Система обліку "Стандарт-кост"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Вибір теми заснований на тому, що система «стандарт - кост» дуже актуальна в даний час і використовується в більшості великих підприємств, так як дана система значно економить час проведення розрахунків, спрощує визначення результату виробничої діяльності за звітний період, так як «стандарт-кост »дозволяє зрозуміти, якими мають бути витрати на виконаний обсяг діяльності. Нормативними ( стандартними ) витратами можуть бути технічно обґрунтовані норми величини витрат робочого часу на одиницю виміру продукції і напівфабрикатів, кошторису витрат з обслуговування виробництва та управління, освоєння виробництва нової продукції та іншим інноваційним заходам. У наслідок застосування цього методу обліку витрат у менеджер, відповідального за виробництво продукції з'являється можливість відводити більше часу на вирішення інших актуальних питань виробництва.

Ця курсова робота складається зі змісту, вступу, трьох розділів, висновків, списку літератури та практичної частини. Зміст відображає етапи проведеної роботи. У вступі обґрунтовується вибір теми, характеризується її актуальність, а також виділяється мета роботи. У першому розділі розглядаються теоретичні питання, пов'язані з розвитком і застосуванням системи «стандарт-кост». У другому буде розглянута класифікація та сутність системи. В третьому розділі розглянуто прогресивні методи калькуляції. У висновку зроблені підсумки виконаної виконану роботу. У списку літератури відображені використовувані джерела при написанні курсової роботи.

Мета даної курсової роботи полягає в тому, щоб більш детально вивчити та систематизувати теорію, наявну в літературі і розглянути на прикладі застосування системи «стандарт-кост».



1. Теоретичні аспекти обліку витрат за системою «стандарт - кост»

1.1 Загальна характеристика системи «Стандарт - кост»

Об'єктивні тенденції розв'язання проблем організації праці та управління виробництвом викликали в США з початку 20-х років передумови до переосмислення застосовуваних методів обліку виробничих витрат для обчислення собівартості одиниці продукції, встановлення цін, оперативного управління та контролю за витратами стали розроблятися і використовуватися нормативи витрат.

Залежно від підходу до відображення в обліку виробничих витрат розпочався розподіл застосовуваних методів на дві основні групи: облік минулих витрат і облік стандартизованих витрат і відхилень від них. У системі методів обліку витрат на виробництво і калькулювання, систему обліку стандартних витрат не розглядають як самостійну, припускаючи її використання і в позамовному і в попроцесному обліку.

Заздалегідь визначені або передбачені кошториси витрат на виробництво одного виробу або декількох виробів одного виду протягом певного звітного і попереднього періоду, з якими порівнюють фактичну собівартість, отримали назву системи «стандарт-кост».

Термін «стандарт-кост» означає: «стандарт» - кількість необхідних для виробництва одиниці продукції матеріальних і трудових витрат або заздалегідь обчислені матеріальні і трудові затрати на виробництво одиниці продукції, послуг, робіт; «кост» - це грошове вираження виробничих витрат на виготовлення одиниці продукції[3, с. 89].

В американській літературі даються різні визначення системі «стандарт - кост», в це поняття вкладається різний зміст. Однак у всіх випадках ця система трактується як інструмент контролю, спрямований на регулювання прямих витрат виробництва.

До переваг системи «стандарт - кост» відносять:

- Забезпечення інформацією про очікувані витрати на виробництво і реалізацію виробів;

- Встановлення ціни на підставі заздалегідь нарахованої собівартості одиниці продукції;

- Складання звіту про доходи і витрати з виділенням відхилень від нормативів і причини їх виникнення.

Очікувані витрати визначають на основі стандартів (норм та нормативів), розрахованих всередині фірм. Ці стандарти є основою функціонування системи і розкривають її зміст.

Система «стандарт - кост» являє собою засіб управління прямими витратами. Використовується, кілька варіантів цієї системи. При одному варіанті витрати збираються на дебеті рахунку 20 «Основне виробництво» і оцінюються за стандартною вартістю, готова продукція списується з кредиту цього рахунку також за стандартною вартістю, незавершене виробництво оцінюється за стандартною вартістю. Сутність другого варіанту полягає в тому, що витрати, узагальнені на дебеті рахунку 20 «Основне виробництво», оцінюються за собівартістю, а з кредиту рахунку списується готова продукція за стандартною вартістю. Незавершене виробництво оцінюють за стандартною вартістю з урахуванням відхилень від фактичних витрат в ту чи іншу сторону.

Відхилення фактичних витрат від стандартних американські фірми зазвичай не відносять на собівартість, а списують на рахунок «Реалізація продукції, робіт, послуг» [4, с. 112].

У залежності від розмірів підприємства координацію робіт з організації системи «стандарт - кост», визначення стандартів для використання, виявлення, відхилень від стандартів і методику їх списання здійснює контролер або комітет, куди входять представники всіх підрозділів, пов'язаних з системою «стандарт - кост». У найбільш великих компаніях створюється підвідділ стандартів, де сконцентрована вся робота за стандартами, їх складання, внесення до них змін, обліку і т. д.

Система «стандарт - кост» на відміну від інших, що застосовуються на практиці систем обліку витрат, має свої характерні особливості:

1) основою виявлення відхилень від стандартів у процесі витрачання коштів є бухгалтерські записи на спеціальних рахунках, але не їх документування. Перед менеджерами ставиться завдання не документувати відхилення, а не допускати їх;

2) не всі компанії відображають у бухгалтерському обліку виявлені відхилення, а лише ті з них, які використовують поточні стандарти;

3) виділення спеціальних синтетичних рахунків для обліку відхилень - за статтями калькуляції, за факторами відхилень.

Дані особливості системи «стандарт - кост» означають, що з метою управління витратами завжди розглядається:

- Наскільки істотні ці відхилення, щоб їх враховувати;

- Що вони показують;

- При вирішенні яких проблем вони можуть бути використані;

- Важливість виявлених відхилень в аналізі витрат на виробництво.

1.2 Переваги і обмеження системи «стандарт - кост»

Після введення в дію системи калькуляції собівартості за нормативними затратами стає очевидним її перевага перед системою калькуляції собівартості за фактичними витратами:

- По-перше, система калькуляції за нормативними витратами дозволяє істотно скоротити обсяг лічильної роботи. Звичайно, попередня робота з розробки стандартів може бути дуже трудомісткою, але коли стандарти вже встановлені, то можуть застосовуватися до тих пір, поки не буде потрібно їх перегляд.

Враховуючи той факт, що встановлення стандартів відбувається заздалегідь, стає очевидним, що такий метод дозволяє не тільки скоротити обсяг робіт з підготовки звітів про витрати, але і вимагає менше часу для їх належного представлення керівництву.

- По-друге, метод нормативних витрат сприяє підвищенню ефективності управління та контролю за витратами, оскільки потребує детального дослідження всіх виробничих, адміністративних і збутових функцій підприємства, результатом чого є розробка найбільш оптимальних підходів до управління при зниженні витрат. Система «стандарт - кост» передбачає встановлення центрів витрат і співвіднесення відповідальності за витрати з конкретними керівниками, робота яких ретельно контролюється.

- По-третє, нормативні витрати служать найкращим критерієм для оцінки фактичних витрат. Звичайно, можна застосувати альтернативний підхід, який передбачає зіставлення фактичних витрат одного періоду з фактичними витратами іншого періоду. Однак у даній ситуації виникає цілий ряд питань, на більшість з яких неможливо отримати задовільну відповідь. Так, необхідно визначити, який звітний період слід прийняти в якості базового періоду, скільки попередніх фактичних витрат потрібно порівняти з досліджуваними витратами, яка саме середня величина виявиться найбільш відповідною і т.д.[7, с. 134].

Незважаючи на цілком очевидні переваги системи «стандарт - кост», слід відзначити і ряд притаманних їй обмежень:

- По-перше, застосування системи «стандарт - кост» (як, втім, і будь-якої іншої традиційної системи калькуляції собівартості) не дозволяє абсолютно точно розрахувати собівартість замовлень та окремих видів продукції. Якщо процедури, властиві цій системі, виявляються прийнятними для ідентифікації змінних виробничих витрат з конкретними замовленнями або видами продукції в межах короткострокового періоду, то багато інші витрати, пов'язані з науково-дослідними і дослідно-конструкторськими розробками, продажами, маркетинговими дослідженнями і т.п., не простежуються до конкретного продукту або замовлення. Значна частина даних категорій витрат не розглядається в якості витрат на продукт і, отже, їх аналізу та взаємозв'язку з індивідуальними продуктами або замовленнями покупців приділяється незначна увага.

Крім того, багато виробничі накладні витрати розглядаються як постійні витрати, які або списуються на продажу в повній сумі за період (у системі калькуляції собівартості за змінними витратами), або розподіляються між замовленнями і видами продукції з використанням різних методик розподілу (у системі калькуляції собівартості по повним витратам). Дані методики більшою мірою прийнятні для оцінки запасів у балансовому звіті та визначення собівартості продажів у звіті про прибутки та збитки. Це пояснюється тим, що неточності і помилки в калькуляції собівартості на рівні одиниці продукції нівелюються при зведенні розрахованих величин собівартості різних продуктів в сумарні статті на рівні звітності.

- По-друге, використання системи «стандарт - кост» не забезпечує підприємство достатньою інформацією для пошуку шляхів удосконалення його діяльності. В умовах нового конкурентного середовища потрібна лише точна і своєчасна інформація для того, щоб зробити виробничий процес більш ефективним і спрямованим на споживача. Система «стандарт - кост» передбачає контроль витрат за допомогою виявлення щомісячних відхилень, що базуються на нормативах (розроблених більшою частиною з використанням інженерних оцінок) і нормативних витратах. Інакше кажучи, основна контрольна функція полягає у перевірці, як випливають робочі запропонованим процедурам, що обмежує їх роль у пошуку шляхів удосконалення виробничого процесу.

- По-третє, широке застосування західними компаніями системи «стандарт - кост» стало можливим завдяки наявності сучасних інформаційних технологій. Тому підприємства, що не мають необхідної матеріальної базою, можуть зіткнутися при впровадженні цієї системи з цілим рядом проблем, що може істотно знизити її якість. Така умова стало ще однією причиною обмеженого використання системи «стандарт - кост» в російській обліковій практиці.

2. Сутність та класифікація стандартів

2.1 Нормативні витрати та їх види

Нормативні витрати на виробництво одиниці продукції складаються з наступних елементів:

- Нормативна ціна одиниці матеріалів;

- Нормативну кількість (норма витрат) матеріалу;

- Норматив часу (витрати праці) на одиницю продукції;

- Нормативна ставка оплати праці;

- Нормативний коефіцієнт змінних загальновиробничих витрат;

- Нормативна величина (нормативний коефіцієнт) постійних загальновиробничих витрат.

Нормативна ціна одиниці базового матеріалу включає витрати з придбання цього матеріалу з урахуванням транспортних, заготівельних витрат. Ця ціна встановлюється у відділі постачання, обумовлюється в договорі постачання і діє протягом всього періоду поставок.

Нормативна кількість (норма витрат) матеріалу - кількість матеріалу, необхідна для виробництва одиниці продукції за певних технологічних умовах. Цей норматив встановлюється фахівцями виробничого відділу; він враховує якість матеріалу, технічний стан обладнання, режим його роботи та інші фактори.

Норматив часу - кількість людино-годин, необхідна для виробництва одиниці продукції, встановлюється у відділі нормування періодично переглядається у зв'язку із зростанням кваліфікації працівників, появою нового та вдосконаленням діючого обладнання. Нормативна ставка оплати праці це годинна тарифна ставка, присвоюється відповідно до розряду робітника, встановлюється контрактом, розпорядженням по фірмі або загальногалузевими нормативами.

Нормативний коефіцієнт змінних загальновиробничих витрат визначається відношенням загальної суми змінних загальновиробничих витрат до нормативної величини показника, прийнятого за базу розрахунків. Як зазначалося у попередніх розділах, базою для віднесення змінних загальновиробничих витрат можуть бути прямі витрати на заробітну плату, витрати машинного часу, тривалість виконання окремого процесу та інші фактори. Найчастіше в системі «стандарт - кост» в якості бази віднесення загальновиробничих витрат виступає показник прямих витрат по заробітній платі.

Аналогічно визначається нормативна величина постійних загальновиробничих витрат. Проте фактичні витрати на виробництво не завжди збігаються з нормативними значеннями. Завдання менеджера, що використовує систему «стандарт - кост», полягає в аналізі відхилень фактичних витрат від запланованих (нормативних). Такий метод називається "управління по відхиленнях"[8, с. 162].

2.2 Вимоги до стандартів

Підрахунок нормативних витрат ґрунтується на двох основних видах стандартів - базових і поточних. Базові стандарти представляють собою стандарти, які не змінюються протягом тривалого періоду часу. Як було сказано, головною перевагою базових нормативів є те, що вони забезпечують одну і ту ж основу для порівняння з фактичними витратами протягом декількох років, що дозволяє виявляти загальні тенденції розвитку. Базові стандарти підлягають збільшенню або зменшенню тільки у разі істотних змін у виробничому процесі.

Серйозною проблемою застосування базових стандартів є визначення обсягу ділової активності підприємства, на якому ґрунтується встановлення таких стандартів. Базові стандарти можуть помітно відрізнятися залежно від циклу ділової активності, що мав місце в момент їх прийняття. Крім того, використання базових нормативів має два суттєвих недоліки:

- в сучасних швидко змінюються умовах такі нормативи перестають бути реалістичними;

- результати, одержувані при постійній зміні базових стандартів з метою відображення поточних операцій, не виправдовують витрачених зусиль.

Тому, незважаючи на те, що застосування базових стандартів в цілому ряді ситуацій дає цілком задовільні результати, явно простежується тенденція до розробки і використання на підприємствах поточних нормативів.

Теоретичні, стандарти минулого середнього виконання, стандарти нормального виконання.

При встановленні поточних нормативів слід розрізняти зовнішні чинники, які перебувають поза прямого контролю з боку керівництва підприємства, і внутрішні чинники, на які керівники різного рівня можуть тим чи іншим чином впливати і які необхідно враховувати при розробці стандартів.

Теоретичні стандарти служать для підтримки якісно високого рівня діяльності підприємства. Однак застосування таких дуже жорстких нормативів може призвести до результатів, зворотним очікуваним. Вони можуть негативно впливати на мотивацію, оскільки як працівники, так і керівники, усвідомивши, що досягнення таких нормативів практично не можливо, будуть виконувати свою роботу гірше, ніж при менш жорстких нормативах. Ідеальні стандарти в більшості випадків залишаються теоретичними і досить рідко застосовуються в практичній діяльності[2, с. 125].



2.3 Класифікація стандартів

Всю сукупність стандартів ділять на наступні групи:

I. У залежності від прийнятого в розрахунок рівня цін:

Ідеальні - припускають найбільш сприятливі ціни на матеріали, тарифи на послуги, Ставки на оплату праці і кошторисні ставки накладних витрат. Такі нормативи відображають досконалий виробничий процес. Ідеальні нормативи витрат є мінімальними витратами, які можливі в умовах максимально ефективного виробництва. Ідеальні нормативи рідко використовуються на практиці, так як вони можуть зробити шкідливий вплив на мотивацію працівника. Ці нормативи встановлюють цілі, до яких треба прагнути, а не оцінюють результати роботи, які можуть бути досягнуті в даний час.

Нормальний стандарт розраховується за середніми протягом економічного циклу цінами.

Поточні - передбачають розрахунок на основі цін певного облікового періоду, як очікуваних, так і діючих у цей період.

Базові стандарти - стандарти, встановлені на початку року і протягом року залишаються незмінними. Нормативи цієї категорії представляють собою нормативи, які залишаються незмінними протягом тривалого періоду часу. Головною перевагою базових нормативів є те, що вони забезпечують одну і ту ж основу для порівняння з фактичними витратами протягом декількох років, що дозволяє виявляти загальні тенденції розвитку. Коли виробничі процеси, ціни чи інші фактори піддаються будь-яким змінам, базові нормативи втрачають своє значення, тому що вони не відображають поточні цілі по витратах. З цієї причини базові нормативи застосовуються досить рідко. Зазвичай вони застосовуються для обчислення індексу цін.

II. Від рівня використання потужності:

Теоретичні - досяжні підприємством при хорошому або ідеальному їх виконанні. Вони є метою підприємства, засновані на повному використанні потужності, нормованої величині часу відпочинку, не передбачають витрати часу на брак чи простої.

Стандарти минулого середнього виконання розраховуються за статистичними даними і включають уже витрачений час на брак, простої і псування, тобто всі недоліки попереднього періоду.

Стандарти нормального виконання передбачають очікуваний середній рівень напруженості норм у майбутньому періоді.

III. Від обсягу випуску продукції:

Теоретичні стандарти зумовлені теоретичної потужністю підприємства. Вони або недосяжні, або досяжні в разовому порядку.

Практичні стандарти досягаються підприємством при хорошому виконанні, вони близькі за своїм рівнем теоретичним стандартам при хорошому виконанні, засновані на реально досяжному рівні випуску і допускають неминучі втрати.

Нормальні стандарти розраховуються при досяжному рівні випуску продукції, виходячи з середньої величини вищого і нижчого обсягу виробництва протягом циклу[6, с267].

Очікувані стандарти розраховуються на основі конкретних умов виробництва при очікуваному обсязі випуску продукції.

Дана характеристика стандартів показує, що в американських фірмах існують різні підходи до встановлення стандартів за статтями витрат. Однак при будь-якому підході прийняті стандарти узагальнюються в бухгалтерії в карти стандартної собівартості до початку процесу виробництва. Карти складають по виробу, замовлення в розрізі виробничих підрозділів, які беруть участь у виготовленні цього виробу, замовлення.



2.4 Обчислення відхилень та їх аналіз

стандарт кост облік витрати

Головне завдання системи «стандарт-кост» полягає в попередньому нормуванні витрат та оцінці результатів діяльності організації на основі порівняння фактичних і нормативних витрат. Виявлені в результаті такого зіставлення відхилення фактичних витрат від нормативних можуть бути «несприятливим» або «сприятливими». Відхилення за витратами вважається несприятливим, якщо фактична ціна або фактична кількість виявилися більшою нормативної ціни або нормативної кількості. Відповідно відхилення визнається сприятливим, якщо фактична ціна або фактична кількість виявилися меншою нормативної ціни або нормативної кількості.

Слід зазначити, що стосовно відхилень слід обережно вживати терміни сприятливий і несприятливий; вони вказують лише на алгебраїчне значення відхилення і далеко не завжди реально оцінюють значення відхилень для підприємства. Таким чином, відхилення, як такі, мало що значать, але вони необхідні для аналізу, контролю і дослідження причин появи відхилень.

Аналіз і контроль відхилень є основними інструментами системи «стандарт - кост». Суть аналізу відхилень полягає в розкладанні відхилень на окремі складові з метою встановлення величини і причини відхилень за кожною складовою (в сукупності формують загальне відхилення). Мета такого аналізу полягає в залученні уваги керівництва різного рівня до контрольованих витрат і доходів, які або не були заплановані, або величина яких виявилася вище (нижче) нормативної. Якщо керівництво своєчасно зверне увагу на місце виникнення відхилень, види відхилень і людей, відповідальних за відхилення, то будуть вжиті заходи, що коректують негативні наслідки будь-яких явищ і операцій[5, с162].

Аналіз відхилень проводиться, як правило, у два етапи. На першому етапі ідентифікуються будь-які відхилення, зумовлені змінами обсягів виробництва протягом звітного періоду (відхилення у зв'язку з переглядом кошторису або неконтрольовані відхилення). Даний процес потребує перегляду і адаптації бюджету до фактичного обсягу виробництва або, іншими словами, складання гнучкого бюджету (кошторису). Така процедура необхідна, оскільки, невірно порівнювати фактичні результати на одному рівні діяльності з кошторисними на іншому рівні. Первісна кошторис має бути скоригована за фактичним рівнем діяльності. Цей процес називається складанням гнучкого кошторису.

На другому етапі аналізуються розбіжності між переглянутим бюджетом і фактичними даними (контрольовані відхилення). У виявленні контрольованих відхилень найважливішу роль відіграє підготовка гнучкого бюджету, оскільки для здійснення ефективного контролю необхідно, щоб фактично отримані доходи та понесені витрати зіставлялися з запланованими доходами та витратами з урахуванням фактичного рівня господарської діяльності. Основна причина виділення контрольованих і неконтрольованих відхилень полягає в тому, що їх зумовили різні причини і тому будуть відображати зону відповідальності різних керівників. Наприклад, відхилення, пов'язані з переглядом бюджету, можуть відображати здібності керівників до прогнозування та планування майбутньої ситуації, в той час як контрольовані відхилення більшою мірою будуть відображати ступінь ефективності чи неефективності діяльності організації. У цілому керівництво може здійснювати контроль, концентруючи увагу виключно на кількості використаного матеріалу і часу виконання роботи, а також порівнюючи їх значення з кошторисними даними. При цьому однією з цілей контролю є відстеження впливу господарських операцій підприємства на прибуток звітного періоду. Так як прибуток виражається в грошовому еквіваленті, отже, і кількісним показникам необхідно дати їх грошову оцінку. Таким чином аналіз відхилень представляє собою визнання впливу, що спричиняється зміною ціни і зміною кількості. При цьому під ціною розуміється не тільки ціна реалізації, а й питомі норми витрат.

Управління витратами передбачає, як правило, окремий розгляд кількісних і вартісних показників. Сума відхилень ціни і відхилень кількості дорівнює різниці між фактичною вартістю ресурсу і його прогнозованою вартістю з урахуванням фактичного рівня виробництва. Обсяг виробництва за звітний період найчастіше виражається в нормо-годинах (машино-годинах або людино-годинах), рідше - у нормативній кількості виробленої продукції. Відхилення ціни і відхилення кількості можуть бути обчислені для всіх трьох елементів змінних витрат - прямих матеріальних витрат, прямих трудових витрат і змінних накладних витрат, а також для продажу.

Визначення нормативної кількості відповідного ресурсу, необхідного для виробництва фактичного обсягу продукції, є основним моментом в аналізі відхилень. При цьому під нормативною кількістю мається на увазі кількість основних матеріалів, основного виду діяльності або змінних накладних витрат, які, згідно з установленими нормативами, на одиницю продукції (або одиницю об'єму виробництва) повинні бути використані для фактичного обсягу виробництва за звітний період. Відхилення кількості становлять собою різницю між кількістю відповідного ресурсу, яке організація передбачала використати для забезпечення фактичного рівня виробництва, і тією кількістю ресурсу, яке вона дійсно використовувала. Відхилення кількості розраховується як добуток різниці між фактичною і нормативною кількістю ресурсу на нормативну ціну даного ресурсу.

Відхилення ціни також можуть розраховуватися для всіх елементів змінних витрат. Відхилення за ціною відображають різницю між сумою, яку організація припускала заплатити за фактично придбану кількість ресурсів і тією сумою, яка дійсно була сплачена. Відхилення розраховуються як різниця між фактичною та нормативної ціною, помножена на фактичну кількість. Слід зазначити, що відхилення за ціною по всіх трьох елементах змінних витрат зазвичай розглядаються окремо, оскільки в багатьох випадках ціни на матеріали, ставки заробітної плати та ставки розподілу накладних витрат можуть не контролюватися не тільки керівниками, які безпосередньо за них відповідають, але і керівниками вищої ланки.

Хоча розмежування відповідальності за окремі елементи витрат може бути не досить чітким, тим не менш це дозволяє покладати відповідальність на керівників нижчої ланки, що дає певні переваги. По-перше, на нижчому рівні керівництва формується почуття особистої причетності до діяльності всього підприємства, що підвищує відповідальність за понесені витрати. По-друге, підвищується ефективність контролю витрат.

Вважається, що всі накладні витрати можна розділити на змінні і постійні складові. Так, якщо ставка змінних витрат, яка припадає на одиницю продукції, незмінна і не залежить від обсягу випуску, то ставка постійних витрат на одиницю, навпаки, залежить від того, скільки одиниць було випущено, оскільки загальна сума цих витрат незмінна. Такий розподіл накладних витрат на дві категорії зумовлює і два різні способи встановлення стандартів на виробничі накладні витрати.

Для змінних накладних витрат доцільно встановити нормативну ставку на одиницю продукції, хоча прямої залежності між їх обсягом і кількістю виробленої продукції, як правило, не існує. Такі ставки визначаються після дослідження взаємозв'язку між накладними витратами підрозділів і так званими носіями витрат, тобто факторами, що володіють можливістю нести в собі ці витрати (наприклад, прямі людино-години або машино-години, вага оброблюваних матеріалів тощо).

Значна частина накладних витрат не змінюється зі зміною обсягу виробництва, тобто вони є постійними витратами. Сама природа постійних накладних витрат говорить про те, що будь-які спроби включити їх до собівартості продукту вимагають точного визначення обсягу виробництва, на який вони і будуть розподілені. Оскільки постійні витрати на одиницю продукції залежать від обсягу виробництва, нормативні ставки розподілу накладних витрат, які представляють собою витрати на одиницю продукції, будуть низькими, якщо нормативний обсяг виробничої діяльності буде високим, тому що одна і та ж сума постійних витрат підлягає розподілу на більшу кількість одиниць продукції[12, с198].

Важливим етапом у визначенні нормативного коефіцієнта постійних накладних витрат є прогноз середнього обсягу робіт кожного з центрів витрат по виробах на поточний рік. Це включає, по-перше, прогноз обсягу випуску продукції підприємством у цілому, а потім розшифровку цього прогнозу по кожному з центрів витрат. Після того як передбачуваний обсяг випуску стає відомий, для розрахунку нормативної ставки постійних накладних витрат нормативні постійні накладні витрати за певний період (рік, місяць) поділяються на нормативний обсяг випуску. Нормативні ставки постійних накладних витрат частіше розраховуються по кожному центру витрат, але можуть встановлюватися і по підприємству в цілому.

У зв'язку з цим приймається рішення щодо бази розподілу накладних витрат, або, іншими словами, про те, в яких одиницях вимірювання слід виразити обсяг продукції, що випускається. Найбільш прийнятною базою розподілу накладних витрат є прямі людино-години (на підприємствах з переважанням ручної праці) або машино-години (на підприємствах з високим ступенем автоматизації), оскільки вони враховують часовий фактор. У той же час в компаніях, що застосовують систему калькуляції собівартості за нормативними витратами, досить часто використовується заробітна плата основних виробничих робітників, оскільки головний недолік даної бази - змінність розміру заробітної плати - усунутий внаслідок того, що всі кошториси трудових витрат засновані на нормативних показниках.



3. Прогресивні методи калькуляції витрат

3.1 ABC - метод калькулювання

Дослідження розвитку систем калькулювання свідчить про те, що на всіх історичних етапах учених і практиків цікавила проблема визначення собівартості продукції (робіт, послуг тощо). В окремі періоди ініціаторами досліджень проблем калькулювання були теоретики-дослідники бухгалтерського обліку, в інші - управлінці-практики, яких цікавила відповідність системи збору та обробки інформації новим умовам господарювання. В умовах жорсткої конкуренції однією з основних переваг підприємства стає низька собівартість продукції.

Помилки при розрахунку собівартості можуть призвести до неефективних управлінських рішень. Одним з оригінальних вирішень цієї проблеми є використання методу калькулювання, відомого зарубіжним фахівцям вже близько 30 років під назвою “ Activity Based Costing ” або скорочено - метод АВС. Саме він підвищує обґрунтованість віднесення накладних витрат на конкретний продукт, дозволяє здійснити більш точніше калькулювання собівартості, забезпечує взаємозв'язок отриманої інформації з процесом формування витрат [19]. Застосування методу ABC дозволяє керівнику точніше визначити вартість певного продукту, особливо у випадках, коли непрямі витрати перевищують прямі. У зв'язку з появою перекладів і вільного трактування деяких англомовних термінів, які викривляють зміст і породжують непорозуміння у назвах відомих і давно використовуваних методів виникає проблема правильного трактування назви АВС-методу калькулювання.

Останнім часом у літературі та публікаціях з ділових процесів і їх аналізу, які присвячені програмним системам, в помилковий переклад “вартісний аналіз” або “функціонально-вартісний аналіз” [12]. Яскравим прикладом непорозумінь у використанні термінології з приводу назв методів є стаття В.А. Івльова і Т.В. Поповой “Что такое функционально-стоимостной анализ процессов и систем” [11]. У даній статті автори стверджують, що термін “функционально-стоимостной анализ (ФСА)” в англомовній транскрипції звучить як Activity Based Costing (ABC). Проте, ФВА застосовується у зарубіжній практиці більше ніж півстоліття. Він з'явився під назвою “вартісний аналіз” (value analysis) і використовувався при удосконалені виробів. На початку 50-х років ХХ ст. метод вперше став використовуватись на стадії проектування. У нього з'явилася нова назва - “вартісне проектування” чи “вартісний інжиринг” (value engineering). Подальший його розвиток призвів до появи комплексного методу - вартісного менеджменту чи управління вартістю (value management). Ці та інші модифікації методів управління вартістю були прийнятті та активно почали використовуватись під загальною назвою “функціонально-вартісний аналіз” [7, 13, 14; 15, 16, с. 8-14].

Окрім того, за кордоном використовується ще поняття АВС-аналіз (ABC-Analysis), відомий в російськомовній літературі як “діаграма Парето”. Окремо виділяється АВС-метод, або облік витрат за видами діяльності, який є осконалішим за традиційну систему обліку витрат. Тож аналізуючи літературу спостерігаємо, що можуть використовуватися такі поняття: 1) “ФСА/АВС-аналіз”, 2) “ФСА/АВС-метод”, 3) просто “ФСА / АВС”.

Варто також відмітити особливість вимови цих термінів: термін “АВС-аналіз”, які прийшов до нас з німецькомовних країн, і вимовляється як “а-бе-це-аналіз”, а термін “АВС-метод” - “ей-бі-сі-метод” [15]. Розглянемо історію становлення АВС-методу. У 80-х роках ХХ ст. був створений “Consortium for Advanced Manufacturing - International” (Міжнародний консорціум з розвитку виробництва - CAM-I), в рамках якого була створена проектна група з покращення методів розрахунку витрат. В результаті виконання проекту був створений метод “АВС”. Цей метод не був революційним винаходом, а є підсумком і систематизацією методів обліку, які використовувалися провідними компаніями - як членами САМ-І, так і іншими компаніями, не тільки у промисловості, але й у сфері послуг, особливо в охороні здоров'я. Розробниками нового підходу до розподілу накладних витрат вважаються американські вчені Р. Купер і Р. Каплан, які опублікували восени 1988 р. статтю в журналі “Гарвард Бизнес Ревью” під назвою “Правильно измерить затраты - принять правильно решение” та запропонували назвати даний метод обліку затрат “функціональним обліком” чи “метод обліку затрат за функціями” (ABC) [5, с. 189].

Сам термін “ Activity Based Costing ” вперше був вжитий при дослідженні фірми John Deer (виробник тракторів і комбайнів). В літературі вперше з'явився в статті Робіна Купера “Cost management concepts and principles - the rise of activity based costing”, Journal of Cost Management (1988) [17]. АВС-алькулювання - це метод калькулювання, що передбачає спочатку групування накладних витрат за основними видами діяльності, а потім розподіл їх між видами продукції, виходячи з того, які види діяльності потрібні для виготовлення цієї продукції [5, с. 190].

На думку Роберта Каплана фахівці у сфері обліку витрат не завжди можуть правильно визначити собівартість кожного виробу [5, с. 190]. Навчившись вимірювати трудові та матеріальні витрати, дуже часто бухгалтерам важко визначити накладні витрати. Традиційно накладні витрати розподіляються на продукт в більшості випадків умовно. Якщо в компанії на виготовлення певного виробу доводиться 10 % всіх трудових витрат, то бухгалтер може просто віднести 10% накладних витрат на собівартість даного виробу [5, с. 190]. Ця система успішно працює у тому випадку, коли компанія виготовляє незначний асортимент виробів, а також тоді, коли витрати на заробітну плату і матеріали є найбільш важливими факторами. Каплан акцентує увагу на тому, що в даний час в компаніях зростає частка інших витрат у зв'язку з випуском продукції широкого асортименту з коротким циклом виробництва. До таких витрат відносяться маркетингові накладні витрати, витрати на збуту, дослідження і розробки та ін., які в значній мірі збільшилися в порівнянні із зростанням витрат на заробітну плату. Наприклад, в інформаційно-технологічний галузях витрати на заробітну плату в 1970 р. складали 20 % всіх витрат на продукт, а в 1990 р. - тільки 3 % [5, с. 190].

АВС-метод базується на тому, що продукція - не причина виникнення витрат, а причина операцій (робіт), у результаті яких і виникають витрати. На думку Р.Х. Гаррісона облік за центрами витрат акцентує більшою мірою увагу на тому, що створює витрати, і в меншій мірі на тому, як вони розподіляються [24]. АВС-калькулювання не тільки надає інформацію про собівартість продукції, але також допомагає менеджерам знижувати споживання ресурсів. Метод ABC може безпосередньо сприяти цьому шляхом посилення контролю за іншими операціями, що викликає виникнення накладних витрат. Даний метод також забезпечує і контролює взаємозв'язок між тими, хто веде господарську діяльність (або виконує певні функції), і тими, хто використовує продукцію, отриману в результаті діяльності перших [5, с. 190].

На відміну від традиційної системи калькулювання, побудованої за принципом, що для виробництва продукції використовуються ресурси, калькулювання на основі діяльності передбачає, що продукція виготовляється в ході виробничих процесів (операцій), а процеси споживають певні. Такий підхід обумовлений тим, що технологічний час складає, найчастіше, не більше 15 % процесу виробництва, а решту складають операції (транспортування, збереження, контроль тощо), які збільшують витрати, але не збільшують вартості виробу.

Таким чином, метод АВС як метод калькулювання завдяки своїм перевагам порівняно з традиційними методами інтенсивно розвивається в теорії і широко використовується на практиці. Цей метод дає змогу інакше поглянути як на витрати підприємства, так і на управління ними. Він являє собою технологію, що виходить за рамки просто обліку витрат і перетворюється в ефективну технологію управління витратами. Так, принциповою відмінністю методу АВС-калькулювання від інших методів є порядок розподілу непрямих витрат.

Зокрема, М.А. Вахрушина пропонує наступний алгоритм побудови АВС-методу калькулювання [4, с. 148]:

1. Бізнес підприємства ділиться на основні види діяльності (функції, операції). Такими видами можуть бути замовлення на постачання матеріалів;

експлуатація основного та допоміжного обладнання, контроль якості напівфабрикатів і готової продукції їх транспортування тощо. Кількість видів діяльності залежить від її складності. Накладні витрати ідентифікуються із видами діяльності.

2. Для кожного виду діяльності вибирається окремий носій витрат у відповідних одиницях виміру. При цьому дотримуються таких правил: простота в отриманні даних, що відносяться до цього носія та ступінь відповідності

виміру витрат через носія до їх справжнього значення.

3. Оцінюється вартість одиниці носія витрат шляхом ділення суми накладних витрат по кожній функції на кількісне значення відповідного носія витрат.

4. Визначається собівартість продукції. Для цього вартість одиниці носія витрат множиться на їх кількість за тими видами діяльності, виконання яких необхідне для виготовлення продукції.

Метод калькулювання на основі діяльності застосовується великою кількістю компаній у всьому світі. Специфіка застосування даного методу звичайно відрізняються на кожному підприємстві. Декілька компаній використовують АВС як основну систему калькулювання, разом з тим, більшість компаній застосовують даний метод вибірково - в окремих підрозділах або для специфічних видів діяльності [13, с. 37].



3.2 Метод калькулювання target-costing

Сучасний таргет - костінг ( японська назва - genka kikaku ) зародився в Японії в 1960 -х роках. Вперше даний метод впровадила в практику корпорація Toyota в 1965 році, хоча деякі, більш примітивні його форми ще в 1947 році використовувала компанія General Electric. На цьому підприємстві здавна використовувалася система управління цільовими витратами ( target cost management ), проте, по суті, вона являла собою надто спрощену версію сучасної концепції. Історія таргет-костінгу пов'язана і з довоєнної Німеччиною. Так, після приходу до влади А. Гітлер позначив необхідність випуску «народного» автомобіля VolksWagen, який повинен був стати доступним найширшим верствам населення. За оцінкою Міністерства економіки країни, для того щоб автомобіль став дійсно загальнодоступним, його роздрібна ціна повинна була знаходитися в межах 1000 рейхсмарок. Остаточна ціна автомобіля з урахуванням «подарунка» фюрера (знижки в 10 рейхсмарок ) була визначена в 990 рейхсмарок; подальше проектування велося з урахуванням даного верхнього обмеження. Зокрема, конструкторам довелося відмовитися від гідравлічного приводу гальм( хоча рівень технологій того часу цілком дозволяв його реалізувати ) і використовувати механічний привід. За рахунок цього заощадили більше 30 марок.

Хоча елементи таргет - костінг були відомі досить давно, але як системна концепція цільового управління витратами genka kikaku був застосований саме в Японії. Лише наприкінці 1980-х років промислові корпорації США почали впроваджувати цей підхід, взявши за зразок японську модель як найбільш ефективну і просунуту. В даний час вона застосовується підприємствами різних галузей промисловості на етапі проектування виробу, планування його собівартості і виробництва.

Вперше термін «таргет - костінг» ( target costing ), використовуваний зараз, вжив в 1988 році Тоширо Хіромото у статті « Прихований клинок : японський управлінський облік, де автор порівнював системи виробничого обліку Японії та США.

Незважаючи на триваючі досі суперечки про сутність таргет - костінгу, існує визнане його визначення у вигляді концепції управління, що підтримує стратегію зниження витрат і реалізує функції планування виробництва нових продуктів, превентивного контролю витрат і калькулювання цільової собівартості відповідно до ринкових реалій.

Найбільшого поширення target costing отримав на підприємствах, що працюють на міжнародних ринках в умовах жорсткої конкуренції, і насамперед у інноваційних галузях : автомобілебудуванні, виробництві електроніки, тобто там, де японські підприємства ведуть агресивну маркетингову політику, витісняючи конкурентів навіть з їх національних ринків. На сьогоднішній день в Японії більше 80 % великих компаній (Toyota, Daihatsu, Nissan, Matsushita, NEC, Sony, Cannon, Olympus, Nippon ) активно працюють по системі таргет - костінг. У США і Європі число таких підприємств не настільки велике, однак і там таргет - костінг швидко знаходить прихильників : Daimler / Chrysler, Procter & Gamble, Caterpillar, ITT Automotive.

Дослідження, проведені в Німеччині у 2000 році, показали, що таргет - костінг спорадично використовувався на 66 % опитаних підприємств, а регулярно застосовувався на 45 % підприємств.

Крім сфери виробництва інноваційних продуктів таргет - костінг все частіше знаходить своє застосування на підприємствах сфери обслуговування, а також у неприбуткових організаціях (наприклад, в медичних клініках ).

Порівняння процесів планування та управління витратами на підприємствах, що працюють тільки зі «старими» інструментами контролінгу, і в сучасних японських фірмах свідчить, що підприємства, які отримують інформацію від традиційних систем обліку витрат, витрачають більше часу і грошових коштів на процес створення продукції. Це пояснюється тим, що механізми зворотного зв'язку традиційних систем дозволяють з'ясувати передбачувані витрати.



Висновки

В цілому, аналіз викладеного в роботі матеріалу дозволяє зробити наступні висновки і рекомендації.

У літературі як одна з основних переваг застосування системи «стандарт-кост » виділяється економія ведення облікових записів, хоча на перший погляд може здатися, що використання стандартів вимагає великих витрат на їх ведення в порівнянні з системою обліку фактичних витрат. Насправді застосування нормативних витрат спрощує ведення обліку, так як при використанні цієї системи додаткові витрати виникають лише при встановленні індивідуальних нормативів. Як правило, ці витрати бувають незначними, і багато нормативів застосовуються місяцями або навіть роками без змін. Тільки істотні зміни, такі як зміни конструкції виробу, освоєння нового виробу, заміна машинного обладнання, викликають необхідність їх перегляду. Цінові складові нормативних витрат оновлюються, як правило, щорічно або частіше для того, щоб відобразити вплив інфляції або інших факторів на ціни придбаних матеріалів або вартість робочої сили. Перегляд нормативів загальновиробничих витрат здійснюється в більшості компаній незалежно від того, застосовується чи ні система «стандарт-кост ».

Облік витрат за нормативами(стандартами) являє собою цілісну концепцію. При застосуванні її в повному обсязі всі дані про фактичні виробничих витратах заміщуються їх нормативними значеннями. Такі рахунки, як « Матеріали», «Основне виробництво», «Готова продукція», ведуться з використанням нормативних витрат, а не фактично понесених витрат. Бухгалтер веде окремі записи про фактичні витрати. У кінці облікового періоду фактичні дані порівнюються з їх нормативними значеннями.

Одна з основних переваг системи «стандарт-кост» полягає в тому, що при правильній її постановці потрібен менший бухгалтерський штат, адже в рамках цієї системи облік ведеться за принципом винятків, тобто враховуються лише відхилення від стандартів. Чим стабільніша працює підприємство і чим більш стандартизовані виробничі процеси, тим менш трудомісткими стають облік і калькулювання.

Нормативні витрати являють собою зумовлені реалістичні витрати, які зазвичай виражаються в розрахунку на одиницю готової продукції і включають всі три елементи виробничих витрат - прямі матеріальні витрати, прямі трудові витрати та загальновиробничі витрати, які в свою чергу складаються з таких показників:

- Нормативна ціна прямих матеріалів;

- Нормативна кількість прямих матеріалів;

- Нормативний робочий час;

- Нормативна ставка оплати прямого праці;

- Нормативний коефіцієнт змінних загальновиробничих витрат;

- Нормативний коефіцієнт постійних загальновиробничих витрат.

Використання нормативних витрат усуває необхідність обчислення вартості одиниці (або партії) продукції виходячи з даних про фактичні витрати кожну тиждень або місяць. Одного разу визначивши нормативні витрати прямих матеріалів, прямої праці і загальновиробничих витрат, можна визначати загальні нормативні витрати на одиницю продукції в будь-який час. Знаючи собівартість одиниці виробу, стає можливим приймати основні управлінські рішення щодо встановлення ціни виробу, планування доходів і витрат, оперативно контролювати основні показники витрат, здійснювати оцінку виробничих запасів.

На основі виконаної роботи можна погодитися, що система «стандарт-кост» має велике прикладне значення на наших вітчизняних підприємствах, особливо з масовим випуском продукції.



Список використаної літератури

1. Аткинсон Энтони Управленческий учет / Банкер Раджив Д., Каплан Роберт С., Янг С. Марк. 3-е издание.: Пер с англ. М.: Издательский дом "Вильямс", 2005. 878 с.

2. Білоусова І. Методи обліку виробничих витрат і калькулювання собівартості продукції / Білоусова І. // Бухгалтерський облік і аудит. 2006.

3. Бухгалтерський управлінський облік: [Підручник / За ред. проф. Ф.Ф. Бутинця] / Ф.Ф. Бутинець, Т.В. Давидюк, Н.М. Малюга, Л.В. Чижевська; 2-ге вид., перероб. і доп. Житомир, 2002. 480 с.

4. Вахрушина М.А. Бухгалтерский управленческий учет / Вахрушина М.А.: Учеб. для студ. вузов, обучающихся по экон. спеціальностям. 3-е изд., доп. и перераб. М.: Омега, 2004. 576 с.

5. Воронова Е.Ю. Управленческий учет на предприятии: учеб.пособие. / Е.Ю. Воронова, Г.В. Улина - М.: ТК Велби, Изд-во Проспект, 2006. 248 с.

6. Голов С.Ф. Управленческий бухгалтерский учет / Голов С.Ф. К, 1998. 383 с.

7. Грамп Е.А. Применение функционально-стоимостного анализа в электротехнической промышленности Англии / Грамп Е.А. ЭП. Серия "Общеотраслевые вопросы", № 357, 1970.

8. Друри К. Введение в управленческий й производственный учет / Друри К. М.: Аудит, 1994. 557 с.

9. Друри К. Управленческий и производственный учет: пер. с англ. Учебник / Друри К. М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2003. 1071 с.

10. Ивашкевич В.Б. Бухгалтерский управленческий учет: [Учеб. для вузов] / Ивашкевич В.Б. М.: Экономистъ, 2003. 618 с.

11. Ивлев В.А. Что такое функционально-стоимостной анализ процессов и систем / В.А. Ивлев, Т.В. Попова // (В сборнике "TQM-XXI. Проблемы, опыт, перспективы". Вып. 4. / Под ред. В.А. Качалова и В.Л. Рождественского. М.: ИздАТ, 2000. С.).

12. Моделирование бизнеса. Методология ARIS / [Каменнова М., Громов А., Ферапонтов М., Шматалюк А.] - М.: Весть-Мета Технология, 2001. 327 с. 13. Кузьмин А.М. Формы применения функционально-стоимостного анализа / А.М. Кузьмин, А.А. Барышников. Машиностроитель. 2001. № 6. С.

14. Кузьмина Е.А. Функционально-стоимостный анализ. Экскурс в историю / Е.А Кузьмина, А.М. Кузьмин// Методы менеджмента качества. 2002. № 7. С.

15. Кузьмина Е.А. Функционально-стоимостный анализ и метод АВС. [Електронний ресурс] / Е.А. Кузьмина, А.М. Кузьмин. // Методы менеджмента качества. 2002. № 12.

16. Кузьмина Е.А. Функционально-стоимостный анализ. Концепция и перспективы / Е.А. Кузьмина, А.М. Кузьмин // Методы менеджмента качества. 2002. № 8. С.

17. Лукашов А.В. Практические материалы круглого стола ABC (activity based costing) и ABM (activity based management): оптимизация бизнес-процессов и повышение прибыльности компаний / А.В. Лукашов.

18. Нападовська Л.В. Управлінський облік: [підручник для студентів вузів] / Нападовська Л.В. К: Книга, 2004. 544 с. 19. Потапенко Ю.С. АВС-метод управління витрат і його переваги порівняно з іншими методами / Ю.С. Потапенко.

20. Скоун Т. Управленческий учет: Пер. с англ. / Под ред. Н.Д. Зриашвили / Скоун Т. М.: Аудит, ЮНИТИ, 1997. 177 с.

21. Справочник по функционально-стоимостному анализу / [Под ред. М.Г. Карпунина, Б.И. Майданчика]. М.: Финансы и статистика, 1988. 431 с.

22. Хорнгрен Ч.Т. Бухгалтерский учёт: управленческий аспект / [Пер. с англ.; Под ред. Я. В. Соколова] / Ч.Т. Хорнгрен, Дж. Фостер. М.: Финансы и статистика, 1995. 416 с.: ил.

23. Cooper R. 5 Steps to ABC System Design / R. Cooper. Accountancy, November 1990.

24. Garrison R.H. Managerial Accounting. Concepts for Planning, Control, Decision Making / Garrison R.H., Chesley G.R., Carroll R.F. // Richard D.Irwin, inc, 1993 p.

Размещено на Allbest.ru