Облік витрат у Данії

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Тернопільський національний економічний університет

Факультет обліку і аудиту

Кафедра обліку у бюджетній та соціальній сфері

Комплексне практичне індивідуальне завдання

із дисципліни Облік в зарубіжних країнах

Виконала: студ. гр.ОБС-31

Курило М.В.

Перевірив: доц. Бенько І.Д.

Тернопіль 2015

1. Облік витрат у Данії

Данія не може похвалитися довгою історією бухгалтерського законодавства. Перший закон про діяльність компаній введено у 1917 р., а в 1930 р. в нього внесено поправки. У цьому законодавстві є лише одна згадка про бухгалтерську справу: бухгалтерські звіти необхідно подавати в тому випадку, якщо у компанії було більше 10 інвесторів. Від 1973 р. закон передбачав детальніші вимоги до обліку та звітності.

У 1981 р. був прийнятий закон про бухгалтерський облік і звітність, в який у 1988 р. і 1990 р. були внесені доповнення. В Данії є професійна організація бухгалтерів, яка англійською і данською мовами публікує міжнародні стандарти з коментарями. З 1988 р. вона видає національні стандарти, але ніхто не зобов'язує їх дотримуватися. Тільки Копенгагенська фондова біржа вимагає від своїх 260 зареєстрованих членів надавати звіти відповідно до стандартів. Працівники обліку користуються великим авторитетом, багато з них працюють урядовими радниками.

На розвиток і становлення бухгалтерського обліку в Данії впливали скандали, пов'язані зі встановленням нових вимог до обліку. Так, у 1905 р. міністру юстиції доручили підготувати проект про сертифікування аудиторів. Міністр повідомив, що в цьому немає потреби, а у 1908 р. зізнався в обмані та зловживаннях. Тому наступного року був прийнятий закон про надання повноважень аудиторам.

У Данії є дві класифікації бухгалтерських працівників:

члени професійної організації бухгалтерів, які мають право проводити аудит усіх компаній і є членами державних комітетів щодо проблем обліку;

зареєстровані контролери, якими стають після трьох років практики, але їм не дозволяється проводити аудит компаній, що мають складну структуру.

Облік матеріальних активів ведуть за початковою вартістю. Основним методом нарахування амортизації є прямолінійний, але ніхто не зобов' язує використовувати саме цей метод і дотримуватись амортизаційних ставок. Найпоширенішим методом оцінки матеріальних цінностей є ФІФО, рідше - ЛІФО чи середньої зваженої.

Облік витрат

Облік витрат виробництва в Данії ведуть за такою схемою.

1.Затрати втрачених можливостей;

2.Облік постійних витрат:

а) залишкові і стартові витрати;

б) стрибки постійних витрат.

3.Облік змінних витрат:

а) пропорційні змінні витрати;

б) дегресивні змінні витрати;

в) прогресивні змінні витрати.

4.Валові витрати;

5.Статті витрат:

а) матеріали;

б) оплата праці, в т. ч. заробітна плата робітників; винагороди працівникам; інші види оплати;

в) оплата за оренду приміщень;

г) маркетингові витрати;

д) амортизація;

е) інші витрати.

6. Структура витрат.

Витрати - це грошовий вираз затрат, необхідний для здійснення підприємством своєї виробничої та реалізаційної діяльності.Затрати виробничих факторів вимірюються грошима, оскільки необхідно використовувати загальний підхід для опису різних факторів: робочого часу, ваги сировини, кількості електроенергії тощо. Але грошова оцінка має часто певні труднощі. Вони можуть виникати при визначенні обсягу затрачених у певний період виробничих факторів.

У деяких випадках практично неможливо розрахувати затрати з абсолютною точністю. Наприклад, як визначити, котра частка обладнання буде затрачена у вигляді амортизації в певний період часу? Доводиться визнати, що при підрахунку витрат підприємства існує певна частка неточності. Отже, необхідно подивитися на витрати під іншим кутом зору, тобто визначити їх як витрати втрачених можливостей.

Під витратами втрачених можливостей розуміють витрати і втрати доходу, які виникли за рахунок надання переваги одному із способів здійснення господарських операцій і відмов від іншого можливого способу.

Оскільки витрати втрачених можливостей передбачають вибір між двома можливостями, то їх також називають альтернативними витратами.

На стадії планування господарської діяльності фірми часто виникає проблема вибору між двома і більшою кількістю можливостей, тому доводиться планувати майбутні витрати. Віддаючи перевагу одному з можливих способів, фірма буде мати не тільки витрати, пов'язані з цим способом, і втратить дещо, відмовившись від альтернативних можливостей. Тому при підрахунку витрат у результаті здійснення господарської діяльності певним способом необхідно оцінити їх із точки зору втрати інших можливостей.

Під постійними витратами розуміють витрати, сума яких у певний період не залежить безпосередньо від величини та структури виробництва і реалізації. Постійні витрати поділяються на залишкові и стартові. До залишкових витрат відносять ту групу постійних витрат, які продовжує нести підприємство, незважаючи на те, що виробництво и реалізація на якийсь час повністю зупинені. До стартових витрат відносять ту частку постійних витрат, які виникають з відновленням виробництва и реалізації.

Між залишковими і стартовими витратами не існує чіткого розмежування. Віднесення витрат до однієї з груп залежить від терміну зупинки господарської діяльності. Чим більший термін зупинки господарської діяльності, тим меншими будуть залишкові витрати, бо виникає можливість розірвання різних договорів (договору про найм на роботу). Розмежування витрат на залишкові і стартові має важливе значення лише в тому випадку, коли розглядають питання про доцільність повного припинення господарської діяльності.

Під змінними витратами розуміють витрати, загальна величина яких на певний період часу безпосередньо залежить від обсягу виробництва і реалізації, а також їх структури при виробництві і реалізації кількох видів продукції. Прикладом є витрати на придбання сировини, робочої сили та енергії; котрі необхідні в процесі виробництва.

Під пропорційними змінними витратами розуміють витрати, які змінюються в тій же пропорції, що й обсяги виробництва і реалізації.

Під дегресивними змінними витратами розуміють витрати, які змінюються у відносно меншій пропорції, ніж обсяги виробництва і реалізації.

Під прогресивними змінними витратами розуміють витрати, які змінюються у відносно більших пропорціях, ніж виробництво і реалізація.

Під валовими витратами розуміють суму його постійних і змінних витрат. Середні валові витрати розраховують діленням цих витрат на відповідну величину обсягів виробництва і реалізації

Для більшості виробничих і торговельних фірм затрати на матеріали становлять найважливішу статтю витрат. На виробничих підприємствах мова йде про затрати на сировину та допоміжні матеріали, а також напівфабрикати, отримані зі сторони. На торговельних підприємствах - це затрати на придбання товарів. Оскільки величина цих витрат безпосередньо залежить від обсягів виробництва і реалізації, тому їх відносять до змінних витрат фірми.

На більшості підприємств оплата праці також відноситься до основних статей витрат. Але досить часто буває важко віднести витрати на оплату праці до постійних або змінних.

Традиційно заробітну плату адміністративного персоналу рахують постійними витратами, а заробітну плату робітників - змінними.

Існує дві форми оплати праці, але зустрічаються й змішані форми, які включають елементи погодинної та відрядної. Наприклад, відрядна оплата з гарантованим мінімумом.

Погодинну застосовують там, де важливу роль відіграє якість, або там, де кількість продукції не залежить від індивідуальних зусиль робітників. Наприклад, на конвеєрних лініях або там, де важко чи неможливо розрахувати обсяг виконаних робіт.

Головною перевагою є те, що працівник має гарантований тижневий чи місячний дохід, що не залежить від можливого зниження рівня виробництва в певний період часу, а недоліком - що робітник не має можливості підвищити свій заробіток шляхом збільшення особистого внеску в процес виробництва.

З точки зору фірми, головним недоліком погодинної оплати є те, що вона не стимулює підвищення індивідуальних зусиль робітників.

Маркетингові витрати спрямовані на збільшення обсягу реалізації фірмою своєї продукції.

Значну частину їх складають витрати на винагороду продавцям і торговим агентам.

Сюди входять витрати на рекламу, участь у виставках та ярмарках. Ці витрати є постійними, тому незмінні у певний період часу.

Протягом часу експлуатації всі елементи основного капіталу знецінюються.

Виняток становить земля, особливо в період високої інфляції, та певні види будівель, ціна яких у цей період не тільки не падає, а й зростає.

Падіння ціни амортизацію відповідної частини основного капіталу і тому відноситься до витрат.

Найрозповсюдженішими методами нарахування амортизації в Данії є:

лінійна амортизація;

амортизація за залишковою вартістю;

амортизація за обсягом виробництва.

2. Задача

Зміст 1

Як новий підхід до обліку виробничих витрат можна трактувати систему стандарт-кост. Під системою стандарт-кост розуміють завчасно визначені або наперед складені кошториси затрат на виробництво одного або кількох виробів одного виду протягом певного теперішнього та майбутнього періодів. Кошториси затрат на виробництво використовують для оперативного порівняння затрат із фактичною собівартістю.

Система стандарт-кост передбачає:

- розробку норм стандартів;

- складання стандартної калькуляції;

- облік фактичних витрат із визначенням відхилень від стандартів.

Підприємець встановлює для себе стандартну собівартість з метою визначення наступної ціни та з'ясування, як вона змінюватиметься, щоби забезпечити рентабельність виробництва.

Поняття “стандарт-кост” означає стандартні вартості: стандарт - кількість необхідних виробничих затрат (матеріальних і трудових) для випуску одиниці продукції або завчасно обчислені витрати на виробництво продукції, надання послуг; кост - це грошовий вираз виробничих затрат, що припадають на одиницю продукції.

Система стандарт-кост застосовується переважно для забезпечення контролю за прямими витратами виробництва, тобто трудовими, матеріальними та накладними витратами.

Стандарти поділяються на базові, поточні, ідеальні, досяжні та полегшені.

Базові стандарти встановлюються керівником на початку року і діють протягом кількох років. На підставі цих стандартів фірма визначає зміни ринкових цін на матеріали та робочу силу.

Поточні стандарти встановлює керівник підприємства; вони діють протягом певного, менш тривалого періоду часу (переважно до одного року).

Ідеальні стандарти діють при максимальному рівні продуктивності праці й ідеальних виробничих умовах. Ці стандарти недосяжні, але вони є своєрідним еталоном, до якого необхідно прагнути.

Досяжні стандарти - це такі стандарти, які реально можуть виконувати працівники фірми. Полегшені стандарти застосовуються до некваліфікованих робітників із великими затратами праці та низькою тарифною ставкою.

За системою стандарт-кост для виконання замовлення фірма готує карточку стандартної собівартості кожного виробу, що показує кількість витрачених матеріалів, робочої сили та накладних витрат. Ця карточка має бути підготовлена до початку виробництва. Стандартна вартість матеріалів складається з двох елементів: кількості матеріалів і ціни. Стандартна кількість матеріалів переважно розробляється інженерами, які мають враховувати технологію виробів та їх якість. У картку стандартної собівартості включаються також матеріальні затрати, пов'язані з технологією обробки продукції. Стандартні допуски, що встановлюють інженери, формуються на базі багатого досвіду попередніх років.

Відхилення від норм витрат сировини й основних матеріалів аналізують за причинами виникнення:

- зміни цін;

- невідповідності якості спожитих матеріалів установленим нормам;

- зміни стандартного коефіцієнта, тобто спільного змішування двох або більше різних видів сировини та матеріалів.

До переваг системи стандарт-кост порівняно з іншими методами обліку затрат на виробництво можна віднести:

1. Можливість завчасно визначати суму очікуваних затрат на виробництво та реалізацію виробу, розраховувати собівартість одиниці виробу для визначення цін, складати звіт про доходи.

2. Система стандарт-кост не регламентована законом і не має єдиної методики розрахунку стандартів і ведення облікових реєстрів.

3. Постійне отримання керівництвом фірм свіжої інформації про розміри відхилення від нормативів і причини, що їх породили; це дає змогу оперативно впливати на виробничий процес.

4. Простоту в техніці ведення обліку виробничих затрат і калькулювання собівартості продукції, оскільки картки стандартної собівартості друкуються завчасно із зазначенням нормативної кількості виробничих затрат.

До недоліків системи стандарт-кост спеціалісти відносять наступне:

1. Практично важко встановити ступінь напруженості норм стандартів.

2. Норми стандартів переглядаються рідше, ніж змінюються виробничі умови. затрата облік данія виробничий

3. Виключається можливість повторного обчислення виробничих затрат за операціями та замовленнями.

4. Полегшуються канцелярські роботи, але не кожну господарську операцію документують і вартість її не визначають.

5. Стандарт-кост можна використовувати для оцінки виконання встановленого завдання тільки тоді, коли стандарти реальні, досяжні та добре керовані.

6. Не на всі виробничі витрати можна встановити стандарти.

3. Завдання 2

Для виготовлення деталі «Х» за нормативом потрібно 48 год. при нормативній ставці 13 доларів за год. За звітний місяць було виготовлено 100 деталей «Х» для цього було затрачено 4000 трудогодин, вартість 14дол. за 1 год.

40000 :100 = 40 - на одну деталь кількість трудогодин;

40 - 48 = -8

-8 * 13 = - 104 - за рахунок зміни кількості зекономив 104 дол.

(14-13)* 40=40 - за рахунок зміни тарифу на підприємству перевитрата 40 дол.

Висновок

За рахунок цих двох факторів підприємство зекономило 64 дол.(104 - 40 = 64)

Размещено на Allbest.ru