Особливості обліку виробничо-торгової діяльності підприємств громадського харчування

Размещено на http://www.allbest.ru

Особливості обліку виробничо-торгової діяльності підприємств громадського харчування

Питання

1. Особливості виробничо-торгової діяльності у сфері громадського харчування

2. Облік товарів на складах

3. Облік спеціального і форменого (фірмового) одягу та взуття

4. Порядок відображення та визначення у бухгалтерському обліку природного убутку та понаднормативних нестач товарів

1. Особливості виробничо-торгової діяльності у сфері громадського харчування

Громадське харчування -- сфера виробничо-торгової діяльності, де виробляють і продають продукцію власного виробництва та куповані товари, як правило, призначені для споживання на місці, з організацією дозвілля або без нього. облік товар склад убуток нестача

Підприємства громадського харчування у своїй діяльності керуються як законодавчими актами, які регулюють діяльність у сфері торгівлі взагалі (такі як Закони України про захист прав споживачів, про патентування деяких видів підприємницької діяльності, про ліцензування, про стандартизацію і сертифікацію, про реєстратори розрахункових операцій та ін., правила торгівлі окремими видами товарів і продуктів, порядок заняття торговельною діяльністю і правила торгового обслуговування населення тощо), так і спеціальними нормативними документами, що регулюють діяльність у сфері громадського харчування та визначають правовий порядок забезпечення безпеки і якості харчових продуктів, а також основні вимоги до роботи підприємств громадського харчування взагалі та їх відокремлених підрозділів -- їдалень, буфетів, барів, кафе, ресторанів тощо. До таких нормативних актів відносять, в першу чергу, Закон України про безпеку і якість харчових продуктів і продовольчої сировини, правила роботи закладів (підприємств) громадського харчування, збірники рецептур, порядок розробки та затвердження технологічної документації на фірмові блюда, санітарні правила для підприємств громадського харчування тощо.

Згідно з «Правилами роботи закладів (підприємств) громадського харчування», затвердженими наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 24.07.2002 р. № 219, заклади громадського харчування поділяють на типи: ресторани, бари, кафе, їдальні, закусочні, буфети, кулінарні кафетерії, фабрики-кухні, фабрики-заготівельні, відкриті літні майданчики, кіоски і т. ін. У свою чергу, ресторани і бари залежно від їх розмірів та рівня обслуговування споживачів поділяють на класи -- люкс, вищий, перший. Тип закладу громадського харчування та його клас визначають суб'єкти господарювання самостійно з урахуванням рівня обслуговування, технічного забезпечення, асортименту і т. ін.

Загальні вимоги до закладів громадського харчування стосуються таких основних питань:

архітектурно-планувальне рішення;

забезпечення обладнанням, меблями, посудом, столовими приборами, білизною;

асортимент продукції, її різноманітність та складність приготування;

кваліфікація персоналу, методи обслуговування (самообслуговування, попереднє сервірування столів, обслуговування офіціантами);

якість обслуговування (етика, естетика тощо).

Обов'язковою є інформація відвідувачів про асортимент

продукції, що пропонується, та її ціну. Щоденне меню підписують керівник підприємства, завідувач виробництва (шеф-кухар), бухгалтер (калькулятор). Його виставляють на видному місці в торговій залі або на обідніх столах. До меню включають страви, напої, кулінарні, кондитерські та борошняні вироби згідно зі бірниками рецептур, а також фірмові блюда, розроблені і затверджені відповідно до вимог діючого законодавства.

Робочі місця кухарів і кондитерів повинні мати технологічні карти з позначенням норм закладки сировини, виходу готових страв (виробів) і технології їх приготування. Продаж продукції здійснюють з дотриманням умов і термінів реалізації, визначених санітарними правилами і нормами.

Музичне обслуговування відвідувачів здійснюється за рішенням керівництва закладу громадського харчування. Музичні колективи або окремі виконавці можуть бути зараховані у штат цих закладів або працювати на умовах угоди цивільно-правового характеру. Розрахунки з покупцями здійснюються, як правило, за готівку, тому підприємствам громадського харчування загального типу необхідно придбавати торговий патент на кожен пункт продажу, де здійснюються розрахунки готівкою.

Згідно з діючим законодавством громадське харчування, як вид підприємницької діяльності, не підлягає ліцензуванню. Але в той же час заклади громадського харчування, які торгують алкогольними напоями і тютюновими виробами, повинні мати відповідні ліцензії. Такі ліцензії видаються за плату терміном на один рік і підлягають обов'язковій реєстрації в податкових органах. Плата за ліцензії вноситься поквартально рівними частинами і відображається в обліку спочатку як витрати майбутніх періодів (на рахунку 39), а потім щомісячно списується на витрати обігу (рахунок 93).

Відповідно до діючого законодавства послуги, що надаються суб'єктами господарювання у сфері громадського харчування, не підлягають обов'язковій сертифікації відносно безпеки для життя і здоров'я людей. Разом з тим закладам громадського харчування бажано керуватися діючими нормативно-правовими актами, які регулюють порядок проведення обов'язкової сертифікації послуг харчування, що надаються суб'єктами туристичної діяльності. До таких закладів віднесено ресторани, бари, кафе, їдальні, закусочні. Вимоги щодо проведення обов'язкової сертифікації послуг харчування, які надаються суб'єктами туристичної діяльності, встановлені «Правилами обов'язкової сертифікації послуг харчування», затвердженими наказом Держкомстандарту України від 27.01.99 р. № 37. Вартість робіт з обов'язкової сертифікації послуг харчування сплачується заявником на договірних умовах. Результати проведеної сертифікації оформлюються «Сертифікатом відповідності» з терміном дії від одного до п'яти років. Не пізніше ніж за три місяці до закінчення терміну дії сертифіката відповідності заявник подає нову заяву у відповідний орган для проведення наступної обов'язкової сертифікації.

Необхідно звернути увагу також на те, що у закладах громадського харчування дозволяється використовувати засоби вимірювання лише у справному стані при наявності чіткого відбитку державного повірочного тавра або свідоцтва про перевірку відповідно до нормативних документів. Забороняється використання для торгово-виробничої діяльності засобів вимірювальної техніки побутового призначення.

Розрахунки зі споживачами підприємства громадського харчування здійснюють, як правило, готівкою з використанням реєстраторів розрахункових операцій (РРО) або Книги обліку розрахункових операцій (КОРО) і Розрахункової книжки (РК). Вказані суб'єкти підприємницької діяльності зобов'язані видавати особі, яка отримала товар або послугу і сплатила гроші, розрахунковий документ встановленої форми на повну суму проведеної операції. Форма і зміст таких документів передбачені «Положенням про форму і зміст розрахункових документів», затвердженим наказом ДПАУ від 01.12.2000 р. № 614. До них належать: касовий чек, видатковий чек, розрахункова квитанція, спрощена розрахункова квитанція. Бланки цих документів повинні мати обов'язкові реквізити, передбачені названим Положенням. У закладах громадського харчування при розрахунках готівкою зазвичай використовують фіскальний касовий чек типової форми № ФКЧ-1. В той же час у ресторанах досить поширена практика доповнення або зміни замовлення у процесі обслуговування клієнтів, а кінцевий розрахунок готівкою здійснюється після повного виконання замовлення зі змінами і доповненнями. У зв'язку з цим таким закладам доцільно використовувати РРО, здатні працювати у режимі «ресторанної каси».

РРО переключається в режим «ресторанної каси» при його програмуванні, після чого він може виконувати такі функції:

реєстрація відпуску ще не оплачених товарів (послуг) з друкуванням службового (не фіскального) чека

ведення поточних рахунків (доповнення відкритого клієнтом рахунка новими замовленнями);

узагальнення інформації про товари (послуги), відпущені клієнту в межах кожного відкритого рахунка;

закриття рахунка клієнта з видачею фіскального чека після оплати рахунка;

контроль наявності неоплачених рахунків.

Деякі моделі касових апаратів можуть вести до двухсот рахунків клієнтів одночасно. Номери рахунків включають номер столу в ресторані. У рамках одного рахунка можна вести облік замовлень окремих клієнтів -- до 9 клієнтів за кожним столом. При необхідності можна надрукувати до трьох примірників службових чеків (нефіскальних) одночасно: для кухні, бару, клієнта. Рахунок можна доповнювати до 15 раз. При бажанні замовлення можна частково або повністю анулювати. Одночасно можна реєструвати разовий продаж супутніх товарів -- сигарет, кофе і т. ін. При оплаті рахунка друкується фіскальний касовий чек т. ф. № ФКЧ-1.

Звітність про використання РРО та РК (ф. № ЗВР-1) подається податковому органу за місцем реєстрації підприємства щомісячно, незалежно від того, застосовувалися РРО у звітному місяці чи не застосовувалися, до 15 числа наступного за звітним періодом місяця.

РРО може бути запрограмовано як для реєстрації оплати готівкою, так і для розрахунків чеками і в кредит. Для того, щоб можна було приймати оплату платіжними картками, підприємству громадського харчування необхідно укласти відповідну угоду з банком, який є членом платіжної системи (договір еквай- рингу), та обладнати місце проведення розрахунків платіжним терміналом та імпринтером. Торговий платіжний термінал може бути приєднаним або об'єднаним з РРО. За допомогою платіжного терміналу здійснюється авторизація операції реалізації товару за платіжними картками і оформлюється платіжний чек (квитанція терміналу). Імпринтер призначений для перенесення реквізитів платіжної картки на сліп, тобто паперовий документ, який підтверджує здійснення операції з використанням платіжної картки та вміщує дані цієї операції і реквізити платіжної картки. Імпринтери застосовуються частіше при відсутності терміналу, але можуть використовуватися і одночасно з платіжним терміналом.

У бухгалтерському обліку операції розрахунків з покупцями за платіжними картками з наступним зарахуванням банком коштів на поточний рахунок підприємства відображають такими проводками (табл. 6.1).

Таблиця 6.1

Відображення в обліку реалізації товарів (послуг) з розрахунком за платіжними картками

Такі основні особливості діяльності закладів громадського харчування, які необхідно враховувати при організації бухгалтерського обліку у цій сфері підприємництва.

Основою організації виробничого процесу в громадському харчуванні є його планування, тобто розробка програми діяльності з виготовлення (випуску) власної продукції. При цьому розробка планів виробництва повинна забезпечити узгодження та взаємозв'язок між окремими працівниками закладу харчування, у тому числі і з бухгалтером. Обумовлено це ще й тим, що більшість планових документів є базою для облікових процедур або ж підставою для складання первинних бухгалтерських документів. Крім того, у невеликих підприємствах громадського харчування деякі функції планування виконують, як правило, облікові працівники, що і послужило підставою розгляду цього питання у ціому посібнику.

Порядок виробничого планування та його документального оформлення у кожного суб'єкта підприємництва у сфері громадського харчування залежить від асортименту власної продукції, виробничих потужностей, розрахункових обсягів постачання сировини, можливостей її зберігання та інших умов. Методичні підходи до планування виробничої діяльності закладів громадського харчування можна запозичити з «Методичних рекомендацій з організації роботи закладів ресторанного господарства при вищих навчальних закладах», затверджених наказом Міністерства економіки України від 05.03.2004 р. № 93.

Названими рекомендаціями пропонується для оперативного планування виробничої програми закладів громадського харчування користуватися нормами споживання блюд, визначеними експериментально для окремих категорій споживачів. Такі нормативи можна визначати (залежно від типу закладу харчування) окремо для сніданку, обіду, вечері. Наприклад, для підприємств громадського харчування при вищих навчальних закладах норми споживання окремих блюд на сніданок становлять з розрахунку на 100 відвідувачів: холодні закуски -- 79, перші страви -- 14, другі страви -- 52, гарніри -- 33, солодкі страви -- 10, гарячі напої -- 98, кондитерські вироби -- 50, холодні напої -- 3. Разом -- 339 порцій. На обід загальна норма споживання становить 489 порцій відповідного асортименту на 100 відвідувачів.

Такі норми можна визначити для кожної категорії населення, яка користується послугами відповідного закладу харчування, експериментальним шляхом для кожного періоду року.

Виходячи з досвіду роботи (або попереднього замовлення) і очікуваної кількості відвідувачів, можна визначити загальну планову потребу кількості порцій окремих асортиментних груп страв. Для розрахунків використовують форми планових документів, передбачені «Методичними рекомендаціями щодо впровадження національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку у сфері громадського харчування і побутових послуг, гармонізованих з міжнародними стандартами», затвердженими наказом Мінекономіки України від 17.06.2003 р. № 157.

Для щоденного планування заклади громадського харчування використовують План-меню, який напередодні складає в одному примірнику завідувач виробництва (шеф-кухар, старший кухар, бригадир) і затверджує керівник закладу. У плані-меню передбачають назву і коротку характеристику кожної страви, його номер за збірником рецептур (технологічною картою), код страви, кількість порцій, ціну.

На підставі плану-меню розраховують потребу в сировині, складають меню для відвідувачів та вимогу на відпуск сировини зі складу на кухню.

Документом для планування виробничого завдання на виготовлення кондитерських та інших виробів є «Наряд-замовлення», який складає завідувач кондитерського виробництва на підставі заявок від реалізаторів і затверджує керівник підприємства. У наряді-замовленні зазначають: назви виробів; їх номери згідно зі збірником рецептур; вагу (масу); кількість; ціну продажу; загальну вартість; потребу в сировині для кожного виробу та взагалі. Розрахунки потреби в сировині виконує, як правило, бухгалтер. На підставі наряду-замовлення виписують вимогу на відпуск сировини зі складу і контролюють фактичний вихід готової продукції та її передачу на склад (в експедицію) або до торгової зали (реалізаторам).

Важливим елементом організації діяльності підприємств громадського харчування є визначення відпускної вартості продукції власного виробництва. Особливістю ціноутворення на підприємствах громадського харчування є те, що фактичну собівартість одиниці виробленої продукції в системному порядку тут не визначають, а розраховують ціну її реалізації. Для цього передбачено спеціальний планово-обліковий документ -- «Калькуляційна картка». Калькуляцію (розрахунок ціни реалізації) складають на кожен вид страв, кулінарних виробів тощо. До калькуляційної картки заносять дані про вартість продуктів (сировини), що входять у рецептуру страви (виробу). Підставою для складання калькуляції є план-меню та норми вкладення продуктів (сировини), передбачені збірниками рецептур (технологічними картами на фірмові вироби). Калькуляцію складають, як правило, на 100 порцій або на 10 кг (якщо збірником рецептур передбачені норми закладки з розрахунку на 1 кг готового виробу). Ціна продуктів (сировини) може бути обліковою (без торгової націнки) або ж продажною (з торговою націнкою), залежно від прийнятої на підприємстві методики оцінки запасів.

У калькуляційній картці вказують найменування страви та її номер за збірником рецептур, найменування продуктів, що є сировиною для виготовлення цієї страви, та норми їх закладки згідно зі збірником рецептур, облікову ціну та вартість кожного виду продуктів (сировини) і всього набору, суму націнки до облікової вартості, суму ПДВ, відпускну вартість 100 страв (10 кг) та однієї страви (порції), вихід у готовому вигляді однієї страви (порції) в грамах (мл). Калькуляцію підписують виконавець (бухгалтер, калькулятор) і завідувач виробництва, затверджує керівник підприємства (табл. 6.2, 6.3).

Таблиця 6.2

ТОВ «Ресторан «Зустріч»» Код за ЗКУД 0903108

Калькуляційна картка № 405 2 лютого 2007 р.

Найменування страви -- «Ікра бурякова з морквою» Номер за Збірником рецептур -- 1.50

Таблиця 6.3

ТОВ «Ресторан «Зустріч»» Код за ЗКУД 0903108

Калькуляційна картка № 405 2 лютого 2007 р.

Найменування страви -- «Ікра бурякова з морквою» Номер за Збірником рецептур -- 1.50

Визначена таким чином відпускна вартість страви (виробу) зберігається до зміни сировинного набору або зміни вартості продуктів (сировини). При настанні таких змін визначають нову ціну страви (кулінарного виробу і т. ін.). Розрахунок нової ціни здійснюють у тій же калькуляційній картці, використовуючи для цього вільні колонки (з позначенням дати кожного такого розрахунку). Нова ціна затверджується підписами тих же посадових осіб (бухгалтер-калькулятор, зав. виробництва, керівник підприємства).

Подібні калькуляційні картки складають не лише на продукцію власного виробництва, а й на куповані товари, що реалізуються підприємством громадського харчування (цукерки, печиво, кондитерські вироби, фрукти, соки тощо). При цьому враховують, що продаж купованих товарів може здійснюватися або на вагу, або поштучно. Відповідно має бути розрахована і відпускна ціна.

М.п. Зав. лабораторії (Пархоменко М.В.)

При придбанні свіжого м'яса або м'ясопродуктів в обов'язковому порядку необхідно перевірити наявність у продавця ветеринарного свідоцтва на такі продукти. На всіх м'ясних тушах (або їх частинах) обов'язково має бути тавро у вигляді штемпеля, який засвідчує, що туша пройшла ветеринарне обстеження і є безпечною для здоров'я споживачів. Крім того, власник м'ясних товарів повинен оформити відповідний сертифікат, яким засвідчує якість і безпечність для людей даної продукції.

Якщо підприємство громадського харчування закуповує заморожене м'ясо і м'ясопродукти, воно повинно вимагати сертифікат відповідності на цей товар.

Подібний порядок оформлення первинних документів діє і при придбанні живої або охолодженої риби: на кожну партію продуктів лову у продавця повинно бути оформлено свідоцтво виробника (декларація) про якість і ветеринарне свідоцтво. Якщо продукти лова придбаваються для подальшої переробки, то повинен бути оформлений також і висновок державної санітарно-гігієнічної експертизи. У звичайній накладній на відвантаження товару необхідно вказувати дані сертифікату відповідності та свідоцтва визнання в Україні іноземного сертифіката (для імпортованої продукції).

Продаж яєць домашніх птахів на ринках можлива тільки після проведення ветеринарно-санітарної експертизи. Реалізація яєць з фермерських господарств та інших підприємств дозволяється лише при наявності ветеринарного свідоцтва на кожну партію яєць. Яйця, дозволені для реалізації, підлягають маркуванню.

Реалізація молока і молочних продуктів дозволяється лише при їх надходженні з ферм (господарств) від здорових тварин, що засвідчується ветеринарною довідкою з вказівкою дати обстеження тварин на наявність захворювань та відповідних щеплень. Термін дії такої довідки не може бути більше одного місяця. Відправку молока з ферм господарств-виробників оформляють відповідною товарно-транспортною накладною, у якій повинна бути вказана якість молока (температура, чистота, щільність, кислотність, жирність тощо). Продавець молока на ринку повинен мати спеціальний дозвіл на продаж, виданий державною лабораторією ветеринарно-санітарної експертизи ринка, а також особисту медичну книжку продавця, оформлену відповідним чином.

При закупівлі хліба та хлібобулочних виробів у супровідних документах постачальника обов'язково повинна бути вказана дата і час виймання хліба з печі (саме з цього часу ведеться відлік терміну придатності даного виду продукції).

Тютюнові вироби та алкогольні напої підлягають обов'язковій сертифікації в Україні. При реалізації цієї продукції дані сертифікатів (реєстраційний номер і дата видачі) в обов'язковому порядку повинні бути вказані у накладній на відпуск товара. Крім того, алкогольні напої і тютюнові вироби підлягають обо- в'язковому маркуванню акцизними марками. Дотримання вказаних вимог сприяє запобіганню придбання неякісних або шкідливих для здоров'я людей харчових продуктів та продовольчої сировини.

2. Облік товарів на складах

На відміну від складів підприємств торгівлі у коморах закладів громадського харчування зберігаються не лише товари, а й продовольча сировина, призначена для приготування різних страв. Ця сировина (на відміну від сировини і матеріалів у промисловості), яку обліковують на субрахунку 201, має свої особливості:

після незначної, часто недорогої та нетривалої переробки, вона стає товаром, призначеним для кінцевого використання (часто під замовлення клієнта, у досить короткі терміни і без варіантів перепродажу);

один і той же вид продукту може бути одночасно і товаром, готовим до реалізації, і сировиною для переробки (наприклад, алкогольні напої для приготування коктейлів).

Виробництво на підприємствах громадського харчування за своїм змістом значно ближче до передпродажної підготовки товарів у торгівлі, ніж до виробничого процесу у промисловості, продукція якого призначається для постачання на ринок, може залишатися якісною тривалий час і неодноразово перепродаватися. Отже, всі продукти (товари і сировину), що зберігаються у коморах підприємств громадського харчування, доцільно обліковувати на субрахунку 281 «Товари на складах».

Надходження сировини на склад (до комори), її відпуск у виробництво, буфети, бари, кулінарні магазини тощо оформлюють звичайними первинними документами: прибутковою накладною, накладною (внутрішньогосподарського призначення), ви- могою-накладною, закупівельним актом тощо. Щодня або один раз за три дні (не рідше) комірник складає Товарний звіт, а інколи ще й Звіт про рух тари, які передає до бухгалтерії разом з доданими до них первинними документами на рух товарів і сировини.

Матеріально відповідальна особа (комірник) веде облік продуктів і товарів у «Товарній книзі комірника» (при незначному їх асортименті) або у «Картках складського обліку матеріалів» (т. ф. № М-12). Правильність записів у картках (книзі) контролює бухгалтерія не рідше одного разу на тиждень, про що робиться відповідна позначка (підпис працівника бухгалтерії) у цих регістрах і у Товарному звіті.

На відміну від торговельних підприємств, сировину і матеріали на складах у підприємствах громадського харчування обліковують, як правило, за продажними (роздрібними) цінами, що значно спрощує контроль за схоронністю запасів. Цей метод особливо ефективний, коли у підприємства громадського харчування немає підрозділів з різними категоріями торгових націнок. З цією метою у складі субрахунка 285 «Торгова націнка» доцільно передбачити окремий аналітичний рахунок, наприклад, 2851 «Торгова націнка товарів на складі». Відображення у бухгалтерському обліку операцій з руху товарів і сировини на складах підприємств громадського харчування наведено у табл. 6.5.

Таблиця 6.5

Бухгалтерські проводки з обліку руху товарів і сировини на складах

Для обліку тари під товарами на складі бажано також передбачити окремий субрахунок другого порядку (наприклад, 2841 «Тара під товарами на складі»). Аналітичний облік тари необхідно вести за її видами (групами) у кількісних вимірниках, за ціною та вартістю.

У більшості випадків підприємства громадського харчування використовують поворотну тару, облік якої ведуть на забалансовому субрахунку 023 «Матеріальні цінності на відповідаль- ному зберіганні». Але в тих випадках, коли ця тара не повернена постачальнику, підприємство сплачує її вартість за заставною ціною. Вартість такої тари необхідно розглядати як штрафну санкцію за порушення умов договору постачання. На вартість такої тари підприємство-покупець нараховує податкове зобов'язання з ПДВ і сплачує його безпосередньо до бюджету (табл. 6.6).

Таблиця 6.6

Відображення в обліку операцій з поворотною тарою

Якщо облік товарів і сировини на складі ведеться за первісною вартістю, то при їх відпуску у виробництво окремо відображають суму торгової націнки.

Після закінчення місяця або на дату проведення інвентаризації за даними карток (книги) складського обліку складають Відомість про залишки товарів на складі (у коморі). Її правильність перевіряє бухгалтер. Загальну вартість товарів за цією відомістю звіряють з даними бухгалтерського обліку.

3. Облік спеціального і форменого (фірмового) одягу та взуття

Згідно з діючими законодавчими актами працівникам на роботах зі шкідливими та небезпечними умовами праці, а також на роботах, пов'язаних із забрудненнями або в несприятливих температурних умовах видаються безоплатно відповідно до встановлених норм спеціальний одяг, взуття та інші засоби індивідуального захисту. Для працівників системи громадського харчування затверджені також норми видачі санітарного одягу, взуття та запобіжних пристроїв.

Придбання, комплектування, видачу і утримання спецодягу зобов'язаний забезпечити за рахунок підприємства роботодавець. Якщо ж працівник з певних причин змушений був придбати спецодяг (взуття) за власні кошти, то роботодавець повинен відшкодувати йому витрати на придбання таких засобів. Більше того, вартість такого спецодягу повинна бути відшкодована працівнику навіть при відсутності у нього документів на його придбання (за заявою працівника на підставі роздрібних цін підприємства- виробника). У випадку дострокового (завчасного) зносу спецодягу з причин, що не залежать від працівника, роботодавець зобов'язаний замінити його за рахунок підприємства. Факт завчасного зносу спецодягу (взуття) не з вини працівника повинен бути оформлений спеціально створеною комісією актом т. ф. № МШ-4 «Акт вибуття малоцінних та швидкозношуваних предметів». Акт затверджує керівник підприємства.

Законодавством встановлено лише норми обов'язкової видачі (мінімум) засобів індивідуального захисту. Роботодавець може відповідно до колективного договору видавати працівникам окремі засоби захисту додатково, понад встановлені законодавством норми, якщо фактичні умови праці зумовлюють необхідність їх застосування.

Видача працівникам і повернення ними спецодягу, спец- взуття та інших засобів індивідуального захисту обліковують у документах типових форм з обліку малоцінних та швидкозношуваних предметів:

«Особова картка обліку спецодягу, спецвзуття і запобіжних пристроїв» (т. ф. № МШ-6);

«Відомість обліку видачі (повернення) спецодягу, спецвзуття і запобіжних пристроїв» (т. ф. № МШ-7).

При закінченні терміну використання (при одержанні нового) спецодягу або закінченні трудових відносин (звільненні з роботи) працівник зобов'язаний повернути роботодавцю одержані від нього спецодяг, спецвзуття та інші засоби індивідуального захисту. Якщо ж при звільненні працівник не повертає роботодавцю спецодяг (спецвзуття тощо), граничний термін використання якого ще не настав, то первісна вартість такого майна включається до складу додаткових благ, наданих такому працівникові у негрошовій формі, і підлягає оподаткуванню податком з доходів фізичних осіб. При цьому база оподаткування визначається як добуток первинної вартості неповерненого майна (включаючи і суму ПДВ) на коефіцієнт, розрахований за формулою:

К = 100 : (100 -- Сп), (7.1)

де Сп -- ставка податку з доходів фізичних осіб на дату розрахунку (у 2006 р. К = 1,14943, а з 2007 р. К = 1,17647).

Виданий працівникам спецодяг списують на витрати діяльності записом:

Д-т рах. 92, 93 -- К-т рах. 22,

а повернення таких предметів, придатних для подальшого використання, з виробництва на склад оформляють записом:

Д-т рах.22 -- К-т субрах. 719 «Інші доходи від операційної діяльності».

Окремим працівникам підприємств громадського харчування може видаватися форменний (фірмовий) одяг, який формує стиль даного закладу, виокремлює його з ряду інших подібних закладів. Видача форменного (фірмового) одягу може здійснюватися на таких умовах:

видаватися у тимчасове користування, залишаючись власністю підприємства;

видаватися безоплатно у власність працівника;

продаватися за повну або часткову оплату (за зниженими цінами).

У бухгалтерському обліку вартість придбаного підприємством форменого (фірмового) одягу можна відображати на рахунках 22 «Малоцінні та швидкозношувані предмети», 209 «Інші матеріали», 112 «Малоцінні необоротні матеріальні активи» (залежно від їх вартості, цілей та терміну використання). Останнє необхідно передбачити у наказі про облікову політику. При видачі такого одягу працівникові безоплатно, якщо він залишається у власності підприємства, його вартість відносять до складу витрат підприємства.

Вартість форменого одягу, який видається працівникові безоплатно і залишається у його особистому користуванні назавжди (тобто стає власністю працівника), включається до складу фонду додаткової заробітної плати і оподатковується податком на доходи фізичних осіб. На цю ж суму або на суму знижки при реалізації форменого одягу з частковою оплатою нараховуються і з неї утримуються страхові внески до Пенсійного та інших фондів обов'язкового державного соціального страхування.

У бухгалтерському обліку видача працівникам форменого одягу безоплатно у власність відображається такими проводками (табл. 6.8).

Аналогічно відображають в обліку суму знижки при реалізації працівникам форменого одягу з частковою оплатою його вартості.

Таблиця 6.8

Кореспонденція рахунків з обліку безоплатної видачі працівникам форменного одягу

4. Порядок визначення і відображення в бухгалтерському обліку природного убутку та понаднормативних нестач товарів

Прирордний убуток -- це втрата товарно-матеріальних цінностей при їх транспортуванні, зберіганні та реалізації внаслідок впливу на них об'єктивних природних факторів (усушка, випаровування, вивітрювання, розпил, витікання, розбивання і т. ін.). Держава з метою контролю і певного регулювання подібних явищ встановила норми таких витрат та інструкції по їх застосуванню. Загальним для всіх цих документів є положення про те, що під ста- вою для списання товарів внаслідок природного убутку є їх недостача, виявлена при прийманні, реалізації та при проведенні інвентаризації. Якщо ж такої недостачі товарів не виявлено, то розмір природного убутку не визначають і затверджені норми не застосовують.

Розглянемо особливості виявлення природного убутку товарів на різних стадіях їх руху та його відображення в обліку.

Приймання придбаного товару від постачальника здійснюють посадові особи, уповноважені на це керівником торгового підприємства-одержувача. Приймання товару проводять за кількістю і якістю. При прийманні товару за кількістю порівнюють кількість фактично одержаного товару з кількістю, вказаною у супровідних документах постачальника. Якщо виявлено розходження між фактично одержаною і задекларованою постачальником кількістю товару, складають акт про недостачу (лишки) товару. Акт повинні підписати всі члени комісії, що були задіяні при прийманні товару за кількістю (бажано за участю представника постачальника). Керівник підприємства-одержувача повинен розглянути і затвердити акт не пізніше наступного робочого дня після його складання. Якщо при прийманні товару виявлено недостачу, що перевищує норми природного убутку, постачальнику в установленому порядку пред'являється претензія. При прийманні товару, доставленого власним транспортом, недостача понад норми природного убутку відноситься за рахунок матеріально відповідальної особи, що супроводжувала вантаж і забезпечувала його схоронність. Сума стягнення при цьому буде перевищувати облікову вартість понаднормативної недостачі товару. Її визначають за методикою, затвердженою постановою КМУ від 22.01.96 р. № 116, використовуючи формулу:

Рз = /(Бв - А) * Іінф + ПДВ + Азб/ * 2, ⁽⁵.⁸⁾

де Рз -- розмір стягнення (відшкодування) збитку;

Бв -- балансова (облікова) вартість на момент виявлення факту крадіжки, недостачі, знищення (псування) матеріальних цінностей;

А -- сума амортизації (для необоротних активів, що були раніше в експлуатації), нарахована на зіпсовані цінності;

Іінф -- загальний індекс інфляції;

ПДВ -- сума ПДВ з облікової вартості товару;

Азб -- сума акцизного збору (на підакцизні товари).

П(С)БО 9 «Запаси» передбачено, що понаднормативні втрати (недостачі) запасів при придбанні не включають до їх первісної вартості, а відносять до витрат того періоду, в якому вони були виявлені. Отже, витрати в межах природного убутку відносять на збільшення первісної вартості придбаних товарів. Особливістю відображення в обліку природного убутку є те, що його визначають окремо з кожному виду (найменування) товару і так же розподіляють і списують. На рахунках це буде відображено такими записами (табл. 5.28).

Таблиця 5.28

Відображення в обліку недостачі товарів при їх придбанні

У деяких випадках нормативними документами затверджено норми природного убутку товарів окремо для пунктів реалізації (магазинів і т. ін.) та окремо для складів і баз як місць тривалого зберігання товарів. Необхідно звернути увагу на те, що до таких складів і баз не належать підсобні приміщення пунктів реалізації (кладові, підвали тощо). Але якщо товари у торговій залі і у підсобному приміщенні знаходяться на відповідальному зберіганні різних осіб, то наказом керівника підприємства необхідно розподілити загальну норму природного убутку на реалізований товар між окремими матеріально відповідальними особами та завчасно ознайомити їх з цим наказом.

Недостачу товарів у пунктах реалізації виявляють, як правило, при проведенні інвентаризації. У міжінвентаризаційний період усі втрати товару (псування, бій і т. ін.) при реалізації товарів у підприємствах роздрібної торгівлі оформлюють проміжними актами і знищуються комісією після затвердження такого акту керівником підприємства. Акти на втрати та знищення бою товарів зберігаються у матеріально відповідальної особи і передаються у бухгалтерію разом з інвентаризаційними описами. При проведенні інвентаризації підраховують загальну суму втрат (бою) товарів, оформлену проміжними актами, і списують в межах норм природного убутку.

Норми природного убутку товарів є граничними і застосовуються лише у тих випадках, коли під час перевірки фактичної наявності товарів була виявлена їх недостача порівняно з обліковими залишками. Отже, природний убуток товарів, виявлений при інвентаризації, списують з матеріально відповідальної особи у фактичних розмірах, але не вище встановленої норми. Недостачі списують з матеріально відповідальних осіб за обліковими цінами. Враховуючи, що у роздрібній торгівлі товари обліковують за цінами продажу, а на витрати підприємства списують недостачі за цінами придбання (без торгової націнки), то різницю між оцінками товару за ціною продаж і ціною придбання відносять за рахунок торгової націнки.

При визначенні розміру природного убутку в межах встановлених норм для підприємств роздрібної торгівлі до роздрібного товарообороту не враховують товари:

відпущені іншим магазинам, філіям магазину, які ведуть окремий облік матеріальних цінностей, а також продані у порядку дрібного опту;

повернені постачальникам або передані на переробку;

списані за актами як непридатні внаслідок поломки, псування, зниження якості, пошкодження тощо.

Встановлений з урахуванням всіх вимог нормативних документів природний убуток товарів та їх понаднормативні втрати при зберіганні і реалізації у бухгалтерському обліку відносять до операційних витрат підприємства (табл. 5.29).

Таблиця 5.29

Відображення в обліку недостачі товарів при їх реалізації

Аналогічно відображають в обліку недостачу товарів у межах норм природного убутку, виявлену при їх інвентаризації у місцях тривалого зберігання (на складах, базах і т. ін.).

Размещено на Allbest.ru