Підготовка організації і проведення аудиту на підприємстві

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Аудиторська діяльність - це організаційне і методичне забезпечення аудиту, практичне виконання аудиторських перевірок та надання інших аудиторських послуг.

Аудитор (аудиторська фірма) повинен ретельно планувати свою роботу, контролювати свою діяльність, вести облік виконаної роботи. Тому планування в аудиті слід розглядати як планування аудиторської діяльності та планування конкретної аудиторської перевірки. Аудиторська фірма розробляє і складає стратегічні плани аудиторської діяльності, які розраховані на декілька років, і поточні бізнес-плани на поточний рік.

Це потрібно для того, щоб чітко розрахувати штати, кошторис фірми, можливості подальшого розвитку тощо. Види планування аудиторської діяльності.

Стратегічне планування:

· Розробка і складання стратегічного плану аудиторської діяльності;

· Коригування планових завдань і внесення змін та доповнень до стратегічного плану.

Поточне планування:

· Розробка і складання бізнес-плану аудиторської фірми на поточний рік;

· Коригування планових завдань і внесення змін та доповнень до бізнес-плану.

Планування аудиту та інших послуг:

Оперативне планування

· Загальний план конкретної аудиторської перевірки (та інших послуг);

· Програма конкретної аудиторської перевірки;

· Коригування планових завдань і внесення змін та доповнень до плану і програми аудиторської перевірки.

Для того, щоб своєчасно і якісно провести аудит фінансової звітності, бухгалтерського балансу, законності і достовірності господарсько-фінансових операцій і правильності їх відображення на рахунках бухгалтерського обліку, необхідно чітко спланувати кожну перевірку.

Планування аудиторської перевірки - це система заходів, направлених на ефективне і своєчасне проведення аудиту.

1. Необхідність планування

Аудитор повинен планувати свою перевірку з трьох причин:

це дасть йому можливість одержати достатню кількість інформації про стан справ клієнта. Одержання необхідної кількості інформації допоможе аудитору дати обґрунтований висновок і в результаті звести до мінімуму правові зобов'язання, а також зберегти хорошу репутацію фірми серед представників своєї професії;

це допоможе утримати в рамках розумного витрати на аудит. Збереження витрат в розумних межах допоможе аудиторській фірмі (окремому аудитору) зберегти конкурентоспроможність і тим самим не втратити своїх клієнтів за умови, якщо фірма (аудитор) зарекомендувала себе високою якістю послуг, що надає;

3) це дозволить уникнути непорозумінь з клієнтом. Планування повинно базуватись на обізнаності щодо діяльності клієнта, на ретельному вивченні його особливостей та умов економічного середовища.

Планування аудиторської перевірки здійснюється на основі даних попереднього аналізу і повинно забезпечувати:

· отримання необхідної інформації про стан бухгалтерського обліку і ефективність внутрішнього контролю;

· встановлення очікуваного рівня довіри внутрішньому контролю, тобто з'ясування того, наскільки аудитор може вірити матеріалам внутрішнього аудиту;

· визначення змісту, часу проведення і обсягу контрольних процедур, які підлягають виконанню на наступному етапі аудиторської перевірки;

· координацію виконуваних робіт зі збору і аналізу інформації, необхідної для оцінки достовірності і законності господарсько-фінансових операцій, достовірності бухгалтерського балансу і фінансових звітів.

Вимоги та рекомендації щодо планування аудиту визначені ННА № 9 "Планування аудиту", згідно з яким аудитори і аудиторські фірми України мають право самостійно визначати форми і методи аудиту на підставі чинного законодавства, існуючих норм і стандартів, умов договору із замовником, професійних знань та досвіду.

Метою планування аудиту є концентрація уваги аудитора на найважливіших напрямках аудиту, виявленні проблем, які слід перевірити найбільш детально. Планування допомагає аудитору належним чином організувати свою роботу та здійснювати нагляд за роботою асистентів, які беруть участь у перевірці, а також координувати роботу, яка здійснюється іншими аудиторами та фахівцями інших професій.

Документальне оформлення.

Характер планування залежить від організаційної форми, розміру і виду діяльності підприємства, виду аудиту, правильного уявлення аудитора про стан справ на підприємстві. Аудиторові слід розробити і документально оформити загальний план аудиту, визначити в ньому істотність помилок, а потім здійснити аудит за цим планом.

Загальний план аудиту розробляється настільки детально, що аудитор має можливість завдяки йому підготувати програму аудиту. У свою чергу, програма аудиту, її зміст та розмір залежать від розміру, виду і специфіки підприємства, умов договору на проведення аудиту, а також особливостей методики і техніки, що їх використовує аудитор під час перевірки.

Під час розробки загального плану аудитор здійснює аналіз наступних питань:

Розуміння аудитором бізнесу клієнта:

· головних факторів, які мають вплив на діяльність підприємства;

· найважливіших характеристик діяльності підприємства, його організаційної структури, процесу виробництва, надання послуг, фінансового стану, а також порядку його звітування, включаючи зміни, які, можливо, мали місце після попереднього аудиту;

· розподілу обов'язків між керівництвом підприємства.

Розуміння обліку і системи внутрішнього контролю:

· методології і принципів бухгалтерського обліку, які застосовувались бухгалтерією підприємства;

· можливого ефекту від змін в обліковій політиці чи термінології аудиту;

· знання аудитором питань бухгалтерського обліку і системи
внутрішнього контролю, які можуть бути використані аудитором у тестах оцінки надійності внутрішнього контролю підприємства та в незалежних аудиторських процедурах.

Визначення ризиків і суттєвості:

· оцінка аудитором ризику внутрішнього контролю - ефективності системи внутрішньогосподарського контролю підприємства, тобто її спроможності попереджати і виявляти помилки на підприємстві, оцінка розміру особистого аудиторського ризику невиявлення суттєвих помилок
у звітності підприємства, яка існує під час проведення аудитором аудиторських процедур, і визначення на підставі цього найважливіших напрямків аудиту;

· визначення порогу суттєвості помилок для цілей аудиту з кожного виду операцій;

· ймовірність існування суттєвих помилок в обліку, яка оцінюється аудитором з огляду на попередній період перевірки і виявлені ним раніше помилки;

· визначення складних бухгалтерських операцій, включаючи ті, які робилися з використанням суб'єктивної думки бухгалтера (нарахування резервів тощо).

Види, час і повнота процедур:

· існування можливості оперативного внесення змін в окремі напрямки аудиту;

· вплив інформаційних технологій на процес аудиту;

· робота внутрішніх аудиторів підприємства та можливий вплив на аудиторські процедури зовнішніх аудиторів.

Координація, керівництво, супроводження і нагляд:

· участь в аудиті інших аудиторів, аудиторських фірм (перевірка іншими аудиторами дочірніх підприємств, філій та відділень головного підприємства);

· участь в аудиті експертів та інших фахівців, які не є аудиторами;

· дислокація (місцезнаходження) підрозділів підприємства;

· підбір виконавців аудиту і розподіл між ними обов'язків, враховуючи їх професійний рівень і стаж роботи.

Інші питання:

· можливість оперативного включення до програми аудиту наприкінці аудиторської перевірки питання безперервності діяльності підприємства, виходячи з припущення, що його діяльність буде продовжуватись у найближчий час;

· умови, які повинні привернути особливу увагу аудитора, відносини підприємства зі спорідненими сторонами. Порядок визначення поріднених сторін наводиться в ННА № 19 „споріднені сторони".

Слово "план" означає послідовний перелік дій у процесі виконання певної роботи. В аудиті загальний план скоріше нагадує сукупність найбільш важливої інформації, яку слід брати до уваги при встановленні розвитку та особливостей аудиту. Загальний план повинен служити основою для підготовки програми аудиту. В ньому слід передбачити термін проведення аудиту, скласти графік проведення аудиту, зазначити дату надання письмової інформації про результати аудиту і аудиторського висновку. Плануючи витрати часу, аудитору необхідно враховувати:

· розрахунок витрат часу, витраченого в попередньому періоді (в разі проведення наступного аудиту), і його зв'язок з поточним розрахунком;

· рівень суттєвості перевірок;

· проведені оцінки ризиків.

2. Етапи планування

Планування аудиту - це досить складний процес, який допомагає аудитору сконцентрувати увагу на найважливіших напрямках перевірки, найкращим чином організувати свою роботу та роботу асистентів, а також дає можливість здійснювати контроль виконання аудиторських процедур в період перевірки з метою вчасного коригування планових завдань.

Процес планування аудиту умовно можна поділити на декілька етапів. У табл. 1. виділено 7 етапів планування. Розглянемо послідовність планування більш детально.

Таблиця 1. Етапи планування

Етап	Види робіт
Етап 1	Згода клієнта та укладання договору
Етап 2	Постановка мети і завдань аудиту. Мета: висловлення незалежної думки щодо достовірності фінансової звітності. Завдання: збір загальних даних та інформації про бізнес клієнта; ознайомлення із системою обліку і внутрішнього контролю; визначення і оцінка матеріальності й аудиторського ризику; визначення критеріїв оцінки фінансової звітності; збір аудиторських доказів та їх аналіз
Етап 3	Оцінка існуючого середовища суб'єкта перевірки. Внутрішні фактори системи: управління; облік і внутрішній контроль; виробництво; фінансова діяльність; діяльність персоналу. Зовнішні фактори сфери: економічна; політична; соціальна; юридична
Етап 4	Складання загального плану аудиту
Етап 5	Розробка програм аудиту
Етап 6	Визначення процедур для кожного етапу процесу аудиторської діяльності
Етап 7	Коригування загального плану і програми протягом всього процесу аудиту

Укладанню договору на проведення аудиту передує етап обстеження об'єкта аудиту з метою визначення обсягів роботи, вартості аудиту та власної спроможності. Ця робота виділяється в плані як "домовленість до контракту", і на її виконання, в залежності від типу клієнта, може відводитись до 20 % часу, передбаченого на проведення аудиту.

3. Роботи до укладання договору

Безпосередній аудиторській перевірці передує такий вид роботи, як визначення обсягу аудиту. Аудитор повинен достатньо розуміти всі сторони господарсько-фінансової діяльності клієнта, особливості організації бухгалтерського обліку і внутрішнього контролю на підприємстві.

Рівень обізнаності аудитора про діяльність підприємства буде достатнім для того, щоб якісно провести аудит, якщо він знає загальновідому інформацію про економіку та галузь, в якій підприємство здійснює діяльність, а також більш детальну інформацію про те, як це підприємство працює. Однак, інформація, яка використовується аудитором з цією метою, як правило, менша за обсягом, ніж та, яка знаходиться в розпорядженні керівництва.

Знання бізнесу клієнта.

Порядок отримання інформації про стан справ на підприємстві наводиться в ННА № 10 "Знання бізнесу клієнта". Отримання необхідних знань про діяльність підприємства - це безперервний процес накопичування та оцінки даних, а також співвіднесення інформації, набутої в результаті цього, з фактичними результатами аудиту протягом усіх етапів аудиторської перевірки.

Для ефективного використання інформації, яка стосується діяльності підприємства, аудитор повинен проаналізувати, як вона впливає на звітність в цілому і чи узгоджуються твердження цієї звітності з уявленням та знанням аудитора про таку діяльність.

Це необхідно йому для того, щоб встановити обсяг, характер і види діяльності клієнта, що прямо впливає на обсяг і зміст аудиторської перевірки і тим самим дозволяє правильно спланувати аудиторську перевірку. У зв'язку з цим аудитор повинен вивчити наступні матеріали: річні звіти; інформацію з протоколів зборів акціонерів, засідань ради директорів; внутрішні фінансові звіти клієнта; аудиторський звіт за попередній період; матеріали внутрішнього контролю; періодичні друковані комерційні видання (газети, журнали тощо).

Аудитору необхідно уважно ознайомитись з діючою на підприємстві системою організації документування господарських операцій і документообігу, організацією аналітичного обліку, його взаємозв'язку з синтетичним обліком, матеріалами інвентаризацій господарських засобів і розрахунків (строки проведення, склад інвентаризаційних комісій, результати інвентаризації і відображення їх в обліку) та іншими питаннями організації і ведення бухгалтерського обліку.

Попереднє планування аудиту включає ознайомлення з потенційним клієнтом: аналіз зовнішніх факторів, що впливають на його господарську діяльність, збір інформації про його індивідуальні особливості.

На етапі попереднього планування аудитору необхідно чітко встановити:

· забезпечення усіх аспектів незалежності аудитора;

· попередню оцінку ризику системи внутрішнього контролю;

· розмір необхідної вибірки;

· попередню оцінку власного ризику;

· попередній розрахунок витрат часу на аудиторську перевірку;

· попередній розрахунок власної спроможності.

Для визначення всіх аспектів незалежності аудитора збір інформації про нового клієнта досить часто здійснюється за неофіційними каналами шляхом проведення усного опитування осіб, які мають відповідні стосунки з потенційним замовником (юристи, банкіри, постачальники, покупці, контролюючі органи та інші джерела інформації).

Офіційним джерелом інформації з цього приводу є попередній аудитор. Аудитор, що має проводити аудит, може звернутись з проханням до попереднього аудитора з метою одержання всієї необхідної інформації щодо клієнта. Проте для цього він повинен отримати дозвіл замовника на контакт з попереднім аудитором.

У процесі проведення підготовчої роботи, тобто початкового вивчення підприємства, аудитор зобов'язаний:

· визначити приблизний обсяг роботи та тривалість перевірки;
виділити найбільш важливі питання аудиту;

· з'ясувати питання, які вимагають особливої уваги (можливість матеріальних помилок, обману або залучення інших підприємств, організацій до сфери зловживань тощо);

· визначити ступінь довіри до облікової системи і внутрішнього контролю клієнта;

· встановити суть і обсяг необхідних аудиторських доказів;

· проаналізувати роботу суб'єктів внутрішнього контролю і можливість їх залучення до аудиту;

· вивчити доцільність залучення інших аудиторів для проведення аудиту у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах підприємства, виділених на окремі баланси;

· виявити необхідність залучення експертів.

У відповідності з обсягом і складністю роботи встановлюється та погоджується з клієнтом вартість аудиту. Якщо клієнт невпевнений в обґрунтованості суми, слід підкріпити її величину відповідними розрахунками. Погоджена сума вказується в договорі на проведення аудиторської перевірки.

Підготовчий процес закінчується складанням договору на проведення аудиту.

Якщо керівництво аудиторської фірми прийняло рішення почати аудит і договір про проведення аудиту був підписаний обома сторонами, аудитору необхідно одержати подальшу більш детальну інформацію для підготовки до планування аудиту.

4. Підготовчі роботи

Під час підготовки до планування аудиту необхідно:

· вивчити організаційно-управлінську структуру підприємства;

· отримати інформацію про види діяльності і номенклатуру продукції, яка виготовляється підприємством;

· розрахувати основні економічні показники діяльності підприємства та провести фінансовий аналіз діяльності підприємства за попередній звітний період;

· провести аналіз структури власного і залученого капіталу;

· ознайомитись з технологічними особливостями виробництва продукції;

· провести аналіз інформації про основних покупців і постачальників;

· з'ясувати порядок розподілу прибутку, який залишається в розпорядженні підприємства;

· отримати інформацію про дочірні та споріднені підприємства;

· провести аналіз системи внутрішнього контролю;

· проаналізувати робочу програму внутрішнього аудиту;

· перевірити виконання рекомендацій, наданих за результатами попереднього аудиту;

· ознайомитись з актами перевірок державних контролюючих органів;

· ознайомитись зі змінами в діяльності підприємства, які відбулися з моменту останнього аудиту.

Джерелом отримання інформації про діяльність підприємства для аудитора можуть бути:

· статут підприємства;

· документи про реєстрацію підприємства;

· протоколи засідань ради директорів, зборів акціонерів або інших аналогічних органів управління підприємства;

· документи, які регламентують облікову політику підприємства;

· бухгалтерські документи та звітність;

· статистична звітність;

· документи планування діяльності підприємства;

· контракти, договори, угоди;

· внутрішні звіти аудиторів, консультантів;

· внутрішні інструкції;

· акти податкових перевірок;

· документи з арбітражних та судових справ;

· документи, які регламентують виробничу і організаційну структуру підприємства, а також список його філій і дочірніх компаній;

· відомості, отримані з бесід з керівництвом, про існування споріднених підприємств;

· інші джерела.

Аудитові (аудиторській фірмі) для правильної оцінки початкових залишків по рахунках, якщо існує така необхідність, попередній аудитор надає відповідні пояснення. За згодою підприємства він дає пояснення аудитору, який починає роботу, використовуючи свою робочу документацію.

бухгалтерський економічний аудиторський

5. Оцінка системи внутрішнього контролю

Щоб повніше визначити характер, обсяг і зміст аудиторських процедур на етапі планування аудиту, аудитор повинен дати оцінку системі бухгалтерського обліку і внутрішнього контролю у клієнта. В процесі такої оцінки встановлюється ймовірність наявності помилок в бухгалтерському обліку, які впливають на достовірність фінансової інформації. При цьому слід мати на увазі, що система внутрішнього контролю не може дати абсолютних гарантій щодо його ефективності, оскільки:

· ніхто не може гарантувати відсутність корисливих мотивів у працівника, наділеного владою;

· керівництво часто ігнорує контроль, який воно саме встановило;

· незважаючи на відбір кваліфікованих кадрів, які заслужили довіру, можливий вплив на них як всередині, так і за межами підприємства;

· можливі помилки і неточності в записах, підрахунках в результаті нерозуміння завдання, втоми або неохайності.

Враховуючи наведені обмеження ефективності внутрішнього контролю, зовнішній аудитор повинен дати оцінку результативності внутрішнього контролю за наступними ознаками:

· ступінь незалежності внутрішнього контролю;

· чисельність, кваліфікація і досвід персоналу, який займається внутрішнім аудитом;

· масштаб, глибина, напрямок і строки проведення перевірок суб'єктами внутрішнього контролю;

· огляд всіх документів, які стосуються внутрішнього аудиту, перевірок, які може надати клієнт;

· ступінь впливу органів управління на роботу суб'єктів внутрішнього контролю.

На початковому етапі планування рекомендується виконати аналітичні процедури, які допоможуть аудитору виявити вагомі для аудиту питання і тим самим краще спланувати роботу. Це може бути тестування економічних показників за декілька років, виявлення значних відхилень, що свідчать про необхідність загострення уваги на цих позиціях, тестування облікових даних по місцях тощо.

Важливим етапом у підготовці загального плану перевірки є вивчення системи бухгалтерського обліку, оцінка системи внутрішнього контролю, які здійснюються шляхом:

· аналізу відповідної документації;

· бесід з керівництвом;

· опитування персоналу, зайнятого в цих системах.

Від оцінки системи бухгалтерського обліку і внутрішнього контролю залежить обсяг перевірки. Зниження ризику контролю дозволяє зменшити обсяг перевірки та спиратись на дані внутрішнього контролю при винесенні аудиторського висновку.

Загальний план.

При підготовці загального плану і програми перевірки слід встановити рівень суттєвості (ступінь точності підготовленої бухгалтерської звітності клієнта, в межах якої її можна вважати достовірною).

План повинен складатись до початку конкретної роботи з клієнтом і повинен враховувати:

· умови договору на виконання аудиту;

· зміст аудиторського висновку, терміни його представлення;

· відповідальність аудитора, передбачену законодавством;

· відповідальність підприємства за бухгалтерську звітність, яка надається для перевірки;

· відповідальність підприємства за повноту і достовірність іншої необхідної інформації; систему і форму бухгалтерського обліку; список членів аудиторської робочої групи, тривалість роботи, бюджет часу і витрат;

· ступінь впливу на аудит нових бухгалтерських або аудиторських законів, нормативів, інструкцій;

· рівень суттєвості завдань аудиту;

· найбільш важливі етапи і завдання аудиту;

· ступінь довіри до надійності системи бухгалтерського обліку і внутрішнього контролю;

· порядок узгодження роботи внутрішніх аудиторів і співпрацю з ними;

· сутність і обсяг аудиторських доказів;

· умови, які вимагають особистої уваги (можливість помилки, обману тощо);

· ступінь аудиторського ризику;

· список помічників, які будуть використовуватись в аудиті.
При цьому слід врахувати такі фактори, як реальні затрати праці, необхідні для роботи, затрати часу попередньої перевірки, рівень суттєвості і проведення оцінки ризиків.

У складі загального плану повинна бути інформація про:

а) склад аудиторської групи;

б) їх підпорядкованість;

в) інструктаж;

г) перевірку якості роботи молодих старшими працівниками тощо.

У процесі роботи аудитори можуть вносити корективи та зміни до плану, при чому їх причини повинні докладно документуватись.

Якщо перевірка проводиться не вперше, доцільно вивчити матеріали попередньої перевірки, обговорити з клієнтом зміни, що відбулись в діяльності підприємства і в системі обліку, його проблеми, оцінити дії клієнта щодо усунення недоліків та виконання рекомендацій попереднього аудитора.

План бажано погодити з керівництвом фірми. Це дасть можливість узгодити аудиторські процедури з діяльністю персоналу підприємства.

Орієнтовна послідовність складання плану зображена в таблиці 2.

Таблиця 2. Порядок складання плану аудиту

Види робіт	Приблизні строки виконання
Домовленість до контракту - схвалення замовника та укладення контракту - ознайомлення з особливостями діяльності клієнта та станом галузі
1. Рівень планування - огляд результатів попереднього аудиту - оцінка фінансових показників діяльності за попередній період - розрахунок попереднього бюджету часу
2. Рівень планування - зустріч із замовником - коригування питань, поставлених перед аудитором - підготовка програми проміжних аудиторських процедур
3. Рівень підготовки - аудиторська перевірка
4. Рівень підготовки - аудиторський звіт
5. Аудиторський висновок

Загальний план аудиту варто розробляти настільки детально, щоб аудитор мав можливість завдяки йому підготувати програму аудиту.

Вивчення системи внутрішнього контролю з метою планування аудиторських процедур.

Будь-який економічний суб'єкт має свою цільову функцію, яка реалізується та досягається за допомогою ефективно діючого управління.

Однією з функцій управління окремим суб'єктом є внутрішній контроль. Суб'єкти внутрішнього контролю здійснюють порівняння планових і фактичних значень параметрів, проводять аналогію із зовнішнім економіко-правовим середовищем, виявляють відхилення в параметрах, визначають оцінку небезпечності розміру відхилень для суб'єкта господарювання, виявляють фактори, що викликали відхилення, а також визначають ступінь їх впливу, проводять підготовку інформаційної бази для прийняття управлінських рішень.

Суть внутрішнього контролю.

Внутрішній контроль, будучи функцією управління, виступає засобом двостороннього зв'язку між об'єктом управління і органом управління, інформуючи про дійсний стан об'єкта і фактичне виконання управлінських рішень. Внутрішній контроль -- це процес, який забезпечує належне функціонування конкретного об'єкта, прийнятий управлінським рішенням і направлений на успішне досягнення поставленої мети. Основною його метою є об'єктивне вивчення фактичного стану справ у суб'єкта господарювання, виявлення та попередження тих факторів і умов, які негативно впливають на виконання прийнятих рішень і досягнення поставленої мети, та доведення цієї інформації до органу управління. Внутрішній контроль за діяльністю цехів, бригад, ділянок та інших внутрігосподарських формувань проводиться в господарюючих суб'єктах їх керівниками і спеціалістами при виконанні ними своїх функціональних обов'язків, а також штатними контролерами, ревізорами та аудиторами.

Завдання внутрішнього контролю.

Як функція управління, внутрішній контроль виконує такі завдання:

· дає інформацію щодо процесів, які відбуваються в суб'єкта господарювання;

· допомагає приймати найбільш доцільні рішення із загальних і спеціальних питань розвитку підприємства;

· надає можливість судити про правильність прийнятих рішень, своєчасність і результативність їх виконання;

· дозволяє своєчасно виявити і усунути ті умови і фактори, які не сприяють ефективному веденню виробництва і досягненню поставленої мети;

· дозволяє скорегувати діяльність суб'єкта господарювання або окремих його виробничих підрозділів;

· дає можливість встановити, які саме служби і підрозділи підприємства, а також напрямки його діяльності сприяють досягненню поставленої мети і підвищенню результативності діяльності підприємства.

Перевагою внутрішнього контролю є те, що він здійснюється як попередній, поточний (оперативний) і наступний, може бути документальним, фактичним і комбінованим; може проводитись у вигляді: ревізії, тематичної перевірки, розслідування та службового розслідування.

У зв'язку з цим внутрішній контроль є одним із найбільш ефективних (за умови вмілого використання функцій контролю) засобів контролю органами управління.

Суб'єкти.

Суб'єктами внутрішнього контролю є:

· управлінський персонал та спеціалісти, до функцій яких входить попередній, поточний та наступний контроль;

· обліковий персонал на чолі з головним бухгалтером, якому належать функції контролю на всіх етапах відображення господарських процесів;

· спеціальні внутрішні контролюючі служби, створені на підприємстві з метою проведення того чи іншого контролю:

· спостережні ради;

· ревізійні комісії;

· інвентаризаційні комісії;

· комісії для розслідування якихось незвичайних подій;

· внутрішні аудиторські служби.

Управлінський персонал та спеціалісти

Контрольні функції посадові особи здійснюють при виконанні своїх функціональних обов'язків. Нормативне вони зафіксовані в посадових інструкціях. Наприклад, економіст з оплати праці, підписуючи наряд на відрядну роботу, перевіряє достовірність та правильність таких реквізитів первинного документа: обсяг виконаної роботи, норми і розцінки.

Обліковий персонал.

Обліковий персонал при виконанні своїх професійних обов'язків виконує відповідні контрольні функції, які забезпечують надання користувачам фінансової звітності для прийняття рішень, повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. За Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну (не менше трьох років) несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів.

Рада акціонерного товариства (спостережна рада).

В акціонерному товаристві може створюватися рада акціонерного товариства (спостережна рада), що здійснює контроль за діяльністю його виконавчого органу. Статутом акціонерного товариства або за рішенням загальних зборів акціонерів на раду акціонерного товариства (спостережну раду) може бути покладено виконання окремих функцій, що належать до компетенції загальних зборів. Члени ради акціонерного товариства (спостережної ради) не можуть бути членами виконавчого органу.

Ревізійна комісія акціонерного товариства.

Контроль за фінансово-господарською, діяльністю правління акціонерного товариства здійснюється ревізійною комісією, яка обирається з числа акціонерів. Порядок діяльності ревізійної комісії та її кількісний склад затверджується загальними зборами акціонерів згідно із статутом товариства.

Ревізійна комісія складає висновок по річних звітах та балансах. Без висновку ревізійної комісії загальні збори акціонерів не мають повноважень затверджувати баланс.

У разі виникнення суттєвої загрози інтересам акціонерного товариства або виявлення зловживань, вчинених посадовими особами, ревізійна комісія зобов'язана вимагати позачергового скликання загальних зборів акціонерів.

Члени ревізійної комісії можуть брати участь з правом дорадчого голосу у засіданнях правління.

6. Внутрішній аудит

Внутрішній аудит слід розглядати як невід'ємну частину загальної системи управління. Служба внутрішнього аудиту створюється на підприємстві для виконання контрольних функцій в залежності від мети і завдань, покладених на внутрішніх аудиторів керівництвом підприємства. Внутрішні аудитори залежні, підпорядковані вищестоящому керівництву, вони проводять перевірки як планові, так і позапланові за вказівкою керівництва; за результатами складають звіт про проведену роботу, звітують перед керівництвом, дають оцінку, рекомендації, поради та інформацію. Вони не зобов'язані мати сертифікат. Це може бути фахівець з бухгалтерського обліку, економіст, фінансист.

Аудитор повинен вивчити діючу організацію внутрішнього контролю та визначитись зі ступенем довіри до неї.

Мета вивчення системи внутрішнього контролю.

В ході аудиторської перевірки аудитор зобов'язаний в першу чергу вивчити систему внутрішнього контролю клієнта, оскільки характер і якість комплексної аудиторської перевірки багато в чому залежить від того, наскільки грамотно і достовірно аудитор дасть оцінку функціонування і ефективності системи внутрішнього контролю суб'єкта господарювання.

Основна мета вивчення та оцінки аудитором системи внутрішнього контролю клієнта - підготувати основу для планування аудиту та встановлення виду, термінів проведення і обсягу аудиторських процедур.

В тому випадку, якщо аудитор впевнюється, що він може покластися на відповідні засоби внутрішнього контролю, він отримує можливість проводити аудиторські процедури менш детально і більш вибірково, а також може внести зміни до суті аудиторських процедур, що застосовуватимуться, і до запланованих витрат часу на їх здійснення.

Аудитор повинен впевнитись в тому, що засоби контролю економічного суб'єкта, що перевіряється, досягають наступних цілей:

· господарські операції виконуються за згодою керівництва як в цілому, так і в конкретних випадках;

· всі операції фіксуються в бухгалтерському обліку в правильних сумах, на належних балансових рахунках, в межах того періоду часу, коли були здійснені, у відповідності з прийнятою в клієнта обліковою політикою і забезпечують можливість підготовки достовірної бухгалтерської звітності;

· доступ до активів стає можливим тільки з дозволу відповідного управлінського працівника;

· відповідність зафіксованих в бухгалтерському обліку і фактично наявних активів визначається керівництвом із встановленою періодичністю, а у випадку розходжень, керівництвом застосовуються належні дії.

Слід мати на увазі, що система бухгалтерського обліку економічного суб'єкта може вважатися ефективною, якщо в ході фіксації господарських операцій виконуються наступні вимоги:

а) операції в обліку правильно відображають період їх здійснення;

б) операції в обліку зафіксовані в правильних сумах;

в) операції правильно і у відповідності з діючими нормативними положеннями і обліковою політикою відображені на рахунках бухгалтерського обліку;

г) зафіксовані всі деталі операцій, які мають суттєве значення для обліку і звітності;

д) обмежена можливість виникнення зловживань.

При визначенні ефективності системи внутрішнього контролю враховують багато факторів:

· коло працівників, які беруть участь у формуванні інформації на підприємстві, і наявність у них відповідальності за доручену справу;

· наявність упорядкованих взаємовідносин між ними щодо ведення справ і формування інформації;

· наявність технічних засобів контролю;

· наявність технології контролю;

· контрольовані параметри.

Аудитор зобов'язаний брати до уваги те, що система внутрішнього контролю може не з абсолютною впевненістю, а лише з ймовірністю підтвердити, що цілі, заради яких вона була створена, досягнуті. Причиною цього є такі неминучі ознаки системи внутрішнього контролю:

· природна вимога керівництва економічного суб'єкта стосовно того, щоб затрати на здійснення контрольних заходів були меншими за ті економічні вигоди, які обумовлюють застосування таких заходів;

· той факт, що більшість засобів контролю мають на меті виявлення небажаних господарських операцій, а не тих, які є незвичними;

· властивість людини робити помилки через недбалість, неуважність, невірність суджень чи нерозуміння інструктивних матеріалів;

· навмисне порушення системи контролю в результаті змови працівників економічного суб'єкта як з іншими працівниками даного економічного суб'єкта, так і з третіми особами;

· порушення системи контролю внаслідок зловживань з боку представників керівництва, відповідальних за функціонування даних аспектів контролю;

· розповсюджена практика суттєвих змін умов ведення господарської діяльності чи правил обліку, в результаті чого прийняті контрольні процедури можуть перестати виконувати свої функції.

Природа і обсяг процедур, які здійснюються аудитором для отримання загальної уяви про системи бухгалтерського обліку і внутрішнього контролю, буде коливатись в залежності від:

· типу політики і процедур;

· матеріального становища;

· обсягу і складності справи;

· природи і документації;

· оцінки аудитором внутрішнього ризику.

Методи вивчення системи внутрішнього контролю.

Процедура вивчення і оцінки системи внутрішнього контролю є обов'язковою при проведенні аудиту незалежно від характеристики клієнта. Як правило, це здійснюється одночасно із перевіркою даних бухгалтерського обліку. Така практика, як було показано вище, рекомендується і МНА.

Маючи у своєму розпорядженні матеріали дослідження, виконаного перед укладанням договору, звіт попереднього аудиту, аудитор проводить вивчення системи внутрішнього контролю шляхом опитування персоналу замовника, проведення власного спостереження, спілкування з попереднім аудитором, вивчення організаційно-розпорядчої і облікової документації на місці, вивчення результатів ревізій і перевірок всіх перевіряючих органів тощо.

Зважаючи на те, що в системі внутрішнього контролю значне місце займає система бухгалтерського обліку, аудитору слід окремо виділити питання з її вивчення та оцінки.

Вивчення системи внутрішнього контролю:

- опитування персоналу;

- спостереження;

- запит до попереднього аудитора;

- ознайомлення з документами управління та обліку;

- вивчення документів попереднього дослідження замовника;

- вивчення результатів ревізій і перевірок всіх перевіряючих органів;

- ознайомлення з існуючими вимогами до організації системи внутрішнього контролю;

- тестування системи внутрішнього контролю.

Знайомство з системою бухгалтерського обліку включає в себе вивчення, аналіз і оцінку відомостей щодо наступних аспектів господарської діяльності економічного суб'єкта, що перевіряється:

· облікова політика і основні принципи ведення бухгалтерського обліку. Відповідно до національних стандартів господарюючий суб'єкт має можливість вибору методів обліку та різних підходів щодо оцінки статей балансу (наприклад, метод нарахування амортизації, що відображає характер експлуатації основних засобів, метод обліку запасів тощо). Аудитору слід переконатись, що обраний метод достовірно відображає специфіку діяльності клієнта;

· організаційна структура підрозділу, відповідального за ведення бухгалтерського обліку і підготовку бухгалтерської звітності;

· розподіл обов'язків і повноважень між працівниками, які беруть участь у веденні обліку і підготовці звітності;

· організація підготовки, обороту і збереження документів, які відображають господарські операції;

· порядок відображення господарських операцій в регістрах бухгалтерського обліку, форми і методи узагальнення даних таких регістрів;

· порядок підготовки періодичної бухгалтерської звітності на підставі даних бухгалтерського обліку;

· роль і місце засобів обчислювальної техніки у веденні обліку і підготовці звітності;

· критичні галузі обліку, де ризик виникнення помилок або перекручень бухгалтерської звітності особливо високий;

· засоби контролю, передбачені в окремих галузях системи обліку.

Аудитор в ході аудиторської перевірки повинен перевірити відповідність організації системи бухгалтерського обліку клієнта діючим нормативним документам і відобразити в робочій документації випадки встановлених порушень.

В ході аудиторської перевірки необхідно ознайомитись з внутрішніми документами клієнта, які стосуються організації, постановки і ведення бухгалтерського обліку, і визначити, в якій мірі реальний стан справ відповідає положенням вищеперерахованих документів. У необхідних випадках для такої звірки рекомендується прослідкувати рух інформації по окремих операціях в обліку від первинних документів до їх відображення і звітності.

Обсяг робіт цього етапу залежить від того, здійснюються вони для нового замовника чи постійного. В останньому випадку аудитор зосереджує увагу на змінах, що відбувались у структурі внутрішнього контролю порівняно з попереднім періодом, а також врахуванні замовником раніше висловлених порад щодо усунення недоліків у здійсненні контролю.

Оцінка системи внутрішнього контролю.

При оцінці ефективності і надійності системи внутрішнього контролю в цілому, контрольного середовища і окремих засобів контролю аудитор може використати наступні оцінки якості внутрішнього контролю:

1) висока;

2) середня;

3) низька.

Аудитор зобов'язаний оцінювати систему внутрішнього контролю клієнта не менше ніж в наступні три етапи:

загальне ознайомлення з системою внутрішнього контролю;

первинна оцінка надійності системи внутрішнього контролю;

підтвердження достовірності оцінки системи внутрішнього контролю.

На стадії загального ознайомлення з системою внутрішнього контролю аудитору слід отримати загальне уявлення про специфіку і масштаб діяльності клієнта, систему його бухгалтерського обліку. За підсумками первинного ознайомлення аудитор повинен прийняти рішення про те, чи доцільно йому в своїй роботі спиратись на систему внутрішнього контролю клієнта.

У випадку, якщо аудитор приймає рішення про те, що він не може покладатись на систему внутрішнього контролю клієнта, він повинен планувати аудит таким чином, щоб аудиторська думка не ґрунтувалась на довірі до цієї системи. Це необхідно у випадках , коли надійність системи внутрішнього контролю оцінюється аудитором як "низька" або коли аудитору найбільш зручно чи економічно виправдано не спиратись на цю систему.

В тому випадку, якщо за підсумками загального ознайомлення з системою внутрішнього контролю економічного суб'єкта аудитор приймає рішення про те, що він може покладатися у своїй роботі на систему внутрішнього контролю, йому слід провести первинну оцінку надійності системи внутрішнього контролю.

Первинна оцінка надійності системи внутрішнього контролю здійснюється на основі методики і прийомів, які аудиторські організації розробляють самостійно.

У процесі первинної оцінки надійності системи внутрішнього контролю аудитор зобов'язаний брати до уваги те, що:

· перевіряють бухгалтерську і господарську документацію клієнта всього звітного періоду, а не тільки окремих періодів часу;

· при перевірці необхідно приділити більше уваги тим періодам, діяльність в яких мала особливості чи відмінності порівняно з діяльністю типовою для всього періоду в цілому;

· оцінка окремих засобів контролю як "низької" не виключає можливості оцінки надійності інших окремих засобів контролю як "середньої" чи "високої".

За підсумками процедури первинної оцінки надійності аудитор може оцінити надійність всієї системи внутрішнього контролю і окремих засобів контролю як "середню" чи "високу". В цьому випадку аудитор повинен планувати аудиторські процедури, виходячи з цієї оцінки, але не повинен довіряти цій системі абсолютно.

В тому випадку, якщо за підсумками процедури первинної оцінки аудитор оцінить надійність системи внутрішнього контролю в цілому і окремих засобів контролю як "низьку", він зобов'язана констатувати це і в подальшому планувати аудиторські процедури відповідним чином.

Аудитор, який прийняв за підсумками процедури первинної оцінки рішення про довіру системі внутрішнього контролю, зобов'язаний в ході аудиторської перевірки здійснювати процедури підтвердження достовірності цієї оцінки.

Процедури підтвердження достовірності оцінки системи внутрішнього контролю здійснюються в період перевірки на основі методики і прийомів, які розробляються аудиторською організацією самостійно.

В тому випадку, якщо аудитор в ході процедури підтвердження надійності прийде до висновку про те, що оцінка надійності системи внутрішнього контролю в цілому виявиться нижчою від тієї, що була отримана в ході первинної оцінки, він зобов'язаний належним чином скоригувати порядок здійснення інших аудиторських процедур, щоб підвищити достовірність своїх висновків за результатами проведення аудиту.

Всі етапи оцінки системи внутрішнього контролю повинні належним чином документуватись із зазначенням аргументів, якими керувався аудитор, даючи відповідну оцінку надійності всієї системи чи окремим засобам контролю або приймаючи рішення, яке вплине на планування аудиторських послуг.

Показником того, що аудитор отримав необхідне знання системи бухгалтерського обліку і відповідності внутрішнього контролю, може бути те, що він знає про недоліки в цих системах. При виявленні істотних недоліків у структурі або функціонуванні систем бухгалтерського обліку і внутрішнього контролю аудитору слід повідомити про це керівництво відповідного рівня управління у найкоротший термін з відповідною впевненістю та доказовістю своєї правоти. Повідомлення керівництву про істотні помилки необхідно представити у письмовому вигляді. Проте, якщо аудитор вважає за доцільне, можна надати усне повідомлення керівництву, яке необхідно зафіксувати в аудиторській робочій документації. У повідомленні важливо зауважити, що аудитор дає перелік тільки тих недоліків, котрі потрапили в коло його зору під час проведення аудиту, і що аудит не мав на меті окреме визначення відповідності внутрішнього контролю завданням, поставленим керівництвом підприємства.

7. Програма аудиту

Для виконання плану аудитор повинен підготувати в письмовій формі програму аудиторської перевірки з визначенням в ній конкретних завдань і процедур для кожного об'єкта аудиту.

Програма аудиту - це детальний перелік змісту аудиторських процедур. Цей перелік є детальною інструкцією для асистентів аудитора та рядових учасників перевірки, який також є засобом контролю за якістю їх роботи.

Програма повинна бути настільки деталізованою, щоб можна було використовувати ЇЇ як інструкцію для виконавців аудиту, які беруть участь у перевірці. Програма повинна також служити засобом контролю за роботою виконавців аудиту.

У програмі аудиту види, зміст та час проведення запланованих аудиторських процедур повинні співпадати з прийнятими до роботи показниками загального плану аудиту. Аудиторська програма допомагає керувати виконавцями аудиту та контролювати їх роботу. Аудиторська програма також містить перелік об'єктів аудиту по його напрямках, а також час, який необхідно витратити на кожен напрямок аудиту або аудиторську процедуру.

Аудитор затверджує програму, визначаючи суттєвість по процедурах аудиту, об'єкт аудиту з кожного питання окремо та масштаб перевірки.

Програма оформлюється у вигляді таблиці на кожен об'єкт перевірки окремо. На початку програми вказується:

· назва підприємства;

· період перевірки;

· дата перевірки;

· об'єкт перевірки.

У програмі, крім прізвища, також вказують ініціали аудитора, який робив перевірку конкретного об'єкта аудиту, час, який необхідно витратити на перевірку конкретного об'єкта перевірки, та передбачають місце для поміток про фактичне виконання плану аудиту з кожного питання.

Програма по кожному об'єкту аудиту підписується керівником групи аудиторів або керівником аудиторської фірми.

Є два типи підготовки програми: максимально жорсткий і максимально гнучкий.

При першому аудиторська фірма розробляє основну програму, до якої включає максимально важливий обсяг інформації. Маючи таку програму, аудитор може скласти план своїх дій, викресливши з програми пункти, які не підходять для даного клієнта.

Найкращим є змішаний варіант. Аудитор, маючи основну програму, складає свою з урахуванням специфічних властивостей клієнта.

Аудит всіх операцій підприємства здійснюється шляхом використання необхідних аудиторських тестів, вибіркової перевірки бухгалтерських регістрів, рахунків, первинної документації з урахуванням визначеного аудитором рівня суттєвості помилки по кожному об'єкту перевірки. Навіть, якщо аудитор буде перевіряти всі операції суцільно, це не гарантує виявлення абсолютно всіх суттєвих помилок, тому що в значній мірі виявлення суттєвих помилок залежить від рівня професійної підготовки аудитора та його обізнаності про діяльність підприємства.

Програма може включати наступні об'єкти аудиту:

Основні відомості про підприємство.

Правові основи діяльності підприємства:

· правовий аналіз установчих документів;

· наявність державних дозволів на проведення окремих видів діяльності.

3. Оцінка діючої системи обліку та внутрішнього контролю:

· форма рахівництва, рівень автоматизації бухгалтерського обліку;

· перевірка бухгалтерської комп 'ютерної програми на предмет ймовірності допущення нею помилок в обліку;

· організація бухгалтерського обліку у відповідності з діючими вимогами;

· дотримання прийнятої методології відображення окремих господарських операцій;

· оцінка діючої системи внутрішнього контролю;

· правильність виведення результатів проведених інвентаризацій.

4. Перевірка обліку основних засобів:

· правильність оцінки та постановка на облік;

· аналіз вибуття основних засобів;

· правильність відображення капітального ремонту;

· правильність нарахування зносу;

· правильність проведення індексації балансової вартості та нарахованого зносу;

· правильність відображення в обліку вартості основних засобів, прийнятих або переданих у фінансову оренду.

5. Перевірка обліку нематеріальних активів:

· склад нематеріальних активів, обґрунтованість віднесення об'єктів до їх складу, документальне обґрунтування;

· правильність оцінки;

· правильність нарахування зносу.

6. Облік капітальних витрат та устаткування:

· документальне обґрунтування;

· правильність оцінки;

· наявність необхідних дозволів органів державної влади на будівництво;

· наявність необхідних дозволів органів державної влади на реконструкцію виробництва, на впровадження нових технологій.

7. Облік фінансових внесків в інші підприємства:

· склад і структура фінансових внесків;

· правильність оцінки;

· джерела придбання цінних паперів і відображення в обліку коштів, використаних на фінансові вкладення;

· правильність зберігання цінних паперів, оплата послуг депозитарію, наявність депозитарного договору;

· проценти.

8. Виробничі запаси:

· правильність оцінки;

· підтвердження залишків запасів;

· порядок списання запасів на виробництво;

· правильність нарахування зносу малоцінних та швидко зношуваних предметів.

9. Валові витрати і витрати виробництва та обігу:

· правильність та своєчасність віднесення до валових витрат платежів та нарахувань;

· калькуляція собівартості продукції;

· правильність оцінки незавершеного виробництва.

10. Готова продукція:

· правильність оцінки вартості запасів готової продукції.

11. Товари:

· організація обліку;

· правильність розрахунку і списання торгової націнки;

· правильність відображення в обліку переоцінки й уцінки залишків товарів.

12. Дебіторська заборгованість:

· оцінка операцій, які проводились підприємством;

· оцінка реальності заборгованості;

· наявність безнадійності щодо отримання дебіторської заборгованості та своєчасність і обґрунтованість нарахування страхових резервів;

· склад і реальність іншої дебіторської заборгованості;

· проведення зустрічних перевірок заборгованості;

· перевірка дебіторської заборгованості споріднених підприємств.

13. Облік позикових коштів:

· реальність кредиторської заборгованості;

· банківські кредити та інші позикові кошти;

· облік довготермінових та короткотермінових позик банків;

· додержання порядку відображення в обліку витрат, пов'язаних з емісією цінних паперів;

· напрямки використання коштів, одержаних від емісії цінних паперів у відповідності до зареєстрованої інформації;

· види облігацій, мета випуску, термін погашення та їх одержання;

· стан обліку іменних облігацій, своєчасність реєстрації зміни їх власників;

· формування та джерела виплати відсотків за облігаціями, джерела погашення (викупу) облігацій;

· аналіз коштів, позичених у споріднених підприємств.

14. Грошові кошти:

· дотримання діючих норм ведення готівкових операцій;

· наявність банківських рахунків;

· склад інших грошових коштів;

· отримання письмових тверджень від банку про залишки по рахунках, заданих підприємству, та співвідношення цієї інформації з обліком;

· внутрішній контроль за проведенням грошових операцій.

15. Реалізація:

· методи обліку реалізації готової продукції і товарів та забезпечення незмінності визначених методів протягом звітного періоду;

· облік реалізації при здійсненні зовнішньоекономічних операцій;

· оцінка системи внутрішнього контролю підприємства за дотриманням встановленого порядку реалізації продукції (товарів, робіт, послуг);

· правильність реалізації інших активів, які належать підприємству;

· дотримання порядку обліку і реєстрації податкових накладних;

· правильність ведення книги обліку продажу продукції (товарів, робіт, послуг);

· правильність оформлення і проведення інвентаризацій товарів у дорозі;

· наявність необхідних дозволів і ліцензій на право здійснення господарської діяльності (у разі необхідності).

16. Статутний капітал:

· організація аналітичного обліку;

· відповідність розміру статутного фонду, відображеного у звітності, загальної суми номінальної вартості випущених та сплачених акцій сумі, зазначеній в установчих документах;

· дотримання діючого порядку збільшення статутного фонду, проведення емісій акцій, викупу власних акцій;

· правильність оцінки внесків учасників;

· обґрунтованість оцінки внеску у вигляді нематеріальних активів;