує, що при визначенні строку корисного використання (експлуатації) слід ураховувати моральний знос, що передбачається. Але це все, що там про нього сказано. А конкретних рекомендацій він не дає. Тому доцільним є розроблення класифікатора із глибокою деталізацією об'єктів основних засобів з урахуванням галузевих особливостей.

В силу різних економічних та соціальних факторів фінансова звітність підприємств різних країн має свої особливості та відмінності. Інформаційне взаєморозуміння є важливою передумовою успішного розвитку бізнесу, економічної інтеграції країн.

Питаннями стандартизації бухгалтерського обліку займаються кілька міжнародних організацій. Серед них насамперед слід назвати Комітет з міжнародних стандартів бухгалтерського обліку (КМСБО) (International Accounting Standard Committee - IASC), створений у 1973 році організаціями професійних бухгалтерів Австралії, Великобританії, Ірландії, Канади, Нідерландів, Німеччини, Мексики, США, Франції та Японії. Ця організація є незалежним органом, який займається розробкою міжнародних стандартів бухгалтерського обліку.

В умовах інтеграції України до світової спільноти важливого значення набуває досягнення єдності економічних термінів і понять як на міжнародному, так і на внутрішньодержавному рівні. Протягом останніх років відбувалася інтеграція вітчизняного бухгалтерського обліку до світових стандартів. Даний процес вимагав приведення національної методології обліку, а також економічної термінології відповідно до діючих та загальноприйнятих у світі. Для з'ясування відповідності вітчизняних джерел світовим щодо визначення терміну «основні засоби» вважаємо за доцільне звернутися до прийнятого у світовій практиці бухгалтерського обліку Міжнародного стандарту бухгалтерського обліку (далі - МСБО) 16 «Основні засоби». Порівняння норм вітчизняного бухгалтерського і податкового законодавства з міжнародним для наочності представимо у таблиці 1.

Таблиця 1. Порівняння П(С)БО 7 «Основні засоби» та МСБО 16 «Основні засоби»