Оцінка та калькуляція в системі бухгалтерського обліку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Тема 9. Оцінка та калькуляція в системі бухгалтерського обліку

План

1. Оцінка в системі БО

2. Калькуляція в системі БО

1. Оцінка в системі БО

Всі господарські факти, явища та процеси повинні бути виміряні з метою їх ідентифікації.

Вимірюванню підлягають: активи, зобов'язання, капітал, фінансові результати діяльності підприємства, господарські операції, які відбуваються на підприємстві, господарські процеси та інші факти господарської діяльності.

Вимірювання проводять в облікових вимірниках. При вивченні теми №1 ми розглядали види облікових вимірників. Повторимо вивчене.

Вимірники поділяють на натуральні, трудові та грошові .

Натуральні вимірники призначені для одержання інформації про об'єкти, операції, процеси в натуральному вираженні. Це вимірники маси, об'єму, кількості, довжини: кг, м2, м3, штуки, м, см, та інші. Використання того чи іншого натурального вимірника залежить від фізичних властивостей об'єктів обліку. Натуральні вимірники використовують для обліку товарно-матеріальних цінностей, кількості виготовленої продукції, кількості годин роботи устаткування тощо. Натуральні вимірники мають суттєвий недолік: вони не можуть бути використані для підрахунку підсумку всіх об'єктів обліку в цілому по підприємстві. Ми не можемо сумувати, наприклад, кількість товарів та кількість виготовленої продукції, тканину та цвяхи, будівлі та автомобілі.

Облік в натуральних вимірниках називають кількісним обліком.

Трудові вимірники використовуються лише для визначення кількості витраченої праці та виражаються в одиницях часу (дні, години, хвилини). Такі вимірники застосовують для розрахунку заробітної плати працівникам, продуктивності праці, кількості часу, затраченого на виробництво продукції, виконання робіт, надання послуг.

Грошові вимірники використовують для узагальненого відображення об'єктів, операцій, процесів. Вимірювання в грошових вимірниках це вимірювання в національних грошових одиницях країни. В Україні це гривні та копійки. Облік в грошовому вимірнику називають вартісним обліком. За допомогою грошового вимірника можна виміряти все, що належить підприємству та всі факти, явища, процеси, які відбуваються на ньому.

Натуральні та трудові вимірники можна перевести в грошові шляхом множення натурального або трудового вимірника на їх вартість.

Отже вимірювання відбувається в натуральних, грошових та трудових вимірниках, основним з яких є грошові, які дозволяють узагальнити в грн. та коп. все, що відбувається на підприємстві та йому належить.

Оцінка - це присвоєння об'єкту обліку грошового вираження. Тобто за допомогою оцінки все, що відбувається на підприємстві та йому належить переводять у грошовий вимірник та узагальнюють.

Оцінка є одним із основних елементів методу бухгалтерського обліку та пов'язана із іншими елементами. Так, баланс складають в грошовому вимірнику, операції в документах та на рахунках відображають в грошовому вираженні.

Оцінка будується на принципах її реальності та єдності.

Реальність - об'єктивна відповідність грошового вираження активів та пасивів їх фактичній величині.

Єдність оцінки передбачає встановлення однакових методів оцінки для однорідних груп об'єктів.

Міжнародними стандартами бухгалтерського обліку - М(С)БО - передбачено, що у фінансових звітах використовують кілька видів оцінки:

1. історична собівартість - активи відображаються за сумою сплачених грошових коштів, зобов'язання за сумою надходжень, отриманих в обмін на зобов'язання;

2. поточна собівартість - активи відображаються за сумою грошових коштів, яка була б сплачена за такі ж активи за поточний момент; зобов'язання - за сумою грошових коштів, яка була б необхідна для погашення зобов'язання на поточний момент;

3. вартість реалізації - активи відображають за сумою, за якою в даний момент часу очікується реалізувати актив за умов звичайної дільності; зобов'язання - за очікуваною вартістю їх погашення в даний момент часу за умов звичайної діяльності;

4. теперішня вартість - активи відображають за дисконтованою вартістю майбутніх чистих надходжень грошових коштів, які, як очікується, мають принести (генерувати) активи під час звичайної діяльності підприємства; зобов'язання відображають за дисконтованою вартістю майбутніх чистих відпливів грошових коштів, які, як очікується, будуть необхідні для погашення зобов'язань під час звичайної діяльності підприємства.

Дисконтована вартість - вартість, що розраховується на підставі суми передбачуваних для отримання у майбутньому економічних вигод.

Основою оцінки, яка найчастіше приймається підприємством для складання фінансових звітів, є історична собівартість.

Оцінка активів за історичною собівартістю може здійснюватись за ціною придбання та за ціною продажу.

Ціна продажу - очікувана вартість продажу активу на даний момент часу. Застосовується при побудові ліквідаційних, проміжних балансів.

Відповідно до ЗУ “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” визначено, що пріоритетною оцінкою є оцінка активів за ціною придбання або виходячи з витрат на їх виробництво.

Отже, придбані (створені) активи зараховують на баланс підприємства за первісною вартістю, яка складається із суми грошових коштів або інших активів сплачених (витрачених, переданих) для придбання (створення) активів. трудовий фінансовий бухгалтерський калькуляція

Крім первісної вартості відповідно П(С)БО використовують інші методи оцінки активів, які наведені у таблиці 1.

Таблиця 1. Методи оцінки господарських засобів підприємства

2. Калькуляція в системі БО

Калькуляція - система обчислення собівартості одиниці продукції, робіт, послуг в розрізі елементів витрат з метою надання власникам (керівникам) підприємства інформації про ефективність виробництва конкретних видів продукції, робіт, послуг.

Для проведення калькуляції необхідно витрати, пов'язані з виробництвом продукції або придбанням цінностей, поділити на кількість одержаної продукції або куплених цінностей.

З метою проведення калькулювання необхідно чітко визначити його об'єкти тобто вид продукції, певна робота або послуга, за якими вираховується їх собівартість.

Розрізняють такі види калькуляції:

- планову - складається на основі планових витрат та планового обсягу виходу продукції;

- кошторисну - складається на основі кошторисних витрат і планового обсягу виготовлення продукції;

- нормативну - складається на основі прийнятих норм використання засобів виробництва та робочого часу і нормативного обсягу виходу продукції;

- звітну - складається на основі фактичних витрат за звітний період і фактичного обсягу випуску продукції.

Калькулювання можуть здійснювати в цілому по підприємству або в розрізі його структурних підрозділів.

Для обліку витрат і калькулювання собівартості використовують різні методи.

Під методом обліку витрат і калькулювання собівартості розуміють сукупність прийомів і способів, за допомогою яких в обліку відображають витрати і процес формування собівартості продукції.

Вибір методу обліку витрат залежить від технології виробництва та побудови внутрішньогосподарських економічних відносин.

Позамовний метод - використовують на підприємствах, на яких витрати легко ідентифікувати з конкретною продукцією або роботами (послугами). Його застосовують у промисловості, будівництві, експериментальних і ремонтних виробництвах.

Об'єктом обліку при цьому є виробниче замовлення на виготовлення визначеної кількості виробів. При виготовленні великих об'єктів облік організовують за кожним з них (будівля, корабель), а дрібних - за кожним замовленням або видом виконуваних робіт.

Фактичну собівартість визначають після виконання замовлення шляхом ділення суми витрат на кількість виготовленої за замовленням продукції.

На підприємствах, на яких перетворення сировини в готову продукцію відбувається в умовах безперервного і короткого технологічного процесу чи ряду послідовних виробничих процесів, кожний з яких або група яких - це окремі самостійні переділи (фази, стадії) виробництва, використовують попередільний метод обліку. Він може здійснюватись у двох варіантах: напівфабрикатний і безнапівфабрикатний.

За напівфабрикатного варіанту витрати обліковують за окремими технологічними переділами. Дані такого обліку надають змогу визначати собівартість напівфабрикатів, які оприбутковують з кожного переділу (цеху, бригади) і передають у наступний переділ. Отже собівартість напівфабрикатів за кожним переділом визначається за сумою витрат за цим цехом плюс вартість напівфабрикату, який надійшов з попереднього переділу. Фактична собівартість готового виробу визначається на останній стадії його виробництва, тобто на останньому переділі.

Безнапівфабрикатний варіант передбачає на кожній стадії накопичення витрат лише за конкретним підрозділом, не включаючи вартості напівфабрикатів. Для вирахування собівартості готової продукції за цим варіантом додають витрати за всіма підрозділами.

Нормативний метод використовують на машинобудівних, шинних, меблевих, швейних, шкіряних, харчових виробництвах, коли здійснюється масове і серійне виробництво різноманітної і складної продукції з великою кількістю деталей і вузлів. За умов використання цього методу на підприємстві використовують розраховані раніше обґрунтовані норми витрат і виходу продукції. Необхідно також встановити облік витрат за нормами, відхилення від них та зміни норм.

Між оцінкою і калькулюванням є прямий взаємозв'язок.

Тобто, ціна - грошове вираження вартості. В основі ціни лежить виробнича собівартість.

Придбані запаси оцінюють за сумою придбання, включаючи витрати, пов'язані з придбанням. Вартість купівлі плюс витрати на придбання, поділені на кількість куплених запасів, становить собівартість їх одиниці.

Таким чином, ціна використовується для проведення калькулювання, а калькулювання для вирахування нової ціни. Точне калькулювання забезпечує правильну оцінку, яка є передумовою точного обчислення собівартості.

Размещено на Allbest.ru