Облік наявності та руху готової продукції на підприємстві

Відпуск готової продукції покупцям (замовникам) здійснюється в організаціях на підставі відповідних первинних облікових документів - накладних. В якості типової форми накладної може використовуватися форму № М-15"Накладна на відпуск матеріалів на сторону". Організації різних галузей виробництва можуть застосовувати спеціалізовані форми (модифікації) накладних та інших первинних облікових документів, що оформляються при відпуску готової продукції. Накладна повинна містити додаткові показники, такі як основні характеристики відвантажується (відпуску) продукції, в тому числі код продукції, сорт, розмір, марка і т. д., найменування структурного підрозділи організації, отпускающего готову продукцію, найменування покупця і підстава для відпустки. Підставою для оформлення накладної на відпустку готової продукції на складі, в окремих випадках безпосередньо у підрозділах організації (при відвантаженні великогабаритних вантажів, а також вантажів, що вимагають особливих умов транспортування, з інших причин) є розпорядження керівника організації або уповноваженої ним особи, а також договір з покупцем. Накладна повинна виписуватися в кількості примірників, достатньому для здійснення контролю за відвантаженням (вивезенням) готової продукції. На підставі накладних іа відпуск готової продукції та інших аналогічних первинних облікових документів організація (як правило, відділ збуту) виписує рахунки-фактури за встановленою формою у двох примірниках, перший з яких надсилається (передається) покупцю, а другий залишається в організації-постачальника для відображення в книзі продажу та нарахування податку на додану вартість.

Методика бухгалтерського обліку готової продукції

Основними етапами руху готової продукції є:

- надходження готової продукції на склад;

- зберігання готової продукції;

- відпуск готової продукції зі складу покупцям (замовникам) у порядку реалізації або при іншому її вибуття.

Готова продукція може мати або не мати кількісних та якісних характеристик, але у всіх випадках вона повинна мати вартісну оцінку. В певних випадках продукція має умовно кількісну характеристику.

Так, наприклад, продукція болт має кількісну, якісну та вартісну характеристики, продукція “науково-дослідна робота” -- лише вартісну. Умовно кількісну характеристику має, наприклад, така послуга як ремонт деталі, обслуговування однієї людини в перукарні тощо.

Продукція, яка не має кількісних характеристик (робота, послуга, посередництво тощо), безпосередньо з виробництва передається замовнику (покупцеві).

Продукція, яка має кількісну характеристику може бути здана на склад, там накопичуватись і звідти здійснюватись її відвантаження та реалізація замовнику.

На малих приватних підприємствах продукція може накопичуватись безпосередньо на виробництві без передачі на склад і звідти здійснюватись її відвантаження та реалізація.

При надходженні продукції на склад оформляють прибуткові документи (накладні, реєстри, акт виконаних робіт, акт здачі продукції тощо), а при вибутті зі складу -- видаткові документи. На складах готову продукцію обліковують в книгах складського обліку або в облікових картках форми М-12 (Картка №_ складського обліку матеріалів). Як книги, так і картки мають форму оборотної відомості. На кожне найменування та ґатунок продукції в книзі складського обліку відводять окрему сторінку. В книгах та картках складського обліку відображається також рух та залишки продукції на кожну звітну дату.

У бухгалтерському обліку готова продукція оцінюється за фактичною виробничою собівартістю, яка може бути визначена лише після збирання всіх затрат та калькулювання. На практиці ж виникає потреба в щоденному обліку продукції та визначенні її вартісних характеристик, тому для цих цілей в поточному обліку на складах багатьох підприємств готова продукція обліковується в облікових (твердих) цінах. За облікові ціни можуть прийматися: планова собівартість, середньорічна собівартість, оптово-розрахункова або договірна ціна, відпускна ціна тощо. Порядок визначення облікової ціни визначається підприємством.

У кінці звітного періоду відхилення облікової ціни від собівартості розподіляються між залишками нереалізованої продукції та реалізованими виробами. Якщо собівартість продукції вища від облікової ціни, то на суму різниці робиться додаткова, а якщо нижча -- сторнуюча проводка.

2.3 Синтетичний та анлітичний облік випуску готової продукції та її реалізації

На рахунку 26 “Готова продукція” обліковують наявність та рух готової продукції, виготовленої підприємством. До готової продукції належить продукція підприємства, обробка якої закінчена та яка пройшла випробування, приймання, укомплектування згідно з умовами договорів із замовниками та відповідає технічним умовам і стандартам.

Випущена із виробництва готова продукція оприбутковується за дебетом рахунку 26 та обліковується в синтетичному й аналітичному обліку за фактичною виробничою собівартістю, яка визначається згідно з ПСБО 16 “Витрати”.

Аналітичний облік готової продукції ведеться за обліковими цінами окремих найменувань (видів) або однорідних груп продукції. Облікові ціни на готову продукцію підприємство встановлює самостійно.

Обліковими цінами для готової продукції можуть бути фактична собівартість одиниці найменування (виду) та однорідної групи продукції або розрахунково-відпускна (планова) ціна одиниці з виділенням в аналітичному обліку відхилень фактичної виробничої собівартості готової продукції від вартості її за обліковими цінами.

За кредитом рахунку 26 “Готова продукція” відображаються реалізація та інше вибуття готової продукції за середньозваженою фактичною виробничою собівартістю. При списанні з кредиту рахунку 26 готової продукції за обліковими розрахунково-відпускними (плановими) цінами списуються також відповідні суми відхилень фактичної виробничої собівартості готової продукції від вартості її за обліковими цінами.

Якщо готова продукція обліковується за розрахунково-відпускними (плановими) цінами, то за Інструкцією сума відхилень фактичної виробничої собівартості готової продукції від вартості її за обліковими цінами (далі - відхилення) визначається як добуток рівня (відсотка) відхилень і вартості відпущеної зі складу готової продукції за обліковими цінами

Рівень (відсоток) відхилень визначається діленням суми відхилень на початок місяця і суми відхилень на продукцію, що надійшла на склад із виробництва за звітний місяць, на суму вартості залишку готової продукції за обліковими цінами на початок місяця та вартості оприбуткованої за звітний місяць з виробництва на склад готової продукції за обліковими цінами. Сума відхилень фактичної виробничої собівартості готової продукції від її вартості за обліковими цінами, що відноситься до реалізованої продукції, відображається за кредитом рахунку 26 “Готова продукція” і дебетом рахунків, на яких відображено вибуття готової продукції.

В тому разі, коли аналітичний облік готової продукції ведеться за встановленими підприємством обліковими розрахунково-відпускними (плановими) цінами, в синтетичному обліку готової продукції відображається фактична її виробнича собівартість, а в аналітичному обліку - облікова її вартість і відхилення фактичної собівартості продукції від вартості її за обліковими цінами. В сумі вони складають фактичну виробничу собівартість готової продукції.

Сума відхилень фактичної собівартості реалізованої продукції від вартості продукції за обліковими цінами, за якими готова продукція списується із підзвіту матеріально відповідальної особи при відвантаженні (відпуску) продукції покупцям, списується з кредиту рахунку 26 “Готова продукція”, аналітичний рахунок відхилень на дебет рахунку 901 “Собівартість реалізованої готової продукції” на підставі розрахунку за середнім відсотком відхилень.

Синтетичний облік випущеної з виробництва готової продукції (робіт, послуг) ведеться згідно з Інструкцією за фактичною виробничою собівартістю. Собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) визначається також за фактичною її виробничою собівартістю. Відповідно повинен бути організований і аналітичний облік випущеної підприємством готової продукції. В сучасних умовах можливі три варіанти організації аналітичного обліку продукції підприємства:

1. Окремі види або групи однорідної продукції обліковуються за фактичною виробничою собівартістю, визначеною за станом на кінець звітного місяця.

2. Рух окремих видів (груп) продукції протягом місяця обліковують за фактичною виробничою собівартістю на початок місяця.

3. Облік готової продукції ведеться за обліковими розрахунково-відпускними (плановими) цінами із застосуванням відхилень фактичної виробничої собівартості готової продукції від вартості її за обліковими цінами.

Розглянемо детально вказані три варіанти організації аналітичного обліку готової продукції підприємства.

Перший варіант. Застосування цього варіанта аналітичного обліку готової продукції доцільне при виготовленні підприємством незначної кількості видів (груп) продукції. Окремі види або групи однорідної продукції обліковуються за фактичною виробничою собівартістю, визначеною за станом на кінець звітного місяця. У цьому разі готова продукція оприбутковується в кінці місяця підсумком за місяць, а звіт про наявність та рух готової продукції складається один раз в цілому за місяць.

Середня фактична собівартість одиниці окремих видів (груп) продукції на кінець місяця визначається за формулою:

Фактична собівартість залишку продукції на початок місяця плюс фактична собівартість продукції, випущеної за місяць

Кількість залишку продукції на початок місяця плюс кількість продукції, випущеної за місяць

Розрахунок фактичної виробничої собівартості одиниці окремих видів (груп) готової продукції (табл

4) складають за даними аналітичного обліку про наявність і випуск продукції за місяць та аналітичного обліку витрат на виробництво продукції. Фактична виробнича собівартість одиниці окремих видів (груп) продукції, випущеної з виробництва за місяць, визначається діленням прямих та непрямих витрат на її виробництво за даними аналітичного обліку на кількість випущеної за місяць продукції.

Другий варіант. За застосуванням і визначенням фактичної виробничої собівартості готової продукції аналогічний першому варіанту. Рух окремих видів (груп) продукції протягом місяця обліковують за фактичною виробничою собівартістю на початок місяця в зв'язку з необхідністю складання та бухгалтерської обробки звітів і документів про рух готової продукції 2-4 рази за місяць.

Фактична собівартість продукції на початок місяця, що застосовується протягом місяця як облікова ціна, в кінці місяця корегується до фактичної собівартості, визначеної за станом на кінець місяця. Таке корегування необхідне для правильного визначення фактичної виробничої собівартості реалізованої продукції та фінансових результатів від її реалізації.

Готова продукція, виготовлена підприємством протягом місяця, оприбутковується на підставі актів (виробничих листів). Якщо випущена із виробництва продукція оприбутковується на склад 2-4 рази за місяць, то оцінити її можливо лише за фактичною собівартістю на початок місяця. Нова продукція, виготовлена в звітному місяці, оприбутковується за собівартістю згідно з плановою калькуляцією. Випущена із виробництва готова продукція оприбутковується в оцінці за фактичною виробничою собівартістю на початок місяця та відображається в бухгалтерському обліку контировкою:

Дт 26 “Готова продукція”

Кт 23 “Виробництво”

У кінці місяця після визначення фактичної собівартості одиниці випущених із виробництва окремих видів (груп) продукції розраховують суми різниці в оцінці оприбуткованої продукції за фактичною собівартістю на початок місяця і за даними за звітний місяць. Розрахунок різниць в оцінці випущеної готової продукції за фактичною собівартістю на початок місяця і фактичною виробничою

собівартістю її за звітний місяць складається аналогічно як розрахунок відхилень за формою таблиці 6.

На загальну суму різниць корегується фактична собівартість оприбуткованої продукції записом на рахунках.

Дт 26 “Готова продукція”

Кт 23 “Виробництво” - на суму додатних або від'ємних різниць.

Розрахунок на корегування фактичної собівартості готової продукції, відвантаженої (відпущеної) покупцям та відпущеної власним торговельним підприємствам (крамницям, кіоскам і т. п. ) і списаної зі складу за фактичною собівартістю на початок місяця (табл. 5), складається за даними аналітичного обліку готової продукції та допоміжного розрахунку (табл. 4, гр. 11) про фактичну собівартість продукції на кінець звітного місяця. Якщо даний вид готової продукції в залишку готової продукції на початок місяця був відсутній, то продукція, випущена в звітному місяці, оприбутковується і списується в розхід за фактичною виробничою собівартістю згідно з плановою калькуляцією, а в кінці місяця корегується до середньої фактичної собівартості за звітний місяць.

На підставі підсумкових даних розрахунку на корегування фактичної собівартості відпущеної готової продукції (табл

5) треба зробити записи на рахунках:

додатний (+):

Дт 901 “Собівартість реалізованої готової продукції”

Кт 26 “Готова продукція” - на суму збільшення собівартості продукції за місяць (не було); від'ємний (-):

Дт 901 “Собівартість реалізованої готової продукції”

Кт 26 “Готова продукція” - на суму зниження собівартості продукції за місяць - 869-58.

У разі відпуску готової продукції власного виробництва у власні крамниці (кіоски і т. п. ) для продажу, що рівнозначне реалізації готової продукції, на корегування фактичної виробничої собівартості такої продукції за місяць треба також зробити вказані вище записи в синтетичному та аналітичному обліку.

У тому випадку, коли готова продукція відпускається зі складу на склад підприємства, для корегування фактичної собівартості продукції, переданої за фактичною собівартістю на початок місяця, складається розрахунок за формою таблиці 5, в якому графи 7-8 і 9-10 заповнюються за даними складів-одержувачів готової продукції. На основі розрахунку (гр. 9-10) складають бухгалтерську проводку:

Дт 26 “Готова продукція” (одержано)

Кт 26 “Готова продукція” (відпущено) - на додатну або від'ємну суму різниці

Якщо прийнятий другий варіант обліку готової продукції на підприємстві, то для записів у синтетичному та аналітичному обліку готової продукції прибуткові і видаткові документи повинні бути розцінені за фактичною собівартістю продукції на початок місяця.

Завідувач складу готової продукції (комірник, майстер) складає в установлені строки звіти про наявність і рух готової продукції за прийнятою обліковою вартістю - фактичною виробничою собівартістю на початок місяця. Корегування фактичної собівартості продукції повинно бути відповідно відображене також в останньому за місяць звіті про наявність та рух готової продукції за її видами (групами).

Після перевірки та розцінки прийнятих звітів та документів про рух готової продукції бухгалтер складає накопичувальну відомість (журнал) для запису надходження та вибуття готової продукції підсумком за місяць у Головну книгу.

Аналітичний облік готової продукції ведеться за місцями зберігання, матеріально відповідальними особами і за видами (групами) продукції на рахунках кількісно-сумового обліку

за фактичною виробничою собівартістю.

Третій варіант. В Інструкції про застосування нового Плану рахунків вказується, що в аналітичному обліку можливе відображення готової продукції за обліковими цінами із застосуванням відхилень фактичної виробничої собівартості готової продукції від вартості її за обліковими цінами.

Інструкція не уточнює, які облікові ціни на готову продукцію маються на увазі, хоч застосовуватись можуть різні облікові ціни. На думку автора, застосування в бухгалтерському обліку готової продукції відхилень фактичної виробничої собівартості готової продукції від вартості її за обліковими цінами можливе та доцільне тільки в разі використання для спрощення обліку готової продукції розрахунково-відпускних (без ПДВ) цін на продукцію або планових цін.

Застосування облікових розрахунково-відпускних (планових) цін на готову продукцію доцільне на виробничих підприємствах, які здійснюють масовий випуск продукції широкого асортименту. У цьому разі випущена із виробництва готова продукція оприбутковується протягом місяця за розрахунково-відпускними (плановими) цінами. На облікову вартість випущеної із виробництва готової продукції складають бухгалтерську проводку:

Дт 26 “Готова продукція”

Кт 23 “Виробництво”

В кінці місяця після визначення фактичної виробничої собівартості випущеної готової продукції складають розрахунок відхилень фактичної виробничої собівартості продукції від вартості випущеної і оприбуткованої продукції за розрахунково-відпускними цінами

При цьому порівняння фактичної виробничої собівартості з обліковою вартістю продукції здійснюється за кожним видом (групою) продукції і визначають відхилення: додатне (+) та від'ємне (-). Визначені за цим розрахунком відхилення відображаються в бухгалтерському обліку такою ж бухгалтерською проводкою як випуск із виробництва готової продукції за обліковими цінами, але сума від'ємних відхилень записується в синтетичному та аналітичному обліку від'ємним (червоним) сторнувальним записом:

1. Дт 26 “Готова продукція”

Кт 23 “Виробництво” - на суму додатних (+) відхилень або

2. Дт 26 “Готова продукція”

Кт 23 “Виробництво” - на суму від'ємних (-) відхилень.

Розрахунок відхилень фактичної собівартості продукції від вартості її за обліковими цінами складається за формою таблиці 6 після визначення в кінці місяця фактичної собівартості випущеної з виробництва готової продукції.

На встановлені за розрахунком суми відхилень фактичної виробничої собівартості випущеної продукції від вартості її за обліковими цінами за звітний місяць необхідно скласти дві контировки:

1. Дт 26 “Готова продукція”

Кт 23 “Виробництво” -

2. Дт 26 “Готова продукція”

Кт 23 “Виробництво”

В основі такого розрахунку має бути за Інструкцією рівень (середній відсоток) відхилень виробничої собівартості готової продукції від її облікової вартості. Середній відсоток відхилень визначається за формулою:

Сума відхилень на початок місяця плюс сума відхиленьна випущену продукцію за звітний місяць мінус сума відхилень, списаних на зменшення за місяць, х 100 Сума вартості залишку готової продукції за обліковими цінами на початок місяця плюс сума вартості випущеної за місяць продукції за обліковими цінами

Сума відхилень на відвантажену (реалізовану) готову продукцію визначається множенням облікової вартості відвантаженої готової продукції на середній відсоток відхилень і діленням отриманого добутку на 100. Для розрахунку відхилень на відвантажену (реалізовану) готову продукцію рекомендується складати спеціальний розрахунок за формою таблиці 7.

Розрахунок відхилень фактичної виробничої собівартості готової продукції від вартості її за обліковими цінами, які відносяться до реалізованої продукції, складається в кінці місяця. За розрахунком визначається та списується з рахунку 26 “Готова продукція”, аналітичний рахунок “Відхилення виробничої собівартості продукції від облікової її вартості” сума відхилень, що відноситься до реалізованої продукції та іншого її вибуття. На субрахунку 901 “Собівартість реалізованої готової продукції” та інших рахунках визначається фактична виробнича собівартість реалізованої продукції та продукції, що вибула з інших причин, але прирівнюється до реалізованої продукції. Розрахунок складає бухгалтерія за даними аналітичного обліку відхилень та синтетичного обліку готової продукції.

Відвантажена покупцям готова продукція, а також продукція, відпущена у власну роздрібну торгівлю, списана із підзвіту матеріально відповідальних осіб, відображається в бухгалтерському обліку проводкою:

Дт 901 “Собівартість реалізованої готової продукції”

Кт 26 “Готова продукція” - за обліковими цінами на суму 350925 грн.

Згідно з розрахунком на зменшення облікової вартості реалізованої готової продукції має бути віднесена від'ємна сума відхилень -, для чого необхідно зробити від'ємний запис на рахунках способом червоного сторно:

Дт 901 “Собівартість реалізованої готової продукції”

Кт 26 “Готова продукція”, аналітичний рахунок “Відхилення виробничої собівартості продукції від облікової її вартості” - 5664

В результаті цього запису на дебеті субрахунку 901 “Собівартість реалізованої готової продукції” буде відображена фактична виробнича собівартість реалізованої готової продукції в сумі 345261 грн

Якщо прийняти, що інше вибуття готової продукції - це сума природного убутку продукції, виявленого при інвентаризації, то сума відхилення, яка відноситься до облікової вартості цієї продукції, в сумі 12 грн. має бути відображена в бухгалтерському обліку проводкою:

Дт 949 “Інші витрати операційної діяльності”

Кт 26 “Готова продукція”, аналітичний рахунок “Відхилення виробничої собівартості продукції від облікової її вартості” -

В управлінському обліку з метою визначення рентабельності виготовлення та реалізації кожного виду (групи) готової продукції необхідний окремий аналітичний облік доходів і фактичної виробничої собівартості реалізованої продукції. В цьому разі за розрахунками відхилення списуються на окремі аналітичні рахунки реалізованої готової продукції.

Третій варіант організації бухгалтерського обліку готової продукції доцільно застосовувати і в тому випадку, коли можливе застосування першого та другого варіантів аналітичного обліку готової продукції. Виходячи із конкретних умов роботи головний бухгалтер (бухгалтер) підприємства самостійно вирішує, який із варіантів організації аналітичного обліку готової продукції доцільно застосовувати.

Для аналітичного обліку названих вище відхилень до рахунку 26 “Готова продукція” треба відкрити окремий загальний аналітичний рахунок “Відхилення виробничої собівартості продукції від облікової її вартості”. При необхідності більш точного визначення собівартості продукції аналітичні рахунки відхилень можуть бути відкриті в розрізі окремих видів (груп) готової продукції.

Аналітичний кількісно-сумовий облік та складський кількісний облік готової продукції в цьому разі ведеться за обліковими розрахунково-відпускними (плановими) цінами.

З метою визначення фактичної виробничої собівартості реалізованої готової продукції на субрахунку 901 “Собівартість реалізованої готової продукції” списану на цей субрахунок суму реалізованої продукції за обліковими розрахунково-відпускними (плановими) цінами необхідно скорегувати до фактичної виробничої собівартості. Для цього за спеціальним розрахунком (табл.7) необхідно визначити суму відхилень, яка припадає на відвантажену (відпущену) покупцям готову продукцію.

Враховуючи специфіку роботи підприємства, слід застосовувати такий спосіб аналітичного обліку готової продукції, який для даного підприємства найбільше підходить. При значній кількості видів (груп) готової продукції найбільш доцільним і раціональним є облік продукції за розрахунково-відпускними (плановими) цінами з окремим аналітичним обліком відхилень фактичної собівартості готової продукції від її облікової вартості.

Підприємства можуть застосовувати також інші методи оцінки готової продукції, передбачені ПСБО 9 “Запаси” (методи ФІФО, ЛІФО, нормативних затрат), але способи їх застосування Інструкцією не розкриваються.

2.4 Особливості формування звітності з обліку готової продукції

Законодавчі, нормативні та регулюючі документи до теми: 1. Закон України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 р., №996-ХІV. 2. П(С)БО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», затв. наказом Міністерства фінансів України від 31.03.1999р., № 87. 3. П(С)БО 6 «Виправлення помилок та зміни у фінансових звітах», затв. наказом Міністерства фінансів України від 28.05.99р., №137. Відповідно до Закону «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 р., № 996-ХІV фінансова звітність - це бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансовий стан, результати діяльності та рух коштів підприємства за звітний період. Мета, склад і принципи підготовки фінансової звітності і вимоги до визнання і розкриття її елементів, що визначені в П(С)БО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності». Метою формування фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої і неупередженої інформації про фінансовий стан, результати діяльності та рух коштів підприємства. Фінансова звітність повинна задовольняти потреби тих користувачів, які не можуть вимагати звітів, складених з урахуванням їх конкретних інформаційних потреб. До користувачів фінансової звітності відносяться як юридичні, так і фізичні особи, яким для прийняття рішення потрібна інформація про діяльність підприємства. Всіх користувачів можна умовно розділити на зовнішніх і внутрішніх. До зовнішніх користувачів належать: 1) інвестори; 2) акціонери; 3) кредитори та постачальники; 4) покупці та клієнти; 413 5) податкові органи; 6) органи державної статистики; 7) інші державні установи. До внутрішніх користувачів належать: 1) керівництво підприємства; 2) управлінський персонал; 3) працівники підприємства; 4) профспілкові органи. Потреби користувачів визначають обсяг інформації (відповідно, і склад фінансової звітності), а також її види та форми. Інформаційні потреби різних користувачів фінансової звітності подано у таблиці (табл. 16.1). Таблиця 16.1 Інформаційні потреби користувачів звітності Користувачі звітності Інформаційні потреби 01 02 Інвестори, власники Придбання, продаж та володіння цінними паперами. Участь у капіталі підприємства Оцінка якості управління Визначення суми дивідендів, що підлягають розподілу Керівництво підприємства Регулювання діяльності підприємств Банки, постачальники та інші кредитори Забезпечення зобов`язань підприємств Оцінка здатності підприємства своєчасно виконувати свої зобов`язання Замовники Оцінка здатності підприємства своєчасно виконувати свої зобов`язання Працівники підприємства Оцінка здатності підприємства своєчасно виконувати свої зобов`язання. Забезпечення зобов`язань підприємства перед працівниками Органи державного управління Формування макроекономічних показників 414 У п.1. ст.14 Закону «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» вказані користувачі, яким підприємства зобов'язані подавати квартальну та річну фінансову звітність, до таких користувачів відносяться: а) органи, до сфери управління яких належать підприємства; б) трудові колективи (на їх вимогу); в) власники (засновники) підприємства. Зазначеною нормою Закону передбачено також, що “органам виконавчої влади та іншим користувачам фінансова звітність подається відповідно до законодавства”. У Порядку № 419 конкретно названо також деяких інших користувачів фінансової звітності. Зокрема, у встановлених законодавством випадках підприємства зобов'язані звітувати перед: а) органами державної статистики; б) органами Державного казначейства (щодо бюджетних асигнувань, одержаних з державного бюджету); в) фінансовими відділами райдержадміністрацій, міськвиконкомів; фінансовими управліннями обласних, Київської і Севастопольської міських держадміністрацій (щодо використання асигнувань, отриманих із місцевих бюджетів). Форми фінансової звітності перелічено у п.2 ст.11 Закону «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні». Усього їх п'ять: - Баланс (Ф№1); - Звіт про фінансові результати (Ф№2); - Звіт про рух грошових коштів (Ф№3); - Звіт про власний капітал (Ф№4); - Примітки до звітів (Ф№5). Компоненти фінансової звітності відображають різні аспекти господарських операцій і подій за звітний період, відповідну інформацію попереднього звітного періоду та розкриття облікової політики та її змінах, 415 що робить можливим ретроспективний та перспективний аналіз діяльності підприємства (табл. 16.2). Таблиця 16.2 Призначення основних компонентів фінансової звітності Компонент фінансової звітності Зміст Використання інформації 01 02 03 Баланс Наявність економічних ресурсів, які контролюються підприємствами на дату балансу. Оцінка структури ресурсів підприємства, їх ліквідності та платоспроможності підприємства; прогнозування майбутніх потреб у позиках; оцінка та прогнозування змін в економічних ресурсах, які підприємство, ймовірно, контролюватиме в майбутньому Звіт про фінансові результати Доходи, витрати і фінансові результати діяльності підприємства за звітний період. Оцінка та прогноз: прибутковості діяльності підприємства; структури доходів та витрат. Звіт про власний капітал Зміни у складі власного капіталу підприємства протягом звітного періоду. Оцінка та прогноз змін у власному капіталі. Звіт про рух грошових коштів Генерування та використання грошових коштів протягом звітного періоду. Оцінка та прогноз операційної, інвестиційної та фінансової діяльності підприємства. Примітки Обрана облікова політика. Інформація, не наведена безпосередньо у фінансових звітах, але обов'язкова за П (С) БО. Додатковий аналіз статей звітності, необхідний для забезпечення її зрозумілості. Оцінка та прогноз: облікової політики; ризиків або непевності, які впливають на підприємство, його ресурси та зобов'язання; діяльності підрозділів підприємства, тощо. Відповідно до статті 13 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітністість в Укоаїні» і пункту 12 П(С)БО 1 звітним періодом для складання фінансової звітності є календарний рік. Проміжну звітність складають щоквартально або щомісяця наростаючим підсумком з початку 416 звітного року, і вона для всіх підприємств включає тільки дві форми - баланс і звіт про фінансові результати. В окремих випадках звітний період може бути меншим або більшим за рік. Зокрема: а) перший звітний період щойно створеного підприємства може бути меншим ніж 12 місяців, але не повинен перевищити 15 місяців. б) звітним періодом підприємства, що ліквідують, є період з початку року до дати прийняття рішення про його ліквідацію. Це передбачено п.3 ст.13 Закону про бухгалтерський облік і п.13 П(С)БО 1. Згідно з п.21 П(С)БО 1 у кожному фінансовому звіті (залежно від його форми) має бути вказано: - або дату, станом на яку наведено його показники (баланс); - або період, який охоплює цей звіт (звіт про фінансові результати, звіт про рух грошових коштів, звіт про власний капітал). Якщо період, за який складено фінансовий звіт, відрізняється від основного (календарний рік) або проміжного (квартал, місяць) звітного періоду, то причини та наслідки цього повинні бути розкриті у примітках до фінансової звітності. Відповідно до вимоги ст. 14 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» постановою Кабінету Міністрів України затверджено Порядок № 419, яким визначено порядок і встановлено такі терміни подання фінансової звітності: а) квартальна (крім зведеної та консолідованої) - не пізніше 25 числа місяця, наступного за звітним; б) річна - не пізніше 20 лютого року, наступного за звітним. Якщо дата подання звітності збігається з неробочим (вихідним або святковим днем), термін подання переносять на перший після вихідного робочий день. Основний елемент форм фінансової звітності - стаття. Кожна стаття відповідає конкретному виду об'єктів обліку (активів, зобов'язань, капіталу, 417 витрат, доходів тощо). За економічним змістом статті об'єднано в розділи та частини. В українському варіанті фінансових звітів (на відміну від міжнародної практики, де статті звітів визначають самі підприємства, керуючись при цьому принципами складання фінансової звітності), - найменування статей (показників), а також коди рядків стандартизовано (встановлено відповідними стандартами) і в усіх формах відображено у графах 1 і 2. Решту граф призначено для заповнення показниками підприємства, яке звітує. Причому в різних формах звітності для заповнення призначено різну кількість граф. Пунктом 10 П(С)БО 1 встановлено певні критерії, яким повинна відповідати стаття, для того, щоб була підстава відобразити її у фінансовій звітності. Такими критеріями визначено: - наявність ймовірності надходження і вибуття майбутніх економічних вигод, пов'язаних з цією статтею; - можливість достовірної оцінки статті. Крім того, фінансові звіти повинні відповідати певним якісним характеристикам. Перелік цих характеристик наведено в п.14-17 П(С)БО 1. До них належать: а) дохідливість і однозначність тлумачення (за умови, що користувачі мають достатні знання і зацікавленість у сприйнятті інформації, яка міститься у фінансових звітах); б) доречність і достовірність інформації. При цьому доречною вважають інформацію, яка “…впливає на прийняття рішень користувачами, дає змогу вчасно оцінити минулі, теперішні та майбутні події, підтвердити та скоригувати їхні оцінки, зроблені у минулому”, а достовірною вважають інформацію, яка “…не містить помилок та перекручень, які здатні вплинути на рішення користувачів звітності”; в) порівнянність, можливість порівнювати фінансові звіти підприємства за різні періоди, а також фінансові звіти різних підприємств. 418 16.2. Принципи формування фінансової (бухгалтерської) звітності Принципи ведення бухгалтерського (фінансового) обліку у світовій практиці регулюються положеннями (стандартами), які розробляють професійні організації бухгалтерів. При цьому вони мають рекомендаційний характер та ґрунтуються на концептуальній основі складання та подання фінансових звітів, розробленій Комітетом з міжнародних стандартів бухгалтерського обліку. В Україні основи системи бухгалтерського обліку закладено у Законі України “Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні” та конкретизовано в національних положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку. Методологічні засади застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку та обліку окремих господарських операцій викладено у відповідних положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку. Загальною умовою складання фінансової звітності у національному обліку є слідування та використання принципів зазначених у П(С)БО 1 до яких належать: обачність, автономність, безперервність, історична собівартість, єдиний грошовий вимірник тощо. Принцип обачності є досить новим для вітчизняного обліку. Сутність його полягає у виборі бухгалтером такого методу оцінки, який дозволяє уникнути заниження у фінансовій звітності витрат і зобов'язань та відповідно завищення активів і доходів. Сутність принципу автономності полягає у тому, що активи, капітал і зобов'язання підприємства повинні розглядатися окремо від активів, капіталу, зобов'язань інших підприємств та окремо від майна, доходів і зобов'язань власників цього підприємства, оскільки бізнес є самостійною, відокремленою від засновника субстанцією. Принцип історичної собівартості означає, що під час оприбуткування на баланс активів їх слід оцінювати, виходячи з витрат на виробництво або придбання, тобто за собівартістю, яка склалася історично. 419 Решту методів оцінки активів (ринкова вартість, справедлива вартість тощо) варто застосовувати лише у випадках, коли такі витрати неможливо визначити з високим ступенем достовірності або коли оцінка активів за їх історичною собівартістю не відповідає економічній доцільності їх придбання. Сутність принципу єдиного грошового вимірника полягає у тому, що вимірювання й узагальнення всіх операцій, що їх проводять у регістрах бухгалтерського обліку, здійснюються в єдиній грошовій одиниці незалежно від того, скільки видів валют підприємство має у своєму розпорядженні. Основне завдання принципу превалювання змісту над формою полягає у тому, що облік усіх господарських операцій (реєстрацію фактів господарського життя) необхідно здійснювати відповідно до сутності цих операцій та економічної реальності, а не тільки виходячи з їх юридичної форми. Такий принцип як безперервність можна розглядати подвійно: власне як принцип і як умову (припущення). Безперервність полягає у тому, що оцінка активів і зобов'язань здійснюється виходячи з умови, що діяльність підприємства продовжуватиметься необмежено довго і його ліквідація в недалекому майбутньому не очікується. Принцип нарахування та відповідності доходів і витрат полягає в тому, що для визначення фінансового результату звітного періоду необхідно зіставити доходи звітного періоду та витрати, які були здійснені для отримання цих доходів. При цьому доходи і витрати відображаються в обліку і звітності у момент їх виникнення, незалежно від часу надходження і сплати грошей. Інакше кажучи поняття доходів і витрат не потрібно ідентифікувати з грошовими потоками. Цей принцип не є для вітчизняного обліку новим, оскільки уже в процесі обліку ми зіставляємо отримані доходи та понесені на них витрати. Принцип періодичності припускає розподіл діяльності підприємства на певні проміжки часу з метою складання фінансової звітності. Вітчизняний облік передбачає поділ звітності на періодичну (місяць, квартал, півріччя, 9 420 місяців) та річну. Обов'язкова подача фінансової звітності передбачає квартальні періоди та річну. Згідно з принципом повного висвітлення фінансова звітність повинна містити всю інформацію про фактичні та потенційні наслідки операцій та подій, яка може вплинути на рішення, що приймаються на її основі. Принцип послідовності передбачає постійне (з року в рік) застосування підприємством обраної облікової політики. Зміна облікової політики повинна бути обґрунтована і розкрита у фінансовій звітності. У міжнародних стандартах фінансової звітності поняття принципів складання фінансової звітності не зустрічається. В основу обліку та звітності покладено такі норми та правила:

1) Два фундаментальні методи (припущення) - метод нарахування та неперервності діяльності.

2) Чотири якісні характеристики фінансової звітності: зрозумілість, доцільність (включаючи суттєвість), надійність (включаючи правдиве представлення, переважання суттєвості над формою, нейтральність, обачність, повноту) та порівнянність. 3) Чотири обмеження доцільності та надійності інформації: своєчасність, баланс між вигодами та затратами, баланс між якісними характеристиками, достовірність та об'єктивне представлення.



РОЗДІЛ 3. ОРГАНІЗАЦІЯ ОБЛІКУ ГОТОВОЇ ПРОДУКЦІЇ ТА ШЛЯХИ ЙОГО УДОСКОНАЛЕННЯ

Згідно зі статтею 3 Закону №996 організація бухгалтерського обліку на підприємстві є компетенцією його власника. Власник несе відповідальність за:

- організацію бухгалтерського обліку;

- забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій в первинних документах;

- збереження та обробку документів, регістрів обліку протягом встановленого терміну але не менше трьох років.

Головний бухгалтер несе відповідальність за:

1) забезпечення дотримання на підприємстві виготовлення з єдиних методологічних засад бухгалтерського обліку складання та подання у встановлені строки фінансової звітності.

2) організацію контролю за відображення на рахунках бухгалтерського обліку всіх господарських операцій

3) прийняття участі в оформленні матеріалів, пов'язаних з нестачею та відшкодуванням втрат від псування активів підприємства.

4) забезпечення перевірки стану бухгалтерського обліку в філіях представництвах відділеннях підприємства.

Згідно з Законом № 996 підприємствам надана можливість самостійно обирати 1 з 4-ох форм бухгалтерського обліку:

1. Введення до штату підприємства посади бухгалтера або створення бухгалтерської служби на чолі з головним бухгалтером;

2. Користування послугами спеціаліста з бухгалтерського обліку зареєстрованого як підприємець без створення юридичної особи;

3. Введення на добровільних засадах бухгалтерського обліку централізованою бухгалтерією або аудиторською фірмою;

4. Самостійне ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності власником або керівником підприємства, звітність якого не повинна оприлюднюватись.

Крім того підприємство визначає облікову політику.

Облікова політика - це сукупність принципів, методів і процедур, що використовуються підприємством для складання та подання фінансової звітності. Під принципами бухгалтерського обліку розуміють правила яким необхідно користуватись при вимірюванні, оцінки та реєстрації господарських операцій при відображенні їх результатів у фінансовій звітності.

Під методом бухгалтерського обліку розуміють:

- методи нарахування амортизації на основні засоби;

- методи оцінки запасів при їх вибутті;

- методи нарахування резерву сумнівних боргів та ін.

До процедур можна віднести форми бухгалтерського обліку, правила документообігу, технологію обробки облікової інформації. Всі зміни облікової політики повинні розкриватися у фінансовій звітності.

Зміна облікової політики можлива лише у випадках, які передбачені П(С)БО №6 “ Виправлення помилок та зміни у фінансовій звітності ”.

На основі даних бухгалтерського обліку всі підприємства зобов'язані складати фінансову звітність, яку підписує керівник та головний бухгалтер. Мета складає принципи підготовки фінансової звітності, визнання та розкриття її елементів визначених в П(С)БО №1 “Загальні вимоги до фінансової звітності.”

Фінансова звітність включає:

- Баланс

- Звіт про фінансові результати

- Звіт про рух грошових коштів

- Звіт про власний капітал

- Примітки до фінансової звітності

Кожний з цих компонентів має своє призначення.

Баланс- надання інформації про фінансовий стан підприємства на звітну дату.

Звіт про фінансові результати - надання інформації про доходи, витрати та фінансові результати діяльності підприємства за звітний період.

Звіт про власний капітал - надання інформації про зміни в складі власного капіталу протягом звітного періоду.

Звіт про рух грошових коштів - надання інформації про надходження та вибуття грошових коштів внаслідок операційної, інвестиційної та фінансової діяльності протягом звітного періоду.

Примітки до фінансової звітності - виклад облікової політики та пояснення інформації наведеної у відповідних фінансових звітах.

Фінансові звіти мають правдиво відображати діяльність підприємства так щоб забезпечити якісні характеристики фінансових звітів.

До якісних характеристик належать:

Дохідливість - якість інформації. Яка дає можливість користувачам сприймати її значення. Інформація, яка надається в фінансових звітах має бути розрахована на її розуміння та однозначне тлумачення користувачами за умови. Що вони мають достатні знання.

Доречність - здатність інформації впливати на рішення, що приймаються на її основі. Визначення її суттєвістю, своєчасністю та можливістю використання для прогнозування.

Доречність - визначає, що вона не містить помилок та перекручень, які здатні вплинути на рішення користувачів звітності.

Зіставність - характеризує можливість користувачів порівнювати фінансові можливості звітів підприємств за різні періоди і фінансові звіти різних підприємств.

Обачність - застосування в бухгалтерському обліку методів оцінки, які повинні запобігати зниженню оцінки витрат і зобов'язань, і завищенню оцінки активів і доходів.

Повне висвітлення - фінансова звітність повинна містити всю інформацію про наслідки господарської діяльності (господарських операцій, подій), які здатні вплинути на рішення, що приймаються на її основі.

Автономність - кожне підприємство розглядається як юридична особа, відокремлена від її власників.

Послідовність - постійне застосування підприємством обраної облікової політики, зміна облікової політики можлива лише передбаченими стандартами.

Безперервність - оцінка активів і зобов'язань підприємства виходить з припущення, що його діяльність буде продовжуватись протягом невизначеного періоду.

Нарахування та відповідності доходів і витрат - для визначення фінансового результату звітного періоду необхідно порівняти доходи звітного періоду з витратами, що були здійснені для отримання цих доходів.

Превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

Історична (фактична) собівартість - пріоритетною є оцінка активів підприємства виходячи з витрат на їх виробництво та придбання.

Єдиний грошовий вимірник - вимірювання та узагальнення всіх господарських операцій підприємства у його фінансову звітність здійснюється в єдиній грошовій одиниці (тис.грн)

Періодичність - можливість розподілу діяльності підприємства на певні періоди часу з метою складання звітності.

В сучасних ринкових умовах успішна діяльність кожного суб'єкта господарювання полягає у підвищенні рівня економічної ефективності виробництва продукції. Облік готової продукції є важливою темою для розгляду і її актуальність полягає в тому, що більшість підприємств України займається виробництвом та реалізацією продукції.

Питання, пов'язані з обліком готової продукції, висвітлювали вітчизняні й зарубіжні економісти. Найбільш ґрунтовно проблеми обліку готової продукції розглянуто в працях вітчизняних вчених: Ф.Ф. Бутинця, А.М. Герасимовича, С.Ф. Голова, В.І. Єфименка, І.В. Жиглей, М.В. Кужельного, В.Г. Линника, В.М. Мурашка, Л.К. Сук, В.Я. Савченка, В.В. Сопка, а також зарубіжних вчених: П.С. Безруких, Д. Блейка, Б. Нідлза, В.Ф. Палія, Ч.Т Хон грена. Але, на сьогодні, залишається ще багато невирішених питань щодо обліку готової продукції.

Облік готової продукції включає такий комплекс робіт, при виконанні яких забезпечується своєчасний і якісний облік виробництва, випуску та реалізації готових виробів не тільки в цілому за звітній період, але і за коротші проміжки часу (зміну, декаду тощо), контроль за цілістю і своєчасним відвантаженням готової продукції покупцям.

Відповідно до П(С)БО 9, готова продукція відноситься до запасів. До готової продукції належить продукція, обробка якої закінчена та яка пройшла випробування, приймання, укомплектування згідно з умовами договорів, відповідає затвердженим стандартам, пройшла технічний контроль підприємства і здана на склад або замовнику (покупцю) згідно з діючим порядком прийняття продукції.

З прийняттям Національних стандартів бухгалтерського обліку в Україні виникає необхідність по-новому відображати господарські операції з випуску готової продукції та її реалізації. Реалізація випущеної готової продукції - кінцева мета діяльності підприємства, заключний етап кругообігу його засобів, по завершенні якого визначаються результати господарювання та ефективність виробництва.

Облік готової продукції здійснюється на основі первинних документів - актів, накладних, відомостей випуску продукції; документів, що засвідчують якість. З використанням комп'ютерної техніки на багатьох виробничих підприємствах прийнято вести облік реалізації готової продукції без застосування узагальнюючих документів. Виняток становить формування оборотно-сальдової відомості за рахунком 26 "Готова продукція". Цей документ характеризує інформацію щодо оборотів і залишків готової продукції. Однак, на нашу думку, цього недостатньо, тому доцільно на підставі первинних документів складати реєстри документів з реалізації готової продукції. Реєстри необхідно формувати за напрямками реалізації, видами продукції, покупцями та замовниками. Щоденне заповнення цих реєстрів дасть змогу здійснювати оперативний контроль за реалізацією продукції, застосуванням цін та їх змінами, надходженням виручки.

Випуск готової продукції за звітний місяць відображають у двох оцінках: за обліковими цінами (за плановою собівартістю) і за фактичною собівартістю, яка визначається наприкінці місяця після упорядкування звітної калькуляції, яка базується на даних аналітичного обліку.

Так, на думку Пушкаря М.С., щоб позбутися розбіжностей в оцінці готової продукції, необхідно визначити відхилення між фактичною й умовною вартістю продукції після формування калькуляції, та скласти виправні проводки: Дт 26 "Готова продукція"; Кт 23 "Виробництво" (якщо фактична собівартість готової продукції перевищує умовну вартість). Або сторнувати такий запис, якщо фактична собівартість виявиться меншою від умовної вартості [5, 376].

Вважаємо за доцільне на виробничих підприємствах до рахунку 26 "Готова продукція" відкрити два субрахунки: 261 "Готова продукція за обліковими цінами"; 262 "Відхилення фактичної виробничої собівартості готової продукції від облікової ціни".

Пропонуємо надходження на склад готової продукції відображати записом: Дт 261 "Готова продукція за обліковими цінами"; Кт 23 "Виробництво".

Одночасно потрібно відобразити суму відхилень, яка виникає між фактичною виробничою собівартістю готової продукції та її вартістю за обліковими цінами. Якщо фактична собівартість готової продукції виявиться вищою, ніж її вартість за обліковими цінами, то додатково слід сформувати запис: Дт 261 "Готова продукція за обліковими цінами"; Кт 262 "Відхилення фактичної виробничої собівартості готовою продукції від облікової ціни".

При від'ємному значенні відхилення запис на рахунках обліку буде зворотнім: Дт 262 "Відхилення фактичної виробничої собівартості готової продукції від облікової ціни"; Кт 261 "Готова продукція за обліковими цінами".

Необхідність виокремлення зазначених субрахунків пояснюється тим, що в аналітичному обліку можливе відображення готової продукції за обліковими цінами, а надходження та відпуск готової продукції в синтетичному обліку - за фактичною виробничою собівартістю; при цьому облікові записи в системі рахунків можуть бути різними.

Отже, сьогодні однією з складових ефективної організації обліку наявності та руху готової продукції є високий рівень використання облікової інформації для оцінки якісних та кількісних характеристик готової продукції.



ВИСНОВКИ

Для управління готовою продукцією інформація повинна формуватися щодо стану запасів готової продукції на складі, своєчасності і правильності її оприбуткування, забезпечення зберігання, своєчасного відвантаження, а також щодо виконання обов'язків за поставками продукції споживачам, тобто керівництво підприємства повинно бути забезпечене інформацією про наявність та рух готової продукції по місцям зберігання і матеріально відповідальної особи.

Основними завданнями обліку готової продукції на підприємствах в системі організації є:

систематичний контроль за випуском готової продукції, станом її запасів і збереження на складах, обсягом виконаних робіт та послуг;

вчасному і правильному документальному оформленню відвантаженої і відпущеної продукції;

контроль за виконанням плану договорів-поставок за обсягом та асортиментом реалізованої продукції, організацією розрахунку з покупцями;

вчасному і достовірному визначенні результатів від реалізації продукції та її облік.

Виконання цих задач залежить від ритмічності роботи підприємства, правильної організації збуту та складського господарства, вчасного документального оформлення господарських операцій.

Аналітичний облік готової продукції на підприємствах ведеться за місцями її зберігання та окремими видами у натуральних, умовно-натуральних і вартісних показниках. В кінці місяця за даними аналітичного обліку витрат на виробництво визначається фактична собівартість готової продукції. Випуск готової продукції з виробництва та її передача на склад оформляється накладними, відомостями, приймально-здавальними документами. Ці документи складаються в двох примірниках один з яких у виробничому підрозділі, інший передається на склад. Для обліку випуску продукції бухгалтерія складає відомість випуску готової продукції та зданої на склад, в натуральному і грошовому виразу. Дані цієї відомості використовуються для контролю за виконанням завдання по обсягу виробництва і для бухгалтерських записів на рахунках синтетичного обліку. Відпуск продукції покупцю оформляється накладними та здавальними актами. Ціна проставляється на підставі номенклатури-цінника.