Бухгалтерський управлінський облік

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні аспекти управлінського обліку

1.1 Основні поняття і терміни управлінського обліку, класифікація витрат

1.2 Методи обліку витрат і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг)

1.3 Аналіз як засіб контролю та регулювання витрат. Інформаційне забезпечення управлінського економічного аналізу

1.4 Теоретичні основи бюджетного планування

1.5 Зарубіжний досвід управлінського обліку

Розділ 2. Облік витрат та калькулювання собівартості продукції (на матеріалах ТЗОВ ВКФ “Ковель”)

2.1 Загальна характеристика об'єкта дослідження

2.2 Облік матеріальних витрат

2.3 Облік витрат на оплату праці та соціальне страхування

2.4 Облік амортизаційних, загальновиробничих витрат та інших витрат

2.5 Метод обліку втрат та калькулювання собівартості продукції

2.6 Облік і контроль за центрами відповідальності

Розділ 3. Аналіз витрат на виробництво продукції

Вступ

управлінський облік калькулювання собівартість

Предметом управлінського обліку є інформаційне забезпечення управління підприємством. Інформація, яку формують в системі управлінського обліку, має всебічно характеризувати як діяльність підприємства загалом, так і діяльність його структурних підрозділів, як окремі види діяльності, так і окремі види продукції, що виробляються підприємством, як внутрішні чинники впливу на виробничо-фінансову діяльність, так і чинники впливу зумовлені зовнішнім середовищем.

Об'єктами управлінського обліку є:

ь витрати, доходи та фінансові результати діяльності підприємства, попередньо відображені у фінансовому обліку, які в управлінському обліку перегруповуються за іншим цільовим призначенням;

ь системи, методи та прийоми обліку й калькулювання витрат;

ь методи формування ціни на продукцію та методи трансфертного ціноутворення;

ь методи та прийоми формування і подання внутрішньої звітності;

ь методи збирання і систематизації даних для прогнозування, планування, аналізу та контролю витрат, доходів і фінансових результатів;

ь методи збирання і систематизації інформації про чинники впливу зовнішнього підприємницького середовища на виробничо-господарську діяльність підприємства.

Метою управлінського обліку є формування інформаційного забезпечення для ефективного управління підприємством. Управлінський облік пов'язує обліковий процес із процесом управління.

Основними завданнями, які вирішує управлінський облік є:

ь нормування витрат на виробництво продукції;

ь облік витрат на виробництво паралельно за багатьма напрямками;

ь визначення об'єктів калькулювання та калькуляційних одиниць;

ь вибір методів обліку витрат на виробництво і калькулювання собівартості продукції;

ь складання планових і звітних калькуляцій;

ь аналіз відхилень від нормативів;

ь групування відхилень за принципами і відповідальними особами;

ь забезпечення інформацією про відхилення для прийняття управлінських рішень;

ь визначення собівартості, прибутку, рентабельності;

ь аналіз собівартості і виявлення резервів її зниження;

ь автоматизація обліку, калькулювання і аналіз собівартості продукції, проведення економічних розрахунків.

Розділ 1. Теоретичні аспекти управлінського обліку

1.1 Основні поняття і терміни управлінського обліку, класифікація витрат

Управлінський облік або управлінська бухгалтерія, ведеться виключно для задоволення внутрішніх інформаційних потреб підприємства. Дані управлінського обліку використовуються на всіх рівнях управління підприємством, що потребують бухгалтерської інформації

Одним із основних завдань управлінського обліку є розкриття за допомогою деталізації та конкретно-цільової конкретизації відповідність фактичних показників показникам, передбачених у планах.

Враховуючи те, що управлінський облік представляє собою систему зберігання і обробки інформації про діяльність підприємства для внутрішніх користувачів у процесі управління підприємством, зміст предмета управлінського обліку розкривають об'єкти, які можна об'єднати у дві групи:

1. виробничі ресурси підприємства

2. господарські процеси та їх результати

До складу виробничих ресурсів входять: засоби праці, предмети праці, трудові ресурси.

Засоби праці - речі, за допомогою яких робоча сила впливає на предмети праці з метою одержання продукту праці, які забезпечують необхідні умови для здійснення господарських процесів. [5, с.8]

Предмети праці - речі, на які впливає робоча сила за допомогою засобів праці з метою одержання продукту праці. [5, с.8]

Трудові ресурси - наявний трудовий потенціал підприємства та структурних підрозділів у розрізі кваліфікаційних груп. [5, с.9]

Другу групу об'єктів предмета управлінського обліку становлять господарські процеси, які поділяються на: постачальницько-заготівельний процес, виробничий процес, процес реалізації та визначення фінансових результатів.

Постачальницько-заготівельний процес передбачає заготівлю підприємством засобів і предметів праці. Виробничий процес передбачає взаємодію засобів праці, предметів праці і трудових ресурсів підприємства в процесі створення продукції, виконання робіт та надання послуг. Об'єктами тут виступають виробничі витрати, а також калькулювання собівартості за змінними витратами, що дає можливість забезпечити керівників інформацією про витрати, які необхідно відшкодувати при реалізації продукції. Процес реалізації та визначення фінансових результатів виражається безпосередньо в реалізації продукції, робіт, послуг. Об'єктами тут виступають сегменти ринку, цінова конкуренція, маркетингові дослідження тощо.

Професор Бутинець Ф.Ф. стверджує, що процес праці - це поєднання трьох обов'язкових елементів: доцільної діяльності людей (живої праці), предметів та засобів праці. Два останніх елементи є матеріальними умовами праці - засобами виробництва, створеними раніше затраченою працею. Сукупні витрати живої та уречевленої праці на виробництво продукції складають дійсні витрати виробництва.

Згідно з П(С)БО 1, витрати - це зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, які зменшують власний капітал (за винятком зменшення власного капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власниками).

Для управління менеджерам потрібні не просто дані про витрати, а інформація про об'єкт витрат - продукцію, роботи, послуги або вид діяльності підприємства, які потребують визначення пов'язаних з їх виробництвом (виконанням) витрат.

Інші автори наводять такі визначення витрат:

Витрати - це грошове вираження суми ресурсів, витрачених з певною метою. [7, с.41]

Витрати - це матеріальні і грошові кошти, витрачені з метою їх повернення у збільшеній кількості, тобто з метою одержання доходу. [4, с.31]

Для створення впорядкованої структури витрат здійснюють їх класифікацію. Класифікація витрат полягає у розподілі їх за групами так, щоб вони узагальнювали інформацію в корисній для управління формі.

В основу класифікації витрат в управлінському обліку покладено три основні підходи, які відповідають основним завданням управління:

1. оцінювання запасів і визначення фінансових результатів діяльності підприємства;

2. обґрунтоване прийняття стратегічних та поточних управлінських рішень;

3. здійснення контролю за витратами.

Класифікація витрат - це поділ витрат на економічно однорідні групи з метою планування, обліку й аналізу. [4, с.31]

Класифікуючи витрати для оцінювання запасів і визначення фінансових результатів основну увагу приділяють калькулюванню, обчисленню собівартості виробленої продукції, розподілу витрат між виготовленою і реалізованою продукцією та матеріальними запасами.

Ряд авторів пропонують таку класифікацію витрат в системі управлінського обліку:



Рис. 1.1 Класифікація витрат

Вичерпані (спожиті) витрати - це збільшення зобов'язань або зменшення активів у процесі поточної діяльності для отримання доходу звітного періоду.

Невичерпані (неспожиті) витрати - це збільшення зобов'язань або зменшення активів у процесі поточної діяльності для отримання доходу або іншої вигоди в майбутніх періодах.

Невичерпані витрати відображаються в активі балансу, а вичерпані витрати - у звіті про фінансові результати.

Витрати на продукцію - це витрати, безпосередньо пов'язані з виробництвом продукції або придбанням товарів для реалізації.

У виробничій сфері до таких витрат належать витрати (сировина і матеріали, заробітна плата виробничих робітників з відрахуванням від неї, амортизація верстатів тощо), пов'язані з функцією виробництва продукції, що формують її історичну собівартість.

Витрати періоду - це витрати, які не включаються до собівартості продукції та запасів і розглядаються як витрати того періоду, в якому вони були здійснені.

Підприємства, що виготовляють продукцію до таких витрат відносять витрати на здійснення всіх інших своїх функцій (управління, маркетинг, дослідження, розробка тощо) вартісного ланцюжка.

Під прямими розуміють витрати, які пов'язані з виробництвом одного певного виду продукції. При цьому на підставі первинних документів вони можуть бути прямо віднесені на собівартість відповідної продукції.

Прямими витратами називають економічно однорідні витрати, що відносяться на собівартість конкретного виду продукції прямо, або безпосередньо у відповідності з обґрунтованими нормами і нормативами. До них відносяться витрати на сировину та основні матеріали, заробітна плата робітників основного виробництва, відрахування на соціальні заходи від заробітної плати.

Непрямими витратами називають витрати, які неможливо розрахувати по окремих видах продукції за ознакою прямої приналежності, оскільки вони пов'язані з виготовленням декількох видів продукції або з різними стадіями обробки. До них відносять: витрати на утримання і експлуатацію машин та обладнання, на підготовку та освоєння виробництва, втрати від браку загальновиробничі, адміністративні та інші виробничі витрати.

Непрямі витрати - це витрати, що не можуть бути віднесені до певного об'єкту витрат економічно можливим шляхом.

Основні витрати - це витрати, безпосередньо пов'язані з технологічним процесом виготовлення продукції та неминучі при будь-яких умовах та характері виробництва, незалежно від рівня та форм організації управління. Вони поділяють на прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці та інші прямі витрати.

Накладні витрати - витрати не пов'язані безпосередньо з технологічним процесом виготовлення продукції, а утворюються під впливом певних умов роботи по організації, управлінню та обслуговуванню виробництва.

Релевантні витрати - це витрати, величина яких може бути змінена в наслідок прийняття рішення.

Нерелевантні - це витрати, величина яких не залежить від прийняття рішення.

Дійсні витрати - це витрати, які вимагають сплати грошей або витрачання інших активів. Ці витрати відображаються в бухгалтерських регістрах в міру їх виникнення.

Можливі витрати (втрати) - це вигода, яка втрачається, коли вибір одного напрямку дії вимагає відмовитись від альтернативного рішення.

Маржинальні витрати - це витрати на виробництво додаткової одиниці продукції.

Середні витрати - це загальні витрати на виробництво додаткової групи продукції поділені на загальну кількість одиниці продукції.

Змінні витрати - витрати загальний розмір зростає або зменшується прямо пропорційно до зміни обсягу виробництва.

Постійні витрати - це витрати загальна величина яких залишається незмінною при зміні об'єму виробництва.

Контрольовані витрати - це витрати, які менеджер може безпосередньо контролювати або чинити на них значний вплив.

Неконтрольовані витрати - це витрати, які менеджер не може контролювати або впливати на них.

Отже, можна сказати, що витрати - це грошові, трудові і матеріальні затрати підприємства на формування собівартості продукції. З метою контролю за витратами їх групують за різними видами і ознаками, тобто класифікують.

1.2 Методи обліку витрат і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг)

Облік витрат за центрами відповідальності дає можливість контролювати ефективність їхньої діяльності щодо дотримання встановлених кошторисів (бюджетів) витрат. Проте загальна сума відхилень не дає вичерпного уявлення про об'єктивність оцінки, оскільки будь-які структурні зрушення у виробництві продукції неминуче зумовлюють відхилення витрат. Тому без аналізу й оцінки рівня витрат за видами продукції неможлива ефективна діяльність менеджерів як центрів відповідальності, так і підприємства загалом. Тільки за умови наявності інформації про собівартість продукції можлива цілеспрямована робота з розширення їх виробництва і збуту продукції як основи зростання прибутковості підприємства.

Отже, одним з основних завдань управлінського обліку є визначення собівартості одиниці продукції. Таким чином, об'єктивно необхідним є застосування певних методів обліку витрат і калькуляції собівартості продукції, які дають змогу обґрунтовано відносити витрати до конкретного найменування з урахуванням технологічних та організаційних особливостей виробництва і відображення в обліку інформації про формування їхніх споживчих властивостей.

В управлінському обліку застосовують різні методи обліку витрат і калькуляції собівартості продукції. Зокрема, на підприємствах, де сировину й оплату праці, інші витрати порівняно легко можна віднести до виробництва конкретного виду продукції, застосовують позамовний метод. Цей метод, зазвичай використовують в машинобудуванні, будівництві, під час виконання ремонтних робіт. При цьому варто зауважити, що йдеться не про обов'язкову наявність конкретних замовлень, під якими в нас розуміють відповідно оформлені документи. Проте це не означає, що за наявності замовлень зі сторони обов'язково використовується саме позамовний метод обліку витрат і калькуляції собівартості продукції.

У принципі позамовний метод означає групування витрат за окремими об'єктами їхнього обліку, які мають відмінні якісні параметри від іншої продукції, що виробляється у цьому центрі відповідальності. У низці випадків цей метод ідентичний простому методу обліку витрат і калькуляції собівартості продукції, який застосовується зазвичай тоді, коли об'єкт обліку витрат збігається з об'єктом калькуляції. В такому разі не має потреби розподіляти витрати між різними видами продукції, оскільки їх відразу можна поділити на кількість виробничих одиниць.

Облік витрат за окремими переділами застосовується на підприємствах, де виробництво продукції є серійно-масовим і здійснюється за кількома стадіями. Цей метод називають попроцесним. Щодо калькуляції собівартості продукції, то однозначно вважати, що за умови застосування попередільного методу обліку витрат він автоматично застосовується і під час калькуляції, не можна. Так само ускладнюється калькуляція собівартості продукції за наявності незавершеного будівництва, яке по суті, стає окремим переділом. Хоча позамовний і попроцесний методи є популярними, однак на практиці на практиці під час калькуляції не має суворого розмежування між ними.

У низці випадків навіть за наявності переділів недоцільно обліковувати витрати за ними, оскільки тривалість технологічного процесу невелика, і в кінцевому підсумку витрати за кожною окремою стадією повною сумою входять до собівартості готової продукції.

Упродовж тривалого періоду у вітчизняній економічній науці найпрогресивнішими вважали нормативний метод обліку витрат та нормативну калькуляцію собівартості продукції. З позиції сьогоднішнього досвіду можна зазначити, нормативний метод обліку має право на існування на рівні з іншими, але не більше. Його не слід переоцінювати, бо в країнах ринкової економіки, застосовують досконаліші методи, в основу яких покладено ті самі підходи, тобто нормування витрат та облік відхилень від них.

Суть нормативного методу полягає в тому, що бюджети центрів відповідальності формуються на основі норм і нормативів витрат сировини, оплати праці, інших елементів. Тут попередньо визначають собівартість одиниці продукції на основі нормативних калькуляцій. Видача матеріальних ресурсів на виробництво здійснюється за документами, в яких обґрунтована потреба за нормами і нормативами. Всі відхилення від норм відображають на рахунках обліку як збільшення чи зменшення результату діяльності центру відповідальності.

Взагалі нормативний і управлінський облік прийнято розглядати як систему планування й обліку витрат, яка складається з таких елементів: нормування термінів виробництва продукції, її складу та якості; нормативне обґрунтування потреби, витрачання і використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, а також засобів виробництва; планування, облік і оцінка економічної ефективності на основі норм і нормативів.

У зарубіжній практиці відомі інші методи обліку витрат і калькуляції собівартості продукції. Зокрема, одним із них є «стандарт-кост», який ґрунтується на стандартах витрат, визначених на основі норм до початку виробництва та обліку відхилень фактичних даних від стандартних норм у процесі діяльності центрів відповідальності. За цим методом до стандартних витрат включають постійні витрати, які розподіляються між реалізованою продукцією і залишками на складі.

На відміну від методу «стандарт-кост», метод «директ-костинг» зазначає, що постійні витрати не розподіляють, а списують за рахунок реалізації. За цим методом у центрах відповідальності контролюють лише змінні витрати, оскільки постійні покриваються за рахунок маржинального доходу - різниці між виручкою від реалізації продукції і змінними виробничими витратами.

Отже, проаналізувавши найбільш поширені методи обліку витрат і калькуляції собівартості продукції, можна зробити висновок, що ідеального методу не існує, кожен має свої недоліки. Тому, підприємству потрібно бути дуже уважним при виборі одного з них.

1.3 Аналіз як засіб контролю та регулювання витрат. Інформаційне забезпечення управлінського економічного аналізу

Враховуючи постійне зростання конкуренції на споживчому ринку, на фірмах велику увагу приділяють вивченню взаємозв'язку затрат, обсягу виробництва і реалізації продукції, а також джерел формування прибутку. Менеджерам постійно доводиться вирішувати питання матеріально-технічного забезпечення підприємства, оптимізації його змінних і постійних витрат, , формування цінової пропозиції на товари, роботи і послуги та просування їх до споживача. Економічно необґрунтовані рішення керівника можуть завдати шкоду або мати невиправні наслідки для діяльності підприємства. З метою уникнення цього проводять аналіз беззбитковості виробництва (або визначення критичної точки). Під критичною точкою розуміють такий обсяг реалізації продукції, тобто підприємство не отримує ні прибутку ні збитку.

Існують такі методи визначення критичної точки: рівняння, маржинального доходу, графічного зображення.

При використанні методу рівняння визначення фінансового результату здійснюється за допомогою рівняння (формула 1.1.):

Чистий прибуток виручка від собівартість постійні

від реалізації продукції = реалізації продукції - реалізованої продукції - витрати

Виручка від ціна одиниці, кількість:

реалізації продукції = продукції Ч одиниць продукції

Собівартість змінні витрати на кількість:

реалізованої продукції = одиницю продукції Ч одиниць продукції

Метод маржинального доходу схожий на метод рівняння. Для початку визначається маржинальний дохід на одиницю продукції, який розраховується як різниця між ціною реалізації одиниці продукції і змінними витратами на її виробництво. Наступним етапом є визначення критичної точки за такою формулою:

Критична точка = постійні витрати / маржинальний дохід на одиницю продукції

Графічний метод забезпечує визначення «критичної точки» в діяльності підприємства на основі побудови графіків, які виражають виручку та витрати залежно від обсягів реалізації продукції.

Рис. 1.2. Графік поведінки витрат в системі аналізу беззбитковості підприємства

За умови використання на підприємстві системи «стандарт-кост» можливе використання вказаних методів, спираючись на стандартні (нормативні) витрати. Це дасть змогу отримати більш гнучку інформацію, необхідну для прийняття оптимальних управлінських рішень.

Інформаційною базою забезпечення аналізу в управлінському обліку служать звітність промислових підприємств, виробничі акти, лімітно-забірні картки, рахунки складу собівартості продукції, калькуляції, технологічні акти виробництва, видаткові накладні, платіжні відомості, податкові накладні.

1.4 Теоретичні основи бюджетного планування

Для розроблення ефективних планів фінансово-господарської діяльності підприємства необхідна достовірна інформація, яку формують у системі управлінського обліку.

Виділяють довготермінове (стратегічне), поточне та оперативне планування діяльності підприємства, у процесі яких розробляють різні види бюджетів.

Бюджет - це план майбутніх дій та заходів підприємства, виражений у грошових або натуральних вимірниках, що відбиває доходи та витрати, надходження та видатки як підприємства загалом, так і його структурних підрозділів на певний період часу, а також суму капіталу, яку необхідно залучити підприємству для досягнення планових завдань. [7, с.225]

Процес планування майбутньої діяльності підприємства та оформлення його результатів у вигляді системи бюджетів називається бюджетуванням.

Бюджети складаються на певний термін часу, який називають бюджетним періодом. Таким терміном може бути рік, квартал, місяць.

У процесі бюджетування розробляють різні види бюджетів. Їх класифікація наведена в таблиці 1.1.

Таблиця 1.1. Класифікація бюджетів

Ознака	Види бюджетів
Цільове призначення	§ операційні § фінансові
Об'єкт бюджетування	§ бюджети певних видів господарської діяльності підприємства § бюджети виробництва певних видів продукції § бюджети реалізації певних проектів (програм) § бюджети діяльності структурних підрозділів
Урахування впливу окремих чинників	§ статичні § динамічні § гнучкі
Види витрат	§ бюджети капітальних витрат § бюджети поточних витрат
Система калькулювання	§ бюджети сформовані за змінними витратами § бюджети сформовані за повними витратами
Рівень узагальнення	§ часткові (локальні) § зведені (загальні)
Тривалість бюджетного періоду	§ стратегічні (3-5 років) § річні § квартальні § місячні § тижневі § інші

За цільовим призначенням бюджети поділяють на операційні та фінансові. До операційних бюджетів належать бюджети доходів і витрат від операційної діяльності підприємства. Фінансові бюджети - це сукупність бюджетів, що відображають плановий рух грошових коштів і фінансовий стан підприємства.

Об'єктами бюджетування можуть бути: певні види діяльності підприємства - виробнича, комерційна, інвестиційна; певні види продукції; конкретні проекти чи програми, які реалізує підприємство.

Статичні бюджети - бюджети, у яких конкретні значення показників установлюють на початок планового періоду і вони не коригуються.

Змінні бюджети - бюджети, показники яких постійно коригують після завершення певного періоду у зв'язку зі зміною як внутрішніх, так і зовнішніх умов діяльності підприємства.

Гнучкі бюджети - бюджети, складені для кількох можливих рівнів діяльності підприємства, які можуть настати в межах релевантного періоду внаслідок впливу ймовірних чинників.

За видами витрат виділяють бюджети капітальних витрат, які пов'язані зі створенням чи поліпшенням основних засобів підприємства та бюджети поточних витрат, які виникають у процесі здійснення робіт чи надання послуг у поточному періоді.

Бюджети можуть формувати на основі калькулювання лише змінних витрат або за повними витратами. Тому за системою калькулювання бюджети поділяють на такі, що формуються за змінними витратами та бюджети, які формуються за повними витратами.

За рівнем узагальнення бюджети поділяють на часткові або локальні (стосуються окремих підрозділів, видів діяльності, видів продукції, окремих програм тощо) і зведені або загальні (бюджети підприємства загалом).

Бюджетування розпочинають з визначення основного бюджетного чинника. Насамперед складають бюджет реалізації продукції. Бюджети прямих витрат, витрат на збут, грошових потоків залежать від бюджету реалізації.

План реалізації продукції складають на основі даних про очікувані обсяги і ціни реалізації з розбивкою:

ь за періодами;

ь за видами продукції;

ь за географічними регіонами;

ь за продавцями;

ь за клієнтами.

На основі плану реалізації продукції у натуральних одиницях - виробничу програму підприємства.

Дані бюджету виробництва є основою для формування бюджету прямих матеріальних витрат, прямих витрат на оплату праці, інших прямих виробничих витрат та бюджету закупівлі матеріалів. Під час розробки цих бюджетів використовують інформацію про очікувані зміни цін на матеріали, можливість отримання знижок, умови комерційного кредитування, можливість заміни матеріалів, очікувані зміни валютного курсу тощо.

Виробничу потребу у матеріалах визначають у бюджеті прямих матеріальних витрат. Бюджет прямих матеріальних витрат на оплату праці складають на основі даних про витрати праці на виконання планових завдань.

Використовуючи дані бюджетів прямих матеріальних витрат, прямих витрат на оплату праці та бюджету загальновиробничих витрат (який розробляють на основі даних бюджету виробництва та інформації за попередній бюджетний період), формують бюджети собівартості виробленої та реалізованої продукції.

1.5 Зарубіжний досвід управлінського обліку

У вітчизняній і перекладній іноземній літературі часто під терміном «управлінський облік» розуміється тільки його значна, але не вичерпна частина - облік і контроль витрат і доходів, пов'язаних з основною діяльністю. В зв'язку з цим іноді між термінами «облік витрат» і «управлінський облік» ставиться знак рівності. Такий підхід не підходить для великих підприємств, так як коло проблем тут набагато ширше.

В закордонній практиці існує два підходи до структури плану рахунків:

1. автономний, в якому відокремлюються автономні системи фінансового і управлінського обліку. Первинний облік за елементами витрат ведеться у фінансовому обліку. Фінансовий результат визначається по структурних підрозділах та деталізований за видами продукції;

2. інтегровані, в якому рахунки фінансового і управлінського обліку кореспондують між собою в межах єдиного плану рахунків.

Перший підхід використовують країни Європейського Союзу, другий - США, Канада, Австралія.

Для країн, які використовують другий підхід сформували три системи рахунків: загальну, інтегровану, переплетену.

Загальна система обліку використовується малими підприємствами. Суть цієї системи полягає в тому, що протягом звітного періоду в обліку не відображається рух запасів, а їх залишки та відпуск розраховується за допомогою даних інвентаризації в кінці звітного періоду.

Інтегровану систему обліку використовують країни анто-саксонської групи, яка забезпечує калькулювання окремих видів продукції та контроль витрат на її виробництво. Суть цієї системи полягає в тому, що рахунки управлінського обліку включаються в загальну систему обліку плану рахунків і вільно кореспондуються з рахунками фінансового обліку.

Переплетена система обліку полягає в тому, що ведуться окремо рахунки фінансового та управлінського обліку, які не кореспондують між собою. Суть цієї системи полягає в тому, що на рахунках фінансового обліку відображають витрати за елементами, дебіторську і кредиторську заборгованість.

Всі ці системи використовуються і в нас в Україні.

В Україні використовують такі методи калькулювання собівартості продукції: позамовний, попередільний, попроцесний, нормативний. В закордонній практиці крім цих методів використовують також: метод однорідних секцій, метод «стандарт-кост», метод калькулювання собівартості по операціям, метод обліку за центрами відповідальності, метод «тариф-година-машина», метод «точно в строк», метод «таргент-кост», метод нормативного розподілу постійних витрат, метод ЛТ-калькулювання, метод прямої ідентифікації, метод середньозваженої ціни, метод FIFO, метод LIFO.

В закордонних країнах управлінський облік вже давно став окремою галуззю науки. І на підприємствах почали назначати не тільки фінансових керівників, а й управлінських, з'явилися спеціальні управлінські плани рахунків, управлінські звіти. В нашій країні управлінський облік як наука виник недавно, і ми в його розвитку багато в чому спираємося на досвід зарубіжних держав.

Розділ 2. Облік витрат та калькулювання собівартості продукції (на матеріалах ТЗОВ ВКФ “Ковель”)

2.1 Загальна характеристика об'єкта дослідження

Літочислення Ковельської швейної фабрики починається відразу після війни у 1945 року. На перших порах це була маленька кустарна майстерня, в який працювало лише 13 чоловік, обладнання - домашні швейні машини, асортимент виготовлених виробів складали: сорочки чоловічі і хлопчачі різних видів, плаття жіночі і дівчачі бавовняні і нижня білизна. Моделі для пошиття розробляли самі закрійники.

У відповідності з рішенням Уряду про розвиток промисловості в західних областях України, в 1949 році Волинським облвиконкомом була прийнята постанова про організацію в області трьох швейних фабрик в містах: Луцьку, Ковелі і Володимир-Волинську.

1949 рік - створення Ковельської швейної фабрики №3. В цей час чисельність працюючих склала 90 чоловік. Молоде підприємство займало тоді 220 м.кв. Тому для покращення умов праці, збільшення випуску продукції було вирішено відбудувати напівзруйновану сусідню будівлю синагоги. В 1950 році виробництво було розміщено в реконструйованому двох поверховому приміщенні з загальною площею 1100 м.кв. Чисельність працюючих складала 300 чоловік.

В 1956 році було добудоване одне крило до основної споруди, де вперше на Волині були установлені двохрядні однострічкові конвеєри. Це був перший крок впровадження на фабриці технічного прогресу, що дало ріст продуктивності праці в 1,5 рази. Запуск проводився у святковій урочистій обстановці. З 1956 року фабрика стала пошивати шерстяні чоловічі і хлопчачі пальто і напівпальто.

За роки існування фабрика пройшла складний, але славний шлях становлення і росту. В жовтні 1956 року була здана в експлуатацію нова двоповерхова прибудова до основного корпусу, в якій розмістився новий швейний цех на 67 робочих місць, і цех підготовки, після чого потужність фабрики виросла на 30%.

Нині це високо розвинуте механізоване підприємство, де випускають сучасні моделі різноманітного чоловічого і жіночого одягу. Продукція підприємства відома не тільки за межами району, області, але й країни.

Костюми чоловічі для працюючих в рибному господарстві відправляються в Одесу, Крим, Ленінград, Калінінград, Волгоград, Астрахань, Воронеж, Петропавловськ-Камчатський, Хабаровськ, Владивосток, країни північного Кавказу, Грузію, Литву, Естонію, Молдову. Решта продукції відправляється в усі області України.

Адміністрація і профспілковий комітет створюють всі необхідні умови виробничого, житлово-побутового характеру. Фабрика мала і свій дитячий садок на 140 місця і 200 місць на дольовій участі в міських дитячих закладах.

В ІХ п'ятирічці було збудовано двоповерховий корпус, де розмістився клуб на 360 посадочних місць і фабрикоуправління, побудовано склад фурнітури площею 512 м.кв.

На фабриці працює медпункт, який забезпечений необхідною апаратурою і де надають медичну допомогу терапевт, стоматолог. На озері Пісочному побудовано для працівників база відпочинку на 20 місць. В 1985 році здано в експлуатацію малосімейний гуртожиток по вул. 40 років Перемоги, де отримали житлову площу 30 сімей і 90 молодих робітників. Працює на фабриці своя бібліотека з книжковим фондом більше 7000 примірників.

В 1991 році кількість працюючих на фабриці становить 963 чоловіка, з них інженерно-технічних працівників і службовців 65 чоловік.

В 1994 році шляхом викупу підприємство перейшло в колективну власність. Кількість учасників на момент викупу становило 1431 чоловік.

Ковельська швейна фабрика з 1994 року називається: Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробничо комерційна фірма "Ковель"». В березні ВКФ "Ковель" передала дитячий садок міськвиконкому в міськвно.

Підприємство з 1994 року розпочало зовнішньо-економічну діяльність і працює на давальницькій сировині з такими фірмами: «Конфетті Індустрі Бартеллє» - Голландія 1994-1995рр., «Лако індустрі Гонг-Конг ЛТД» - Швейцарія 1995-1996рр., Компанія «Ессалі», м. Льевен - Франція 1997-1999рр., фірма «ЛЛС Перчасінг Корпорейн» - Америка 1998р., фірма «Кемпер ГМбх» - Німеччина 1998р., фірма «Руко» - Франція 1999р.

Кількість працюючих на сьогодні становить 693 чоловік. Спискова чисельність на сьогодні складає 820 чоловік.

Згідно з Наказом «Про облікову політику» головний бухгалтер здійснює ведення бухгалтерського згідно з принципами і методами, передбаченими Національними положеннями бухгалтерського обліку. Підприємство застосовує План рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій з урахуванням положень «Інструкції щодо застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 30.11.99р.» №291, починаючи з 1 січня 2004року.

Аналітичний облік руху товарно-матеріальних цінностей організовується:

ь у бухгалтерії - у відомостях обліку залишків матеріалів у кількісно-сумарному вираженні;

ь на складах - у картках складського обліку в кількісному вираженні.

Порядок ведення бухгалтерського обліку окремих господарських операцій здійснюється:

ь оцінка запасів, матеріалів, сировини, палива, комплектуючих виробів і напівфабрикатів здійснюється при відпуску у виробництво чи іншому вибутті за ідентифікованою собівартістю;

ь оцінка запасів, купованих товарів для роздрібної торгівлі - за цінами продажу;

ь норма амортизації на основні засоби за податковим методом.

Матеріальні активи з терміном корисного використання понад 1 рік, вартістю менше 1000грн. вважаються малоцінними необоротними матеріальними активами; нарахування амортизації по таких активах здійснюються при відпуску їх в експлуатацію за нормою амортизації 50%; незалежно від терміну експлуатації та вартості включаються до складу оборотних малоцінних та відображаються на рахунках класу 2 «Запаси» інструменти, господарський інвентар, спеціальне оснащення, спеціальний одяг.

Встановлено попередільний метод обліку витрат на виробництво і калькулювання фактичної собівартості продукції.

На рахунку 23 «Виробництво» ведуться слідуючі субрахунки: 231 «Основне виробництво», 232 «Допоміжне виробництво».

Звітним періодом цієї курсової роботи є 2005, 2006, 2007, 2008 роки.

Так, як ВКФ "Ковель" є достатньо великим підприємством, воно має певну структуру управління і структуру розміщення підрозділів.

Головною посадою на ВКФ "Ковель" є директор, якому підпорядковується бухгалтерія, планово-економічний відділ, відділ кадрів, відділ головного механіка, відділ постачання і збуту, відділ технічного контролю, інженер по охороні праці, замісник директора по виробництву, якому, в свою чергу, підпорядковуються експериментальна дільниця, розкрійно-підготовча дільниця, пошив очна дільниця.

В структурі підприємства виділяють 4 головні підрозділи: основне виробництво, допоміжне господарство неосновна діяльність, обслуговуюче господарство. Основне виробництво поділяється на розкрійно-підготовчу дільницю, експериментальну дільницю, пошивочну дільницю. Допоміжне господарство поділяється на котельню, ремонтно-механічну майстерню, ремонтно-будівельну дільницю. Неосновна діяльність включає в себе їдальню, гуртожиток, магазин, базу відпочинку, клуб. Обслуговуюче господарство включає склад готової продукції, склад споживчих матеріалів, склад фурнітури, склад допоміжних матеріалів.

Процес виробництва починається з того, що зі складу основних матеріалів сировина і матеріали на основі «Лімітно-забірних карток» направляється в розкрійно-підготовчу дільницю, з розкрійно-підготовчої дільниці направляється в експериментальну дільницю, де проводиться моделювання майбутнього одягу. З експериментальної дільниці напівфабрикати передають у пошивочну дільницю, куди паралельно зі складу допоміжних матеріалів і складу фурнітури переміщуються допоміжні матеріали і комплектуючі вироби. З пошивочної дільниці на основі «Акту здачі-приймання виконаних робіт» готові вироби транспортують до складу готової продукції. Зі складу готової продукції, продукція на основі «Накладних на відпуск товарно-матеріальних цінностей» реалізується покупцям (схема 1.1).

Схема 1.1 Процес виробництва

Відходи з виробництва на основі «Акту оприбуткування лишків» повертаються на склади. Частина готової продукції на основі «Накладної на внутрішнє переміщення» постачається у магазин ТзОВ ВКФ "Ковель".

Номенклатура продукції є дуже різноманітною і включає понад 70 видів продукції. Дослідження в даному курсовому проекті проводиться по шістьох видах продукції: брюки, жакети «Вораж», спідниці, костюми людські Е-133А-89, рукавиці 1134-86, жакети людські 06146.

2.2 Облік матеріальних витрат

До матеріальних витрат відносять: сировину й основні матеріали; купівельні напівфабрикати і комплектуючі вироби; паливо і енергія; запасні частини і інші матеріали.

Облік матеріальних витрат ведеться в розділі наступних статей калькуляції: «Сировина і матеріали», «Купівельні комплектуючі вироби, напівфабрикати, роботи і послуги виробничого характеру сторонніх підприємств», «Паливо і енергія на технологічні цілі», «Зворотні відходи». Витрати які обліковуються за цими статтями відносять до прямих.

Попередній контроль витрачання матеріалів здійснюється шляхом розробки прогресивних, технічно обґрунтованих норм витрат, встановлення ліміту відпуску матеріалів у виробництво, застосування лімітно-забірних карток для документування відпуску матеріалів в межах норм, вимог або інших документів при заміні матеріалів.

Відпуск матеріалів зі складу в цех не вважається їх остаточним витрачанням, а розглядається як внутрішнє переміщення. Для цього необхідно здійснювати підсумковий контроль, який полягає у порівнянні фактичних витрат матеріалів з витратами за нормою на фактично випущену продукцію.

Оцінка запасів, матеріалів, сировини, палива, комплектуючих виробів і напівфабрикатів при відпуску у виробництво здійснюється за ідентифікованою собівартістю.

Надходження матеріалів на ТзОВ ВКФ "Ковель" оформляється прибутковими накладними. Відпуск матеріалів із складів в цех здійснюється на основі лімітно-забірних карток і накладних на внутрішнє переміщення. Залишок невитрачених матеріалів повертається на основі Акту оприбуткування лишків.

2.3 Облік витрат на оплату праці та соціальне страхування

Витрати підприємства на робочу силу включаються витрати на оплату праці виробничих робітників та суму обов'язкових відрахувань на соціальні заходи.

Витрати на робочу силу включають:

1. витрати на оплату праці робітників, безпосередньо зайнятих у процесі виробництва продукції. Сюди відносять оплату робіт за відрядними розцінками, а також роботи, що оплачуються погодинно;

2. стимулюючі виплати - надбавки за якість роботи та високу майстерність, стаж роботи, винагороди за вислугу років, тощо;

3. непродуктивні виплати - оплата простоїв, оплата за невідпрацьований час, оплата за брак, не з вини працівника, доплати за роботи у нічний час, понаднормові роботи, тощо.

4. інші види витрат - витрати з нормування та планування чисельності персоналу і праці, витрати, пов'язані з навчанням перенавчанням, витрати на оплату праці допоміжних виробництв, підготовкою та обслуговуванням робочих місць, що включаються до складу загально виробничих витрат, витрати на оплату праці працівників, зайнятих управлінням виробничих підрозділів, витрати на оплату праці спеціалістів і керівників, зайнятих управлінням підприємством.

Для обліку витрат на оплату праці виробничих робітників призначені статті калькуляції «Основна заробітна плата» та «Додаткова заробітна плата».

До складу статті витрат калькуляції «Відрахування на соціальні заходи» включаються: відрахування на пенсійне забезпечення, відрахування на соціальне страхування, страхові внески на випадок безробіття, витрати на індивідуальне страхування персоналу підприємства, витрати на відрахування та інші соціальні заходи.

Відхилення від норм по заробітній платі виявляються, головним чином, методом документування. Заробітна плата понад встановлені норми нараховується на підставі окремих документів: нарядів на додаткові роботи, актів про брак, листки обліку простоїв, листки на доплати понад норми.

Відповідно до первинних документів, розрахунків і діючої на підприємстві номенклатури складають оперативні зведення відхилень від норм за причинами і винуватцями.

Для відображення витрат на оплату праці і відрахувань призначені рахунки 66 «Розрахунки з оплати праці» та 65 «Розрахунки за страхуванням», по кредиту яких відображається нарахування - за дебетом рахунку 23, а по дебету виплата.

Згідно Наказу «Про облікову політику» на ТзОВ ВКФ "Ковель" затверджена така система оплати праці:

ь за штатним розпорядком по окладах - для інженерно-технічних працівників і службовців; по окладах і годинних тарифних ставках - робітникам інших професій;

ь за відрядними розцінками - для робітників основного виробництва - пошивочні і розкрійні цехи.

Резервування коштів та забезпечення оплат відпусток, додаткове пенсійне забезпечення гарантійних зобов'язань, інших виплат і платежів не переводиться.

2.4 Облік амортизаційних, загальновиробничих витрат та інших витрат

Облік амортизаційних витрат ведеться на рахунку 13 «Знос необоротних активів» на якому відображаються суми амортизації необоротних активів виробничого та невиробничого призначення.

Згідно Наказу «Про облікову політику підприємства» на ТзОВ ВКФ "Ковель" нарахування амортизації на основні засоби здійснюється за податковим методом. Норми амортизації за ставками, передбаченими ст. 8.6 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємства» встановлюються відповідно до цього закону. Термін використання нематеріальних активів визначається по кожному об'єкту окремо в момент його зарахування на баланс, виходячи з: терміну корисного використання подібних активів; передбачуваного морального зносу; правових чи інших подібних обмежень щодо строків його використання та інших факторів. Амортизація нематеріальних активів здійснюється прямолінійним методом. Нарахування амортизації МШП та МНМА, строк корисного використання яких менше 1 року здійснюється при відпуску їх в експлуатацію за нормою амортизації 50% незалежно від терміну експлуатації.

До складу необоротних активів на включаються: будівлі і споруди, машини та обладнання, інше обладнання, обладнання для волого-теплової обробки, петельний автомат, плоско шовна швейна машина, прес, розкрійні машини, силове обладнання, швейно-силові машини, транспортні засоби, інструменти, прилади, інвентар, обчислювальна техніка.

До нематеріальних активів відносять: 1С: Підприємство 7.7, 1С: Підприємство 7.7 «Зарплата і кадри», програмний продукт «PST Брокер».

До складу загальновиробничих витрат включають:

ь витрати на управління виробництвом (оплата праці апарату управління цехами, відрахування на соціальні заходи й медичне страхування апарату управління цехами, витрати на оплату службових відряджень);

ь амортизація основних засобів загальновиробничого призначення;

ь амортизація нематеріальних активів загальновиробничого призначення;

ь витрати на утримання, ремонт, страхування, операційну оренду основних засобів;

ь витрати на опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення та інше утримання виробничих приміщень;

ь витрати на обслуговування виробничого процесу;

ь витрати на охорону праці, техніку безпеки і охорону навколишнього середовища;

ь інші витрати (втрати від браку, оплата простоїв).

Облік загальновиробничих витрат ведеться на рахунку 91 «Загальновиробничі витрати». Ці витрати на підприємстві розподіляються на прямі і змінні. По дебету рахунку 91 «Загальновиробничі витрати» відображається сума визнаних витрат, по кредиту - щомісячне, за відповідним розподілом, списання на рахунку 23 «Виробництво» та 90 «Собівартість реалізації».

Облік інших витрат ведеться на рахунку 97 «Інші витрати». По дебету відображається виникнення нарахування, по кредиту - списання на рахунок 79 «Фінансові результати».

2.5 Метод обліку втрат та калькулювання собівартості продукції

Згідно Наказу «Про облікову політику» на ТзОВ ВКФ "Ковель" встановлено попередільний метод обліку витрат на виробництво і калькулювання фактичної собівартості продукції.

Суть попередільного методу полягає в тому, що продукція виготовляється внаслідок послідовних процесів, кожен з яких складає окремий самостійний переділ.

Всі прямі витрати відображаються в поточному обліку не за видами продукції, що виготовляється, а за переділами виробництва. У зв'язку з тим, що у виробництві процес створення готової продукції складається з кількох послідовно закінчених переділів, виникає необхідність визначення собівартості не тільки готового продукту, а й напівфабрикатів.

Виробничі витрати обліковуються у кожному переділі, включаючи собівартість напівфабрикатів, виготовлених у попередньому переділі. У зв'язку з цим калькулюють фактичну собівартість напівфабрикатів кожного переділу.

Для підприємства цей метод обліку витрат та калькулювання собівартості продукції є найбільш підходящим, так як продукція проходить через розкрійно-підготовчу дільницю, експериментальну дільницю, пошивочну дільницю. І на кожній дільниці піддається різним технологічним операціям. Тому, на мою думку, на ВКФ "Ковель" не потрібно використовувати інший метод.

2.6 Облік і контроль за центрами відповідальності

На підприємстві виділяють центр витрат, центр доходу, центр прибутку.

До центру витрат відносять розкрійно-підготовчу дільницю, експериментальну дільницю, пошивочну дільницю. До центру доходу відносять склад готової продукції, склад основних матеріалів, склад фурнітури, склад допоміжних матеріалів. До центру прибутку відносять відділ постачання і збуту.

Діяльність центру витрат оцінюється на основі бюджетних та фактичних даних про рівень витрат. В кінці звітного періоду керівник центру складає Звіт про виконання бюджету, що включає: контрольовані бюджетні дані, фактичні дані, відхилення, причини та винуватців відхилень.

Для центру доходу складають бюджет доходів, який включає лише контрольовані доходи керівника відповідного центру.

Основним документом у центрі прибутку виступає «Звіт про прибутки і збитки», який включає: дохід від реалізації продукції, собівартість реалізованої продукції, валовий прибуток.

Дохід від реалізації продукції включає як реалізацію зовнішнім покупцям так і внутрішнім споживачам. Внутрішніми споживачами є наші центри відповідальності. Реалізація за такими центрами здійснюється по трансфертних цінах.

На вибір методу ціноутворення впливають:

1. повноваження центру відповідальності;

2. інформація щодо ринкових цін на відповідні вироби;

3. ступінь децентралізації управління.

На підприємстві використовується метод витрати «плюс», при якому трансфертна ціна визначається на основі реальної виробничої собівартості продукції і відповідної націнки (таблиця 2. ).

У центрі витрат трансфертна ціна для центру доходу визначається:

124120,84 Ч 1,3 = 125734,41 грн.

У центрі доходу трансфертна ціна для центру прибутку визначається:

125734,41 Ч 1,1 = 127117,48 грн.

У центрі прибутку трансфертна ціна для реалізації зовнішнім споживачам визначається:

127117,48 Ч 5 = 133473,35 грн.

На підприємстві в процесі документообігу і для подальшого складання звітності ведуть багато видів документів.

Для обліку матеріальних витрат на ТзОВ ВКФ "Ковель" ведуть прибуткові накладні, видаткові накладні, накладні на внутрішнє переміщення, Журнали ордери і Відомості по рахунку 201, Оборотно-сальдові відомості по рахунку 201.

Для обліку витрат на оплату праці та соціальне страхування на ТзОВ ВКФ "Ковель" ведуться Журнал ордер, Відомості по рахунку 661 та Зведена відомість нарахувань, утримань.

Для обліку амортизаційних, загально виробничих та інших витрат на підприємстві ведеться рахунок «Місця зберігання 91» - по загальновиробничих витратах, рахунок «Місця зберігання 92» - по адміністративних витратах. При списанні складається Акт на використання, в якому зазначають перелік одиниць, що списуються, документ на основі якого списують, рахунок, на якому ці одиниці числилися, суму, підписи членів комісії. Для обліку амортизаційних відрахувань складається Відомість нарахування амортизації.

Для обліку витрат та калькулювання собівартості продукції на підприємстві ведеться Технологічна схема розподілу праці на виготовлення, Акт здачі-приймання виконаних робіт, Остаточна калькуляція вартості виробництва продукції, Журнал ордер і Відомості по рахунку 361, Оборотно-сальдова відомість по рахунку 26.

Розділ 3. Аналіз витрат на виробництво продукції

В процесі виробництва продукції, тобто одягу, ТзОВ ВКФ "Ковель" несе різні витрати на його виготовлення. Ці витрати поділяють на: витрати періоду і витрати на продукцію (одяг).

Витрати на продукцію - це витрати, пов'язані з виробництвом товарів для реалізації.

Витрати періоду - це витрати, що не включають у собівартість запасів і розглядають як витрати того періоду, в якому вони були здійснені. У звіті про прибуток витрати періоду включають до складу операційних витрат. На ТзОВ ВКФ "Ковель" витрати на продукцію називають виробничими, а витрати періоду - невиробничими.

Важливою рисою витрат є їх зв'язок з підрозділом. На ВКФ "Ковель" витрати розподіляють між трьома підрозділами (таблиця 3.1.).

Залежно від характеру цього зв'язку витрати поділяють на прямі і непрямі.

До витрат на продукцію відносять прямі матеріальні затрати, витрати на заробітну плату робітників виробничого процесу, відрахування на соціальні заходи, амортизаційні витрати, ремонтний фонд.

До витрат періоду відносять витрати на управління, маркетинг, дослідження, розробки, тобто витрати на збут, адміністративні витрати, інші витрати операційної діяльності.

Також витрати на об'єкті дослідження поділяють на постійні і змінні.

До змінних загальновиробничих витрат відносять витрати на обслуговування і управління виробництвом підрозділів, що змінюються прямо (або майже прямо) пропорційно до зміни обсягу діяльності.

До змінних загальновиробничих витрат рекомендовано відносити: